Osvita.ua Вища освіта Реферати Архітектура Архітектурне проектування: поняття та методи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Архітектурне проектування: поняття та методи. Реферат

Фактор економіки. Композиція як цілісність. Художні засоби і закономірності. Архітектурний образ. Метод проблемного проектування. Метод експериментально-лабораторного проектування

Фактор економіки

В основі всякого конструювання лежить принцип ощадливого використання матеріалу і праці. Архітектор домагається максимального комфорту і художньої виразності при менших витратах, оцінює всі критерії економічності — проекту, будівництва й експлуатації в їхній взаємодії.

У процесі проектування йдуть пошуки раціональної об'ємно-планувальної і просторової структури. У виробничих і громадських будівлях, в об'єктах культури, спорту й ін. перевіряються принципи трансформації і маневреності використання приміщень з метою одержання економічного ефекту.

Проблема економічності особливо ретельно розробляється на житловій тематиці. Тут вибір структури будівлі і взаємозв'язків квартири з комунікаційними вузлами вирішує принципові питання економічної доцільності.

У соціальному аспекті проекти повинні враховувати економію здоров'я, моральних і фізичних сил людей, вирішувати проблему відновлення нервової енергії людини, його працездатності, у тому числі шляхом економії часу на пересування тощо. В естетичному плані методика архітектурного проектування спрямована на організацію заданого програмою утилітарного життєвого процесу і його оптимізації з найбільш зжатою виразністю, з ощадливою витратою художніх і матеріальних засобів.

Композиція як цілісність

Розгляд об'єкта проектування як системи підводить архітектора до розуміння композиції як конкретної єдності й усередині себе розчленованої цілісності. Опанування композиції зв'язано з умінням виділити головне, істотне, установити правильні співвідношення головного і другорядного.

Робота над композицією, насамперед, складається з пошуків просторової організації середовища. Цілісність просторової композиційної структури визначається доцільністю внутрішньої побудови і зовнішніх зв'язків об'єкта і виражається в домірності форм і їхньої гармонізації, в апеляції до внутрішнього світу людини, до його архетипічного почуття естетичної упорядкованості.

Композиція архітектурного твору створюється за законами необхідності і краси. В архітектурі критерії прекрасного і доцільного визначаються сукупністю технічних і економічних умов, світогляду й ідеології, характерної для суспільства [191, стор. 150].

Приступаючи до розробки композиції споруди або ансамблю, автор повинен визначити тему, що буде головною в композиції.

У результаті комплексного підходу до проектування автор повинен вирішити складне творче завдання — створити цілісну за задумом, закінчену і гармонічну архітектурну композицію.

Своєрідність композиції об'єкта створюється, насамперед, особою формою просторових зв'язків усіх його елементів.

При побудові композиції варто враховувати послідовність сприйняття простору в часі - поступовий розвиток внутрішнього простору щодо людини, що рухається в ньому - як істотну умову художньої виразності.

Композиція розглядається як організоване ціле. Вона характеризується гармонійним співвідношенням частин і цілого, взаємозв'язком мас і об'ємів, просторовою єдністю елементів, співпідпорядкованістю і погодженістю деталей.

Художні засоби і закономірності

У круг творчих проблем входять певні засоби і закономірності, що формують композиційну тему твору і надають об'єкту естетичної і художньої виразності. Закономірності композиційної побудови повинні випливати з цілісної концепції даного об’єкту проектування.

До засобів гармонізації в архітектурі відносять архітектоніку (тектоніку), масштаб і масштабність, ритмічні і метричні закономірності й інші засоби архітектурної композиції.

Робота над архітектонікою об'єкта в процесі проектування починається, як тільки розробляється об'ємно-просторова побудова, і функціональне рішення втілюється в конструктивному задумі. Архітектонічний лад твору як система відносин цілого й окремих його частин виявляється в гармонійній побудові, ритмічних і метричних відліках і масштабній структурі. Метод комплексного проектування сприяє розумінню тектоніки як художньо осмисленої конструктивної структури і виразу статичних закономірностей.

Тектоніка — результат пізнання і пластично образного вираження в об'ємно-просторовій структурі дійсної роботи конструкцій і властивостей матеріалів (міцності, стійкості, рівноваги і погашення зусиль). Естетична організація структури залежить від ясного розуміння смислу обраних конструктивних систем.

Нова тектоніка є наслідком сучасних уявлень про фізико-механічні властивості нових матеріалів і умов їхньої роботи в конструкціях. Звідси - і нові естетичні критерії.

