П’єр де Кубертен як президент МОК. Реферат

П’єр де Кубертен (Coubertin) (1863-1937) - французький спортивний і суспільний діяч, історик, педагог, літератор; барон. Ініціатор організації сучасних Олімпійських ігор (1896 р.)

Дитинство провів у маєтку матері стародавньому замку Мервіль біля Гавра. Любив читати, слухати музику. Зненацька для рідних романтично набудований юнак після закінчення коледжу виявив характер і замість знаменитої військової академії Сен-Сір надійшов на філософський факультет Сорбони (1880). Захопився вивченням історії, а також педагогіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався боксом, фехтуванням, веслуванням, верхівковою їздою.

Вивчаючи життя і культуру Древньої Греції, поступово прийшов до висновку, що спорт необхідно повернути в систему виховання, адже саме спорт робив древніх греків фізично зробленими і витривалими. Багато подорожував, в Англії відвідував відомий спортивними традиціями коледж у місті Регбі, у Греції знамениту долину Алфея в 300 км від Афін, де проходили древні олімпіади. У 1887 був ініціатором створення Союзу французьких суспільств бігу. Свої реформаторські погляди на систему освіти виклав у двох книгах, що вийшли наприкінці 1880-х рр.: "Виховання в Англії" і "Англійське виховання у Франції".

Завдяки організаторському таланту, блискучому знанню предмета, умінню довести свою правоту, володінню ораторським мистецтвом зумів запалити ідеєю відродження Олімпійських ігор багатьох політиків і суспільних діячів, придбав прихильників і послідовників у різних країнах світу.

Барон де Кубертен був одним із самих цікавих, талановитих, енергійних і захоплених людей свого часу. Його ім'я навічно зв'язане з Олімпійськими іграми.

Після закінчення паризького університету Сорбони, П’єр разом із друзями створює спортивний клуб. Тут займаються футболом, фехтуванням і веслуванням. Приблизно з цієї ж пори Кубертен ясно розуміє, що без фізичного не може бути і духовного, і морального розвитку.

Саме П’єр де Кубертен став творцем спортивних союзів для дітей, організатором міжнародних змагань. Уже тільки за одне це ім'я його повинне було б назавжди залишитися у світовому спорті. Однак головна справа, головний спортивний подвиг Кубертена був ще попереду.

Кубертен ні на хвилину не залишав мрії про казкову, віддалену від нас багатьма і багатьма століттями Олімпії.

Він був ще зовсім молодою людиною, коли висловив думку про відродження Олімпійських ігор. З цього моменту усе своє життя П’єр де Кубертен підкорив здійсненню великої ідеї.

     

Ідея Кубертена не одразу захопила спортивний світ. Багато було таких, що сумнівалися і противилися цій ідеї. Ще більше – спортсменів і спортивних діячів, які говорили, що взагалі ж справа ця гарне, але самі займатися цією гарною справою не хотіли.

Кубертен сам об'їжджає багато країн світу, сперечається, переконує, доводить. Пише сотні листів у всілякі спортивні організації. Візьмемо, приміром, Перші Олімпійські Ігри сучасності, що проводилися в 1896р. в Афінах.

Адміністрація Афін і грецький уряд не в силах були зробити повні витрати на проведення Ігор. Уряд не погоджувався на виділення додаткових коштів, мотивуючи своє відмовлення тим, що афіняни, погано розбираються в спорті, що в місті немає необхідних спортивних споруд для проведення змагань, а фінансове положення Греції не дозволяє запросити представників з багатьох країн на свято.

Багато видатних державних і політичних діячів підтримали заяву уряду. Наприклад, впливовий політичний діяч Стефонос Дратоміс писав, що Греція не в змозі втілити в життя чудову ідею П’єра де Кубертена і проведення Ігор найкраще відкласти до 1900 року, як складову частину Всесвітньої виставки в Парижі.

