Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Процес кровообігу у людини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Процес кровообігу у людини. Реферат

Процес кровообігу. Значення кровообігу. Структура кровообігу

Кровоносна система

Кров укладена в систему трубок, у яких вона завдяки роботі серця як "нагнітаючого насоса" знаходиться в безупинному русі.

Кровоносні судини поділяються на артерії, артеріоли, капіляри, венули і вени. По артеріях кров тече від серця до тканин. Артерії по струму крові древовидно розгалужуються на усе більш дрібні судини і, нарешті, перетворюються в артеріоли, що у свою чергу розпадаються на систему найтонших судин - капілярів.

Капіляри мають просвіт, майже рівний діаметру еритроцитів (близько 8 мкм). Від капілярів починаються венули, що зливаються у вени поступово укрупнюються. До серця кров притікає по самих великих венах. Кількість крові, що протікає через орган, регулюється артеріолами, що И. М. Сєченов назвав "кранами кровоносної системи".

Маючи добре розвиту м'язову оболонку, артеріоли в залежності від потреб органа можуть звужуватися і розширюватися, змінюючи тим самим кровопостачання тканин і органів. Особливо важлива роль належить капілярам. Їхньої стінки мають високу проникність, завдяки чому відбувається обмін речовинами між кров'ю і тканинами.

Розрізняють два кола кровообігу - велике і мале.

Мале коло кровообігу починається легеневим стовбуром, що відходить від правого жолудочка. По ньому кров доставляється в систему легеневих капілярів. Від легень артеріальна кров відтікає по чотирьох венах, що впадає в ліве передсердя. Тут закінчується мале коло кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого жолудочка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров несеться в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожні - верхню і нижню - вени вливається в праве передсердя.

Таким чином, кожна крапля крові, тільки пройшовши через мале коло кровообігу, надходить у великий і так безупинно рухається по замкнутій системі кровообігу. Швидкість кругообігу крові по великому колу кровообігу складає 22 з, по малому - 4-5 с.

Артерії являють собою циліндричної форми трубки. Стінка їх складається з трьох оболонок: зовнішньої, середньої і внутрішній.

Зовнішня оболонка (адвентиція) з'єднювально-тканинна, середня гладком'язова, внутрішня (інтиму) ендотеліальна. Крім ендотеліальнго слою (один шар ендотеліальних клітин), внутрішня оболонка більшості артерій має ще внутрішню еластичну мембрану. Зовнішня еластична мембрана розташована між зовнішньою і середньою оболонками. Еластичні мембрани додають стінкам артерій додаткову міцність і пружність. Просвіт артерій міняється в результаті скорочення або розслаблення гладких м'язових клітин середньої оболонки.

Капіляри - це мікроскопічні судини, що знаходяться в тканинах і з'єднують артерії з венами. Вони являють собою найважливішу частину кровоносної системи, тому що саме тут здійснюються функції крові. Капіляри є майже у всіх органах і тканинах (їх немає тільки в епідермісі шкіри, роговиці і хрусталику ока, у волоссі, нігтях, емалі і дентині зубів).

Товщина стінки капіляра близько 1 мкм, довжина не більш 0,2-0,7 мм, стінка утворена тонкою з'єднювально-тканинною базальною мембраною й одним шар ендотеліальних клітин. Довжина всіх капілярів складає приблизно 100 000 км. Якщо їх витягнути в одну лінію, то ними можна оперезати земну куля по екваторі 21/2 рази.

Вени - кровоносні судини, що несуть кров до серця. Стінки вен набагато тонші і слабкіші артеріальних, але складаються з тих же трьох оболонок. Завдяки меншому вмісту гладких м'язових і еластичних елементів стінки вен можуть звужуватися. На відміну від артерій дрібні і середні вени оснвщені клапанами, що перешкоджають зворотному струму крові в них.

Артеріальна система відповідає загальному плану будови тіла і кінцівок. Там, де кістяк кінцівки складається з однієї кісти, є одна основна (магістральна) артерія; наприклад, на плечі - плечова кіста і плечова артерія. Там, де дві кісти (передпліччя, гомілки), є по двох магістральні артерії.

Розгалуження артерій з'єднуються між собою, утворити артеріальні соустя, що прийнято називати анастомозами. Такі ж анастомози з'єднують вени. При порушенні припливу крові або її відтоку по основним (магістральним) судинах анастомози сприяють руху крові в різних напрямках, переміщенню її з однієї області в іншу.

