Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Поняття ареалу та вчення про походження рослин і тварин. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття ареалу та вчення про походження рослин і тварин. Реферат

З поняттям ареалу пов’язана проблема походження культурних рослин і домашніх тварин

Протягом тисячоліть, починаючи з кам’яного віку, людина вирощує рослини, які мають корисні для неї властивості. Шляхом штучного добору вона сприяє тому, що культурні рослини почали втрачати деякі природні властивості і набувають ознак, які їх суттєво відрізняють від своїх диких родичів.

Наприклад, деякі рослини втрачають пристосування до природного розсіювання насіння, а свійські тварини – захисне забарвлення шкіри, властиве їх диким предкам. Поряд з тим, культурні рослини і свійські тварини втрачають ряд захисних функцій організму проти захворювань тощо.

Центри походження культурних рослин і свійських тварин потрібно знати для збору і використання їх диких родичів, які є найкращим матеріалом у селекційній роботі при виведенні нових сортів рослин і високопродуктивних порід тварин.

Для культурних рослин у зв’язку із їх походженням встановлено три групи:

  • Найбільш молода група культурних рослин; види, що входять до її складу до наших часів зустрічаються в дикому стані, хоча є багато відомих культурних сортів. Для цих рослин встановити центр їх походження дуже легко. До цієї групи відносять всі культурних представників родини хрестоцвітих – капуста, ріпа, редис, гірчиця, буряк, майже всі баштанні культури, кормові злаки і кормові бобові, груша, яблуня, слива, вишня та інші плодові, аґрус, смородина, малина, та інші ягідні.
  • Види, які згідно з дослідженням М. І. Вавилова, спочатку були бур’янами культурних рослин, а згодом стали об’єктами окультурення. Це траплялося переважно при просуванні на північ або при підніманні в гори де бур’яни були домінантами. Так, жито витіснило при просуванні на північ і в гори яру пшеницю і озимий ячмінь.
  • Найбільш древня група культурних рослин, для неможливо встановити час їх окультурення і походження, оскільки майже не збереглися представники в дикому стані. До цієї групи відносять кукурудзу, сорго, ячмінь, просо, рис, пшеницю, льон, помідори, горох, квасолю та інші культури.

Не дивлячись на древність рослин третьої групи використання диференційного методу дозволяє встановити центри, звідки вони були введені в культуру. Виявилось, що такі центри різноманітності зосереджені не в місцях найбільшого поширення культури даної рослини, а в гірських районах, які часто віддалені від культурних центрів на тисячі кілометрів; в районах де населення характеризується первісним рівнем культури.

Різноманітність форм збереглась в таких районах з давніх часів і дозволила людині поступово покращуючи ці форми і проводячи безперервний відбір, вивести численні сорти і розповсюдити їх.

Необхідно зазначити, що центри походження багатьох домашніх тварин (кіз, овець та інших), очевидно, також є гірські країни.

Таким чином культурні рослини є не тільки результатом діяльності людини, вони, як і дикі рослини, мають певну географію поширення.

Питання, пов’язані з походженням культурних рослин, вивчав видатний ботанік М. І. Вавилов. У праці "Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна" (1939) він визначив 7 основних географічних центрів походження культурних рослин, які безпосередньо зв’язані з осередками давніх цивілізацій, де рослинництвом почали займатися за 8-7 тис. р. до н. е.

І. Південноазіатський тропічний центр (Індія, гори Індокитаю, південний тропічний Китай, та острови Південно-Східної Азії) дав понад 100 видів культурних рослин. У цьому великому центрі можна виділити три осередки, що значно відрізняються за складом характерних для рослин:

Індійський (кулястозерна пшениця, окремі сорти сорго, нут, баклажан, огірок, манґо, апельсин, мандарин, лимон, багато сортів цукрової тростини, джут, коноплі, кунжут, перець чорний, горіх стрихніноносний, кориця та ін.);

Індокитайський (банан, окремі сорти лимона, окремі сорти цукрової пальми, бавовник азіатський тощо);

Острівний, включаючи Зондські острови,, Яву, Суматру, Борнео, Філіппінські острови (бамбук, ямс, пальма арека, дуріан, мангустан, окремі сорти цукрової пальми, окремі сорти цукрової тростини, кардамон, горіх мускатний, евкомія та ін.).