П’єр де Кубертен був змушений звернутися з листом до Ф. Кеменю з проханням відшукати можливість проведення Ігор 1896 року на угорській території. Однак угорська влада в проханні категорично відмовили в зв'язку з відсутністю засобів. Після цих відмовлень П’єр де Кубертен усе-таки наполягав на проведенні Ігор у Греції. На думку П’єр де Кубертена, при організації Ігор можна було обійтися без особливих урядових витрат і розраховувати на допомогу тільки приватних осіб.

Цю точку зору розділяв і грецький кронпринц Костянтин, який створив спеціальну комісію сприяння. Він призначив колишнього мера Афін Філемона генеральним секретарем комісії, а також звернувся до народу з закликом про пожертвування засобів у фонд підготовки Олімпіади. Гроші стали надходити не тільки від жителів Греції, але і з Лондона, Марселя, Константинополя й інших міст, де існували багаті грецькі колонії. На гроші, що надійшли з Олександрії від Георга Авероффа, був відновлений древній олімпійський стадіон.

В Афінах були споруджені також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти. Спортсменам надавалися павільйони з елінгами і роздягальнями для проведення змагань по веслуванню. Підготовкою місць для проведення змагань I Олімпіади займався грецький Національний олімпійський комітет, що зумів закінчити всі підготовчі роботи за один рік.

Міжнародний олімпійський комітет і національні комітети інших країн підбирали учасників Ігор, що виявилося не простою справою. От що писав з цього приводу П’єр де Кубертен: "Велика частина гімнастичних асоціацій Німеччини, Франції і Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: члени цих асоціацій не мають наміру терпіти в програмі Ігор тих видів спорту, що вони не культивують. Особливу ненависть у них викликають так називані "англійські" види спорту... Інші асоціації були готові послати в Афіни своїх представників лише після надання їм інформації щодо того, який інтерес викличе до себе намічене спортивне свято...

Німецька преса, у довершення усього, заявила, що Олімпіади є винятково франко-грецьким підприємством. Тим часом г-н Кемень в Угорщині, майор Бальк у Швеції, генерал Бутовський у Росії, професор Слоен у США, лорд Амптхілл в Англії і доктор Гут-Ярковський у Богемії робили все можливе для того, щоб розбудити інтерес до майбутнього змагання. Організувати ці Ігри, П’єру де Кубертену приходилося враховувати політичні відносини і розбіжності між країнами, і в першу чергу між Німеччиною і Грецією. У 1895 році в Німеччині був утворений комітет з участі в Олімпійських іграх.

6 квітня 1896 року, на Мармуровому стадіоні, король Греції в присутності 80 тисяч глядачів оголосила Гри I Олімпіади відкритими. "Це був хвилюючий момент. Тисяча п'ятсот два роки тому імператор Теодозії заборонив Олімпійські ігри, без сумніву думаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичества, він сприяє справі прогресу. Тепер же християнський монарх оголосив про формальне скасування імператорського указу... Коли король знову зайняв своє місце, хор у 150 голосів виконав Олімпійську оду, написану спеціально для цього випадку грецьким композитором Самарою", - відзначав П’єр де Кубертен.

Нове взагалі сприймається з труднощами. Однак Кубертен говорив про Олімпійські ігри настільки переконливо і жагуче, що французькі спортивні діячі приймають рішення скликати Міжнародний спортивний конгрес і запросити на нього представників найбільших спортивних держав.

І ось 23 червня 1894 р. на Конгресі в Парижі був створений Міжнародний Олімпійський Комітет – МОК.

Конгрес вирішив: через два роки пройдуть перші Олімпійські ігри! І це була велика перемога світового спорту, великий подвиг П’єра де Кубертена!

У 1912 р. був визнаний гідним золотої медалі за "Оду спорту", у якій виразив своє розуміння спорту: "О спорт! Ти — мир, прогрес, радість, справедливість, виклик, шляхетність, насолода, плодотворність".

З 1918 р. де Кубернет переїхав у Лозанну, де була штаб-квартира МОК (з 1915 р.). У 1925 р. пішов у відставку з посади президента; почесний президент (1925--1937 р.). Своє життя він присвятив світлій олімпійській ідеї, своє серце він заповідав поховати в Олімпії. У Лозанні є музей Кубертена, у Греноблі йому встановлений пам'ятник.

