Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Банки як вид кредитної установи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Банки як вид кредитної установи. Реферат

Основою будь-якої кредитної системи є банки. Перші банки виникли ще в Х11 ст. Термін "комерційний банк" виник на ранішніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce)

Основною клієнтурою перших банків були торговці. Звідси й назва "комерційний банк". Банки надавали позики на транспортування, збереження та інші операції, які були пов’язані із товарним обміном.

З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення обігового капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітної плати та інш. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та інш. Так термін "комерційний" у назві банку втратив свій первісний зміст.

Перші банки капіталістичного типу з явилися в Англії. За формою організації вони були індивідуальними. Згодом з явилися акціонерні банки. Перший акціонерний банк було створено у 1694 р. - Банк Англії, потім, у 1695 р. – Банк Шотландії. У 18 ст. З’являються акціонерні банки і в інших країнах. Початок швидкому зростанню банків було покладено промисловим переворотом, який призвів до бурного розвитку капіталістичного господарства (остання третина 18-початок 19 ст.). Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту більше 200 видів банківських продуктів та послуг. Така поширена диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися прибутковими навіть в умовах несприятливої кон'юнктури.

Сучасні банки постійно розвиваються. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи менеджменту, поширюється сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних фінансових ринків. Оскільки інтереси суспільства не завжди співпадають з інтересами банків, зокрема з приватними інтересами їх власників і вкладників, розвиток кредитної системи призвів до необхідності регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило виникнення особливої ланки банківської системи –центрального емісійного банку.

До 19 ст. між банками не існувало розподілу функцій. Ті ж самі банки виконували функції комерційних та емісійних. У створенні емісійних банків ще не було гострої необхідності бо банкноти у грошовому обізі займали незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи після промислового перевороту супроводжувався зростанням значення банкнотного обігу. Це об’єктивно потребувало заміни емісії багатьох комерційних банків емісією одного спеціального банку. Практичне ж здійснення створення такого банку залежало від багатьох причин, в тому числі суб’єктивного характеру. Так, спроба централізувати банкнотну емісію у США була зроблена ще наприкінці 18 ст., однак її успішному здійсненню заважали комерційні банки. Лише із створенням федеральних резервних банків за законом 1913 р. банкнотна емісія була централізована.

До початку ХХ ст. централізація банкнотної емісії була завершена лише в європейських країнах. У більшості країн емісійні банки було створено у ХХ ст., головним чином, у період між двома світовими війнами.

Емісійні банки створювалися на основі спеціальних банківських законів двома шляхами. Перший – це коли законом надавалося переважне право банкнотної емісії найпотужнішому комерційному банку країни, внаслідок чого він поступово перетворювався на центральний емісійний банк. Саме так перетворився на емісійний Банк Англії. Другий шлях передбачав створення банку як емісійного центру країни з самого початку його організації. Таким шляхом створені центральні банки у більшості країн.

За формою організації емісійні банки можуть бути акціонерними та державними, причому держава часто виступає одним з акціонерів. В одних країнах ці банки з самого початку створювалися як державні, в інших - вони ставали державними внаслідок їх націоналізації шляхом викупу державою акцій на сприятливих для акціонерів умовах. Після другої світової війни центральні банки було націоналізовано в Англії, Франції та інших країнах.

Нині в більшості країн емісійні банки є державними. Лише в деяких країнах капітал частково належить кредитним установам та приватним особам. Наприклад, державі у центральних банках належить: у Бельгії та Австрії –50%, в Японії – 55%, у Швейцарії –57%.

Для визначення політики, якою керуються у своїй діяльності центральні банки, форма організації значення не має. Незалежно від форми власності центральні банки є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, що діють в інтересах всього суспільства. Акціонерні банки завжди знаходились під контролем держави, і форма управління ними мало чим відрізнялася від форми управління державними банками.

Дещо своєрідною є організація 12 федеральних резервних банків США, які виконують функції центрального емісійного банку країни. Основний капітал цих банків складається з пайових внесків комерційних банків т – членів Федеральної резервної системи. Однак законодавчі норми, що ними визначається порядок формування керівних органів та діяльність банків, визначаються державою.

Для центральних банків всіх країн світу характерними є такі функції:

  • розробка і реалізація державної грошово-кредитної політики;
  • емісія грошей;
  • функція "банку банків";
  • функція банку уряду.

