Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Банківське фінансування інвестиційних операцій. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Банківське фінансування інвестиційних операцій. Реферат

Комерційні банки з ціллю диверсифікації активних операцій, розширення джерел отримання додаткових доходів і підтримання ліквідності балансу здійснюють інвестиційні операції з цінними паперами. Відповідно до нормативних документів будь-яка купівля та перепродаж цінних паперів від свого іменні, з свій рахунок і за власною ініціативою являється інвестиційною операцією

Інвестиційні операції комерційних банків. Як вже зазначалось, банківські інвестиційні операції – це активні операції із вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери з метою одержання доходу від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю. Виходячи з цього, в інвестиційному портфелі банків виділяються:

  • цінні папери банків на інвестиції;
  • цінні папери банків на продаж.

Як у першому, так і у другому разі ключовими характеристиками інвестиційної діяльності комерційних банків виступають очікуваний доход від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій. ризик банку-інвестора пов'язаний з тим, що доход може виявитись нижчим, ніж передбачено. Серед основних видів ризиків слід виділити такі:

  • ризик фінансового ринку (доход від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж доход від інших, внаслідок змін процентних ставок на фінансовому ринку);
  • ризик інформації;
  • ризик довгострокового відкликання цінних паперів емітентами;
  • ризик ліквідності;
  • політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику: аналіз чутливості кон’юнктури ринку та аналіз вірогідного розподілення доходності. Перша основана на розрахунку розмаху варіації доходності, виходячи з найкращого та найгіршого варіантів. Друга базується на побудові вірогіднішого розподілення значень доходності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої доходності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір.

Вихідними даними як при першій, так і при другій концепції виступають експертні оцінки. Прийняття рішення щодо інвестування базується на методах, які використовуються у фінансовій математиці, зокрема теорії вірогідності та математичній статистиці.

З метою мінімізації загального ризику інвестування банки здійснюють попереднє формування портфеля інвестиційних пропозицій, основними принципами якого виступають:

  • оптимальне розподілення ресурсів за типами цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо), які слід рангувати за ступенем доходності й ризику;
  • врахування вірогідності відхилення реальних характеристик від їх запланованого рівня;
  • оперативна (відповідно до обраної стратегії і тактичної варіабельності кон’юнктури ринку) реструктуризація інвестиційного портфеля;
  • формування портфеля з урахуванням конкретного стану макро- та мікро середовища (розвитку ринку цінних паперів, періоду їх обігу, статистичних характеристик ринку, коливань процентних ставок тощо).

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів – спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний доход при забезпеченні прийнятного рівня ризику.

Комерційні банки на сьогодні не поспішають розвивати відносини з малими підприємствами через підвищений ризик неповернення кредитів. Вони видають підприємствам лише короткострокові кредити, а останні не можна вважати джерелом кредитування розвитку малого бізнесу. Також необхідно зазначити, що мікрокредитування не вигідне для вітчизняних банків через незначну віддачу у вигляді процентів, яка є порівняно низькою при збереженні високого ризику неповернення коштів (останні зазвичай отримані за кордоном в кредит під менші відсотки). Паперова робота з оформлення мікро кредитів та заробітна плата можуть навіть не компенсуватися отриманими процентами.

За обставин, що склалися, а саме визнання важливої ролі комерційних банків в інвестуванні виробництва (оскільки єдиними, хто має у розпорядженні порівняно великі фінансові ресурси в Україні є саме комерційні банки) необхідно визначити взаємозв’язок грошово-кредитної політики та фінансової політики в контексті ефективності державного регулювання інвестиційних процесів.

Провідником грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк України. Головним завданням більшості центральних банків є розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а стратегічною метою монетарної політики – забезпечення стабільності грошової одиниці. Крім того, за допомогою інструментів грошово-кредитної політики НБУ має сприяти пожвавленню інвестиційного процесу в Україні. Так, основною метою грошово-кредитної політики в 2004 р. є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей.

Інвестиційні операції з цінними паперами. Комерційні банки з ціллю диверсифікації активних операцій, розширення джерел отримання додаткових доходів і підтримання ліквідності балансу здійснюють інвестиційні операції з цінними паперами. Відповідно до нормативних документів будь-яка купівля та перепродаж цінних паперів від свого іменні, з свій рахунок і за власною ініціативою являється інвестиційною операцією.

В банківській справі під інвестиціями за звичай розуміють вкладення в цінні папери підприємств – державних та приватних на відносно тривалий період часу. Інвестиційні операції комерційні банки здійснюють за рахунок:

  • власних ресурсів;
  • залучених та привілейованих засобів.