Засобами художньої виразності служать масштаб і масштабність. Містобудівне середовище і людська особистість створюють два масштабних модулі, що накладаються один на одного, створюючи єдину узагальнюючу масштабність, що відповідає конкретним умовам.

Для створення гармонії цілого і його частин потрібна прониклива творча робота над освоєнням закономірностей гармонізації. Закон повторення тут - один із самих істотних. Метричні модульні відносини, що дають взаємозв'язок частин і цілого шляхом повторення єдиного розміру, об'єктивно закладаються в сучасній архітектурі функцією споруди і його конструктивною структурою. Ритмічні відносини включають якісні і кількісні зміни властивостей самих повторюваних елементів і інтервалів між ними.

У створенні гармонійних співвідношень між ними бере участь поняття міри, що існує в архітектурі як естетичний принцип. Упорядкованість і гармонійність об'єкта визначають міру художності рішення.

Пропорціональність і система домірностей

Традиційні в архітектурі методи пропорціональності ґрунтуються на принципі подоби частин. Вважається, що застосування зв'язаної системи пропорцій забезпечує єдність композиції. У залежності від задуму архітектор використовує відносини, виражені в цілих числах, чи ірраціональні відносини, засновані на системі простих графічних побудов, наприклад діагоналей квадратів і сторін прямокутників, системи "золотого перетину" тощо. До таких систем відноситься, наприклад, створена Ле Корбюзьє система Модулора, що дає єдиний гармонійний вимірник, який ґрунтується на розмірах людського тіла.

Прийнято вважати, що пропорціональність як робоча ланка творчого методу, проведена з метою гармонізації архітектурної форми і тектонічної основи споруди, впливає на художню виразність рішення.

Однак, відповідно до ряду досліджень, даний метод далеко не такий однозначний.

Як відомо, математично-числовий підхід до композиції або елементи такого підходу беруть початок з античних часів. Але пифагорейская наука про числа, що визначають світобудову, виражала гармонію космосу, і відбивала не стільки логічне, скільки почуттєве сприйняття єдиного світу. В архітектурі найбільш яскравим виразником математичної гармонії вважається архітектурний ордер. Однак в античній Греції він був індивідуалізований, і практично не повторювався. Лише в ордерних побудовах Парфенона і Гефестейона існували ті самі пропорції. Але від цього Гефестейон не придбав тієї гармонії, якою прославився Парфенон.

Вітрувій узагальнив досвід греків; але узагальнив його у рамках світосприйняття Риму. У Римі грандіозні масштаби будівництва і малокваліфікована робоча сила змусили архітекторів до більшої уніфікації ордерних відносин. Але й у цих умовах Вітрувій вимагав крім математичних "єдності і домірності" їхньої відповідності законам сприйняття, так називаної "евритмії".

Значно складніше стало питання про математизацію гармонії у Відродженні, коли, поряд з еталонами античності, пріоритетним став розрахунок. В епоху "первісного нагромадження капіталу" математизація глибше проникнула й в архітектуру. Погляд на художника як на знаряддя бога сусідив з констатацією самостійності художника, а трансцендентальні відносини зі світом – з математизацією естетики. Але, як відзначає О. Ф. Лосєв, математика в естетиці Відродження була особлива, почуттєва. І, навіть говорячи про оптичну перспективу, у якій, здавалося б, панує математика, він відзначає, що вона виходила з почуттєвого сприйняття людини.

Як резюмує В. П. Зубов, "концепція організму" суперечить в Альберті абстрактній гармонійній системі. Цим визначається і байдужість Альберті до знаменитого "золотому перетину". Таку ж неоднозначність можна відзначити, порівнюючи Віньолу й Палладіо. Перший канонізував ордер до рівня математичних догм, а другий підходив до нього більш вільно, тому що проведені ним обмірювання пам'ятників архітектури не підтвердили наявність догми-канону.

Найбільш авторитетним прикладом математичної пропорціональності є "Модулор" Ле Корбюзьє. Пропорціональність у "Модулорі" засновано на двох "золотих рядах": "червоній шкалі", що виходить із шестифутового росту людини, і "синій шкалі", основа якої - висота людини з піднятою рукою. Модулор повинний був стати універсальною мовою в архітектурі. Однак він зазнав серйозної критики фахівців.

У ній відзначалися фактичні погрішності в параметрах планів, розрізів, фасадів і т. д.; але ж саме на основі цих параметрів визначалися "золоті відносини" з точністю до сотих частин. Критиці піддається "модулор" і в частині прийнятого росту людини, і в частині незафіксованого положення руки. Відзначено і невідповідність самого методу, статичного у своїй основі, часовому характеру сприйняття композиції, фізіологічному принципу апперцепції.

