Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Досвід зарубіжних країн та України з переоцінки об'єктів бухгалтерського обліку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Досвід зарубіжних країн та України з переоцінки об'єктів бухгалтерського обліку. Реферат

У рефераті подано відомості про переоцінку об’єктів бухгалтерського обліку відповідно до зміни цін і впливу інфляції: досвід зарубіжних країн та України

Зміна купівельної спроможності грошей притаманна товарно-грошовим відносинам. Інфляційні процеси поступово (з більшою чи меншою швидкістю) призводять до зміни цін на окремі товари, групи товарів. Вартість об’єктів, визнаних у бухгалтерському обліку, може з часом втрачати свою достовірність у результаті дії цих факторів. Історична собівартість активів підприємства в певні періоди часу значно відхиляється від їх справедливої вартості, що вимагає періодичних переоцінок.

Е.С.Хендріксен зазначає: "... переоцінка являє собою зміну масштабу оцінки, а не зміну одного вимірювання на інше" [1]. Індикатором необхідності зміни масштабу оцінки в бухгалтерському обліку є саме зміна ринкових цін на активи. Зміни цін впливають на рівень вартості придбаних і проданих підприємством активів, що відбивається на рівні витрат і доходів підприємства, отже і фінансового результату діяльності.

Методологічні засади переоцінки залежать від характеру зміни цін. Зміни цін можуть бути загальними, частковими, відносними.

Загальні зміни цін обумовлені зміною купівельної спроможності грошової одиниці, яка виникає в результаті інфляційних процесів в економіці країни. Інфляція – це знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою [2]. Вона характеризується зростанням загального індексу цін, розрахованого як співвідношення рівня поточних цін і рівня цін базисного періоду.

У літературі з економічної теорії кількісним показникам інфляції приділяється багато уваги. Залежно від їх рівня виділяють такі види інфляції: повзуча (помірна), галопуюча, гіперінфляція.

Повзуча (помірна) інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік, галопуюча – від 20 до 200% на рік, гіперінфляція – 50% за місяць[3].

Часткові зміни цін є наслідком зміни співвідношення попиту і пропозиції на ринку певних товарів. Крім таких загальних чинників, як інфляція, на динаміку і масштаб цін впливають зміна технології виготовлення продукції, ринкова кон’юнктура, яка в свою чергу змінюється внаслідок зміни якості товарів, появи нових товарів, зміни уподобань покупців тощо. Часткові зміни цін можуть виникати в результаті інфляції і передувати загальним змінам рівня цін у країні. Цей вид змін цін характеризується спеціальними (частковими) індексами.

Відносні зміни відображають співвідношення динаміки цін на різні товари.

При зростанні темпів інфляції використання даних бухгалтерського обліку має такі проблеми:

  • вартість активів стає суттєво заниженою, що впливає на структуру балансу і обумовлює заниження його валюти, змінює рівень витрат звичайної діяльності, зокрема амортизації, викривляє фінансовий результат;
  • купівельна спроможність грошових коштів, що належать підприємству, також суттєво знижується, що впливає на потенційну корисність грошей, однак цей чинник не знаходить відображення в бухгалтерському обліку, оскільки грошова маса не змінюється;
  • зіставність показників фінансової звітності і поточного бухгалтерського обліку за різні звітні періоди стає неможливою.

Наслідком зазначеного є недостовірність фінансової звітності, необ’єктивність визначення фінансового результату, а як наслідок неможливість реальної оцінки фінансового стану та економічного потенціалу підприємства [4].

Проблема врахування інфляційних процесів і коливання цін на товари в бухгалтерському обліку особливо гостро постала у двадцятому столітті. Першою державою, яка запровадила коригування показників обліку залежно від інфляційних процесів, була Німеччина (1918–1932 рр.) [5]. При цьому корегування відбувалося відповідно до зміни курсу національної валюти до курсів більш стабільних валют інших держав. Однак такий спосіб не виправдав себе, оскільки номінальний курс обміну національної валюти не завжди співпадає з реальним співвідношенням купівельної спроможності національної валюти і іноземної валюти, щодо якої обчислювався курс.

Сучасна наука і практика знають три концепції врахування проблеми інфляції в бухгалтерському обліку.