ІІ. Східноазіатський центр (включає помірні і субтропічні частини Центрального і Східного Китаю, більшу частину Тайваню, Корею, Японію) дав понад 130 видів найважливіших культурних рослин. У цьому центрі розрізняють два осередки:

Китайський (окремі сорти проса, гаолян, окремі сорти вівса, окремі сорти ячменю, гречка, соя, ямс, редька, таро, цибуля багаторічна, ревінь, гарбуз, яблуня, груша, персик, абрикос, слива і вишня китайська, айва китайська, чай, женьшень, кориця китайська, редька олійна, пальма прядильна, мак опійний та ін.);

Японський (гірчиця коренеплідна, хрін японський, слива японська, хурма японська, спаржа бульбаста тощо.).

ІІІ. Південно-Західноазіатський центр (Анатолія, Іран, Афганістан, Середня Азія і Північно-Західна Індія) дав понад 100 видів культурних рослин. Даний центр можна розділити на три осередки:

Кавказький (багато видів пшениці і жита, значна кількість видів і сортів плодових культур, які характеризуються великою різноманітністю місцевих форм);

Передньоазіатський (багато сортів пшениці і жита, овес середземноморський, багато сортів ячменю, сочевиця, багато сортів рицини, коріандр, диня, огірок анатолійський, буряк, морква, цибуля, цибуля-порей, салат (латук), інжир, гранат, айва, алича, яблуня, груша, ліщина, виноград, кизил, хурма, барбарис, шафран та ін.);

Північно-Західноіндійський (багато сортів пшениці і зернових бобів, льон, нут тощо).

IV. Середземноморський центр дав понад 80 видів (тверда пшениця, полба еммер, полба справжня, окремі форми вівса, ячменю, сочевиця, чина, горох крупнонасінний, гірчиця, маслина, буряк, капуста, петрушка, артишок, різні види цибулі, часник, спаржа, селера, хрін, щавель, багато форм салату, тмин, аніс, м’ята, розмарин, лавр благородний, хміль та ін.).

V. Абіссінський центр (сюди ж прилягає Гірськоаравійський осередок (Йєменський)). Всього дав близько 40 видів культурних рослин (різноманітні форми пшениці і ячменю, сорго хлібне, тефер, дагуса, нут, сочевиця, горох, боби, чина, люпин, особливі форми льону, кунжут, рицина, кофе, гірчиця овочева тощо).

VI. Центральноамериканський центр (включаючи південну Мексику) може бути поділений на три осередки:

Гірський південноамериканський (кукурудза, різні види квасолі і гарбуза, батат, різні види перцю, бавовнику, папайя, томат мексиканський, слива мексиканська, какао, кактуси для огорож та ін.);

Центральноамериканський (різноманітні кактуси);

Вест-Індійський острівний (звідси походить близько 50 видів культурних рослин).

VII. Андійський (Південноамериканський) центр має три осередки:

Власне Андійський, що включає гірські райони Перу, Болівії, Еквадору (різні види картоплі, апа, анью, хінне дерево, кокаїновий кущ, гуайява тощо);

Чілоанський (Арауканський), що розташований у південній частині Чилі на прилеглому острові Чілое (картопля, мадія та ін.);

Баготанський (у східній Колумбії), встановлений дослідниками С. М. Букасовим та С. В. Юзепчуком (окремі види картоплі, маніок, ананас).

За підрахунками М. І. Вавилова первісні області видоутворення культурних рослин займають близько 1/40 частину суші земної кулі, при цьому із 640 найважливіших культурних рослин більше 500 припадає на Старий Світ, 400 із них виникли в Південній Азії. Найбільш багаті родовим, видовим і сортовим потенціалом Індія, Китай, звідки походять близько половини всіх культурних рослин, а також Передня Азія і середземноморські країни.

Питання про центри походження свійських тварин вивчено значно слабше в порівнянні з культурними рослинами тому, що дикі предки багатьох тварин були винищені людиною.

Дослідники припускають, що країни Близького Сходу і побережжя Середземного моря були батьківщиною великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, собак, ослів; степові райони Азії і Європи – коней, Аравія – одногорбих верблюдів; Центральна Азія – двогорбих верблюдів; Єгипет – кішок; Тібет – яків; Індія – бика гояла і курей; Південна і Південно-Східна Азія – буйвола і бика бантенга; Північна Азія – оленів; Африка – цесарок; Північна Америка – індиків; Південна Америка – лам.

