Osvita.ua Вища освіта Реферати Архітектура Архітектура стародавнього Єгипту: зародження та розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Архітектура стародавнього Єгипту: зародження та розвиток. Реферат

Поширеними будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина, каміння. Дерево, хоч і не було таким рідкісним, як тепер, вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Каміння ж добували безліч різновидів: м'який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.

Найдавніший Єгипет розташовувався у дельті ріки Нілу та в її вузькій долині, що простягнулася на тисячі кілометрів з півночі на південь. У незапам'ятні часи ці місця являли собою непролазні болота, що кишіли зміями, крокодилами, москітами. Тільки наполеглива праця сотень поколінь єгиптян перетворила ці болота на квітучий оазис, для чого довелося побудувати греблі, канали, водосховища, найскладніші комплекси іригаційних споруд.

Усе це було можливо тільки в умовах єдиної централізованої держави. Така держава виникла у дельті Нілу близько Ш тисячоліття до н. е., після тривалої й упертої боротьби між дрібними об'єднаннями, у процесі їх поступового злиття.

В історії архітектури Стародавнього Єгипту найважливішими періодами є період Стародавнього царства (близько 2800 – 2400 рр. до н. е.), Середнього царства (кінець Ш тисячоліття – XVII ст. до н. е.) і Нового царства (XVI – XI ст. ст. до н. е.). Між цими періодами були часи, коли Єгипет розпадався на окремі державні утворення – номи, чи в ньому панували іноземні завойовники (гіксоси, перси та ін.). Такі часи не були сприятливими для розвитку будівництва і від них не залишилося визначних пам'яток.

Стародавній Єгипет був рабовласницькою державою. В основі його соціальної ієрархічної піраміди знаходилися раби, над ними – селяни та ремісники, вище – воїни та купці, далі – численна каста чиновників, а над нею – вищі сановники. Великий вплив і могутність мали жерці, котрі завжди вели боротьбу за владу з царями Єгипту – фараонами. Фараон – вершина ієрархічної скали.

Його вважали намісником бога, його влада була безмежною й обґрунтовувалася релігією, в котрій особливе місце займала віра у потойбічне життя. З нею пов'язаний звичай бальзамувати тіло померлого фараона та поміщати у гробниці символи страв, статуї та предмети розкоші, а стіни оздоблювати художніми розписами та ієрогліфічними текстами, що розповідали про земне життя фараона.

Поширеними будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина, каміння. Дерево, хоч і не було таким рідкісним, як тепер, вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Каміння ж добували безліч різновидів: м'який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.

Першими житловими будівлями стали куполоподібні або прямокутні хатини з очерету на дерев'яному каркасі. Інколи їх обмазували глиною або мулом. Пізніше з'являються прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю. Найбільш просторе приміщення дому містилося всередині й було оточене меншими покоями. Воно було ширше й вище решти і мало вгорі прорізи для світла. Балки стелі спиралися на стіни і на вертикальні дерев'яні стояки-колони.

Будівлі були невисокі, зазвичай одно- або двоповерхові. Стіни домів з цегли-сирцю робили товстими. Широкі внизу, вони дещо звужувалися вгорі для зменшення навантаження на одиницю виміру площі фундаментів.

Для зміцнення наріжників та верхньої грані стіни у кладку вводилися дерев'яні балки. Дерев'яними жердинами обрамляли вікна та двері. Стеля укладалася з балок, що прилягали одна до одної. Зверху вона обмазувалася глиною в суміші з солом'яною січкою. Єгипетські будівельники вміли виводити й цегляні склепіння невеликих прогонів, але використовувалися вони тільки у допоміжних приміщеннях, переважно підземних, як-от комори, льохи, камери гробниць.

Архітектурного значення склепіння в Єгипті не мали. Пекуче сонце примушувало обмежувати кількість вікон та їх розміри. В рядових будівлях влаштовували тільки двері. В домах, конструктивно виконаних подібним чином, жив не тільки простий люд, але й вищі суспільні верстви населення. Різниця була тільки в більшій кількості приміщень і в більш ретельному виконанні будівельних робіт, а також у кольоровій різноманітності фасадів та вишуканому оздобленні внутрішніх стін. Перед домом інколи заводили садок, за ним містилися господарчі будівлі. Як правило, композиція була осьовою.

Цивільні будівлі єгиптян, які зводились із нетривких матеріалів, до нас не дійшли, і ми робимо висновки про них по моделях, малюнках, залишках підвалин, які збереглися. Саркофаги, в яких були поховані тіла володарів Єгипту, також часто повторювали форму багатих житлових будинків.

З довговічного матеріалу (каміння) будували гробниці – вічні оселі земних володарів, а також храми – житла богів. Свій родовід одні й другі ведуть від осель звичайних смертних..

Перші монументальні гробниці єгипетської знаті, які дійшли до нас, побудовані у період, що передував Стародавньому царству.

