Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Суб’єкти господарювання: фінансовий стан та податкоспроможність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Суб’єкти господарювання: фінансовий стан та податкоспроможність. Реферат

Фінансовий стан: поняття та зв’язок з податкоспроможністю. Загальний аналіз активу і пасиву балансу. Використання капіталу підприємства. Виробничо-фінансовий леверідж. Платоспроможність і кредитоспроможність підприємства. Оцінка запасу фінансової стійкості (зони безпеки) підприємства

Фінансовий стан – це здатність підприємства профінансувати свою діяльність. Висновки про фінансовий стан зазвичай роблять на основі забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, доцільності їх розміщення та ефективності використання.

У будь-якого підприємства існує багато джерел отримання фінансових ресурсів. Так само існує багато напрямів їх використання. Використання фінансових ресурсів проводиться у порядку фінансування діяльності. У ході цього процесу важливо дотримуватися черговості фінансування. Першочерговими є платежі, пов’язані з виконанням податкових зобов’язань підприємства, оскільки саме ці зобов’язання є встановленими в законодавчому порядку і найбільш жорстко регламентованими.

У зв’язку з тим, що виконання податкових зобов’язань є частиною процесу фінансування, останні можуть бути успішно проведені лише за умови нормального фінансового стану підприємства, тобто за умови достатності фінансових ресурсів. Хоча необхідно підкреслити, що при ускладненому фінансовому стані не завжди не виконуються податкові зобов’язання. Це пов’язано з тим, що податкові платежі є першочерговими і тому найперші отримані кошти спрямовуються саме на них.

При цьому інші зобов’язання можуть бути відкладені. Але така ситуація, як правило, продовжується нетривалий період. Кредитори підприємства можуть ініціювати справу про банкрутство. Після настання майнової відповідальності в результаті банкрутства підприємство втрачає і свою податкоспроможність. Якщо ж підприємство має заборгованість за податками, то воно несе майнову відповідальність перед державою.

Враховуючи сказане, а також те, що податки можуть сплачуватися з відстрочкою, на кожному підприємстві існує необхідність дослідження його фінансового стану, платоспроможності та кредитоспроможності. Через ці загальні показники можна зробити висновок про подальшу можливість виконувати податкові зобов’язання.

Можна розрахувати питому вагу найближчих податкових зобов’язань підприємства у його активах. Якщо цей показник дорівнює 1, то підприємство є повним банкрутом, оскільки його активів вистачає лише для покриття зобов’язань перед державою, а всі інші платежі залишаються невиконаними. Якщо цей показник менший 1, то необхідно проаналізувати стан балансу, щоб зробити загальні висновки про платоспроможність підприємства у подальших періодах. Якщо ж цей показник більший 1, то майна підприємства не вистачає навіть для покриття податкових зобов’язань. У такому випадку виникає кримінальна відповідальність.

У ході аналізу фінансового стану необхідно, перш за все, вивчити структуру активу і пасиву балансу.

Відомості, що наводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни відбулися в структурі власного і позичкового капіталу, скільки залучено до обороту підприємства довгострокових і короткострокових позичкових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має у своєму розпорядженні і куди вони вкладені. За приналежністю наявний капітал поділяється на власний і позичковий. Відповідно до тривалості використання, розрізняють капітал довгостроковий постійний (перманентний) і короткостроковий.

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Проте фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне і можливе для нього, особливо коли виробництво носить сезонний характер. Від оптимального співвідношення власного і позичкового капіталу багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.

У зв’язку з цим важливими показниками, що характеризують ринкову стійкість підприємства, є: коефіцієнт фінансової автономності (незалежності) (питома вага власного капіталу в загальній сумі капіталу); коефіцієнт фінансової залежності (частка позичкового капіталу); плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику (відношення позичкового капіталу до власного). Чим вищий рівень першого показника і нижчий другого та третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Оцінка змін, що відбуваються у структурі капіталу, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів більш надійною є ситуація, коли частка власного капіталу у підприємства більш висока. Підприємства ж, як правило, зацікавлені в залученні позичкових коштів. Отримавши їх під менший відсоток, ніж рентабельність виробництва, можна розширити останнє, підвищити прибутковість власного капіталу. У результаті дії таких різнонапрямлених чинників склалися співвідношення позичкових і власних коштів. У галузях з низьким коефіцієнтом оборотності капіталу плече фінансового важеля не повинно перевищувати 0,5. В інших галузях, де оборотність капіталу висока, коефіцієнт може бути вище 1.

