Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Засновник сучасної анатомії, представник Пауданської школи Андреас Везалій. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Засновник сучасної анатомії, представник Пауданської школи Андреас Везалій. Реферат

Передові діячі перехідного періоду. Людина в центрі уваги епохи Відродження. Пауданська школа медицини. Андреас Везалій – представник Пауданської школи

У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ремісників поступово складався і зростав новий клас—буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), морського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 р.), потреба в розвитку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промисловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різних країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгівлі. Народи Русі захистили Захід від кочівників.

Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ремесел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і промислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селянськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV— XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціальні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оцінювались як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесильної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спадщину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси — термін Відродження (Ренесанс по-італійському II Кіпазсітепіо) — досить неточне позначення, що збереглося в науковій літературі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнення й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності.

Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної медицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекладачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.).

Енгельс писав: "Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості... Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів свого часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі... Кабінетні вчені були тоді винятком..."

Культура пізнього середньовіччя — епохи Відродження — в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна відмінність Studia humana —тодішнього гуманізму від Studia Divina — богослов'я. Положення відродженої античної філософії "пізнай самого себе" (gnoti se auton) тлумачилося як пізнання передусім фізичної природи людини.

Анатомією займалися не тільки лікарі, а й люди, за родом діяльності далекі від медицини. Таким був геніальний художник Леонардо да Вінчі (1452— 1519), цей універсальний розум епохи: мислитель, технік, анатом, видатний маляр. Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре з Павії протягом десятків років анатомував трупи і зробив багато точних анатомічних зарисовок. На жаль, його анатомічні трактати стали широковідомі лише через 150 років після смерті автора і тому не мали впливу на прогрес анатомічної науки.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослідження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого нового в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анатомії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) почали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII ст.).

В підручнику анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університетах протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосереднього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

Серед анатомів Падуанської школи перше місце належить Андреасу Везалію, праці якого становлять цілу епоху в анатомічній науці.

Андреас Везалій (справжнє прізвище Віттінгс. 1514—1564) — родом з Брюсселя, вивчав медицину в Монпельє, Парижі, досконально володів грецькою, латинською і арабською мовами. З перших років навчання на медичному факультеті виявив виняткову пристрасть до вивчення анатомії. Не задовольняючись лекціями своїх учителів, які викладали її за Галеном, Везалій, під загрозою смертної кари, викопував з товаришами потайки на кладовищі свіжі трупи і знімав повішених злочинців за стінами міста, переховував їх у себе в приміщенні і вивчав на них анатомію.

Маючи 23 роки, він поїхав у Падую, де був у ті часи найкраще обладнаний анатомічний театр, блискуче провів там ряд диспутів, виявив великі знання з анатомії і невдовзі (у віці 25 років) дістав звання професора анатомії цієї відомої школи. Везалій, досліджуючи людські трупи, виправив усю тогочасну анатомію, відзначив близько 200 істотних помилок Галена. Він переконливо спростував твердження Галена, що правий шлуночок серця у дорослих сполучається з лівим. Везалій критикував помилки Галена спочатку дуже обережно, у формі шанобливих "коментарів". Та, зібравши свої анатомічні дослідження і систематизувавши їх, він опублікував у 1543 р. великий твір "De humani corporis fabrica, libri septem" ("Будова людського тіла, в семи частинах"), який прекрасно ілюстрував художник Калькар – учень Леонардо да Вінчі та Тиціана. У І книзі описано скелет, II — зв'язки та м'язи, III — судини, IV — нерви, V — нутрощі, VI — серце, органи дихання, VII — мозок.

Праця Везалія, за визначенням І. П. Павлова у його передмові до російського видання трактату Везалія (М., 1950), — "це перша анатомія людини, яка не просто повторює вказівки й думки стародавніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму". 1555 р. вийшло друге видання твору Везалія, доповнене й перероблене ним і набагато краще надруковане.

Праця Везалія стала об'єктом шаленої критики прибічників Галена, які вважали авторитет Галена непорушним. Учитель Везалія в Парижі Жак Дюбуа Сільвій прилюдно прокляв свого учня, спалив його книгу, обізвавши його не Везалієм, а Везанусом (vesanus – божевільний). Доля Везалія була сумна. За намовою заздрісників його звинуватили в анатомуванні ще живої людини, і він змушений був їхати замолювати свій гріх над "гробом господнім" в Єрусалимі. На зворотному шляху корабель розбився, Везалій опинився на безлюдному острові Занте, де помер від голоду й хвороби. Тут пізніше йому було встановлено пам'ятник.

Везалій перший дав опис тіла людини, побудований на докладному дослідженні людських трупів; він перший розробив у деталях правильну методику секції, і його справедливо вважають творцем анатомії як науки.

На численних рисунках людське тіло ніде не зображено у Везалія непорушним, в лежачому положенні, а всюди динамічно, у русі. Рисунки до лекцій Везалія свідчать, що лекції його супроводжувалися порівняльними демонстраціями, з живим натурщиком, зі скелетом. Везалій був новатором не лише у вивченні, а й у викладанні анатомії. Його лекції, так само як і рисунки в його книзі, давали уявлення не тільки про будову, але частково і про функції організму.

