Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Амортизація основних засобів: порядок нарахування та відображення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Амортизація основних засобів: порядок нарахування та відображення. Реферат

У рефераті наведено порядок нарахування амортизації основних засобів і відображення її в бухгалтерському та податковому обліку

Наявність в Україні бухгалтерського і податкового обліку, їх певна роз’єднаність визначили дві незалежні одна від одної процедури, що дозволяють робити уточнення щодо нарахування амортизації основних засобів.

Амортизація основних засобів – поступове систематичне списання вартості основних засобів у процесі їх корисного використання, пов’язане з їх фізичним і моральним зносом.

Відповідно до п. 47 МСБО 16 "Основні засоби" [5] для розподілу суми, що амортизується на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації можна використовувати різні методи амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць продукції.

Так, в обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.

У Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. У Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації.

У законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод і метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.

У Франції також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається.

Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації з метою оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20–30 років для будівель та споруд, 10 років – для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років – для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.

У Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами, передбаченими податковим законодавством.

У той же час в американській обліковій практиці застосовується багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується, здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про це питання.

Важливо підкреслити, що в системі США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об’єкта перегляду не підлягає. Це пов’язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності – співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, – що викривляє фінансовий результат і призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.

У Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди – 50–100 років; основні виробничі засоби – починаючи з 3 років). Проводити капіталізацію фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними для використання, в Данії законом дозволяється, однак широко вона не застосовується.

В українському законодавстві до перелічених методів додається також метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод, а методологічні засади цих процесів визначені в П (С) БО 7 "Основні засоби" [1].

Згідно з цим стандартом, необхідно послідовно застосовувати критерій визнання активу у балансі, згідно з яким актив визнається в балансі доти, поки очікується надходження економічних вигод від використання активу до підприємства у майбутньому. Отже, період корисного використання основних засобів повинен визначатися кожним підприємством, виходячи із особливостей та потреб його господарювання, а також морального та фізичного старіння того чи іншого об’єкта основних засобів.

Цей термін корисного використання основних засобів може суттєво відрізнятися для одних і тих же їх видів у різних користувачів за різних умов та напрямів використання. Регулюючим показником нарахованого зносу може бути ліквідаційна вартість основних засобів, яка є величиною, обернено пропорційною до тривалості терміну корисного використання цього засобу. Ліквідаційна вартість основного засобу – це чиста сума, яку підприємство планує отримати після вирахування очікуваних витрат на вибуття в кінці терміну його корисної експлуатації.

Як строк експлуатації, так і ліквідаційна вартість впливає на суму бухгалтерської амортизації. Її нараховують щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об’єкта в експлуатацію, і закінчуючи місяцем, наступним після його зупинення.

Амортизацію припиняють при реконструкції, модернізації, добудуванні, дообладнанні і консервації об’єкта з місяця, наступного після початку таких заходів.

На суму нарахованої амортизації усі підприємства збільшують витрати на суму зносу основних засобів.

П (С) БО 7 [1] визначає амортизацію як систематичний розподіл амортизаційної вартості протягом строку експлуатації необоротних активів. Тобто її розподіляють між об’єктами витрат, а не просто включають до собівартості продукції або до складу якогось виду витрат (адміністративних, витрати на збут та ін.).

Для амортизації одних і тих же основних засобів у різних користувачів можуть застосовуватись різні методи амортизації, при виборі більш адекватного з яких необхідно користуватись моделлю, що описує надходження економічних вигід на підприємство від використання цього основного засобу.

Як відомо, П (С) БО 7 [1] встановлені такі методи амортизації:

  • прямолінійний,
  • зменшення залишкової вартості,
  • прискореного зменшення залишкової вартості,
  • кумулятивний,
  • виробничий,
  • податковий.

Будь-які з перелічених вище методів для різних об’єктів основних засобів підприємство обирає самостійно. Ліквідаційна вартість і строк їх корисного використання встановлює спеціальна комісія, яку призначає керівник підприємства. Тут враховують не лише вид об’єкта, але й місце, умови використання, а також інші фактори.

