Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Теоретичні аспекти інвестиційних операцій в банку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теоретичні аспекти інвестиційних операцій в банку. Реферат

Банк – це організаційна структура, в сферах діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку, тобто здійснює мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касових обслуговувань

Основні функції банків. Банк – фінансова установа, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та ін.

Сучасні банки здійснюють професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконують різноманітні регулюючі функції в економіці відповідно до чинного законодавства під юрисдикцією влади. Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. Серед яких – вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування.

Банк – це організаційна структура, в сферах діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку, тобто здійснює мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касових обслуговувань.

До функцій банку належать:

  • надання кредитів різного типу;
  • управління депозитами і грошовими заощадженнями;
  • посередництво у здійсненні платежів і в інших грошових розрахунках;
  • управління капіталами у формі управління потоками наявних коштів;
  • послуги із страхування власності й ризиків;
  • посередництво в емісії цінних паперів;
  • трастові послуги, тобто довірче управління капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;
  • агентські, в тому числі брокерські, послуги на фондових біржах;
  • консалтинг – надання консультацій із широкого кола проблем економічної діяльності;
  • вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування;
  • аудиторські послуги і моніторинг з гарантією збереження конфіденційної інформації прийняттям відповідальності за надійність інвестицій перед власниками капіталу;
  • факторинг – купівля банком грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду;
  • венчурні операції, пов’язані з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок, що характеризуються високим ступенем ризику капіталовкладень за перспектив отримання значного прибутку;
  • валютний обмін;
  • облік векселів – купівля їх до закінчення терміну обігу;
  • відповідальне збереження цінностей;
  • організація чекового обігу;
  • фінансове забезпечення виробництва у формі лізингових угод (довгострокова оренда устаткування тощо);
  • забезпечення платежів за допомогою системи кредитних і дебетних карток та забезпечення цілодобового доступу до депозитних рахунків за допомогою системи касових і банківських автоматів;
  • відстеження кредитної, інвестиційної й емісійної передісторії суб’єктів ринку, захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій тощо.

Основна функція банку – це посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується і передача тим, хто їх потребує.

Загальна характеристика інвестиційних операцій. Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об’єктів інвестиційних вкладень, до банківських інвестицій також відносять вклади у цінні папери з терміном обігу до 1-го року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види:

І. За складом:

  • прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки;
  • портфельні, придбання цінних паперів;

ІІ. За терміном:

  • короткострокові інвестиції – це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо);
  • середньострокові;
  • довгострокові – вкладення капіталу на період понад один рік (цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації);

ІІІ. За видами цінних паперів:

  • вкладення у акції;
  • вкладення в облігації;
  • вкладення в інші боргові зобов’язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

  • отримання доходу;
  • збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості цінних паперів;
  • регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

агресивну: надається перевага цінним паперам із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зниження ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення доходності.

Табл. 1. вміщує порівняльну характеристику портфелів цінних паперів агресивного та консервативного інвесторів.

Табл. 1. Структура інвестиційного портфеля агресивного та консервативного інвестора

Вид цінних паперів

Портфель агрегованого інвестора

Портфель консервативного інвестора

Акції

65

20

Облігації

25

45

Короткострокові цінні папери

10

35

Всього

100

100

 

У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів в цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиції мають декілька особливих рис, що відрізняють їх від позик.

По-перше, позика передбачає використання коштів протягом короткого часу за умови її повернення чи її еквівалента. Інвестування – це вкладення коштів з метою забезпечення притоку грошей протягом тривалого періоду часу.

По-друге, в більшості кредитних операцій банк – головний і один з не багатьох кредиторів, у той час як в інвестиційному процесі, як правило, один з багатьох кредиторів.

По-третє, – при кредитуванні ініціатором операції виступає позичальник, а при інвестуванні ініціатива належить банку, що прагне придбати активи на ринку.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають в додержанні безпеки банківських коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Диверсифікація – розподіл коштів, що інвестуються, між різними об’єктами для зменшення ризику можливих втрат капіталу чи доходів від нього.

Під безпекою розуміють відносну не ризикованість вкладень та стабільність в отриманні доходу. Безпека, як правило, досягається ціною зменшення доходності вкладень. Найбільш безпечними є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються платоспроможністю держави.

Якщо банк приділяє найбільшу увагу доходності цінних паперів, тобто отриманню максимально можливих дивідендів по акціях і процентів по боргових зобов’язаннях, то йому доведеться пожертвувати безпекою, оскільки вважається, що більш доходними є цінні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом. Однак, це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони дохідніші. Доходність залежить від інших факторів.