Проводячи внутрішній аналіз фінансового стану, необхідно вивчити динаміку і структуру власного і позичкового капіталу, з’ясувати причини зміни окремих його складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

Залучення позичкових коштів до обороту підприємства є нормальним явищем. Але слід пам’ятати, що розумні розміри залучення здатні поліпшити фінансовий стан підприємства, а надмірні – погіршити його. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, давність виникнення кредиторської заборгованості, наявність, частоту і причини утворення простроченої заборгованості постачальникам ресурсів, персоналу підприємства з оплати праці, бюджету, цільових фондів, з’ясувати суму виплачених санкцій за прострочення платежів.

Середня тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства розраховується таким чином:

Зс ´ Д / Ск. о.,

де Зс – середні залишки кредиторської заборгованості;

Д – дні періоду;

Ск. о. – сума кредиторських оборотів за рахунками розрахунків з кредиторами.

Цей показник може визначатися як в цілому, так і за видами заборгованості (у тому числі перед бюджетом).

Аналізуючи кредиторську заборгованість, необхідно враховувати, що вона є одночасно джерелом покриття дебіторської заборгованості. Тому в процесі аналізу необхідно порівняти суму дебіторської і кредиторської заборгованості (у тому числі за розрахунками з бюджетом). Якщо перша перевищує другу, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість.

Під час аналізу довгострокового позичкового капіталу слід звернути увагу на терміни повернення довгострокових кредитів, тому що від цього залежить стабільність фінансового стану підприємства.

Після цього переходять до аналізу активів підприємства. Активами називається усе, що має вартість, належить підприємству і відображається в активі балансу. Актив характеризує розміщення капіталу підприємства, тобто вкладення його в конкретне майно, матеріальні цінності. Він характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, залишки вільної готівки.

Активи поділяють за ступенем ліквідності (здатності швидко перетворюватися на готівку) на довгострокові (основний капітал) та поточні (оборотні).

Розміщення коштів підприємства має дуже велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Результати виробничої і фінансової діяльності, а отже, і фінансовий стан підприємства, багато в чому залежать від того, які асигнування вкладені в основні засоби та оборотні кошти, скільки їх знаходиться у сфері виробництва та у сфері обігу, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимальне їхнє співвідношення. Тому в процесі аналізу активів підприємства, в першу чергу, слід вивчити зміни в їхньому складі і структурі та дати їм оцінку.

Потім необхідно з’ясувати зміни в довгострокових (позаоборотних) активах. Довгострокові активи, або основний капітал, – це вкладення коштів у нерухомість, облігації, акції, запаси корисних копалин, спільні підприємства, нематеріальні активи і т. ін. Велика увага приділяється вивченню стану, динаміки і структури основних фондів, яким належить основна питома вага у довгострокових активах підприємства. При вивченні складу основних засобів потрібно з’ясувати співвідношення їх активної і пасивної частин, силових та робочих машин. Від оптимального їх співвідношення багато в чому залежать фондовіддача і фінансовий стан підприємства.

Далі необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею поточних активів балансу як найбільш мобільної частини капіталу (за грошовими коштами, рахунками дебіторів, виробничими запасами, готовою продукцією).

Збільшення коштів на банківських рахунках означає покращання фінансового стану підприємства. Однак наявність великих залишків грошей протягом тривалого часу свідчить про неправильне використання капіталу, який міг би бути вкладеним у власне виробництво, акції і т. д. Сума грошей на рахунках повинна зберігатися лише в межах першочергових потреб.

Наявність дебіторської заборгованості створює фінансові утруднення, тому що породжує нестачу фінансових ресурсів. Кожне підприємство зацікавлене у скороченні термінів погашення платежів. У процесі аналізу потрібно вивчити динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості (як в цілому, так і за видами, включаючи бюджет). Слід встановити, чи немає у її складі сум, нереальних для стягнення, або таких, за яких минули терміни позовної давності. Якщо вони є, то необхідно вжити заходів щодо їх стягнення, включаючи звернення до суду.

Тривалість перебування коштів у дебіторській заборгованості визначається таким чином:

(середні залишки заборгованості за рахунками дебіторів ґ дні періоду / сума дебетового обороту за рахунками дебіторів).