Крім цих функцій центральний банк може виконувати й інші. Він зберігає централізований золото-валютний запас (якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція знаходиться у виключній компетенції центрального банку).

Виконання цих функцій визначає місце і роль центрального банку в економіці, дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи.

Другий рівень банківської системи представлений в розвинутій економіці різноманітними видами банків, які можна поєднати у дві групи: комерційні та спеціалізовані.

Особливістю комерційних банків є те, що крім традиційних базових функцій вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи (за винятком функцій центрального банку). Їх називають "супермаркетами фінансового ринку", тому що вони є фінансовими установами універсального типу.

Ці банки виникли раніше інших кредитних установ. Розвиток капіталістичної кредитної системи розпочинається з виникнення та розвитку комерційних банків. Втративши у процесі розвитку кредитної системи функцію емісії банкнот, вони набули цілий ряд функцій. Найважливіша особливість комерційних банків – це те, що вони за рахунок кредиту створюють додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів.

Між комерційними та спеціалізованими банками немає якихось жорстких розбіжностей. Їх діяльність переплітається та проявляється у співробітництві за одними операціями та у конкуренції – за іншими. Масштаби такого суперництва протягом довгого часу у деяких країнах обмежувалися фінансовим законодавством. Так, до кінця 90-х років згідно банківському законодавству США та Японії комерційним банкам по суті було заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю тощо. Нині перемогу отримала тенденція до універсалізації банків.

В більшості країн Західної Європи такі обмеження зняті і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Поряд із універсальними комерційними банками у розвинутих країнах існує розгалужена мережа банків, які виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості побудови балансу, структури пасивів і активів, специфіку організації роботи з клієнтурою. Найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадні, ощадні, іпотечніта експортно-імпортні.

Інвестиційні банки – це кредитні установи, які займаються засновницько-емісійною діяльністю. Ці банки здійснюють розміщення на фондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств. Вони з’явилися у другій половині 19 ст. у зв’язку з розвитком акціонерних компаній. За формою організації вони також є акціонерними. Ці банки вивчають підприємства і, якщо їх задовольняють умови, вони купують акції та облігації, а потім розміщують їх. Прибуток, який вони при цьому отримують складається з різниці між курсом продажу та купівлі цінних паперів.

Часто інвестиційні банки не розміщують акції, а лише гарантують їх розміщення за окрему платню. У разі нерозміщення якоїсь частки акцій банк купує їх за попередньо узгодженою ціною. Діяльність інвестиційних банків не обмежується тільки цими операціями.

Вони підтримують тісні зв’язки з тими підприємствами, для яких вони розміщували акції і облігації. Дають консультації про необхідність та можливість випуску акцій та облігацій в умовах даного стану фінансового ринку, про порядок допуску паперів до обігу на фондовій біржі тощо.

За останні 10-15 років відбулося значне зростання впливу інвестиційних банків на світову економіку, що пов’язано з швидким розвитком ринку інвестиційних послуг. Саме тоді відбувся справжній бум корпоративних зливань та поглинань, сумарна вартість угод із зливань та поглинань підскочила за десять років більше ніж у десятеро разів. Кількісне зростання масштабів діяльності сучасних інвестиційних банків призводить до їх якісної трансформації. Йдеться про формування інвестбанків нового типу з повним набором диверсифікованих та комплексних послуг. Одним з найголовніших переваг інвестбанків є наявність великого вільного капіталу.

Іншою перевагою є глобальний характер їх діяльності. Все більше виробничих компаній ведуть свій бізнес у міжнародних масштабах. Зрозуміло, що вони стають клієнтами тих інвестбанків, які здатні надати консультації та здійснити операції на будь-якому ринку світу. Нарешті, як показує ретроспективний аналіз, найпотужніші інвестбанки мають більше шансів пережити кризу – їх рятує диверсифікація діяльності, яка гарантує стабільний поток доходів.

Посилення ролі глобальних інвестбанків у сучасному світі не могло не перетворити інвестбанкінг у форму боротьби фінансових еліт США та Європи. На сучасному етапі явно домінують американські банки, що звичайно не задовольняє фінансові групи Старого Світу.

