Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Клас парнокопитні (Artiodactyla) та його підкласи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Клас парнокопитні (Artiodactyla) та його підкласи. Реферат

Клас парнокопитних (Artiodactyla). Підклас нежуйні (Nonruminantia). Підклас жуйні (Ruminantia). Сімейство бегемоти (Hipopotamidae). Сімейство вилорогі (Antilocapridae). Сімейство жираф'ячі (Giraffidae). Сімейство кабаргові (Moschidae). Сімейство оленеві (Cervidae) тощо

Клас парнокопитних (Artiodactyla)

Клас поєднує копитних, що характеризуються найбільшим розвитком третього і четвертого пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні пальці (у більшості видів два) розвинуті слабко і розташовані вище середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців закінчуються копитами. Ключиці немає. Шлунок у більшості видів складний, що складає з декількох відділів, рідко простій.

З'явилися парнокопитні, імовірно, з одного кореня з непарнокопитними. Їхніми предками були примітивні хижаки креодонти (Greodonta). Уступаючи в середині третинного періоду непарнокопитим по числу видів, у давній час вони досягли розквіту і стали переважаючою групою копитних, головним чином за рахунок представників підзагону жуйних. В даний час парнокопитні населяють усі материки, крім Антарктики (в Австралію завезені людиною), і поєднують 9 сімейств, близько 85 родів і приблизно 200 видів. Систематика парнокопитних дуже складна, і кількість сімейств, підродин, родів і видів у різних авторів сильно відрізняється. В даний час прийнято підрозділяти загін парнокопитних на два підкласи: нежуйні (Nonruminantia) і жуйні (Ruminantia).

Підклас нежуйні (Nonruminantia)

Підклас поєднує 3 сучасні сімейства: свинячі (Suidae), пекарієві (Tayassuidae) і бегемотові (Hippopotamidae), що включають 8 родів і 12 видів. Усі нежуйні характеризуються масивним тулубом, короткими чотирипалими кінцівками (у пекарі задні ноги трипалі). Бічні (другий і четвертий) пальці розвинуті досить добре і торкаються землі. Тварини не здатні до швидкого бігу. Шлунок відносно простий, складається з 1, 2 чи 3 відділів. Корінні зуби горбкуваті, ікла великі, з постійним ростом. Більшість представників годується як рослинною, так і тваринною їжею.

Підклас жуйні (Ruminantia)

Підклас поєднує численних парнокопитних тварин, що мають складний шлунок, що складається з 4 відділів. Їжа зі стравоходу надходить у рубець, звідси в сітку. При відригуванні рясно змочена слиною їжа у виді рідкої кашки надходить прямо в книжку, а відтіля в сичуг. Корінні і задні прикореневі зуби мають лунчату будівлю. У верхній щелепі різців немає. Пальців 2 чи 4 в останньому випадку бічні пальці малі і не торкаються землі. П'ясткові і плюсневі кістки (метаподії) третього і четвертого пальців злиті в одну кісту - канон. Бічні метаподії і кісти пальців тонкі і короткі. У більшості жуйних копитних на лобових кістах маються роги. Жуйні являють собою найрізноманітнішу і процвітаючу сучасну групу парнокопитних.

У нижньому олігоцені з'явилися олені й у нижньому міоцені – пусторогі, а в міоцені відбувся надзвичайно швидкий розвиток усіх жуйних. Підзагін жуйних звичайно розділяють на 6 сімейств, 76 родів, що поєднують близько 180 видів, систематика надвидових груп (надсімейств, підродин, підродів) дуже складна.

Сімейство бегемоти (Hipopotamidae)

Рідні свиням, бегемоти представлені лише двома родами, кожний з який складається усього з одного виду: власне це бегемот, гіпопотам і карликовий бегемот. Поширення їх обмежується Африкою. Походження бегемотів підходить до середини пліоцену, коли предки сучасних бегемотів населяли, крім Африки, також Європу й Азію.

Сімейство вилорогі (Antilocapridae)

Вилорогі живуть тільки в Північній Америці і тільки з цим континентом зв'язані у своєму походженні. З усіх копитних Америки ці тварини найбільш древні. Родинні зв'язки вилорогів з іншими видами копитних не ясні. Раніш їх включали в сімейство пусторогих, але в даний час вважають самостійним сімейством, представленим єдиним родом і видом.

Сімейство жираф'ячі (Giraffidae)

Сімейство жирафів має багате минуле: виникнувши в ранньому міоцені з оленеподібних копитних, воно досягло розквіту в пізньому міоцені й особливо в пліоцені, тобто близько 10 мільйонів років тому. Жираф'ячі були представлені декількома родами (наприклад, Раlеоtrаgus, Giraffokeryx, Orasius, Samotragus) і населяли Європу, Азію й Африку. Багато хто з них відрізнялися гігантськими розмірами і могутньою статурою (рід Helladotherium).