Перша концепція полягає в переоцінці статей звітності з відновлювальної вартості активів (Нідерлади). Її автором був Теодор Лімперг (1879–1961). Він розробив теорію відновлення вартості, яка базувалася на принципі безперервності діяльності підприємства. Відповідно до цього принципу бізнес розглядається як процес ділової активності. Завершення кожного його циклу повинно закінчитися відтворенням укладеного капіталу, що є необхідною умовою продовження бізнесу. Відновлювальна вартість постає вимірником усіх компонентів бізнесу.

За недоцільності продовження діяльності відновлювальна може бути замінена на поточну вартість майбутніх надходжень від активів. До слабких сторін концепції відносять таке: не враховується вплив інфляції на грошові статті, не вирішується проблема оцінки в умовах необхідності впровадження технічних удосконалень при відновленні активів, не враховується співвідношення цін на окремі активи і загального рівня ринкових цін [6].

Друга концепція базується на врахуванні поточної купівельної спроможності грошової одиниці і передбачає перерахунок немонетарних статей звітності відповідно до індексу інфляції (країни Латинської Америки) [6].

Однак ця концепція не враховує динаміку цін з окремих немонетарних активів, що негативно впливає на релевантність показників фінансової звітності [7].

Третя концепція заснована на використанні поточної вартості, як базової оцінки об’єктів бухгалтерського обліку. Вона була розроблена і запроваджена у США, Великобританії та інших англомовних країнах наприкінці сімдесятих років минулого століття як відповідь на інфляційні наслідки енергетичної кризи того періоду. Вихід із кризи, подальше зниження інфляції обумовило відмову від цієї системи [6]. Разом з тим вона найточніше враховує інфляцію та зміни цін, оскільки передбачає перерахунок статей балансу за частковими індексами цін, які відображають динаміку вартості конкретних активів [7].

Аналіз концепцій до врахування зміни цін та інфляції в міжнародній практиці засвідчує, що вирішення зазначеної проблеми ґрунтується на вирішенні таких принципових питань:

  • обрання базової оцінки об’єктів бухгалтерського обліку для ведення поточного бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
  • встановлення способів її корегування з метою забезпечення реальності оцінки об’єктів бухгалтерського обліку.

У вітчизняній та зарубіжній літературі щодо цього зазначається, що вибір концепції збереження капіталу є вихідною точкою визначення методологічних засад коригувань показників бухгалтерського обліку з метою врахування впливу зміни цін та інфляції [8]. Так, за фінансової концепції збереження капіталу використовується метод загальної купівельної спроможності або, за іншою його назвою, метод коригування у зв’язку зі зміною купівельної спроможності грошей. За фізичної концепції – метод обліку поточної вартості, за іншою назвою, метод обліку за поточними витратами. Їх сутність викладена в МСБО 15 "Інформація, що відображає вплив зміни цін".

МСБО 15 був введений у дію 1 січня 1983 року замість МСБО 6 "Облік наслідків зміни цін". У свою чергу МСБО 6 "Облік наслідків зміни цін" з’явився як відповідь на інфляцію, пов’язану з енергетичною кризою сімдесятих років і був прийнятий у 1977 році. У 1994 році МСБО 15 переформатовано, а у липні 2001 року перезатверджено. Однак за рішенням РМСБО цей стандарт вилучений і не застосовується з 1 січня 2005 року.

Офіційною причиною вилучення даного стандарту є відсутність міжнародної домовленості щодо розкриття інформації, що відображає вплив зміни цін [9]. Разом з тим текст даного стандарту на сьогодні є певним узагальненням міжнародного досвіду корегування показників фінансової звітності, в якому висвітлений взаємозв’язок ключових підходів до оцінки об’єктів бухгалтерського обліку та методів урахування зміни цін.

Основне призначення цього стандарту полягало у тому, щоб висвітлити засади врахування впливу зміни цін на фінансовий результат підприємства і оцінку статей звітності за різними моделями бухгалтерського обліку (таблиця 1). Він рекомендував два підходи до вирішення цієї проблеми.

Підхід на основі загальної купівельної спроможності передбачає перерахування всіх або деяких статей звітності відповідно до зміни загального рівня цін за допомогою відповідного індексу. При цьому базова оцінка об’єктів бухгалтерського обліку – історична собівартість – залишається незмінною.

Підхід на основі поточної собівартості передбачає використання поточної вартості як базової оцінки статей звітності. Поточна вартість раніше введених активів визначається як вартість їх відновлення (більша з двох – чистої вартості реалізації або теперішньої вартості).

