Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Власний капітал банку: механізм формування та шляхи вдосконалення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Власний капітал банку: механізм формування та шляхи вдосконалення. Реферат

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку

Власний банківський капітал, його функції та складові. Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку розпочинається з вирішення найважливішого питання — формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 1).

 

Рис. 1. Функції, які виконує власний капітал банку.

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу.

Коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється залежно від низки факторів:

  • загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери;
  • стану гарантування вкладів у країні;
  • стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості.

Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та без ризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників.

Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій.

Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 2).

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу.

Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

  

Рис. 2. Класифікація видів власного капіталу банку.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку:

  • приватний — заснований на власності фізичної особи;
  • колективний — заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності вирізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам — резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно до характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим — капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Зазначимо, що до прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність" власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу: "Капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України" [1, с. 5].

Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди (1988 р.) на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал — це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

Характеристику співвідношення балансового і регулятивного власного капіталу по банківській системі України наведено у табл. 1.

Таблиця 1. Балансовий і регулятивний власний капітал банківської системи.

Показник

1.01. 1999

1.01. 2000

1.01. 2001

1.01. 2002

Балансовий власний банківський капітал, млн. грн.

4842,7

5877,6

6449,6

7908,9

Регулятивний власний банківський капітал, млн. грн.

4197,2

4307,5

4943,3

8018,5

Питома вага регулятивного власного капіталу у балансовому власному банківському капіталі. %

86,7

73,3

76,6

101,4

 

З даних таблиці видно, що у 1999 р. відбулося зменшення питомої ваги регулятивного власного капіталу. Це пов’язано з тим, що починаючи з грудня 1999 р. його значення коригується на суму недосформованого резерву під кредитні ризики (1014,7 млн. грн. на 1.01. 2000 р.) та з урахуванням субординованого боргу (98,0 млн. грн. на 1.01. 2000 р.) банків. У 2000 р. нормативний капітал зріс на 14,8% в основному за рахунок збільшення обсягів статутних капіталів і субординованого боргу банків.

Серед факторів, які негативно вплинули на обсяг нормативного капіталу, — недосформовані резерви під кредитні ризики (1544,8 млн. грн.) і зменшення фінансового результату банків (– 29,6 млн. грн.). Високі темпи зростання регулятивного капіталу у 2001 р. певною мірою зумовлені ліквідацією банку "Україна", який мав від’ємний капітал.

Зазначимо, що не слід уважати різницю між балансовим і регулятивним власним банківським капіталом своєрідним невикористаним потенціалом банків. Розмір регулятивного власного банківського капіталу залежить не лише від рівня балансового власного капіталу, а й від якості активів. Тому актуальним є проблема поліпшення структури активів системи банків, а не лише зростання власного банківського капіталу.

Характеризуючи регулятивний і балансовий власний капітал, слід розглянути питання оцінки вартості власного капіталу банку. Така оцінка дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку (рис. 3). Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони.

 

Рис. 3. Способи визначення вартості власного капіталу банку.

За способом визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу всі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення.

Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов’язань не дуже різняться. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, застосування цього способу призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Спосіб визначення бухгалтерської вартості простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Сутність способу ринкової вартості полягає у тому, що активи та зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб оцінювання точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу динамічніше та реалістичніше визначити вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені у визначенні вартості власного капіталу в такий спосіб, особливо якщо він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку.

Спосіб використовується переважно менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів — вкладників і кредиторів банку. Зауважимо, що спосіб ринкової вартості не позбавлений окремих вад:

  • по-перше, не завжди доцільно й правильно можна оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю;
  • по-друге, він є трудомістким, потребує наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність способу регулювальних бухгалтерських процедур полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. Власний капітал банку розраховується як сума низки його складових. Оскільки порядок визначення і склад власного капіталу в різних країнах різний, економічно розвиненими країнами з метою захисту вкладників і кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем було укладено (1988 р.) Базельську угоду, якою сформульовано єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що її підписали.

