Osvita.ua Вища освіта Реферати Архітектура Арабська та Східна архітектура. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Арабська та Східна архітектура. Реферат

У рефераті подано відомості про архітектуру арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття)

У першій половині VII століття лавина арабських завойовників вийшла за межі Аравійського півострова і швидко підкорила сусідні країни. На початок VIII століття кордони створеної ними феодальної держави – Арабського халіфату – поширилися до Атлантичного океану на заході, до річок Інд і Сир-Дар’я на сході, до Кавказького хребта на півночі, а на півдні доходили до берегів Індійського океану і до неродючих пісків Сахари.

В завойовані країни араби принесли засновану Магометом нову релігію – іслам (це слово означає "покірність"), який зіграв таку ж роль у зміцненні феодалізму на Сході, як християнство на Заході.

Спочатку культура арабів була нижчою від культури завойованих ними країн. Та незабаром араби увібрали краще з античної культури і культур інших підкорених народів, створивши на цій основі свою власну високу цивілізацію. Загальновідомі досягнення вчених халіфату у медицині, математиці, астрономії, історії, географії. Арабська мова стала загальновизнаною мовою спілкування вчених на Сході, подібно до латині на Заході.

Вплив арабської культури продовжував позначатися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, й навіть після вигнання арабів із завойованих ними країн. У кожній з них, з огляду на обставини, що склалися, архітектура була достатньо самобутньою, але з переважанням загальних рис. Їх формуванню сприяли інтенсивні зв’язки з народами халіфату, схожість шляхів розвитку феодалізму та природних умов, спільність культурних та побутових традицій, загальне віросповідання і т. ін.

Засновник ісламу шейх Магомет зробив першою столицею об’єднаної арабської держави місто Мекку, а з 622 року – Медіну. Ця дата вважається першим роком становлення мусульманської культури.

В історії арабських халіфатів традиційно виділяється три періоди:

  • період ранніх халіфатів (622 – 661 роки);
  • період Омейядського халіфату (661 – 750 роки);
  • період Аббасидського халіфату (750 – 1258 роки).

Початковий період існування арабського халіфату характеризується швидким зростанням кількості та розмірів міст. Це було пов’язано з розвитком ремісничого виробництва і торгівлі, необхідністю створення опорних пунктів у підлеглих країнах. Багато міст виросло з військових поселень, побудованих завойовниками у підкорених країнах. Навколо первісного укріпленого феодального замку – цитаделі – розвивалася основна частина міста – шахристан, що також обносився стіною, а за його межами виростали захищені власними стінами рабади (ремісничі слободи).

У цитаделі розміщувалися палац правителя, арсенал, казарми, у шахристані – основні адміністративні й культові будівлі, базари, лазні, житло можновладців. Основним населенням рабадів були ремісники.

В усіх завойованих країнах з’явилися нові типи монументальних споруд, притаманних арабській архітектурі. Головні з них: мечеті (слово перекладається як "місце поклоніння"), медресе (школи богослов’я), мавзолеї, маристани (лікарні), палаци, караван-сараї (постоялі двори, заїзди). Караван-сараї споруджувалися як у містах, так і на караванних шляхах.

Планування міст, як правило, було нерегулярним. У плутанині вузьких провулків та тупикових вулиць важко було визначити якусь систему. Яскравим прикладом середньовічного арабського міста став Дамаск. Розташований на стародавньому жвавому торговельному шляху, він особливо виріс за Омейядів у VII – VIII столітті, коли столиця арабського халіфату перемістилася сюди з Медіни.

Кліматичні особливості посушливої зони обумовлюють будівництво міст, відгороджених від піщаних та пилових буревіїв. Захист кожного житлового будинку або ж громадської споруди досягається групуванням приміщень навколо замкненого двора. Тому в ісламських містах відсутні площі як самостійні просторові форми в планувальній структурі міста. Їх роль виконували відкриті простори перед великими спорудами та двори мечетей і палаців.

Замкненість міст пояснювалась, звичайно, не лише кліматичними умовами, а й потребами оборони. Цитадель – приклад арабської фортифікації. В середині цитаделі розміщувалися палац і мечеть. Її потужні стіни оточував широкий рів з водою. З містом цитадель правителя зв’язував лише один міст. Місто також оточували стіни. Про розміри Дамаска свідчить хоча б такий факт, що в добу середньовіччя там функціонувало близько 200 лазень.

