Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Великий учений і мислитель, патріот України Володимир Вернадський. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Великий учений і мислитель, патріот України Володимир Вернадський. Реферат

В. Вернадський – титан мислі. Вернадський В. І. – автор важливих законів біогеохімічного коло-обігу. Володимир Вернадський і Україна. Основні віхи життя і творчості В. І. Вернадського

Вернадський Володимир Іванович – великий і легендарний український вчений, основоположник вчення про біосферу і ноосферу, основоположник наук біогеохімії, геохімії, радіогеології, автор закону біогенної міграції атомів, закону константності, великий мислитель ХХ століття, перший президент Академії Наук України, великий патріот України, нащадок запорізьких козаків.

Володимир Вернадський не просто створив нові науки, що у ХХ столітті було унікальним явищем, – він сприяв формуванню нового світогляду, нового погляду на природу загалом. У вченні про біосферу – оболонку Землі, де можливе життя, – він синтезував уявлення про світ, його єдність, передбачив перегляд базових понять науки про матерію та енергію, будову Всесвіту, простір та час, вчений попереджав про небезпеку, пов’язану з радіоактивністю, про відповідальність людства за збереження біосфери Землі.

Вражають енциклопедичні знання вченого ХХ століття. Недарма ж казали, що сам Вернадський може представляти цілу академію. Геніальному вченому ще задовго до появи висотної авіації та космічних кораблів вдалося описати вигляд земної кулі з космосу. [12].

Основи вчення Вернадського про біосферу за останні понад три чверті століття майже не змінилися, бо важко додати щось принципово нове. Його унікальною науковою працею "Біосфера" (1926 р.) захоплювалися не тільки науковці, але й студенти, молодь, інтелігенти-поети, письменники, художники; вона стала справжнім науковим бестселером. Український вчений випередив свій час, але це стало зрозуміло лише тепер.

Вернадський прожив велике й нелегке життя. Про його наукову діяльність є багато публікацій, досліджень, але про його особистість, як людину, патріота України тільки в останні 15-20 років почали з’являтися розрізнені і невпорядковані публікації. Тому завданням цієї роботи є показати Вернадського не тільки як вченого, науковця, але й як Людину, Сім’янина, великого патріота України, щоб усвідомити звідки він черпав силу, наснагу для своїх геніальних наукових розробок, що уславили його на віки й уславили на весь світ Україну, вірним сином якої він був усе своє життя.

Великий титан науки залишив нам величезну і неоціненну наукову спадщину. Вивчення наукової спадщини В. І. Вернадського та пропаганда його вчення про біосферу й ноосферу є одним з найважливіших завдань розвитку загальнолюдської культури.

Про всеосяжний геній Вернадського його учень і послідовник Олександр Ферсман писав: "Ще багато років доведеться потрудитися і його учням й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях". [7]

В. Вернадський – титан мислі

Ми називаємо великими вчених, які здійснили великі наукові відкриття, створили нові напрями в науці. Вернадський вирізняється особливо на їх фоні. Він не тільки створив нові наукові напрямки, нові галузі знання – він створив новий світогляд, доводячи в своїх наукових працях, що життя взагалі – а людина особливо – є явище космічне, і що розум людини є також могутньою космічною силою, яка допоможе суспільству пережити всі майбутні кризи – і екологічні, і духовні.

Вернадський слідом за своїм батьком називав себе пантеїстом. Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, згідно якого Бог ототожнюється з природою – обожнювання природи, боготворіння всього створеного. [1].

Його дружина і діти були глибоко віруючими. Можливо, що саме атеїзм, що насаджувався насильно в СРСР, перешкодив його дітям у 1930-ті роки повернутися на Батьківщину із Західної Європи, де вони здобували освіту.