Щоб підрахувати збитки підприємства від невчасної оплати рахунків дебіторами, необхідно від простроченої дебіторської заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей термін (за мінусом отриманої пені). Аналогічний розрахунок проводять по заборгованості з боку бюджету перед підприємством. Можна також суму простроченої дебіторської заборгованості помножити на ставку банківського відсотка за цей період і від отриманого результату відняти суму отриманої пені.

Значний вплив на фінансовий стан підприємства справляє стан виробничих запасів. З метою забезпечення нормального ходу виробництва і збуту продукції запаси повинні бути оптимальними, їх недостатність загрожує збоями у виробництві, а надлишковість відволікає кошти з обороту.

Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з перевірки відповідності фактичних залишків плановим потребам.

Велика питома вага в поточних активах підприємств належить готовій продукції. Збільшення залишків готової продукції на складах підприємства призводить до тривалого заморожування оборотних коштів, відсутності готівки, потреби в кредитах і сплати відсотків за ними, зростання кредиторської заборгованості постачальникам, бюджету, працівникам підприємства з оплати праці і т. д. З метою розширення збуту необхідно вивчати шляхи зниження собівартості продукції, підвищення її якості і конкурентоспроможності, організації ефективної реклами і т. д.

Між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок. Кожна стаття активу балансу має відповідні джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичкові кошти. У деяких випадках можливе формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи утворяться як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичкових коштів. З метою забезпечення гарантії погашення боргів бажано, щоб наполовину вони були сформовані за рахунок власного капіталу.

Залежно від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) поділяють на дві частини: змінну (створену за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства) та постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат) (утворений за рахунок перманентного (власного і довгострокового позикового) капіталу).

Нестача власного оборотного капіталу призводить до збільшення змінної частини поточних активів, що також свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкість його стану.

У ході аналізу визначають, скільки власного капіталу використовується в обороті.

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати таким чином: від загальної суми поточних активів відняти суму короткострокових фінансових зобов’язань. Аналітик розраховує також структуру розподілу власного капіталу, тобто частку власного оборотного капіталу і частку власного основного капіталу в загальній його сумі. Перший показник називають коефіцієнтом маневровості капіталу. Він показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, тобто в такій формі, яка дозволяє вільно маневрувати коштами.

Важливим показником фінансового стану підприємства є також забезпеченість матеріальних оборотних коштів власними джерелами фінансування. Вона розраховується шляхом порівняння суми власного оборотного капіталу із загальною сумою матеріальних оборотних фондів.

У зв’язку з цим виділяють чотири типи фінансової стійкості підприємства:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану: запаси і затрати (матеріальні оборотні фонди) менші від суми власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності, а коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат джерелами коштів більше одиниці (такий коефіцієнт розраховується шляхом ділення суми власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності на запаси і затрати (матеріальні оборотні фонди).

2. Нормальна стійкість: запаси і затрати (матеріальні оборотні фонди) дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитам банку під товарно-матеріальні цінності, а коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат джерелами коштів дорівнює одиниці.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан: запаси і затрати (матеріальні оборотні фонди) дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитам банку під товарно-матеріальні цінності плюс тимчасово вільні джерела коштів (резервний фонд, фонд накопичення і споживання).

При цьому фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо дотримуються такі умови:

  • виробничі запаси плюс готова продукція дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів і позичкових коштів, що беруть участь у формуванні запасів;
  • незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів дорівнює або менше від суми власного оборотного капіталу.

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство на межі банкрутства): запаси і затрати (матеріальні оборотні фонди) більші від суми власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності плюс тимчасово вільні джерела коштів (резервний фонд, фонд накопичення і споживання).

Ефективність використання капіталу залежить від швидкості його обігу. Затримка руху коштів призводить до уповільнення оборотності капіталу, вимагає додаткових вкладень і може спричинити значне погіршення фінансового стану підприємства. Однак потрібно прагнути не тільки прискорення руху капіталу на всіх стадіях кругообороту, але й максимальної його віддачі. Віддача полягає у збільшенні суми прибутку на одну гривню капіталу. Це досягається шляхом раціонального та економного використання всіх ресурсів, недопущення їхніх перевитрат, втрат на різних стадіях кругообороту. Тобто ефективність використання капіталу характеризується його віддачею (рентабельністю), яка є відношенням суми прибутку до середньорічної суми основного та оборотного капіталу.

Для характеристики інтенсивності використання капіталу розраховується коефіцієнт його оборотності як відношення виручки від реалізації продукції, робіт і послуг до середньорічної вартості капіталу.

