Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Живі клітини, види твірних тканин, будова тичинки. Реферат
Загрузка...

Живі клітини, види твірних тканин, будова тичинки. Реферат

Основні властивості живого. Будова і значення ядра в клітині. Види твірних тканин, їх будова та значення в рослинному організмі. Будова тичинки та процеси, що в ній відбуваються

1. Основні властивості живого

Розмноження - одна з основних властивостей живих організмів, що забезпечує безперервність і спадкоємність життя. Подібно до подразливості і рухливості здатність розмножуватися - характерна ознака живого, але зазвичай спостерігається у певний період життя. Розмноження полягає у здатності живих істот відтворювати собі подібних для підтримання існування виду.

На субклітинному рівні процес розмноження можна простежити у мітохондрій і хлоропластів, які здатні до поділу.

Відомі дві основні форми розмноження рослин і тварин: статева і безстатева. Між ними існує принципова відмінність, яка полягає в тому, що при безстатевому розмноженні нове покоління бере початок лише від однієї батьківської особини, причому джерелом утворення нового покоління є соматичні (вегетативні) клітини.

У разі статевого розмноження новий організм, як правило, утворюється від двох батьківських особин (чоловічої і жіночої). Джерелом утворення цього організму є особливі клітини, які називають статевими, або гаметами. Від соматичних клітин вони відрізняються половинним (гаплоїдним) набором хромосом.

Форми розмноження багатоклітинних організмів можна подати такою схемою:

Спороутворення - це розмноження шляхом утворення спеціальних клітин, з яких виникає нове покоління. Дуже поширене серед різних типів організмів рослинного світу і деяких тварин (споровики). Проте у бактерій спороутворення - це не спосіб розмноження, а пристосування до виживання за несприятливих умов.

     

Спори - одноклітинні утвори, вкриті міцною оболонкою, яка захищає їх від несприятливих факторів і має пристосувальне значення. Спори у водоростей, вищих водяних рослин і деяких грибів мають рухливі джгутики, тому їх називають зооспорами. У вищих рослин (мохів, папоротей та ін.) спори утворюються в спеціальних органах - спорангіях.

У разі вегетативного розмноження новий організм бере початок не із спеціалізованих, а із звичайних соматичних клітин. Цей тип розмноження особливо поширений у рослин.

Деякі тварини (поліпи, війчасті черви) здатні розмножуватися шляхом поділу цілої особини на дві або більше частин. У багатьох рослин і окремих багатоклітинних тварин (гідри) виявлено розмноження шляхом пупкування.

Лункування полягає в тому, що на тілі материнського організму утворюється виріст - пупок, який може відокремлюватися і перетворюватися на самостійну особину (гідра), а в деяких тварин (коралові поліпи, губки) пупки не відриваються від материнської особини, утворюються колонії. У вищих рослин вегетативне розмноження може здійснюватися різними частинами рослини.

Одноклітинні організми (бактерії, найпростіші, деякі водорості і гриби) розмножуються безстатевим (поділ їх уздовж, упоперек, багаторазово) і статевим шляхом. У цьому разі статевий процес може відбуватися шляхом копуляції або кон'югації.

Обмін речовин - загальна властивість, характерна для всіх живих організмів.

Загально-біологічна суть обміну речовин як специфічної властивості живої матерії полягає в тому, що всі живі організми вилучають з навколишнього середовища різні органічні і неорганічні сполуки та хімічні елементи, використовують їх у своїй життєдіяльності і виділяють у зовнішнє середовище кінцеві продукти обміну у вигляді простіших органічних і неорганічних сполук.

Обмін речовин можна схарактеризувати як комплекс біохімічних і фізіологічних процесів, які забезпечують життєдіяльність організмів у тісному взаємозв'язку з навколишнім середовищем. Комплекс фізіологічних процесів, що вивчається на рівні цілісного вищого організму, охоплює акти дихання, живлення, травлення, всмоктування, а також виділення продуктів обміну органами і системами (шкіра, легені, видільна система, травний апарат).