В їх підземній частині містився саркофаг з мумією померлого, а надбудова для поминальних обрядів мала форму примітивної хатини. Відповідно до традиції, яка склалася протягом багатьох віків, стіни з каменю мурували так само, як із мулу або глини: внизу більш товстими.

Нахил зовнішньої поверхні стіни стає характерною рисою єгипетської монументальної архітектури, їх наріжники й верхні грані робили з камінців, що мали форму вузеньких валиків, подібно до частково вліплених у стіни жердин. Ціле завершував ввігнутий карниз, що нагадував горизонтальну дошку, підліплену глиною. Це так званий єгипетський карниз. Пізніші мешканці Єгипту – араби – називали ці гробниці "мастаба" (ослін). Гробниці ж фараонів робили значно більшими, ніж інші, чим наочно підкреслювалася абсолютна зверхність фараона як представника Бога на землі.

В епоху Стародавнього царства завдяки успішним загарбницьким походам держава набула рис централізованої деспотії. Фараони зосередили у своїх руках величезні багатства та ресурси. Символом цієї централізації виявилися гігантські піраміди, які утверджували велич обожнюваної царської влади.

Гробниця фараона Джосера в Саккара виглядає так, немов би шість мастаба, які послідовно зменшуються, поставлені одна на одну. Вона збудована з невеликих кам'яних блоків на прямокутній основі і має висоту близько 60 м. Джосерова піраміда є домінантою цілого комплексу споруд, до якого належать, зокрема, вхідна зала з колонадою, ритуальний двір для святкування тридцятиріччя правління царя, Північний і Південний палаци, поминальний храм. Прямокутник комплексу (545x278 м) оточує захисний мур висотою 10 м. Збудував цей комплекс зодчий Імхотеп.

Характерно, що в період Стародавнього царства вперше архітектор виступає не як безіменний ремісник, а як особа, котра займає високий суспільний стан і до котрої володарі Єгипту виявляють найвищу пошану – зв'язують його ім'я зі спорудою.

Ще вища за піраміду Джосера – більш ніж 100 м – піраміда фараона Снофру в Дашурі. Її об'єм складається зі зрізаної й повної пірамід. Піраміди Джосера й Снофру наука вважає проміжними формами між мастаба і власне пірамідами, розвиток котрих йшов шляхом збільшення розмірів та спрощення форми.

Кожна піраміда створювала поминальний комплекс або сама була його складовою частиною. Прикладом типового комплексу може бути піраміда Сахура поблизу Абусіра. Його головні частини:

  • долинний храм на березі Нілу (сюди ритуальним царським човном привозили мумію фараона);
  • крита "висхідна" дорога, суцільне перекриття якої мало прорізи для світла;
  • поминальний храм і ритуальний двір, відділений від внутрішнього ареалу власним муром.

У ньому знаходилася, вірогідно, піраміда царевої дружини. Висота основної піраміди - майже 50 м, висота ж піраміди-супутниці становить близько 12 м.

При будівництві пірамід та інших споруд важкі кам'яні блоки робітники підіймали за допомогою простих допоміжних засобів. Це насамперед колиски-гойдалки, на які вкладали блоки, користуючись при цьому нерівнобічними важелями. Довгі кам'яні блоки підіймали так: спершу під них пропускали, ближче до центру ваги, дві загострені призми; відтак натискали на одну з них, внаслідок чого вага переміщувалися на другу.

Під цю другу призму, яка саме звільнялася, підкладали кам'яні плити; потім переносили вагу блока на другу призму й підкладали кам'яну плиту під першу; цю операцію повторювали стільки, скільки було треба.

Під блоки з приблизно однаковими сторонами підкладали згадувані дерев'яні "колиски", що давало змогу розгойдувати їх з боку на бік, після чого підняту частину підпирали дерев'яними клинами. Використовували також дерев'яні (а може, й металеві) жердки в ролі важелів.

Якщо додати ще дерев'яні котки й полози для пересування вантажів, то цим вичерпується перелік механічних засобів стародавніх єгиптян.

Такі пристрої ставили або безпосередньо на окремі сходинки піраміди, або на похилу платформу біля її стіни. Рештки таких платформ збереглися біля деяких пірамід.

Пірамідальні форми мали й домінанти так званих Сонячних храмів-святилищ, які безпосередньо не були пов'язані з загробним культом. Вони присвячувалися богу сонця Ра і з'явилися у період Стародавнього царства. Від пристані на березі Нілу критий коридор з верхнім освітленням приводив на терасу. Поруч із терасою стояв зроблений з цегли човен; він мав зображувати човен, у якому по небу плавав бог сонця Ра.

Прямокутний жертовний двір із велетенським вівтарем мав осьову композицію, яку завершував колосальний кам'яний обеліск. Він складався з масивної зрізаної піраміди, яка слугувала постаментом, та великого обеліска, пірамідальний верх якого був оббитий міддю і сліпуче сяяв на сонці. До речі, назву "піраміди" виводять від грецького слова "пір", що означає "вогонь" (бо полум'я має вигляд гостроверхої піраміди).