Але, мабуть, головна помилка в математичній гармонізації Корбюзьє, що критикується – це відхід від сутності людини; від того, як він визначає гармонію у своїх відносинах зі світом. "Досліджується переважно об'єкт, тоді як у цій проблемі не менше місце займає сприймаючий суб'єкт – людина, крізь призму якого переломлюється вся картина світу, у тому числі архітектурне середовище".

Цікавим фактом є те, що навіть прихильники математичної гармонізації вказують на її обмеженість. Так, архітектор О. Перре пише: "Я охоче застосовую до проблеми пропорцій те, що сказав поет і математик Едгар По: "Математика не може дати більш точних доказів, чим ті, які художники витягають зі свого художнього відчуття". І. В. Жолтовський затверджував, що "не треба шукати готових засекречених формул. Їх немає!… Принцип зодчества зводитися до пошуків відповідності між ідеєю споруди й ідеєю, закладеної в навколишній його природі".

За О. І. Некрасовим, "Архітектура – сприйняття людиною самого себе".

Архітектурний образ

За, художній образ в архітектурі зв'язаний з наочним розкриттям естетичної цінності тієї суспільної функції, що організується архітектурним твором [Б. Г. Бархін, стор. 474]. Основою художнього образа в архітектурі є соціально значима художня ідея. Архітектурний об'єкт своїм значенням, взаємодією з навколишнім середовищем, своїм просторовим і об'ємним рішенням, формами, виразністю своїх пропорцій здатний розкрити світогляд і втілити ідеї епохи.

Уже на першій стадії творчого пошуку, намічаючи лише загальні обриси майбутнього об'єкта, автор вносить естетичне начало у логіку створення форми. Він прагне виразити жанр споруди, його типологічні риси, узгоджуючи їх із громадським призначенням споруди, її конкретним положенням у природному або містобудівному середовищі.

З особливою повнотою і послідовністю розкривається естетична сторона архітектури в проектуванні громадських споруд. У містобудівних рішеннях ставляться завдання індивідуалізації архітектурно-художніх композицій. У цьому велику роль грає ландшафт, що сприяє створенню образа, що запам'ятовується, завдяки могутньому архетипічному впливу на людину його основних протилежностей: низу і верха, води і гори, степу і лісу тощо.

В умовах проектування зважується питання про зв’язок "правил", даних у завданні на проектування, норм і типових рішень з пошуком художнього образу. Складність проблеми полягає в сполученні об'єктивно раціонального і індивідуального образу. "Правило" як сформована усереднена схема побудови об'єкта характеризується як певна "норма", що відмежовує даний тип споруди від безлічі інших. Художній образ дає одночасно "правило" і індивідуально-конкретне рішення об'єкта в даному середовищі. У художньому образі розкривається міра суб'єктивної авторської активності стосовно матеріалу життя.

Сприйняття будь-якого архітектурного твору можна розглядати як одержання інформації. Відповідно до інформаційної теорії емоцій, повідомлення збуджує позитивні емоції за умови, якщо прогнозований (передбачуваний) зміст повідомлення менше того, який одержує глядач дійсно. Позитивна емоція естетичного задоволення виникає, коли рішення несподіване й оригінально [П. В. Симонов].

Однак сприйняття твору мистецтва, у тому числі мистецтва архітектури відрізняється від сприйняття повсякденного об'єкта. Відомий літературознавець В. Б. Шкловський при вивченні емоційно-естетичного сприйняття художнього твору в якості важливої складової частини сприйняття виділяє відчуття "утруднення" ("ускладнення"). Воно представляється певною зупинкою, що вимагає подолання: "Приемом искусства является прием "остранения" вещей и прием затрудненной формы, увеличивающий трудность и долготу восприятия, так как воспринимательный процесс в искусстве самоцелен и должен быть продлен". Результатом напруженого подолання є ефект катарсису – кульмінації сприйняття художнього об'єкта.

Індивідуалізація художнього образу, його неповторність є результатом взаємовідбиття змісту проектованого об'єкта й особистості архітектора. Процес художньої творчості і полягає в тому, що архітектор проектує пізнаваний об'єкт на себе, а зміст своєї особистості на об'єкт, намагаючись привести модель об'єкта в єдність зі своїм життєвим і художнім досвідом.