У плейстоцені більшість жираф'ячих вимерло, і лише два види цього сімейства, що відносяться до двох самостійних родів, збереглися в Африці до наших днів: жираф і окапи.

Сімейство кабаргові (Moschidae)

Оскільки сімейство містить тільки 1 вид, його характеристика приведена при описі виду. По деяким даним відомо принаймні 4 види кабаргових. Відзначимо лише, що по будівлі черепа кабарга стоїть ближче до оленьків, чим до оленів, так само як і по деяких інших анатомічних особливостях.

Сімейство оленеві (Cervidae)

Вигляд оленя уявляє собі кожний. Це здебільшого легкого додавання копитна тварина з довгими тонкими і сильними кінцівками. Як правило, голову самців прикрашають рога (за винятком водяних оленів). Іноді (у північного оленя) роги мають і самки. Роги оленів різко відрізняються від рогів всіх інших тварин. Вони утворюються на кісткових виростах лобових кіст - пеньках, щорічно спадають і знову відростають. Роги оленів - це кісняний відросток, не покритий роговим чохлом, як у пусторогих (биків, антилоп, козлів, баранів і ін.).

Після спадання рогів в оленів, вершина кісткового пенька обростає особливою хрящовою шапкою, покритою шкірою з короткими густим волоссям. Молодий ріг росте і розвивається з верхньої частини цієї шапки. Молоді зростаючі роги, так звані панти, пронизані судинами і нервами, дуже чуттєві. В міру росту рогів вони поступово костеніють знизу нагору, поки усі не перетворяться в компактну кістку. Після окостеніння шкіра на рогах лопається і спадає. На поверхні рогів звичайно зберігаються поздовжні поглиблення, вирости - сліди проходження судин. Уперше виростають роги оленів частіше мають вид тонкої спиці. З кожним роком у нових рогів, що виростають, збільшується загальна маса і кількість відростків.

Однак у старіючих тваринних число відростків скорочується, так що по числу відростків не можна визначити, скільки років оленю. Крім того, розмір рогів і число відростків залежать від стану організму, умов харчування і багатьох інших причин. На відміну від кабарогів в оленів немає мускусної залози на череві, але розвиті передглазничні залози. Фарбування вкрай різне, але в більшості видів молоді олені бувають плямисті. Майже у всіх оленів є світлі плями, що охоплює область хвоста, так називане "дзеркало".

Олені з'явилися, в олігоцені Південно-Східної Азії, відокремившись від оленьків. Сімейство оленів звичайно розділяють на 7 підродин, що поєднують 12 родів і близько 30 видів.

Мунтжаки (Muntiacinae) (Підродина). Невеликі олені, у яких пеньки рогів довгі, а спадаюча частина маленька. У самок на чолі на місці рогів пучки довгого твердого волосся. У самців верхні ікла довгі, вигнуті, що далеко виступають з-під верхньої губи. У підродину входить 2 роди з 2 видами найбільш примітивних оленів.

Олені водяні (Hydropotinae) (Підродина). Ця підродина безрогих оленів включає тільки 1 рід з 1 видом, розповсюдженим у Східному Китаї.

Олені дійсні (Cervinae) (Підродина). Ця підродина поєднує близько 15 видів, що відносяться до 2 родів. Найбільше число належить до роду олені (Cervus). Для всіх представників підродини характерні короткі пеньки рогів і великі спадаючі частини рогів у самців, що мають не менше трьох відростків. Крім того, їм властивий ряд особливостей у будівлі черепа кістяка і кінцівок.

Козулі (Capreolinae) (Підродина). Положення козуль у систематику не ясно. Їх часто поєднують в одну підродину з дійсними чи оленями в одну підродину з американськими оленями. Однак заслуговують виділення в окрему підродину.

Олені американські (Odocoileinae) (Підродина). Ця велика підродина поєднує як великих, так і дрібних розмірів оленів, завжди одноколірно пофарбованих (не плямистих) у дорослому стані. Пеньки рогів короткі; у самок на місці рогів не буває пучка довгого волосся. Кінцівки мають верхні і нижні залишки бічних метаподій. Бічні копита в багатьох сильно розвинуті. Підродина включає 12 видів, що відносяться до 4 родів і декільком підродам. Деякі зоологи приймають більший обсяг підродини, включаючи в нього північного оленя, інші — ще лося і козулю. Навпроти, ряд дослідників виділяють оленів пуду. Походження і зв'язки між родами неясні.