Ліквідність цінних паперів (це їх здатність перетворюватись в грошові кошти) означає швидке та беззбиткове для їх власників перетворення цих паперів у грошові кошти. Ліквідність не обов’язково пов’язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при визначеній ціні завжди знайдуться покупці, що придбають ці цінні папери. Збільшувати вкладення можуть тільки власники акцій. Збільшення капіталу забезпечується за рахунок простих акцій швидко зростаючих акціонерних товариств, що діють в передових галузях економіки. Такі акції, як правило, мають низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке подорожчання капіталу.

Необхідно підкреслити, що жоден цінний папір не відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, тому потрібен компроміс між цілями інвестора та цілями підприємців. Якщо цінні папери надійні, то доходність буде низькою, тому що інвестори будуть купувати їх по ціні, яка вища за їх номінал, що відповідно зменшить їх доходність. Таке ж становище буде і при виборі інших цілей. Якщо прогнози показують на зростання капіталу. То на такі цінні папери виникає підвищений попит, в результаті чого будуть зростати ціни та зменшуватись доходність. Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно обирати ті цінні папери, що відповідають цим цілям.

Для початку проводять галузевий аналіз, відбір галузей діяльність яких за визначений період дає найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнозують перспективи розвитку галузі, роблять висновки про взаємозв’язки обсягу продаж, прибутку, рівня цін та інше.

Після цього проводять аналіз фінансової звітності та результатів діяльності підприємства за тривалий період часу. Основні показники, що розглядаються при аналізі: обсяг продаж і виручки, балансовий прибуток, чистий прибуток, ставка податків, розподіл активів тощо.

Потім розраховуються ключові показники: норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку д о виручки від реалізації продукції); коефіцієнт оборотності коштів (відношення від реалізації продукції до вартості активів підприємства); співвідношення власних та запозичених коштів, коефіцієнти ліквідності та інші показники.

Ці коефіцієнти доцільно розглянути в динаміці та в порівнянні з аналогічними по інших галузях.

Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється працівниками спеціалізованого відділу. Функція інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, які придбає банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований нагляд та вивчення ринку цінних паперів.

Кожен комерційний банк здійснює свою інвестиційну політику. Основними факторами, що впливають на неї є доходність, ліквідність, готовність на ризик чи навпаки, жертвувати прибутковістю для підтримання ліквідності. Періодично працівники спеціалізованих відділів банків готують звіти по інвестиційній діяльності, що містять такі основні показники, як ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, дані про аналіз інвестиційних портфелів.

В міру необхідності. Залежно від умов функціонування банків, їх інвестиційна політика може переглядатись та поновлюватись.

Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій (акції, облігації, векселі, сертифікати тощо) при дотриманні двох умов: вони повинні обертатись на ринку і служити борговим зобов’язанням.

Як видно з таблиці 2, загальна сума вкладень комерційних банків у цінні папери за період з 2000 р. по 2002 р. збільшилась в 327 разів. Найбільше зростання цих вкладень мало місце в 2001 році.

Інвестиційна діяльність комерційних банків України характеризуються такими даними

Таблиця 2.

 

2000

2001

2002

Збільшення в 2001

Збільшення в 2002

1. Вкладення банків у цінні папери і в спільну діяльність (млрд. грн.)

Всього

в акції;

в облігації

державні

недержавні

у векселі

2. Вкладення банків у спільну діяльність

 

92

7

40

1

39

45

17

 

 

14143

69

11685

1

11684

2387

253

 

30082

385

22533

21352

1181

7164

443

 

154 р.

9,9 р.

299 р.

0

299 р.

52 р.

15 р.

 

2,2 р.

5,6 р.

2,0 р.

21352 р.

10 р.

3 р.

1,8 р.

 

Вкладення комерційних банків в акції акціонерних товариств в 2002 р. склали 3,85 млн. грн., що в 55 раз більше, ніж в 2000 році.

Менш привабливим були вкладення комерційних банків в акції підприємств. В 2005 році вони становили 0,05 млн. грн., що в 1,5 рази більше, ніж в 2000 році. Загальна сума вкладень у банків у власність акціонерних товариств і підприємств незначна по відношенню до їх власного капіталу і складає 1%.