Володимир Вернадський у своїй видатній праці "Біосфера" довів, що живі істоти – це жива речовина (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми), що живуть на поверхні землі, в її атмосфері, гідросфері, верхніх шарах літосфери, утворюють оболонку або сферу життя – біосферу. "Якби на Землі було відсутнє життя, – писав учений, – обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил". [5]

За багато мільйонів років існування Землі живі істоти рішуче змінили склад її атмосфери, гідросфери і літосфери, створивши, по суті, зовсім нове середовище життя. Людина, як біологічна істота, також є складовою частиною біосфери. Понад 60 років тому Вернадський висунув тезу про те, що біосфера Землі закономірно й неминуче перейде в нову якість, стане ноосферою. Це буде якісно новий стан біосфери, переробленої, перебудованої розумом людини і її працею. [4].

Але як змінює людина довкілля? Чи не завдасть йому непоправної шкоди? Чи зможе біота планети компенсувати шкоду, якої завдає їй людство? Великий вчений писав: "Людина вперше реально зрозуміла, що вона – житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особи, сім’ї або роду, держав або їх союзів, але й а планетарному аспекті" [4].

Сама ж біосфера, як вважав В. Вернадський, в своєму розвитку керується інформацією, що надходить до неї ззовні, з Космосу. Учений вважав, що життя є явище космічне, а не суто земне. "Життя вічне, оскільки вічний Космос", – писав Вернадський [5].

Узагальнюючи результати досліджень у галузі геології, палеонтології, біології та інших природничих наук, В. І. Вернадський дійшов висновку, що біосфера – це "стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних своїх рисах... з археозою й незмінно діє протягом 1,5-2 мільярда років". [7].

Вернадський В. І. – автор важливих законів біогеохімічного коло-обігу

Закон біогенної міграції атомів (Вернадського): міграція хімічних елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому відбувається або за безпосередньої участі живої речовини, або в середовищі, геохімічні особливості якого (О2, СО2, Н2 та ін.) зумовлені живою речовиною – і тією, що існує сьогодні, і тією, що діяла на Землі за всю її геологічну історію. [5].

Закон константності (Вернадського): кількість живої речовини біосфери (для одного геологічного періоду) є константа. За цей час живий світ Землі морфологічно змінився невпізнанно, але ці зміни не вплинули ні на загальну кількість живої речовини, ні на її валовий склад. [5].

Та, на жаль, надзвичайно глибокі роздуми великого філософа-косміста В. І Вернадського, як і його однодумців М. Федорова, П. Флоренського про важливість гармонійного розвитку неподільної системи Космос-Земля-Людина справджується у наші дні найтрагічнішим чином. Це і Чорнобильська трагедія, і забруднені води Світового океану, зникнення лісів, парниковий ефект, озонові діри... [1].

Сьогодні нема більш змістовного й повного вчення про життя та його вплив на розвиток Землі, ніж учення про біосферу, яке обґрунтував Вернадський. Бо біосфера – це особлива оболонка Землі, яка перебуває в процесі постійного розвитку під впливом космічної енергії, що акумулюється й переробляється живою речовиною. Але людина може нанести непоправної шкоди біосфері. Тому ще 1922 року великий вчений виступив про моральну відповідальність учених за розробку й використання результатів досліджень радіоактивності. Можливо б не було в нас страхітливої Чорнобильської трагедії, якби до слів великого вченого прислухалися, якби не знищені були вчені-екологи у 1930-40-і роки в СРСР.

Великий титан науки Вернадський мав енциклопедичні знання. За своє життя він написав 416 значних наукових робіт (крім статей), з яких:

  • 100 присвячено мінералогії,
  • 70 – біогеохімії,
  • 50 – геохімії,
  • 43 – історії науки,
  • 37 – організаційним питанням,
  • 29 – кристалографії,
  • 21 – радіогеології,
  • 14 – ґрунтознавству та іншим питанням.