Сучасною тенденцією розвитку галузі є формування глобальної олігополії. Чотири головних гравці на глобальному ринку інвестиційних послуг вже визначилися. Це Goldman Sachs, Merrill Lynch, Salomon Smith Barney (у 1977 році фінансова група Travelers Group купила інвестиційний банк Salomon Brothers та поєднала його із своїм брокерським відділенням Smith Barney) та Morgan Stanley Dean Witter (що також виникла у 1977 році внаслідок злиття інвестбанку Morgan Stanley та фінансової компанії Dean Witter Discover).

Однак склад світової еліти поки що остаточно не склався. Фахівці вважають, що найближчим часом в руках перших десяти інвестбанків з повним набором послуг може опинитися більш ніж 95% ринку, іншим доведеться задовольнитися вузькоспеціалізованими нішами.

З деяким відривом від групи лідерів слідують ще декілька відомих інвестбанків: Credit Suisse First Boston, J. P. Morgan, Lehman Brothers, Warburg Dillon Read, Dresdner Kleinwort Benson, ING Barings, ABN Amro Hoare Govett тощо.

Розвиток та трансформація інвестбанків призводять до загострення їх конфліктів з комерційними банками. Йдеться, скажімо, про ринок фінансування корпорацій. Раніше основним джерелом вільного капіталу для корпорацій був банківській кредит. Нині корпорації все частіше прибігають до альтернативних джерел на світовому ринку капіталів – розміщенню додаткових емісій акцій та випуску корпоративних облігацій, ринок яких стрімко розвивається. Таким чином, інвестбанки починають витісняти комбанки з місця посередника між корпораціями та інвесторами.

Фахівці вважають, що фінансове обличчя світу на початку нового тисячоліття будуть визначати найпотужніші фінансові холдинги, які будуть поєднювати діяльність інвестиційних та комерційних банків. Саме такими інститутами вже є Citigroup, Credit Suisse Group, UBS (United Bank of Switzerland), Lloyds, HSBC Holdings, Deutsche Bank тощо

Іпотечні банки виникли у Західній Європі наприкінці 18 ст. Значний розвиток вони отримали в Німеччині, де перший іпотечний банк було створено ще в 1770 р. Це був державний іпотечний банк, який здійснював підтримку в основному крупних панських господарств. Залучення коштів відбувалося шляхом випуску закладних паперів. В 19 ст. іпотечні банки почали обслуговувати не лише крупні панські господарства, а й дрібні, а потім і селянські. Найголовнішою сферою діяльності іпотечних банків стає кредитування нерухомості в містах та сільській місцевості.

Іпотека (від гр. hypotheke – застава) – застава нерухомості, нерухомого майна (землі, основних фондів, житла) з метою отримання позики. В разі непогашення позики власником майна стає кредитор (банки та інші кредитно-фінансові інститути, які можуть надавати такі позики.

Завдяки своїй довгостроковості (20-30років) іпотечні кредити використовуються для фінансування у тих випадках, коли виплата відсотків та погашення кредитів можливі лише з поточних, як правило, незначних доходів, тобто невеликими внесками. Наприклад, при фінансуванні будівництва житлових будинків під аренду погашення іпотечної позики можливе лише з надходжень арендної плати. Це стосується також і фінансування сільськогосподарських підприємств з метою розширення земельних маєтків або будівництва житлових приміщень, бо приріст доходів у сільському господарстві відносно невеликий.

Кошти для надання кредитів іпотечний банк отримує від продажу закладних листів. Це надійні боргові зобов’язання банку, які приносять тверді проценти. Ці папери забезпечуються наданими банком та гарантованими іпотеками або іпотечними боргами, позиками.

Іпотечні банки мають в економіці подвійне значення: як соціальні інститути, які забезпечують довгострокові земельні кредити, та як емітенти закладних, що є найбільш захищеним засобом вкладення коштів.

Іпотечні банки надають позики і різним комунальним структурам. В такому разі позики забезпечуються не іпотеками, а коштами, отриманими від надходження податків. Джерелом коштів для комунальних позик є комунальні закладні листи. Від звичайних вони відрізняються лише способом гарантування.

Поряд з основною діяльністю іпотечні банки можуть вкладати кошти в цінні папери, надавати позики під заставу цінних паперів тощо. Є обмеження на іншу діяльність, пов’язану із ризиком. Наприклад, банк має право купувати маєтки своєх боржників лише в разі непогашення позики, а займатися спекуляцією земельними маєтками заборонено. Саме законодавчі обмеження в інтересах утримувачів закладних листів роблять іпотечні банки спеціальними інститутами. Всю свою діяльність іпотечні банки здійснюють на основі заставного права.