Банки, купуючи ті чи інші види цінних паперів, повинні враховувати такі фактори як:

  • рівень ризику;
  • ліквідність;
  • дохідність.

Під ризиком вкладень розуміють можливе зниження ринкової вартості цінних паперів під впливом різноманітних змін на фондовому ринку. Зниження ризику цінних паперів за звичай досягаються у збиток доходності. Оптимальне відношення ризику і доходності забезпечується шляхом докладного підбору і постійного контролю інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель банку – набір цінних паперів, який створюється з ціллю отримання доходів та підтримання ліквідності. Банки, керуючи портфелем цінних паперів, мають на меті досягнути рівноваги між ліквідністю і прибутковістю. Основними факторами, що визначають величину інвестиційного портфелю банку, є його розмір і якість менеджменту. Структура інвестиційного портфелю зазвичай залежить від виду цінних паперів, які мають обіг на фондовому ринку країни. Це, як правило, цінні папери, емітовані федеральним правлінням, місцевими органами влади і великими підприємствами.

Основними умовами ефективної інвестиційної діяльності банків є:

  • функціонування розвинутого фондового ринку в країні;
  • наявність в банків високо професіональних спеціалістів, які формують портфель цінних паперів і керують ними;
  • диверсифікованість інвестиційного портфелю за видами, строками і емітентами цінних паперів;
  • наявність законодавчої та нормативної бази.

Одною з найважливіших проблем при формуванні інвестиційного портфелю є оцінка інвестиційної привабливості фондових інструментів. В банківській практиці існує два підходи. Перший підхід оснований на ринковій кон’юнктурі, також досліджується динаміка курсів; другий – на аналізі інвестиційних характеристик цінних паперів, який відображає фінансово-економічне положення емітента чи галузі, до якої він належить. Таким чином, історично сформувались два напрямки в аналізі фондового ринку:

  • фундаментальний аналіз;
  • технічний аналіз.

Формування інвестиційного портфеля. Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий, час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами - державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори - банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів - юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формуванню портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття "портфельне інвестування" декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише небагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах.

Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Комерційні банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть участь в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи.

Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміки їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, комерційні банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку - це, на нашу думку, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

Формування інвестиційного портфеля банку здійснюється у певній логічній послідовності. Так, Уїльям Ф. Шарп визначає три основні етапи інвестиційного процесу:

  • вибір інвестиційної політики;
  • аналіз ринку цінних паперів;
  • формування портфеля цінних паперів.

Однак, у концепції формування інвестиційного портфеля, на нашу думку, повинні знайти своє відображення такі питання:

  • Визначення основних цілей інвестиційної політики, необхідності і доцільності портфельних інвестицій. На даному етапі визначаються цілі і стратегія інвестиційних операцій з урахуванням сформованих умов інвестиційного капіталу і кон'юнктури фондового ринку.
  • Визначення термінів придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На даному етапі інвестор визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.
  • Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель; критерії якості відбору фінансових інструментів. На даному етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета - у попередньому відборі інвестиційних активів, які інвестор вважає гідними своєї уваги.
  • Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку. Визначається значення кореляції між складовими частинами портфеля, а також розділяються принципи оптимізації пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними його видами з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів, інвестор оцінює вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу.
  • Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний). У даному пункті описується співвідношення дивідендної і курсової дохідності цінних паперів, які складають портфель.
  • Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.
  • Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.
  • Схеми управління інвестиційним портфелем.
  • Оцінка дохідності, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.
  • Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами і доходів від інвестиційної діяльності.
  • Юридичні питання.
  • Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Крім зазначених вище пунктів, особливим чином аналізуються питання, пов'язані з бухгалтерським обліком, аналізом курсових виграшів і втрат, а також ведення архіву матеріалів про фінансовий стан емітентів.

Усі операції, пов'язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп'ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля "Money Maher 2.0". Даний програмний продукт пропонується як доповнення до книги Ю. Ф. Касімова "Основи теорії оптимального портфеля цінних паперів".

На основі сучасної теорії інвестування "Money Maher" є пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися наступної класифікації і формувати інвестиційний портфель за:

1. Об'єктами:

  • у цінні папери;
  • у паї і часткову участь;
  • у дорогоцінні метали;
  • у нерухомість та інші активи.

2. Термінами:

  • короткотермінові інвестиції;
  • середньо-термінові інвестиції;
  • довготермінові інвестиції.

