Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Тропічні рослини: говенія солодка, пейотль та рафлезія. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Тропічні рослини: говенія солодка, пейотль та рафлезія. Реферат

Говенія солодка або цукеркове дерево. Пейотль або наркотичний кактус. Рафлезія як найбільша у світі квітка

Говенія солодка або цукеркове дерево

Мало хто, особливо в дитинстві, не любить смачні цукерки. Всім добре відомо, що виготовляють їх на кондитерських фабриках і, мабуть, нікому не спаде на думку твердити, що груші ростуть на вербі, а цукерки - на деревах.

Та не поспішайте з висновками, бо на світі є вид дерева, на якому ростуть справжнісінькі "цукерки". У побуті його так і називають - цукеркове дерево, ботаніки ж іменують його говенія солодка (Ноvеnіа dulcis) і відносять до родини крушинових (Rhamnaceae), тобто тієї самої родини, до якої належить відомий своїми лікувальними властивостями чагарник крушина ламка (Franguia alnus).

У природному стані цукеркове дерево поширене на півдні Китаю, в Індії, Японії, Кореї. Це невеликі листопадні дерева, 8 - 15 м заввишки, з прямими стовбурами та шатровидними кронами, за зовнішнім виглядом дещо нагадують липу. Листки широкоовальні з гострим кінчиком, рідкозубчасті на краях, зверху яскраво-, а знизу білувато-зелені. Квітки запашні, зеленкуваті, зібрані у напівзонтичні суцвіття. Після відцвітання на їх місці утворюються кулясті, завбільшки з горошину, сухі плоди-коробочки з насінням.

А звідки "цукерки", якщо плоди сухі та неїстівні? А ось тут і розпочинається найдивовижніше.

Сухі плоди сидять на м'ясистих крохмалистих розрослих плодоніжках, які восени, на час достигання, набувають червонувато-брунатного кольору. Вони завдовжки до 4 см, химерно покручені, завтовшки з олівець, їстівні, солодкі, чуть кислуваті, мають приємний аромат, а на смак нагадують ізюм у суміші з високосортною динею. Недаремне говенію називають не лише цукерковим, а й ізюмним деревом, солодконіжником і навіть кривим фініком.

Вживають плодоніжки свіжими, та ще смачнішими вони стають, коли їх підв'ялити або висушити. Висушені та спресовані плодоніжки містять майже 50% цукрів - справжнісінькі цукерки! Використовують їх також у кондитерському виробництві та для одержання спирту.

Говенія солодка є єдиною плодовою культурою, в якої вживають не самі плоди, а плодоніжки. Варто відзначити, що у народній медицині Східної Азії ці плодоніжки та насіння використовують для лікування астми, а також від алкоголізму.

Деревина говенії, відома під назвою "японського червоного дерева", застосовується у виробництві меблів та музичних інструментів.

Пейотль або наркотичний кактус

Кактуси... Хто не знає цих оригінальних колючих рослин? їх колекціонують, вирощують у кімнатах, оранжереях, теплицях, провадять цікаві досліди по щепленню, гібридизації.

Родина кактусових (Сасtасеае) налічує понад 2000 видів, поширених переважно в Америці. Саме до цієї родини належить одна з найдивовижніших за своїм впливом на людський організм рослин земної кулі: людина, яка пожувала або з’їла кусочок висушеної чи свіжої рослини, половину доби відчуває надзвичайну фізичну і розумову активність, в неї зовсім зникає відчуття втоми, голоду, спраги, немає потреби у сні, з’являється почуття всемогутності. Після цього ейфорічного піднесення настає депресія, і людина впадає у наркотичний сон, під час якого виникають яскраві галюцинації.

Так що ж то за рослина, здатна так впливати на людину? Про її надзвичайні властивості знали ще стародавні ацтеки. їхньою мовою цей кактус називається пейотль. В Європі ця рослина стала відомою тільки з 1790 р. У стародавній державі ацтеків вживати пейотль мали право лише жерці та імператорська родина, всі інші за це каралися смертю.

Пізніше іспанці, які вогнем і мечем насаджували на завойованих землях християнство, оголосили вживання пейотлю одним із найтяжчих гріхів, а повинних у цьому спалювали на вогнищах. Проте всі ці заборони були марними. Індіанці продовжують користуватися пейотлем.

Й у наш час у США пейотль оголошений поза законом як наркотична рослина і навіть його вирощування у колекціях заборонене.

Де ж росте ця дивовижна рослина і як вона виглядає? На обох берегах річки Ріо-Гранде у прикордонних районах США та Мексики, а також у Центральній Мексиці на високогірних степах і глинистих чи кам’янистих схилах зустрічається дивний кактус без шпичок. На кактусі замість шпичок розвиваються пасма шерстистих утворів. Це і є знаменитий пейотль, або лофофора Вільямса (Lорhорhоrа wіllіаmsіі).

Невелика сукулентна, тобто соковита, надземна частина рослини зростається з підземною, утворюючи разом щось подібне до редьки або моркви. М’якуш рослини має дуже неприємний смак, що захищає її від поїдання тваринами. М’ясисті сіро-зелені надземні пагони нагадують камінці, тому рослина малопомітна серед каміння.

Найлегше її побачити, коли розкриваються невеличкі багатопелюсткові рожеві квітки. Пейотль збирають у період бутонізації, коли в ньому найбільше діючих речовин. У наш час цей вид кактуса зустрічається все менше, бо з’явилося надто багато бажаючих його вживати.