У таблиці 1 відображені підходи до врахування змін цін за різними концепціями збереження капіталу.

Таблиця 1. Вплив зміни цін за різними концепціями збереження капіталу.

Концепція збереження капіталу

Основа оцінки

Вплив зміни цін

Характер зміни цін

Вплив на оцінку об’єктів обліку

Вплив на фінансовий результат

Фінансова

Історична собівартість

Зміна загальної купівельної спроможності грошової одиниці

Зміна одиниці обліку, збереження методу оцінки

Прибуток коригується на індекс зміни цін, використаний при переоцінці амортизації, собівартості реалізованої продукції та монетарних активів

Фізична

Поточна собівартість

Зміна цін конкретних активів

Переоцінка всіх монетарних статей

Прибуток не коригується

Переоцінка монетарних активів і зобов’язань, що включаються до робочого капіталу

 

Необхідно зазначити, що обидва підходи не позбавлені недоліків [10]. Так, підхід на основі загальної купівельної спроможності не враховує ситуацію, за якої зміна загальної купівельної спроможності може бути протилежною зміні цін на окремі активи. Характерним прикладом є продукція електронної промисловості, ціни на яку мають тенденцію до зниження на тлі загального підвищення цін у результаті інфляції. Крім того, в літературі висловлюється думка про доцільність використання історичної вартості як базової оцінки за умови, якщо темпи інфляції низькі і не перевищують 5% на рік [11]. Недоліком підходу на основі поточної собівартості є складність і суб’єктивність визначення поточних оцінок статей звітності.

Після вилучення МСБО 15 питання переоцінки регулюються відповідними стандартами – МСБО 16 "Основні засоби", 38 "Нематеріальні активи", МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" [9, с. 955–957; 2, с. 523–581].

У МСБО 16 "Основні засоби" викладені концептуальні засади переоцінки основних засобів, а саме: мета переоцінки, її база, частота проведення, методика переоцінки балансової вартості та відображення її результатів у бухгалтерському обліку.

Щодо методики переоцінки основних засобів можна зазначити наступне. Для проведення переоцінки балансову вартість об’єкта порівнюють із його справедливою вартістю. У випадку суттєвого відхилення до перерахунку належать або балансова вартість (для будівель) або первісна (переоцінена) вартість і сума накопиченого зносу. Перерахунок проводиться за допомогою індексу, який визначається до справедливої або відновлюваної вартості. Суму дооцінки відображають у складі власного капіталу, а суму уцінки відносять на фінансовий результат.

Щодо переоцінки нематеріальних активів МСБО 38 "Нематеріальні активи" зазначає можливість її проведення за умови ухвалення рішення на підприємстві про ненарахування амортизації для об’єктів з невизначеним строком корисної експлуатації.

МСФЗ 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" наголошує, що переоцінці належать лише фінансові активи та зобов’язання, первісно оцінені за справедливою вартістю. Результат переоцінки (сума дооцінки або сума уцінки) відображаються в бухгалтерському обліку як сума прибутку або збитку.

У МСБО 2 "Запаси" питання переоцінки не розглядаються.

Для регулювання оцінки об’єктів бухгалтерського обліку в умовах інфляційної економіки передбачено МСБО 29 "Фінансова звітність в умовах гіперінфляції" [9, с. 1252–1258].

В умовах гіперінфляції показники звітності про результати операційної діяльності та фінансовий стан у національній валюті не відображають реально ситуацію, що склалася на підприємстві, без перерахунку відповідно до зміни курсу національної валюти. Гіперінфляція обумовлює зменшення купівельної спроможності грошей такими темпами, що порівняння даних про господарську діяльність за різні проміжки часу, навіть протягом одного звітного періоду, не дають уявлення про дійсний стан речей.

МСБО 29 "Фінансова звітність в умовах гіперінфляції" регламентує порядок корегування показників звітності. При цьому він не встановлює абсолютний рівень інфляції, досягнення якого вважається моментом виникнення гіперінфляції. Прийняття рішення щодо необхідності здійснення такого перерахунку відбувається на власний розсуд суб’єкта господарювання. Разом з тим у ньому визначені певні характеристики економічного середовища в країні, які свідчать про наявність гіперінфляції.

МСБО 29 рекомендує показники балансу, звіту про фінансові результати та звіту про рух грошових коштів, які не виражені в одиниці виміру, що діє на дату звітності, перераховувати із застосуванням загального індексу цін.