Під короткотерміновими інвестиціями потрібно розуміти вкладання капіталу на період не більше одного року (наприклад, купівля ОВДП із терміном погашення 1-3 місяці). Подібні інвестиції мають, переважно, спекулятивний характер або спрямовані на підтримання ліквідності. До середньо-термінових інвестицій можна віднести вкладання на термін від декількох місяців до одного року. Довготермінові інвестиції можна трактувати як вкладання капіталу на термін понад рік.

3. Цілями вкладів:

  • прямі інвестиції (їх ціль - забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктами інвестицій);
  • портфельні інвестиції - вкладання у портфелі цінних паперів або інші активи з метою отримання доходів у формі процентів (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладання не переслідують мети забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Під прямими інвестиціями потрібно розуміти безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну, інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику (прямі інвестиції пов'язані з концентрацією ризику на одному або декількох об'єктах).

Види портфельних інвестицій банку визначаються характером інвестиційної політики, якої дотримується банк, і, відповідно, характером сформованого ним портфеля.

Описуючи різницю між прямими і портфельними інвестиціями, зазначимо, що прямі інвестиції - це сфера діяльності стратегічних інвесторів. Такі інвестори, як правило, не зацікавлені в отриманні доходу безпосередньо на фондовому ринку. Сфера їх фінансових інтересів пов'язана з контролем власності. Намагаючись її зберегти, вони не обмежують період інвестування у придбаний ними пакет акцій конкретним терміном.

Стратегічні інвестори намагаються отримати власність, заволодівши контролем над акціонерним товариством, і розраховують отримати дохід від використання цієї власності, який, безумовно, буде перевищувати дохід від простого володіння акціями. Крім цього, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і придбання контролю при перерозподілі власності.

Визначимо чинники, які, на нашу думку, впливають на інвестиції банку, а також зафіксуємо типи інвестиційної політики.

Основні чинники, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної політики:

  • етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припинення діяльності);
  • загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;
  • розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);
  • готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

Перераховані вище чинники найчастіше зустрічаються у сучасній
економічній літературі, однак, на нашу думку, в розмові про вплив на інвестиційну політику банку необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме: питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати "короткі" пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 pp. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).

По-друге, банк для ведення інвестиційних операцій повинен володіти значними надлишками ліквідності, що пов'язано із самою природою інвестицій (трансформація короткотермінових залучених ресурсів у більш тривалі вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій, що була характерною для українського фінансового ринку початку 90-х років кінця 1997р.

По-третє, регулююча діяльність НБУ, спрямована на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення цінних паперів).

По-четверте, на масштаби інвестиційної діяльності впливає організаційна структура банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

Сьогодні перед банками стоїть актуальне завдання збереження і примноження грошових коштів своїх клієнтів. Кредитні ресурси використовуються банком по-різному і з відомим ступенем ризику. Затяжна інфляція першої половини 90-х років крім високих доходів забезпечила українським банкам можливість недбало ставитись до проблем "поганих" боргів. Прострочена заборгованість швидко знецінювалась.

Свідомо йдучи на ризик при розміщенні грошових коштів, керівники банків часто не готові додатково залучати грошові кошти, бо залучення цих грошових коштів і ризик при їх розміщенні призводить до збільшення зобов’язань банку, що, в свою чергу, при ризиковій політиці може призвести до банкрутства. Виходячи з вищенаведеного, кожний банк для залучення грошових коштів повинен розробляти свою концепцію розміщення грошових коштів у високодохідні, але безризикові операції і фондові інструменти.

Одним з основних елементів розміщення грошових коштів повинен стати інвестиційний банківський портфель.

Таблиця 1. Вартість цінних паперів у портфелі банків у 2004 – 2005рр. (на кінець періоду, млн. грн.)

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії

2004 р.

2005 р.

 

І квартал

І півріччя

липень

серпень

177,4

192,1

178,2

160,8

178,0

в нац. валюті

176,1

192,0

178,1

160,7

177,9

в іноз. валюті

1,2

0,1

0,1

0,1

0,1

 

Комерційний банк, як інституційний інвестор, здійснює різноманітні передбачені законодавством операції з цінними паперами. Об’єднуючи кошти вкладників (фізичних і юридичних осіб), банк шукає можливість їх розміщення у дохідні цінні папери. Сформувати інвестиційний банківський портфель – значить зібрати воєдино придбані в ході активних операцій фондові інструменти.

Дохід, отриманий банком від свого інвестиційного портфеля, повинен сприяти виконанню зобов’язань перед вкладниками і клієнтами. Таким чином, створюючи інвестиційний портфель і вкладаючи кошти в різні фінансові інструменти, банк старається покрити частину своїх процентних витрат. Частина, яка залишилась, повинна покриватись за рахунок доходів від кредитування реального промислового сектора, комісійних та інших операцій.