Слід виділити й праці з біології, проблем часу і симетрії, загальної геології, про родовища корисних копалин. Торкається він філософських проблем пізнання, реальності буття, вічності життя. Він умів здійснювати синтез знань, об’єднувати різні наукові дані; і це допомогло йому відкрити нові галузі розвитку наукової думки. Тому й зараховуємо його до великих вчених, мислителів ХХ століття. [12].

Говорячи про всеосяжний геній В. І. Вернадського, його учень і послідовник видатний вчений О. Є. Ферсман писав: "Ще багато років доведеться потрудитися і його учням й історикам природознавства, щоб виявити основні шляхи його наукової творчості, розгадати складні, ще не зрозумілі побудови його тексту. Це завдання лежить на майбутніх поколіннях". [7].

Особливо велике значення має вчення про біосферу для розв’язання питань охорони природи та раціонального природокористування. Тому вивчення наукової спадщини В. І. Вернадського про біосферу й ноосферу є одним з найважливіших завдань розвитку загальнолюдської культури. Від того, як ми будемо господарювати в біосфері, залежить майбутнє людства: чи виживе людство, чи загине, якщо нерозумно буде взаємодіяти з природою. [10].

Наукову діяльність Вернадського високо оцінено світовою спільнотою. Його було обрано почесним членом ряду іноземних академій наук та наукових товариств. АН України встановлено премію його імені, золоту медаль імені Вернадського. Найбільша бібліотека України носить ім’я Вернадського. Великий вчений любив Україну, працював в Україні, любив свій народ, ставав на його захист. Маємо пишатися, що Вернадський є нащадком запорізьких козаків – великим Українцем, вченим світової слави. У далекій Антарктиді найбільша гірська система названа іменем Вернадського. Світ пам’ятає великого вченого – першого президента Академії Наук України.

Володимир Вернадський і Україна

Ім’я Володимира Вернадського вписане золотими літерами в історію світової науки. Першовідкривач нових наук, творець вчення про біосферу й ноосферу, природознавець, філософ, пророк... та, на жаль, часто його називають російським ученим, забуваючи, що геніальний мислитель з діда-прадіда був українцем.

Із листів Вернадського до своєї майбутньої дружини (1886 р.) [13].

"Наш рід (спочатку просто Верна) походить із Литви. В часи війни хмельницького проти Польщі литовський шляхтич Верна перейшов на сторону козаків і з ними разом боровся проти панства. Потім його діти і нащадки служили в козацтві малоросійському і Запоріжжі. Мій прадід втік у Чернігівську губернію і там, після кількох років тихого життя, був вибраний священиком. Це був чоловік гордий, досить добре освічений (він закінчив курс в Київській духовній академії). Від нього зберігся у мене тільки папір, в якому він старався довести своє дворянське походження... Він хотів заставити свого сина (мого діда) бути або священиком, або військовим...

Дід був тихий і скромний чоловік, із великим бажанням вчитися; тоді був тільки один Московський університет, і мій дід вночі втік від свого батька і пішки із глушини Чернігівської губернії прийшов до Москви, в університет; батько його після того не хотів бачити і не простив до самої смерті, мати ж сприяла його втечі. В Москві він страшно бідував, але поволі пробився, закінчив університет і став військовим лікарем. В часи наполеонівських воєн потрапив у полон, і це мало величезний вплив на нього (Наполеон Бонапарт за гуманне відношення до хворих різних національностей нагородив його орденом Почесного легіону офіцерського ступеня).

Останні роки він прожив у Києві, де помер у 1830-х роках. Із його дітей вижив тільки мій батько. Це (батько) був безперечно прекрасний чоловік, я його дуже любив, хоча характером ми з ним не зовсім і сходились, і сходимось. Лицем я на нього дуже схожий. Він закінчив Київський університет і після нетривалого вчителювання на початку 40-х років, був направлений за границю, де пробув три роки. Повернувшись, він був професором політичної економії і статистики спочатку в Київському університеті, потім у Московському. Він був одружений два рази: перша його дружина – Шигаєва – померла через кілька років після одруження... Від неї в нього залишився один син. Потім він одружився з моєю матір’ю – Константинович.