Вперше карту центрів походження свійських тварин розробила група спеціалістів під керівництвом М. І. Вавилова у 1934 р., а опублікована в 1938 р. [1]. Центри приручення свійських тварин:

  • І. Китайсько-Малайський – золота рибка, кілька видів шовкопряда, індійська бджола, кури, качки, китайські гуси, свині, ймовірно собака.
  • ІІ. Індійський – індійська бджола, кури, павичі, собака, індійська кішка, зебу, азіатський буйвіл, бик гаял.
  • ІІІ. Південно-західноазіатський – велика рогата худоба, кінь східного типу, вівця, коза, свиня, одногорбий верблюд-дромедар, голуб.
  • IV. Середземноморський – велика рогата худоба, кінь західного лісо вого типу, вівця, коза, свиня, качки нільські, кролик, кішка, антилопа-газель.
  • V. Андійський – лама, альпака, мускусна качка, морська свинка.
  • VI. Тібето-Памірський – як.
  • VII. Східнотуркестанський – двогорбий верблюд-бактріан.
  • VIII. Східносуданський – одногорбий верблюд-дромедар.
  • VIII a. Південно-Аравійський – одногорбий верблюд-дромедар.
  • IX. Абіссінський – нубійський осел, бджола Адансона.
  • X. Південномексиканський – індик.
  • XI. Саяно-Алтайський – курдючна вівця, північний олень.

Література

  1. Алексеев В. П. Становление человечества. – М., Политиздат, 1984. – 462 с.
  2. Алёхин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники. – М., Учпедгиз, 1961.
  3. Бобринский Н. А., Гладков Н. А. География животных. – М., Учпедгиз, 1961.
  4. Вавилов Н. И. Происхождение и расселение культурных растений. – Л., Наука, 1987.
  5. Вальтер Г. Общая геоботаника. – М., Мир, 1982.
  6. Вальтер Г. Растительность земного шара. Перевод с нем. – М., Прогресс, 1968 т. 1, 1974 т. 2, 1975 т. 3.
  7. Вернадский В. И. Биосфера. – М., Наука, 1967.
  8. Войткевич Г. В., Вронский В. А. Основы учения о биосфере. – М., Просвещение, 1989.
  9. Воронов А. Г. Биогеография с основами экологии. – М., МГУ, 1987.
  10. Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира. – М., Высшая школа 1985.
  11. Второв П. П., Дроздов М. М. Біогеографія. – К., Вища школа, 1987.
  12. Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография материков. – М., Просвещение, 1974.
  13. Гришко-Богменко Б. К., Морозюк С. С., Мороз І. В. та ін. Географія рослин з основами ботаніки. – К., Вища школа, 1991.
  14. Дарлингтон Ф. Зоогеография. – М., Прогресс, 1956.
  15. Жизнь растений. – М., Просвещение, 1974-1982. Т. 1-6.
  16. Кобышев Н. М., Кубанцев Б. С. География животных с основами зоологии. – М., Просвещение, 1988.
  17. Кулинич Л. Я., Воловник С. В. Довідник з біології. – К., Радянська школа,. 1986.
  18. Курнишкова Т. В., Петров В. В. География растений с основами ботаники. – М., Просвещение, 1987.
  19. Леме Ж. Основы биогеографии. – М., Прогресс, 1976.
  20. М’якушко В. К., Вольвач Ф. В. Екологія. – К., Радянська школа, 1984.
  21. Нейл У. География жизни. – М., Прогресс, 1973. – 339 с.
  22. Панфилов Д. В. О строении и динамике ареала вида животных. – Вопросы географии. Сб. 48, 1960.
  23. Рева П. П., Кулинич Л. Я. Екологія для всіх. – К., Вища школа, 1985.
  24. Реймерс Н. Ф. Природопользование (словарь-справочник). – М., Мысль, 1990.
  25. Сытник К. М., Брайон А. В., Городецкий А. В., Брайон А. П. Словарь-справочник по экологии. – К., Наукова думка, 1994.


05.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!