Лосі (Alcinae) (Підродина) Підродина містить тільки один рід з єдиним видом.

Олені північні (Rangiferinae) (Підродина). Донедавна вважали, що існує кілька видів північних оленів. В даний час немає сумнівів, що в підродині один рід з єдиним видом, що утворить близько 15 підвидів, у тому числі близько 7 на території Росії. Сюди ж відноситься домашній північний олень. Зв'язку північного оленя з іншими оленями не ясні. Це дуже своєрідний олень, що розвивався на початку плейстоцена й остаточно сформований у середині цього періоду.

Сімейство оленькові (Tragulidae). Оленькові - найбільш древні і примітивні жуйні. Залишки їх відомі з верхнього еоцена, тобто близько 50 млн. років тому. У їхній будівлі на рівні з ознаками типових жуйних просліджуються деякі риси, властиві нежуйним. Шлунок має 3 відділи (немає книжки). Передні ноги трохи коротше задніх, на ногах по 4 копитця, середні з який значно крупніше. Ліктьова і мала гомілкова кісти розвиті не повно. У самців у верхній щелепі великі, що висуваються назовні гострі ікла.

Оленьки - дрібні тварини, що ледь досягають величини зайця. Маленька голова з короткою мордою, гострими невеликими вухами і величезними очима сидить на порівняно короткій шиї. Роги відсутні. Волосяний покрив густий, що щільно прилягає до тіла, плямистий чи однотонний. Оленьки поширені в Африці, Південній Азії і на островах Великого Зондского архіпелагу. Сімейство поєднує 2 роди з 4 видами.

Сімейство пекарі (Tajassuidae). Пекарі вже в еоцені, тобто 50 мільйонів років тому, відокремилися від свиней і з нижнього олігоцену незалежно розвивалися в Новому Світлі, де свиней немає і не було. У Європі й Азії пекарі були, але зникли в нижньому пліоцені.

Від свиней пекарі відрізняються дуже істотно і по ряду особливостей стоять ближче до жуйних копитних. У них шлунок розділений на 3 відділи, передній - який має пари ковбасовидних сліпих мішків. На задніх ногах, на відміну від свиней, 3 копита й обидві п'ясткові кісти частково цілком зростаються. Верхні ікла в пекарі спрямовані вниз, як у хижаків, а не нагору, як у свиней. Вони тригранні, сильні, але не дуже довгі і стикаються з нижніми іклами. Всього 38 зубів. На задній частині спини в пекарі є велика залоза, що виділяє мускусоподібний секрет. Залоза покрита волоссям, що стовбурчаться, оголюючи її, коли тварина порушена.

Загальний вигляд пекарі нагадує свиней: голова велика, клиноподібна, шия коротка, очі маленькі, вуха злегка закруглені. Щетина густа, особливо довга на потилиці, шиї і спині, хвіст короткий і схований у волоссі, ноги короткі і тонкі. Пекарі багато дрібніше свиней: довжина тіла до 115 см, висота до 55 см, маса до 30 кг. Один рід сімейства включає 3 види пекарі, розповсюджених у Південній і Центральній Америці, на південь до Середньої Аргентини і на північ до південно-заходу США.

Сімейство пусторогі (Bovidae). Це найбільше сімейство парнокопитних як по числу видів, так і по розмаїтості біологічних типів: від малюсіньких, майже з зайців, дикдиків до величезних биків, від струнких газелей до масивних баранів.

Найбільш чітка і постійна ознака пусторогих - будівля рогів, хоча форма і розміри їх надзвичайно різноманітні. Ріг являє собою кістковий стрижень, що розвивається на виростах лобових кіст. Цей стрижень одягнений роговим чохлом, що росте разом зі стрижнем, ніколи не гілкується і цілком не змінюється протягом усього життя. Наростання рогової речовини відбувається знизу, від підстави. У більшості пусторогих роги мають і самці і самки, але в самок вони звичайно менші. Є і безрогі самки.

Сімейство свині (Suidae). До цього сімейства відносяться найбільше широко розповсюджені нежуйні тварини з витягнутою мордою, що закінчується п'ятачком, на якому відкриваються ніздрі. Кінцівки чотирипалі, з добре розвинутими, але більш короткими бічними пальцями. Ікла великі, верхні вигнуті; корінні зуби тупо-бугорчаті. Шлунок простий, з додатковим мішком. Усеїдні. З'явилися в нижньому олігоцені в Європі, звідки розселилися в Азію й Африку. 9 сучасних видів об'єднані в 5 родів.


26.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!