Народився я тут, в Петербурзі, на початку 1863 року, батько мій був тоді професором в Ліцеї і Технологічному інституті і видавав економічний журнал (заснував і редагував журнали "Экономический указатель" (1857-1861); "Экономист" (1858-1864)). Як у тумані згадується мені Літній сад з пам’ятником Крилову, згадуються і перші уроки грамоти, якої я навчався по заголовках газет, згадується перша ялинка... Із розповідей я був здоровою, дуже тихою, серйозною дитиною. В 1868 році через хворобу батька ми виїхали на південь. Батько посів місце директора контори Державного банку у Харкові. Життя у Харкові, здавалося мені в ті часи, було найкращим життям, яке можна було бажати. Найсвітлішими хвилинами були в той час ті книги і думки, які ними викликалися, і розмови з батьком і моїм двоюрідним дядьком Євграфом Максимовичем Короленком (він доводився дядьком письменнику В. Г. Короленкові), пригадується також сильний вплив дружби з моїм старшим братом..." [3].

До цього слід додати, що мати майбутнього вченого – дочка українського поміщика. Викладач вокалу і співачка хору. Вона любила українські пісні, і в домі Вернадських часто звучала українська мова. Батько його Іван Васильович підтримував тісні зв’язки з визначними діячами української культури, був знайомий з Т. Г. Шевченком, дружив з М. О. Максимовичем – першим ректором Київського університету, біологом, істориком, фольклористом, письменником, другом Т. Г. Шевченка. Сім’я Вернадських була ріднею сім’ї Короленка – відомого письменника, та ріднею Гулака Миколи – педагога і вченого, одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, яке очолював Т. Г. Шевченко.

В сім’ї Вернадських свято берегли українську мову, пісню, книжки, спогади про Великого Кобзаря. Мабуть тому і поїхав вчений у тяжкі для України часи до Києва і створив національну Академію Наук України, збираючи в Києві розкиданих по всій Росії і Європі видатних українських вчених. [10].

Володимиру Вернадському виповнилось чотири роки, коли родина переїхала до Харкова. Згодом він вступив у Харкові до гімназії і охоче взявся до науки...

Харківське життя здавалося Володі ідилією. Особливо полюбляв він читати книжки з великої сімейної бібліотеки, слухати розповіді про Україну, козаків, Шевченка. Також полюбив він вечірні прогулянки з дядьком Євграфом Короленком, закоханим у зоряне небо, коли обоє подовгу розглядали Чумацький Шлях. Після розповідей дядька світлові цятки – зорі, розсіяні у височині – оживали в хлопчиковій уяві, а місяць заселяли незвичайні істоти. Бажання пізнати загадковий космос перетворилося на таємну пристрасть і згодом визначило долю Володі.

До речі, змалечку і до кінця своїх днів він вів щоденник, у якому записував усе, що з ним трапилося. [15]

Дитячі роки Вернадського минули в Харкові, а в селі Великі Шишаки під Полтавою Вернадські мали садибу – двоповерховий будинок, куди приїжджали чи не щоліта. На жаль, від цього будинку не залишилося й сліду. [10].

Закінчував В. Вернадський гімназію, а згодом і університет у Петербурзі. Знаменно й цікаво, що першим науковим рефератом його при закінченні гімназії був саме реферат про історію, культуру, природу України, яку він так любив. [17].

1886 року Вернадський одружився з Наталією Старицькою. Вона була дочкою іменитого й високопоставленого державного діяча Єгора Старицького, також пов’язаного походженням з Україною. В сім’ї Старицького Володимира зразу ж полюбили батьки й брати Наталії. З цією жінкою, яка була все життя йому вірною подругою, неоціненною помічницею у наукових пошуках (переписувала, друкувала його рукописи), вірною і люблячою дружиною Вернадський прожив душа в душу і думка в думку 56 щасливих років, виростивши двох чудових дітей Георгія і Ніну [17].