Більш ніж 1500 років тривало в Єгипті будівництво пірамід, і не тільки царських. До наших часів збереглося близько сімдесяти пірамід та близько ста двадцяти археологи обстежили в нинішньому Судані. Там, за зразком єгипетських пірамід, споруджували собі надгробки й нубійські царі.

Поля пірамід існують у Саккара, Абусірі, Дашурі, Медумі... Вони завжди розташовані на західному березі Нілу, бо саме на заході, де згасає останній промінь сонця, лежить країна померлих.

Усі відомі піраміди орієнтовані по сторонах світу майже з абсолютною точністю. Відхилення північно-південної осі практично дорівнює нулю: піраміди вишикувалися, мов військові підрозділи на параді.

Найбільші піраміди Стародавнього царства побудовані фараонами Хеопсом, Хефреном та Мікерином у Гізі.

У ту добу піраміди мали зовсім інший вигляд, ніж нині. Вони сяяли на сонці, як велетенські моноліти, білою гладдю полірованих вапнякових плит, їх прикрашали колонні зали поминальних храмів, від яких вели довгі бруковані дороги до храмів у долині над Нілом. Поряд із царськими пірамідами стояли малі піраміди дружин та членів родини царів; усі вони були оточені високими, розкішно оздобленими мурами.

Довкола них потім розташовувалися сотні гробниць високих сановників, жерців, воєначальників, скарбничих, намісників, які побажали й після смерті лишитися поряд зі своїм володарем та богом. Так піраміди оберталися на центр великого "Міста мертвих" – живі мали доступ лише до поминальних храмів. Поруч із долинним храмом піраміди Хефрена – статуя Великого сфінкса – потвори з тілом лева й головою цього фараона. Немає й не було на світі статуї, яка б перевершувала її розмірами (довжина – 57,3 м, висота – 20 м). Отже, це не тільки найбільша, але й найдавніша монументальна статуя в світі.

Ідея необмежених надлюдських можливостей найбільш яскраво втілена у величезній піраміді Хеопса, котру вважали першим із семи чудес стародавнього світу. Неймовірні розміри піраміди (довжина сторони – 230, висота – 146,8 м), які приголомшували людину, здавалися ще більшими при зіставленні їх із розмірами оточуючих її мастаба. Піраміда породжувала почуття благоговіння й виникало враження, немов би колосальна гробниця була створена надприродними силами. Найменша брила з піраміди Хеопса важить 2000 кг, а найбільша - 40 000 кг! При цьому будівничі мали дуже примітивне обладнання. Сотні тисяч невільників, що не одержували ніякої платні та жили впроголодь, під керівництвом зодчого Хеміуна за 20 років збудували величезний пам'ятник рабовласництва.

Усі піраміди, отже, й Хеопсову, будували загалом в один спосіб. Поверхню основи вирівнювали, мабуть, так: квадратну площу огороджували муром і заливали водою, що її підводили каналом; на огорожі відмічали рівень води й за цими позначками вирівнювали ґрунт. Посередині піраміда мала ядро з ламаного каменю, на яке опиралися трохи похилені шари брил з місцевого вапняку (похилення шарів забезпечувало стійкість будівлі). Після закінчення самої піраміди поверхню її облицьовували плитами з граніту й дрібнозернистого вапняку.

Царська камера в піраміді Хеопса невелика. Її перекриття складається з п'яти монолітних кам'яних плит, які розділяють розвантажувальні камери, що в них остання має стелю з двох похилих кам'яних блоків (див. деталь рис. 2.13). У такий спосіб перекриття царської камери розвантажувалося від тиску шарів кладки, що лежала вище.

Піраміди в Гізі утворюють ансамбль некрополя – Міста померлих, що має правильне планування. Сторони пірамід та мастаба, що їх оточують, паралельні одна до одної й строго орієнтовані по сторонах світу. Відстань між центрами пірамід у напрямку південь –північ однакова й дорівнює 1,5 а, де а – довжина сторони основи піраміди Хеопса. Південно-східні кути основ усіх царських пірамід лежать на одній прямій.

В епоху Середнього царства у зв'язку з ослабленням політичного значення влади фараонів піраміди стали будувати значно менших розмірів і не завжди ретельно виконували будівельні роботи, а згодом їх зовсім перестали будувати. Останні такі піраміди належать до кінця Нового царства.

У період Стародавнього царства починає також формуватися єгипетський храм. Окрім Сонячних храмів, від того часу нам відомі також "заупокійні" (або "поминальні") храми, побудовані поблизу пірамід.

