Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Михайло Олексійович Лаврентьєв: історія життя. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Михайло Олексійович Лаврентьєв: історія життя. Реферат

Михайло Олексійович Лаврентьєв народився 19 листопада 1900 р. в м. Казані в сім'ї науковця, пізніше професора механіки Казанського університету. Шкільні й студентські роки Михайла Олексійовича пройшли в Москві. В родині Лаврентьєвих часто бував професор математики Московського університету М. М. Лузін

Михайло уважно прислухався до розмов батька з професором Лузіним і поступово став серйозно цікавитись математичними темами. М. М. Лузін звернув увагу на зацікавленість Михайла питаннями математики і додатково пояснював йому деякі-розділи. Зокрема, Лузін зацікавив Михайла Олексійовича широкими концепціями так званої дескриптивної теорії множин, яка згодом стала основою перших наукових досліджень молодого Лаврентьєва.

У 1922 р. Михайло Олексійович Лаврентьєв закінчив Московський університет і вступив до аспірантури. Він був зарахований у математичну групу професора Лузіна, яка розробляла в той час питання теорії функцій дійсного змінного. Невдовзі з'явилися результати наполегливої дослідницької роботи Михайла Олексійовича: кілька праць, які принесли молодому математикові міжнародне визнання, і зараз вважаються класичними.

Одну із своїх праць, присвячених теорії звичайних диференціальних рівнянь і варіаційного числення, він представив як кандидатську дисертацію (1925 p.).

У 1927 р. Лаврентьєва запросили на постійну роботу в Центральний аерогідродинамічний науково-дослідний інститут — ЦАП. Тут він продовжував дослідження з аеро-гідродинаміки, розпочаті ще на початку 20-х років.

Результатом цих досліджень були праці: "Про будову течії, яка обтікає дугу заданої форми", "До теорії крила, яке коливається", "Загальна задача про жорсткість удару об воду", "Про рух крила під поверхнею важкої рідини" (останні три праці написані разом з М. В. Келдишем), які створили М. О. Лаврентьєву широку популярність і авторитет визначного математика. У 1928 р. він був відряджений на міжнародний математичний з'їзд у м. Болонью (Італія). За дослідження в галузі аеродинаміки Лаврентьєв у 1949 р. був удостоєний Державної премії.

З 1931 р. по 1941 р. Лаврентьєв займає посаду професора математики Московського університету. Навколо молодого професора згуртовується талановита молодь.

З 1935 р. по 1960 р. Михайло Олексійович— керівник відділу теорії функцій у Математичному інституті ім. Стєклова AH CPCP. У цей період Михайло Олексійович продовжував вивчати варіаційне числення. У 1935 р. був надрукований його (разом з Люстерніком) перший том праці "Основи варіаційного числення".

Одночасно він розробляв теорію конформних і квазіконформних відображень, яка стала основою геометричних методів розв'язування багатьох задач з математики і математичної фізики. Математична умова конформності відповідає фізичним умовам стиснутості середовища (рідина або газ), в якому рухається обтічне тіло з малою дозвуковою швидкістю.

Щоб урахувати цю стиснутість середовища (рідини або газу), яка все більше виявляється з наближенням швидкості до звукового бар'єра, Михайло Олексійович наприкінці тридцятих років запропонував теорію квазіконформних відображень.

У математичному розумінні квазіконформні перетворення (перетворення однієї площини комплексної змінної в іншу таку саму площину, при якому нескінченно малі еліпси першої площини переходять у нескінченно малі кола другої) здійснюються на площині звичайної декартової системи координат з використанням комплексних функцій, де кожній точці початкової комплексної площини (вихідної) відповідає точка якоїсь іншої комплексної площини.

Ідеться про аналіз малюнків (плоских картинок), що їх дістають при розрізі крила літака, і про винайдення способів його найдосконалішої, гарантованої від аварії побудови. Ця проблема надзвичайно актуальна. Цій проблемі Михайло Олексійович присвятив у 1938 р. працю під назвою: "Основна теорема теорії квазіконформних плоских областей".

У 1943 р. Лаврентьєв увів загальне поняття квазіконформного відображення, що відповідає даній системі диференціальних рівнянь у частинних похідних, а в 1948 р. довів основну теорему теорії квазіконформних відображень. За серію праць з теорії квазіконформних відображень М. О. Лаврентьєв у 1946 р. був удостоєний Державної премії І ступеня.