Це особливо важливо, коли умови кровообігу міняються, наприклад, у результаті перев'язки основної судини при чи пораненні травмі. У таких випадках кровообіг відновлюється по найближчих судинах через анастомози - вступає в дію так називане обхідний, або коллатеральний кровообіг.

Розгалуження артерій і вен піддається значним варіаціям. Відомий анатом В. Н. Шевкуненко описав дні крайні форми розгалуження артерій - по магістральному і розсипному типах. Калібр органних артерій і вен залежить від інтенсивності функцій органів. Наприклад, незважаючи на порівняно малі розміри, такі органи, як нирки, ендокринні залози, що відрізняються інтенсивною функцією, забезпечуються великими артеріями. Те ж можна сказати про деякі групи м'язів.

Значення кровообігу. Система органів кровообігу людини складається із серця і кровоносних судин. Скорочуючись, серце працює, як насос, проштовхує кров по судинах і таким чином забезпечує її безперервний рух. Якщо зупиняється серце, настає смерть, бо тканинам не постачаються кисень і поживні речовини, а також не виводяться з них продукти розпаду. Рух крові по судинах називається кровообігом.

Серце. Серце — порожнистий м'язовий орган. Маса його в дорослої людини становить 250 — 300 г. Серце розташоване в грудній порожнині і зміщене вліво від середньої лінії грудей. Воно міститься в навколосерцевій сумці, утвореній сполучною тканиною. На внутрішній поверхні навколосерцевої сумки виділяється рідина, яка зволожує серце й зменшує тертя під час скорочень.

Будова серця відповідає його функції. Воно розділене суцільною перегородкою на дві частини — ліву і праву. А кожна частина розділена на два сполучених між собою відділи: верхній — передсердя і нижній — шлуночок. Таким чином, серце в людини, як і в усіх ссавців, чотирикамерне: воно складається з двох передсердь і двох шлуночків.

Стінки передсердь набагато тонші, ніж стінки шлуночків. Це пов'язане з тим, що робота, виконувана передсердями, порівняно невелика.

Під час їхнього скорочення кров надходить у шлуночки. Шлуночки виконують значно більшу роботу: вони проштовхують кров по всій довжині судин. М'язова стінка лівого шлуночка товстіша від стінки правого шлуночка, бо вона здійснює більшу роботу. На межі між кожним передсердям і шлуночком є клапани у вигляді стулок, які сухожильними нитками прикріплені до стінок серця. Це стулкові клапани.

Під час скорочення передсердь стулки клапанів звисають усередину шлуночків. Тому кров вільно проходить з передсердь у шлуночки. Коли скорочуються шлуночки, стулки клапанів піднімаються й закривають вхід у передсердя.

Тому кров рухається лише в одному напрямі: від передсердь до шлуночків. Із шлуночків/ кров виштовхується в судини. Життя кожної клітини багатоклітинного організму залежить від безперервного постачання необхідних речовин та виведення продуктів обміну.

Цю функцію у хребетних тварин та людини виконує система різних за діаметром та будовою стінки трубок, в яких циркулює рідка тканина — кров або лімфа. До цієї системи відносять також серце — орган, що зумовлює рух крові.

Розділ анатомії, що вивчає структуру судин і серця, а також їхніх складових частин, залежно від функції називається ангіологією, або вченням про судини (апеіоібеія).

Порівняльно-анатомічними та ембріологічними дослідженнями доведено, що судинна система безперервно перебудовується структурно і функціонально. У хребетних тварин та людини судинна система походить з мезенхіми. Із скупчень її клітин, які називають кров'яними острівцями, утворюються клітини крові, а також первинні кровоносні судини. Причому спочатку судини з'являються в мезенхімі жовточного мішка та хоріона, а вже потім — у тілі зародка. Раніше за інші судини формуються серце, аорта і великі (кардинальні) вени.

Серце розвивається в головному кінці зародка з двох складок мезенхіми, з яких формуються дві трубки, що на початку четвертого тижня ембріонального розвитку зливаються в одну. Від верхньої частини трубки в обидва боки відходять по шість зябрових (в цей час у зародка ще є зябра) артеріальних судин (дуг), які біля спинної частини зародка зливаються в одну судину (первинну аорту).