До перерахунку належить балансова вартість активів і зобов’язань. При перерахуванні перш за все необхідно виділити монетарні та немонетарні статті. Такий поділ є важливим тому, що монетарні статті вже виражені в тій одиниці виміру, що діє на дату звітності, і не належать до перераховування.

Немонетарні статті, облік яких ведеться за чистою поточною вартістю, переносяться за сумами, що діють на дату звітності, без перерахування. Усі інші немонетарні активи і зобов’язання перераховуються.

У період інфляції перевищення монетарних активів над монетарними зобов’язаннями призводить до втрати підприємством купівельної спроможності, а при перевищенні монетарних зобов’язань над монетарними активами збільшується його купівельна спроможність. Подібний прибуток або збиток має назву інфляційного прибутку або збитку. Отже, інфляційним прибутком або збитком є чиста монетарна позиція, яка розраховується як різниця між монетарними активами та монетарними зобов’язаннями.

Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською покаже інфляційний прибуток (від’ємна монетарна позиція), а зворотний випадок (позитивна монетарна позиція) – інфляційний збиток. Він визначається шляхом множення величини зміни загального індексу цін на середньозважену за певний період різницю між монетарними активами і монетарними зобов’язаннями.

Прибуток або збиток за чистими монетарними статтями включається до звіту про фінансові результати.

Важливим питанням перерахування показників фінансових звітів є вибір та використання загального індексу цін. Перерахування фінансових звітів відповідно до МСБО 29 відбувається з використанням загального індексу цін, який віддзеркалює зміни загальної купівельної спроможності. Він відображає співвідношення фактичного фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді та базисному і розраховується за формулою Ласпейреса, у чисельнику якої – сума добутків кількості продукції у натуральному виразі базисного періоду і ціни одиниці продукції звітного періоду, а у знаменнику – сума добутків кількості продукції у натуральному виразі базисного періоду і ціни одиниці продукції базисного періоду [7].

В Україні регулювання питань переоцінки об’єктів бухгалтерського обліку в умовах інфляції здійснюється відповідно до П (СБО) 22 "Вплив інфляції". За своїми концептуальними засадами цей нормативний документ відповідає МСБО 29. Відмінність полягає в тому, що П (СБО) 22 рекомендує інший показник гіперінфляції. Зокрема, в ньому записано, що показники річної фінансової звітності підприємства за умови досягнення значення кумулятивного приросту інфляції 90 і більше відсотків підлягають коригуванню із застосуванням коефіцієнта коригування. При цьому для визначення переоціненої вартості статей балансу використовується загальний індекс інфляції на завершення звітного періоду, опублікований Міністерством статистики України. Отже, в Україні щодо перерахунку показників бухгалтерського обліку ставляться більш жорсткі умови.

Порядок переоцінки окремих видів активів викладено у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", 8 "Нематеріальні активи", 9 "Запаси", 12 "Фінансові інвестиції". Він у цілому відповідає міжнародній практиці.

Вивчення нормативного регулювання врахування впливу зміни цін на показники бухгалтерського обліку та фінансової звітності у світовій і вітчизняній практиці показало, що для проведення переоцінки використовуються два підходи.

Перший підхід передбачає переоцінку лише окремих видів активів. Він використовується при значній зміні цін на окремі активи в умовах повзучої інфляції. Другий – переоцінку статей фінансової звітності в умовах гіперінфляції.

Крім того, привертає увагу той факт, що ні в міжнародній, ні у вітчизняній нормативній базі не визначені кількісні параметри показників інфляції, за яких необхідно проводити переоцінку. Встановленим є лише кумулятивний коефіцієнт інфляції, який свідчить про наявність гіперінфляції в країні. Разом з тим, кількісні параметри показників інфляції мають дуже важливе значення тому, що вони впливають на коефіцієнти, за допомогою яких здійснюється переоцінка об’єктів бухгалтерського обліку.

У літературі розглядається значення переоцінки не тільки з позицій достовірності фінансової звітності, але й з погляду інтересів фінансового менеджменту. Зокрема, дооцінка основних засобів тягне за собою збільшення сум амортизаційних відрахувань, а отже, і збільшення потоків грошових коштів після реалізації продукції, виготовленої за участю дооцінених основних засобів.