У 1939 р. Академія наук УРСР обрала Михайла Олексійовича Лаврентьєва дійсним членом академії і доручила йому керівництво Інститутом математики, АН УРСР. Але наукову роботу в Києві довелося на деякий час припинити — почалася Велика Вітчизняна війна. Колектив співробітників АН УРСР переїхав до м. Уфи. Михайлові Олексійовичу довелося переключитися на виконання термінових завдань оборонного характеру. Серед питань, які він розробляв, слід назвати такі: керований вибух, потік рідини за поганообтічними перешкодами, струмкова обтічність кулі, коловий вихор, динамічні форми втрати стійкості, детонація, теорія кумуляції.

Остання проблема розроблялась уже в Києві, коли на початку 1944р. колектив АН УРСР повернувся на звільнену від фашистських загарбників Україну. Працювати доводилось у важких умовах.

На перших порах "лабораторією" Лаврентьєва і його колег був чудовий ліс на околиці Києва, глибокі яри і одна єдина споруда — стара напівзруйнована церква. Не було обладнання для проведення потрібних експериментальних робіт, які могли б підтвердити нову сміливу теорію так званого кумулятивного ефекту. Заряди тола відливали на електроплитці, броньовані щити вирізували з підбитих танків.

Дослідні вибухи проводили в глибокому яру. Тут трапився випадок, який міг закінчитись трагічно. Михайло Олексійович з двома співробітниками копали яму. Раптом під лопатою заскреготів метал. Виявилося, що це міни, залишені фашистами. Михайло Олексійович сказав співробітникам: "вважайте, що ми народились вдруге!".

Коротко про теорію кумуляції слід сказати таке. Ще в кінці минулого століття було помічено, що вибухова речовина з особливою руйнівною силою діє на перешкоду гам, де на зрізі вибухівки, оберненої до перешкоди, є заглибини. Руйнівна сила збільшується, коли заглибина облицьована тонким шаром металу. Цей загадковий ефект ліг в основу побудови кумулятивного снаряда, що може пробити найміцнішу броню. Таємницю такого явища потрібно було терміново розкрити — продовжувалась Велика Вітчизняна війна.

М. О. Лаврентьєв із своїми співробітниками довів, що ні міцність металу, ні його пружність, ні пластичність, ні в'язкість металічної обшивки не відіграють головної ролі, їх слід лише враховувати. Важливішу роль тут відіграють величезний тиск, що його розвиває снаряд, і швидкість. Вирішальне ж значення мають інерційна сила і кумулятивний струмінь, який, врешті, пробиває отвір у броні і руйнує її. Було знайдено формули і співвідношення, що визначали способи побудови снаряда і його руйнівну дію.

У 1946 р. Михайла Олексійовича Лаврентьєва було обрано віце-президентом АН УРСР. Цей період позначився ще однією важливою подією, в якій Михайло Олексійович брав безпосередню участь: група ентузіастів на чолі з академіком АН УРСР С. О. Лебедєвим створила першу в СРСР електронно-обчислювальну машину.

На Україні М. О. Лаврентьєв заснував наукові школи в галузі теорії функцій комплексної змінної та механіки неперервного середовища. Михайло Олексійович підготував чимало кандидатів наук, допоміг багатьом обдарованим математикам стати докторами. Вихованці Київського університету не забудуть змістовних лекцій професора Лаврентьєва, які відкривали перед ними обрії великої науки, вели їх у науку новими стежками.

У 1946 р. Михайла Олексійовича було обрано дійсним членом АН СРСР. У зв'язку з цим він переїхав до Москви й очолив Інститут точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР (1949—1952).

Лаврентьєв був ініціатором створення в Новосибірську наукового центру — Сибірського відділення АН СРСР. З 1957 р. Лаврентьєв — віце-президент АН СРСР і голова Сибірського відділення АН СРСР.

Михайло Олексійович широко відомий як педагог. Йому належить ідея шукати нових Ломоносових за шкільною партою. Багато сил віддає він навчанню і вихованню молоді. Лаврентьєву належать підручники й посібники для вузів з варіаційного числення, теорії конформних відображень, теорії функцій комплексної змінної.

За багатогранну невтомну творчу роботу Комуністична партія і Уряд нагородили Михайла Олексійовича Лаврентьєва у 1958 р. Ленінською премією, а в 1967 р. йому було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Він нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, медалями. У зв'язку з 70-річчям з дня народження в листопаді 1970 р. його нагороджено орденом Жовтневої Революції.

М. О. Лаврентьєв — член багатьох іноземних академій: дійсний член Чехословацької АН, почесний член АН Болгарії, член-кореспондент Німецької АН у Берліні, іноземний член Паризької АН та член багатьох наукових товариств.

Лаврентьєв — активний громадський діяч. На XXII—XXIV з'їздах партії його обирали кандидатом у члени ЦК КПРС. Він неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР і УРСР.


18.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!