На відміну від середньовічної Європи арабські міста ніколи не мали самоврядування, бо державна влада була там сильною і їй належали всі міські землі. Міста були нерегулярними за плануванням, не мали яскраво виділених центрів. І самі міста, і житла в них були замкнені, без прямих підходів до значних громадських будівель.

При цьому за кількістю населення міста Близького та Середнього Сходу перевищували середньовічні міста Західної Європи. Вони були благоустроєні, мали бруковані вулиці, водоводи, що постачали воду до лазень, басейнів, садиб, багатих житлових будинків. У деяких містах, головним чином біля палаців, розбивалися сади. В більшості міст існували ще й майдани – відкриті простори для продажу худоби і рицарських ігрищ. Найчастіше майдани виносили за межі міста.

Щодо будівельних конструкцій, то характерними стають кам’яні перекриття у формі різноманітних склепінь, куполів та арок. При цьому нерідко конструкція трактується не тектонічно, а художньо, переростаючи у декоративний мотив. Наприклад, араби охоче використовували стрілчасті арки, склепіння і куполи. Їх профіль зменшує силу розпору і дозволяє обходитися при зведенні конструкції без кружал.

Стрілчасті арки більш стійкі до сейсмічних поштовхів, їх "замок" більш гнучкий і менше схильний до руйнування.

Житлові будинки, в залежності від кліматичних умов, вирішувалися по-різному. Так, у напівпустелях північної Сирії з давніх часів зводилися купольні житла; у прибережній зоні Середземного моря житлові будинки являли собою ізольовані композиції, що мали в середині двір, іноді з водоймищем. Будинки чітко ділилися на чоловічу та жіночу половини. Вони були переважно одноповерховими. Траплялися і двоповерхові будинки.

А в деяких місцевостях Аравійського півострова (наприклад, на території нинішнього Йемена) переважало будівництво житлових будинків у вигляді високих башт. Так, житлові будинки Бишаму мали 7 і більше поверхів. Кожен поверх мав яруси вікон. Верхній – це вентиляційні вікна, тому кількість поверхів у будинку не завжди можна правильно підрахувати, якщо розглядати його ззовні. Нижні поверхи таких будинків складені з вапняку, верхні – з сирцевої глини. Отвори вікон підкреслювали білим тиньком й вапняною побілкою, що надавало будівлі мальовничості. Закриті красивими гратами вікна кожного другого ярусу слугували для провітрювання приміщень, що було конче необхідно у жаркому кліматі, відіграючи значну роль у формуванні зовнішнього вигляду вулиць.

Караван-сараї зводили не тільки у містах. Багато їх було збудовано вздовж торговельних караванних шляхів. Як правило, вони мали прямокутний план. Уздовж укріплених стін розташовувалися житлові приміщення, склади і конюшні. Посеред двору знаходилася криниця або цистерна з водою. Вхід виділявся порталом. Його монументальні форми, підкреслені глибокими тінями, здалеку впадали в очі. В окремих випадках караван-сараї мали круглий або багатокутний план.

Саме такий за планом караван-сарай побудували в Ірані на караванному шляху з Ісфагану до Ширазу. Це міцна, добре укріплена і благоустроєна будівля.

Протягом ранніх та Омейядського халіфатів склався так званий "арабський" тип мечетей (цей тип має ще кілька визначень – дворовий, колонний, базилікальний). До мечетей арабського типу належать мечеть Бейт-Уллах (найперша ісламська культова будівля, споруджена в Мецці в 608 році), мечеть Омейядів у Дамаску.

Видатна пам’ятка Близького Сходу – мечеть Омейядів – побудована в 715 році з каменю на місці колишньої Візантійської церкви, яку, в свою чергу, спорудили в 379 році на місці римської базиліки. Тому не випадково в оздобленні мечеті використані капітелі коринфського ордеру. В мозаїчне оздоблення інтер’єрів, окрім рослинного орнаменту, включені побутові сцени. Це є свідоцтвом збереженого до тих часів впливу християнського мистецтва.

Загальні розрізи мечеті складають 157, 5х100 м, а двору – 122, 5х50 м. З півдня до двору примикає молитовна зала, що в плані має розміри 132х37 м.

Характерним прикладом дворового (колонного) типу є мечеть Ал-Хакім у Фустаті (нині Каїр), споруджена в кінці Х століття.