В Німеччині нині функціонує 30 іпотечних банків, 10 з яких є державними, а 20 – приватними. Найбільш потужними вважаються Німецький центральний земельний банк, Франкфуртський іпотечний банк, Рейнський іпотечний банк, Німецький іпотечний банк. Як правило, більша частина акціонерного капіталу належить найбільшим комерційним банкам.

У Франції характер діяльності іпотечних банків має свою специфіку. Провідним у сфері іпотечного кредиту є "Креди фонсьє де Франс" – найстаріший іпотечний банк Франції з участю держави, який був створений ще у 1852 р. Цей банк надає середньострокові та довгострокові позики строком до 15 років. Джерелом коштів для таких операцій є випуск іпотечних облігацій. Поширеною є операція, пов’язана з кредитуванням місцевих органів влади шляхом випуску комунальних позик. Також банк може надавати позики будівельним компаніям на житлове та господарське будівництво, веде облік векселів за середньостроковими кредитами під будівництво.

Іпотечні операції у Франції також виконують спеціалізовані установи. Їх понад 30. Вони надають кредити на купівлю землі та квартир.

У США іпотечний кредит в основному здійснюють спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи, такі як позико-ощадні асоціації, а також страхові компанії. В той же час існує група державних іпотечних банків. Це федеральні банки з кредитування житлового будівництва: Федеральна іпотечна корпорація з кредитування житлового будівництва, банки з кредитування фермерських господарств, федеральні земельні банки.

Ресурси для кредитування ці установи формують за рахунок продажу власних цінних паперів, які купують комерційні та ощадні банки, страхові компанії та інші кредитно-фінансові інститути. Це дозволяє федеральним інститутам іпотечного кредиту отримувати необхідні джерела та використовувати їх для іпотечного кредитування будівництва для міського населення, фермерів та дрібних підприємців.

Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позичок приватним особам. Перші ощадні банки як самостійні кредитні установи виникли наприкінці 18- на початку 19 ст. у Німеччині та Великобританії. Пізніше ощадні банки отримали розвиток у Франції, Росії та в інших країнах. Спочатку ці установи займалися лише мобілізацією збережень широких верств населення, тобто вони були не кредитними установами, а установами по забезпеченню бідних людей.

У дусі філантропії та просвіти гуманно налаштовані заможні громадяни створювали ощадні каси для того, щоб дати можливість бідним людям надійно під відсотки вкласти кошти на "чорний день". До того такої можливості не існувало. Монастирі, які у багатьох країнах зберігали кошти бідних людей, в деяких країнах зникли після Реформації. Приватні міняли часто були не надійними, тобто залишалося ховати гроші десь у "панчохах" для того, щоб зберегти їх на "чорний день", або на весілля. Ощадні каси, маючи одну ціль, виникали як благодійні установи у різних юридичних формах – як фонди, комунальні установи, державні інститути.

Паралельно із ощадними касами виникали позичкові каси, де бідні люди могли отримати позички під заставу. Пізніше ці установи часто поєднувалися.

У ХХ ст. розвиток ощадної справи пішов за різними напрямами.

З введенням соціалізму у Східній Європі ощадні каси було націоналізовано та їх функції зведено до пунктів накопичення коштів, які передавалися до Державного банку. У Західній Європі ощадні каси почали поширювати коло своїх послуг. Поступово їх операції поширилися настільки, що вони стали складати конкуренцію комерційним банкам.

Паралельно з таким розвитком діяльності відбувалося багато зливань ощадних кас. Місцеві установи перетворилися на регіональні банки, які за асортиментом послуг мало чим відрізняються від комерційних банків. В деяких країнах ощадні каси вже відмовилися від свого походження та перетворилися повністю на комерційні банки. Так, в Англії, хоч і існує досить розвинута мережа ощадних банків, що утворює банківську групу TSB ("The Trustee Savings Bank Group"), за характером операцій при класифікації банків вона включається до групи комерційних банків. З 1995 р., коли група TSB об’єдналася з одним з найбільших комерційних банків Англії "Lloyd", зникли й формальні підстави для виділення ощадних банків цієї країни в окрему групу.

