Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Михайло Грушевський як велетень української національної культури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Михайло Грушевський як велетень української національної культури. Реферат

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський

Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності боротьби за національне визволення прагнула домогтися й визволення соціального.

Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому ґрунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського – невтомного дослідника історії та культури українського народу, поборника його соборності, злуки розшматованих імперіалістичними силами всіх українських земель.

Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні.

Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом), агентом австро-німецького імперіалізму (хоч він був його непримиренним ворогом), заклятим ворогом українського народу (хоч він залишався його вірним сином до своєї раптової смерті), фальсифікатором історії України (хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій царині ми досі не маємо).

Безцінні наукові праці М. Грушевського було вилучено з усіх бібліотек республіки, а їхні бібліографічні раритети поховано у спецсховищах. Лише в останні роки частина з них побачила світ.

Хто ж він такий – Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми?

Народився М. Грушевський 17 (29) вересня 1866 року в невеликому місті Холмі (тепер Хелм на території Польщі), де його батько вчителював у греко-католицькій гімназії, хоч сам сповідував православну віру. У своїй короткій "Автобіографії" славетний історик згодом відзначав, що його родина з XIII століття "загніздилася" в Чигиринському повіті – в самому серці України. Багато з його пращурів Грушів (згодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося перебратися під Київ, до села Лісники.

Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833-1901), здобув світську освіту в Києві, викладав славістику. Його підручник церковнослов’янської мови став офіційним виданням, ним широко користувалися в усій Російській імперії. Мати – Глафіра Опакова – також походила з родини служителів культу. 1869 року трьох річний Михайло разом з батьками переїздить на Кавказ, у 1880-1886 рр. навчається у Тифліській гімназії.

У гімназичні роки майьутній історик зачитувався книгами М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, які йому діставав батько – шкільний інспектор. Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для нього "Киевскую старину", де друкувалося чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, козаччину.

Мабуть, під впливом цих перших історичних студій юний гімназист у далекому Тифлісі мріє якнайскоріше повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє майбутнє. У липні 1886 р. він звертається з листом до ректора Університету Святого Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.

Дослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", за яку автор одержав золоту медаль.

1894 року Михайло Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на вивченні проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у великому залі Університету Святого Володимира блискуче захищає магістерську дисертацію.

1898 року нарешті з’являється перший том фундаментальної "Історії України-Руси", невдовзі виходить друком том другий, 1900 року – третій…

Але царські власті не дозволили розповсюджувати ні на Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишалися досягнення української історичної науки й для Європи. Великим кроком на шляху подолання цього незнання стало запрошення М. Грушевського до Парижа, де він прочитав курс лекцій з історії України в російській вільній школі. З метою розширення наукових контактів вчений відвідує Лондон, Лейпциг, Берлін, де знаходить однодумців серед відомих вчених істориків.

Продовжуючи працювати над головною капітальною працею свого життя, вчений дуже швидко підготував і видав популярну книгу "Про старі часи на Україні. Для першого початку", а згодом – розраховану на більш підготовленого читача – "Ілюстровану історію України". Цей період був надзвичайно плідним щодо наукової роботи видатного історика. Виходить велика кількість його статей, як українською, так і російською мовами. Він обґрунтовує необхідність відкриття українських кафедр, впровадження університетського викладання українською мовою, пише книгу про історію українського козацтва, веде широку лекторську діяльність.

У грудні 1923 року видатного українського історика обирають академіком АН УРСР, за ним резервується кафедра української історії, власті запевнюють його, що він матиме на Україні всі можливості для продовження фундаментальної наукової роботи. У березні 1924 року родина Грушевських після тривалої еміграції повертається на Україну. Протягом 20-х років навколо М. Грушевського створюється школа дослідників різних напрямків історії, культури, літератури українського народу, відтворюються академічні інституції.

Вчений налагоджує контракти із науковим зарубіжним світом, насамперед у Європі. Колишній голова Центральної Ради повністю відходить від політичної діяльності, але постійно перебуває під гласним і таємним наглядом Державного Політичного Управління (ДПУ).

Але попри все, то були плідні для нього роки. Виходять чергові томи його фундаментальних досліджень, з’являються нові покоління істориків. Визнання світового значення його наукової діяльності стало святкування 60-річчя вченого енциклопедиста в жовтні 1926 року. З цієї нагоди на адресу М. Грушевського надійшли поздоровлення з наукових центрів США, Німеччини, Австралії, Чехословаччини, Польщі й інших країн, від різних установ Росії й України, приватних осіб. Не було лише вітання від офіційних властей.