Найбільш активно бере участь у формуванні власності інших акціонерних структур АКБ "Україна". Вкладення цього банку в цінні папери акціонерних товариств і підприємств в 2002 р. склали 46 трл. грн., - більше 30% усіх вкладень банків на ці цілі. На долю решти 216 банків в 2002 р. припадало 269 млрд. грн. вкладень у власність акціонерних товариств і підприємств.

Крім вкладень власного капіталу у власність інших комерційних структур, банки України практикують спільну участь в реалізації проектів, що здійснюють їх клієнти. Так, вкладення комерційних банків у спільну діяльність у 2002 р. склали 443 млрд. грн. Основна доля цих вкладень припадає на "Промінвестбанк" - 394 млрд. грн. або 89%. Це, в основному, високоефективні проекти, що пов’язані з впровадженням нової техніки і технології.

АКБ "Україна" є одним з співвласників у дев’яти фінансово-кредитних організацій, 16-ти підприємств і по 25-ти суб’єктах господарської діяльності бере спільну участь у проектах. Крім того, цей банк був засновником Українського інвестиційного фонду. Вкладення капіталу банку у власність інших господарських структур по індивідуальній величині незначні. Більшість з господарських структур, у власності яких бере участь банк "Україна", поки що не приносять помітного прибутку і відповідно не приносять дивідендів.

Комерційні банки особливу увагу приділяють якості цінних паперів. Однак, якість важко визначити, розпізнати і регулювати. На якість облігацій, що купуються комерційними банками, впливає багато факторів, але їх не завжди можна виявити в момент покупки. Інвестування коштів не являється точною наукою. Не має надійного методу вкладення коштів на тривалий період, адже усі цінні папери певною мірою служать об’єктом спекуляції. Все це свідчить про те, що якість цінних паперів в значній мірі – відносне поняття.

Між позичковими та інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв'язок. Банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь позик або на користь інвестицій.

Функція інвестицій – поповнювати резервний капітал на основі ступінчатих строків зобов’язань інвестиційного портфеля (сукупність усіх видів цінних паперів, що належать банку), а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, що виникає в зв’язку з вилучення клієнтами своїх коштів чи заявок на позики, що перевищують наявні ресурси.

З ряду причин інвестиції не повинні мати однаковий рівень ліквідності з позиками. При виникненні потреби в коштах можна знизити обсяг інвестиційного портфеля і при необхідності зменшити вкладення в позики. Це досягається шляхом продажу цінних папе6рів, погашення позик, що були надання до запитання (кредити банку що надані позичальнику без встановлення конкретного строку погашення) тощо. Такі позички можуть бути стягнуті банком в будь-який час без попереднього повідомлення позичальника.

Банківським інвестиціям також властиві фактори ризику. Виділяють три таких фактори:

  • кредитний ризик пов'язаний з тим, що фінансові можливості емітента (юридичної особи, що випускає цінні папери) зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фінансові обов’язки;
  • ринковий ризик випливає з того, що у зв’язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів чи в економіці привабливість деяких цінних паперів як об’єкта вкладень може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою скидкою;
  • процентний ризик пов'язаний з фіксацією процента по облігаціях в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим вище ризик, що пов'язаний з динамікою ставки процента.

Здійснюючи інвестиційні операції, банки слідкують за рівнем їх доходності. Ставку доходу по облігаціях обчислюють у процентах і визначають шляхом відношення щорічного доходу за облігаціями на їх середню ціну.

Наприклад, річний доход по 100 облігаціях складає 25000 грн. Ціна облігацій 125000 грн. Ставка доходу по цьому пакету облігацій складає 20%. (25000 ÷ 125000 × 100).

Віддача від інвестицій в цінні папери повинна пропорційно відповідати ризикованістю вкладень.

Коли ризик відсутній, банк отримує доход Y3, при ризику X1, доход буде Y2, при X2 – Y1. У звичайних умовах, як правило, низький ризик дає низьку віддачу, а високий – пов’язаний з високими доходами.

Вартість облігацій і доходи від них знаходяться в зворотній залежності. Коли ціни низькі, доходи від облігацій великі, і навпаки. Інвестори, що купують облігації в період на високих процентних ставок, ризикують зменшенням вартості свого інвестиційного портфеля в разі підвищення ставок. З іншого боку при зменшенні процентних ставок відбудеться приріст ринкової вартості облігацій. З цього взаємозв’язку між цінами і доходністю облігацій (відношення суми доходу до ринкової їх ціни) випливає, що ринкова вартість банківського портфеля інвестицій коливається залежно від процентних ставок.

