Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Німецький математик Готфрід Вільгельм Лейбніц. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Німецький математик Готфрід Вільгельм Лейбніц. Реферат

Видатний німецький математик, філософ і політичний діяч Готфрід Вільгельм Лейбніц народився 1 липня 1646 р. у Лейпцігу в сім'ї професора етики і юрисконсульта Лейпцігського університету

Коли Готфріду було 7 років, помер його батько. Малий хлопець настільки захопився читанням, що зовсім покинув дитячі ігри й забави, зранку до вечора не виходив з бібліотеки батька, це викликало занепокоєння його матері.

Вона попросила одного вченого, друга її покійного чоловіка, поговорити з Готфрідом, щоб з'ясувати, як впливає на його розумовий розвиток зміст прочитаних книжок. Наслідком бесіди було те, що мати заспокоїлася і дозволила хлопчикові на свій розсуд користуватися батьківською бібліотекою, де було багато книг, писаних латинською і грецькою мовами — праці стародавніх істориків, філософів, письменників і поетів.

Проте для здібного, старанного і працьовитого хлопчика це не стало перешкодою до самостійного навчання. Ніби граючись, він самотужки вивчив латинську мову. Цьому сприяли численні ілюстрації в одній з книг римського історика Тіта Лівія.

Спочатку Готфрід мало що розумів, але, читаючи підписи під малюнками, зіставляючи їх із змістом ілюстрацій та прочитуючи по кілька разів сторінку за сторінкою, він, кінець кінцем, вивчив латинську мову і згодом міг не тільки вільно читати і розмовляти, а й писати цією мовою вірші.

Після латинської Лейбніц швидко вивчив і грецьку мову. У 14 років він часто виступав на вечорах у гімназії, де вчився, з власними віршами, написаними латинською або грецькою мовами. У 15 років він став студентом Лейпцігського університету, але, щоб краще вивчити математику, переїхав до Ієни. У 17 років Лейбніц дістав звання бакалавра, а через рік — ступінь магістра філософії. У 20 років Лейбніц уже був доктором права.

Він міг зайняти посаду професора у першому-ліпшому університеті, але відчував себе ще недостатньо підготовленим до цієї роботи.

Ще в дитинстві Готфрід у батьківській бібліотеці ознайомився з творами давньогрецького філософа Арістотеля. В університеті він захоплювався філософією Декарта, а після закінчення почав серйозно вивчати філософські погляди товариства так званих розенкрейцерів. Переконавшись, що їх вчення досить далеке від справжньої науки, Лейбніц знову повертається до глибшого вивчення наукової спадщини Декарта і переконується, що недостатньо обізнаний з аналітичною геометрією.

Юнак наполегливо усуває прогалини в знаннях цієї нової математичної науки, студіює праці інших учених з фізики і математики. Під час самонавчання він у 1667 р. познайомився з одним впливовим дипломатом і справив на нього дуже хороше враження. За рекомендацією нового знайомого Лейбніц зайняв посаду юриста в м. Майнці при дворі герцога і з того часу став дипломатом, в той же час наполегливо займаючись і науковими дослідженнями.

Як дипломат, молодий учений очолив прогресивний рух передових кіл буржуазного суспільства в їх боротьбі за об'єднання Німеччини. Він палко відстоював і пропагував ідеї такого об'єднання, вимагав поширення освіти для селян, ремісників і робітників.

Ставши на шлях дипломатичної діяльності, Лейбніц відвідував столиці європейських держав — Париж, Лондон, адміністративні центри дрібних і великих князівств і герцогств в Італії, Нідерландах, Австрії. Він спілкувався з багатьма своїми сучасниками — видатними вченими, громадсько-політичними і державними діячами, постійно листувався з ними з найрізноманітніших питань філософії, науки й культури та суспільного життя. Учений склав спеціальну картотеку на осіб, з якими листувався, і на кінець його життя у цій картотеці, що й досі зберігається в бібліотеці м. Ганновера, нараховувалось 1054 картки.

У 1672 р. Лейбніца було обрано членом Паризької академії наук, а через рік — членом Лондонського королівського товариства вчених. Він брав активну участь у заснуванні Берлінської академії наук і був першим її президентом. Російський цар Петро І, перебуваючи у 1711—1716 pp. за кордоном, кілька разів радився з ученим з приводу організації Російської академії наук у Петербурзі.

Наукова діяльність Лейбніца багатогранна. Його цікавили найрізноманітніші галузі знань, що застосовуються у розвитку відповідних ділянок суспільної практики. Він, наприклад, мріяв про створення засобами математичної символіки єдиної мови, спільної для всіх наук. Це, на його думку, полегшило б спілкування вчених різних національностей і прискорило б розвиток самої науки.

Лейбніц спростував неправильне твердження Декарта про те, що тварини нічого не відчувають, що відчувати здатна тільки людина. Учений вивів формулу важкої ланцюгової лінії, що сприяло вдосконаленню техніки спорудження мостів, віадуків і арок; він удосконалив лічильну машину Паскаля, висунув ідею застосування в машинах циліндра з поршнем для приведення в рух коліс на основі перетворення прямолінійного руху в обертовий. Пізніше що ідею було реалізовано в парових машинах.