Нижче від майбутнього серця (ближче до заднього кінця зародка) первинні аорти з'єднуються в одну непарну вторинну аорту. На дальших етапах розвитку І, II та V пари зябрових артеріальних судин повністю редукуються, а інші в зв'язку із зникненням зябер і розвитком легень зазнають значних змін. На четвертому тижні ембріогенезу в нижній частині непарної трубки — серці відокремлюються непарне передсердя і непарний шлуночок, які в кінці цього тижня та на початку п'ятого переділяться тонкою перегородкою навпіл — формуються праві та ліві передсердя і шлуночки.

Приблизно на шостому-сьомому тижні формування серця в основному закінчується. Одночасно з цим з III пари артеріальних зябрових судин утворюються внутрішні соні артерії, з лівої IV — дуга аорти, а з правої — плечоголовний стовбур та початок підключичної артерії, VI пара артеріальних зябрових судин частково перетворюється на легеневі артерії, а з лівої судини утворюється, крім того, артеріальна протока.

Кардинальні вени виникають поряд з первинною (передні вени) та вторинною (задні вени) аортами. Передні кардинальні вени збирають кров з передніх частин зародка, а задні — із задніх. На п'ятому та шостому тижнях ембріонального розвитку між ними утворюється велика кількість з'єднань — анастомозів, з яких потім розвиваються венозні сплетення.

Після поділу загального передсердя на праве та ліве із правої передньої кардинальної вени утворюється верхня порожниста вена, а із правої задньої — нижня порожниста вена. Ліва передня кардинальна вена поступово редукується, за винятком невеликої її частини, з якої утворюється пазуха порожнистих вен. Ліва задня кардинальна вена внаслідок утворення нижньої порожнистої вени втрачає функцію і також редукується.

У зв'язку з розвитком печінки в неї вростає вена, що йде від пупка. В печінці вона утворює сітку, з якої кров збирається в дві печінкові вени, а з них потрапляє в серце. Так виникає первинна ворітна система печінки, по якій проходить уся кров, що приноситься від матері, перед тим як потрапити в серце плоду, Лімфатична система виникає незалежно від кровоносної і приєднується до неї вторинно.

Закладки лімфатичних судин з'являються приблизно на сьомому тижні внутрішньоутробного розвитку в вигляді щілин у мезенхімі, розміщених уздовж передніх і задніх кардинальних вен. Ці щілини поступово з'єднуються між собою і формують різні компоненти лімфатичної системи.

Лімфатичні вузли закладаються на дев'ятому тижні розвитку із скупчень мезенхіми біля лімфатичних судин.

Остаточно сформовану судинну систему за будовою та функцією поділяють па кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини залежно від будови їхніх стінок і напряму руху крові в них відносно серця поділяють на артерії та вени.

Артерія — це судина, по якій кров під значним тиском тече від серця. Цей фактор зумовлює будову стінки артерії, яка складається з внутрішньої, середньої та зовнішньої оболонок.

Внутрішня оболонка побудована з різних за формою ендотеліоцитів, під якими знаходяться клітини підендотеліального шару, що розміщуються на внутрішній еластичній мембрані. Кількість еластичних волокон у цій мембрані збільшується із збільшенням діаметра артерій.

Найскладнішу структуру має середня оболонка, що складається в основному з еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Співвідношення їх змінюється залежно від відстані до серця. Так, в артерій, що відходять безпосередньо від серця (наприклад, аорта, плечоголовпий стовбур тощо), ця оболонка побудована з великої кількості еластичних волокон, які утворюють еластичні пластинки, і окремих м'язових клітин. Такі артерії називаються артеріями еластичного типу.

В артеріях м'язово-еластичного, або мішаного, типу в середній оболонці е однакова кількість еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. До таких артерій належать великі гілки аорти. На значній відстані від серця в середній оболонці артерій кількість еластичних волокон зменшується, а число м'язових клітин збільшується. Ці судини називаються артеріями м'язового типу. До цих артерій належать виутрішньоорганні артерії, артерії кінцівок.

Назовні від середньої оболонки артерії знаходиться її зовнішня оболонка, побудована з тонких колагенових та еластичних волокон. В її товщі проходять кровоносні судини судин та нерви судин.

Артерії м'язового типу продовжуються в артеріоли, під якими розуміють судини, що теж мають три оболонки, але виражені дуже слабо. Внутрішня оболонка складається з ендотеліоцитів і тонкої еластичної сітки. Середня оболонка побудована з окремих непосмугованих м'язових клітин, між якими розміщені дуже тонкі еластичні волокна, а зовнішня — з сітчастих волокон та основної речовини. Функціонально артеріоли, за вдалим виразом видатного вітчизняного фізіолога І. М. Сеченова (1829 — 1905), є "кранами судинної системи", що регулюють приплив крові до органів.