До дворових, або колонних, мечетей відноситься і знаменита мечеть у Кордові (теперішня Іспанія), побудована на місці колишньої вестготської церкви, яку в 785 році за великі гроші викупив у міста емір Абдарахман.

У центрі цієї архітектурної композиції – просторий Помаранчевий двір (бо там і зараз ростуть помаранчеві дерева). Двір оточений галереєю, що створює по периметру затишну тінь, і огороджений стіною, до якої примикає мінарет – висока струнка башта, з верхівки якої муедзин скликає правовірних мусульман (слово означає "відданий") декілька разів на добу на молитву. До двору примикає колонний зал, який неодноразово збільшувався. Повністю спорудження мечеті було завершене лише в 987 році.

В кордовській мечеті 21 двірний отвір, але жодна з дверей не виділена як головний вхід. Внутрішній простір не відокремлений від двору. Загальна площа мечеті – 22500 квадратних метрів. Колонний зал 800-ма колонами поділений на 19 нав. Колони розставлені у тому ж порядку, що й помаранчеві дерева, які ростуть у дворі. Для підсилення ефекту легкості і простору колони в залі зроблені дуже тонкими. Такі кам’яні опори не могли мати великої висоти. Тому вони надбудовані кількома ярусами переплетених арок, які забезпечували "добір" висоти і просторову зв’язаність кам’яних конструкцій.

Утворювалася система, досить стійка до сейсмічних поштовхів і разом із тим художньо виразна: здавалося, що зала не має меж, а каміння, з якого складені колони та арки, втрачає вагу і твердість. При висоті колон трохи більше трьох метрів загальна висота колонного залу мечеті в Кордові складає 15,5 м. Ефект легкості опорних конструкцій підсилений зоровим розчленуванням підпружних арок мармуровими блоками різного кольору.

Мечеть, за каноном, була орієнтована у бік Мекки, де знаходиться головне святилище мусульман. Напрямок на Мекку відзначений в середині мечеті невеликою, оздобленою орнаментом нишею – міхрабом. Поруч із міхрабом розміщується кафедра – мімбар, з якої мулла оголошує проповіді. До речі, мечеті, як і християнські храми, – це не тільки місце виключно культових відправ. Тут проходили також політичні збори, учбові заняття тощо.

Мечеті, медресе і мавзолеї часто об’єднувалися в одному комплексі. Головним композиційним елементом більшості культових, громадських і житлових будівель був просторий двір, оточений галереями. Приміщення під куполом і зали с пласким покриттям, безліччю колон, зв’язаних між собою арками, являлися їх основними частинами.

В період, коли на зміну династії Омейядів прийшла династія Аббасидів (750 – 1258 роки), арабський халіфат швидко зменшився до меж сучасного Іраку. Новою столицею халіфату став Багдад. В архітектурі починають використовувати месопотамські мотиви, одним з яких був айван – глибока ніша для створення тіньової прохолоди. Айвани, що спочатку використовувалися в житлових будинках та палацах Багдаду, пізніше стали елементами мусульманських мечетей.

До чотирьохайванного (месопотамського) типу відносяться мусульманські мечеті, в яких у внутрішній двір з басейном посередині виходять величезні відкриті спереду склепінчасті зали – айвани, що слугують як молитовні приміщення.

Яскравим прикладом такого типу мечеті є мечеть султана Хасана, побудована в Каїрі у 1356 – 1363 роках. Це цілий комплекс споруд, що складається з мечеті, мавзолею і медресе. З чотирьох боків до відкритого двору примикають склепінчасті айвани, де займалися учні медресе. Кожний з айванів відведений одному з правовірних напрямків ісламу – ханіфітам, малікітам, шафіїтам, ханбалітам. За міхрабом розміщений мавзолей султана Хасана. Довжина мечеті – 150 м.

Загальний вигляд комплексу, побудованого в кілька поверхів з двома мінаретами по кутах, величний і дещо суворий. Стіни не мають вінчаючих карнизів, вони завершуються зубчастим парапетом.

З аскетичністю зовнішнього вигляду мечеті контрастує пишне оздоблення її інтер’єрів. Єгипетські гравери по металу, ювеліри, різьбярі по дереву, склодуви й гончарі досягли надзвичайної досконалості у створенні окремих деталей та у вирішенні інтер’єрів у цілому.