У Німеччині ощадні банки чітко виділяються в окрему групу банків під назвою "ощадні каси", хоча за своїми функціями вони мало відрізняються від комерційних банків. Їх нараховується більше 700 з 21 тис. відділень. Центральним органом муніципальних ощадних кас є 13 жироцентралів (земельних банків). Найвищою ланкою всієї системи ощадних кас та жироцентралів є Німецький комунальний банк.

Жироцентралі створені у кожній з земель (територіальний район). Разом з ощадними касами вони обслуговують більше 40 млн. жирорахунків приватних клієнтів. Цей рахунок ведеться як особовий (рахунок заробітної плати). Клієнти мають можливість здійснювати через нього довгострокові та інкасові переводи, обіг єврочеків та інші операції

Основу ощадних банків Великобританії складають довірчі ощадні банки, які практикують відкриття рахунків для населення та підприємств. Очолює цю систему Національний ощадний банк Великобританії, який працює через систему поштових відділень. Мобілізовані кошти розміщуються у державні цінні папери. Приватні особи та корпорації можуть придбавати ощадні сертифікати, національні ощадні облігації тощо.

За типом довірчих ощадних банків Великобританії у США виникли взаємно-ощадні банки. Їх особливістю є те, що вони не мають акціонерного капіталу. Первісно внесений капітал був повернений засновникам. Ці банкі не є комерційними організаціями. Керують ними ради довірених осіб, які отримують винагороду. Пасиви таких банків складаються з коштів вкладників, а активні операції близькі до активних операцій комерційних банків. Ці банки надають споживчі позички, іпотечні кредити, випускають кредитні картки, здійснюють вкладення у акції та облігації корпорацій тощо. Прибуток використовується для створення гарантованих фондів та виплати відсотків.

Експортно-імпортні банки кредитують та гарантують операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю та міжнародним рухом капіталу. Вони почали створюватися головним чином після другої світової війни.

Необхідність таких банків пов’язана із загостренням боротьби за ринки збуту товарів та зростанням ризику надання міжнародних кредитів. Основною функцією зовнішньо торгівельних банків є надання середньо- та довгострокових позик іноземним імпортерам. Кредити можуть надаватися прямо та непрямо шляхом купівлі векселів у вітчизняних експортерів. Вони також надають кредити вітчизняним імпортерам для здійснення ними зарубіжних інвестицій.

Зовнішньоторговельні банки надають гарантії комерційним банкам своєї країни за зовнішньоторговими кредитами. З метою розширення сфери діяльності вони часто здійснюють кредитування не самостійно, а з участю комерційних банків своєї країни.

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи. Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку таких установ, які, не маючи статусу банків, виконують окремі функції, або обслуговують окремі галузі. Ці інститути домінують у відносно вузьких секторах ринку та мають, як правило, специфічну клієнтуру. Вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ., є вузька спеціалізація.

Нині у всьому світі спостерігається тенденція до зростання ролі небанківських фінансово-кредитних установ та послаблення ролі банків на грошових ринках. Так, в США частка комерційних банків в загальному обсязі всіх активів фінансових посередників грошового ринку знизилася за період 1945-1985 рр. з близько 75% до 40%, а частка їх в активах всіх депозитних банків за цей період знизилася з 87% до 64%. Це спричинено швидким розвитком небанківських фінансово-кредитних посередників (в США насамперед – пенсійні фонди та страхові компанії, а також прискоренням універсалізації діяльності таких раніше спеціалізованих банків як ощадні каси та кредитні союзи.

Кредитні союзи – кооперативи, які організовані з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Вони об’єднують осіб, які працюють на одному й тому ж підприємстві, є членами тієї чи іншої профспілкової організації, або просто, що проживають в одній місцевості. Їх грошові кошти складаються із вступних внесків та вкладів членів спілки, а також позик комерційних банків. Кошти використовуються для кредитування членів союзу. Ці установи мають статус некомерційних організацій та відповідні пільги щодо оподаткування, що дає можливість забезпечити членам союзу дещо вищий рівень дохідності на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банків, кредити.

