Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Банківські ризики: шляхи вдосконалення механізмів управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Банківські ризики: шляхи вдосконалення механізмів управління. Реферат

Кожен комерційний банк завжди, і тим більше в умовах кризи банківської системи, зацікавлений у збереженні та розширенні своїх позицій на ринку банківських послуг. Після обвалу фондового ринку основною формою отримання доходу є кредитування

Банки України при виконанні своїх функцій зацікавлені в стійкості та безперебійній роботі банківської системи в цілому. Однією з форм контролю за діяльністю комерційних банків є встановлення Національним банком України економічних нормативів, обов`язкових резервів та здійснення контролю за їх виконанням.

Для виконання нормативів банки намагаються збільшити розмір капіталу, зменшити рівень кредитних ризиків, вимагаючи від своїх клієнтів надання різних форм забезпечення повернення кредитів, які передбачені чинним законодавством.

При розрахунку процента за кредитами банк вибирає між високою дохідністю, що пов`язана з більшим ризиком, і ліквідністю активу, який дає прибуток і має меншу прибутковість та меншу ступінь ризику.

У більшості випадків при розгляді та затвердженні кредитної заявки клієнта першочергова увага звертається на ліквідність застави. Ефективність використання кредитних ресурсів, що мають забезпечити погашення кредиту та процентів по ним за рахунок виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, банки практично не розглядають. Але першочерговим джерелом забезпечення є виручка від реалізації, а не застава та його ліквідність. Сьогодні основною формою забезпечення кредитних ризиків є насамперед застава.

Практика кредитування та судових процесів свідчать про те, що далеко не завжди документація, що підтверджує забезпечення кредиту, збігається з реальною наявністю майна, яке закладалося. У деяких випадках виявлялося, що юридична особа брала в різних банках кредит під заставу одного і того ж самого майна.

Оцінка ризику кредиту, що видається банком, була б більш об`єктивною, якщо банк міг би перевірити інформацію клієнта про фактично існуючу його заборгованість іншим банкам за позичками.

Цю проблему можна вирішити за допомогою інформаційної бази даних, куди б потрапляла інформація про розміри кожного виданого кредиту усіма банками та філіями на певній території із зазначенням конкретних утримувачів позики, розміру наданого кредиту, терміну погашення, засобів забезпечення.

Інформація має бути оперативною, яка постійно поновлюється. У такій інформації мають бути зацікавлені перш за все самі банки та їх філії, які розташовані на одній території. Саме такі бази даних вже існують у розвинених європейських країнах.

Така база даних може бути створена і у Національному банку України із забезпеченням конфіденційності такої інформації.

Комерційний банк за допомогою електронної пошти щоденно у міру потреби може робити запити з приводу того, чи має юридична особа, підприємець чи фізична особа будь-які кредити в інших комерційних банках на певній території.

Інформація з бази даних може надаватися тільки про загальну суму кредитів, строки їх надання певному позичальнику, форми та розміри забезпечення без зазначення джерела кредитування і будь-якої іншої інформації, що є комерційною таємницею.

Плата за користування цією інформацією має бути мінімальною, що забезпечить покриття здійснених витрат. Рівень технічного забезпечення банків дасть змоги забезпечити отримання цієї інформації та передання її в базу даних. Національний банк України мав би можливість забезпечувати контроль за переданням інформації.

Досвід свідчить про те, що достовірність і повнота інформації про позичальника є одним з факторів, які визначають стійкість комерційних банків, знижують ризик неповернення кредитних ресурсів.

Активність банків знижується через збільшення у них активів, які не дають прибуток за загальною структурою активів, затрат ресурсів у зв`язку з проведенням високо ризикованих кредитних операцій. Інформаційна система може знизити ризик, а саме банки матимуть впевненість у наданій інформації. При цьому недобросовісні клієнти втрачають можливість ошуканим шляхом отримати кредит у декількох банках під одну й ту ж саму заставу.

Національний банк в у цьому разі матиме змогу забезпечувати економічний аналіз стійкості комерційного банку.

Одним із порівняно нових шляхів мінімізації фінансових ризиків є страхування кредитних ризиків. Цей вид страхування відрізняється від інших. Частіше за все це може бути ризик, пов`язаний з неповерненням кредитних ресурсів (у тому числі і по договорам міжбанківського кредиту), з несплатою куплених банком векселів тощо. Поступово "приживається" на вітчизняному страховому ринку відоме за кордоном страхування, пов`язане з помилками співробітників банку, що може бути причиною непередбачених виплат та витрат, а також ризиків, пов`язаних з нечесністю персоналу тощо.

Найважливіші моменти в страхуванні - міра відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Це обов`язкові атрибути страхового договору.

За кордоном практикують дві основні форми кредитного страхування - страхування власне кредитів (делькредерне) та страхування застави під отримані кредити (кауційне):

1. Делькредерне. В цій формі страхування Страхувальник, (як правило, це банк застрахований) безпосередньо захищає власні інтереси, застосовуючи механізм страхування.

