Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Власні та залучені кошти комерційних банків: особливості формування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Власні та залучені кошти комерційних банків: особливості формування. Реферат

Ефективність заходів щодо формування власних і залучених ресурсів комерційного банку залежить від постійного аналізу банківськими спеціалістами структури й величини коштів, що зберігаються на депозитних рахунках, і вибору таких способів і шляхів їх залучення та використання, які були б максимально прибуткові для нього і відповідали інтересам клієнтів

Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних. Складовими ресурсами банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю й різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою.

До власних банківських ресурсів належать фонди, які створюються за рахунок прибутку та коштів акціонерів і засновників банку. їх метою є розвиток матеріально-технічної бази, покриття можливих збитків, забезпечення мінімального рівня платоспроможності, стимулювання праці співробітників.

Йдеться про статутний фонд, який відіграє вирішальну роль в обсязі власних коштів і формується з коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників. Згідно із законодавством, встановлення обсягу статутного фонду — право засновників комерційного банку, однак він не може бути менший від мінімуму, що визначений Національним банком України.

Один з найважливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків — емісія й розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів. Дозвіл на їх випуск дає Національний банк України, а реєстрацію здійснює Міністерство фінансів. Потрібно зазначити, що при організації комерційного банку забороняється для формування чи збільшення статутного фонду використовувати бюджетні ресурси або ті, що одержані в кредит чи під заставу.

У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти.

Залежно від рівня спеціалізації або відповідно до універсалізації комерційних банків, масштабів діяльності, конкуренції на ринку кредитних ресурсів, стану економічної кон'юнктури тощо структура банківських ресурсів окремих комерційних банків може суттєво різнитися. Ці особливості важливо враховувати в банківському управлінні. Наприклад, якщо для банку характерний універсалізм у діяльності, то для операцій з короткострокового кредитування як основне джерело залучених ресурсів доцільно використовувати короткострокові депозити.

Для банків з переважно інвестиційною діяльністю для залучення коштів можна застосовувати довгострокові позики від інших фінансово-кредитних закладів, цільові спеціальні фонди державних чи недержавних підприємницьких структур.

Ураховуючи наявність у структурі банківських коштів значної частини позичених і залучених ресурсів, пошук нових шляхів і можливостей їх зростання для банківського менеджера має особливе значення. Для виконання основних завдань менеджменту банківських ресурсів важливо класифікувати їх за основними ознаками.

Депозити банку за економічним змістом поділяють на три групи:

  • строкові депозити;
  • депозити до запитання;
  • ощадні вклади населення.

Кожна з цих груп класифікується за певними ознаками. Депозити за строками можна поділити на такі:

  • до трьох місяців;
  • трьох-шести місяців;
  • шести-дев'яти місяців;
  • дев'яти-дванадцяти місяців;
  • понад 12 місяців.

Депозити до запитання класифікують залежно від характеру та належності коштів, які зберігаються на рахунках:

  • кошти на поточних, бюджетних і кореспондентських рахунках;
  • кошти підприємств та організацій у розрахунках;
  • кошти місцевих бюджетів.

Ощадні вклади залежно від особливості їх зберігання бувають:

  • строкові;
  • строкові з додатковими внесками;
  • виграшні;
  • грошово-речові виграшні;
  • молодіжно-преміальні;
  • на пред'явника;
  • до запитання.

Депозити до запитання для клієнта — власника рахунка є найбільш ліквідними коштами. Переваги для власника цих коштів такі:

  • гроші вносяться та вилучаються як частково, так і повністю без будь-яких обмежень;
  • дозволяється отримувати гроші з таких рахунків у готівковій формі;
  • більша захищеність цих коштів, оскільки банк має зберігати в НБУ певні мінімальні резерви за залишками на цих рахунках.

Основні недоліки використання коштів на таких рахунках для їх власників і банків, які їх відкривають, такі:

  • відсутня плата за зберігання коштів на цих рахунках або вона дуже невелика (для власників рахунків);
  • необхідність тримати досить великі резерви на кореспондентському рахунку в НБУ для забезпечення миттєвої ліквідності за таким зобов'язанням (для банків).

Строкові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін їх повернення, банк за ними сплачує фіксований відсоток, а також існують певні обмеження щодо дострокового зняття цих коштів з рахунка.

Переваги строкових депозитних рахунків для їх власників і банків такі:

  • банк за залишками на таких рахунках сплачує підвищений відсоток (позитивно для власника);
  • нижча норма резервування і визначені терміни повернення (позитивно для банку).

Основні недоліки для власників рахунків визначаються тим, що ці кошти мають низьку ліквідність, а також їх власники не мають змоги використовувати ці кошти для поточних розрахунків і отримання готівкових коштів.