Доведено, що при "вдалому" сполученні методів переоцінки і методів прискореної амортизації підприємство може забезпечити себе надходженням грошових коштів у кількості, достатній для здійснення нових капітальних інвестицій [12]. Разом з тим об’єктивність показників фінансової звітності після проведення переоцінки – інфляцію, що перейшла межу повзучої, але її рівень не можна було кваліфікувати як гіперінфляційний. Отже, підприємства не мали підстав для перерахунку показників бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідно до П (С) БО 22. Однак індекси цін інвестицій у власний капітал та на будівельно-монтажні роботи у 1999, 2000, 2001 та 2004 роках зросли більше ніж на 10% за рік.

Таблиця 2. Індекси цін в Україні за 1997–2004 роки,%.

 

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Індекс споживчих цін.

110,1

120,0

119,2

125,8

106,1

99,4

108,2

112,3

Коефіцієнт індексації

1,0

1,1

1,1

1,2

0,9

0,8

0,9

1,0

Індекс цін виробників промислової продукції

105,0

135,3

115,7

120,8

100,5

105,7

111,1

124,1

Індекс цін інвестицій у власний капітал.

108,3

106,1

125,2

117,7

114,1

103,5

105,9

115,0

Коефіцієнт індексації

0,9

0,9

1,1

1,0

1,0

0,9

0,9

1,0

Індекс цін на будівельно-монтажні роботи

103,0

100,8

123,6

118,0

116,0

105,8

103,9

120,2

Коефіцієнт індексації

0,9

0,9

1,1

1,1

1,1

1,1

0,9

1,1

 

Статистичний щорічник України за 2003 рік / Державний комітет статистики України; За ред. Осауленка О.Г. – К.: Консультант, 2004. – С. 71; Статистичний щорічник України за 2004 рік. / Державний комітет статистики України; За ред. Осауленка О.Г. – К.: Консультант, 2005. – С. 73.

Отже, обстежувані підприємства мали можливість проводити дооцінку основних засобів, рекомендовану нормативним забезпечення бухгалтерського обліку і дозволену податковим законодавством України.

Причини ситуації, що склалася, такі.

Два з п’яти обстежених великих підприємства підлягали приватизації і їх керівництво не було зацікавлене у підвищенні вартості активів через суб’єктивні причини.

Стосовно середніх і малих підприємств ситуація інша. Вони мають невисокий рівень рентабельності, тому для них дооцінка основних засобів, яка призведе до збільшення частки амортизації і відповідно зменшення суми прибутку, не доцільна.

Разом з тим на підприємствах України спостерігається інша тенденція. Сутність її полягає у тому, що ряд підприємств здійснюють дооцінку основних засобів, які є повністю амортизованими на даний час, але продовжують використовуватись у виробництві. Прикладом можуть слугувати дочірні підприємства НАК "Нафтогаз України".

Безумовно, така господарська операція не пов’язана із зміною ринкової кон’юнктури на певний вид основних засобів. ЇЇ також не можна розглядати як зміну корисності активу, оскільки така дооцінка проводиться без попереднього капітального ремонту, дообладнання, модернізації або іншого поліпшення.

Як правило, дооцінка повністю амортизованих об’єктів відображається в бухгалтерському обліку на підставі проведення експертної оцінки професійним оцінщиком. На сьогодні збільшення вартості таких активів обумовлене нормативною базою бухгалтерського обліку і не дозволене податковим законодавством.

П (С) БО 7 "Основні засоби" у п. 16 зазначає, що підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У п. 17 цього стандарту визначено такий порядок розрахунку дооціненої вартості: якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта.

Подібний підхід існує і щодо дооцінки нематеріальних активів, балансова вартість яких дорівнює нулю. У П (С) БО 8 "Нематеріальні активи" в п. 21 записано наступне: якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми накопиченої амортизації об’єкта. Отже, П (С) БО 7 наголошує на незмінності суми нарахованого зносу таких об’єктів і нічого не визначає щодо подальшої амортизації. Разом з тим підприємства проводять дооцінку амортизованих об’єктів саме з метою їх подальшої амортизації, що є економічно не доцільним, суперечить МСБО, П (С) БО і створює прецедент для порушення податкового законодавства.

