Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Віктор Ющенко як політик. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Віктор Ющенко як політик. Реферат

Представник молодшої генерації українських політиків, Віктор Андрійович Ющенко для багатьох залишається людиною-загадкою, всуціль створеною з суперечностей. Єгор Соболєв у "Зеркале недели" так охарактеризував Ющенка:" Він є яскравим прикладом "американської мрії", створеної в Україні

Хлопець із сумського села, що закінчив тернопільський вуз, але став першим у банку, валютні резерви якого становлять більш аніж мільярд доларів, а гривневі – невичерпні. Людина, що носить дешеві костюми і ще більш дешеві краватки, але добре знайома з багатьма першими особами фінансового світу планети. Художник-аматор, над картинами якого сміються журналісти, але підписи якого вартують сотні тисяч найбільш великим місцевим банкам".

Протягом останніх кількох років преса витворила своєрідного кумира з Віктора Ющенка. На нього сподіваються. Його слова очікують. Він став своєрідною "українською маркою" перед світовим співтовариством, і коли нам говорять:" Українська криза зайшла настільки далеко, що ми не бачимо перспектив розвитку вашої держави", майже незмінним аргументом у вустах наших співвітчизників було — "А зате у нас ще є Ющенко".

Часто ставлення до Ющенка було перебільшеним. Він робив помилки, але ці помилки або не помічали, або з легкістю пробачали. Ющенко – чи не єдина особа в українському політичному істеблішменті, який опинився фактично поза критикою. Кілька минулорічних скандалів довкола його імені, що вихлюпнулися на сторінки періодичних видань, не досягли своєї мети. Його опоненти поступово змирилися з поразкою, отриманою у двобої…

22 грудня 1999 року, у останній найкоротший день десятиліття, 296 народних депутатів вирішили довірити уряд саме Вікторові Ющенку. За нього голосували навіть представники лівих сил – голосували, знаючи, що він є правим за переконаннями і основним його завданням мають стати реформи в економіці та політичному житті України. Ті реформи, проти яких відверто виступають ліві і яких побоюються олігархічні кола… Ті реформи, які так потрібні Україні…

Віктор Андрійович Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. Його батько був фронтовиком, пройшов крізь німецькі концтабори, мав поранення. Після війни Андрій Андрійович Ющенко викладав у сільській школі англійську мову. Мати, Варвара Тимофіївна, також викладала у школі – фізику і математику. Нині Варварі Тимофіївні 82 роки. Андрій Андрійович помер у 1992 році. Крім Віктора, у сім'ї ріс старший брат, Петро, який нині живе і працює у Харкові.

Однак формування світогляду Віктора Ющенка відбулося не на рідній Сумщині, а на Тернопільщині. У 1970 році він поступив у Тернопільський фінансово-економічний інститут, на спеціальність "Бухгалтерський облік у сільському господарстві". Як згадує мати Віктора, "коли закінчував школу і потрібно було з вибором визначитися, батько рішуче сказав:" Інженерів у нас вистачає, підеш на економічний!" … Віктор запротестував:" Я молодий, здоровий, і що – обліковцем буду, штани протирати?" Але батько на своєму настояв:" Коли не у нас в колгоспі будеш працювати, то де-небудь в районі чи в обласному центрі – все до нас поближче".

Однокурсниця (і одногрупниця по групі "БС-1") Віктора Ющенка Марія Кулаєць розповідала, що Віктор виявився єдиним східняком у їхній групі. Йому було далеко їздити на рідну Сумщину, і тому він часто залишався на свята у однокурсників у західноукраїнських селах. Згодом Віктор Андрійович зізнався, що саме Тернопільщина дала йому змогу по-справжньому відчути себе українцем. Саме у студентські часи він захопився альпінізмом (навіть підпрацьовував інструктором туристичного табору "Тернопіль-Карпати" у Рахові), малюванням та фотографією.

Після закінчення вузу Віктор працював заступником головного бухгалтера колгоспу у селі Яровому Косівського району Івано-Франківської області. Звідси Віктора Ющенка у жовтні 1975 року призвали в армію. Через рік, у листопаді 1976 року, після демобілізації з армії, Ющенко повертається на рідну Сумщину і влаштовується на посаду економіста відділу Держбанку СРСР у селищі міського типу Ульянівка Білопольського району Сумської області. Поступово з економіста селищного типу Ющенко перетворився на економіста районного масштабу, а згодом вийшов на обласний рівень.

У липні 1985 року його призначають заступником начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об'єднань і міжгосподарських підприємств Сумської області. У 1986 році Ющенко переїхав на роботу до Києва – заступником начальника управління кредитування сільського господарства агропромислового комплексу в Українській республіканській конторі Держбанку СРСР. Далі – робота в Агропромбанку СРСР.

Наприкінці 70-х Віктор Ющенко одружився. У 1981 році у нього народилася донька Віталіна, у 1985 році – син Андрій. У 1999 році друга дружина, Катерина Чумаченко (до речі, громадянка США), народила Вікторові Ющенку доньку Софію. Старша донька вже заміжня. У лютому 2000 року Віктор Ющенко став дідусем. А з репортажів про поїздку Віктора Ющенка до Болгарії у липні 2000 року було чітко видно, що Катерина Чумаченко невдовзі ощасливить Віктора Андрійовича четвертою дитиною.

Як економіст і політик, Віктор Ющенко формувався під виразним впливом Вадима Гетьмана – другого за рахунком голови Національного банку України. У 1987 році Вадим Гетьман очолив Агропромбанк, і саме тоді запросив на роботу нову команду економістів. Із тих, хто був покликаний Гетьманом до роботи у його банківській структурі, варто назвати таких нині відомих економістів, як Олег Андронов, Олександр Кіреєв, Юрій Лях та Ігор Мітюков. Одним із таких фахівців виявився і Віктор Ющенко, який у "гетьманському" банку очолив планово-економічне управління.

У грудні 1989 року Ющенка призначають заступником голови правління банку. Наступного року українське відділення Агропромбанку СРСР було перетворено на акціонерний комерційний агропромисловий банк "Україна". Ющенко і надалі зберіг за собою посаду заступника голови правління банку.