Суть прямолінійного методу полягає в тому, що річну суму амортизації визначають, ділячи амортизовану вартість об’єкта на строк його корисного використання. Головне – встановити цей строк та ліквідаційну вартість об’єкта, тоді річну суму амортизації можна знайти за формулою:

А = (Пв – Лв) / n,

де (Пв – Лв) – амортизована вартість об’єкта основних засобів.

Поділивши результат на 12, отримуємо місячну суму амортизації.

Прямолінійний метод амортизації – найбільш поширений і простий, тому що місячна сума амортизації завжди однакова. Проте використовуючи цей метод не можна врахувати моральний знос, витрати на підтримку об’єкта в робочому стані, що збільшуються з часом, а також можливе зниження його продуктивності.

Зазвичай цим методом амортизують основні засоби, знос яких рівномірний і не залежить від обсягу виробництва: адміністративні будівлі, виробничі цехи, інші споруди, передавальні пристрої, меблі та інші подібні об’єкти.

Цей метод не використовують, коли ліквідаційна вартість об’єкта нульова.

Він найбільше прийнятний для обладнання, продуктивність якого при його експлуатації зменшується, наприклад, автотранспорту, що використовується для перевезення пасажирів. Але цей метод не дуже популярний через трудомісткість розрахунків.

Базою для нарахування амортизації методом прискореного зменшення залишкової вартості слугує залишкова вартість основних засобів на початок звітного року або їх первинна вартість на початок нарахування амортизації. Однак норму річної амортизації визначають виходячи зі строку експлуатації об’єкта і для подальших розрахунків подвоюють:

Рн = (100% / п) Ч 2,

А = Зв x Рн.

Описаний метод зручний у тих випадках, коли продуктивність обладнання у перші роки експлуатації значно вища, ніж у наступні, а також коли витрати на його підтримку у робочому стані в процесі експлуатації зростають.

Обравши кумулятивний метод, насамперед визначають кумулятивний коефіцієнт (Кк), а потім множать на нього амортизовану вартість:

КК = (Кількість років корисного використання об'єкта, що залишилася)/(Сума порядкових номерів років корисного використання)

А = (Пв –Лв) x Кк.

Як і два попередніх, кумулятивний метод застосовують, коли обладнання дуже зношується у перші роки експлуатації, через що надалі його доводиться часто ремонтувати, а також до об’єктів зі швидким моральним зносом (наприклад, обчислювальна техніка, легкові автомобілі тощо).

Один із 3-х останніх методів обирають залежно від ступеня передбачуваного зносу обладнання у перші роки його експлуатації.

За виробничим методом сума амортизації залежить від обсягу діяльності (наприклад, виробництва продукції). Насамперед необхідно визначити виробничу ставку амортизації (С), поділивши амортизовану вартість на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити на даному об’єкті ОЗ (Vo). Потім одержану ставку множать на обсяг продукції (Vпр), вироблений у поточному місяці із застосування цього об’єкта, і так знаходять суму амортизації.

Виробничий метод застосовують, коли інтенсивність використання об’єкта впливає на його експлуатаційні властивості і, звичайно ж, коли можна визначити обсяг виробництва. Повною мірою це стосується автотранспорту, що використовується для перевезення.

Податковий метод передбачає нарахування бухгалтерської амортизації згідно з нормами ст. 8 Закону про прибуток [3]. Але це не означає, що для нарахування бухгалтерської амортизації застосовують усі положення ст. 8 Закону. У бухгалтерському обліку, як і при застосуванні усіх перелічених вище методів, амортизацію нараховують за кожним об’єктом основних фондів помісячно. Податковий метод у цьому випадку передбачає тільки застосування норм амортизації Закону про прибуток [3].