Такі храми правили за своєрідний монументальний вестибюль, з котрого після завершення довготривалого прилюдного церемоніалу мумію вносили вглиб піраміди. Таким був заупокійний храм Хефрена. Його приміщення, як і частини житлового комплексу, розташовані послідовно по повздовжній осі. Серед найбільших приміщень вирізняються прямокутний двір з обходом і вхідний зал – ранній приклад стояково-балочної конструкції, виконаної у камені. Опорою для плит стелі слугували прямокутні стовпи, перекриті важкими прямокутними балками.

І величні гробниці, і храми створювалися на честь фараонів, богів і вічності. Могил ремісників, землеробів та простих будівельників не знайти в містах померлих. Але й планування звичайних єгипетських міст відбиває класове розшарування суспільства, створеного працею рабів та простолюду.

Багаті садиби, палаци знаті й фараонів, храми, адміністративні будівлі розміщувалися у містах досить вільно, були оточені зеленню. Біднота тулилася в невеликих тісних кварталах, віддалених від центрів міст.

Квартал бідноти в Ахетатоні з 74 однотипних будинків займає майже таку ж площу, що й 4 багаті садиби по інший бік муру. В кожній комірці без зелені та вікон розміщувалися сіни, загальне приміщення і малесенькі спальня та кухня, інколи східці вели на плоский дах, де ввечері можна було відпочити.

Храми Середнього царства продовжують розвивати осьові композиції. Поминальний храм Ментухотепа І складався з двох східчастих терас, оточених критими колонадами. З центру храму виростала піраміда на масивному цоколі з основою 21x21 м, з кам'яним каркасом, заповненим малими блоками й щебінкою й облицьована плитами з білого вапняку. Піраміда панувала над цим фантастичним багатоколонним храмом, проте вона була тільки кенотафом – тобто надгробком, спорудженим не на місці поховання померлого – поховальну камеру вирубали перед підніжжям скельного масиву; святилище та поминальний храм були побудовані перед його обтесаними і вирівняними стінами.

Поминальний храм на честь цариці Хатшепсут, який побудували на самому початку Нового царства, також мав осьову композицію. Він складавася з трьох величезних терас.

Основним мотивом архітектури цього комплексу, як і в храмі Ментухотепа І, являються відкриті колонади. Колони портиків мали прямокутний поперечний переріз. Колонади на фасаді споруди стали важливою новиною – в Стародавньому царстві пам'ятників, де відкриті портики були б основним мотивом архітектури всього комплексу, не існувало.

В епоху Середнього царства фараонів почали ховати у підземних гробницях, які, щоб уникнути їх пограбування, були розташовані у потайних місцях пустель. На відміну від прямокутних стовпів храмів Ментухотепа і Хатшепсут тут стовпи портика вже восьмигранні.

Подальший розвиток колон в епоху Середнього царства показує рис. 2.19. Восьмигранну колону потім заступає 16-гранна з неглибокими жолобками (канелюрами) на кожній грані. Це так звана протодорійська колона. Завершує її квадратний плінт, а під нею знаходиться кругла тесана база. Це колони чисто кам'яного стилю. Та на додаток з'явилися колони, що стилізовано відтворювали рослинні форми, їх тіла нагадують жмутки лотоса, капітелі – його нерозпуклі пуп'янки, а бази символізують землю.

Дослідження руїн довело, що для захисту міст на кордонах країни єгиптяни зводили могутні фортеці, особливо на півдні, де Єгипет межував із царством Куш та Нубією. Міський центр Бухена, де були розташовані палац, будинки урядовців, зерносховища, гробниці та площа для проведення парадів, захищало подвійне кільце фортечних мурів. Круглі башти входили до складу долішніх стін, прямокутні – до горішніх.

Горішні стіни мали висоту 11, а товщину – 4,5 м. Стіни та башти завершувалися зубцями, за якими ховалися оборонці. Прямокутні башти мали спеціальні навіси, з яких на голови обложників можна було жбурляти каміння і т. ін.

Продумане розміщення бійниць дозволяло захисникам тримати наступаючого ворога під перехресним вогнем. Бараки для воїнів, будинки для їх родин, стійла для віслюків (у добу Середнього царства єгиптяни коней ще не мали) находилися у кільці обороних споруд та стін.

Землероби, що оселялися довкола міст, зводили будинки з неопаленої цегли-сирцю. Єгиптяни винайшли спосіб зводити стіни без риштування (бо деревини було мало). Під час будівництва щокова стіна являла собою сходи, якими будівничі піднімалися до місця роботи та підносили матеріали. Колони були з в'язок очерету, який обмазували глиною, підлоги – земляні, щільно утрамбовані. Навіси захищали мешканців від сонця. Влітку родина часто спала на даху під наметом з очерету.

У містах, де землі було мало, єгиптяни зводили доми в декілька поверхів. На нижньому – торговельні крамниці, ділові контори, на верхніх – житлові кімнати. Мешканці проводили багато часу на дахах домів, бо тут було трохи прохолодніше. Ніяких громадських каналізаційних систем не існувало, стоки зливали в канави, річку або просто на вулиці.

