Osvita.ua Вища освіта Реферати Біографії Український біохімік Палладін Олександр Володимирович. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Український біохімік Палладін Олександр Володимирович. Реферат

У рефераті подано біографічні відомості про українського біохіміка, засновника української школи біохіміків

Народився в Москві у родині майбутнього академіка Петербурзької Академії наук, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин В. І. Палладіна. Закінчив Петербурзький університет (1908 р.). Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908—1916 рр.), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914—1916 рр.), професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва (1916—1923 рр.), водночас у 1921—1931 рр. завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту. З 1925 р. очолював Український біохімічний інститут (з 1932 р. — Інститут біохімії АН України), водночас у 1934—1954 рр. завідував кафедрою біохімії Київського університету.

Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м’язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення. Показав, що одним з попередників креатину є аргінін (1916 р.). Вивчив особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури. Вперше в СРСР почав біохімічні дослідження вітамінів (1919 р.).

Виявив зв’язок між порушеннями обміну речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті і поліневриті. Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що отримав широке застосування в медичній практиці. Першим почав систематичне вивчення біохімії нервової системи.

Роботи щодо біохімії нервової системи, проведені О. В. Палладіним та його учнями на клітинному, субклітинному та суборганоїдному рівнях при різноманітних функціональних і патологічних станах, заклали основу функціональної біохімії головного мозку.

Олександру Палладіну, який фактично з ранніх років вважав, що продовжуватиме справу свого талановитого батька, пощастило і з вчителями. В університеті ними стали видатний фізіолог М. Є. Введенський і великий І. П. Павлов. Обидва не тільки допомогли молодому дослідникові визначитися в професії, але й, розпізнавши в ньому нахили, правильно визначили майбутні напрямки його досліджень. Після завершення підготовки до дослідницької діяльності в лабораторіях Гейдельберга, Тюбінгена і Гессена О. В. Палладін швидко досяг визначних наукових результатів. Він завжди володів даром визначати шляхи наукового розшифрування проблем.

Перша з них пов’язана з дослідженням креатину. Серією блискучих експериментів О. В. Палладін довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м’язах, а не в печінці, як стверджували деякі вчені. Це стало темою його магістерської дисертації та монографії "Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин" (1916 р.). Креатин виявився перспективним науковим напрямком, і О. В. Палладін продовжував розробляти його протягом багатьох років, повертаючись до нього на нових методичних рівнях і можливостях біохімічної науки.

Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку. В 1920-ті роки О. В. Палладін узявся за одну з найскладніших галузей науки — біохімію нервової діяльності. Тут його дослідження також тривали протягом десятиріч.

Він встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової системи.

Було вивчено також особливості обміну білків, вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при збудженні і гальмуванні і встановлено важливі закономірності внутріклітинної локалізації та вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки.

У 1940-ві роки узагальнив матеріал з біохімічної статики, тобто за визначенням хімічного складу різних відділів мозку, а також дані про динамічну біохімію нервової системи, що включає визначення окремих біохімічних реакцій, які відбуваються в нервовій тканині, та про активність ферментів, які каталізують ці реакції.

Він також сприяв розвиткові біохімії нервової системи шляхом вивчення обміну речовин у нервовій тканині при різноманітних функціональних станах. О. В. Палладін, як ніхто, розумів актуальність патохімічних досліджень і перш за все вивчення біохімії головного мозку при патологічних діях на організм.

Роботи з патобіохімії нервової системи мали безпосередній вихід у практику охорони здоров’я. Ще один важливий напрямок наукових досліджень О. В. Палладіна, в якому він досяг значних результатів, — біохімія вітамінів та авітамінозів, вплив характеру харчового раціону на обмін речовин. Тут, як і в інших сферах його наукових інтересів, яскраво виявилася здібність О. В. Палладіна швидко знаходити практичне застосування результатів фундаментальних досліджень.

У роки Великої Вітчизняної війни на основі досягнень біохімії харчування і вітамінів було почато розробку ліків з яскраво вираженою гемостатичною дією. Це були препарати типу вітаміну К та його похідних, що сприяли припиненню кровотечі та якнайскорішому загоюванню ран. В умовах евакуації Інституту біохімії в Уфу при активному сприянні О. В. Палладіна Уфимський вітамінний завод у лютому 1942 р. почав випускати вітамін К3.

При численних позитивних якостях цей препарат мав недолік — погано розчинявся у воді, що значно обмежувало його застосування. О. В. Палладін вирішив отримати його водорозчинний аналог. У лабораторії Уфимського вітамінного заводу було проведено серію успішних експериментів i синтезовано новий водорозчинний аналог вітаміну К, названий вікасолом.

Випробування вікасолу в клініках і шпиталях Уфи підтвердило його лікувальну цінність не лише при авітамінозі, — при пораненнях, захворюваннях, пов’язаних з кровотечею, вікасол практично сприяв загоюванню ран. Після визволення Києва лабораторія О. В. Палладіна взялася за дослідження дуже важливої у дні війни теми — біохімії аліментарної дистрофії. Ця хвороба з’явилася у людей через тривале голодування. Для успішного лікування дистрофії необхідно було вивчити її біохімію. В тяжких умовах військового часу було вивчено азотистий, вуглеводний, мінеральний обмін, склад крові, а також активність деяких ферментів.

Дослідження показали, що головний момент в аліментарній дистрофії — білкове голодування — є причиною неможливості синтезу ферментів, що у свою чергу призводить до розладів у процесах обміну речовин. Отримані результати мали велике теоретичне і практичне значення.

О. В. Палладін — засновник ряду актуальних наукових напрямків, що стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності (нейрохімія), м’язової діяльності, харчування, зокрема біохімія вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а також біохімія спорту. Ці напрямки, що склали базис функціональної біохімії, упродовж десятиріч успішно розроблялися і розробляються учнями та послідовниками О. В. Палладіна в Україні і в інших державах.

Нагромаджений фактичний матеріал, виявлені загальнобіологічні закономірності та практичні розробки здобули світове визнання. Одне зі свідчень цього — той факт, що О. В. Палладіна протягом півстоліття запрошували виступити з програмними доповідями на численних міжнародних фізіологічних і біохімічних конгресах і практично на всіх з’їздах фізіологів, біохіміків і фармакологів в СРСР.

О. В. Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, а також засновник "Українського біохімічного журналу" і міжнародних журналів "The Journal of Neuroscience", "The International Journal of Neuroscience". Понад чотири десятиріччя О. В. Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної (біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, в Харкові в університеті і медичному інституті, в Київському університеті.

В 1921 р. організував науково-дослідну кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, що в 1925 р. була перетворена в Український біохі-мічний інститут (зараз — Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна). В 1934 р. з ініціативи О. В. Палладіна створено кафедру біохімії на біологічному факультеті Київського університету, якою він керував упродовж двох десятиріч.

У 1924 р. видано перший в СРСР "Підручник фізіологічної хімії" О. В. Палладіна, що протягом 30 років був єдиним, витримав 25 видань дев’ятьма мовами. Наукова школа О. В. Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, що працюють у рiзних кiнцях свiту. Багато з них керують науковими напрямками і продовжують на новому методичному рівні розробку напрямків і проблем, основи яких заклав у 1920—1930-ті роки О. В. Палладін.


11.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!