Названі показники взаємопов’язані між собою. Прибутковість інвестованого капіталу дорівнює добутку рентабельності продажу та коефіцієнта оборотності капіталу. При внутрішньому аналізі більш докладно вивчаються причини зміни рентабельності продажу.

Оборотність капіталу тісно пов’язана з його віддачею і є одним з найважливіших показників, що характеризують інтенсивність використання коштів підприємства і його ділову активність. Саме тому у процесі аналізу необхідно більш детально вивчити показники оборотності капіталу і встановити, на яких стадіях кругообігу відбулося уповільнення або прискорення руху коштів.

Швидкість оборотності капіталу характеризується такими показниками:

  • коефіцієнтом оборотності (Коб);

Коб = (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг) / (середньорічна вартість капіталу і його частин);

  • тривалістю одного обороту (Тоб);

Тоб = (середньорічна вартість капіталу) ґ (кількість календарних днів в аналізованому періоді) / (виручка від реалізації продукції).

Середні залишки всього капіталу та окремих видів оборотних коштів розраховують за середньою хронологічною: 1/2 суми на початок періоду плюс залишки на початок кожного місяця (кварталу) плюс 1/2 залишку на кінець періоду і результат ділимо на кількість місяців (кварталів) у звітному періоді.

У процесі аналізу необхідно вивчити оборотність капіталу не тільки в цілому, але й за стадіями кругообігу. Це дозволить простежити, на яких стадіях відбулося прискорення або уповільнення оборотності капіталу. Для цього середні залишки окремих видів поточних активів потрібно розділити на одноденний оборот.

Тривалість обороту капіталу багато в чому залежить і від органічної будови капіталу (співвідношення основного та оборотного капіталу). Чим вища частка основного капіталу в загальній його сумі, тим повільніше він обертається, і навпаки, при збільшенні питомої ваги оборотних активів прискорюється загальна оборотність капіталу. Частка основного та оборотного капіталу залежить від специфіки виробництва, державної податкової та амортизаційної політики. Залежність загальної тривалості обороту капіталу можна виразити таким чином:

Тс. об. = Тоб. к. / ПВоб.,

де Тс. об. – середня тривалість обороту загальної суми капіталу;

Тоб. к. – тривалість обороту оборотного капіталу;

ПВоб. – питома вага оборотного капіталу в загальній сумі.

Для розрахунку впливу даних чинників використовується спосіб ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку наступний:

1) розраховується середня тривалість обороту загальної суми капіталу за базисний період: Тс. об. б = Тоб. к. б / ПВоб. б;

2) розраховується умовна величина, що означає середню тривалість обороту загальної суми капіталу при тривалості обороту оборотного капіталу за базисний період і питомій вазі оборотного капіталу в загальній сумі за аналізований період: Тс. об. ум = Тоб. к. б / ПВоб. ан;

3) розраховується середня тривалість обороту загальної суми капіталу за аналізований період: Тс. об. ан = Тоб. к. ан / ПВоб. ан;

4) розраховується вплив чинників на зміну середньої тривалості обороту загальної суми капіталу:

  • а) вплив зміни долі оборотного капіталу: (Тс. об. ум – Тс. об. б);
  • б) вплив швидкості оборотності поточних активів: (Тоб. к. ан –Тс. об. ум).

Загальна оборотність оборотного капіталу являє собою суму окремих показників оборотності за видами поточних активів. Окремі показники оборотності, розраховані виходячи з виручки, необхідні для визначення впливу кожної статті поточних активів на зміну загальної тривалості обороту оборотного капіталу. Дійсний же оборот окремих елементів характеризує не загальна сума виручки від реалізації продукції, а сума обороту за кредитом бухгалтерських рахунків, на яких відображаються різні види поточних активів (для незавершеного виробництва – випуск готових виробів, для виробничих запасів – витрати їх на виробництво, для залишків готової продукції – її відвантаження покупцям, для дебіторської заборгованості – кредитові обороти за рахунками дебіторів і т. д.).

Економічний ефект в результаті прискорення оборотності виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Сума вивільнених коштів з обороту в зв’язку з прискоренням або додатково залучених в оборот при уповільненні оборотності визначається множенням одноденного обороту з реалізації на зміну тривалості обороту:

+Е = ((фактична виручка) / (дні в періоді)) ´ ∆Тоб.

Збільшення суми прибутку за рахунок зміни коефіцієнта оборотності капіталу можна розрахувати шляхом множення приросту коефіцієнта оборотності на фактичний коефіцієнт рентабельності продажу і на фактичну середньорічну суму капіталу:

∆ П = ∆Коб ´ Rрпф ´ ∑Кф.