Основні положення Базельської угоди використовують й інші держави, зокрема Україна. Національний банк України, визначаючи адекватність власного капіталу банків, додержується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу. Вади цього способу:

  • розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, НБУ виходить із цілей органу, що здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики;
  • постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу утруднює порівнянність за здійснення аналізу фінансового стану банку. У разі зміни правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами;
  • спосіб допускає включення до складу власного капіталу деяких видів боргових зобов’язань і резервів на покриття збитків. Це може призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного власного капіталу є також положення Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є:

  • сплачений і зареєстрований статутний капітал;
  • розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку);
  • надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал;
  • загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Зауважимо, що НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. Отже, додатковий капітал порівняно з основним капіталом менш якісний. З огляду на це для додаткового капіталу застосовується низка обмежень на використання його в розрахунку регулятивного капіталу.

За методикою Національного банку України, чинною до прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність", нормативний власний капітал банку складався із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу банку мав такий вигляд:

  • де НВК — нормативний власний капітал банку;
  • ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;
  • ДК — додатковий капітал банку;
  • СК — субординований капітал банку;
  • В — відвернення;
  • ОЗ — перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу.

На теперішній час регулятивний капітал банку обчислюється за формулою:

  • де РК — регулятивний капітал банку;
  • ОК — основний капітал банку;
  • ДК — додатковий капітал банку;
  • В — відвернення.

При цьому слід ураховувати такі основні підходи до визначення регулятивного та нормативного капіталу банку, що відповідають методиці НБУ:

1. Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути передаваним, перерозподіленим чи вилученим у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінки активів банку. Йдеться про вилучення "виявлених" збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов’язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов’язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру наближення банку до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов’язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати "невиявлені", "приховані" збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов’язане з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів у поверненні кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які вилучаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язане з необхідністю запобігти ланцюговому банкрутству банків. Фактично йдеться про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один в одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії, банки та/або дочірні компанії і банки пов’язане з ризиками, які несе банк, а також з тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

7. Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов’язувалося з особливостями і призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів у основні засоби, оскільки останні мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доходу, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток банку.

8. По-різному враховуються прибутки і збитки поточного року. У розрахунку збитки вилучаються з основного капіталу, а прибуток включається до додаткового капіталу. Це пов’язане з тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу; їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, у бік зменшення. Сума збитків у бік зменшення практично ніколи не коригується.

9. З позицій фінансового обліку субординований капітал є зобов’язаннями банку, однак йому притаманні окремі ознаки власного капіталу:

  • виплата процентів інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршання фінансового стану банку-боржника;
  • за ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти аж після погашення претензій вкладників і кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами;
  • дозволяється (за наявності дозволу НБУ) переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу в установленому чинним законодавством порядку; субординований капітал забезпечується в цілому всім майном банку.

10. За розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал і субординований капітал разом не повинні перевищувати розміру основного капіталу.

Включення субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50% розміру основного капіталу. Ці обмеження визначені Базельською угодою і знайшли відображення в Законі України "Про банки і банківську діяльність". Так, ст. 30 Закону визначає, що додатковий капітал не може бути більше 100% основного капіталу. Однак така редакція має суттєву хибу. Банк може мати у своєму розпорядженні додатковий капітал будь-якого розміру, у тому числі й більше 100% основного капіталу.

Інша справа, що відповідно до Базельської угоди за здійснення нагляду за діяльністю банків до розрахунку регулятивного капіталу додатковий капітал включається у сумі, яка не повинна перевищувати 100% основного капіталу.

Ще одне зауваження пов’язане зі ст. 32 Закону. У ній, зокрема, зазначено, що банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Проте розмір регулятивного капіталу є розрахунковою величиною, на яку впливає велика кількість факторів, зокрема якість активів, розмір доходів і витрат.

Банки практично повинні щоденно самостійно контролювати фактичний розмір регулятивного капіталу. Тоді, коли він буде нижчим від установленого НБУ, має застосовуватися процедура, передбачена ст. 35 Закону. Ця процедура передбачає, що банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня регулятивного капіталу, подати до НБУ план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня його регулятивного капіталу.

Отже, можна зробити висновок про недоцільність існування процедури попереднього дозволу НБУ, тим більше що вона не передбачена іншими статтями Закону України "Про банки і банківську діяльність" і не відповідає його логіці — навіщо отримувати згоду, якщо вона вже отримана.