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

а) страхувальник (банк):

  • отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань;
  • бере на себе частину відповідальності;
  • зобов`язується кредити, які страхуються, позичати під звичайні відсотки.

б) страховик:

  • застосовує санкції при порушенні страхувальником зобов`язань (аж до повної відмови виплатити відшкодування при страховому випадку);
  • пропонує форму договору, як правило, це так зване "загальне покриття" страховим захистом;
  • залишає за собою право перевірки самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;
  • переймає право регресу до кредитоотримувача.

2. Кауційне. Ця форма страхування передбачає, що страхувальник-боржник захищає право свого кредитора чи вірителя (які фактично становлять застраховану сторону). У випадку заставного гарантійного страхування боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор.

Кожна з форм страхування, безумовно, має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного здійснення страхових операцій їх економічний сенс один: в усіх випадках кредитного страхування йдеться про захист кредиторів від ймовірних втрат.

На українському ринку страхування кредитів практикується порівняно нещодавно у таких двох варіантах:

  • добровільне страхування ризику непогашення кредитів;
  • добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів.

В першому варіанті страхувальник - банк по укладенні кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши із страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановлені ставки відсотка за кредит. За логікою пов`язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки як шукачі страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким власне, і є для банку неповернення кредиту.

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не вельми популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки не побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо їх платоспроможності.

З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням цін на товари й послуги. Не сприяє поширенню цього варіанту страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як рутинної роботи, так і дуже відповідального аналізу.

Дещо простішим щодо процедури, є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страхової компанії банку за фінансовими зобов`язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду.

Недоліком заставної форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов`язаний з ним лише опосередковано. Отже, банк як третя особа втрачає пріоритет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов страхування кредитів, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Тому в подальшому страхування кредитів, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування відповідальності, на зразок страхування застави (кауцій), а й через поступове його перетворення у страхування делькредерного типу, яке можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від "нещасного випадку" у їхній діяльності.

В умовах нестабільної економічної кон`юнктури одним з шляхів мінімізації банківських ризиків є ринок ф`ючерсних контрактів. За своїм призначенням строковий ринок має бути механізмом страхування фінансових ризиків. Приваблює вин також тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів.

Строковий ринок - молодий сегмент ринкової економіки, який динамічно розвивається, має відлагоджену організаційну структуру. Торгівля строковими контрактами концентрується переважно у великих міжнародних фінансових центрах, зокрема, на провідних світових біржах Америки, Європи та Азії. Річні обсяги операцій на цьому ринку обчислюються у сотнях мільярдів доларів.

Строковий ринок України розвивається дуже повільно і має багато недоліків: відсутня обґрунтована законодавча база, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні, не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф`ючерсними контрактами. Але саме через доларові ф`ючерси можуть бути захеджовані ризики, пов`язані з можливою несприятливою зміною курсу гривні щодо долара США.

В Україні торгівля ф`ючерсними контрактами здійснюється на Київській універсальній біржі (КУБ). Планується організація ф`ючерсного ринку на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), що дає надії на активізацію ф`ючерсної торгівлі у країні.

Необхідність розвитку внутрішнього ф`ючерсного ринку в Україні зумовлена такими основними причинами:

  • на міжнародних ф`ючерсних ринках не існує таких типів контрактів, які б відповідали потребам українських хеджерів;
  • не існує міжнародних ф`ючерсних контрактів, де однією з валют була б гривня, яка є базовою валютою для українських виробників;
  • на міжнародних ринках не створено ф`ючерсних контрактів, які б дозволяли використовувати ці ринки для хеджування "внутрішніх" фінансових ризиків;
  • українські хеджери мають обмежений доступ на міжнародні ф`ючерсні ринки.

Тому створення і активізація власного ф`ючерсного ринку, який відповідав би потребам і можливостям вітчизняних виробників, є найбільш реальним та перспективним напрямком розвитку фінансових ринків в Україні. У майбутньому такий ринок може інтегруватися в міжнародну систему ф`ючерсної торгівлі.

Література

  1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".
  2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу".
  3. Положення "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків", затверджене постановою Правління НБУ № 122 від 27.03. 98.
  4. Інструкція "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", затверджена постановою Правління НБУ № 141 від 14.04. 98.
  5. Порядок формування комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб, затверджений постановою Правління НБУ № 72 від 22.02. 99.
  6. Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків // Вісник НБУ № 2-1999.
  7. Мороза А. Н Основи банківської справи // Київ, Либра, 1994.
  8. О. Береславська Перспективи розвитку ринку ф"ючерсних контрактів в Україні; Б. Івасів Економічний зміст та форми страхування кредитів // Вісник НБУ №5-1998.


26.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!