Стінка артеріоли поступово стоншується, кількість м'язових клітин у середній оболонці зменшується, а деякі з них утворюють передкапілярний стискач. Цю частину артеріоли називають передкапілярною, або метартеріолою. Артеріоли в органах широко розгалужуються і утворюють густі артеріолярні сітки.

Хоча стінка артеріоли й дуже тонка, вона перешкоджає обміну речовин між кров'ю та тканинами. Після передкапілярних стискачів стінка судини складається з одного шару ендотеліоцитів, що лежать на основній мембрані. Така будова стінки сприяє вільному проходженню розчинених речовин із судин у тканину і н

авпаки. Судини, стінка яких побудована з ендотелію, що розміщується на основній мембрані, називаються капілярними. В живих тканинах капілярні судини мають різні форму та діаметр, що весь час змінюються залежно від функціонального стану судинної системи і органа, де вони розміщуються.

На основі антропомікроскопічних досліджень було описано три типи капілярних судин: невікончасті, вікончастіта переривні. Невікончасті капілярні судини знаходяться в м'язах, легенях, у центральній нервовій системі, в жировій і сполучній тканинах. Обмін речовин у цих судинах відбувається крізь міжклітинні отвори у міжклітинній речовині.

Вікончасті капілярні судини є в клубочках ниркового тільця, слизовій оболонці кишок та в судинній оболонці очного яблука. В цих судинах обмін речовин проходить крізь ендотеліоцит.

Переривні капілярні судиш розміщені в пепінці, селезінці та кістковому мозку. Між ендотеліоцитами їхньої стінки є багато міжклітинних отворів, крізь які проходять не тільки макромолекули, а й клітини крові.

Капілярними судинами закінчується артеріальна частина кровоносної системи. Клітини крові та різні речовини, то виходять за межі капілярних судин, поступово збираються в післякапілярні венули і починають рухатись до серця. Частину кровоносної системи, по якій кров під незначним тиском тече до серця, називають венозною, а судини — венами.

Післякапілярні венули, як і передкапілярні артеріоли, побудовані з незначної кількості сполучно-тканинних волокон та ендотеліоцитів. Із збільшенням діаметра в їхніх стінках з'являються непосмуговані м'язові клітини — м'язові венули.

Венули утворюють венулярну сітку. Поступово стінка венул потовщується за рахунок збільшення кількості еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин і венула стає веною. Як і артерії, вони мають внутрішню, середню і зовнішню оболонки.

На внутрішній оболонці більшості вен середнього діаметра і деяких великих знаходяться венозні клапани. Вважають, що ці утвори сприяють руху крові до серця і перешкоджають її зворотному руху. На гістологічному зрізі видно, що клапан — це тонка складка внутрішньої оболонки, в основі якої лежить еластична сітка, вкрита клітинами ендотелію. Між клапаном та стінкою вени знаходиться півмісяцевої форми пазуха.

У середній оболонці вени, як і в середній оболонці артерії, знаходиться різна ' кількість сполучнотканинних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Залежно від цього їх поділяють на вени волокнистого і м'язового типів. У середній оболонці вен волокнистого типу майже немає м'язових клітин. До цих вен відносять вени сітківки, мозкових оболонок, кісток.

Вени м'язового типу, залежно від діаметра, мають різну кількість м'язових клітин (плечова і верхня порожниста вени тощо). Як правило, вони лежать поряд з артеріями або іншими рухомими структурами тіла, що сприяє руху крові.

Сучасні дослідження структурних і функціональних особливостей різних відділів кровоносної системи дали змогу об'єднати передкапілярні артеріоли, капілярні судини і післякапілярні венули в мікроциркуляторну систему. Вважають, що цей відділ кровоносної системи найважливіший функціонально, тому що тільки на цьому рівні відбувається обмін речовин між кров'ю та тканинами.

Завершуючи короткий огляд загальної будови кровоносної системи, необхідно уявити собі її основні риси. Кров рухається по замкнутій системі судин, центром якої є серце. При скороченні воно виштовхує кров в артерії, по яких вона тече аж до капілярних судин і тканин. З тканин кров збирається у вени, по яких тече до серця, утворюючи таким чином коло кровообігу.

