Osvita.ua Вища освіта Реферати Біологія Резус фактор та групи крові. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Резус фактор та групи крові. Реферат

Групи крові. Резус-фактор. Переливання крові. Вікові особливості

Групи крові. Резус-фактор

Належність до тієї чи іншої групи часто впливає на долю людини. Особливо це стосується групи крові.

Наявність (чи відсутність) у крові людини певних білків, отриманих у спадок від батька й матері, зовні ніяк не проявляється. Але в певні моменти життя саме ці прості молекули визначають, де і як жити людині і чи жити взагалі.

Кожна людина повинна знати свою групу крові і резус. А спортсменам та людям, професійна діяльність яких пов’язана з високим ризиком травматизму (пожежники, рятувальники, каскадери тощо), слід завжди носити браслети із зазначеною на них інформацією про свою кров. Іноді це важливіше, ніж паспорт, бо саме ця інформація може виявитися перепусткою у продовження життя.

Ще в давні часи люди вважали кров носієм життя і намагалися використати її чудодійні властивості для рятування тяжко поранених або повернення здоров’я і молодості старим. У XVII столітті одному знекровленому юнакові навіть примудрилися перелити кров ягняти. Він тоді дивом вижив. Але потім переливання крові тварин хворим людям завжди закінчувалися трагічно.

Вперше переливання людської крові було здійснено 1812 року у Великобританії. Іноді така операція рятувала життя, але часто пацієнти вмирали одразу ж після переливання. Стало зрозуміло, що не кожна кров у силу своїх особливостей підходить тій чи іншій людині. Відкриття груп крові належить вченим Карлові Ландштейнеру та Яну Янському. Саме вони встановили, що люди за біологічними властивостями крові поділяються на 4 групи. Належність до певної групи крові — це властивість вроджена і незмінна.

Наша кров, грубо кажучи, складається із плазми (розчину) і формених елементів — клітин, або "тілець". На червоних кров’яних тільцях — еритроцитах — розміщуються специфічні білки. Їх називають антигенами груп крові. У плазмі ж містяться інші білки — антитіла.

Взаємодію антигену з антитілом можна схематично уявити собі у вигляді замка й ключа, що його одмикає. При зустрічі однойменних антигенів та антитіл відбувається склеювання еритроцитів у монетні стовпчики. У такому вигляді вони не можуть переносити кисень. Тож у крові однієї людини не зустрічаються однойменні антиген і антитіло. Їхня комбінація і є групою крові. Її необхідно враховувати при переливанні крові та інших маніпуляціях із кров’ю, щоб уникнути склеювання еритроцитів.

Антигени й антитіла груп крові успадковуються нами від батьків, причому саме білки, а не самі групи крові. Тому комбінація цих білків у дітей може відрізнятися від комбінації їх у батьків. Таким чином і утворюється інша група крові. Прийнято вирізняти чотири групи крові, хоча насправді на сьогоднішній день відома вже велика кількість антигенів на еритроцитах і, відповідно, можна визначити більше груп крові. Але в першому наближенні цілком достатньо й цих чотирьох.

Для позначення антигенів використовують літери А та В, а антитіла позначають як альфа і бета. Відсутність цих чинників позначають, звісно ж, цифрою 0. У рутинній діагностиці користуються визначенням групи крові по системі АВ0.

Що ж таке перша група крові (позначення I (0))? Для неї характерна відсутність антигенів на еритроцитах. Люди з цією групою крові є універсальними донорами, оскільки їхню кров можна переливати людям решти трьох груп. Друга група крові позначається як II (А) і має антиген А на еритроцитах, третя —III (В) — антиген В. Люди з четвертою групою крові, або IV (АВ), на своїх еритроцитах носять обидва антигени, але натомість у плазмі відсутні антитіла.

Новонародженим визначають групу крові у пологових будинках. Часто, довідавшись про групу крові своєї дитини, деякі надто прискіпливі татусі починають псувати собі життя зайвими підозрами. Мовляв, у мене така-то група крові, а у тебе — така-то, тож у дитини мусить бути або така, як у мене, або твоя.