Універсальним для всіх живих організмів видом пластичного обміну є процес біосинтезу білка. Цей процес інтенсивно відбувається в період росту і розвитку організму (збільшення маси організму), а також у тих клітинах, які синтезують ферменти, гормони та інші білкові речовини. У всіх інших клітинах біосинтез іде менш інтенсивно, але триває постійно, бо в клітинах регулярно відбувається розщеплення білків і їх потрібно поновлювати.

Найважливішу роль у процесі біосинтезу білка відіграють нуклеїнові кислоти - РНК і ДНК. Сама ДНК безпосередньої участі в синтезі білка не бере, оскільки вона перебуває в ядрі, а основним місцем синтезу білка є рибосоми на ендоплазматичній сітці цитоплазми.

2. Будова і значення ядра в клітині

Всі клітини тварин (за невеликим винятком - еритроцити) і рослин мають ядро. В більшості клітин є одне ядро, рідше трапляються дво і багатоядерні клітини. Багатоядерними є клітини деяких видів найпростіших, а також клітини печінки, мозку і м'язів людини. Вони часто виникають внаслідок злиття кількох клітин в одну. Форма ядра здебільшого залежить від форми та розмірів клітини.

Зазвичай у кулястих клітинах ядро має округлу форму, у видовжених м'язових клітинах ядро також видовжене. У деяких клітинах ядра можуть мати неправильну форму, наприклад, у лейкоцитів підковоподібні або лапчасті ядра. Форма ядра може змінюватися з віком клітини й залежить від її функціонального стану. Розміри ядра найчастіше коливаються від 2 до 20 мкм. Для кожного типу клітин існує певне ядерно-плазматичне співвідношення, порушення якого призводить до поділу клітини або її загибелі.

Ядро інтерфазної клітини вкрите двома цитоплазматичними мембранами, які відсутні лише в період мітотичного поділу. Зовнішня мембрана ядра часто переходить у мембрани ендоплазматичної сітки і простір між двома ядерними мембранами сполучається з її каналом.

В ядерних мембранах є пори діаметром 80-100 нм. Крізь них відбувається обмін між ядром і цитоплазмою.

Вміст ядра називають ядерним соком (каріоплазмою). У ньому міститься 1-2 ядерця й особлива речовина - хроматин (гр. chroma - колір, забарвлення). Ця речовина добре фарбується ядерними барвниками. У прокаріотів хроматин складається лише з молекул ДНК, а в еукаріотів - із ДНК, основних низькомолекулярних білків (гістонів), невеликої кількості кислих білків та ІРНК. В інтерфазному ядрі, тобто в період між поділами клітин, хроматин (інтерфазна хромосома) перебуває у вигляді дрібної дифузної зернистості (еухроматин) або тонких ниток і щільних зерен різного розміру (гетерохроматин).

Співвідношення еухроматину та гетерохроматину залежить від активності процесів у клітині. Чим інтенсивніше відбуваються різноманітні процеси синтезу в клітині, тим більше в них еухроматину, і навпаки. У процесі мітозу в результаті конденсації і скорочення тонких ниток та злиття окремих грудочок хроматину формуються паличкоподібні хромосоми. В період інтерфази в ядрі клітини відбуваються складні процеси біосинтезу ДНК, яка входить до складу хроматину, а також синтез ІРНК.

Ядерця мають розміри 0,5-1,0 мкм, містять велику кількість РНК і білка. Вони є місцем синтезу рибосомальної і транспортної РНК, ядерних білків та рибосом. Під час мітозу ядерця зникають, а потім формуються знову в телофазі. Утворення їх пов'язане з функціонуванням певних ділянок хромосом (ядерцевих організаторів), специфічних для кожного виду.

Ядро - це не просто важлива частина клітини, а центр керування її життєвими процесами - обміном речовин, рухом, розмноженням. В ядрі зосереджена основна маса ДНК, яка є носієм спадкової (генетичної) інформації, тобто ядро виконує функцію зберігання інформації про всі ознаки організму, а під час поділу клітини передає її дочірнім клітинам. Позбавлені ядра клітини (наприклад, еритроцити людини) мають порівняно коротку тривалість життя і не здатні до подальшого поділу і відновлення своєї цілісності в разі пошкодження.