До позичених депозитних коштів належать кредитні ресурси, куплені на міжбанківському кредитному ринку. З цією метою банки проводять такі операції:

  • операції РЕПО (угоди про продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом);
  • отримання позик НБУ;
  • отримання міжбанківських кредитів.

Окрім того, джерелом придбання позичених коштів є емісія банківських векселів.

Операції за депозитами. У сучасних умовах джерела коштів, що розміщуються на депозитах, досить різноманітні. Це кошти на рахунках підприємств державного й недержавного сектора економіки, рахунках державних закладів і організацій, громадських і релігійних організацій, кошти орендарів, фермерів, тих, хто здійснює індивідуальну трудову діяльність. З точки зору банківського управління депозити можна поділити на дві групи: рахунки "до запитання" і строкові рахунки.

Депозити до запитання використовуються насамперед для здійснення поточних розрахунків. Власник рахунка може обирати при цьому різні форми платежів: платіжними дорученнями, готівкою, чеками, переказом (чи векселем). Відкривши такий рахунок, клієнт передає банку право технічного ведення своїх платіжних операцій. Депозити до запитання класифікуються залежно від характеру й належності коштів, що зберігаються на рахунках, зокрема кошти на розрахункових поточних рахунках державних і недержавних підприємств, організацій, установ.

Щодня здійснення платіжних операцій у банках потребує від банківських спеціалістів істотних витрат праці, які, хоч і знижуються через застосування комп'ютерної техніки, мають значну питому вагу в банківських витратах. Однак ці витрати більшою чи меншою мірою можуть компенсуватися тим, що клієнти, які відкрили рахунки до запитання, не в повному обсязі використовують свої кошти на рахунках. Тому досить стабільно не використовується так званий твердий залишок, який використовується банком для своїх комерційних цілей, тобто він може надавати їх у позику.

У середньому цей залишок є певною очікуваною величиною і утворюється внаслідок того, що безліч клієнтів банку регулярно знімають кошти зі своїх поточних рахунків і поповнюють їх через певний час. Але більшість клієнтів для оплати своїх зобов'язань не використовують всього вкладу. Навіть тоді, коли підприємство щоденно здійснює платежі, на рахунках залишаються певні грошові залишки.

Якщо протягом тривалого періоду потоки надходжень і витрат на рахунках залишаються збалансованими, динаміка величини твердого залишку на рахунках зумовлюється, в основному, циклічним характером підприємницького процесу. Такий залишок коштів на рахунках до запитання доцільно використовувати для розширення активних операцій, а отже, для підвищення прибутковості роботи банку. Без особливого ризику можна з цих коштів в певному обсязі надавати короткострокові кредити.

Вклади до запитання можна оформляти на поточні рахунки або на контокорентні рахунки, між якими є відмінність. Власник поточного рахунка може зняти з нього лише суму фактичного залишку коштів, тобто має змогу використати лише обсяг власних грошей. Коли банк відкриває своєму клієнтові контокорентний рахунок, то на ньому можливий як плюсовий, так і мінусовий залишок. Іншими словами, клієнт у будь-який час може не лише повністю використати власні кошти на рахунку, а й одержати від банку певний кредит у межах встановленого банком ліміту за дебетовим сальдо цього рахунка.

Другу групу депозитів утворюють строкові вклади. Комерційні банки приймають строкові вклади двох видів: вклади з безумовним строком вилучення і вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів з нього. Ці депозити, що мають в основному короткостроковий характер, вносяться, як правило, не менш як на один місяць. Для вкладника зміст строкового вкладення грошей полягає в одержанні більш високих відсотків.

Банк також має змогу використовувати депозитні кошти більш тривалий період, а отже, збільшувати відсоткові доходи.

Якщо у разі безумовних строкових вкладів (без попереднього повідомлення) після закінчення договірного терміну клієнт автоматично отримує право вилучити кошти з них у будь-який час, то при строкових вкладах з попереднім повідомленням у банк має надійти спеціальна заява вкладника. Термін подачі такого повідомлення про вилучення коштів вкладу попередньо обумовлюється і відповідно до цього встановлюється величина відсотка по вкладу.

Якщо клієнт хоче вилучити гроші з вкладу, то він має своєчасно повідомити про це банк згідно із зазначеними в договорі термінами повідомлення. Банківські менеджери, ураховуючи майбутні операції з вилучення депозитів, мають рефінансувати підписані кредитні угоди з інших джерел.

Управління пасивними операціями комерційних банків. Метою пасивних операцій є залучення банком необхідних йому кредитних ресурсів і розширення в такий спосіб можливості здійснення активних операцій.