У ході аналізу необхідно також оцінити ефективність використання капіталу. Для цього обчислюють три основні показники прибутковості:

  • загальну рентабельність інвестованого капіталу;
  • ставку прибутковості позичкового капіталу, інвестованого кредиторами;
  • ставку прибутковості (рентабельності) власного капіталу.

Загальна рентабельність інвестованого капіталу визначається відношенням загальної суми прибутку (і власника, і кредиторів, як до сплати податків, так і після) до маси інвестованого ними капіталу.

Розрахунок, виходячи з прибутку до сплати податків, провадиться таким чином:

R = ВП / (ВК + ПК),

де ВП – валовий прибуток до сплати податків та відсотків за позиками;

ВК – власний капітал;

ПК – позичковий капітал.

Розрахунок після сплати податків:

R = (ЧП + ФВ) / (ВК + ПК),

де ЧП – чистий прибуток після виплати податків та відсотків;

ФВ – фінансові витрати щодо обслуговування кредиторської заборгованості.

Якщо порівняти показники рентабельності до і після сплати податків, то отримаємо вплив оподаткування на прибутковість капіталу.

Ставка рентабельності позичкового капіталу розраховується відношенням маси прибутку, виплаченого власниками кредиторам, до суми інвестованого ними капіталу:

РПК = (сума виплачених відсотків за кредити інвесторам) / (середньорічна сума боргових зобов’язань підприємства (включаючи і борги постачальникам та іншим кредиторам)).

Рентабельність власного капіталу являє собою відношення маси чистого прибутку, отриманого за звітний період, до середньорічної вартості власного капіталу:

РВК = ЧП / ВК.

Різниця між рентабельністю власного капіталу і рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податків утворюється за рахунок ефекту фінансового важеля. Його значення залежить від оподаткування та кредитної політики (у тому числі щодо відстрочок за податками). Він може бути розрахований таким чином:

ЕФВ = (R (1 – Ко) – СВ) ´ (ПК / ВК),

де Ко – коефіцієнт оподаткування;

СВ – ставка позичкового відсотка, передбачена контрактом.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позичкових коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище позичкового відсотка.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу після сплати податку і ставкою відсотка за кредити;

2) плеча фінансового важеля, тобто відношення: ПК/ ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає, якщо (R (1 – Ко) – СВ) > 0. Якщо (R (1 – Ко) – СВ) < 0, створюється негативний ефект фінансового важеля (ефект "кийка"), у результаті чого відбувається "проїдання" власного капіталу.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку у фінансовому аналізі називають левериджем. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий.

Факторну модель чистого прибутку можна подати таким чином:

  • ЧП = ВР – ВВ – ФВ,
  • де ЧП – чистий прибуток;
  • ВР – виручка;
  • ВВ – виробничі витрати;
  • ФВ – фінансові витрати.

Витрати виробничого характеру – це, у даному випадку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто повна собівартість. За відношенням до обсягів виробництва продукції ці витрати поділяють на постійні і змінні. Взаємозв’язок між обсягами виробництва, постійними і змінними витратами характеризується показником виробничого левериджу.

Виробничий леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості продукції та обсягів її випуску. Його рівень розраховують як відношення приросту валового прибутку ∆П (%) (до виплати відсотків за кредитами та податками) до темпів приросту обсягів продажу у натуральних або умовно-натуральних одиницях ∆Vрп (%):

Кв. л. = ∆П (%) / ∆Vрп (%).

Він показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягів виробництва. При високому його значенні навіть незначний спад або збільшення виробництва продукції спричиняє істотні зміни прибутку. Більш високий рівень виробничого левериджу характерний для підприємств із високим рівнем технічної оснащеності виробництва. При підвищенні рівня технічної оснащеності збільшується частка постійних витрат і рівень виробничого левериджу. У зв’язку з цим збільшується ступінь ризику недоотримання виручки, необхідної для відшкодування постійних витрат.

Другою складовою формули чистого прибутку є фінансові витрати (витрати щодо обслуговування боргу). Вони залежать від суми позичкових коштів та їхньої частки в загальній сумі інвестованого капіталу. Як зазначалося, збільшення плеча фінансового важеля (співвідношення позичкового і власного капіталу) може призвести як до збільшення, так і до зменшення чистого прибутку.

Взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням власного та позичкового капіталу складає поняття фінансового левериджу. Фінансовий леверидж у сучасній літературі визначається як потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного та позичкового капіталу. Він розраховується таким чином:

Кф. л. = ∆ЧП (%) /∆П (%),

де ∆ЧП – темп приросту чистого прибутку;

∆П – темп приросту валового прибутку.

Цей коефіцієнт показує, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку перевищують темпи приросту валового прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, однією із складових якого є його плече, що розраховується як відношення позичкового капіталу до власного. Збільшуючи або зменшуючи плече важеля залежно від наявних умов, можна впливати на прибуток і прибутковість власного капіталу.

Зростання фінансового левериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов’язаного з можливою нестачею коштів для виплати відсотків за довгостроковими кредитами. Незначна зміна валового прибутку і рентабельності інвестованого капіталу в умовах високого фінансового левериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку, що небезпечно при спаді виробництва.

Якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів, коефіцієнт фінансового левериджу дорівнює 1, тобто ефект важеля відсутній. У даній ситуації зміна валового прибутку на 1% призводить до такого ж збільшення або зменшення чистого прибутку. При зростанні частки позичкового капіталу підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу, коефіцієнта фінансового левериджу і чистого прибутку. Це свідчить про підвищення ступеня фінансового ризику інвестування при високому плечі важеля.

Виробничо-фінансовий леверидж є узагальнюючим показником. Він являє собою добуток виробничого і фінансового левериджу. Цей показник відображає загальний ризик, пов’язаний з можливою нестачею коштів для відшкодування виробничих і фінансових витрат щодо обслуговування зовнішнього боргу.

Одним із показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, є його платоспроможність. Вона трактується як можливість своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання наявними грошовими ресурсами.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних активів, тобто часу, необхідного для перетворення їх у готівку.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів активу, згрупованих за ступенем спадної ліквідності, з короткостроковими зобов’язаннями у пасиві, які групуються за ступенем терміновості погашення.

Відповідно до наведеної тези поточні активи можна поділити на три групи:

  • гроші та короткострокові фінансові вкладення (найбільш ліквідна група);
  • готова продукція, товари відвантажені та дебіторська заборгованість;
  • виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Платіжні зобов’язання підприємства поділяють на такі три групи:

  • заборгованість, терміни оплати якої вже настали;
  • заборгованість, яка повинна бути погашена найближчим часом:
  • довгострокова заборгованість.

Відповідно до цього розраховують поточну, абсолютну, проміжну та загальну ліквідність.

Щоб визначити поточну ліквідність, необхідно ліквідні засоби першої групи порівняти з платіжними зобов’язаннями першої групи. Якщо цей коефіцієнт буде дорівнювати одиниці, то на підприємстві є всі можливості своєчасно розрахуватися за всіма зобов’язаннями, термін оплати яких настав.

Показники абсолютної, проміжної та загальної ліквідності використовуються для оцінки перспективної платоспроможності.

Абсолютна ліквідність визначається відношенням ліквідних засобів першої групи до всієї суми короткострокових боргів підприємства. Її значення визнається достатнім, якщо вона вища 0,25–0,30. (Це означає, що в даний момент часу підприємство може погасити 25–30% усіх короткострокових боргів).

Проміжна ліквідність являє собою відношення ліквідних засобів перших двох груп до загальної суми короткострокових боргів підприємства. Задовільним є співвідношення 1:1. Проте, якщо велику частку ліквідних засобів складає дебіторська заборгованість, частину якої важко своєчасно стягнути, таке співвідношення може виявитися недостатнім. У таких випадках рекомендується співвідношення 1,5:1.

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується відношенням усієї суми поточних активів, включаючи запаси і незавершене виробництво, до загальної суми короткострокових зобов’язань. Задовільне значення цього коефіцієнта становитиме 1,5–2,0.

Однак коефіцієнти ліквідності – показники відносні і протягом деякого часу не змінюються, якщо пропорційно зростають чисельник і знаменник дробу. Але за цей час фінансове положення може істотно змінитися: може зменшитися прибуток, рівень рентабельності, коефіцієнт оборотності. Тому для більш об’єктивної оцінки ліквідності використовують таку факторну модель:

Клік = (поточні активи / балансовий прибуток) ґ (балансовий прибуток / короткострокові борги).