У квітні 1992 року Вадим Гетьман робить пропозицію Вікторові Ющенку стати першим його заступником. Ющенко погоджується. Фактично у цей час Вадим Гетьман очолює Національний банк України, і Вікторові Ющенку доводиться керувати справами банку "Україна". На початку 90-х років Вадим Гетьман починає формувати своєрідне фінансове угруповання – один із перших вітчизняний "кланів", які мали вступити в боротьбу за контроль над певними сферами економіки.

Розподіл сфер впливу в економіці був неминучим. Вадим Гетьман запропонував механізми цивілізованої гри при розподілі економічного "пирога" між різноманітними фінансовими угрупованнями. Будучи внутрішньо чесною і порядною людиною, відстоюючи насамперед українські інтереси, Гетьман виявився романтиком і поплатився не лише становищем у суспільстві, а й головою…

У січні 1993 року Вадим Гетьман подав у відставку з посади голови Національного банку України і зосередився на парламентській діяльності. На свій пост він запропонував саме Віктора Ющенка. Для багатьох це було несподіванкою: Ющенко був маловідомою фігурою в українському істеблішменті, до того ж у нас за роки радянської влади звикли до геронтократії, а Ющенкові у той час було лише 39 років…

Ющенко повівся досить дивно. Отримавши довіру парламенту, він зосередився на вивченні макроекономіки і навіть взяв тривалу відпустку – "за станом здоров'я". Досі залишається загадкою: чи дійсно мала місце серйозна хвороба Віктора Андрійовича, чи він просто мусів усамітнитися, аби вповні вникнути в курс справ діяльності Національного банку України. Але вже за кілька місяців народні депутати, що забули, як виглядає Віктор Ющенко, почали ремствувати: або нехай керує Національним банком, або нехай іде з посади…

Віктор Ющенко з'явився з тіні й енергійно почав проводити роботу з реформування української фінансової системи.

Насамперед він створив потужну команду фахівців-економістів, які стали на чолі Національного банку України. Першим заступником Ющенка став Володимир Стельмах – приятель і ровесник Вадима Гетьмана, людина, що пропрацювала в фінансовій сфері майже три десятиліття, виходець із тієї потужної когорти економістів, яку в брежнєвські часи почав формувати довкола Зовнішторгбанку СРСР легендарний міністр Тяжельніков.

Виходець із Сумщини Володимир Стельмах був тією ланкою, яка у довгому ланцюгу людських взаємовідносин поєднала у професійному плані Віктора Ющенка з Вадимом Гетьманом. Другим заступником став Олександр Кїреєв – молодший колега Ющенка з часів Агропромбанку та банку "Україна". Протягом семирічного перебування Віктора Ющенка на посаді голови Нацбанку України ці люди постійно перебували поруч із ним. Фактично, це була гвардія Вадима Гетьмана. Гетьман стояв дещо осторонь офіційної політики Нацбанку, але міг суттєво впливати своїми порадами на його діяльність.

У той час, коли Ющенко став головою Національного банку, в Україні відмічалася шалена криза. Грошові станки постійно штампували нові купюри. Девальвація карбованця сягала катастрофічних меж. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі (станом на 1993 рік середня заробітна плата в Україні становила близько $8 США). Ющенко запропонував Президентові Л. Кравчуку запровадити політику монетаризму в фінансовій сфері, що могло би суттєво вплинути на інфляційні процеси. Кравчук відмовився…

Однак курс на монетаристську політику підтримав спадкоємець Кравчука – Леонід Кучма. За часів нового Президента Віктор Ющенко зберіг свою посаду. Він не творив власний політичний імідж – він стояв у стороні і спокійно спостерігав за тим, як журналісти і політологи самі творять його політичний імідж. Він не втручався в політичні справи – але політика крутилася довкола нього. Він волів залишатися людиною-загадкою.

Лише одного разу Віктор Ющенко висловив свої політичні симпатії і написав заяву до щойно створеної Народно-демократичної партії. У 1996 році він став членом Політради Народно-демократичної партії. Але вже через рік він призупинив своє членство в НДП, вважаючи, що керівник Нацбанку не має права займатися політикою. Хоча на виборах 1998 року Народно-демократична партія активно використовувала "фактор Ющенка", заявляючи, що "Ющенко – за НДП". У багатьох регіонах подібні заяви спрацьовували позитивно.

Протягом 1994 – 1995 рр. ситуація у фінансовій сфері почала стабілізуватися. Завдяки монетаристській політиці Нацбанку, підкріпленій діями окремих політиків в уряді (В. Пинзеник, І. Мітюков, С. Тигипко), Україна дозріла до того, аби ввести свою власну національну валюту. У вересні 1996 року Ющенко "благословив" введення гривні в Україні. Протягом двох років гривня була досить стабільною грошовою одиницею. Ющенко повернув українцям віру в можливість стабільної економіки.

Коли у 1997 році закінчився термін повноважень Віктора Ющенка як Голови Нацбанку, Президенту підготували чотири досьє на людей, які би могли очолювати Національний банк наступні чотири роки. Перше досьє належало самому Ющенкові. Інші три – віце-прем'єру Сергієві Тигипку; голові Комісії Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності Вікторові Суслову та голові правління Укрексімбанку Олександрові Сорокіну. Віктор Ющенко, перебуваючи з візитом у Японії, дізнався, що вибір Президента знову впав саме на нього.

На користь Віктора Ющенка спрацювали підтримка міжнародних фінансових кіл та позитивний імідж всередині України. На перешкоді не стало навіть те, що Ющенко незадовго перед повторним висуненням на посаду посварився з Павлом Лазаренком – конфлікт полягав у діаметрально протилежних підходах до питань облігацій внутрішньої позики та векселів. Згодом час покаже правоту Ющенка: саме ОВДП стали однією з основних причин обвалу гривні у серпні 1998 року. Неконтрольований прихід нерезидентів на внутрішній ринок державних позик у 1996 році згодом обернувся для Нацбанку втратою третини валютних резервів.