Головна заслуга П’єра де Кубертена в тому, що Олімпізм, олімпійський рух можна уявити собі у вигляді високого і стрункого будинку. При зведенні цього будинку П’єр де Кубертен був не тільки "виконробом", але і головним архітектором. Його натхненні думки лягли в основу олімпізму.

Перша і найголовніша з них – спорт, культура, наука, мистецтво повинні з'єднатися в міцний і прекрасний сплав, що і буде називатися олімпійським рухом.

Ідея ця здійснилася не відразу. У неї минулого і супротивники, особливо коли спорт стало частиною світової політики, коли за допомогою рекордів президенти і міністри стали доводити один одному, чия країна краще.

Часи міняються, і тепер Олімпійські ігри з'являються перед нами немов урочистий гімн людству і людяності!

Кубертен присвятив своє життя й особою науці, що називається спортивна педагогіка. Її ціль – фізичний і духовний розвиток і виховання молоді за допомогою занять спортом. П’єр де Кубертен вважав, що новий предмет допоможе зміцнити, зробити більш сильної і життєстійкий французьку націю, французьку молодь. А вийшло, що він подбав про молодь усього світу.

Кубертен не був поетом. Але написав один прекрасний вірш. Називається воно "Ода спорту".

Цікава історія створення цього добутку. У 1912 році проводився конкурс мистецтв, присвячений Олімпійським іграм. Кубертен написав свою знамениту "Оду спорту", передав її в журі. Але тому що його авторитет серед людей, що займаються олімпійським рухом, був величезний, Кубертен подав свою роботу під псевдонімом. І от вища нагорода, золота медаль, була присуджена саме "Оді" Кубертена.

У "Оді спорту" дев'ять глав. Остання з них називається "О, спорт! Ти – мир!" Слова ці давно стали крилатими серед олімпійців.

"Ода" написана по-французьки. Переклад же його на українську дуже не досконалий.

Кубертен знаходить прості і прекрасні слова, що зрозумілі кожному спортсмену. Та й кожній людині. Він говорить про те, що спорт – наш постійний супутник у житті, дійсний і надійний друг. Якщо ти будеш, вірний йому, то одержиш замість радість, що він дарує твоєму духу і твоєму тілу. Але ж це дійсно так: радість руху – радість життя!

"Спорт! – вигукує Кубертен. – Ти вісник миру. Досить тобі посміхнутися, варто піти по країнах пружною радісною ходою, і над землею розливається спокій. Люди через континенти й океани протягають один одному руки зі словами: "Здраствуй, друг!"

Тепер кожний знає олімпійський символ: п'ять різнобарвних з'єднаних кілець, що уособлюють єдність п'яти континентів. Перед початком Ігор спортсмени вимовляють олімпійську клятву. Відомо і про прекрасну традицію запалювати в Греції олімпійський вогонь, що несуть естафетою через різні країни віддані спорту люди, несуть палаючий смолоскип до місця проведення Ігор чергової Олімпіади.

Усе це було задумано П’єром де Кубертеном! Недарма його називають батьком олімпізму. Двадцять дев'ять років Кубертен був беззмінним президентом МОК. Він став автором найважливішого документа – Олімпійської хартії. Похований Кубертен у швейцарському місті Лозанні неподалік від штаб-квартири Міжнародного олімпійського комітету. За заповітом П’єра де Кубертена серце його спочиває в Греції, на батьківщині Ігор, у безсмертній Олімпії.

Літературні джерела

  1. Кун Л. Загальна історія фізичної культури і спорту. - М., 1982.
  2. Олімпійська енциклопедія. - М., 1980.
  3. Твій олімпійський підручник. М., 1996.
  4. Хавин Б. Все про Олімпійські ігри. - М., 1989.
  5. Штейнбах В. Від Афін до Москви. - М., 1990.


18.09.2011