Osvita.ua Вища освіта Реферати Архітектура Методи архітектурного проектування: поняття та зміст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Методи архітектурного проектування: поняття та зміст. Реферат

Поняття методу і методики проектування. Комплексний метод проектування. Зміст і форма об'єкта

Поняття методу і методики проектування

Методологія як поняття в цілому позначає вчення про структури, логічну організацію, методи і засоби діяльності (у тому числі - архітектурної). У рамках загальної методології виділяють методологію науки, вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Метод (грецьк. - шлях дослідження, теорія, вчення) – це спосіб рішення конкретної задачі, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. У філософії – це спосіб побудови й обґрунтування системи філософського знання.

Методика – це послідовність виконання певних дій для рішення поставленого завдання в рамках визначеного методу.

Методологія архітектури (за визначенням Ю. Євреїнова) – це по-перше, галузь наукового знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної архітектурної діяльності.

По-друге, до методології архітектури відносять сукупність засобів, прийомів, принципів і підходів, які використовуються в різних видах архітектурної діяльності.

Метод архітектурного проектування, яким користається архітектор-практик, у цілому визначають як творчий метод архітектора. Цей метод полягає у творчому комплексному підході до рішення питань проектування. Ці питання охоплюють спектр завдань від створення образу-ідеї до координації архітектурної розробки з представниками суміжних професій і реалізації у будівництві.

В умовах сучасного росту знань і вимог до архітектурної діяльності особливої актуальності набули інформаційні методи – комплексний, проблемний, експериментально-лабораторний, оптимальний і ряд окремих методів.

Комплексний метод проектування, що охоплює всю складність архітектурного механізму, застосовується як у навчальному процесі, так і в проектній архітектурній практиці.

У процесі комплексного проектування студент повинен опанувати (а практик вільно користатися):

  • методом аналізу - типологічного, функціонального, економічного, візуального;
  • методом синтезу – прийомами компонування цілісної системи архітектурного об'єкта і засобами гармонізації об'єкта проектування (будинку, комплексу чи району міста) з навколишнім середовищем.

Комплексний метод проектування

Комплексний метод функціонального, конструктивного і художнього проектування – це універсальний метод, що поєднує науку і практику. Він дозволяє органічно з'єднати усі види діяльності, що впливають на одержання кінцевого продукту – архітектурного проекту, і, в решті решт, об'єкта проектування – просторового середовища життєдіяльності людини.

З огляду на диференціацію окремих областей науки і техніки, метод комплексного проектування здійснює інтеграцію, тісний зв'язок окремих технічних і наукових знань, відбиває вирішальні тенденції розвитку архітектури, техніки і науки, нових матеріалів і конструкцій, філософії й ідеології.

Принцип комплексного проектування розглядається в двох аспектах: по-перше, як теоретична основа творчого методу архітектора, що припускає одночасну розробку містобудівних, функціонально-планувальних, конструктивних, економічних і архітектурно-художніх питань у їхньому тісному взаємозв'язку і, по-друге, як практична основа проектування, що вирішує проблему з'єднання архітектурного проектування з науково-технічним комплексом знань.

Комплексне проектування передбачає:

  • а) творче застосування пізнань про людину, природу і суспільство в їхньому глибокому взаємопроникненні;
  • б) сполучення теорії і типології архітектури з проектуванням;
  • в) взаємозв'язок з архітектурним проектуванням діяльності з конструювання, будівельної фізики, геодезії, розміщення інженерних мереж, планування й економіки проектування і будівництва;
  • г) використання даних з соціології, кліматології, гігієни, психофізіології й урбоекології.

Комплексне проектування як інформаційний метод

Процес комплексного проектування розглядається як система, що регулює свою діяльність на основі обміну інформацією між представниками різних спеціальностей і архітекторами. Інформаційний метод в цій діяльності застосовує систему прямих і зворотних зв'язків.

Прямі зв'язки мають на увазі зв'язок архітектор – представник суміжної спеціальності (архітектурне рішення – його інженерна розробка).

Зворотні зв'язки (конструктивні, технологічні, економічні можливості й умови – архітектурне рішення) корегують архітектурний задум у напрямку його найбільшої оптимізації, роблять архітектурне рішення більш органічним, таким, що співвідноситься з існуючими технологіями будівельного виробництва, економічними умовами тощо.

Комплексне проектування через цей метод вирішує проблему досягнення взаєморозуміння між його учасниками, робить для учасника інформацію такою, що має певний цілеспрямований зміст.