Зрештою, навіть Павло Лазаренко мусів визнати Віктора Ющенка "фахівцем на своєму місці" і заявити, що "його призначення буде однозначно підтримане урядом, не зважаючи на наявність робочих питань, які, не виключено, виникатимуть і в майбутньому".

У жовтні 1997 року Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради законопроект "Про Національний банк України". Згідно з законопроектом НБУ максимально унезалежнився від гілок влади, а також наділявся певними привілеями. Після першого читання законопроект було відправлено на доопрацювання і про нього забули…

Не всі дії Ющенка на посту голови Нацбанку у цей час можна вважати безпомилковими. Скажімо, під тиском голови НБУ для обслуговування внутрішніх позик, курс гривні штучно укріплювали протягом всього 1997 року, що болісно відбилося на експорті і призвело до дисбалансу товаропотоків на користь імпорту. Встановлений Ющенком 17-відсотковий норматив резервування не лише не зміг забезпечити стабільність курсу гривні, а й суттєво скоротив прибутковість банківського бізнесу. Але таких помилок було не так і багато.

Низький "коефіцієнт помильності" сприяв тому, що для багатьох Віктор Ющенко перетворився на "непомильного" економіста. Він навчив державу не друкувати гроші надаремне і зупинив гуперінфляцію. Він побудував валютний ринок, що обслуговує зовнішню торгівлю.

За його благословенням у державі виникло кілька десятків перспективних банків. Завдяки його діяльності Україна не мала жодної банківської кризи. Єгор Соболєв у "Зеркале недели" іронічно зауважує:" Можливо, в лондонському Сіті немало людей заткнуть за пояс Ющенка за рівнем банківського професіоналізму, але для Києва, де навіть немає фінансового центру, він свої гроші відпрацьовує".

У квітні 1998 року сталася трагедія: невідомий вбивця застрелив Вадима Гетьмана. Загибель Гетьмана викликала чимало чуток і версій. Однак зрозумілим було те, що Гетьман та його команда (до якої належав і Ющенко) створили потужний економічний "клан", і комусь цей "клан" заважав. Гетьман і Ющенко отримали контроль не лише над фінансовою системою України, а і (до деякої міри) над транзитними фінансовими потоками.

У них в запасі була довіра народу та позитивний імідж реформаторів. Із таким стартовим капіталом можна було думати і про штурм найвищих піків влади в Україні. Про Ющенка все частіше починають говорити як про майбутнього президента України.

Після загибелі Вадима Гетьмана Віктор Ющенко опинився у певній розгубленості. Потрібно було діяти самотужки, збирати уламки команди, готуватися до атак ворогів і суперників. Одним із найнебезпечніших ударів міг бути удар з боку оточення Президента, адже Леонід Кучма досить ревниво ставиться до ймовірних конкурентів.

Другим шоковим моментом для Віктора Ющенка стала загибель у автомобільній катастрофі голови Ощадного банку України Олександра Веселовського – ще одного представника команди, створеної свого часу Гетьманом.

Третім потрясінням для Національного банку і Віктора Ющенка стала криза українського фінансової системи у серпні-вересні 1998 року. На перших порах Ющенко розгубився. Він почав діяти нервово, непослідовно, навіть істерично, намагаючися спочатку направити гривню вслід за російським рублем, а потім зупинившись і визнавши помилковість такого рішення

Світ заговорив про фінансовий крах в Україні. "Financial Times" у вересні 1998 року писали про загрозу фінансового краху, що зберігався в Україні. Щоправда, при цьому наголошувалося, що відповідальність за цей крах мають нести не лише уряд та Нацбанк, але й Міжнародний валютний фонд. Світовий банк вустами одного зі своїх керівників, П. Сігельбаума, заявив, що в Україні криза затягнеться, оскільки вихід є лише один – реформи, а український уряд їх не проводить.

Віктор Ющенко заговорив про необхідність глибинного реформування української економіки. Але це – на перспективу. Наразі ж долар було загнано у вузький гривневий коридор – нехай штучний, але все-таки настільки потрібний на той час. Цей надзвичайний захід не сприяв популярності української валюти на Заході, але мав чудовий психологічний ефект: на фоні російської кризи девальвація гривні в Україні виглядала невинною забавкою фінансистів.

Ющенко у дні кризи мобілізував усі сили Нацбанку. Практично було перейдено на ненормований робочий день. Майже всі працівники Нацбанку працювали у посиленому режимі, в умовах, близьких до бойових, до 2 години ночі. У жовтні місяці можна було з впевненістю сказати: удар кризи Україна витримала. Нехай із втратами, але витримала.

Коли деякі економісти з оточення Президента почали говорити про необхідність проведення емісії, яка би могла дозволити вирішити питання з знеціненими заборгованостями по зарплатах, пенсіях, стипендіях, інших соціальних виплатах, Ющенко заявив:" Ні, персонально емісію я не проводитиму. Бо це — злочин. Це злочин, який тягне за собою великий гріх, за який професійно буде соромно відповідати...

Я глибоко переконаний, що нині в нас немає політичної сили, яка могла б узяти на себе відповідальність за політичне рішення про емісію. Казки про те, що емісія за певних обставин точково, адресно, контрольовано, обмежено, місячно чи ще якось принесе хороший подарунок, я думаю, ні бізнес, ні політичні кола не сприймуть". Ющенко і надалі залишався переконаним монетаристом (при цьому окремі світові фінансисти потроху заздрили Ющенкові і називали його "улюбленцем Мішеля Камдессю", знаючи про чудові особисті стосунка Ющенка та голови Міжнародного валютного фонду).

Підсумовуючи результати кризи, газета "День" писала:" Принципи монетаризму, яких дотримується створена Віктором Ющенком команда однодумців, у будь-якій іншій країні сприймалися б як єдино можлива ідеологія для центрального банку. У наших же умовах, коли виконавча й законодавча влади не можуть визначитися з курсом реформ, коли центробанк і реальний сектор працюють у різних "історичних" режимах, концепція "сильних грошей" виявляється непотрібною суспільству. Чи є вихід із нинішньої ситуації? Як довго можна суміщати несумісне – сильні гроші і слабку владу?"