До чотирьохайванного типу належить і соборна мечеть в Гераті (Афганістан), закладена в 1201 році гуридським правителем Гіяс-ад-діном-ібн-Самом. Великий (95х75 м) двір мечеті оточений двоярусними галереями і чотирма просторими айванами з прекрасною поліхромією внутрішніх стін.

Під впливом споруд Візантії купольні склепіння здобули розповсюдження спочатку в межах оттоманської держави, а потім – по всьому ісламському світу. Одним із ранніх прикладів такого типу є мечеть Купол Скали (мечеть Омара) в Єрусалимі. Вона третя за значенням у мусульманському світі після Кааби в Мецці і мечеті Пророка в Медіні. Купол Скали споруджено у 681 – 691 роках на вершині гори, священної для іудеїв, християн і мусульман. Тут, за переказами, цар іудеїв Соломон побудував єрусалимський храм, праотець Авраам на підтвердження своєї віри ладен був принести в жертву богові свого сина, а Магомет отримав нові одкровення від Аллаха.

На сьогодні це найдавніша з мусульманських будівель у світі, що збереглися. Восьмикутник мечеті височить у центрі просторого, обнесеного кам’яною стіною двору. Її увінчує золотий купол з півмісяцем на маківці. Він символізує священну скелю, котра відмічає центр світу. Мечеть Омара сягає в висоту 34 метри, тому її добре видно з далеких точок. У плані вона восьмигранна, всередині вздовж стін облаштовані дві концентричні галереї.

Вони відділені від центрального простору колонами, завершеними аркадою. Великий, трохи стрілчастий купол має діаметр 20 м. Він легкий, бо складений з дерев’яних конструкцій, оббитих ззовні тонкими свинцевими листами, покритими визолоченою міддю. Знизу купол прикрашений орнаментом і написами, його підтримують колони з визолоченими капітелями.

Найбільший розквіт художньо-композиційних рішень купольних мечетей спостерігається в середині XVII століття. Це пов’язане з творчістю великого турецького зодчого Сінана-ібн-Абдулменнана (Сінана Розкішного), який збудував більше ніж 80 мечетей у різних містах Оттоманської імперії. Найвеличніше його творіння – мечеть Сулейманіє в Стамбулі (колишній Константинополь), будівництво якої було завершене в 1557 році. План цієї мечеті дуже схожий на план храму Софії в Константинополі (перетвореного турками в XVI столітті на мечеть). Але зодчий значно розвиває ідею авторів храму Софії. В мечеті Сулейманіє розпір від склепіння погашений не тільки півкуполами й екседрами, але ще й маленькими куполами, які з півночі і півдня оточують центральне приміщення. Таким чином, відпадає необхідність у могутніх контрфорсах, які дещо зіпсовують зовнішній вигляд святої Софії.

Майже за таким самим планом учень Синана – Мехмед-ага збудував славетну Блакитну мечеть. Конструктивно вона вирішена ще більш раціонально, ніж мечеть Сулейманіє. Головний купол тут підтримують напівкуполи не з двох, а з усіх чотирьох боків. Бічних нав, як у храмі святої Софії, в Блакитній мечеті нема, тому її інтер’єр справляє враження єдиного великого простору. Блакитною мечеть назвали за те, що візерунчаста внутрішня поверхня її стін вкрита суцільним килимом блакитних кахлів. Основний мотив керамічного оздоблення мечеті – рослинні орнаменти, а також вислови з Корану. Під час її будівництва султан повелів керамічних справ майстрам по всій країні виробляти кахлі тільки для Блакитної мечеті.

Немов голки, встромлені в небо гостроверхі (це риса саме турецьких мінаретів) високі башти чисельних мінаретів Блакитної мечеті. До її комплексу входять також медресе, медична школа, лікарня, кухні, караван-сарай, торговельні лавки.

Унікальність даного періоду в розвитку оттоманської культової архітектури полягає в тому, що звернення до стародавніх історичних прототипів стало основою для розробки новаторських ідей. Адже саме шляхом розвитку об’ємно-планувальної композиції Ая-Софії (побудованої майже за 1000 років до цього) послідовно, спочатку в мечеті Сулейманіє, а потім у Блакитній мечеті геніальними турецькими зодчими було досягнуто найвищого рівня архітектурно-художнього образу мечеті, що став канонічним на цілі століття наперед.