Проектування об'єкта як системи. Метод структурного аналізу

Слово система в перекладі з грецької мови позначає з'єднання, або ціле, складене з частин. Система – це безліч елементів, які знаходяться між собою в зв'язках і відносинах, що утворюють цілісність. Під системою розуміється зв'язане ціле, утворене взаємозалежністю і погодженістю складових його частин і елементів, тобто структурою.

Структура виступає як характеристика системи. Структура - це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх впливах. (Докладніше про це йдеться у дисципліні "Теорія систем і архітектура", що вивчається на 5 курсі).

Застосовуваний у науці метод структурного аналізу дозволяє розглядати будь-який об'єкт як систему, що має сукупність спільних властивостей, виражених у структурі, яка характеризує цю систему. Підхід до архітектурного об'єкта, як до системи, дозволяє оцінити механізм взаємодії компонентів у конкретній системі, значення окремих вимог, що обумовлюють рішення в зв'язку з розумінням цілого, і гарантує різнобічність і повноту розгляду об'єкта у взаємодії з навколишнім середовищем.

При формуванні архітектурного твору взаємодіє безліч сил — постійних і перемінних факторів, роль яких не однозначна: містобудівні, кліматичні, функціонально-планувальні, конструктивно-технічні умови й архітектурно-художні, економічні й експлуатаційні вимоги.

Комплексний метод передбачає проведення структурного аналізу системи на кожному етапі її розробки. Архітектор, працюючи над проектом, аналізує найважливіші фактори, розглядає їх у тих відносинах, якими вони зв'язані між собою, і їхня взаємодія в конкретному об'єкті розкриває суперечливість вимог, синтезує їх і підкоряє побудову керівній ідеї.

Кінцева мета процесу — створення цілісної композиції проектованого об'єкта.

Якісна визначеність проекту, його композиція розкривається в даній формі організації змісту, у співвідношенні об'єкта і зовнішнього середовища, у спільних закономірностях побудови об'єкта, що виражають взаємозв'язки і єдність усіх формотворних факторів.

Усе це є основою для вироблення методичних позицій проектування. До цих позицій відносяться:

  • єдність змісту і форми об'єкта проектування (будинку, міста і т. д.);
  • взаємодія зовнішнього і внутрішнього;
  • функціональна доцільність;
  • роль конструктивного задуму;
  • фактор економіки;
  • композиція як цілісність;
  • художні засоби і закономірності;
  • домірність;
  • архітектурний образ.

Зміст і форма об'єкта

Методикою проектування ставиться завдання розкрити зміст об'єкта як сукупності призначення будівлі і нерозривно зв'язаних з ним ідейно-образних вимог.

Новий зміст об'єктів проектування відбиває конкретні соціальні, культурні і естетичні потреби суспільства, обумовлює виникнення нової форми, що впливає на зміст і сприяє його розвитку.

Співвідношення форми і змісту в композиції архітектурного об'єкта виступає в єдності структури і функції. Функція організує структуру, структура - визначає функцію.

Внутрішня побудова виявляє своєрідність даного типу споруди, її специфічні особливості. Організація об'ємно-просторової структури є якісним критерієм внутрішньої побудови об'єкта.

Зв'язки, що формують структуру в архітектурному об'єкті, можуть бути функціональними, залежними від конкретної діяльності і виражатися як комунікації (пішохідні, транспортні). Композиційні зв'язки, як правило, будуть візуальними. Вони виражаються як безпосередній зоровий контакт або як послідовність візуальних кадрів, що формують просторово-часовий ланцюг вражень від об'єкта, що потім складається в єдиний синтезуючий художній образ.

Зовнішня форма об'єкта виражає внутрішню побудову і створюється у взаємозв'язку з іншими об'єктами просторового середовища, у яких об'єкт розміщається.

Специфічне орієнтування об'єкта до навколишнього простору виступає як якісна своєрідність його побудови.

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього

Варто мати на увазі, що внутрішня побудова безпосередня зв'язана з зовнішньою структурою і є її функцією, як у функціональному, так і в композиційному аспектах.

Проектування об'єкта як системи дає розуміння зв'язку об'єкта з зовнішнім середовищем. Містобудівний підхід визначає кожен архітектурний об'єкт як систему, що входить до складу іншої, більш складної просторової системи; стосовно неї перша система виступає як компонент. Так, житловий будинок — система стосовно його компонентів — секції і квартир, у той же час він один з компонентів просторової системи — групи будинків чи ансамблю. Зовнішня і внутрішня структура завжди знаходяться в єдності і взаємопроникненні.

Вибір взаємозв'язків зовнішнього і внутрішнього простору впливає на архітектурний і конструктивний задум проекту, на композиційний прийом у цілому.

Формування інтер'єру у взаємодії з зовнішнім природним середовищем підвищує комфортні - функціональні і естетичні якості рішення внутрішнього простору. Розкриття громадських і житлових будинків до навколишнього середовища служить засобом художньо-емоційного і психофізіологічного впливу.