Для таких татусів пропонуємо невеличку шпаргалку. Якщо у обох батьків перша група крові, то в них може народитися дитина тільки з першою групою. У подружжя із другою групою крові народжуються діти з першою або другою групами. Наступний варіант: чоловік і жінка мають третю групу крові. В такому разі їхні діти матимуть першу або третю. Якщо ж обом батькам випало бути носіями четвертої групи крові, то в них можуть народитися діти із другою, третьою та четвертою групами.

Ось така нескладна "бухгалтерія". Але ж у батьків дитини далеко не завжди однакові групи крові. Тоді маємо такий "розклад": при поєднанні у шлюбі першої і другої груп народяться діти з першою або другою; поєднання першої та третьої дасть нащадкам також або першу, або третю групи. Батьки, носії першої та четвертої груп, матимуть дітей із другою або третьою групами крові.

Більша спадкова "варіабельність" виникає при поєднанні четвертої з другою або третьою групами крові — діти, народжені в таких шлюбах, матимуть кров другої, третьої або четвертої груп. Якщо в одного з батьків перша група крові, у дитини не може бути четвертої. І навпаки — якщо в одного з батьків четверта, у дитини не може бути першої групи. А найбільша різноманітність перепадає дітям, батьки яких мають другу та третю групи. Таке подружжя може народити дітей із будь-якою групою крові.

Резус-фактор. Це також білок, що міститься на мембрані еритроцитів. Він є у 85% людей. Їх називають резус-позитивними. Решта ж 15% — це особи резус-негативні, тобто у них цього білка немає. Успадковується ця ознака таким чином: якщо батьки резус-позитивні, то дитина може бути як резус-позитивною, так і резус-негативною. У резус-негативних батьків може народитися лише резус-негативна дитина.

Резус-фактор, як і групу крові, необхідно враховувати при переливанні крові. При потраплянні резус-фактора в кров резус-негативної людини, до нього утворюються антирезусні антитіла, що становить загрозу життю.

Резус-конфлікт і групова несумісність

Така ситуація може виникнути при вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом (резус-фактор від батька). При потраплянні еритроцитів плоду в кровообіг матері проти резус-фактор у неї утворяться антирезусні антитіла. У нормі кровообіг матері і плоду змішується тільки під час родів, тому теоретично можливим резус-конфлікт вважається при другій та наступних вагітностях резус-позитивним плодом.

Але на практиці навіть при першій вагітності таке явище спостерігається досить часто. Лікарі пояснюють це тим, що часто відбувається підвищення проникності судин плаценти та мають місце різноманітні патології вагітності, які призводять до потрапляння еритроцитів плоду у кров матері і під час першої вагітності.

Тому антирезусні антитіла необхідно визначати при будь-якій вагітності у резус-негативної жінки, починаючи з 8-ми тижнів. Саме на цьому терміні вагітності відбувається утворення резус-фактора у плоду. Акушери навчилися боротися із небезпекою виникнення резус-конфлікту. Із цією метою майбутній матері вводять антирезусний імуноглобулін.

При вагітності може виникнути не лише резус-конфлікт, але й несумісність за групами крові. Якщо плід має антиген, якого немає в матері, її організм може виробляти проти нього антитіла. Конфлікт може виникнути якщо:

  • а) плід має II групу крові, а мати — I або III;
  • б) плід має III, а мати — I або II групу;
  • в) плід — IV, а мати — будь-яку іншу.

Щоб уникнути неприємних та небезпечних ситуацій, пов’язаних із такими конфліктами, треба перевіряти наявність "групних" антитіл в усіх парах, де в чоловіка та жінки різні групи крові, за винятком випадків, коли чоловік має першу групу. Такі аналізи проводяться зараз у більшості лабораторій, щоправда, приватних. А визначити групу крові та резус-фактор можуть у будь-якій поліклініці чи лікарні.