За порядком і джерелом формування власного капіталу банку розрізняють:

  • статутний капітал; резервний капітал;
  • спеціальні фонди і резерви;
  • нерозподілений прибуток;
  • субординований капітал.

Слід ураховувати функціональне призначення і вартість кожної складової власного капіталу, джерела формування, стратегію і тактику конкретного банку, яких він додержується у своїй банківській діяльності.

Зокрема, існує думка, що статутний капітал є безплатним (як і весь власний банківський капітал) джерелом банківських ресурсів. Однак це не відповідає дійсності. Так, вартість статутного капіталу від випуску звичайних акцій базується, зокрема, на таких факторах, як розмір дивідендів, темпи приросту дивідендів і ринкова ціна простих акцій. Уважається також, що вартість власного капіталу за рахунок нерозподілених прибутків така сама, як і вартість випуску простих акцій, але без поправки на емісійні витрати.

Склад і структуру власного капіталу банків України характеризують дані табл. 2.2.

Таблиця 2. Структура власного капіталу банків України.

Показник

1.07. 1999

1.01. 2000

1.01. 2001

1.01. 2002

Усього власний капітал

100

100

100

100

у тому числі:

 

 

 

 

статутний капітал

49,4

51,7

59,9

57,8

резервний капітал

5,3

4,5

5,7

6,2

результат минулих років

27,8

22,1

23,6

19,2

результат поточного року

2,7

8,7

– 0,4

6,7

інший капітал

14,8

13,0

11,2

10,1

 

Наведені дані виявляють збільшення питомої ваги статутного капіталу та зниження питомої ваги результату минулих років. У світовій практиці заведено вважати, що у процесі розвитку банку статутний капітал як перманентна складова власного капіталу перестає відігравати вирішальну роль, а отже, його питома вага у сукупному власному капіталі зменшується. Натомість збільшується вага такої складової, як фінансовий результат минулих років.

Характеризуючи структуру власного капіталу банків України, слід звернути увагу на його структуру за групами банків (табл. 3). Як бачимо, в структурі власного капіталу питома вага статутного капіталу є найбільшою у малих і середніх банків, а найменшою — у найбільших банків. Водночас питома вага фінансових результатів минулих років у найбільших банків є найбільшою, а у малих банків — найменшою. Аналізуючи структуру власного капіталу за групами банків треба враховувати, зокрема, зміну кількості банків у тій чи іншій групі. Це пов’язано з постійними змінами розміру активів, за яким класифікуються банки, а також кількості діючих банків.

Суттєво впливають на структуру власного капіталу фінансові результати діяльності банків. Від’ємний фінансовий результат або незначний прибуток свідчать не лише про неефективну діяльність банку, його сумнівні фінансову стійкість і конкурентоспроможність, а й про відсутність надійного фінансового підґрунтя для нормального функціонування та розвитку банку в довгостроковій перспективі.

Таблиця 3. Структура власного капіталу у розрізі його складових і груп банків (%).

Група банків

Складова власного капіталу

1.07. 1999

1.01. 2000

1.01. 2001

1.01. 2002

Найбільші банки

Статутний капітал

30,3

32,0

36,1

40,0

Резервний капітал

6,3

6,1

5,9

8,7

 

Результат минулих років

41,4

38,1

38,3

33,9

 

Результат поточного року

–2,9

0,4

0,9

5,9

 

Інший капітал

24,9

23,4

18,8

11,5

 

Усього

100

100

100

100

Великі банки

Статутний капітал

49,2

52,3

69,9

46,0

Резервний капітал

5,5

4,2

7,4

4,5

 

Результат минулих років

26,1

18,0

21,8

22,2

 

Результат поточного року

10,1

19,0

–4,9

8,0

 

Інший капітал

9,1

6,5

5,8

19,3

 

Усього

100

100

100

100

Середні банки

Статутний капітал

73,3

74,8

74,5

65,0

Резервний капітал

3,9

2,9

4,4

6,7

 

Результат минулих років

12,5

6,7

8,3

10,5

 

Результат поточного року

3,7

7,2

4,4

12,2

 

Інший капітал

6,6

8,4

8,4

5,6

 

Усього

100

100

100

100

Малі банки

Статутний капітал

98,6

130,9

86,8

77,4

Резервний капітал

1,9

2,0

2,6

3,8

 

Результат минулих років

–4,8

–22,5

3,8

8,6

 