Тільки в період Нового царства, коли визначну роль у політичному житті країни стало грати могутнє жрецтво, формується тип єгипетського храму, котрий майже без змін проіснував багато століть. Від завершення храму Хонсу в Карнаку до завершення майже такого ж храму Хора в Едфу минуло 1096 років. Тривале збереження традицій характерне для єгипетського будівництва. Композиція цих типових храмів, як і звичайного житла, підкреслено осьова. Це витягнутий прямокутник зі входом з його короткого боку.

До входу зазвичай вела алея сфінксів – статуй стражників від злих духів у вигляді фігур лежачих левів з людськими або баранячими головами (баран – священна тварина у стародавніх єгиптян). Вузький невеликий вхід містився між двох могутніх веж (пілонів), що мали форму зрізаних пірамід.

Перед пілонами установлювали величезні статуї сидячих фараонів і високі обеліски. Якщо обеліски мали різну висоту, то нижній висували трохи вперед, щоби вони здавалися однаковими. За входом знаходився перестильний (обнесений колонадою) двір, далі йшли колонні (гіпостильні) зали. Висота храму безперервно, починаючи від пілонів, знижувалася. Таємниче святилище храму містилося у найбільш віддаленому, низькому і темному місці будівлі. Дослідження виявляють, що співвідношення розмірів частин будівель не були випадковими.

Пропорції ґрунтувалися на співвідношенні простих чисел. При цьому як будівельний модуль (одиницю міри) використовували розміри блоків. Часто вживали відношення сторін єгипетського трикутника – прямокутного трикутника з відношенням сторін 3:4:5.

Єгиптяни уявляли собі архітектуру в органічній єдності зі скульптурою та живописом. Це властиво всім давнім народам. Статуї перед пілонами храмів, а також статуї сфінксів за своїми розмірами наближалися до самих споруд. Пілони, що правили за фасади давньоєгипетських храмів, були прикрашені ієрогліфами й рельєфами. Мури й стіни, колони й стелі єгипетських будов оздоблювалися яскравими розписами, врізаними й опуклими рельєфами та ієрогліфами.

Колони доби Новою царства переважно мають дещо циліндричну форму – вони трохи звужувалися вгорі, здіймаючись із пласких основ, схожих на кам'яні диски. Колони головним чином продовжують відтворювати рослинні форми, їх тіла нагадують стовбури дерев, жмутки лотоса, а бази символізують землю. Капітелі колон різноманітні і зазвичай теж рослинного походження: вони нагадують пальмове листя, розкриті й закриті квіти лотоса або папірусу. Порівняно пізно, як виняток, з’являються капітелі з людськими жіночими обличчями, що звернені у чотири сторони світу.

Вже в Пізній період (664 – 332 рр. до н. е.) з’являються подвійні капітелі, де над частиною у вигляді чаші височить блок із жіночими обличчями (див. також рис. 2.29).

Стелі, які водночас виконували функції даху, укладали на кам'яні балки. Балка з каменю погано працює на вигін, внаслідок чого прогони між опорами були маленькими, через що приміщення у храмах, як і в житлових будинках та палацах, були вузькими.

Стеля колонних залів підтримувалася тесаними кам'яними стояками-колонами. Вони були товсті, щільно поставлені й тому простір залу не можна було охопити одним поглядом. Денне світло потрапляло в менші приміщення тільки крізь відчинені двері або дуже маленькі віконця.

Великим залам такого освітлення часто було недостатньо. Щоби поліпшити справу, середні два або чотири ряди колон робили на декілька метрів вище решти. У такий спосіб утворювали два рівні стель, між котрими влаштовувалися вікна, що давали верхньо-бічне освітлення.

Тип храму дещо змінювався лише в короткий період правління фараона Аменхотепа IV (1364 – 1347 рр. до н. е.). Для того, щоби повалити всевладдя жерців, цей фараон-реформатор заборонив культ усіх численних старих єгипетських богів, окрім культу бога сонця Атона. Він навіть змінив своє ім'я на Ехнатон ("корисний Атону") і, залишивши тогочасну славетну столицю Фіви на півдні країни, збудував далеко на півночі від неї нову столицю – Ахетатон ("небосхил Атону"). Його дружина Нефертіті теж одержала нове ім’я – Нефер-Нефру-Атон, що означало "Прекрасна красою Атона".

Головний столичний храм Атона відрізнявся від інших храмів доби Нового царства. Він складався з відкритих дворів без стель, де промені сонця досягали віруючих. Тут були встановлені столи для жертвоприношень та дарів. Інтер'єри цього храму, як і інших, прикрашали пофарбовані рельєфи.

У нову столицю двір Ехнатона переїхав на шостому році його правління. В центрі міста були розташовані декілька храмів та палаців, а також розкішні будинки знаті. У багатій садибі, яка була відкрита в місті Ахетатоні, все спрямовано на захист від важких кліматичних умов. Садиба оточена стіною, перед домом хазяїна посаджено садок, житлові приміщення орієнтовані на північ і групуються навколо критого внутрішнього дворика. Він вищий від інших приміщень, завдяки чому добре освітлюється.