На наукові відкриття Вернадського надихала робота в рідному краї. Свою найголовнішу працю, яка має назву "Біосфера", він почав писати влітку 1917 року у родинному хуторі Великі Шишаки під Полтавою. Прогресивні вчення Вернадського про живу речовину, біосферу, запропоновані ним нові терміни, учений розробив якраз того літа, коли працював на Полтавщині. Тут він пережив стан найвищого піднесення і натхнення, а наступні три роки лише допрацьовував цю революційну наукову працю.

У роки "жовтневого перевороту", незважаючи на часту зміну влади в Україні, Вернадський їде до Полтави, де плідно працює, знайомиться з місцевою інтелігенцією. Згодом він переїжджає до Києва і організовує першу Українську Академію Наук, засновує універсальну Національну бібліотеку України.

Та вчений побоюється, що через більшовицький режим не зможе втілити свої наукові ідеї. А заради науки він готовий навіть емігрувати за кордон. Після тривалих вагань він вирішує все-таки залишитись в Україні. Невдовзі очолює кафедру геохімії і мінералогії Таврійського університету в Криму, а через рік стає ректором цього вузу.

У Криму Вернадський захворів на тиф і мало не помер. Під час важкої хвороби Вернадський марив, перебуваючи на межі сну і дійсності. Цікаво, що саме тоді він напророкував, скільки проживе, – 83-85 років. І не помилився – помер легендарний учений у 82 роки.

Тоді ж сталася ще одна пригода, яка мало не вартувала вченому життя. У Севастополі перебувало багато офіцерів врангелівської армії, які не встигли на кораблі, що відпливали за кордон. Їм загрожувала загибель. Дізнавшись про це, Вернадський розпорядився негайно видати 200 молодим офіцерам посвідчення студентів його вузу і таким чином врятував їм життя. Про це довідалися чекісти. Можна лише припускати, що завадило їм розстріляти Володимира Івановича. Ученого просто вислали... до Петербурга. Серед тих молодих офіцерів було багато українців. [15].

У 1922-1926 роках Вернадський викладав у знаменитих університетах Франції – Карловому і Сорбонському.

... Після повернення з Парижа для Вернадського настали лихі часи: Українська Академія наук втратила самоуправління, серед викладачів з’явилися філософи-марксисти, а Вернадський з його вченням про живу речовину став першою мішенню пильних "філософів-комісарів". Його оголошують антиматеріалістом і містиком, його біохімічну лабораторію намагаються закрити, учнів-послідовників репресують... Та попри це, Вернадський свідомо залишається в Україні.

1937 року геніальний вчений виступає в Україні на Міжнародному геологічному конгресі в Харкові з доповіддю "Про значення радіоактивності для сучасної геології", в якій попереджає про радіоактивну небезпеку для людства. [12].

Останні роки життя вченого припали на другу Світову війну. В роки війни і окупації України Вернадський написав патріотичну статтю "Збережіть український народ". Ця стаття проникнута болем вченого за долю України, її народ, її культуру... [10].

1943 року вчений пише спогади про заснування й перші роки існування Академії Наук України до 35-річчя її заснування. Стаття так по-варварськи була скорочена радянською цензурою, що про 1918 рік – рік заснування Академії навіть не згадувалося. Радянська пропаганда скрізь твердила, що АН України була заснована в 1919 році, а не в часи УНР і що багато зробили для її заснування Петлюра, гетьман Скоропадський. Стаття півстоліття повністю не публікувалася. [11].

В евакуації в Казахстані (курорт Борове) Вернадський, ніби передчуваючи смерть, впорядковує щоденники, записи, історію розвитку свого вчення і готується до відходу у небуття. Вернадський поховав кохану дружину, закінчив свою останню статтю "Кілька слів про ноосферу" і вранці 6 січня 1945 року, на Святий Вечір, помер, як і його батько, від крововиливу в мозок.