Вони характерні для епохи Відродження, її життєствердного оптимізму, що знаходило свій вияв не тільки в художній літературі, але навіть і в анатомічному атласі. Для учнів Везалій опублікував скорочений виклад великої праці – "Епітоме" (щось на зразок конспекту або узагальнених висновків). Книга ця перекладалася у XVIII ст. в Москві Єпіфанієм Славинецьким — "Врачевская анатомия".

Малюнок скелета з атласу Везалія

Роботу Везалія щодо дальшого вивчення будови людського організму продовжували багато видатних учених, переважно італійських. Габріель Фаллопій (1523—1562) описав анатомію зубного апарату, слухового органа, статевих органів (фаллопієві труби).

Бартоломео Євстахій (1510—1574) докладно описав нирки, орган слуху (Євстахієва труба). З Падуанського університету вийшла праця Іероніма Фабріція (1537—1619), який описав венозні клапани. Він помітив, що вени відкриваються в бік серця, але не дав цьому пояснення. Професор цього ж університету Реальдо Коломбо (1516—1559), безпосередній учень і наступник Везалія по кафедрі, залишив опис малого кола кровообігу.

У праці "De re anatomica", надрукованій у Венеції в 1559 р., він підтвердив, що "кров прибуває легеневою артерією до легенів, де вона розріджується, потім, поєднавшись з повітрям, вона іде до лівого шлуночка серця через легеневу вену; це явище досі ще ніким не було помічене, хоч і доступне для спостереження всім". Центром кровообігу Коломбо вважав, за Галеном, не серце, а печінку.

Одночасно з ним в Іспанії цілком самостійно описав мале коло кровообігу доктор Мігель Сервет (1509 (1511) —1553). Сервета було визнано єретиком і спалено (1553) у Швейцарії разом з його працею богословського змісту.

Сервет спростував погляд Галена щодо просочування крові з лівої половини серця у праву через невеликі отвори, які нібито е у перетинці між передсердями, і вперше дав правильну уяву про рух крові з правого шлуночка серця до легень по гілках легеневої артерії і від них по гілках легеневих вен у ліве передсердя. Він вважав, що в легенях відбувається видалення з крові "сажі" і насичення її "свіжим повітрям", внаслідок чого утворюється "життєвий дух", що є джерелом усіх рухів організму.

Висновок. Отже, на кінець XVI ст. було нагромаджено досить даних, щоб правильно описати рух крові. Везалій довів, що в післяутробному житті шлуночки серця не сполучаються між собою, як вважали (за Галеном) протягом тисячоліть.

Анатомічні праці попередників Везалія майже не містили малюнків. Низький рівень образотворчого мистецтва середньовіччя, труднощі відтворення малюнків у рукописних книгах і зневага дійсними анатомічними знаннями, почерпнутими при вивченні трупа, – ось ті причини, які зробили анатомічні малюнки скоріше курйозною, чим дивною рідкістю. Винятки становили замальовки кістяка в різних артикулюючихх позах.

Їх можна було зустріти й у працях Леонардо да Вінчі й у деяких підручниках хірургії (наприклад, у Бруншвига. Страсбург, 1497), і в книзі Россі (1496-1541), де кістяки зображені в передній і задній проекції.

Везалій запропонував метод графічного втілення натури. Чудова проникливість його розуму позначилася й тут. Зрозуміло, і це його відкриття не народилося з нічого. Випадкові анатомічні замальовки анатомів XIII-XVI століть і досягнення образотворчого мистецтва Відродження цілком могли зумовити розуміння пізнавальної цінності анатомічного малюнка.

Везалій не просто підключив малюнок до тексту. Ілюстрації були прийняті Везалієм як складова частина його анатомічної праці. Його метод дослідження припускав препарування, опис і замальовку. Отже, мова йшла не тільки про поліпшення наочності, а про єдність текстової й графічної характеристик, досліджуваної структури. У книзі Везалія вперше переборювалися й технічні труднощі систематичного сполучення тексту й малюнків.

У виданих Везалієм "Шести таблицях" (1538) ще тільки намацується суть нового методу. У числі таблиць 3 безперечно належать художникові Калькару (1499-1546), земляку й другові Везалія. Це таблиці, на яких зображений кістяк людини попереду, позаду й збоку. Інші 3 таблиці представляють схеми фізіологічних систем по Галену. Їх оформив сам Везалій, користуючись вихідними начерками інших авторів, імена яких залишилися невідомими. Зінгер (1945) припускає, що це були власні начерки Везалія.

Лише один Везалій міг оцінити правильність змісту малюнка. Це важливо нагадати тим, хто вважає художників головними героями "Анатомії" Везалія, а роль великого анатома зводить до положення літературного коментатора малюнків.

Таким чином, іконографічна спадщина Везалія являє величезну цінність. Ілюстрації Везалія - це досягнення нової науки. Разом з тим це перший досвід графічного відтворення й репродукції натуральних препаратів. Необмежене число людей у різних країнах й у будь-який час могли вивчати ті самі малюнки. Використання графічного методу в анатомії остаточно дискредитувало астрологічні традиції в медицині.

Література

1. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю., - Історія медикини. К. 1991.

2. Верхратський С. А., - Історія медицини. М. 1983.

3. Мулановський М. П., - Історія медицини.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!