В домі є ванни та убиральні. Обабіч та позаду дому розташовані службові будівлі, приміщення для слуг, комори, сараї. До господарського двору веде окремий вхід. Своїми реформами Ехнатон настроїв проти себе могутніх жерців і після його смерті вони відновили попередній лад і перенесли столицю знов у Фіви...

Саме тут у другій половині Нового царства розпочалося широке сакральне будівництво. У фіванських храмах остаточно склалася така конструкція гіпостильних залів, коли виділялися два середніх ряда більш високих колон з капітелями у вигляді розкритих мітелок папірусу. При цьому всі інші колони були нижчими, з завершенням у вигляді пуп’янок папірусу. За задумкою, ці ряди колон відтворювали зарості Нілу, де за уявленнями давньоєгипетської міфології, в квітці лотоса народився бог Сонця.

Єгипетські храми різко виділялися своїми розмірами серед інших будов, вселяючи думку про безсилля людини перед богами, та їх представниками на землі - жерцями й фараонами. Найбільші в Єгипті храми входять до складу храмових комплексів Карнаку, які створювали протягом багатьох століть. Ці ансамблі, розташовані поблизу Фів, поступово ускладнювалися шляхом додавання нових храмів, гіпостильних залів та перестилів. Архітектура будівель була монументальною, з точними об'ємами й чистими формами. Вона повністю враховувала лінії пейзажу. А з цією справою не завжди можуть упоратися навіть сучасні архітектори. Розміри окремих храмів інколи були дуже великі.

Просто-таки винятковим за своєю монументальністю був храм Амона в Карнаку. Його вхідні пілони височили на 43 м й здіймалися до неба, немов непохитні скелі. Перед пілонами підносилися велетенські, оковані золотими листами щогли, а крізь відчинені двері розгорталася безмежна анфілада дворів та залів. У день літнього сонцестояння повздовжня анфілада храму, коли сонце вже було на вечірньому крузі, раптом опромінювалася до самого святилища. ї

Алея сфінксів сполучала Карнак з Луксором, де теж височів могутній храм Амона довжиною більш ніж 260 м. У ньому більшість колон має вигляд жмутків папірусу (стилізовані навіть ремінці, що зв'язують окремі стеблини), а їх капітелі зроблені, як нерозпуклі пуп'янки.

Будівництво цього храму, як і багатьох інших, розпочинали з копання каналів, які підводили якнайближче до майбутньої споруди. Це заощаджувало витрати на транспортування каміння. Всі єгипетські храми розташовані неподалік од Нілу, отже довжина каналів не перевищувала 0,5 – 1 км.

На протилежному Карнаку й Луксору – західному (лівому) березі Нілу фараони будували свої поминальні храми. Серед них помітно вирізняється храм Рамсеса II – великого завойовника й невтомного будівничого храмів. Цей храм, так званий Рамесеум, спорудив зодчий Пенра. Комплекс має складну планувальну структуру, обумовлену поховальним ритуалом. До ансамблю будівель, крім храму з кількома дворами, колонними залами і святилищем, були включені також церемоніальний палац і приміщення скарбниць.

Споруди заупокійного храму Рамсеса ІІ пишно оздоблені скульптурою та рельєфними розписами. Фасад церемоніального палацу мав вигляд портика з подвійною колонадою. З масиву прямокутних у плані колон виростали велетні в царському вбранні. Це так звані осірічні стовпи (від Осіріса – єгипетського бога води й рослин). Властивий єгипетському мистецтву синтез архітектури й скульптури переростає тут у повне підпорядкування скульптури архітектурі. Колонади оточували і широкі двори храму, об’єднуючи їх у цілісну, ритмічно побудовану художню композицію.

Поєднання в комплексі Рамесеум заупокійного храму і церемоніального палацу було першим з аналогічних рішень у давньоєгипетській архітектурі другої половини Нового царства.

В офіційних рельєфах палаців і храмів цієї доби художники трактували образ фараона як підкорювача інших народів, очільника найсильнішої в світі держави, як вдалого мисливця. Тому сцени полювання стали улюбленими сюжетами в рельєфах і настінних розписах Єгипту цього періоду.

Завершення Великого гіпостильного залу храму Амона в Карнаку теж відбулося за часів Рамсеса II. Цей зал своїми розмірами лише дещо менший сучасного стадіону – 52x103 м. Сюди глядач проходив із залитого сонячним світлом двору і тут блиск сонця поступався місцем сутіні. Промені світла, що пробивалися крізь кам'яні грати, освітлювали верхи колон з капітелями, що імітували розпуклі квітки лотоса. У темній зниженій частині залу капітелі мали форму пуп'янків.