Леонід Кучма в даній ситуації не подякував Вікторові Ющенку – навпаки, він виступив з різкою критикою політики Національного банку. У інтерв'ю агентству "Інтерфакс" Президент заявив, що "дехто хотів показати, що українська гривня стабільніша за американський долар чи японську ієну". Він назвав недалекоглядною політику Національного банку, який "підтримує валютний курс тільки за рахунок валютних резервів", коли попит на долар значно перевищує пропозицію. Кучма виступив про валютного коридору, закинув Нацбанкові надмірну самостійність і пообіцяв підпорядкувати його Кабінету Міністрів.

Окрім того, відповідні служби дістали вказівку детально перевірити інформацію про зловживання вищих посадових осіб Національного банку. Зокрема, інформацію про будівництво у Києві спортивного комплексу з басейном, сауною, тренажерним залом для Національного банку. Журналісти були вельми подивовані: хіба подібними послугами не користуються інші державні службовці? Тоді чому про них нічого не згадується?

На початку 1999 року голова Комісії Верховної Ради Віктор Суслов надав у розпорядження Верховної Ради документи, які лягли в основу обвинувачень на адресу Віктора Ющенка. Згідно з цими документами, в період від 12 травня 1997 року по 28 січня 1998 року Національний банк України розмістив на депозити в банку "Credit Suisse First Boston (Кіпр) Ltd." валютні резерви НБУ в розмірі 580 млн. дол. З них не повернуто 85 млн. дол.

Серед інших звинувачень комісії – перекачування валютних резервів України в московський "Національний резервний банк", недоцільність врахування в якості застави облігацій державної внутрішньої позики ("газпромівок") із погашенням в 2002 – 2005 роках, згода на дострокове погашення одного з депозитів облігаціями внутрішньої державної позики. Ющенка звинувачували у тому, що його брат Петро став акціонером "Першого інвестиційного банку" (цей факт було розцінено як початок формування в Україні фінансового угрупування на чолі з головою Нацбанку).

Віктор Ющенко одразу ж перейшов у наступ. Він заявив, що подасть у відставку, коли у правлінні банку знайдеться бодай одна нечесна людина. "Хай члени комісії Верховної Ради самі займуть керівні пости в НБУ і діють, як хочуть". Віктор Суслов почав виправдовуватися: мовляв, порушення були, але підпису Ющенка немає на жодному документі. Ющенко знову пішов у атаку:" Навіть якщо я не підписував документи, я несу відповідальність за дії своїх підлеглих". Із цього часу, на думку журналіста Сергія Шевченка ("Столичные новости") у депутатській свідомості відбувається психологічний перелом на користь Ющенка.

Ось як він описує парламентське слухання справи Ющенка:" В цей момент я розумію, що Віктор Андрійович – невиправний ідеаліст. Уявляєте, він депутатам показував слайди з графіками і діаграмами. Один мій знайомий, що був присутній на засіданні, поділився враженнями:" Підлеглі Ющенка показували слайди, а народ позіхав і читав газети. І лише одна людина в кожній фракції або депутатській групі уважно стежила за тим, що відбувається, а потім жваво жестикулювала, показуючи, як потрібно голосувати.

Рухівці, очевидно, розуміючи, що від них вже нічого не залежить, розважалися викрикуванням гасел". Але жоден проект постанови, винесений на обговорення депутатів, не набрав достатньої кількості голосів. Ющенко оцінив події у парламенті наступним чином:" Відбулася серйозна розмова, але якщо ми не об'єднаємося довкола стабілізації основ фінансової системи, ця розмова може ні до чого не привести".

Виявилося також, що однієї заяви Ющенка про те, що він не балотуватиметься на пост Президента у 1999 році, виявилося замало. У ньому все ще вбачали Президента-2004. І тому парламентські слухання відкрили обличчя справжніх замовників фарсу. Несподівано (але чи так вже й несподівано?) вдарити по Ющенкові вирішив віце-спікер Верховної Ради Віктор Медведчук. "Є достатньо підстав вважати, що діяльність національного банку і, зокрема, його керівництво заслуговують оцінки не лише депутатської слідчої комісії, але й правоохоронних органів", - заявив Віктор Володимирович. До речі, його також називали у числі ймовірних фаворитів президентської кампанії 2004 року.

Віктор Ющенко був змушений шукати союзників у оточенні Президента. Руку допомоги протягнув йому Олександр Волков. Але за певних умов. Умови Волкова для втомленого ударами долі Ющенка виглядали як умови кабальні. Фактично під вплив Волкова переходив банк "Україна" – те дітище, яке творили Ющенко та покійний Гетьман.

Тепер же власником цього банку ставала комерційна структура "Укррос", що контролювалася народним депутатом Володимиром Сацюком – особою, близькою до Олександра Волкова. Інший народний депутат, Валерій Хорошковський, отримав контроль над "Укрсоцбанком". Окрім того, Віктор Ющенко увійшов до створеного за ініціативи Олександра Волкова Всеукраїнського благодійного фонду "Соціальний захист" і навіть погодився очолити наглядову раду Фонду. Але цей союз допоміг виграти час і ситуативно отримати перемогу над недоброзичливцями.

Близька до іншого українського "олігарха", Віктора Пінчука (який також досить доброзичливо ставився до Ющенка), газета "Факти" вважає, що причиною парламентських слухань стало те, що "НБУ "закрутив" гайки політичним силам, що мають свої інтереси в фінансовій сфері, чим і накликав на себе опалу. Адже не секрет, що фракція ПЗУ прямо перенасичена банкірами, та й заява віце-спікера Віктора Медведчука... наводить на деякі роздуми. А якщо пригадати, що саме СДПУ (о) ініціювала створення цієї ж комісії, то висновки напрошуються самі по собі".

Крапку у "розборках" поставив Президент:" Стабільність Національного банку України означає стабільність усієї фінансової системи держави", - заявив він в одному з інтерв'ю у квітні 1999 року. Оцінивши роботу Нацбанку як "зважену", Леонід Кучма не виключив, що "вона, можливо, потребує якихось уточнень".

В Україні розгорталася президентська кампанія, і Леонідові Кучмі був не на руку конфлікт у його оточенні.