... На похорон прийшла сила-силенна люду. Хтось із колег, промовляючи останнє слово на могилою, вже тоді назвав Володимира Вернадського "пророком, який бачив через голови інших людей і через століття". [17].

В Україні ім’я великого вченого не забуте. Його ім’я носить найбільша бібліотека в Києві, є премія ім. Вернадського, університет ім. Вернадського (м. Сімферополь), його ім’ям названо полярну станцію в Антарктиді.

Основні віхи життя і творчості В. І. Вернадського

  • 1863 р. 12 березня – народився в Петербурзі.
  • 1868 р. – родина Вернадських переїжджає до Харкова, де майбутній вчений три роки навчався у класичні гімназії.
  • 1880 р. – майбутній вчений пише свій перший науковий реферат, в якому йдеться про історію, культуру і природу України.
  • 1881 р. – закінчив класичну гімназію в Петербурзі і вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.
  • 1885 р. – Закінчив університет, призначений хранителем мінералогічного кабінету.
  • 1886 р. – одружується з Наталією Єгорівною Старицькою (батько якої – нащадок козацької старшини).
  • 1887 р. – складає магістерський екзамен; їде в закордонне відрядження, працює в найбільших лабораторіях того часу (Німеччина, Італія, Франція, Англія, Швейцарія). Народився син Георгій (з 1926 року у США).
  • 1891 р. – захищає магістерську дисертацію на тему: "Про групу силіманіту в роль глинозему в силікатах".
  • 1897 р. – захищає докторську дисертацію на тему: "Про явище ковзання кристалічної решітки". Призначається професором Московського університету.
  • 1898 р. – народилась дочка Ніна (з 1923 р. у Франції, Чехії, де закінчила медінститут, а з 1939р. – у США).
  • 1906 р. – обирається до Державної Ради та академіком АН Петербургу.
  • 1911 р. – залишає Московський університет на знак протесту проти антидемократичних дій уряду й переїжджає в Петербург.
  • 1912 р. – обирається академіком Російської АН.
  • 1915 р. – організовує комісію по вивченню природних продуктивних сил Росії при АН.
  • 1917 р. – виїжджає в Україну, плідно працює в Полтаві і в родинному хуторі Великі Шишаки, де починає писати свою найголовнішу наукову працю "Біосфера".
  • 1918 р. – створює національну АН України, стає її першим президентом (1918-1921), залучає до роботи в Академії видатних вчених. (Закон про створення АН України підписав гетьман Скоропадський).
  • 1918-1921 р. р. – працюючи в Україні, остаточно визначає роль живої речовини в розвитку планети, й особливо в межах тієї оболонки, де існує життя – біосфери.
  • 1920-1921 р. р. – працює в Таврійському університеті (м. Сімферополь). Рятує від більшовицької розправи 200 офіцерів-білогвардійців.
  • 1921 р. – створює в Петрограді Радієвий інститут і стає його директором.
  • 1922 р. – виходить книга "Жива речовина", а за нею "Геохімія" і "Автотрофність людини". Виступ про моральну відповідальність учених за розробку й використання результатів дослідження радіоактивності.
  • 1922-1926 р. р. – читає лекції у Франції в Карловому й Сорбонському університетах. Французькою мовою виходять його праці з біогеохімії, геохімії, мінералогії, кристалографії тощо.
  • 1926 р. – публікує в Росії свою славнозвісну монографію "Біосфера". Нею захоплювалися не тільки науковці, але й письменники, поети... Вперше жива природа Землі розкривається як цілісна система, в її взаємодії з процесами обміну і перетворення речовин і енергії, які протікають в земних, навколоземних і віддалених просторах Космосу.
  • 1927 р. – діти Вернадського остаточно вирішили не повертатися в СРСР. Батько схвалює їх рішення, але до кінця свого життя буде сумувати за ними.
  • 1928 р. – організовує біохімічну лабораторію (згодом інститут геохімії) для розробки питань діяльності живої речовини.
  • 1927-1944 р. р. – виходять його монографії, які викликають захоплення "Нариси геохімії", "Історія природних вод", "Наукова думка як планетарне явище", "Біохімічні нариси" та багато інших.
  • 1937 р. – виступає на Міжнародному геологічному конгресі в Харкові з доповіддю "Про значення радіоактивності для сучасної геології".
  • 1941 р. – в своєму щоденнику дає негативну оцінку Сталіну, діячам більшовицької партії.
  • 1941-1944 р. р. – перебуває в евакуації в Казахстані (курорт Борове). Багато творчо працює. Пише патріотичну статтю "Збережіть український народ", проникнуту болем за долю України, її народ, культуру.
  • 1943 р. – пише спогади про заснування і перші роки існування АН України до 35-річчя її існування, але стаття так по-варварськи була скорочена, що про 1918 рік – рік заснування Академії не згадувалося. Радянська пропаганда скрізь твердила, що АН України була заснована в 1919 році, а не в часи УНР. Стаття півстоліття повністю не публікувалася.
  • 1943 р. – помирає його дружина, друг і помічник Наталія Єгорівна, з якою вчений прожив у любові і злагоді 56 років.
  • 1944 р. – виходить одна з останніх робіт великого вченого і мислителя "Кілька слів про ноосферу". Наприкінці 1944 року вчений повертається в Москву. Діти наполегливо у листах кличуть батька до себе у США, але листи приходять тільки після його смерті.
  • 1945 р. 6 січня – помер великий вчений світової слави В. І. Вернадський.