Статистичні дані свідчать про те, що зношеність основних засобів на підприємствах Україні досить висока. Так, ступінь зносу основних засобів у 2002 р. становив 47,3%, з них у промисловості – 54,5%, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – 49,3%, будівництві – 59,3% [13]. Частка основних засобів, які повністю амортизовані, але продовжують використовуватися, не наводиться у статистичних даних. Однак обстеження підприємств Київської, Запорізької та Донецької областей показало, що на ряді підприємств питома вага таких об’єктів сягає 10, 20 і навіть 30 відсотків їх загальної кількості. Дооцінка таких об’єктів економічно виправдана лише з метою подальшого продажу, передачі в оренду або використання як застави.

Для уникнення можливих зловживань щодо подальшого нарахування зносу дооцінених, але повністю амортизованих об’єктів, доцільно уточнити відповідні положення П (С) БО 7 і 8. Так, перше речення другого абзацу п. 17 пропонується викласти у такій редакції: "Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта та без подальшого його нарахування на дооцінену вартість".

Другий абзац п. 21 П (С) БО 8 викласти у такій редакції: "Якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми накопиченої амортизації об’єкта та без подальшого його нарахування на дооцінену вартість".

Врахування запропонованих змін у П (С) БО 7 і 8 та у Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів при їх доопрацюванні, а також при розробці Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів і нематеріальних активів сприятиме підвищенню якості показників фінансової звітності після переоцінки об’єктів бухгалтерського обліку.

Література

1. Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ. / Под ред. проф. Я.В.Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1997. – С. 258; Хорнгрен И.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер. с англ. / Под ред. Я. В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1995. – С. 258.

2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Відп. ред. П.Н.Климко. – К.: Знання – Пресс, 2004, С. 346; Основи економічної теорії / А.А.Чухно (ред.) – К.: Вища школа, 2001. – С. 500; Мочерний С. В. Економічна теорія. – К.: Видавничий центр "Академія". – 1999. – С. 129; Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкин Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – С. 408.

3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / Відп. ред. П.Н.Климко. – К.: Знання – Пресс, 2004. – С. 346; Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкин Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – C.  408; Основи економічної теорії. / А. А. Чухно (ред.) – К.: Вища школа, 2001. – С. 500.

4. Блейк Дж., Амат О. Европейский бухгалтерский учет. Справочник – М.: Информ. – издательский дом "Филинь", 1997. – С. 138; Калюга Є.В. Проблеми забезпечення достовірності фінансової звітності із врахуванням впливу інфляції // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 21. – С.  46–52, 46–49.

5. Сердюк В., Масич Л., Гончарова Н. Облік в умовах інфляції // Бухгалтерський облік і аудит. – 1994. – № 1. – С. 4–8.

6. Блейк Дж., Амат О. Европейский бухгалтерский учет. Справочник – М.: Информ. – издательский дом "Филинь", 1997. – С.  264–267.

7. Соколов Я.В. Коректировка показателей бухгалтерской отчетности в условиях инфляции // Бухгалтерский учет. – 1999. – С.  88–98.

8. Ковалев В.В., Соколов Я.В. Учет в условиях инфляции // Бухгалтерский учет. – 1993. № 1. – С. 8–12, 10–11; Новодворский В.Д. Оценка статей баланса в условиях инфляции. // Бухгалтерский учет. – 1992. – № 12. – С.  10–15, 12–13; Коршикова Р.С. Вплив інфляції на фінансову звітність підприємства. // Бухгалтерський облік і аудит. – 2000. – № 12. – С. 22–28, 24.

9. Міжнародні стандарти фінансової звітності 2004: Переклад з англійської / За ред. С.Ф.Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2005. – Ч. 1. – С. 938.

10. Метьюс М.Р., Перера М.Х. Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ.; Под ред. Я.В.Соколова, И.А.Смирновой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. – С. 336–339; Ковалев В.В., Соколов Я.В. Учет в условиях инфляции // Бухгалтерский учет. – 1993. – № 1 – С. 8–12, 11.

11. Лучко М., Остап’юк М. Бухгалтерський облік в умовах інфляції // Бухгалтерський облік і аудит. – 1994. – № 1 – С. 11–14, С. 13.

12. Краснобаев В. Переоценка основных фондов и амортизационная политика предприятия // Финансовый бизнес. – 2000. – № 9–10. – С. 48–53.

13. Статистичний щорічник України за 2003 рік / Державний комітет статистики України; За ред. Осауленка О.Г. – К.: Консультант, 2004. – С. 88.


02.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!