Ющенко і надалі займався фінансовою сферою. У березні-квітні він провів ряд заходів, спрямованих на подальшу лібералізацію економіки. Через півроку ці заходи дозволили ліквідувати валютний коридор… Що ж стосується виборчої кампанії, Віктор Ющенко в інтерв'ю "Деловой неделе" сказав:" Для Нацбанку важливо вижити в цей період. Ми будемо максимально прагматичними і усунемося від усіх дискусій. Мені хотілося б вірити, що ми живемо в державі досить цивілізованій, де зміна персоналій не призводить до зміни фундаментальних устоїв. Я думаю, що всі ті сили, які будуть боротися за владу в цьому році, достатньо мудрі, аби не здійснити чогось такого, що порушило б або поставило під сумнів фінансову стабільність. Це те, чого очікує Національний банк від учасників політичного процесу".

Вага Віктора Ющенка в економічній і політичній розкладці України зросла настільки, що одна лише чутка про його відставку з поста голови Нацбанку на початку листопада 1999 року примусила долар шалено "стрибнути" – іноземна валюта повернулася у попереднє русло лише після спростування чуток.

Після президентських виборів і перемоги Леоніда Кучми заговорили про можливість призначення Віктора Ющенка на пост прем'єр-міністра. Першою про це заявила лідер фракції "Батьківщина" у Верховній Раді Юлія Тимошенко. Після того, як 14 грудня 1999 року Верховна Рада не проголосувала за кандидатуру Валерія Пустовойтенка, Леонід Кучма на зустрічі з фракцією КПУ назвав ім'я наступного свого висуванця – Віктора Ющенка. Для багатьох це стало сенсацією.

Найбільш активно кандидатуру Ющенка відстоював віце-прем'єр Сергій Тигипко, не зважаючи на те, що його ім'я також називалося серед імовірних претендентів на пост прем'єр-міністра. Група народних депутатів, опозиційно налаштованих щодо нинішнього режиму (С. Головатий, Т. Стецьків, І. Коліушко, І. Квятковський та ін.), заявили про необхідність солідарної відповідальності уряду і парламенту за стан справ у державі і погодилися на активну співпрацю з урядом – за умови, що його очолюватиме Віктор Ющенко.

Партія "Реформи і порядок", інші центристські партії рішуче висловилися за Ющенка. Волковська партія "Демократичний союз" та тимошенківська "Батьківщина" на своїх з'їздах прийняли окремі резолюції в підтримку Ющенка.

Скептики прогнозували, що Ющенко не подолає бар'єру депутатської довіри в 226 голосів. На заваді, мовляв, стане той самий Віктор Медведчук, який досить обережно (а іноді й відверто негативно) висловлювався про Ющенка як можливого прем'єра. Не проголосують комуністи, прогресивні соціалісти, соціалісти звичайні, "Громада". Зрештою, на заваді могли стати й "олігархи", адже Віктор Ющенко у інтерв'ю програмі "Сім днів" заявив, що не збирається просити депутатів, аби вони голосували за нього і не збирається розраховуватися за депутатські голоси різними привілеями та матеріальними об'єктами.

Голосування 22 грудня 1999 року перевершило всі сподівання. Ющенко все-таки став восьмим за рахунком прем'єр-міністром незалежної України. "Зеркало недели", оцінюючи велетенську роботу, яку належить здійснити Ющенкові, пише, що "він повинен буде умовити парламент прийняти бюджет, який зможе налякати навіть в. о. міністра фінансів Ігора Мітюкова. Він повинен провести адміністративну реформу, яка забезпечить йому чимало ворогів серед вищих чиновників.

Він має ввести продаж землі, через що його проклинатимуть односельці, і обанкротити не один завод або шахту, після чого до колгоспників приєднаються машинобудівники, шахтарі і металурги". Але саме через такі непопулярні заходи провели свої держави економісти-реформатори у Польщі, Прибалтиці, Чехії, і навіть у Росії.

Одразу ж після обрання Віктора Ющенка було накреслено програми виходу з кризи – тактичну ("100 днів") і стратегічну ("1000 днів"). Газета "Експрес" пише, що "сама програма полягає у виведенні грошей з тіньового обігу та у прискореній приватизації. Ні слова про підвищення зарплат, ні слова про сприяння "найпріоритетнішим" підприємствам. Це означає, що настала пора справжніх, часом жорстоких реформ. Українці до них явно не готові, і залишається хіба що сподіватися, що у Ющенка вистачить хитрості зробити все швидко, щоб ніхто не встиг злякатись".

Цікавим моментом є те, що Ющенко запропонував програму оздоровлення української економіки під назвою "1000 днів". Тобто для її повноцінного втілення Вікторові Андрійовичу потрібне прем'єрське крісло принаймні на три роки. Це – більш реалістично, аніж обіцянка попереднього прем'єра, Валерія Пустовойтенка, протриматися у кріслі десять років. А з іншого боку, аналітики передрікають настання в Україні епохи "швидких прем'єрів", і, цілком можливо, вже наступного року постане питання про новий уряд – за аналогією до російських подій.

Ще одним вартим уваги моментом є те, що на пост голови Національного банку України Віктор Ющенко запропонував свого давнього соратника Володимира Стельмаха. До влади прийшов "клан" Гетьмана – його друзі та учні. "Клан", який має виразно українське економічне опретя і виразно українське економічне обличчя. "Клан", який вже заявив про себе конкретними справами й який не вдалося залякати чи поставити на коліна, який відзначається високим професіоналізмом і вмінням поєднувати жорсткість і компроміси.

У політичному істеблішменті України відбувається зміна поколінь. І зміна ця проходить не за віковими ознаками (бо Ющенко не набагато молодший від, скажімо, Павла Лазаренка і є ровесником Віктора Медведчука) – зміна відбувається за ознаками інтелектуальними, психологічними, ментальними. До влади приходять прагматики європейського зразка.

Головне, аби вони могли цю владу втримати і нею вдало розпорядитися.