У сучасному розумінні математична логіка — наука нова. Вона виникла в середині XIX ст. Але перші ідеї цієї науки, якщо не брати до уваги логічних досліджень Арістотеля, належали саме Лейбніцу, як і спроби побудувати логічне числення.

Та найвизначніших успіхів, водночас з Ньютоном і незалежно від нього, Лейбніц досяг у розробці основ диференціального і інтегрального числення. У своїх математичних працях учений виклав відповідні правила без доведень, відразу показуючи їх практичне застосування. Часом дуже важко відокремити те, що зробив Ньютон, від того, що створив Лейбніц у розвитку математики як науки.

Внаслідок цього виникали суперечки про пріоритет у розробці основ аналізу нескінченно малих (див. І. Ньютон). Але ці суперечки не мають принципового значення в історичному розвитку науки. Обидва вчені незалежно один від одного дійшли однакових висновків у поставленій проблемі, розв'язавши її кожний по-своєму.

Мемуар Лейбніца, в якому подавалися правила диференціювання-й інтегрування, був написаний у 1677 p., а надрукований лише в 1684 р. під назвою "Новий метод максимумів і мінімумів, а також дотичних, для якого не є перешкодою ні дробові, ні ірраціональні величини, і особливий для цього метод числення". Через два роки (1686) вийшла друком друга праця вченого "Про приховану геометрію". У ній, викладено правила інтегрування багатьох елементарних функцій, зокрема й тих, за допомогою яких швидко й легко виводилися формули обчислення площ, поверхонь і об'ємів-тіл обертання і тіл, обмежених кривими поверхнями взагалі.

Диференціальне та інтегральне числення як закони дій над змінними величинами виявилися дуже корисними не тільки для математики. а й для розв'язання багатьох практичних задач з фізики, механіки,, геодезії тощо.

Відомий голландський учений, сучасник Лейбніца, фізик і механік Христіан Гюйгенс, говорив, наприклад, що з подивом і захопленням-помічає загальність і надзвичайну продуктивність нових методів математичих досліджень і обчислень у першій-ліпшій галузі знань. Він пророкував нескінченний розвиток і прогрес їх, і життя підтвердило ці передбачення. Без інтегрального і диференціального числення математика як наука не змогла б досягти сучасного свого розвитку.

Відкриваючи нові шляхи у розвитку математики як науки, Лейбніц удосконалював і математичний апарат: запровадив багато символів, термінів, знаків дій. Це давало можливість позбутися записування словами різних операцій над сталими і змінними величинами. Лейбніц, наприклад, запропонував дію множення позначати однією крапкою, а ділення — двома, використовувати круглі, квадратні і фігурні дужки у формулах і різних перетвореннях.

Поняття залежної і незалежної змінної запровадив у математику Декарт, а терміни "функція" (що відповідає поняттю залежної змінної) і "аргумент" (що відповідає поняттю незалежної змінної) увів Лейбніц, як і термін "координати". Він же запровадив знаки похідної, диференціала, інтеграла та деякі інші математичні символи.

Творчість Лейбніца мала величезне значення для розвитку світової науки. К. Маркс високо оцінював наукову спадщину вченого, а Ф. Енгельс говорив, що розум цієї талановитої людини, обдарованої творчою фантазією і прагненням до знань, ніби випромінював навколо себе найгеніальніші ідеї.

Наприкінці XVII ст. слава Лейбніца гриміла по всій Європі. Не було такого вченого, дипломата, короля, князя чи герцога, який би не вважав для себе за честь якщо не листуватися, то хоч би раз побачитися і поговорити з видатною людиною.

Протягом останніх 40 років свого життя Лейбніц займав посаду політичного радника Ганноверського герцога. На старість гостра хвороба суглобів рук і ніг прикувала вченого до крісла. На початку XVIII ст. значення Ганновера як великого політичного і адміністративного центру стало зменшуватися. Покровителі й шанувальники Лейбніца потроху вмирали, коло листування звужувалося.

Обставини смерті цієї видатної людини загадкові. 14 листопада 1716 р. вчений почував себе гірше, ніж звичайно. Зайшов провідати хворого його давній знайомий - єзуїт, який приніс і саморобні домашні ліки — настойку з якогось зілля. Лейбніц випив її, але відразу став почувати себе ще гірше. Поки розшукали і привели лікаря, вчений помер. Це сталося через годину після того, як він випив "ліки".

За труною людини, що в свій час була гордістю європейської науки, йшла тільки одна особа — секретар ученого. Та людство пам'ятає ім'я видатного вченого. У листопаді 1966 р. світова наукова громадськість за рішенням Всесвітньої Ради миру широко відзначила 250 років з дня смерті Лейбніца — вченого, гуманіста і палкого борця за соціальний прогрес.


14.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!