Ісламська архітектура залишила багато славетних зразків палацової архітектури. Найбільш відомим з них являється палац Альгамбра, побудований у XIII – XV століттях у Гранаді (нині територія Іспанії). Він розміщений всередині збудованої ще в ранньому середньовіччі фортеці. В композиції архітектурного палацу в Альгамбрі немає ні ясного плану, ні головної осі. Приміщення його парадної та інтимної частин гуртуються навколо двох великих дворів – Миртового і Лев’ячого, розташованих під прямим кутом один до одного. Більшість приміщень палацу розкриті в середину дворів. Двори озеленені, деякі з них мають басейни і фонтани. Таким чином природа як би входить в інтер’єрні простори палацу.

Зовні фортеця Альгамбра (що означає "червона"), подібно до інших середньовічних замків, мала зубчасті стіни і суворі башти. На контрасті з цим в середині стін фортеці панує безтурботна, солодка й приваблива мрія. Все підкоряється витонченій розкоші. В цьому палаці східні правителі втілили свої уявлення про райську насолоду і райське блаженство. Характерне включення в архітектурну композицію води, котра у вигляді басейнів та фонтанів входить не тільки у дворові простори, а й в самі внутрішні приміщення. Це не випадково, адже для колишніх жителів пустель вода – символ багатства і розкоші.

На північній стороні Миртового двору височить могутня золотаво-рожева башта Комарис (назва походить від назви кольорових вітражів – камаріїя, що прикрашали вікна башти). Викликає подив та сміливість, з якою зодчий, що будував палац, зумів так органічно об’єднати цю більш ранню кріпосну башту з легкими, напоєними світлом формами відкритого Миртового двору.

Величезну роль тут відіграє дзеркальна, піднята майже до рівня мармурової підлоги, поверхня невеликого басейну (33, 5х7, 4 м). На ній віддзеркалюються і башта Комарис, і архітектура Миртового двору, і небо. Все це створює відчуття простору, течії часу.

На контрасті з відкритими і освітленими просторами двору затінений арочний прохід до башти Комарис заманює до себе таємничими сутінками вузької зали де ла Барка, що веде до квадратної (11, 3х11, 3 м) Тронної зали, яка займає весь внутрішній простір колишньої фортечної споруди. Ця зала, що сягає в висоту на 18,2 м, – найвища в Альгамбрі.

Космічний образ обгорнутого сутінками небесного світу охоплює величний простір Тронної зали, символізуючи божественні витоки земної влади. Завершує залу знаменита набірна стеля з різьбленого кедру. Тонка дерев’яна мозаїка, світла на темному тлі, створює насичений зірковий рисунок.

З комплексом приміщень навколо Миртового двору сусідить комплекс кімнат та залів, де проходило приватне життя султана. Тому вони мають більш камерний, інтимний характер. Будівля ця цілком відноситься до часу правління Мухаммеда V, тобто до другої половини XIV століття. Основа цієї композиції – невеличкий (28, 5х15, 7 м) Лев’ячий двір. У його центрі споруджений фонтан, оточений 12-ма кам’яними фігурами левів, із пащ яких виливаються струмені води.

Двір зо всіх боків оточений галереєю з підковоподібних арок, що спираються на світлі мармурові колони. З усіх боків двору, за колонними портиками, ховаються зали. На заході це Зала сталактитів (названа так завдяки склепінню у вигляді кількох ярусів сталактитоподібних аркатурних поясів. На сході – Зала королів у вигляді продовгуватого приміщення, увінчаного куполами, де у прохолоді любили відпочивати правителі. На північній стороні двору розташована квадратна Зала двох сестер, на південній – зала Абенсераджів.

Вся архітектура Альгамбри побудована на контрастах і протиставленнях. Яскраво освітлені двори змінюються приміщеннями, зануреними у прохолодний сутінок. Вражає примхливість і чисто східна вишуканість архітектурних форм. Нескінченне плетіння орнаменту мимоволі викликає асоціації зі східною музикою і поезією. Стіни залів суцільно вкриті різьбленими орнаментами з гіпсу (ця улюблена техніка арабських оздоблювачів називається "різьблення по стуку". Миготять блакитні, червоні, золотисті фарби. Візерунки в’ються по стінах, переходять на стелі і звідти немов би стікають гронами до легких арок, які спираються на тонкі тендітні колонки.