22 червня 2000 року минуло півроку від того дня, як Верховна Рада України затвердила подану на її розгляд кандидатуру нового прем'єр-міністра України – Віктора Андрійовича Ющенка. Тоді, наприкінці минулого року, очманілі від напруженого президентського марафону політологи та аналітики пророкували урядові Ющенка різні варіанти розвитку. Одні говорили, що цей уряд буде недовговічним і навіть називали час його ймовірної відставки – квітень 2000 року. Інші поговорювали про швидкі темпи реформ в Україні і "шокову терапію" a la Balcerowycz. Як показав час, і одні, і другі помилялися. Так само помилялися й ті, хто гадав: Ющенко – він чий? Ставленик олігархів чи людина, яка намагається воювати з олігархами? І яка у нього орієнтація – східна чи західна? Виявилося, що Ющенко вміє чудово вписуватися в Систему і залишатися до кінця нерозгаданим.

Протягом тривалого часу творився міф про Віктора Ющенка. Суть міфу полягала у створенні відповідного іміджу Ющенка – національно свідомого реформатора, останньої надії України на шляху до порятунку. Перебуваючи при владі протягом семи років (на посту Голови Національного банку України), Ющенко зумів не перетворитися на уособлення влади. Він демонстрував свою незалежність, і більшість повірили у те, що Ющенко – незалежний політик. Чого не можна відібрати у Ющенка – це його авторитетності. Окрім того, на фоні миршавеньких президентиків та огрядненьких прем'єрів Ющенко виглядає українським втіленням "американської мрії", кумиром "покоління Пепсі". Йому готові пробачити всі помилки і прорахунки – і зроблені, і ті, що ще буде зроблено. Бо народ знає – йому більше немає на кого сподіватися. Народ втомився чекати на харизматичну особу, крім Ющенка, у жодного іншого українського політика харизма не простежується.

Півроку діяльності – це вже час підводити певні підсумки і узагальнення, намагатися прогнозувати перспективи розвитку. Тим більше, що уряд Ющенка – доволі цікавий предмет для вивчення політичної ситуації в Україні.

Команда

Не секрет, що Віктор Ющенко є таким собі "героєм-одинаком", "політичним суперменом". Він не сформував своєї стійкої команди, будучи Головою Нацбанку. Вірніше, команда була, але, по-перше, ця команда була сформована не Ющенком, а Вадимом Гетьманом, а по-друге, ця команда майже не бавилася у політичні ігри, зосередившися на фінансовій сфері. Стельмах, Кіреєв, Мітюков, можливо, ще кілька прізвищ, які можна віднести до оточення Ющенка, фактично формували цю команду. Ющенко свідомо уникав повного ангажування у політичні розклади. Епізодична історія зі вступом у Народно-демократичну партію фактично принесла дивіденди не Ющенкові, а самій НДП, оскільки на виборах 1998 року на агітаційних матеріалах партії фігурувало ім'я Ющенка як партійця. На виборах 1999 року Ющенко відмовився від пропозації ряду центристських партій балотуватися на пост Президента України. Він не демонструє своєї прихильності до партій, навіть ігнорує таке явище, як партії.

Тому говорити, що Кабінет Ющенка є коаліційним не можна. Коаліція передбачає врахування інтересів певних партій. Наразі ж не можна сказати, чиї інтереси відображає Уряд. Це швидше колектив виконавців. Так само, як і в часи прем'єрства Пустовойтенка. Але Уряд Ющенка відрізняється від попередників великою кількістю яскравих особистостей (уряд Пустовойтенка, скажімо, був сірим і невиразним).

Однією з умов, за яких формувався Уряд, була повна свобода дій Ющенка в кадрових питаннях. Однак цю умову не було виконано до кінця. Мова йде не лише про силовий блок Уряду – можна цілком припустити, що Юрій Кравченко, Леонід Деркач, Олександр Кузьмук цілком імпонують Вікторові Андрійовичу (хоча абсолютно не уявляю, як би Ющенко міг позбутися відданих Президентові "силовиків"). Але саме міністри-силовики виконують в Уряді роль "п'ятої колони" – особливо враховуючи той стан "холодної війни", який спостерігається у стосунках між Секретарем Ради національної безпеки і оборони Євгеном Марчуком (куратором силового блоку) та найближчим оточенням Віктора Ющенка. До того ж відомо, як призначали окремих віце-прем'єрів.

Схема, відпрацьована до банальності. "Ну що, Вікторе Андрійовичу, підібрали людину на піст віце-прем'єра з таких-то питань?" – "Підібрав". – "Ну, і кого ж Ви нам запропонуєте?" – "Ну, для прикладу, пана Ікс. Чудовий фахівець, має досвід роботи, має теоретичні розробки, управлінські задатки". – "А Ви подумайте ще, Вікторе Андрійовичу". Наступного дня таким же чином відкидаються кандидатури панів Ігрека, Зета та інших, аж доки "непонятливий" Ющенко не запропонував кандидатуру людини, яка очолювала це відомство у попередньому Уряді.

Назовні – все чисто і благопристойно. Адже це сам Ющенко дійшов до розуміння необхідності подібного кадрового призначення. Але чи можна вважати людей, які прийшли в Уряд саме таким чином, людьми з однієї команди?

Наразі у своїй діяльності Віктор Ющенко може обіпертися насамперед на трьох людей – Юлію Тимошенко, Юрія Єханурова та Ігора Мітюкова. Тимошенко уособлює собою цілком реальну силу в українському бізнесі і в політиці. І ця сила не є настільки тендітною, як її символ – Юлія Володимирівна. Пам'ятаєте, як у 1997 році Тимошенко написала листа до Білла Клінтона. Колись листування Каті Личової та Саманти Сміт із сильними світу цього мало менший ефект, аніж зовні скромний лист Юлії Тимошенко до президента США. Юлія Володимирівна пожалілася, що російський "Газпром" не по-джентльменські поводить себе на українському ринку газу.

Майже блискавично питання було включено в повістку денну зустрічі Клінтона і Єльцина. Може, хтось подумає, що лист випадково потрапив на очі Клінтону? Чи може хтось подумає, що назва структури, близької до Юлії Тимошенко (Єдині енергетичні системи України) лише випадково збігається у назві зі структурою, близькою до Анатолія Чубайса (Єдині енергетичні системи Росії)?