Зрозуміло, що дивовижні властивості пейотлю зацікавили вчених. Вивченню їх присвячено чимало трактатів, книг, статей. Дослідження показали, що лофофора Вільямса містить 9 основних алкалоїдів. Одні з них належать до групи стрихніноподібних, які збуджують організм, інші - до морфієподібних, що викликають гальмівні реакції. Наприклад, алкалоїд аналонін заспокоює, але не викликає сну. Алкалоїд мескалін спричиняється до втрати відчуття часу, викликає яскраві зорові та слухові галюцінації. Саме цей алкалоїд і є найголовнішим у пейотлі.

За свідченням багатьох авторів, вживання пейотлю не призводить до хворобливої наркоманії, але це, безперечно, сильнодіючий наркотичний засіб різносторонньої дії. Індіанці здавна використовували пейотль як лікарську рослину.

Внаслідок впливу на нервову систему лофофора Вільямса стала предметом релігійного культу деяких племен північно-американських індіанців, основним стрижнем особливої релігії - пейотизму. Прихильники цього культу приписують непоказному, невеличкому кактусові зв'язок із всемогутніми силами природи, вважають його за втілення божества.

Неодмінний ритуал релігійних зборів - споживання пейотлю, по суті, є не чим іншим, як своєрідною втечею від тяжкого життя у резерваціях у світ наркотичного забуття.

Рафлезія як найбільша у світі квітка

Кожен з відвідувачів Ботанічного музею м. Києва, потрапляючи у зал, присвячений особливостям рослинного світу флористичних царств земної кулі, неодмінно звертає увагу на муляж найбільшої у світі квітки.

Він вміщений серед спеціально зафіксованих мохів та інших ґрунтових рослин з тропічних лісів тихоокеанських островів. Наче жива, красується на стеблі ліани у своїй неповторності квітка рафлезії Арнольді (Rafflesia arnodіі).

Цей вид відкритий 1818 р. німецьким мандрівником і ботаніком Ж. Арнольді та представником Ост-Індської компанії Т. Рафлезом у нетрях тропічних лісів понад річкою Манна на острові Суматра. Ж. Арнольді невдовзі після відкриття загинув від тропічної лихоманки. Т. Рафлезу поталанило більше.

Він повернувся в Європу і привіз із собою багату колекцію тропічних рослин і серед них небачену досі паразитичну квітку. Ботаніки зберегли імена першовідкривачів чудо-рослини у родовій та видовій назві цього виду.

Виглядає ця рослина дуже дивовижно. П'ять велетенських м'ясистих пелюсток, до 5 см завтовшки кожна, розташувалися навколо центральної глечико- чи миско-подібної частини квітки. В одних квітках - багато тичинок, в інших - маточок.

Отже, квітки одностатеві. Поверхня криваво-червоних пелюсток вкрита білявими бородавчастими плямами, хаотично розкиданими на всіх пелюстках та центральній частині квітки. Загалом все виглядає так, наче квітка вирізана з плоского куска м'яса. Вражає не лише фактура квітки і те, що вона ніби лежить прямо на землі, але й її велетенські розміри: адже вона досягає понад 1 м у діаметрі.

Повідомлялось, що була знайдена квітка рафлезії Арнольді, діаметр якої становив 140 см. Особливо цікаво, що рослина не має нормально розвинених ані стебла, ані листя, ані коріння. Всі ці частини редуковані та змінені, пристосовані до паразитичного життя за рахунок соків інших рослин.

Здебільшого рафлезія паразитує на стеблах та коренях ліан із виноградних, зокрема на представниках роду цісус (Сіssus). Ці стебла на корені часто стеляться просто по поверхні ґрунту. Саме на них і розвивається рафлезія.

Рослина, власне, складається лише із клітинних тяжів-присосок, а на час цвітіння - з дуже вкороченого стебла та редукованого листя і велетенських репродуктивних органів - квіток, а пізніше плодів з насінням.

Вчені вважають, що то вершина пристосування до паразитичного способу життя серед вищих рослин на нашій планеті. У хащах тропічного лісу здалеку можна відчути своєрідний "аромат" рафлезії Арнольді.

Квітки цієї рослини виділяють надзвичайно неприємний запах гниючого м'яса, чим приваблюють велику кількість мух та жуків, які збирають на себе чимало клейкого пилку і переносять його на маточкові квітки. Після запилення і запліднення розвивається багатокамерний кулястий ягодоподібний плід.

На час повного достигання стінки камер всередині плода руйнуються; там утворюється своєрідна клейка маса - пульпа із великою кількістю дрібнесенького насіння. Масивні тварини, пересуваючись тропічним лісом, розчавлюють ці плоди і розносять насіння рафлезії.

Потрапивши на стебла чи відкрите коріння ліан, насіння проростає і спочатку розвиває лише тяжі під корою у деревині. Згодом утворюється невеличка куляста квіткова брунька завбільшки з горошину, а потім - з горіх. Поступово вона досягає розміру капусти і нарешті розкривається велетенською м'ясистою квіткою.

Зараз відомо 12 видів роду рафлезія (Rаfflesia). Всі вони паразитують на коренях та стеблах ліан, дерев і ростуть у тропічних лісах Індо-Малазійського регіону. Слід сказати, що квітки у всіх інших видів меньші, ніж у рафлезії Арнольді: вони досягають лише 40 - 60 см у діаметрі.

А в цілому родина рафлезієвих (Rаfflesiaceae) налічує 9 родів та близько 55 видів, поширених переважно у тропічних країнах. Лише кілька видів росте у субтропіках і Середземномор'ї. Зокрема, на Чорноморському узбережжі Кавказу зустрічається лише один вид з цієї тропічної родини - підладанник червоний (Суtіnus rubrа). Ця паразитична рослина оселюється на корінні чисту (Сіstus).


22.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!