Перший дріб у виразі характеризує вартість поточних активів на гривню прибутку; другий – свідчить про здатність підприємства погашати свої борги за рахунок результатів своєї діяльності. Він характеризує сталість фінансів. Чим вищий його рівень, тим кращий фінансовий стан підприємства. Для розрахунку впливу цих чинників можна використовувати способи ланцюгових підстановок чи абсолютних різниць.

Платоспроможність підприємства дуже тісно пов’язана з поняттям кредитоспроможності. Кредитоспроможність – це такий фінансовий стан, який дозволяє своєчасно повернути кредит банку. При оцінці кредитоспроможності враховуються репутація позичальника, розмір і склад його майна, стан економічної і ринкової кон’юнктури, сталість фінансового стану та ін.

На першому етапі аналізу кредитоспроможності вивчають акуратність оплати рахунків кредиторів, тенденції розвитку підприємства, мотиви звернення за позичкою, склад і розмір боргів підприємства.

Другий етап визначення кредитоспроможності передбачає оцінку фінансового стану позичальника та його сталості. Тут враховуються не тільки платоспроможність, але й ряд інших показників: рівень рентабельності виробництва, коефіцієнт оборотності оборотного капіталу, ефект фінансового важеля, наявність власного оборотного капіталу, стабільність виконання виробничих планів, питома вага заборгованості за кредитами у валовому прибутку, співвідношення темпів зростання валової продукції з темпами зростання кредитів банку, суми і терміни простроченої заборгованості за кредитами та ін.

При оцінці платоспроможності і кредитоспроможності підприємства слід враховувати, що проміжний коефіцієнт ліквідності не повинен бути нижчим від 0,5, а загальний коефіцієнт ліквідності – меншим від 1,5. При загальному коефіцієнті ліквідності менше 1 підприємство вважається некредитоспроможним.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, необхідно знати запас його фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою розраховується поріг рентабельності: сума виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці дорівнюватиме нулю.

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу у виручці. Маржинальний дохід підприємства являє собою суму постійних витрат та прибутку.

Виходячи з порогу рентабельності, можна розрахувати запас фінансової стійкості підприємства за формулою:

ЗФС = ((виручка – поріг рентабельності) / виручка) ´ 100.

У ході аналізу аналітик повинен з’ясувати, наскільки близький або далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опуститися виручка підприємства.

На закінчення своєї роботи аналітику необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити точний діагноз фінансового стану підприємства, а також його прогноз на перспективу. Слід розробити конкретні заходи, що дозволять поліпшити фінансовий стан підприємства. Разом з його загальним поліпшенням підприємство отримає змогу вчасно та повно розраховуватися за податковими зобов’язаннями. Це, у свою чергу, справлятиме позитивний вплив на подальше поліпшення фінансового стану за рахунок уникнення фінансових санкцій.

Управлінські рішення мікрорівня щодо податкоспроможності. За результатами проведеного аналізу фінансисти-економісти підприємств повинні зробити узагальнені висновки. Ці висновки мають бути офіційно оформлені та подані на розгляд адміністрації і засновників (власників) підприємства. Оформлення провадиться у вигляді друкованого висновку або довідки. Можливе складання також і інших документів довільної форми, наприклад, доповідної записки.

Подані висновки спеціалістів свідчать про спроможність або неспроможність підприємства сплачувати податки повністю та вчасно. У випадку неспроможності слід з’ясувати причини такого становища. Таких причин є дві:

  • неефективна фінансово-податкова політика підприємства;
  • надмірний податковий тягар, тобто непродумана державна податкова політика.

У першому випадку розробляється проект управлінських рішень про заходи щодо більш ефективного використання фінансових ресурсів підприємства. Таким чином, вивільняються кошти, необхідні для розрахунків з державою. Якщо ж у результаті неефективної внутрішньої фінансової політики підприємство вже знаходиться у кризовому стані, то розробляються санаційні заходи. При цьому можуть бути використані будь-які доступні методи санації.

Одним із таких методів може бути отримання відстрочки щодо розрахунків за податками. Він використовується на початковій стадії кризи. Ця відстрочка надається на кредитних умовах. Звертаючись з даного питання до податкової інспекції, підприємство повинне подати всі необхідні відомості про свій фінансовий стан, про можливість його покращання та можливість розрахунків у визначені терміни.

Рішення про надання відстрочки приймається керівництвом податкових інспекцій. У випадку позитивного рішення укладається кредитний договір. Але слід зауважити, що цей договір може бути укладений лише у випадку, коли підприємство ще не є банкрутом, тобто його фінансовий стан не є безнадійним.