Середні колони-велетні мали діаметр 3,5, а висоту – 20,4 м; величезні розміри й тісна розстановка колон посилювали враження безмірної важкості. Враження доповнювалося кольоровим вирішенням залу. Велика кількість різнобарвних рельєфів на стовбурах колон збагачувала інтер'єр. Над цим скам'янілим гаєм нависало намальоване на кам'яних плитах стелі блакитне небо з золотими зірками й ширяючими змієголовими шуліками. Люди відчували себе пригніченими кам'яними масами потойбічного світу, що наступали на них.

Художні образи Стародавнього Єгипту тісно пов'язані з релігійними уявленнями і повинні були прищеплювати прочанам ідею сили державної влади й вічності існуючих суспільних відносин.

Щодо термінів будівництва подібних будівель, то воно часто продовжувалося декілька століть. Єгипетський храм ніколи не був цілком завершеним цілим. Кожний з наступних фараонів перебудовував двори й зали, зводив перед ними нові пілони і т. д. Щодо техніки будівництва, то відомо, що між кам'яними колонами зводили тимчасові стіни з цегли; вони знімали навантаження з колон під час піднімання й укладання блоків та плит перекриття.

Не зважаючи на часом дещо надлюдські масштаби будівель, монументальна архітектура Єгипту зберегла пафос людської праці і зробила великий внесок у будівельну культуру.

Розвиток храмових будівель поступово спричинився до певного стилю колон, що зберігався впродовж багатьох століть. Кам'яна колона єгипетського стилю має багато спільного зі своїми далекими попередниками – первісними дерев'яними підпорами, які підтримували перекриття звичайних житлових будівель. Колони, як і стовбури дерев, звужуються догори. Щоби горішні кінцівки дерев'яних стовпів не висковзнули з-під балки, їх закріплюють у гніздах товстих оцупків дерев'яних дощок, щільно прибитих до балок.

У кам'яних колон це прямокутні абаки над капітелями. Аби стовп не вдавлювався у м'який ґрунт, його вставляли в обтесаний камінь – прообраз бази колони. Капітелі колон були дуже різноманітні та ще й пофарбовані у відповідний колір (наприклад, пальмоподібні – у зелений). Стовбури колон барвисто розмальовували фігурами та ієрогліфами. Пропорції колон були відносно важкі: висота колони здебільшого дорівнює 4 – 6 діаметрам. Проміжки між колонами були вузькими (1 – 1,5 діаметра колони). Над входами в приміщення часто розміщували емблематичне зображення сонця у вигляді диска, оздобленого символічним орнаментом, що складався зі змій – знаку царської гідності, та великих розпростертих крил.

Наведемо цікаве тлумачення цієї емблеми в романі польського письменника Б. Пруса "Фараон":

"... На завісі була вигаптувана золотом крилата куля з двома зміями.

Ти, що увійшов сюди, – мовив жрець, – чи знаєш ти, що означає цей знак на завісі?

– Куля, – відповів прибулий, – це образ світу, в якому ми живемо, а крила показують, що цей світ кружляє в просторі, наче орел

А змії?.. – спитав жрець. – Дві змії нагадують мудрецеві, що той, хто зрадить велику таємницю, мусить умерти подвійно – тілом і душею".

Таке зображення було майже державним гербом й зустрічається над входами раз у раз. На рис. 2.41 вміщені також орнаменти рослинного походження у вигляді шулік із розпростертими крилами, змій та священного жука-скарабея – втілення сонця.

В період Нового царства будують також скельні храми. Фасад великого храму Рамсеса IІ на березі Нілу був спрямований на схід. Перші промені сонця на своєму сході заливали всю анфіладу підземних залів храму й проникали до самого святилища. Храм починався могутньою поверхнею пілоноподібного схилу, перед яким сидять чотири витесані у моноліті скелі 20-метрові скульптури фараона.

В центрі пілона – вхід, що веде до храму з класичною схемою планування, яка повторює планування храмів Нового царства на поверхні землі: зал з двома рядами осірічних стовпів заступає двір, далі йдуть гіпостильний зал та святилище.

Цей храм взагалі є одним з найвизначніших творів єгипетського мистецтва. Рамсес II, як і його предки, прагнув закріпити підкорення Нубії будівництвом там не лише фортець, а й храмів. Але його храм в Абу-Сімбелі перевершив усе, що будь-коли створили тут фараони.

Усе оформлення храму було обумовлено однією ідеєю – всіма можливими засобами звеличити могутність Рамсеса II. Починаючи від масштабів святилища і закінчуючи його декоруванням, усе було пронизано цією ідеєю, кращим втіленням якої є фасад храму.

Висічених із скелі велетнів здалека бачать усі, що пливуть Нілом. Гідне подиву збереження портретних рис у колосах такого масштабу. У виборі місця для храму далося взнаки таке притаманне єгипетським архітекторам вміння поставити пам'ятник із врахуванням місцевості, що його оточує: храм освітлюється першими променями сонця, від яких гігантські скульптури раптово зафарбовуються темно-червоним кольором і здаються особливо рельєфними на тлі синяво-чорних тіней, які вони відкидають.

