Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Банківське кредитування: основи, система, принципи та форми забезпечення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Банківське кредитування: основи, система, принципи та форми забезпечення. Реферат

Система банківського кредитування. Принципи банківського кредитування. Форми забезпечення кредитів

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасна система кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов'язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб'єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

Сучасна система кредитування побудована на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту на рівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах 70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Діюча система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об'єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик.

Принципи банківського кредитування

Принципи кредитування - основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники, належать: цільовий характер, повернення, строковість, платність та забезпеченість кредиту.

Цільовий характер означає, що виданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених у кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені Статутом фірми.

Принципи цільового використання тісно пов'язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик банк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика, досліджується рівень очікуваної у майбутньому рентабельності проекту, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і буде повернений кредит.

При вирішенні питання про надання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку, або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принцип повернення кредиту. Особливість кредитного методу інвестування полягає у тому, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, але і сплати позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично існуючих (що з'ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати відсотків за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виручки від реалізації майна, взятого банком у заставу, гарантії або поручительства третьої особи, страхових відшкодувань.

Здатність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється шляхом аналізу балансу господарської організації на ліквідність, ефективність використання виробничих фондів, а також шляхом вивчення перспективи розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Строковість. Кредит надається на певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Умова надання позики на певний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:

  • встановлення терміну повного повернення позики;
  • встановлення графіку повернення позики;
  • встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

  • цільового призначення кредиту;
  • співвідношення попиту і пропозиції на кредити;
  • суми кредиту;
  • національного законодавства;
  • традиційної практики кредитування;
  • кредитної політики банку;
  • характеру виробничої діяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності об'єкту.

Для визначення ефективності кредиту розраховують його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою:

Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог,

де Тп - повний термін кредиту, Пвик. - період використання, Ппіл. - пільговий (граційний) період, Ппог. - період погашення.

Повний термін рахують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики.

Проте повний термін не відображає, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівняння ефективності кредитів з різними умовами застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики.

Середній термін кредиту при рівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

Стер = 1/2 Пвик + Ппіл + 1/2 Ппог

Середній термін кредиту при нерівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:

                 НЗ1 + НЗ2 +... + Неп

Тсер = ----------------------------------------,

                    ліміт (сума) кредиту

де НЗ - непогашена заборгованість (на певну дату).

Середній термін кредиту, як правило, менший за повний. Вони співпадають, якщо кредит надається відразу в повному об'ємі і погашається одноразово. Якщо використання і погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін за вказаною формулою можна лише приблизно.

Фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видання включно до дати повного повернення.

Зобов'язання банку щодо умов надання кредиту можна сформулювати у вигляді:

  • термін одноразового надання кредиту;
  • періоду, протягом якого ця позика буде видана;
  • графіку поступового надання кредиту.

У світовій практиці застосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення кредиту:

  • дата першої поставки;
  • дата кожної поставки;
  • дата останньої поставки;
  • середньозважена дата поставки;
  • дата закінчення робіт, або пуску обладнання в експлуатацію;

Банки можуть надавати відстрочку повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернені позики. Порушення принципу строковості кредиту знаходить відбиття в переростанні строкової кредитної заборгованості у прострочену. При порушенні строків повернення та наявності простроченої заборгованості нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

Принципи повернення строковості та платності означають, що кредит має бути повернуто позичальником у визначений у договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

В умовах ринкових відносин позичковий процент є об'єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний термін грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток.

Визначаючи загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість.

Вартість кредиту складається з таких основних елементів:

  • суми, які виплачуються безпосередньо кредитору, відсотки, витрати на оформлення застави, комісії;
  • додаткових елементів: гроші, які виплачуються позичальником третім особам, зокрема, за гарантію або поручництво;
  • прихованих елементів: елементи, пов'язані з одержанням і використанням кредиту, що не увійшли до кредитної угоди: вимушені депозити у певному відсотку від позики; втрати, викликані вимогою страхування кредиту тощо.

У світовій банківській практиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, пов'язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту - це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом.