В іншому випадку будь-які внутрішні рішення підприємства не можуть покращити ситуацію, тому зусилля фахівців повинні бути спрямовані на мінімізацію податків легальними шляхами. Для цього проводиться обґрунтування вибору допустимих методів оподаткування, можливості використання різних пільг, можливості зміни структури виробництва чи спеціалізації з метою використання пільг і т. д.

Коли відповідних заходів недостатньо, підприємства мають вибір: чи припинити свою діяльність, чи тінізувати частину своїх оборотів. Враховуючи вітчизняний досвід, у більшості випадків приймаються рішення щодо тінізації. Однак такий шлях покращання фінансового стану є кримінальним. Рано чи пізно він загрожує відповідальністю посадових осіб, а також закриттям самого підприємства. Крім того, тіньовий обіг коштів не дає можливості провести всі необхідні підприємству операції, а тому породжує обмеження господарської діяльності.

Тому підприємства, що скористалися можливостями тінізації, з часом, покращивши свій фінансовий стан та наростивши власний капітал, стають зацікавленими в детінізації оборотів. Але процес повної детінізації можливий лише у випадку наявності відповідного "законодавчого компромісу" (тобто у випадку, коли держава знімає відповідальність особи, яка добровільно детінізувала свої обороти).

Література

  1. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – К: Молодь, 1997. – 1000 с.
  2. Буряковський В. В. та ін. Податки: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Пороги, 1998. – 611 с.
  3. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.
  4. Волобуев В. П. Финансовые дилеммы США. Эволюция бюджетного регулирования зкономики. – М.: Наука, 1987. – 178 с.
  5. Годме П. М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978. – 423 с.
  6. Дорош Н. І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. – 1998. – № 6. – С. 75–82.
  7. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії та практики. – К.: НДФІ, 1997. – 276 с.
  8. Кравченко И. А. Налоговые реформы 80-х годов в США: социально-зкономический аспект. – М.: НИФИ, 1989. – 284 с.
  9. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консум, 1997. – 432 с.
  10. Кучерявенко Н. П. Основы налогового права. – Харьков: Издательст-во "Константа", 1996. – 320 с.
  11. Маршалл А. Принципы зкономической науки: В 3 т. – М.: "Прогресс Универс", 1993. – 1076 с.
  12. Мельник В. М. Контроль і ревізія діяльності підприємств (короткий курс): Навчальний посібник. – Одеса-Астропринт, 1999. – 108 с.
  13. Мельник В. М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія. – Одеса: Астропринт, 1999. – 124 с.
  14. Мельник В. М. Основи економічного аналізу (короткий теоретико-методологічний курс): Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 183 с.
  15. Мещерякова О. В. Налоговьіе системи развитых стран мира (справочник). – М.: Фонд "Правовая культура", 1995. – 240 с.
  16. Налоги и налоговое право. Учебное пособие. / Под ред. А. В. Брызгалина. – М.: "Аналитика-Пресс", 1997. – 600 с.
  17. Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для вузов. / Под. ред. проф. В. Г. Князева, проф. Д. Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
  18. Основи оподаткування. Навчальний посібник / Руммо В. В., Поповенко Н. С., Кубліков В. К. та ін. / За ред. акад. І. П. Продіуса, проф. Н. С. Поповенка. – Одеса: ОКФА, 1996. – 272 с.
  19. Податкова система України: Підручник/ В. М. Федосов, В. М. Опарін, Г. О. П’ятаченко та ін. / За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
  20. Рикардо Д. Сочинения: В 5 т. // т. 1. Начала политической экономии и налогового обложения: Пер. с англ. – М.: ОГИЗ Госполитиздат, 1941. – 288 с.
  21. Розпутенко І. В. Податкова політика і економічні реформи: Навчальний посібник. – К.: УАДУ при Президентові України, 1996. – 223 с.
  22. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. М: "Экоперспектива", 1997.
  23. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 3т. – СПб: типография Глазунова, 1866. – 464 с.
  24. Теорія фінансів: Навч. посібник / За загальною редакцією Чернявського О. П., Мельника П. В., Мельника В. М. – К.: ДІЯ, 2000. – 235 с.
  25. Черник Д. Г. Налоги в рыночной зкономике. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 383 с.
  26. Эклунд К. Зффективная зкономика – шведская модель: (Экономика для начинающих и не только для них...): Пер. со швед. – М.: Экономика, 1991. – 349 с.


05.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!