На відміну від бухгалтерського обліку, в податковому не амортизують:

  • безоплатно одержані основні фонди, оскільки підприємство не зазнає витрат на їх придбання;
  • невиробничі основні фонди, тому що їх використання не спрямоване на одержання прибутку;
  • витрати на придбання землі, бо вона не має строку корисного використання.

Але якщо при купівлі будівлі в документах окремим рядком виділена її вартість і вартість землі, формують і амортизують один об’єкт (за сукупною вартістю землі і будівлі). Для цього потрібно використовувати будівлю у господарській діяльності. Амортизують також витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом (іригацію, осушення та інше), як окремий об’єкт основних фондів. Метод нарахування амортизації один, відрізняються тільки норми залежно від групи основних фондів.

Амортизацію нараховують поквартально, використовуючи як базу балансову (залишкову) вартість групи основних фондів на початок розрахункового кварталу.

Як відомо, згідно з п. 15 Перехідних положень Закону № 349 [3] з 1 січня 2004 року набувають чинності такі нові квартальні норми амортизації основних засобів: група 1–2%, група 2–10%, група 3–6%.

Згідно з Законом про держбюджет [4] установлено, що нові норми амортизації поширюються тільки на амортизацію витрат, здійснених платником податку після 1 січня 2004 року, у зв’язку з придбанням (виготовленням) нових основних фондів груп 1, 2 і 3, що використовуються у виробничій діяльності платника та які раніше не були в експлуатації; витрати на поліпшення зазначених новопридбаних (виготовлених) основних фондів, понесені платником податку після 1 січня 2004 року.

Стосовно основних фондів групи 4, особливих проблем не виникає, оскільки і до, і після 1 січня 2004 року норма амортизації щодо них становить 15%.

Таким чином, щодо наявних на 1 січня 2004 року балансових вартостей основних фондів груп 1, 2 і 3, у тому числі створених у результаті проведення ремонтів орендованих об’єктів основних фондів, застосовуються "старі" норми амортизації, а саме: група 1–1,25%, група 2–6,25%, група 3–3,75%. Щодо придбаних (виготовлених) після 1 січня 2004 року нових (що не були в експлуатації) об’єктів груп 1, 2 і 3, а також стосовно витрат на покращання цих об’єктів застосовуються "нові" підвищені норми амортизації.

У результаті такого "роздвоєння" груп за ставками амортизації у підприємства у 2004 році може виникнути необхідність застосування різних норм амортизації "всередині" груп 1, 2, 3.

Але пп. 8.6. 1. Закону про податок на прибуток [2] дозволяє платникам застосовувати інші норми амортизації, що не перевищують установлені цим Законом. У зв’язку з цим платники, для яких застосування "нових" норм амортизації не є принциповим з погляду зменшення оподаткованого прибутку, але завдасть лише додаткових проблем обліку, можуть застосовувати у 2004 році "старі" норми амортизації до всіх об’єктів основних фондів (і "нових", і "старих"). При цьому таке рішення необхідно прийняти до початку 2004 року і його не можна змінювати протягом року (необхідно відобразити в обліковій політиці підприємства); доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2004 року.

Отже, амортизації за" новими" нормами підлягають не всі новопридбані підприємством об’єкти основних фондів, а тільки нові, які раніше не були в експлуатації.

Наявність двох різних норм амортизації передбачає введення в податковому обліку відповідної аналітики, найзручнішої для підприємства. Так, у податковому обліку кожна група основних фондів розбивається відповідно на 2 підгрупи.

При придбанні об’єкта основних фондів підприємство збільшує балансову вартість відповідної групи на суму: витрат на його придбання; транспортних витрат, пов’язаних з його доставкою; платежів зі страхування ризиків доставки об’єкта; платежів, пов’язаних з його реєстрацією; інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням об’єкта і доведенням його до робочого стану.

Нерідко об’єкт основних фондів підприємство виготовляє власними силами. У цьому випадку балансова вартість включає всі виробничі, реєстраційні витрати з його виготовлення і введення в експлуатацію.

