Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Французький гуманіст і філософ Мішель Монтень. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Французький гуманіст і філософ Мішель Монтень. Реферат

Філософські погляди Монтеня: скептицизм; мистецтво життя; натуралізм; раціоналізм. Завдання філософії за Монтенем

Якщо філологи займалися витворами людини, її літературою та філософією, то психологи й моралісти цікавилися самою людиною. Перший вислід зацікавлень і спостережень був скептичний, особливо у провідного мислителя тодішньої Франції, Монтеня.

Мішель де Монтень (1533-1592) походив з відомої купецької родини, що осіла в бордо завершивши правничі студії, займав політичні й адміністративні посади, був радником місцевого парламенту, потім бургомістром свого міста. Їздив також немало й по світі, знав світ і людей. Був людиною, зацікавленою життям, але дбав і про вигоди, любив працювати, але без надмірних зусиль.

Писав задля власної приємності, по-аматорські, просто нотуючи спостереження над життям і людьми, не думаючи про наукові теорії та конструкції. Свої нотатки видав 1580 р. під назвою "Essais". У пізніших виданнях додав іще нові їх частини (цілу 3-ю книгу у виданні 1588 р.). інспіровані вони були життям, але так само книжками, зокрема античних авторів, найбільше Секста Емпірика і взагалі грецьких скептиків.

Особливу рису філософських виведень Монтеня становило те, що вони були нейтральними щодо найдражливіших для філософів проблем – як та, чи існує Бог, чи існує окрема від тіла душа. Він хотів займатися лише безспірними фактами людського життя, що їх треба визнавати незалежно від особистої позиції.

Іншою рисою його виведень було те, що вони уникали загальних теорій. Монтень не дуже вірив у можливість останніх: можна описувати світ і людей, але намагатися в загальний спосіб подати їх природу – це, як він вважав, те саме, що хотіти стиснути воду в кулаці.

Природно, що його виведення мали певні скептичні риси. Але то був скептицизм особливого роду: вирощений на підґрунті не теорії, а життя, він виник не від відрази до світу та думки, а зі симпатії до них. Він виріс не лише з недовіри до теоретичних досліджень, а в більшій мірі з переконання, що не варто витрачати на них життя, що правильніше утримуватися від них, як це робили скептики.

Філософія Монтеня містила скептицизму рівно стільки, скільки було потрібно, щоб не торкатися заплутаних питань, щоб уникати фанатизму та жити в спокої. Скептицизм був для нього тільки способом полегшити й зробити приємнішим життя – відповідним, як судив, у важкі й неспокійні часи. Це був скептицизм, подекуди чимось схожий на той, що його пізніше поширюватиме Декарт, тобто був так само лише методом: як той методом здобування істини, так цей - облаштування собі життя.

Догматом скептичної філософії Монтеня було те, що доброю справою є зазнавати задоволення. А що зазнавати його можемо тільки живучи, то треба дбати про життя, яким би воно часом не було. J’aime la vie et la cultive talle qu’il a plu a Dieu de nous’loctroyer. І культ життя, епікуреїзм, був у Монтеня не менш сильним, ніж скептицизм. На цінність життя дивився, зрештою, тверезо, бачив, що

вона є відносною та суб’єктивною. Писав, що "життя не є ані добре, ані зле, є тільки місцем добра або зла – залежно від того, чи зробимо в ньому місце для добра чи зла". Завдання розсудливої філософії бачив власне в тому, щоб учила знаходити місце для добра, для втішання життям, щоб була "мистецтвом життя". Таке розуміння філософії, колись добре відоме еллінізмові, потім на півтори тисячі років згасле, тепер, завдяки Монтеневі, повернулося знову.

У мистецтві життя найважливішим є незалежність. Треба унезалежнювати себе від власних пристрастей, бо вони роблять із нас рабів, від суспільства, котре взагалі не є необхідною умовою доброго та приємного життя, від прив’язань, навіть найбільш природних: маймо прив’язаність до батьківщини та родини, але не таке, щоб воно не було для нас тиранією. Треба також унезалежнитися від смерті.