Переливання крові

Ще в давнину люди намагалися лікуватися кров'ю тварин. У творах давньогрецького поета Гомера мовиться про те, що Одіссей давав пити кров тіням підземного царства, щоб повернути їм свідомість, пам'ять і мову. Гіппократ радив хворим, що страждали на захворювання з порушенням психіки, пити кров здорових людей. Вказівки про подібне лікування кров'ю є в творах Плінія і Цельса, які повідомляли про те, що хворі епілепсією і люди похилого віку пили кров вмираючих гладіаторів.

Крові приписували омолоджуючу дію. Так, наприклад, в Римі дряхлий Папа Інокентій VIII лікувався кров'ю, узятою від трьох хлопчиків 10 років. Проте приготований з крові дітей напій не допоміг, і незабаром Папа помер.

Кров тварин з лікувальною метою пили під час воєн, тому услід за єгипетськими військами йшли цілі стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У стародавніх папірусах залишилися нотатки про те, що кров використовували для ванн. Так, старогрецькому царю Костянтину, що страждав проказою, були призначені ванни з крові.

Вважалося, що кров - це чудодійна рідина: стоїть тільки її застосувати, як життя може бути продовжене на багато років. Якщо людина вип'є кров, то вона замінить йому ту, яка була ним втрачена.

У 1628 р. англійський учений В. Гарвей відкрив закон кровообігу. Він встановив принцип руху крові в живому організмі і тим самим розкрив широкі можливості для розробки методу переливання крові.

Перші успішні експерименти по переливанню крові від одного собаки до іншого були зроблені в 1666 р. англійським анатомом Р. Лоуером, а в 1667 р. французький учений Д. Б. Дені провів перше переливання крові від тварин людині. Він перелив хворому, страждаючому лихоманкою, один стакан (270 унцій) крові ягняти. Хворий видужав, але, не дивлячись на це, більше ніхто з хворих не наважився на переливання крові собі.

Тоді учений оголосив, що той, хто дасть собі перелити кров, одержить значну платню. Робітник бідного кварталу Парижа був першим, хто надав себе для досвіду по переливанню крові. Після переливання реципієнт відчув себе відмінно і запропонував свою власну кров для переливання. Він мимоволі став першим свідомим донором в історії людства.

Але не всі переливання Д. Б. Дені були вдалими. Почалися ускладнення, з'явилися смертельні випадки, і переливання у Франції було заборонено.

Причина цих невдач полягала в тому, що кров тварин і людини несумісна. Кров тварин, перелита в організм людини, руйнується. Проте думка врятувати вмираючого вливання йому кров здорової людини не залишала лікарів.

У 1832 р. петербурзький акушер Г. Вольф зробив перше в Росії переливання крові від людини людині. Це була породілля, що втратила велику кількість крові. Переливання пройшло успішно, і жінка була врятована.

Розвиток донорства супроводжувався численними зльотами і падіннями - від обожнювання цього методу до державної заборони його застосовувати.

До 1875 р. доктор медицини Леонард Ландуа знайшов в літературі декілька сотень випадків переливання крові між тваринами, між людьми і від тварин людям. Як донори крові використовувалися головним чином собаки і вівці (ягнята, барани). Перелита здоровим і хворим людям кров тварин викликала численні, зокрема смертельні, ускладнення. Перші документальні внутрішньовенні вливання відносяться до початку діяльності першої в світі академії наук - Лондонського Королівського суспільства, заснованого в 60-і роки 17 століття.

Зробити внутрішньовенне вливання крові людині в ті часи було не просто - вже хоч би по тому, що до винаходу порожнистої ін'єкційної голки і сучасного шприца залишалося ще цілих два сторіччя. Крістофер Рен в 1656 році використовував як ін'єкційну голку пташине перо, а замість шприца міхури риб і тварин.

Не дивлячись на те, що перші спроби давали добрі результати, метод переливання крові не набув широкого поширення тому, що по-перше, це була у той час досить складна в технічному відношенні операція, по-друге, у ряду хворих перелита кров викликала важкі ускладнення, аж до смертельних результатів. Причина їх була тоді абсолютно незрозуміла.