Як і всюди в арабському зодчестві, тут величезну роль відіграють арабески – своєрідний тип візерунку, складеного з переплетіння стилізованих рослинних мотивів і геометричних фігур із включенням написів арабськими літерами, схожими на орнамент (епіграфіка). Якщо християни вважали найсвященнішим із зображень ікону – образ Божий, то мусульмани найбільше вшановували образ Слова Божого, зображене слово. Мусульманська релігія забороняла зображувати Бога. Тому каліграфія (вміння красиво писати) була основним видом мистецтва в ісламському світі. Майстерно виписаними уривками з Корану прикрашали мечеті і палаци як всередині, так і ззовні. Священними словами і повчальними висловами оздоблювали зброю, посуд. Мусульмани використовували різні почерки, залежно від змісту переписуваного тексту.

Здається, що інтер’єри палацу Альгамбра складені з суцільно коштовних матеріалів. Насправді ж основним матеріалом стін є не вишуканий мармур, а глина з гіпсом (стук), ажурні різьблені грати вікон – дерев’яні. Адже цей шедевр світової архітектури споруджувався в ті часи, коли іспанці вигнали арабів з Кордови і еміри поспіхом створювали тут свою нову столичну резиденцію.

Із вторгненням у кінці ХІІ століття мусульманських правителів на територію Індії тут підсилюється централізація влади. Під впливом ісламських канонів змінюється типологія будівель. Але мусульманське зодчество, в свою чергу, відчувало сильний вплив індійських загальнонаціональних традицій. Особливого розквіту своєрідна архітектура Індії мусульманського періоду досягла в XVI – XVII столітті під час правління династії Великих Моголів.

Архітектура мусульманської Індії мала ряд особливостей. Міста середньовічної Індії розвивалися по нерегулярному плану, характерному для країн Близького та Середнього Сходу. Міста, що були засновані в період пізнього Середньовіччя, будувалися вже за регулярним планом (Джайпур, Хардарабад та інші).

Культове зодчество Індії мусульманського періоду характеризується використанням традиційних форм – фігурних колон, кілевидних профілів арок та цибулястих куполів. Мусульманська архітектура принесла в планувальне рішення індійських храмів айван. Типовими для Індії являються дворові мечеті з купольним молитовним залом і галереєю навкруги всього двору. В Делі, що був незмінною столицею мусульманських держав Індії, в XVII столітті була споруджена соборна мечеть. Побудована вона з червоного піщаника, купола ж висічені з білого мармуру. Весь образ мечеті втілює велич і стриману декоративність.

Під впливом широкого обміну будівельним досвідом, що відбувався між Індією з одного боку та Іраном та Середньою Азією з іншого, створювалися нові типи мавзолеїв. Найбільш довершеним з них є шедевр індійської архітектури періоду моголів – всесвітньо відомий мавзолей Тадж-Махал з архітектурно-парковим ансамблем. Його вибудував у 1632 – 1650 роках Шах-Джахан в Агрі для своєї коханої дружини Мумтаз-Махал. Ансамбль складається з будівель мавзолею, мечеті і павільйону для зібрань, що встановлені на масивній платформі, складеній з плит червоного пісковику уздовж берега ріки Джамни. З півдня до ансамблю примикає широкий парк – "чербага", з трьох боків обнесений стіною з брамами посередині кожної зі сторін.

Головна брама розташована з південної сторони. Вона являє собою квадратну в плані монументальну споруду, по кутах якої поставлені круглі башти з купольними павільйонами – "чатри" – зверху. Висока арка величного порталу відкриває вхід на центральну алею, що через увесь парк веде прямо до біломармурової будівлі мавзолею, який є композиційним центром усього ансамблю. Мавзолей піднятий на квадратний в плані цоколь, облицьований білим мармуром. Загальна висота його – 75 метрів. По кутах цоколя стоять 4 струнких мінарети висотою по 41 м.

Весь цей білосніжний комплекс розташований в середині червоної платформи, на головній осі всього ансамблю. З обох боків мавзолею – складені з червоного каменю будівлі мечеті і павільйону для зібрань, увінчані біломармуровими куполами. Архітектура ансамблю Тадж-Махал виділяється чудовою пропорційністю та гармонійністю форм і силуету. В основу композиції будівель покладене ритмічне зіставлення різних за малюнком та розмірам прямокутних площин стін та прорізаних у них ніш, павільйонів і куполів, що увінчують мавзолей. Особливо вишукані форма і постановка центрального цибулястого купола, злегка стягнутого внизу паском і піднятого на доволі високу баню. Це надає йому особливої грації та легкості.

