Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Комерційні банки як складова банківської системи країни. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Комерційні банки як складова банківської системи країни. Реферат

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку

Історія розвитку банків. Історія не лишила достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції виконували, що впливало на їх розвиток. На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки тоді, коли з'явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції.

Інші вказують на більш ранні темпи виникнення банків. На їх думку, ті з'явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Таким чином, уявлення про час появи банківських установ розтягується майже на дві тисячі років.

Етимологія слова "банк" сягає до французького слова "banque" та італійського "banca". Ці слова відповідно означають "скриня" та "лавка" і описують дві основні функції, які виконували банки. "скриня" вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігається щось цінне. В Італії у ХII сторіччі слово "banca" означало стіл, прилавок або робоче місце. Такі столи встановлювались на майданах, де відбувалася жвава торгівля товарами.

Торгівля велася з використанням різноманітних монет, що карбувалися як державами, так і містами й навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б оцінити і дати пораду при їхньому обміні. Коли врахувати, що у десятому сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стане зрозумілим, чому банкіри виявились неодмінними учасниками торгових операцій, а їхні "банки-столи" набували все більшого поширення. Подібні міняйли зі своїми особливими "столами" були в Стародавній Греці і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артемиди в Ефесі концецтрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Алоллона в Дельфах - вільні кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багатства лежать без руху, в той час як від них можна було б одержувати істотну користь, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких доходив до 36% річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені (тобто рахунок у сучасному розумінні).

Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. При цьому спочатку було необхідне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, проте пізніше з'явилися письмові накази, які полегшували і при скорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів в укладанні договорів між клієнтами, стали виступати посерадниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки (лат. hudu - гуду), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.

Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca dі San Ucorgіo) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних міняйл Північної Італії.

Сутність банківської системи і комерційних банків

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

Банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

В такому тлумаченні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізнясться від кредитної системи. до складу останньої включають всіх посередників грошового ринку - як банківських, так і небанківських.

Необхідність, формування банківської системи, як особливої, структури, визначається двома групами причин:

  • пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
  • пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева побудова.

На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями). Такій установі надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері.

Його основними функціями є:

  • грошово-кредитне регулювання економіки;
  • емісія валюти країни і забезпечення обігу;
  • контроль за діяльність кредитних установ;
  • акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
  • кредитування комерційних банків;
  • кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
  • зберігання та проведення операцій із золотовалютними за пасами і резервами.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб'єкти - учасників грошового обігу: фірми, сімейні господарства, державні структури. через ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами".

Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку.

Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання.

В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв'язків клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.

Логічною є трактова суті банку не як організації, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк.

Як будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл.

Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх "продавців", сховища, "товарний запас". Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом.

Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.

Банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи.

Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.

Банк - наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

Але вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:

  • малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;
  • середні - зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
  • великі - зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
  • найбільші - зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є "Аваль". Решта банків із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі було 13 банків.

Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:

  • малі банки з активами до 50 млн. грн;
  • середні - з активами від 50 млн. грн до 100 млн. грн;
  • великі - з активами від 100 млн. грн до 1 млрд. грн;
  • найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

  • міжнародні, працюють як в Україні так і за її межами;
  • міжрегіональні, які здійснюють свою д на території всієї України;
  • регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону;

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська - понад 20%).

За формою власності комерційні банки можуть бути:

  • унітарними - заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.;
  • з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують 2 унітарні комерційні банки з державною формою власності6 Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

За організаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як:

  • акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);
  • товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);
  • кооперативи (кооперативні банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати в банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банк формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких (кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки. До особливостей створення та функціонування місцевих кооперативних банків слід віднести:

  • законодавче обмеження кількості учасників банку 50-ма особами;
  • кожен учасник банку має право лише одного голосу;
  • клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Залежно від діапазону операцій які здійснюють учасники банківських систем розрізняють:

  • універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;
  • спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються за:
  • клієнтською спеціалізацією;
  • галузевою спеціалізацією;
  • функціональною спеціалізацією - невелике кола послуг для більшості своїх клієнтів

За функціональною спеціалізацією розрізняють:

  • інвестиційні та інноваційні, що спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки і надання довгострокових кредитів;
  • ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих строкових депозитів;
  • іпотечні здійснюють кредитні операції на тривалий строк, під заставу нерухомості;
  • облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на короткострокових депозитних і кредитних операцій.

Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залучення вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням.

Виникнувши як альтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали, по суті, першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту. Завдяки операціям, які здійснюють комерційні банки вони є невід'ємною і основною частиною сучасного грошового господарства.

Операції комерційних банків

Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3, Статутом банку.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять:

Прийом вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Відкриття та ведення поточних рахунків і банків кореспондентів, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

  • Операції з валютними цінностями.
  • Емісію власних цінних паперів.
  • Організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
  • Операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).
  • Надання гарантій доручень та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають х виконання у грошовій форми.
  • б. Придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).
  • Лізинг.
  • Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.
  • Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.
  • Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток.
  • Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцій.

Операції приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків, розміщення залучених коштів належать виключно до банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію.

Інші юридичні особи мають право здійснювати тільки дві останні операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право на такі операції.

1. Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.

2. Здійснення випуску, обігу, погашення державно та іншої грошової лотереї.

3. Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

4. Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

  • з інструментами грошового ринку;
  • з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

6. Депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки та комісійну винагороду за свої операцій.

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.

Ресурси комбанків - це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.

Існують власні ресурси - статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяється на основний та додатковий (загальні резерви за активними операціями і поточними доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому - через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів - це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рахунок прибутку.

Пасиви банку можна розділити на дві великі групи:

  • банківський капітал;
  • залучені кошти.

Залучені ресурси - кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Поділяються на депозитні:

  • до запитання - на поточному рахунках клієнта для розрахунку по господарським операціям, контокорентні рахунки - поточні рахунки з комісією;
  • строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту під %.

Та не депозитні (позичені) кошти - залучені кошти, як міжбанківські кредити, кредити НБУ, операції з ЦП тощо для підтримки поточної ліквідності. Міжбанківський кредит - розміщення вільних ресурсів в інших банках, % ставка нижча ніж за кредитами господарствам і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Активні операції банків - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з'являється третій економічний суб'єкт - фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб'єктом - вільними грошовими коштами. Основні фінансові посередники - банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Загальне для них:

  • всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;
  • вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім'я, створюючи власні зобов'язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов'язання перед вкладниками;
  • прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов'язані з їх залученням.

Відмінність:

  • банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи - тільки акумулюють;
  • банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші.

Функції комерційних банків

Комерційні банки - головна ланка дворівневої банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни.

  • управління грошовим обігом;
  • забезпечення платіжного механізму;
  • акумуляція заощаджень;
  • надання кредиту;
  • фінансування зовнішньої торгівлі;
  • довірчі операції
  • зберігання цінностей;
  • консультування і надання інформації.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії їми надані.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта, простий вексель, чек.

Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів. У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

  • зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;
  • одержання позики в межах відкритого ліміту;
  • депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;
  • одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;
  • переказ коштів з одного рахунку на іншій;
  • обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;
  • термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок;
  • банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп'ютера.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв'язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша - часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

Лізинг і факторинг - форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

  • розпорядження майном після смерті власника;
  • керування майном на довірчій основі і піклування;
  • агентські функції;

Вирішальну роль в функціонуванні системи відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Вона включає декілька напрямків:

  • трансформацію ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладників та акціонерів до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцій; створення резервів; диверсифікації% ставок в залежності від ризиковості кредитів; страхування депозитів тощо;
  • трансформацію строків: мобілізація значних обсягів короткострокових коштів і їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довготривалі активи;
  • трансформацію капіталу: мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізаціі масштабних проектів;
  • просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регіонів і з інших країн, спрямувуючи на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкту, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.

Однією з важливих функцій банків є їх здатність "робити гроші" - розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банки називають "фабриками кредиту". Надаючи позичку під боргові зобов'язання своїх клієнтів (забезпечені товарно-матеріальними цінностями, що не є грішими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливість надходження в обіг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економіці країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всій банківській системі.


21.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!