Створюючи або купуючи основні фонди для використання у пільгових операціях, суму вхідного ПДВ включають до вартості групи (об’єкта). Неплатники ПДВ так роблять у будь-якій ситуації. Що стосується відсотків за користування кредитом на купівлю основних фондів, то вони збільшують валові витрати, а не вартість групи (об’єкта). Як уже зазначалось для 1-ї групи ОФ (це будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини, (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі), норма амортизації, встановлена у розмірі 2% балансової вартості окремого об’єкта основних фондів на початок розрахункового кварталу (облік ОФ 1-ї групи ведуть пооб’єктно).

При виведенні з експлуатації об’єкта 1-ї групи (через будь-які причини, чи це продаж, ремонт, ліквідація, консервація, чи реконструкція) балансову вартість групи зменшують на його вартість.

Основні фонди 2–4 груп обліковують за сукупною балансовою вартістю групи. До кожної групи застосовують відповідну норму амортизації.

Для 2-ї групи (автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої і приладдя до них) вона становить 10%, для 3-ї (це ОФ, не включені в групи 1, 2 і 4) – 6%, а для 4-ї (сюди входять електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування і друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації) – 15%. Цю групу формують починаючи з 1 січня 2003 року, але перегрупування об’єктів, раніше віднесених до групи 2, не проводять.

Необхідно зазначити, якщо предмети передбачається використовувати більше року з дати введення в експлуатацію, то незалежно від вартості для цілей податкового обліку їх включають до відповідної групи основних фондів і амортизують.

Балансову вартість груп 2, 3 і 4 амортизують доти, доки вона не дорівнюватиме нулю. Виводячи з експлуатації об’єкт будь-якої із цих груп (крім випадків продажу), балансової вартості групи не змінюють. А ось при продажу її зменшують на вартість реалізованого об’єкта без ПДВ. Якщо остання виявляється більшою за балансову вартість групи, то її прирівнюють до нуля, а суму перевищення включають до валового доходу відповідного звітного періоду.

Балансову вартість групи також зменшують, якщо на початок кварталу вона не містить матеріальних цінностей. Тоді на її балансову вартість збільшують валові витрати, після чого її вважають рівною нулю; одержують компенсацію за вимушену заміну від страхової компанії, або особи, винної у завданні шкоди (вартість групи зменшують на суму компенсацій). Щоб полегшити податковий облік операцій з основними фондами, на підприємствах доцільно використовувати спеціальні самостійно розроблені відомості, що допомагають сформувати показники рядків податкової звітності.

Враховуючі ці моменти можна стверджувати, що прийнята на сьогодні облікова практика, згідно з якою основні засоби можуть амортизуватися лише за встановленими нормами амортизації у складі загальної групи основних засобів, є недоречною, бо не відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема критеріям визнання активів і результатів їх використання підприємством.

Згідно з П (С) БО 7 [1] нарахування амортизації призупиняють на період реконструкції, модернізації, добудування, дообладнання, консервації об’єктів основних засобів. У податковому ж обліку сказане стосується тільки основних фондів групи 1. Виведення із експлуатації об’єктів основних фондів груп 2–4 (через будь-які причини, крім продажу) на їх балансову вартість, а тому на амортизацію, ніяк не впливає.

Процес списання подальших витрат, пов’язаних з обслуговуванням та експлуатацією основних засобів, тобто при проведенні ремонтів за П (С) БО 7 [1] "Основні засоби" відносять до складу витрат того періоду, у якому вони були здійснені чи проводиться їх капіталізація, тобто включення до балансової вартості основного засобу, який ремонтувався, що звичайно, залежить від кінцевих результатів ремонту.

Якщо в результаті ремонту основні засоби відновили свої технічні можливості, що дозволить одержати від нього очікувані економічні вигоди протягом первісно визначеного терміну його корисної експлуатації, то ці витрати необхідно визнати як витрати у Звіті про фінансові результати у тому періоді, коли вони були здійснені.