З питанням оригінальності художнього образа зв'язана проблема новаторства і наступності. Здатність до справжньої творчості — новаторству, як до основи розвитку архітектури — найважливіше завдання. "Захищаючи право на новаторство, я посилаюся на минуле, що було моїм суворим наставником і незмінно продовжує керувати мною... Повага до минулого органічно притаманна всякому, хто створює" [Ле Корбюзьє]. Минуле в архітектурі як об'єкт вивчення дає нескінченну кількість архітектурних рішень. Шедеври архітектури і містобудування дають поживу для міркувань і стимулюють нові пошуки вічних істин.

Метод проблемного проектування

Проблемою в науці називається суперечлива ситуація, що виступає у вигляді протилежних позицій у поясненні яких-небудь явищ, об'єктів, процесів і потребуюча адекватної теорії її вирішення.

Метод комплексного проектування доцільно сполучити з методом проблемного проектування. Цей метод виходить з того, що проектна діяльність вимагає активного розумового процесу, що стимулюється наявністю проблематики.

Метод проблемного проектування супроводжується ясним формулюванням і розкриттям різних аспектів, що випливають з досліджуваної програми проектування. Визначення локальної проблеми стимулює пошук і конкретизує напрямок творчих зусиль. Тим самим проект здобуває чітко виражений задум. Природно, що проблема повинна випливати із суті завдання, навколишнього середовища, соціальних умов.

Проблемний метод припускає серйозні розумові і творчі зусилля в подоланні труднощів завдання, розглянутого під кутом зору висунутої концепції і сформульованого завдання. При цьому творчий процес ескізування являє собою ланцюг логічних операцій: постановку проблеми, передбачення кінцевого результату, відшукання протиріч, що заважають досягненню мети, і їхнє вирішення.

Проблемна ситуація містить щось невідоме, нерозкрите, передбачуване. Усвідомлення вимог до об'єкту в умовах проблемної ситуації, веде до упорядкування уяви і фантазії архітектора і гарантує більш реалістичне відношення до роботи. Метод проблемного проектування:

  • забезпечує стимулювання творчих здібностей архітектора;
  • сприяє оцінці формотворних факторів у конкретних умовах, що змінюються;
  • припускає групову роботу, що дозволяє більш докладно охопити всі основні проблеми середовища, у якій ведеться проектування.

Метод експериментально-лабораторного проектування

Експериментальний метод включає в процес роботи над проектом науковий аналіз, метод міркувань на основі наукових даних і лабораторних (або натурних) досліджень, служить цілям різноманітного проектування. Експериментальний підхід припускає чотири фази:

  • перша фаза — спостереження, що дозволяє виявляти важливі факти і впізнавати їх; містить сприйняття й аналітичний відбір;
  • друга фаза — формулювання гіпотези про залежності, що можуть існувати між фактами. Творча фаза випереджає експериментування і містить розробку попередніх ідей і концепцій. Гіпотеза, тобто припущення про існування якоїсь залежності між фактами, повинна бути правдоподібній і доступній перевірці;
  • третя фаза — експериментування у власному смислі слова, мета якого — перевірка гіпотези; припускає вивчення об'єкта і лабораторну перевірку на моделях;
  • четверта фаза — обробка результатів, їхня інтерпретація, пояснення й узагальнення.

Напрямки експериментальних пошуків

В архітектурній науці поряд з точно встановленими положеннями є дискусійні проблеми, що розробляються методом експериментального проектування. До найбільш складних відноситься проблема майбутнього або сталого розвитку міст. У проектах висуваються містобудівні гіпотези — ведеться експериментальний пошук форм майбутнього розселення — робляться пропозиції по просторовому плануванню і рішенню міста або його фрагментів.

Експериментальне проектування житлових комплексів охоплює проблеми простору і часу. Виходячи з аналізу сімейно-побутових відносин, даються пропозиції по трансформації величини і форми квартири в часі при зміні демографічного складу для зручностей проживання літніх і молодих пар. Ведуться експерименти по проектуванню і модернізації застарілих конструктивних і просторових рішень у житлових, громадських і промислових будівлях.

Метод оптимального проектування

Сфера додавання ідей, понять і методів математичних наук і сучасної обчислювальної техніки до області архітектурного проектування усе більш розширюється.

Математичні методи у творчому процесі архітектурного проектування і конструювання представляються допоміжними засобами пізнання. Кібернетичні пристрої моделюють механізм формальнологічного мислення, але завдання інтерпретації результатів машинної обробки залишається за творчою особистістю "оператора". Психофізіологічні особливості людини дозволяють їй оперувати з ще не цілком визначеними ідеями і проводити широкі аналогії і гіпотези.