Колоси справляли незабутнє враження всеподавляючої могутності фараона. Образ Рамсеса взагалі панує у храмі: над входом висічене скульптурне зображення його імені, в першому приміщенні святилища стелю підтримують пілястри, перед якими стоять гігантські статуї царя, стіни залів покриті зображеннями його перемог і, нарешті, в останньому приміщенні храму, його культовій молитовні, серед чотирьох статуй богів, яким був присвячений храм, стояла й статуя самого Рамсеса.

Скульптури й рельєфи Абу-Сімбела – одне з найвищих досягнень єгипетських майстрів. На північ, неподалік від Великого, був розташований Малий храм, що його Рамсес II посвятив богині неба – Хатор. Фасад цього храму також має вигляд порталу, але скульптури, які оздоблювали вхід, були розміщені в величезних нішах, по три з кожного боку. Гігантські будови в Абу-Сімбелі і досі свідчать про Рамсесову славу. Ці храми потрапили у зону затоплення Асуанського моря, і наприкінці 1960-х років їх розпиляли на блоки й перенесли на інше місце.

Якщо в монументальних скульптурах, які були елементами архітектурних споруд (Рамесеум, заупокійні храми в Абу-Сімбелі тощо), збереглись архаїчні риси, то в самостійних творах круглої пластики другої половини Нового царства з’являються і виразні портретні характеристики, і тонке моделювання людського тіла, зборок одягу. Це є свідоцтвом того, що короткий період розквіту реалістичного мистецтва в роки правління Ехнатона (Аменхотепа IV) вже унеможливлював повернення в минуле.

Особливо виразно це проявилося в настінних рельєфах і розписах (не тільки в світських будівлях, а навіть у храмах), де утвердились і розвинулись започатковані при Ехнатоні образна глибина і витонченість художніх творів.

Розвиток мистецтва Нового царства був призупинений війнами та внутрішніми конфліктами. В роки так званого Пізнього періоду (XI – IV ст. до н. е.) ці процеси привели до розпаду Єгипту на північну та південну частини. Подальша історія колись великої держави пов’язана з протекторатом спочатку лівійських династій, що знову об’єднали Єгипет, потім – Ефіопії і Нубії. У 671 р. до н. е. Єгипет був завойований Ассирією, а ще через століття – Персією. По суті, Пізній період – час повільного, але невпинного занепаду в усіх сферах існування Єгипту, в тому числі в мистецтві та архітектурі, який не залишив світу визначних пам’яток.

Мистецтво Єгипту виявилося багатим внеском у скарбницю мистецтва стародавнього світу, а отже, й світового мистецтва. Приїжджаючи до Єгипту, творці молодого ще грецького мистецтва бачили прекрасні храми, побудовані тисячоліття тому із виробленими типами колон, портиками, базилікальною побудовою залів, із давно складеним гармонійним сполученням архітектури, скульптури, кольорового рельєфу; бачили стінний живопис, чудові скульптури, різноманітні твори художнього ремесла, які відзначалися дивовижним відчуттям форми й високою майстерністю обробки матеріалу. Грецькі архаїчні пам'ятники VI ст. до н. е. віддзеркалили відомий вплив єгипетського мистецтва.

Література

  1. Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Малая история искусств. История Древнего Востока. – М.: Искусство, 1976. – 290 с., илл.
  2. Бунин А. В. История градостроительного искусства. Том 1. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с., илл.
  3. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 1. Архитектура древнего мира. Под ред. О. Х. Халпахчьяна. – М.: Стройиздат, 1970. – 510 с., илл.
  4. Всеобщая история архитектуры в 12-ти томах. Том 9. Архитектура Восточной и Юго-Восточной Азии до середины XIX в. Под ред. А. М. Прибыткова. – Л. -М.: Стройиздат, 1971. – 643 с., илл.
  5. Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 1. Искусство Древнего мира. Под ред. А. Д. Чегодаева. – М.: Искусство, 1956. – 467 с., илл.
  6. Всеобщая история искусств в 6-ти томах. Том 2. Книга 2. Искусство Средних веков. Под ред. Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. М.: Искусство, 1961. – 508 с., илл.
  7. Глазычев В. Л. Зарождение зодчества. – М.: Стройиздат, 1984. – 126 с., илл.
  8. Дженкинс Н. Ладья под пирамидой. – М.: Наука, 1986. – 175 с., илл.
  9. Искржицкий Г. И. Рассказ о градостроительстве. – М.: Стройиздат, 1985. – 127 с., илл.
  10. История Древнего мира в трех книгах. Книга 1. Ранняя древность. Отв. ред. И. М. Дьяконов. – М.: Наука, 1989. – 471 с., илл.


08.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!