Якщо ж ці витрати на ремонт основного засобу були здійснені з метою або внаслідок здійснення яких очікуване надходження майбутніх економічних вигід від подальшого використання цього основного засобу перевищить їхню первісну оцінку, то в цьому разі витрати на ремонт необхідно капіталізувати, збільшивши на їх величину балансову вартість основного засобу, а значить і збільшивши таким чином суму, що підлягає амортизації протягом переглянутого чи залишкового терміну корисного використання основних засобів.

Процедура визнання витрат на ремонт основних засобів як у статті Звіту про фінансові результати чи суми збільшення балансової вартості необоротного активу в балансі ні в якому разі не може визначатися за абсолютною чи відносною величиною цих витрат, а лише економічними та технічними наслідками такого заходу, як ремонт.

Таким чином, у випадку, коли в результаті ремонту основний засіб просто відновлює свої технічні характеристики, то відповідні бухгалтерські записи будуть такими.

У момент здійснення витрат дебет рахунків:

  • 91" Загальновиробничі витрати",
  • 92 "Адміністративні витрати",
  • 93" Витрати на збут",
  • 94" Інші витрати операційної діяльності",
  • 644" Податковий кредит".

Кредит рахунка 631" Розрахунки з вітчизняними підрядниками" (при здійсненні ремонту підрядним способом).

Або кредит рахунків:

  • 20" Виробничі запаси",
  • 66" Розрахунки з оплати праці",
  • 65" Розрахунки за страхуванням" та ін. (при виконанні ремонту господарським способом).

Якщо у результаті ремонту очікується збільшення економічних вигід, пов’язаних із використанням основного засобу, порівняно з початковим рівнем, робиться таке проведення:

  • дебет рахунка 10" Основні засоби".

Кредит рахунків:

  • 631" Розрахунки з вітчизняними підрядниками",
  • 20" Виробничі запаси",
  • 66" Розрахунки з оплати праці",
  • 65" Розрахунки за страхуванням".

Згідно з принципами відповідності та обачності витрати, пов’язані з використанням ремонтних робіт у наступному періоді згідно з планом технічного обслуговування устаткування, можуть бути відображені у складі резервного ремонтного фонду:

  • дебет рахунків 91" Загальновиробничі витрати", 92" Адміністративні витрати", 93" Витрати на збут", 94" Інші витрати операційної діяльності",
  • та кредиту рахунка 47" Забезпечення наступних витрат і платежів".

Величина таких відрахувань за своєю абсолютною величиною відповідає плановим (бюджетним чи нормативним) показникам. Якщо фактична величина витрат на проведення ремонтних робіт перевищує величину створеного резерву, то здійснюється пряме списання витрат на відповідні рахунки операційних витрат чи необоротних активів. Якщо ж фактичні витрати на ремонт менші, ніж за відраховані у резервний ремонтний фонд, то виникає ситуація, коли протягом періоду витрати були завищені, а прибуток відповідно занижувався, тобто з’явилися зайво розподілені виробничі витрати.

У разі, коли сума розподілених витрат є суттєвою, то її необхідно сторнувати. Коли ж фактичні витрати незначно відрізняються від нормативних, то на суму розподілених нормативних витрат на ремонт, списаних протягом звітного періоду у резервний ремонтний фонд, у наступному періоді буде скоригована норма щомісячних відрахувань до цього фонду, а на початок періоду на відповідному субрахунку 47" Забезпечення наступних витрат і платежів" буде кредитове сальдо в сумі розподілених витрат.

Тому в П (С) БО 7" Основні засоби" [1] доцільно було б внести доповнення, що стосується надання права підприємствам самостійно визначати вартісну межу віднесення активів тривалого використання до тих, які доцільно амортизувати, керуючись при цьому такими якісними характеристиками та обмеженнями, як суттєвість та співвідношення витрат і результатів.