Оптимальне проектування припускає спільне використання людини і машини в одній системі. Архітектор виступає як критик і експерт, він привносить інтуїцію і досвід для прийняття рішень.

Машина робить упорядкований перебір варіантів, обробляє величезного об'єму інформацію і підготовляє для архітектора обґрунтування рішення. Таке обґрунтування припускає одержання точної кількісної міри (оптимальне рішення) при певних обмеженнях (наприклад, норм і правил) і критеріях (наприклад, економіки).

У підготовчій стадії проектування може бути використовувала машинна пам'ять, з метою використання в процесі ескізування необхідної і достатньої інформації на додаток до оперативної пам'яті проектувальника.

На стадії творчого пошуку превалюють художньо-образна діяльність мислення, уява і творча інтуїція архітектора-художника. Творчий пошук нового і постановка проблеми не моделюються за допомогою машин і залишаються за людиною.

У стадії творчої розробки, коли розкривається кількісна і якісна складність і взаємозв'язок наукових, технічних і економічних проблем, можуть бути застосовані комп'ютери, що моделюють, контролюють й прискорюють процеси архітектурного проектування. При створенні просторових систем, якими є архітектурні об'єкти, неминуче порушуються десятки факторів, тож добір оптимального варіанта, оцінка економічної доцільності, конструктивної структури може бути зроблена за допомогою алгоритмізації і програмування,

При оптимальному проектуванні можна вичленувати шість основних фаз, у трьох з який бере участь проектувальник. Ці фази носять творчий характер.

У першій фазі розробки програми-стратегії творче завдання полягає в постановці кінцевої мети, виборі критерію оптимальності й в установці дисциплінуючих умов.

В другій фазі формалізації творчим є розробка інформаційної моделі об'єкта, тобто опис найбільш істотних його сторін і позначення об'єкта через певну кількість незалежних і залежних перемінних.

Ця фаза є основою для третьої фази — складання алгоритму і запис у виді оперативної блок-схеми графічної структури алгоритму.

Третя фаза і четверта — налагодження програми і п'ята — рахунок і обробка результатів — виконуються фахівцями-операторами. Машина дає різноманітне рішення, що лежить у руслі норм; критику-експерту надається відповідальне завдання оцінки і вибору з цих варіантів того, котрий щонайкраще відповідає конкретному завданню.

У цьому складається заключна стадія, що проходить при особистій участі дипломанта-автора. Отримані оптимальні рішення виражаються на всій безлічі припустимих станів об'єкта з погляду одного обраного критерію оптимальності. Для того щоб зробити комплексну оцінку, врахувати значення другорядних факторів, здійснюється машинне імітування проектування яке багато в чому повторює логіку дій проектанта, коли він шукає оптимальну відповідь методом "послідовних поступок". — комплексної оцінки за принципом "втрачаючи в одному, виграємо в іншому".

Поряд із зазначеними спільними методами в проектуванні застосовується ряд окремих локальних методів:

  • метод "проб і помилок"; складає основу первинного ескизування;
  • метод теорії графів; використовується для зображення проектної ситуації і для передачі інформації ЕОМ (див. 4.4).
  • метод "послідовних поступок і наближень"; складає зміст проектування в стадії творчої розробки (див. 2.6) і застосовується при оцінці результатів обробки алгоритму з комплексу критеріїв (див. 3.4);
  • метод робочого макетування; упроваджується на всіх рівнях утворення і на всіх етапах проектування (див. 2.7);
  • метод математичного моделювання — основа оптимального проектування.

Література

1. Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А. П. Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2. Бархин М. Б. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч. -метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

4. Пономарев Я. Психика и интуиция. – М.: Политиздат, 1967.

5. Райт Френк Ллойд. Будущее архитектуры. М.: Госстройиздат, 1960.

6. Симонов П. Роль эмоций в приспособительном поведении живых систем. //Вопросы психологии, 1965, № 4.

7. Выготский Л. С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8. Фресс Поль, Пиаже Жан. Экспериментальная психология. – М.: Прогресс, 1966.

9. Чепелюк Ю. В. Архитектурная композиция как выражение "целого" - "единого". -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

10. Панова Л. П., Шубович С. О. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектура композиція. Композиція-сприйняття". Частина 1. - Харків: ХДАМГ, 2001. - 60 с.

11. Жмурко Ю. В., Панова Л. П. та ін. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектурна композиція. Композиція-сприйняття". Частина 2. - Харків: ХДАМГ, 2002. - 60 с.


07.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!