Наприклад, банк купив на фондовій біржі облігації одного емітента 100 одиниць, при ставці облікового процента 10% річних, купонному доході 12% річних і номінальній ціні 1000 грн. Вартість однієї облігації складе 1200 грн. (120 × 100% / 10), а всього пакета 120000 грн. (1200 × 100). Через деякий час ставка облікового процента піднялась до 15% річних, тоді вартість однієї облігації зменшиться до 800 грн. (120 × 100% / 15), а всього пакета до 80000 грн. Втрати банку складають 40000 грн. (120000 – 80000).

Банки повинні докладати максимум зусиль до того, щоб мінімізувати зменшення вартості портфеля інвестицій.

У багатьох випадках банки практично позбавлені вибору, вони подають облігації при підвищенні процентних ставок для того, щоб поповнити резерви при зменшенні обсягів депозитів чи задоволення попиту на кредит. Ризик, що обумовлений коливанням процентних ставок, як правило, залежить від строку погашення облігацій. Чим він менший, тим більше стабільна ціна, чим строк триваліший, тим ціна коливається більше.

Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним з методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Банки прагнуть підтримувати визначену структуру строків погашення цінних паперів. Одним з підходів, що використовуються багатьма банками, є підтримання ступінчатої структури, тобто кошти інвестуються так, щоб щорічно закінчувався строк визначеної їх частини. Кошти, що надійшли від погашення цінних паперів, реінвестуються (повторне вкладення коштів в ті напрямки, з яких вони вивільнилися) в папери з найбільш тривалим строком. При такому підході забезпечується простота контролю і регулювання, а також стабільність доходу.

Багато комерційних банків у своїй інвестиційній діяльності дотримуються стратегії "штанги". При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються короткостроковими паперами в той час як облігацій з середнім строком дуже мало чи вони взагалі відсутні.

При стратегії "штанги" сума вкладень в довгострокові облігації і час їх здійснення залежить від рівня довгострокових процентних ставок і напрямку їх зміни. Якщо вони передбачаються зменшення довгострокових процентних ставок, здійснюють великі вкладення в довгострокові цінні папери. Якщо очікується, що короткострокові ставки будуть стабільними чи зменшаться, купують зобов’язання на строк 3 – 4 роки. Якщо прогнози банку стосовно процентних ставок точні, метод "штанги" приносить кращі результати.

На процес регулювання портфеля інвестицій великий вплив мають вимоги власників депозитів (державних органів чи крупних корпорацій) про те, щоб банки тримали необхідну кількість визначених цінних паперів як забезпечення їх депозитів. Це відволікає частку та зменшує інвестиційні можливості банку.

Кожен банк при управлінні своїми активами формує первинні та вторинні резерви. До первинних резервів належать готівка в касі банку та кошти на кореспондентському рахунку. До вторинних – високоліквідні цінні папери, в основному державні боргові зобов’язання.

Таким чином, цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля згідно з їх призначенням, поділяється на інвестиції та вторинні ліквідні резерви (облігації внутрішніх позик та інші високоліквідні цінні папери). Вони відрізняються між собою ступенем ліквідності. Вторинні резерви можна негайно перетворити в готівкові кошти шляхом продажу на ринку цінних паперів. Однак ліквідність залежить також і від строків погашення цінних паперів.

Чим більше часу до погашення боргового зобов’язання, тим більше вірогідність зміни його ринкової вартості із зміною процентної ставки. Тому, наприклад, довгострокові облігації уряду менш ліквідні, ніж короткострокові векселі, хоча ці папери випускає один емітент – казначейство. Це залежить від того, що для облігацій характерний чималий ризик внаслідок змін процентних ставок за ними.

Інвестиційні цінні папери (акції і облігації, емітовані на тривалий строк, які дають їх власникам право на отримання сталого доходу) розраховані на більш тривалий строк, ніж цінні папери вторинних резервів. Встановлення граничних строків цінних паперів, що належать до вторинних резервів, залежить від керівництва банку. Тому цінні папери весь час переходять з однієї категорії до іншої. Наприклад, якщо по довгострокових облігаціях уряду (що при придбанні були віднесені до інвестицій) лишилося часу до погашення стільки, скільки по паперах, віднесених до вторинних резервів, їх можна віднести до ліквідних активів.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних умовах банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості, з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10-ти процентів від загальної вартості інвестиційного портфеля.

Коли портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути шляхом включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний доход, та агресивних цінних паперів (простих акцій, що забезпечують швидке зростання капіталу).


24.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!