Але стандарт передбачає також ідентифікацію витрат на ремонт з конкретним основним засобом, а не з групою та не обмежує вартісної межі витрат, що капіталізуються чи відносяться до витрат звітного періоду. Тому застосування методів нарахування амортизації дозволених податковим законодавством у фінансовому обліку неузгоджується із іншими положеннями цього стандарту. Самі ж методи нарахування амортизації згідно з податковим законодавством можна віднести до методу зменшення залишку або до групи інших методів (метод прискореної амортизації, що дозволяється застосовувати до основних засобів 3 і 4 групи).

У податковому обліку витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення об’єкта основних фондів, що підлягають амортизації, понад 10% ліміт розподіляють між усіма групами (окремими об’єктами 1-ї групи) пропорційно до балансової сукупної вартості груп (об’єктів 1-ї групи) основних фондів на початок поточного кварталу. А на початок наступного кварталу ці витрати збільшать балансову вартість об’єктів 1-ї групи і груп 2–4.

Узагальнюючи особливості доцільності застосування "податкового методу" в бухгалтерському обліку, можна зробити однозначний висновок: бухгалтерський і податковий облік основних засобів необхідно вести незалежно один від одного, причому застосування "податкового методу" нарахування амортизації не може бути зручним або доцільним, його використання не тільки не зменшить обсяг облікової роботи, але сприятиме створенню хаосу в обліку.

Це пов’язано з тим, що база нарахування амортизації різна. У бухгалтерському обліку згідно з нормами п. 7 і п. 23 П (С) БО 7 амортизувати необхідно кожний об’єкт основних засобів окремо, в той же час податковим законодавства [2, 3] щодо груп 2 і 3 передбачено групове нарахування амортизації. Така розбіжність може призвести, наприклад, до того, що після проведення таких операцій, як продаж, ремонт, ліквідація, переоцінка об’єктів основних засобів, що входять до цих груп, сума амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку буде різною.

Виходячи з даних податкового обліку такі операції в бухгалтерському обліку згідно з вимогами П (С) БО взагалі неможливо провести; розмір амортизаційних відрахувань усе одно не збігається. Справа в тому, що пунктом 29 П (С) БО 7 [1] чітко встановлено щомісячне нарахування амортизації шляхом ділення суми амортизації на 12 (причому для "податкового методу" не зазначено ніяких особливостей), і відповідно до вимог Закону про податок на прибуток [2] амортизацію необхідно нараховувати щоквартально.

Використання "податкового методу" (у відсотках від залишкової вартості) спричинить виникнення різної суми нарахованої амортизації; податкове законодавство України і, зокрема, Закон про податок на прибуток [2, 3] досить часто змінюються. У тому випадку, якщо якісь чергові зміни змінять податкові вимоги щодо нарахування амортизації, підприємству необхідно вносити корективи до порядку ведення не лише податкового, а і бухгалтерського обліку, змінювати облікову політику підприємства.

Отже, для зменшення розбіжності між нарахуванням амортизації у податковому та фінансовому обліку за основу потрібно брати суми нарахованої амортизації у фінансовому обліку та застосовувати до них певні коригуюч1 коефіцієнти.

Причому, як свідчить світовий досвід, у податкових законодавствах розвинених країн, як правило, використовують методи прискореної амортизації. А списання витрат на ремонт необхідно здійснювати як у фінансовому, так і у податковому обліку згідно з П (С) БО 7 "Основні засоби" [1].

Література

1. П (С) БО 7 "Основні засоби", затверджено наказом МФУ від 27.04. 2000 № 92.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05. 97 № 283 / 97 - ВР // ВВР. – 1997.

3. Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств": Закон України від 24.12. 02 № 349 – ІV // ВВР. – 2002.

4.  Про державний бюджет України: Закон України на 2004 рік"  від 27.11. 2003 № 1344-ІV // ВВР. – 2003.

5. МСБО 16 "Основні засоби" / http:// www. rada. Kiev. ua.


02.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!