Позиково-ощадні асоціації також належать до ощадних установ. Вони організовані як кооперативи. Їх капітал складається за рахунок продажу клієнтам особливих сертифікатів, які викуповуються за номіналом на першу ж вимогу утримувача та приносять дохід у формі відсотка. Ці сертифікати аналогічні терміновим вкладам. Як і у взаємно-ощадних банків, значна частина капіталів асоціацій вкладена в іпотеки під заставу житла.

Інвестиційні компанії (фонди) - це компанії, які знижують ступінь ризику для своїх клієнтів. Вони виконують роль посередника між інвесторами та акціонерними компаніями різних галузей господарства. Це посередництво складається у наступному: інвестиційні компанії випускають свої акції та розміщують їх на фондовому ринку, а отримані таким чином кошти розміщуються в акції та облігації багатьох різних компаній, чим зменшується ризик банкрутства. Інвестиційні компанії виступають в ролі колективного інвестора. Розрізняються інвестиційні компанії "відкритого типу", які беруть на себе зобов’язання викупати свої акції за вимогою, та "закритого типу", які такого зобов’язання не беруть. Нині у розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних компаній, оскільки акції цих фондів мають високий рівень ліквідності.

Різновидом відкритих інвестиційних фондів є взаємні фонди грошового ринку. Вони вперше з явилися у США 1971 р. Акумульований шляхом випуску акцій капітал вони вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати.) Власники акцій можуть користуватися чековими рахунками, відкритими їм на величину вартості акцій фонду.

Прибуток інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами на операції з цінними паперами та виплатами, що здійснюються фондами на власні акції.

Фінансові компанії з’явилися у зв’язку із масовим виробництвом дорогих предметів споживання тривалого користування. Вони, як правило, надають позики споживачам непрямо, тобто шляхом купівлі у торгових фірм боргових зобов’язань покупців. Вони також здійснюють кредитування торгових фірм під заставу боргових зобов’язань покупців. За формою організації ці компанії є акціонерними. Як правило, вони – дочірні підприємства крупних комерційних банків. Джерелом їх кредитних ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються шляхом випуску та розповсюдження облігацій.

Розгалужена мережа фінансових компаній є в США, Великобританії, Німеччині, Японії. В США найбільш розповсюджені компанії з кредитування продажу споживчих товарів тривалого користування. Вони надають кредити різним торгівцям під реалізовані ними товари в кредит купуючи зобов’язання клієнтів. Відповідно суми в рахунок погашення вартості товару надходять не торговцю, а компанії. Інші фінансові компанії надають позики промисловим фірмам, які відвантажили товар в кредит. Нарешті, є фінансові компанії, що надають кредити населенню на різні цілі (ремонт квартири, покупку автомобіля тощо).

Страхові компанії – один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ. Для них характерною є особлива форма залучення коштів – продаж страхових полісів. При розміщенні коштів страхові компанії конкурують з іншими кредитними установами. Головна стаття їх активів – облігації промислових компаній, акції, державні цінні папери. Страхові компанії розподіляються на дві групи: страхові компанії, що займаються страхуванням населення, та компанії, які займаються страхуванням майна. Найбільше розповсюдження отримали компанії першого типу. Вони продають страхові поліси, які дають можливість отримати компенсацію у разі смерті, хвороби тощо. Страхові компанії акумулюють величезні суми на довгі строки.

Як правило, щорічне надходження коштів до страхових компаній у вигляді страхових премій та доходів від активних операцій набагато перевищує суму виплат володарям полісів. Це дозволяє їх збільшувати інвестиції у високодохідні довгострокові цінні папери, головним чином, в облігації промислових компаній та в закладні під нерухомість.

Пенсійні фонди – це спеціалізовані установи, які акумулюють грошові кошти, призначені для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. Вони можуть бути приватними та державними. Приватні пенсійні фонди утворюються за рахунок приватних внесків із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку. Пенсійні фонди можуть бути застрахованими (страховій компанії доручається управління акумульованими фондами) та незастрахованими (знаходяться в управлінні корпорацій та банків). Активи пенсійних фондів вкладаються в цінні папери корпорацій та у державні боргові зобов’язання.

Пенсійні фонди так саме як і страхові та інвестиційні компанії накопичують величезні кошти на тривалі строки, що дає їм можливість виступати в ролі найбільших інвесторів. Так, в Великобританії та в інших країнах саме небанківські фінансово-кредитні установи виконують функції головних інституціональних інвесторів.


30.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!