Результат поточного року

–11,7

0,9

2,9

 

Інший капітал

4,3

1,3

5,9

7,3

 

Усього

100

100

100

100

 

У 1999 р. прибуток банків (після сплати податку) становив 512,8 млн. грн. проти 448,7 млн. грн. на 1.01. 1999 р., тобто на 14,3% більше, ніж у 1998 р. З від’ємним фінансовим результатом закінчили 1999 р. 13 банків (6,4% від їх загальної кількості). Загальна сума їх збитків становила 183,6 млн. грн. Факторами, що негативно вплинули на фінансові результати, були: зменшення дохідності кредитного портфеля, зростання адміністративних витрат, збільшення витрат на відрахування у резерви та списання сумнівних активів. Зауважимо, що позитивний фінансовий результат банків у 1999 р. значною мірою залежав і від торговельних операцій з іноземною валютою та зростання її курсу.

За результатами 2000 р. збитки банківської системи становили 29,6 млн. грн., тоді як прибутки, за підсумками 1999 р., — 512,8 млн. грн. Збитковими виявилися 12 банків (загальна сума їх збитків — 508,1 млн. грн., з них частка банку "Слов’янський" — 325,4 млн. грн., банку "Україна" — 97,2 млн. грн.). Інші 142 банки отримали прибутки, загальна сума яких за 2000 р. становила 478,5 млн. грн.

Погіршання (порівняно з 1999 р.) загального фінансового результату системи банків сталося через таке: сплачуючи проценти та комісійні, виконуючи вимоги НБУ щодо формування резервів під активні операції, банки не подбали про достатнє для цього нарощування доходів, окрім того, вони дозволили собі надмірний приріст адміністративних витрат; у доходах банків зменшилися надходження від торгівлі іноземною валютою.

Сумарний прибуток банківської системи за 2001 р. становив 530,1 млн. грн. Отримання прибутку зумовлено як поліпшенням фінансового стану окремих банків, зростанням обсягів активних операцій, зокрема кредитного портфеля, так і зменшенням (порівняно з минулим роком) суми відрахувань у резерви за активними операціями.

Підсумовуючи зазначимо, що формуванню банками власного капіталу притаманні як певні переваги, так і вади. Перевагами є:

  • відносна простота залучення коштів, оскільки прийняття власниками і менеджерами банку рішення про формування власного банківського капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел) не потребує одержання згоди інших суб’єктів господарювання;
  • більш висока спроможність банків генерувати дохід від здійснення операцій або надання послуг, оскільки у разі його використання не потрібно сплачувати проценти;
  • можливість забезпечити фінансову основу подальшого розвитку, платоспроможність і фінансову стійкість банку на перспективу;
  • незалежність від кон’юнктури грошового ринку (за умови формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел);
  • підвищення довіри вкладників, кредиторів і регулювальних органів;
  • відсутність загрози втрати контролю над банком з боку власників (особливо у разі формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел).

До вад власного капіталу банку можна віднести, зокрема:

  • повне оподаткування, оскільки на формування власного капіталу спрямовується прибуток після оподаткування;
  • виникнення проблеми зменшення розміру дивідендів, отримуваних акціонерами та іншими власниками банку;
  • повільне нарощування банківського капіталу;
  • обмеженість обсягу залучення коштів, а отже, й можливостей суттєвого розвитку і розширення банківської діяльності, особливо у періоди сприятливої кон’юнктури розвитку економіки;
  • висока вартість (порівняно з альтернативними залученими і позиченими джерелами) формування банківського капіталу.

Література

  1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. — 2001. — 17 січня. — С. 5—13.
  2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV // Там само. — 1999. — 15 вересня. — С. 5—12.
  3. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"" від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІІІ // Там само. — 2000. — 18 травня. — С. 8.
  4. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства" від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Там само. — 2001. — 31 жовтня. — С. 2.
  5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Галицькі контракти. — 1996. — № 42. — С. 40—50.
  6. Закон України "Про державну таємницю" від 10 вересня 1999 р. № 1079-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 24 листопада. — С. 1—11.
  7. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. — 2001. — 25 квітня. — С. 1—13.
  8. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВРУ). — 1998. — № 16. — Ст. 68.
  9. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 1 липня. — С. 1—9.


05.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!