У зв'язку з цим кожному банківському спеціалісту доцільно знати і творчо виконувати правила, що лежать в основі пасивних операцій.

Управління депозитними та ощадними операціями потрібно організовувати так, щоб забезпечити постійне зростання прибутку найближчим часом або в перспективі, створивши для цього необхідні умови. Реалізовуючи відповідну депозитну політику, доцільно розширювати коло клієнтів, застосовуючи до них різні умови вкладень, які б повніше відповідали їхнім інтересам. При здійсненні депозитних операцій важливо забезпечувати їх узгодженість у часі за грошовими сумами з кредитними операціями.

В управлінні депозитними операціями суттєве значення має контроль за строковими депозитами, особливо короткостроковими, які найбільшою мірою сприяють забезпеченню відповідної ліквідності балансу. Плануючи динаміку депозитних і ощадних операцій, банківські спеціалісти мають організовувати практичну роботу в такий спосіб, щоб резерви вільних коштів на депозитних рахунках, тобто тих, що тимчасово не використовуються для надання кредитів, були незначні.

Зазначимо, що резерви тимчасово вільних банківських ресурсів обчислюються відніманням від суми залишків коштів на розрахункових, поточних та інших депозитних рахунках величини заборгованості за кредитами.

Банківські менеджери з метою підвищення ефективності пасивних операцій мають постійно урізноманітнювати послуги й поліпшувати якість і культуру обслуговування клієнтів, що сприятиме розширенню можливостей щодо залучення депозитних і ощадних вкладів.

Оскільки банки виплачують за строковими депозитами вищий відсоток, аніж за депозитами до запитання, то зберігання вільних ресурсів за строковими депозитами відповідає інтересам як банків, так і їхніх клієнтів.

Однак здебільшого в комерційних банках відсутня продумана диференціація відсоткових ставок за депозитними угодами, що недостатньо стимулює залучення коштів на ці види вкладів у великих сумах і на тривалий період. Тому комерційні банки могли б за певну плату надавати клієнтам послуги з розрахунку тієї частини грошових ресурсів, що зберігаються на рахунках до запитання, які без загрози для операцій клієнта можна було б перевести на строкові депозити.

Звичайно, необхідно обчислити й суму додаткового прибутку, яку в такому разі міг би одержати вкладник. Для такого розрахунку використовуються дані про платіжний обіг за розрахунковими рахунками клієнтів й порівнюється середній залишок коштів клієнта на розрахунковому або поточному рахунку за рік й сума кредитового обороту за розрахунковим чи поточним рахунком за рік.

Ефективність заходів щодо формування власних і залучених ресурсів комерційного банку залежить від постійного аналізу банківськими спеціалістами структури й величини коштів, що зберігаються на депозитних рахунках, і вибору таких способів і шляхів їх залучення та використання, які були б максимально прибуткові для нього і відповідали інтересам клієнтів.

Підсумовуючи зазначене вище про особливості проведення депозитних операцій, а також те, що їх управління відіграє ключову роль в організації роботи банку, можна узагальнити основні принципи проведення цих операцій.

Принципи організації депозитних операцій такі:

  • депозитні операції мають сприяти отриманню прибутку чи створювати умови отримання прибутку в подальшому;
  • депозитні операції мають бути різноманітними і проводитися з різноманітними суб'єктами;
  • особливу увагу у процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим операціям;
  • необхідно забезпечувати взаємозв'язок депозитних і кредитних операцій за термінами і сумами депозитних і кредитних вкладів;
  • метою банку при здійсненні депозитних і кредитних операцій має бути мінімізація вільних коштів;
  • банку потрібно вживати заходів щодо урізноманітнення банківських послуг, які сприяють залученню депозитів.

Наприклад, до таких послуг можна зарахувати:

  • можливість здійснення платежів після закінчення операційного часу (16-18 год.);
  • можливість здійснення платежів з надходжень поточного дня;
  • застосування автоматизованої системи розрахунків банк-клієнт;
  • оплата комунальних платежів, за користування кабельним телебаченням, послугами мобільного зв'язку тощо;
  • відкриття для клієнтів НАУ-рахунків (поточні рахунки за грошовими залишками, на яких банк нараховує відсотки).

Література

  1. Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1994. — 397 с.
  2. Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.
  3. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції" / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998. —448 с.
  4. Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка; Учеб. -метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.
  5. Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП "Космополис", 1991. —480 с.
  6. Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски; Учеб. -метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.
  7. Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.
  8. Остапишин Т. П. Основи банківської справи; Курс лекцій. — К: МАУП, 1999. — 112 с.
  9. Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.; Либра, 1994. — 330 с.
  10. Платіжні системи; Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. — К.; Либідь, 1998. — 416 с.


22.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!