Уявлення про еволюцію в індійській архітектурі XVII – XVIII століття дає порівняльний аналіз Тадж-Махала зі схожим із ним за схемою мавзолеєм Хумаюна, збудованим майже на століття раніше. Звертає на себе увагу зовсім різне ставлення до самої архітектурної маси в цих пам’ятках.

Якщо в мавзолеї Хумаюна за лаконічними лініями фасаду відчувається монументальність форм і об’ємів будівлі і купола, то в Тадж-Махалі спостерігається безумовна тенденція до полегшення, розчинення в оточуючому просторі. Це проявляється в більш витягнутому догори силуеті, що підкреслюється чотирма мінаретами, які немов би обмежують той куб повітряного простору, в центрі якого височить мавзолей. Характерна в цьому відношенні "дематеріалізація" об’єму будівлі глибокими нішами в усіх його зовнішніх гранях, контрастна до округлої форми високо піднятого гладкого купола. Недарма вночі, при місячному сяйві, здається, що купол ніби висить у небі.

Важливе значення має і характер матеріалу – особливого сорту мармуру, відтінки якого міняються в залежності від освітлення. Це надає мавзолею вражаючого розмаїття обліків.

Тадж-Махал є останнім видатним твором індійської архітектури пізнього періоду епохи моголів. При цьому в його архітектурі вже намітилася тенденція до виникнення протиріччя з принципами індійської національної архітектури з традиційним зв’язком між архітектурною масою і формою, об’ємною компактністю і тектонічною структурою. Це згодом обумовило кризу в розвитку індійської архітектури. Але ця криза була неминуча ще через наростання загальної кризи всієї феодальної держави Моголів. На момент завершення Тадж-Махалу державна казна країни була вичерпана.

Саме цьому фантастичний проект Шаха-Джахана – створення з протилежного боку ріки Джамни симетричного мавзолею такої ж форми і розміру, що й Тадж-Махал, тільки з чорного мармуру (що мало символізувати неможливість створення в архітектурі чогось прекраснішого), так ніколи і не був реалізований.

Унікальна архітектура арабських народів сформувалась як сплав власної арабської художньої культури, античного мистецтва, а також мистецтва і архітектури підкорених арабськими халіфатами народів Азії, Європи та Африки. В результаті багаторічної натхненної праці арабських архітекторів, художників, будівничих були зведені десятки величних міст, прикрашених неповторними сакральними, оборонними та громадськими архітектурними спорудами.

Архітектурна спадщина країн ісламського світу настільки велика і різнобарвна, що являє собою невичерпну скарбницю пам’яток архітектури і мистецтва, що є джерелом величезного духовного збагачення людства.

Вплив арабської культури продовжував виявлятися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, і навіть після вигнання арабів із завойованих країн. В кожній з них з огляду на обставини, що склалися, архітектура розвивалася достатньо самобутньо, але при цьому довгий час переважали загальні риси. Через ці країни опосередковано ісламська архітектура справила значний вплив на розвиток всієї світової архітектури.

Література

  1. Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Малая история искусств. История Древнего Востока. – М.: Искусство, 1976. – 290 с., илл.
  2. Бунин А. В. История градостроительного искусства. Том 1. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с., илл.
  3. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 1. Архитектура древнего мира. Под ред. О. Х. Халпахчьяна. – М.: Стройиздат, 1970. – 510 с., илл.
  4. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 9. Архитектура Восточной и Юго-Восточной Азии до середины XIX в. Под ред. А. М. Прибыткова. – Л. -М.: Стройиздат, 1971. – 643 с., илл.
  5. Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 1. Искусство Древнего мира. Под ред. А. Д. Чегодаева. – М.: Искусство, 1956. – 467 с., илл.
  6. Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 2. Книга 2. Искусство Средних веков. Под ред. Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. М.: Искусство, 1961. – 508 с., илл.
  7. Глазычев В. Л. Зарождение зодчества. – М.: Стройиздат, 1984. – 126 с., илл.
  8. Дженкинс Н. Ладья под пирамидой. – М.: Наука, 1986. – 175 с., илл.
  9. Искржицкий Г. И. Рассказ о градостроительстве. – М.: Стройиздат, 1985. – 127 с., илл.
  10. История Древнего мира в трех книгах. Книга 1. Ранняя древность. Отв. ред. И. М. Дьяконов. – М.: Наука, 1989. – 471 с., илл.


09.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!