Монтень так багато над цим думав, що врешті досяг байдужості, і навіть почав вважати, що думка про смерть робить життя приємнішим, бо надає йому більшої цінності: миті набирають вартості, коли знаєш, що вони можуть бути останніми. Однак краще думати про життя, котре є єдиною дійсністю, ніж про смерть.

Властивістю поглядів Монтеня було те, що він цікавився людиною, а не природою, але людину розумів як частину природи. Його гуманізм був матеріалістичним. Людину не ставив вище за інших істот, але також інших істот не ставив вище за неї. "Ми не є ні вищими, ні нижчими за решту", - писав Монтень.

Як належить жити, цього може навчити лише природа, "наша велика й велика й могутня матір-природа". Вона навчить людину передусім поміркованості.

Однак із природи походять лише деякі риси людини, інші ж є витвором цивілізації та становлять уже не природну, а штучну її сутність. І штучна сутність людини не раз затуляє природну, витворює штучні насолоди та штучні страждання. Якщо людина повернеться до своїх природних рис, то хоча й позбудеться деяких насолод, але позбудеться і багатьох страждань.

Монтень, з одного боку, робив наголос на те, що кожна людина відрізняється від інших, і навіть відрізняється від самої себе, бо невпинно змінюється.

Бачив світ, особливо людину, індивідуалістськи та варіабілістськи. Але з іншого боку досвід його переконав, що, незважаючи на свою різноманітність і мінливість, люди мають ту ж саму природу, ті самі природні інстинкти. Це була межа його варіабілізму та індивідуалізму.

Життя людей підлягає певним законам. Однак це не є закони незмінні й

абсолютні. Вони є виявом радше звичаю, ніж одвічної закономірності та справедливості. І вважав, що так буде завжди: майбутні закони будуть також законами звичаєвими, тому з їх реалізацією не слід пов’язувати аж надто великих сподівань. Звідси виводив практичні наслідки – принципи толерантності й поблажливості, а також принципи консерватизму (не варто вносити сум’яття у світ новими ідеями) і квієтизму (нема ідеї, задля якої варто вбивати інших чи дати вбити самого себе). Бо ідеї не є надто важливими, важливою є тільки дійсність.

Незважаючи на скептичний умонастрій, мірою істини для нього був розум. У цьому погляді він був посередником Декарта та всього

раціоналізму Нового Часу. Якщо це й не було таким виразним у його теоретичних поглядах, то в практичних явно виділялося: в естетиці красу ототожнював з істиною, в політиці добро – з ладом і правопорядком.

Для поглядів Монтеня було властивим те:

  • що він спирався на спостереженні та здоровому глузді, а не на понятійній спекуляції, філософські традиції та методах учених;
  • що займався виключно питаннями дочасними й людськими (це був його гуманізм);
  • що завдання філософії розумів не теоретично, а практично – хотів, щоб вона була мистецтвом життя;
  • що його засновком було: приємно жити – ось єдине добро (це був його епікуреїзм);
  • що не слід заглиблюватися в непевні й непродуктивні теоретичні суперечки (це був його скептицизм);
  • що природа є зразком для людини та її мистецтва життя (це був його натуралізм);
  • що остаточною мірою істини є розум (це був його раціоналізм);
  • що різні істини і закони є тільки справою звичаю (це був його релятивізм);
  • що не слід засуджувати людських законів, а також прикладати зусиль, щоб поліпшувати власні (це була його практична філософія, його ідея толерантності й консерватизм).

Усе це було новим, принаді у порівнянні з довгою попередньою епохою, цілковито протилежних до середньовічних поглядів. Монтень і його епоха над усе ставила людину, природу, дочасність, незалежність, розум. Вона не бажала знати християнських засад самозречення і самопосвяти, бо зайняла іншу, відмінну від християнської, позицію.

А в Монтеня особливо проявилося все те, що в епосі Відродження і потім далі в цілій ері Нового Часу було нерелігійним, несередньовічним, нехристиянським. І водночас в ньому проявився класичний, античний дух. Монтень був, як сказано, "великим хранителем" цього Духа у нових часах.

Література

  1. І. В. Бичко. Філософія – К., 1991.
  2. Татаркевич В. Історія філософії (том 2) – Львів, 2000.
  3. І. В. Бичко. Історія філософії – К., 2001.


13.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!