Osvita.ua Вища освіта Реферати Банківська справа Теорія управління ліквідністю комерційного банку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теорія управління ліквідністю комерційного банку. Реферат

У управлінні станом ліквідності можна виділити два крайніх напрямки. Одне з них - політика пильного контролю за резервами. Інша протилежність - політика постійної підтримки резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог щодо норм обов'язкових резервів і в пікові періоди зростання депозитів

Теорії управління банківською ліквідністю з'явилися практично одночасно з організацією комерційних банків. В даний час розрізняють чотири особливі теорії: комерційних позичок, переміщення, очікуваного прибутку - вони пов'язані з управлінням активами і теорія управління пасивами.

Відповідальні за управління станом ліквідності співробітники банку навряд чи усвідомлюють те, що у своїй практичній діяльності вони перетворюють одну з теорій ліквідності. На практиці в тій чи іншій степені використовуються всі теорії, але в різних банках одній з них надається більше значення.

У управлінні станом ліквідності можна виділити два крайніх напрямки. Одне з них - політика пильного контролю за резервами. Вона зводиться до того щоб не припустити наявності в банку коштів, що не приносять прибутки, тобто фактично будь-якого надлишку коштів щодо потреб у них.

Інша протилежність - політика постійної підтримки резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог щодо норм обов'язкових резервів і в пікові періоди зростання депозитів. Більшість банків притримується середини. Для всі великих банків є вигідним строго контролювати наявні кошти, а дрібні банки усе більше усвідомлюють той внесок, що може внести вміле управління касою в забезпечення загальної прибутковості операцій.

Першим завданням планування потреб у ліквідних коштах є управління готівкою, тобто підтримка рівня обов'язкових резервів і забезпечення запасу банкнот і монет, достатнього для задоволення потреб клієнтів. З огляду на, що сума грошей у касі банку протягом його робочих годин постійно змінюється в міру притоку і відтоку грошей у результаті численних угод, то це завдання настільки ж важке, як і важливе. Каса не приносить прибутку, отже, завданням керівництва банку буде підтримка каси на мінімально допустимому рівні.

Управління готівкою припускає виконання банком багатьох розрахунків і упорядкування звітів для Національного банку, у тому числі щоденний звіт "Наявність коштів у касі".

Як уже говорилося, теорія управління ліквідністю з'явилася і розвивалася практично одночасно з організацією і розвитком комерційних банків. Спочатку питання про банківську ліквідність мало два теоретичних підходи. Перший підхід був заснований на тому, що структура активів банку по строках повинна точно відповідати структурі його пасивів, а це практично виключало можливість проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено так називане золоте банківське правило, що полягає в тому, що розмір і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань.

Другий підхід базувався на реальній невідповідності структур активів і пасивів балансу, оскільки жодний навіть самий потужний комерційний банк не застрахований від наслідків фінансово-кредитних явищ, що постійно відбуваються в соціально-економічних системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів по позичках, кон'юнктури попиту і пропозицій на ринках позичкових капіталів коштів, цінних паперів і інших проявів незбалансованості ринкових відносин. Такі явища найбільше характерні для країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої до ринкової економіки.

Всі вищевказані тай інші труднощі, що реально виникали на різноманітних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, потребували постійної турботи банківського керівництва про підтримку визначеного рівня ліквідності. Забезпечення цієї базисної умови стійкої діяльності комерційних банків викликало об'єктивну необхідність вирішити проблему ліквідності через можливість управління структурою балансу, тобто можливість управління активами і пасивами комерційних банків.

У процесі еволюційних перетворень соціально-економічних систем, ускладнення й удосконалення світової практики банківської справи другий підхід до питання ліквідності комерційних банків одержав подальший розвиток по двох основних напрямках: теорії управління активами і теорії управління пасивами комерційних банків.

Оцінка ліквідності балансу комерційного банку

Основні напрямки аналізу ліквідності балансу банку. У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставиться завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам, виявлення чинників, що викликали відхилення фактичного значення коефіцієнтів ліквідності від установлених Національним банком.

Основними якісними чинниками, що визначають ліквідність, є види залучених депозитів, їхні джерела і стабільність. Тому аналіз депозитної бази служить відправним моментом в аналізі ліквідності банку до підтримки його надійності.