Зрештою, в 1931 році вчений переїжджає до Москви, де його фактично інтернують, ставлять під постійний нагляд ДПУ, часто викликають на допити, але дають можливість працювати в архівах. Ніби відчуваючи наближення кінця, вчений, незважаючи на значну втрату зору продовжує інтенсивно працювати. Він закінчує X том "Історії України-Руси", який був відредагований і виданий його дочко Катериною Михайлівною.

Підготував М. Грушевський і рукопис XI тому, який зник з Центральної наукової бібліотеки АН УРСР уже в повоєнні роки при загадкових обставинах. У цей же період він закінчує роботу над VII, VIII і частиною IX тому історії української літератури, видає серію трактатів з історії громадянської думки XVIII століття на Україні.

Але коло смертельної небезпеки, по суті замикається. Ще під час перебування М. Грушевського на Україні ДПУ інкримінувало йому ідейне керівництво так званим "Українським національним центром" (УНЦ). Певна річ, що навіть найменших доказів існування такої організації не було. Але слідчі ДПУ це не брали до уваги. Вони буквально тероризують вченого безперервними викликами на Луб’янку, влаштовують цому "співбесіду" з катом українського народу Лазарем Кагановичем.

Восени 1934 року дружина історика Марія Сільвестрівна домоглася дозволу на короткочасну поїздку до Кисловодська, щоб трохи підлікувати чоловіка. Під час перебування в санаторії для вчених М. Грушевський раптово помер. Йому минуло 66 років, попереду ще могли бути роки плідної праці.

Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М. Грушевського не обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згадуваним вузівським підручником написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них – "Про старі часи на Україні. Коротка історія України" – відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга – "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх" – побачила світ 1920 року, але значного поширення не набула. Майже весь тираж цього видання був знищений ще за життя автора.

Задум створити популярний підручник з історії виник у М. Грушевського давно. "Як тільки настала якась свобода українському слову в Росії (1905), - писав він у передмові до своєї "Ілюстрованої історії України", - першою моєю гадкою було – що тепер можна буде здійснити сей давній замір – видати приступно написану ілюстровану історію України. Перше, одначе, я задумав видати коротку популярну історію, котра й вийшла весною 1907 року під назвою "Про старі часи на Україні"

Пропонований підручник – то є ретельно відредаговане і, справді, як писав сам автор, приладжене для учнів видання "Ілюстрованої історії України". Тому й особливих коментарів книга не потребує. Звичайно, вона повністю відповідає концепції вченого, в основу якої покладено не династичну генеалогічну форму, яка властива для традиційної школи, в тому числі і московської, а соціально культурний підхід.

Грушевський досліджує не діяння князів і царів, а суспільно-політичний лад, культуру, етнографію, правові засади – все те, що створює специфічний соціум, який зветься народом. Саме така історична концепція дала змогу її авторові дійти висновку, що кожен з трьох народів, які утворили свої територіальні об’єднання на терені колишньої Київської Русі, - українці, росіяни і білоруси – мав свої глибокі відмінності при наявності, певна річ, загальних і спільних елементів.

У статті" Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства", видані 1904 року у Петербурзькому академічному збірнику "Статті по славяноведению", вчений заперечує схему великодержавних вчених, за якою історія Володимиро-Московського князівства XIII – XIV століття сполучалася з історією полудневих племен Київської держави. М. Грушевський доводить, що київський період в історії українсько-руської народності штучно, шляхом маніпулювання одним лише генеалогічними "преємствами" пов’язується з володимиро-московським князівством, що це були різні держави з різним рівнем розвитку культури із самого етносу.

За такою концепцією штучного прилучення "київського періоду" до державної й культурної історії великоруського народу вважає вчений, "українсько-руська народність виходить на арену історії в XV – XVI вв. Якби щось нове, мовби її перед тим там не було, або вона історичного життя не мала".

А між тим, доводить він, український народ, саме народ, а не генеалогічна схема князівського спадкування державної влади, є прямим спадкоємцем історії українсько-руської народності періоду Київської Русі, а щоб ця раціональна схема стала зрозумілою для кожного, Грушевський пропонує підпорядкувати історію державності, історії народу, суспільності, ставлячи на перше місце не політичне, державне життя, а економічні, культурні та інші чинники.


18.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!