Використання крові як лікувального засобу давно привертало до себе увагу дослідників. Думка людини працювала над тим, як відшкодувати втрату крові в організмі при пораненнях і рясних кровотечах, як поліпшити склад і якість кров, що гіршала при захворюваннях, і т. д. В даний час ясно, що невдачі були слідством переливання великих кількостей невідповідної або, як тепер говорять, несумісної за системою АВО крові. Було встановлено, що і від людини людині переливати кров можна тільки за певними показниками, оскільки кров різних людей теж не завжди буває сумісною.

Дуже важливу роль зіграло відкриття груп крові, внаслідок чого були розкриті причини деяких ускладнень, що дало можливість попередити їх. Виявилось, що ускладнення при переливанні крові тварин людині відбуваються тому, що сироватка крові людини склеює і руйнує кров'яні тельця тварин.

Використовуючи ці дані, віденський бактеріолог К. Ландштейнер (1901 р.) і польський лікар Я. Янській (1907 р.) відкрили закони склеювання еритроцитів однієї людини сироваткою іншої і встановили, що по властивостях крові все людство можна розділити на 4 групи: О (I), А (II), В (III), АВ (IV). З відкриттям груп крові, її переливання як лікувальний метод став швидко розвиватися. Перше переливання з урахуванням груп сумісності провів в 1909 р. американський хірург Дж. Крайл. Це відкриття різко скоротило число ускладнень. У 1940 р. був встановлений резус-фактор (Rh-фактор) позитивний і негативний, названий так по назві мавп резусів, у яких була виявлена наявність антиген в еритроцитах.

В даний час донорство вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забезпечення кров'ю лікувальних установ, і стало проблемою соціальною, яка відображає взаємовідношення між людьми, і тим самим зачіпає інтереси всього нашого суспільства

Вікові особливості

У дорослої людини кількість крові становить приблизно 7... 8% маси її тіла. У дітей крові відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. У новонароджених кількість крові становить 14,7% маси, у дітей одного року— 10,9%, у дітей 14 років — 7%. Це пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин у дитячому організмі. У дорослих людей масою 60... 70 кг загальна кількість крові 5... 5,5 л.

У новонародженого лейкоцитів значно більше, ніж у дорослої людини (до 20 000 в 1 мм3 крові). В першу добу життя кількість лейкоцитів зростає (відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів) до 30 000 в 1 мм3 крові.

3 другої доби життя кількість лейкоцитів знижується і до 7... 12-го дня досягає 10 000... 12 000. Така кількість лейкоцитів зберігається у дітей першого року життя, після чого вона знижується і до 13... 15 років дорівнює кількості лейкоцитів у дорослої людини. Чим менше вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів.

Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5... 6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується.

Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча.

Серце дитини після народження не тільки росте, збільшуючись у всіх напрямках, у ньому відбуваються процеси формоутворення. Серце новонародженого має поперечне положення і майже кулясту форму. Відносно велика печінка робить високим склепіння діафрагми, ось чому і положення серця у новонародженого вище. На кінець першого року життя під впливом сидіння і стояння та у зв’язку з опусканням діафрагми серце займає косе положення. В 2…3 роки верхівка серця доходить до 5 ребра, а у 10-річних дітей межі серця майже такий самий, як і в дорослих.

Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть майже однаково і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь.

Список використаної літератури

  1. Антипчук Ю. П., Вожик Й. Б., Лебедєва Н. С., Луніна Н. В. Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. – К.: Вища школа, 1984.
  2. Белецкая В. И. и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983.
  3. Гуминский А. А., Леонтьева И. И., Тупицина Л. П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984.
  4. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000.
  5. Ермолаев Ю. А. Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985.
  6. Литвинова Г. О., Ванханен В. Д. Гігієна. – К.: Здоров’я, 1994.
  7. Подоляк-Шумило Н. Г., Познанський С. С. Шкільна гігієна. – К.: Вища школа, 1981.
  8. Хрипкова А. Г. Вікова фізіологія. – К.: Вища школа, 1982.
  9. Хрипкова А. Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990.


08.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!