Вага Юлії Тимошенко в Уряді настільки велика, що можна цілком говорити про Уряд Ющенка-Тимошенко. Тим більше, що Юлія Володимирівна взяла на себе роль своєрідного "публічного обличчя" Уряду.

Мітюков близький Ющенкові як давній приятель, ще за часів спільної роботи в банку "Україна". А Ющенко, кажуть, вміє цінувати людську дружбу і далекий від того, аби "кидати" вірних йому людей.

Ющенкові і Тимошенко вдалося поступово витіснити з Уряду людей, які ніколи не працювали б як члени однієї команди. Не в останню чергу цим було продиктовано рішення Сергія Тигипка піти з Уряду працювати у Верховну Раду; він і Ющенко, хоча і є реформаторами, але при цьому навряд чи є людьми одного середовища.

Згадаймо, що Тигипка було призначено у 1997 році на місце усунутого Віктора Пинзеника – особистого приятеля Ющенка. І Тигипко у той час розглядався як ставленик проросійськи налаштованого металургійного лоббі. Згодом було усунуто ставленика Суркіса, міністра палива і енергетики Сергія Тулуба. Поговорюють, що невдовзі заміни відбудуться в агропромисловому секторі. Таким чином, Ющенко поступово позбувається осіб, нав'язаних йому згори.

Коли я говорив про відсутність серйозного оперття на партії, то варто зробити акцент на одному "але": Ющенко має тісні стосунки з середовищем партії "Реформи і порядок". Лідер партії, Віктор Пинзеник, є, до деякої міри, членом команди, оскільки рецепти реформ Ющенка майже ні чим не відрізняються від рецептів Пинзеника. Сергій Соболєв та Іван Васюник працюють радниками Прем'єр-міністра. Але знову-таки, союз Віктора Андрійовича з ПРП – це не бажання активно задіюватися у партійну роботу чи перетворювати Уряд на пеерпівський. Просто в середовищі партії є чимало фахівців-економістів, партія створила чимало оригінальних економічних розробок, які чекають на своє практичне втілення. До того ж ПРП одразу й однозначно висловила свою підтримку Уряду.

"Зеркало недели", розглядаючи сучасну ситуацію в українському партійному спектрі, зауважує, що у Ющенка нині є лише дві партії, на які він міг би обіпертися – або "Реформи і порядок", або матвієнківський "Собор". При цьому другий варіант виглядає дещо сумнівним.

Близьке оточення Ющенка – це не лише конкретна допомога у втілення різного роду проектів. Це ще й сварка з ворогами своїх друзів. Середньовічний принцип "Ворог мого друга – мій ворог" однозначно спрацював і у випадку Ющенка.

Вороги

Майже класичною стала теза про те, що Ющенко бореться з олігархами. І це дійсно так. Із двох причин. По-перше, олігархи заважають економічним реформам – їм просто не потрібні економічні реформи (ця теза також повторюється часто, аж до банальності часто). По-друге, інтереси Ющенка, "завдяки" Юлії Тимошенко, наштовхнулися на інтереси Олександра Волкова та тандему Григорій Суркіс і Віктор Медведчук.

Із Медведчуком у Ющенка давно були негаразди у стосунках. Ще минулого року Віктор Володимирович вимагав не лише відставки Віктора Андрійовича з поста Голови Нацбанку, а й притягнення його до кримінальної відповідальності. Тоді на допомогу Ющенкові прийшов Олександр Волков, який нейтралізував Медведчука (отримавши, щоправда, у сферу свого впливу банк "Україна" – "вотчину" Ющенка). Спільна нелюбов до Суркіса і Медведчука об'єднала в Уряді Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. Так на противагу олігархічному тандему з'являється антиолігархічний тандем. Сили, нібито, рівні: з одного боку — група акціонерів обленерго, з іншого – потужні фінанси плюс газотрейдерство.

Однак Юлія Тимошенко переступила межу і майже одразу ж після свого призначення вдарила по структурах Олександра Волкова (мається на увазі розголос сенсаційної новини – ми маємо потужний борг перед Росією; і це сказано через два місяці після того, як Ігор Бакай, тодішній голова НАК "Нафтогаз України", заявив, що ми не маємо перед Росією ні копійки боргу за газ). Олександр Волков спробував захистити свого однопартійця і близького співробітника Ігора Бакая, але Віктор Ющенко був непохитним. "Холодна війна" протривала до березня, аж доки нерви у Бакая не здали. Він написав заяву про звільнення. Ющенко, який перебував у цей час у закордонній поїздці, підписав заяву Бакая.

Проте діяльність Уряду стала тією детермінантою, яка визначила процес зближення двох партій – "Демократичного Союзу" (О. Волкова) та Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) на антиющенківській та антитимошенківській основі. На початку року чимало слів було сказано про можливість створення спільного блоку. Наразі цей блок ДС/СДПУ (о) існує де-факто, але в силу ряду причин не оформлений де-юре.

На нещодавньому з'їзді СДПУ (о) Віктор Медведчук у своїй доповіді, відверто знущаючися над Прем'єром, запропонував йому вступити до партії, аби таким чином показати відданість соціал-демократичним ідеям і бажання реально змінити суспільно-політичну ситуацію в державі. Мені особисто це нагадало відомий виступ Андрія Вишинського у 1949 році, який запропонував країнам НАТО прийняти до блоку ще й Радянський Союз, аби засвідчити миролюбні наміри.

Останнім часом до середовища опонентів Віктора Ющенка долучився ще й Секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук, який одночасно намагається лобіювати інтереси Росії та клану Медведчук-Суркіс. Останні доповідні і заяви Марчука витримані у руслі опонування Ющенкові і Тимошенко.

Хто вийде переможцем з цієї гри – Ющенко чи олігархи – покаже час. Але варто відмітити, що всяка дія породжує протидію. І всякий олігарх породжує антиолігарха. Адже під крилом Ющенка поступово "олігархізується" Юлія Тимошенко, і цього також не можна не помітити. Тому процес боротьби може перетворитися на замкнене коло.