Література

  1. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Основи екологічних знань. К., Либідь – 1997 – С. 140-158.
  2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. К., Либідь, 1995 – 368 с.
  3. Вернадский В. И. Біосфера. – М., Мысль, 1967 – 326 с.
  4. Вернадський В. І. Вибрані твори. К., Наукова думка – 1973, С. 84-89.
  5. Вернадський В. І. Жива речовина. К., Вища школа. – 1979, С. 49-56.
  6. Вернадский В. И. живое вещество о биосфере. – М., Наука, 1994. – 672 с.
  7. Вернадский и его учение о биосфере. Журнал "Биология в школе", М., №2, 1988 – С. 23-27.
  8. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Успехи биологии. – 1944. – 18, вып. 2. – С. 113-120.
  9. Вернадский В. И. Труды по геохимии. – М.: Наука, 1994. – 496 с.
  10. Волошенюк М. Українознавство, Біологія. Коломия. – Вік., 1995. – С. 116-120.
  11. Лавренко Е. М., Дылис Н. В. Успехи и очередные задачи в изучении биогеоценозов суши в СССР // Ботан. журн. – 1968 – 53, №2, - С. 155-167.
  12. Могалов Й. – Вернадский. ЖЗЛ. М., Наука, 1982 – С. 112-116.
  13. Неополитанская В. Душа в душу, мысль в мысль. "Семья" № 39 – 1988.
  14. Новиков Ю. В. Природа и человек. М., 1991. с. 117.
  15. Пахолко О. Український пророк / Експер. Львів. – 2003. – 18 грудня.
  16. Реймер Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). – М. Россия молодая, 1994. – 366с.
  17. Ситник К., Єлін В. Великий учений і мислитель. Журнал "Рідна природа", №1, 1988. – С. 54-57.
  18. Ситник К. М., Топачевський В. О. Біологічний словник. УРЕ., 1986 – С. 668-669.
  19. Сукачев В. К. Биогеоценология и донтоценология // Докл. АН СССР – 1945 – 47, №6 – С. 447-449.
  20. Сукачев В. Н. Основы лесной биогеоценологии. – М.. Наука, 1964.
  21. Томич Л. Як створювалась академія наук України. / "Україна молода", 1998, 12 грудня.


26.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!