Необхідно враховувати послідовність естетичних вражень, що виникають при русі поза будівлею й усередині її. "Досконалість організації внутрішнього руху і стане основною біологічною якістю створюваного нами організму, інакше кажучи, ступенем зв'язку між здійсненою спорудою і її призначенням" [Ле Корбюзье, 110].

Таким чином, предметом архітектурного проектування стає взаємодіюча система архітектурного об'єкта і середовища.

Функціональна доцільність

Функціональний метод розкриває внутрішні зв'язки, обумовлені призначенням будівлі, технологічними процесами, що відбуваються в даній матеріальній оболонці. Принцип доцільності, "користі" архітектурного твору розкривається в прагненні щонайкраще задовольнити матеріальні і духовні потреби суспільства при розумному мінімумі витрат. На функціональні вимоги впливають рівень розвитку техніки й економіки, особливості побуту і культури, кліматичні і топографічні умови.

Приступаючи до проектування, архітектор визначає обов'язкові (закономірні) і необов'язкові (бажані) функціональні зв'язки. Цій меті служить методика складання функціонально-оперативних схем для запису інформації про стан об'єкта, використовуючи апарат теорії графів [124, стор. 11 - 21].

Розробка об'ємно-планувальної структури, композиції ширше функціонального рішення. Функціональна схема не може використовуватися в якості реальної естетичної структури. "Форма визначається функцією, але перевершує її, оскільки художня уява може її супроводжувати без збитку для неї" [Ф. -Л. Райт, 184, стор. 245].

Істотно для методики комплексного проектування введення поняття "поводження" об'єкта, що визначає взаємодію компонентів усередині системи в часі. Процеси, що відбуваються в об'єкті, показують динаміку, разом з тим просторова структура будівлі дає їм статичне вираження. Подолання цього протиріччя знаходить своє відображення в ідеї гнучкого просторового рішення як житлових, так і громадських будівель. "Одного функціонування для мистецтва недостатньо — разом з тим... не знайдеться нікого, хто став би затверджувати, що красивому дозволено погано функціонувати" [Г. Б. Бархін, 62, стор. 37].

Роль конструктивного задуму

Саме формулювання завдання архітектури як створення матеріального середовища шляхом штучного виділення певної частини простору як матеріальної оболонки об'єму показує необхідність злитості архітектурно-просторового і конструктивного задумів і ту роль, що приділяється техніці як засобу створення архітектурної споруди.

Комплексний метод припускає одночасну розробку архітектурної і конструктивної структури будівлі.

Будь-яке удосконалювання конструктивного і технічного рішення є удосконаленням архітектурного рішення. Усяка робота над організацією простору є робота над технікою, усяка робота над технічною проблемою є робота над рішенням простору. Структурне мислення, розвинене в архітектора в процесі навчання, дозволяє вирішувати подібні задачі синтезу конструктивної і композиційно-образної побудови об'єкта.

Видатний архітектор Фелікс Кандела висловив думку про те, що сучасну архітектуру можна створювати як скульптуру, що сприймається "зсередини". Інструментом, що дозволяє створити ці "скульптури", служать різні структури, і архітектор повинний уміти користатися цими структурами. Тому в учнях архітектурних шкіл, на його думку, необхідно розвивати структурну уяву.

Ця думка майстра розкриває найважливіше завдання проектування, що полягає в створенні цілісності архітектурної і конструктивної структури будівлі, зв'язку форми і конструкції. Взаємовплив техніки і художньої творчості являє собою складний суперечливий процес, що знаходить свою єдність у композиції архітектурного твору.

Література

1. Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А. П. Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2. Бархин М. Б. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч. -метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

4. Пономарев Я. Психика и интуиция. – М.: Политиздат, 1967.

5. Райт Френк Ллойд. Будущее архитектуры. М.: Госстройиздат, 1960.

6. Симонов П. Роль эмоций в приспособительном поведении живых систем. //Вопросы психологии, 1965, № 4.

7. Выготский Л. С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8. Фресс Поль, Пиаже Жан. Экспериментальная психология. – М.: Прогресс, 1966.

9. Чепелюк Ю. В. Архитектурная композиция как выражение "целого" - "единого". -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

10. Панова Л. П., Шубович С. О. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектура композиція. Композиція-сприйняття". Частина 1. - Харків: ХДАМГ, 2001. - 60 с.

11. Жмурко Ю. В., Панова Л. П. та ін. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектурна композиція. Композиція-сприйняття". Частина 2. - Харків: ХДАМГ, 2002. - 60 с.


23.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!