3. Види твірних тканин, їх будова та значення в рослинному організмі

Тканина - це сукупність клітин, що мають спільне походження, однакову форму і виконують одну й ту саму функцію (або тканина - це стійкий, тобто закономірно повторюваний, комплекс клітин, які подібні за походженням, будовою і пристосовані до виконання однієї або кількох функцій). Між клітинами в деяких тканинах знаходиться міжклітинна речовина, яка не має клітинної будови залежно від виконуваної функції виділяють такі типи тканин: твірна, основна, провідна, покривна, механічна, багато з них можна поділити на дрібніші групи.

Мал. 2. Твірна тканина

верхівкова (а — кореня, 6 — стебла) і вставна (е).

Покривна, провідна, механічні і основні тканини (постійні тканини) рослини виникають з твірної тканини, клітини якої безперервно діляться і дають початок постійним тканинам. Твірна тканина, або меристема, складається з клітин невеликого розміру з тонкою оболонкою і великим ядром, які щільно прилягають одна до одної без міжклітинних просторів. За розміщенням на рослині розрізняють верхівкові, бічні і вставні твірні тканини.

Верхівковою (апікальною) називають твірну тканину верхівки стебла (конус наростання), верхівки кореня (ділянка поділу), верхівок їхніх бічних відгалужень. Бічна тканина закладається всередині стебла й кореня і зумовлює ріст стебла і коренів у товщину. Вставна (інтеркалярна) буває в певних ділянках стебла і листка (наприклад, біля основи міжвузля стебла злакових рослин), її клітини забезпечують вставний, або інтеркалярний, ріст стебла. За походженням твірні тканини бувають первинними і вторинними.

Первинна твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів, тобто це клітини зародкових стебла і кореня, що діляться. Вторинна твірна тканина виникає з первинної. До неї належить, наприклад, камбій, поділ клітин якого дає ріст стебла і кореня в товщину у дводольних рослин. З клітин твірної тканини (меристеми) формуються всі інші типи тканин.

4. Будова тичинки та процеси, що в ній відбуваються

Усередині оцвітини ближче до пелюсток розміщені тичинки. Кількість їх різна: від однієї до десяти і більше. В процесі еволюції тичинка диференціювалась на тичинкову нитку і пиляк. Пиляк (мал. 3) складається з двох половинок.

Мал. 3. Розріз дозрілого пиляка (а), пилкового зерна (б), схеми верхньої і нижньої зав'язей (в) та розміщення насіннєвих зачатків у одно і багатогніздої зав'язі (г):

1 — судинний пучок; 2 — пилкові мішки; 3 — пилкове зерно; 4 — вегетативне ядро; 5 — генеративна клітина; 6 — пора; 7 — екзина; 8 — інтина; 9 — стінка зав'язі; 10 — порожнина (гніздо) зав'язі; 11 — насіннєвий зачаток половинок, що з'єднуються за допомогою в'язальця, і розміщений на тичинковій нитці.

У кожній половинці пиляка по два спорангії, їх називають гніздами пиляка, або пилковими мішками.

Гнізда заповнені тканиною з первинних спорогенних клітин. У результаті низки послідовних мітозів з первинних спорогенних клітин утворюється багато материнських клітин. Потім вони діляться мейозом, утворюючи тетради гаплоїдних мікроспор.

Кожна така мікроспора перетворюється на пилкове зерно. Для цього вона збільшується в розмірах і вкривається подвійною оболонкою: зовнішньою (екзиною) і внутрішньою (інтиною). Зовнішня оболонка завдяки наявності в ній спорополеніну характеризується високою стійкістю: не розчиняється в кислотах і лугах, витримує температуру до 300 °С, зберігається мільйони років у геологічних відкладах.

Всередині пилкового зерна формується чоловічий гаметофіт: гаплоїдна мікроспора ділиться мітотично, утворюючи маленьку репродуктивну клітину (з неї розвиваються спермії) і велику вегетативну клітину (з неї розвивається пилкова трубка). Спермії з репродуктивної клітини утворюються шляхом мітозу під час проростання пилкової трубки.

Література

  1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
  2. Словник-довідник з ботаніки. – К., 1994.


31.12.2011

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!