За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді річних відсотків від суми позики. Ставка відсотків встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку по залученню кредитних ресурсів. Маржа - різниця між ставкою, за якою банк нараховує відсотки на суму виданих клієнтом кредитів, і ставкою, за якою банк сплачує відсотки по залучених кредитних ресурсах.

Принцип забезпеченості. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що у формі носія гарантії повернення позики виступає застава майна або майнових прав.

Розмір позики під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов'язаною із зміною ціни застави. Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, повинна бути не меншою розміру кредитної заборгованості, бути вільною від застави та зобов'язань позичальника перед іншими кредиторами.

Зауважимо, що забезпечення - це остання лінія захисту для банку, і рішення про надання кредиту завжди повинно спиратися на переваги проекту, що фінансується, а не тільки на привабливість забезпечення.

Форми забезпечення кредитів

Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов'язаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобов'язання) повинні задовольняти таким вимогам:

  • висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;
  • здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);
  • стабільність цін на заставне майно;
  • низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.

Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави.

Формою забезпечення кредитів може виступати застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом "Про заставу". До заставної угоди обов'язково додаються:

  • опис майна, що передається під заставу;
  • акт передачі майна під заставу.

Заставне право - це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов'язання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові.

Згідно з цим актом майно безпосередньо переходить у володіння кредитора, а боржник залишається формальним власником заставного майна. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобов'язання, банк має право продати заставне майно і за рахунок реалізованих коштів задовольнити свої вимоги.

Розрізняють заставне право на рухоме і нерухоме майно. Приймаючи товарні запаси під забезпечення позики, банк придбає право власності на заставне майно, але водночас він залишає за позичальником це забезпечення для його подальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставне майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати відсотки і повертати позику.

Однак така передача заставленого майна пов'язана з певним ризиком. Якщо під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони передаються на зберігання у сейфи банку. Якщо за технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у злитках тощо).

Заставне право на нерухоме майно. У даному разі під забезпечення кредиту банк бере зобов'язання щодо нерухомості (іпотеку).

Іпотека (hypothecation) - це особисте заставне право на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг;

  • по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;
  • по-друге, виключається повторна застава майна третій особі.

При оформленні іпотеки власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобов'язується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.

Цінні папери. Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з'ясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів.

Крім того, банк повинен переконатись у тому, що отримані кошти будуть використанні на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та пониженням ризику їх банкрутства. Банк повинен бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Ще один важливий фактор - власність на цінні папери. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише в разі, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.

Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна і вартісна оцінка заставленого майна. У зв'язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їх заставну вартість. Вона визначається дещо нижчою за біржовий курс перш за все на підставі можливих коливань курсу.

Передача контрактів. Передача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

Передача дебіторської заборгованості. Цесія дебіторської заборгованості полягає у передачі банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті.

Розрізняють дві форми цесії:

  • без повідомлення дебіторів. У цьому разі грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником;
  • з повідомленням дебіторів. У цьому випадку дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

Неформальна передача (цесія) зобов'язань як гарантія банківських вимог має у порівнянні із заставним забезпеченням ряд технічних переваг, у першу чергу тому, що за неї немає проблем, пов'язаних зі зберіганням заставного майна.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в сучасний період використовується досить рідко.

Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують й інші види застави. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, при кредитуванні підприємств видобувних галузей - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, при кредитуванні фермерських господарств - урожай (зібраний або "на корені" за умови його за страхування).

Гарантія і поручительство. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручительство.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок. Гарантія банку розглядається як самостійне зобов'язання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобов'язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо станеться гарантійний випадок. Відносини по забезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантійного листа, наданого організацією - гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов'язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. В цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договору, розмір забезпеченої вимоги (суму позики, відсотки за її користування).

Гарантія може бути забезпечена або незабезпечена. Комерційним банком, як правило, необхідно наполягати на забезпечену гарантію, щоб підтвердити зобов'язання гаранта; при цьому банк-кредитор може вимагати від гаранта відповідного забезпечення. У випадку забезпеченої гарантії застава періодично контролюється банком аналогічно як при забезпеченні кредиту.

Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. У випадку необмеженої гарантії гарант зобов'язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, не забезпечені.

Гарантами можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове положення; установи банківської та парабанківської систем, а також держави. Банківські гарантії широко використовуються при міжнародних кредитно-розрахункових відносинах у вигляді акцепту, авалю та гарантійних листів.

В окремих випадках гарантами можуть виступати і самі фірми-позичальники. Наприклад, раніше в США фірми-позичальники перед отриманням позики повинні були формувати в банку депозит за принципом: "10 + 10". Він означає, що позичальник ще до отримання позики повинен мати в банку депозит у розмірі 10% дозволеної суми кредиту, а других 10% він вносив на депозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасного погашення кредиту був власний депозит клієнта-позичальника в розмірі 20% отриманого кредиту.

Однак така гарантія дає можливість лише частково захистити інтереси банка-кредитора. Подібну практику доцільно використати і в нашій країні, зобов'язавши клієнта-позичальника тримати свої вільні грошові кошти на розрахунковому рахунку, або резервувати на депозитному рахунку в даному банку.

Поручительство - це договір, на основі якого поручитель бере зобов'язання перед банком-кредитором оплатити при необхідності заборгованості позичальника.

Договір поручительства складається обов'язково в письмовій формі і включає в себе відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобов'язань по поверненню позики, що надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання. Позичальником зобов'язань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобов'язання солідарної відповідальності з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобов'язань по поверненню позики.

До укладення договору поручительства, прийняття гарантії банку необхідно ретельно проаналізувати по бухгалтерському обліку поручителя (гаранта) його фінансовий стан, платоспроможність і можливість повернути за позичальника несплачений кредит і належні проценти по ньому. Такий аналіз необхідно проводити за аналогією до аналізу фінансового стану та кредитоспроможності позичальника. При цьому слід одержати дані про раніше надані зобов'язання і гарантії, що значиться за балансом поручителя (гаранта), а також його статуту, свідоцтво про державну реєстрацію та інші необхідні банку документи для визначення фінансового стану поручителя (гаранта).

При стягненні з поручителя (гаранта) несплаченої позичальником позики і процентів банку необхідно на наступний день після настання строку платежу направити в банк, де відкритий розрахунковий рахунок поручителя (гаранта), платіжні документи на безспірне стягнення боргу з розрахункового рахунку поручителя (гаранта), якщо такий порядок стягнення боргу передбачений договором поручительства або гарантійним листом та одночасно направити поручителю (гаранту) письмово претензію з повідомленням про її одержання, в якій викласти суть вимог банку.

Якщо по закінченні місячного строку з дня отримання поручителем (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованості по кредиту і процентах в повній сумі, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд або арбітражний суд в установленому законом порядку.

Питання продовження строку погашення кредиту, забезпеченого поручительством (гарантією), може бути вирішено тільки після погодження з поручителем (гарантом) нового строку дії поручительства (гарантії), що оформляється додатковою угодою до договору поручительства, і продовження строку дії гарантії, оформленої відповідним чином. Продовження гарантійних зобов'язань повинно бути оформлено до настання строку погашення кредиту.

Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кредитів, їх використання вносить у кредитні відносини контрагентів деяку незручність. Ця незручність проявляється в громіздкості укладення нотаріальних актів, заставних листів, особливо у випадках спів власності, а то і дуже високою вартістю оформлення цих юридичних актів. Нарешті, істотна невигода полягає і в тому, що юридична чи фізична особа, яка бажає отримати кредит, часто не володіє достатніми можливостями матеріального чи правового забезпечення кредиту.

Крім цього, можлива багаторазова перезастава майна, що практично знімає матеріальну відповідальність з особи, яка здійснила перезаставу. Накладним для кредиторів є зберігання, оцінка та реалізація застави майна, що може практично звести нанівець гарантії.

В кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту теж можуть виявитися не цілком безпечними і для кредиторів. За таких умов найбільш доступною і відносно надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути страхування кредитів.


03.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!