Як уже було зазначено вище, активні операції банку, пов’язані з кредитуванням, не завжди можуть задовольняти вимогу про мінімізацію ризику. У випадку, коли банк використовує для довготермінового кредитування "короткі пасиви", він зменшує свою ліквідність.

Є багато напрямів розміщення вільних коштів банку, причому не тільки з метою отримання великого доходу і мінімального зниження ліквідності, а й для здійснення диверсифікації ризику втрат від тих чи інших інвестицій.

Зменшення рівня інфляції приведе до збільшення попиту на середньо-термінові й довгострокові кредити. Короткотермінові кредити будуть приносити дедалі менше доходів.

Розвиток середньо термінового кредитування дасть змогу банкові увійти в новий період української економіки, коли його прибутковість буде визначатися роботою з реальним сектором економіки.

Зменшення вартості ресурсів при зміні терміну їх залучення буде вимагати від банку зниження питомої ваги зобов’язань до запитання і підвищення частки платних термінових зобов’язань.

Розвиток фондового ринку в Україні ставить нові вимоги в сфері планування інвестиційної діяльності. На відміну від кредитної політики банку портфель цінних паперів наділений великою ліквідністю і мобільністю, які дають змогу інвестору при необхідності конвертувати фінансові інструменти в грошові кошти. В межах інвестиційного портфеля банк може дозволити собі використати короткотерміновий депозит для операцій на фондовому ринку.

В умовах стрімкого розвитку ринку, якому, як правило, відповідає достатньо високий рівень інфляції і ризику, очікування інвесторів будуються на можливості отримання максимальної дохідності. Завдання формування портфеля зводиться до пошуку такого розподілу інвестованої суми між фінансовими інструментами, коли після закінчення терміну "життя" портфеля можлива (при найсприятливіших обставинах) дохідність буде максимальною. Таким чином, цільову функцію завдання формування портфеля потрібно визначити як максимізацію можливої дохідності портфеля після закінчення терміну його "життя".

Необхідно зазначити, що, з нашої точки зору, портфельне інвестування дозволяє поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується потрібна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Як уже було зазначено раніше, при формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля. Зупинимося на цьому детальніше.

На фондових ринках обертається велика кількість цінних паперів і число їх можливих комбінацій - велике. Інвестори можуть формувати портфелі з різним рівнем ризику. Різні інвестори мають відмінні цілі. В економічній літературі зустрічаються такі класифікації і принципи створення інвестиційного портфеля:

  • агресивний (ризиковий) - націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), які входять у портфель цінних паперів. Власник даного портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;
  • поміркований (ринковий) - дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за твердо-дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією у якості основного пріоритету вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;
  • консервативний - портфель формується з державних облігацій.

Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат по цінних паперах. Він згідний на меншу дохідність, яка компенсується високою надійністю.

Вище наведена класифікація не єдина: інвесторів, можна класифікувати і за рядом інших ознак. Найважливішою з них можна вважати статус, тобто інвестори можуть бути індивідуальними (фізичні особи), інституційними (колективними) і професіоналами (професіонали ринку).

Відтак, при здійсненні своєї інвестиційної стратегії банки можуть орієнтуватися на різні цільові установки: отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів, зростання вартості самих цінних паперів, тобто збільшення вкладеного капіталу. Нарешті, можливе поєднання обох цілей.

Разом із цим, у будь-якому випадку при формуванні стратегії інвестування необхідно виконувати так зване "золоте правило інвестування". Воно полягає у тому, що дохід від вкладів у цінні папери прямо пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор заради бажаного доходу. Зв'язок між ступенем ризику і нормою прибутку визначається так: мінімально необхідна для інвестора норма прибутку дорівнює нормі прибутку за безризикованими інвестиціями плюс премія за ризик по даній інвестиції.

Процентне співвідношення в інвестиційній політиці різних інвесторів наведено в таблиці 2.

Таблиця 2. Співвідношення в інвестиційній політиці інвесторів.

 

Види цінних паперів

Портфель агресивного інвестора

Портфель консервативного інвестора

Акції

70

20

Облігації

20

50

Короткотермінові цінні папери

10

30

Разом

100

100

 

Портфелі цінних паперів можуть бути двох типів: фіксовані і змінні. Фіксовані портфелі зберігають свою структуру протягом встановленого періоду, тривалість якого визначається терміном погашення облігацій, які входять до нього. Змінні або керуючі портфелі, відповідно до своєї назви, мають змінну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання максимального економічного ефекту.

Класифікація портфельних інвесторів, наведена нами на початку, відображає типи інвестиційної політики банку.


24.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!