Прорахунки

Уряд за півроку своєї діяльності зробив чимало прорахунків. Іноді вони диктувалися безвихіддю ситуації. Іноді – просто тиском на Уряд згори, з президентського оточення. Отже, спробуємо розглянути ці прорахунки.

Прорахунок перший. Визнання українських боргів за спожитий російський газ. Те, що Юлія Тимошенко підписала українські зобов'язання по $2,233 млрд., носило в першу чергу політичний характер. Юлія Володимирівна вирішила відімстити Ігореві Бакаєві за те, що у 1998 році він майже повністю усунув її з газового ринку. Але на фоні наявного 16-мільярдного боргу зайві два мільйрди можуть стати просто згубними для України.

Прорахунок другий. Дозвіл на активну бізнесову діяльність в Україні структур ЛУКОЙЛу. Павутина корпорації ЛУКОЙЛ є настільки потужною, що ризикує поглинути всю економічну систему України. Наразі Уряд Ющенка фактично передав у розпорядження корпорації та її генерального директора Вагіта Алекперова калуський хімкомбінат "Оріана" та Одеський нафтопереробний завод.

Цікаво, але до обох об'єктів приглядалися структури Суркіса і Медведчука. Чи не діяв Ющенко за принципом "Назло ворогам козу продам, щоб діти молоко не пили"? Тобто, хай краще в руки Алекперову, аби не Суркісу? Кажуть, що апетити Алекперова після цих перемог на українському ринку сильно зросли і нині він приглядається до західноукраїнського регіону, зокрема до Дрогобицького НПЗ "Галичина".

Прорахунок третій. Повернення на український ринок газу російської компанії "Ітера Холдинг". Восени має запрацювати спільне підприємство НАК "Нафтогаз України" та міжнародної компанії "Ітера". У результаті під контроль цієї структури потрапить увесь український газовий ринок. Не важко припустити, що поступово внаслідок такого роду діяльності український газ повністю контролюватиметься з російської сторони.

Існує й ряд інших нюансів. У своїй промові під час обрання на пост Прем'єр-міністра Віктор Ющенко запропонував для втілення дві програми – 100 днів і 1000 днів. Сто днів давно минули, а про втілення цієї програми ніхто не прозвітувався. 1000 днів тривають, але ніхто не знає, чи втілюється ця програма на практиці. Практично не видно роботи гуманітарного блоку уряду.

І тому Уряд Ющенка є за що критикувати. І його потрібно критикувати.

Проте в цього Уряду є чимало здобутків.

Здобутки

Що ж можна віднести до позитивів?

По-перше, Уряд Ющенка запропонував і вчасно прийняв Державний бюджет України на 2000 рік. Розробкою бюджету керувала Юлія Тимошенко. Чимало доклався до його творення Ігор Мітюков. У результаті маємо бездефіцитний бюджет. За словами І. Мітюкова, "особлива увага приділялася тому, щоб дати максимально правдивий бюджет, збалансувати прибутки і видатки, навести елементарний лад у витрачанні бюджетних коштів". Щоправда, бюджет виявився настільки урізаним, що окремі державні структури просто завили. Можливо, з цього і варто починати "шокову терапію"?

По-друге, проведення аграрної реформи на селі. Свого часу прогнозувалося, що коли Ющенко насправді спробує реорганізувати колгоспи, його проклянуть навіть односельчани на Сумщині. Виявилося, що смерть колгоспної системи була спокійною і тихою. А за даними віце-прем'єра М. Гладія, у травні місяці було засіяно площі на тому ж рівні, що і минулого року.

По-третє, піднесення авторитету України на міжнародному рівні. Уряду Ющенка вдалося уникнути дефолту. Більше того, "під Ющенка" погодилися виділити нові кредити. Сполучені Штати і Міжнародний валютний фонд повірили Ющенкові, що сумнозвісні публікації у "Finansial Times" та проведений аудит Нацбанку – це лише намагання дискредитувати Прем'єра. Тобто Ющенко в очах Заходу і надалі залишився символом реформ.

По-четверте, Ющенко став прихильником продовження будівництва нафтопроводу "Одеса – Броди" – магістралі, яка значною мірою вирішить питання енергетичної незалежності України. 3 квітня він доручив підготувати звіт про стан будівництва нафтопроводу. Перебуваючи з візитом у Варшаві, добився підтримки проекту з боку польської сторони. Також призначив розпорядником коштів, що виділяються на будівництво нафтотерміналу "Південний", ДПМНП "Дружба". Є надії, що у 2001 році по цьому нафтопроводу потече каспійська нафта. Для підкріплення своїх намірів Ющенко заявив про необхідність передачі пакету акцій Херсонського нафтопереробного заводу в руки казахських нафтових кампаній (на які також покладає великі надії в плані освоєння нафти з Тенгізу і Каспію).

Вартим уваги є й те, наскільки грамотно Віктор Ющенко займається витворенням власного іміджу. Він вміру популістський і вміру інтелектуальний. Він намагається всюди бути "своїм". Про нього (нібито без його згоди та без його відома) видають книгми. Він бере участь у козацьких забавах. Він демонстративно ходить у театр і цікавиться кінематографом. Він приїздить на Черкащину, аби охрестити доньку свого приятеля, банкіра Станіслава Аржевітіна (Банк "АЖІО"). Він замовляє у Софії молебен за Українську Державу. Одним усе це подобається. Інших – дратує.

Проте Президент не може звільнити Ющенка з тим формулюванням, з яким звільнив свого часу Євгена Марчука – "за формування іміджу". Просто під Ющенка дають кредити. "Мене не буде – і вас не буде", полюбляв свого часу говорити Григорій Распутін. Ющенко так не говорить. Проте Леонід Кучма впевнений, що так воно і є.

Як бачимо, уряд має чимало здобутків, чимало позитивів. Так само є чимало прорахунків, упущень. Але однозначним є те, що довкола Уряду існує стійкий міф, якого не здатні розвінчати ні "Киевские ведомости", ні Суркіс, ні Медведчук, ні міжнародні аудиторські перевірки, ні заяви комісії Віктора Суслова. Україні потрібно в щось вірити. Вона повірила в феномен Ющенка.


17.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!