В організмі хребетних тварин та людини розрізняють три таких кола, а саме: велике, мале та серцеве (останнє виділяють і визначають не всі морфологи.

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, з якого кров потрапляє в найбільшу артерію тіла — аорту. До серця кров повертається по двох великих венах — верхній та нижній порожнистих, які відкриваються у праве передсердя, де й закінчується велике коло кровообігу.

Мале коло кровообігу (легеневе) починається з правого шлуночка, з якого кров при скороченні серця виштовхується в легеневий стовбур, що поділяється на праву та ліву легеневі артерії. В легенях кров збагачується на кисень і по легеневих венах (з кожної легені виходить по дві вени) переходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

Серцеве коло кровообігу починається від висхідної частини аорти двома вінцевими артеріями, а закінчується вінцевою пазухою, що відкривається в праве передсердя.

Особливості кровообігу плоду

Кровообіг плоду значно відрізняється від кровообігу дорослої людини, оскільки плід не дихає, а збагачення крові на кисень та поживні речовини, необхідні для його розвитку і росту здійснюється через плаценту. Нормально розвинена доношена плацента людини має округлу дископодібну форму, м'ясисту консистенцію, діаметр 150 — 200 мм, товщину 20 — 30 мм та масу 450 — 500 г.

У плаценті розрізняють маткову та плодову частини. Зовнішня поверхня маткової частини шорстка і сіткою борозен поділена на значну кількість різних за формою часточок, основною складовою частиною яких є ворсинки — специфічні утвори з кровоносними судинами всередині.

Ворсинки занурені в невеликі порожнини потовщеної частини слизової оболонки матки (так звану відпадну оболонку) і заповнені кров'ю матері.

Крон плоду, що протікає в капілярах ворсинок, збагачується на кисень та поживні речовини, які проходять крізь стінки ворсинок та капілярів. Завдяки цим структурним особливостям кров матері безпосередньо не змішується з кров'ю плоду, тобто існує особливий фізіологічний механізм, що захищає організм плоду від змін навколишнього середовища і зберігав його відносно постійний внутрішній склад.

Цей механізм називають плацентарним бар'єром. Він, як і інші пристосувальні властивості організму, виник у процесі еволюції.

Від внутрішньої поверхні плодової частини відходить довгий пупковий канатик, або пуповина, який складається з перевитих між собою двох пупкових артерій, однієї пупкової вени і зародкової сполучної тканини з домішкою колагенових волокон.

Кров, що пройшла крізь плацентарний бар'єр, збирає пупкова вена, яка проникає в черевну порожнину через пупкове кільце. У складі круглої зв'язки пупкова вена доходить до воріт печінки, де поділяється на дві гілки.

Одна з них відразу впадає у ворітну вену, що розгалужується в печінці, а друга проходить по задній поверхні печінки і біля її заднього краю з'єднується з нижньою порожнистою веною. Кров із печінки по печінкових венах вливається в нижню порожнисту вену.

Таким чином, з нижньої порожнистої вени, що несе венозну кров від нижніх частин тіла і артеріальну кров з пупкової вени, у праве передсердя вливається змішана кров. У праве передсердя впадає також верхня порожниста вена, що збирає венозну кров з верхніх частин тіла.

З правого передсердя значна частина крові крізь овальний отвір у міжпередсердній перегородці переходить у ліве передсердя, а звідти - у лівий шлуночок та висхідну частину аорти.

Невелика кількість крові з правого передсердя потрапляє в легеневий стовбур, а звідти частково в легені та артеріальну протоку, що з'єднує легеневий стовбур і низхідну частину аорти. Артеріальна протока функціонує у плоду та протягом 7 — 12 днів у новонародженого, а потім облітерується і перетворюється у зв'язку.

У новонародженої дитини плацентарний кровообіг замінюється легеневим, у зв'язку з чим пупкові артерії, що несли венозну кров від плоду до плаценти, заростають протягом перших двох-трьох днів, а пупкова вена — в кінці першого тижня життя. Овальний отвір у нормі закривається дещо пізніше, а іноді існує протягом усього життя людини.

Використана література

  1. Липченко В. Я., Самусев Р. П., Атлас нормальной анатомии человека, М.:’Медицина’, 1988.
  2. Очкуренко О. М., Федотов О. В., Анатомія людини: навчальний посібник, -К.:Вища школа, 1992.


30.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!