Використовуючи методи порівняльного аналізу пасивних операцій, можна виявити зміни в обсягах цих операцій, визначити вплив їх на ліквідність банку. Основне місце в ресурсах банку займають залучені депозити, розрахункові і поточні рахунки. залучені кошти по строках вимог, тобто ступеня ліквідності, можуть бути підрозділені для аналізу на такі підгрупи:

  • Термінові депозити.
  • Депозити до запитання (кошти державного бюджету і бюджетних організацій, розрахункові і поточні рахунки підприємств, організацій, кооперативів, орендарів, підприємців, населення, а також кошти в розрахунках).
  • Кошти, що надійшли від продажу цінних паперів.
  • Кредитори.
  • Кредити інших банків. Питома вага окремих підгруп у загальній сумі притягнутих коштів характеризує місце і роль у кредитному потенціалі кожного виду ресурсу і відповідних економічних контрагентів.

У процесі здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно використовувати такий математичний інструментарій.

При визначенні середнього строку збереження вкладної гривні, що відбиває в динаміці стабільність внесків, що особливо важливо для оцінки внесків у якості ресурсів короткострокового кредитування.

 

де: СД - середній строк збереження в днях; Оср - середній залишок внесків; В - оборот по видачі внесків; Д - кількість днів у періоді.

При визначенні рівня осідання коштів, що надійшли у внески:

 

де: Ок - залишок внесків на кінець року; Он - залишок внесків на початок року; П - надходження у внески.

При визначенні частки коштів від планової виручки, що осідає на розрахунковому рахунку, що без збитку для підприємства може бути розміщена на терміновий депозитний рахунок:

 

де: Дос - частка коштів від планової виручки підприємства, що може бути приміщена на терміновий депозитний рахунок у планованому періоді; Оср - середній залишок коштів на розрахунковому рахунку за відповідний період минулого року (3, 6, 9,12 місяців), розраховується як середня хронологічна на підставі фактичних залишків на місячні або квартальні дати; Пфакт - фактичні надходження на розрахунковий рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року); Ппл - очікувані надходження на розрахунковий рахунок (план по реалізації) у планованому періоді.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток. Чим надійніші пасиви, тобто чим більший термін і сума депозитів, тим більший відсоток гарантує банк. Крім того, відсоток по депозиту повинний враховувати рівень інфляції.

Депозитна політика вітчизняних комерційних банків починає застосовувати інструменти закордонної практики - це депозитний сертифікат на пред'явника, що з'явився наприкінці 1990 р., що може обертатися на ринку як будь-який інший цінний папір. Він має дві переваги.

По-перше, депозитні сертифікати на відміну від інших інструментів депозитної політики є предметом біржової гри, і, отже, покупець може розраховувати на одержання додаткового прибутку в результаті сприятливої зміни кон'юнктури ринку. По-друге, у випадку здійснення урядом намірів про заморожування депозитів підприємств придбання сертифіката, що має вільне обертання на ринку, дасть їхнім власникам деяку свободу маневру. У цій ситуації сертифікат стає альтернативним засобом платежу.

Банки повинні мати свою стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.

У процесі аналізу ліквідності балансу доцільно виявити міру дотримання принципів ліквідності за допомогою підтримки оптимального співвідношення між термінами депозитів і термінами коштів, розміщуваних в активних операціях. Аналіз доцільно проводити шляхом розрахунку таких коефіцієнтів:

  • К1 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів з обмеженою ліквідністю (кошти на рахунках до запитання, кошти на строкових вкладах із термінами до 6 місяців);
  • К2 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із середньою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від 6 місяців до 1 року);
  • К3 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із високою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від року до 4 років).

Всі три коефіцієнти ліквідності можуть бути розраховані по одній формулі:

 

де: Кл - коефіцієнт ліквідності (К1, К2, К3); Зк - заборгованість за позикою, наданою відповідно на 6 місяців, на рік, від року до 4 років; Р - притягнуті депозити відповідно з зазначеними коефіцієнтами на термін до 6 місяців, до року, від року до 4 років.

Зазначені коефіцієнти повинні бути, як правило, нижче 100%.

Додатковими чинниками підтримки ліквідності є обмеження розміру кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів установи банку, і видача кредиту можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування, що мінімізує втрати банку від порушення умов повернення позичок.

Банки звичайно за участю держави практикують "трансформацію" ліквідних грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові кредити. Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема, житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта "трансформації" ресурсів короткострокових у довгострокові. Коефіцієнт розраховується по формулі:

 

де: R - короткострокові ресурси; S - короткострокові позички; К - трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.

Досвід закордонних і вітчизняних комерційних банків свідчить про те, що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і стабільність. Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими ресурсів.

У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам наказується в місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями.

Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

Якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим встановлене мінімально допустиме. те діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку.

У цьому випадку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних ресурсів.

Стан ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних значень від нормативно встановлених співвідношень різноманітних груп активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і порівняння ліквідних активів із загальною сумою активу балансу. Якщо співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків, внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою розширення ресурсного потенціалу.


16.05.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!