Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Податки: природа, принципи та функції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Податки: природа, принципи та функції. Реферат

Податки – основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих)

Крім виконання винятково притаманної податкам фіскальної функції, призначення якої полягає в покритті фінансових потреб, оподаткування виконує також (пере) розподільчу (аллокаційно-дистрибутивну) та регулюючо-стабілізаційну функції. Тим самим податки виконують роль, властиву державним фінансам або державному фінансовому господарству взагалі, що забезпечує:

  • а) утримання державних органів та реалізацію політики держави;
  • б) створення умов для економічного росту та суспільного добробуту;
  • в) здійснення регулюючих кон’юнктурно-стабілізаційних заходів.

Податки були, є і, схоже, назавжди залишаться найважливішим джерелом бюджетних доходів і тим самим – діяльності держави як найважливішої й неодмінної умови існування людського суспільства. Воднораз у всі часи податки – найбільш регулярне й обтяжливе з усіх накладених державою обмежень, що впливає на економічну поведінку людей, їх особистий добробут. Настільки податки радикально важливий чинник суспільних настроїв, може слугувати такий історичний приклад. Поземельна та подушна подать з немусульманського населення в Османській імперії (джиз’я, харадж), яка ніколи не була надто обтяжливою і справлялася один раз на рік, дещо примиряла християн із жорстокими в усіх інших відношеннях поневолювачами.

Суперечність між високим суспільним призначенням податків, індивідуальним усвідомленням їх обтяжливості, утилітарним сприйманням кожним платником зосібна заставляє уважно придивитись до сутності цього фінансового явища.

В деяких підручниках аналогічний розділ називають "Економічна суть податків" або "Соціально-економічна сутність оподаткування". За старовинним науковим правилом "все піддавай сумніву" варто задатися питанням, – а які, власне, підстави відносити податки до економіки? Адже, економіка – це сукупність процесів виробництва, обміну та споживання товарів і послуг, створення багатства та власності в матеріалізованій і/або грошовій формі з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб в умовах невизначеності та обмеженості ресурсів.

Не всі з ознак економіки підходять для податків. Достатньо прийняти до уваги, що економічна діяльність передбачає ринкове ціноутворення, комерційний розрахунок, попит і пропозицію, відображення результатів на рахунку прибутків і збитків. Ці та інші відмінності між державним і приватним секторами "не залишають місця для того, щоб створити єдину науку про фінанси, котра б об’єднувала як державні, так і приватні фінанси".

Оподаткування – багатомірне явище, в якому відображена амальгама економічних, соціальних, політичних, нормативно-правових, морально-етичних, соціально-психологічних властивостей. Західні вчені-фінансисти давно й ґрунтовно розробляють вчення про податки. Вони не лише розробили теорію податків, але й приклали зусилля до впровадження ідей раціонального оподаткування в практику, їхні підручники послужили справі виховання вправних фахівців і дисциплінованих платників, а наукові трактати стали лозунгами і програмами податкових реформ. То ж повчально побачити оподаткування через призму їхніх уявлень.

Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку

Одні з перших згадок про податки знаходяться в найдавнішому, найбільш поширеному письмовому джерелі іудейсько-християнської цивілізації – Біблії. Так, у Старому Завіті згаданий податок, який Мойсей – національний герой і законодавець єврейського народу – збирав при проведенні перепису населення близько 3,5 тис. років тому. Податок у розмірі півшекеля (7 г сріблом, що еквівалентно 1,5 дол. за світовою ціною срібла на початок 2004 р.) справлявся за подушним принципом із кожного старшого 20 років незалежно від майнового стану платника·. В пояснені походження та природи податків доречно опиратися саме на Святе Письмо, оскільки відображені в ньому заповіді, цінності, уявлення вкорінені в масовій свідомості, домінують над умами європейської людності вже тисячі років. Були цивілізації ще давніші від нашої, але ми їх менше знаємо і, головне, не мислимо властивими їм образами.

Первісною формою регулярного оподаткування, з котрої почалася історія податків на Близькому Сході та в Європі, була десятина. Десятина (лат. decima) – десята частина від воєнної здобичі, урожаю, худоби, доходу і т. д. натурою або в грошовому еквіваленті, сплачувана монарху під видом узаконеного духовного зобов’язання перед Богом·. Адже довгий час будь-яке знання тісно примикало до богослов’я, а суспільні явища пояснювали в світлі християнської догматики.

У перші віки християнства в середньовічній Західній Європі десятина спочатку була добровільною пожертвою на користь церкви. Проте, вже протягом VI ст. церковні собори спочатку закликали віруючих вносити десятину, а потім постановили сплачувати її під загрозою анафеми (відлучення від церкви). В 779 р. король Франкської держави Карл Великий (742–814) перетворив десятину в фіскальну повинність, яка накладалася на всіх у силу державного закону під страхом кримінального переслідування і навіть смертної кари.

Колоритна сторінка в історію податків вписана так званою саладіновою десятиною – цільовим податком, запровадженим з ініціативи римського папи у західноєвропейських країнах для фінансування третього хрестового походу (1189–1192 рр.). Податок був названий за іменем вождя мусульманського опору проти хрестоносців Саладіна (1137–1193). Даний податок забезпечив великі збори, оскільки саладінова десятина – рідкісний випадок оподаткування, збудженого почуттям релігійного натхнення. Та, ентузіазм швидко проходить, і в невдовзі податки в Західній Європі набули своїх звичайних форм.

Поступово під тиском політичних обставин фіскальні прерогативи остаточно переходять до держави. Не обійшлося без ідейної критики церковних зазіхань на оподаткування. Так, англійський релігійний філософ, теологічний предтеча Реформації Джон Вікліф (1330–1384) виступив із протестом проти вимоги римського папи сплачувати церковну десятину. Вчинок Вікліфа тим привертає увагу, що його аргументи й сьогодні виглядають логічними, демонструють дивовижну спадкоємність ідей у віках. За Вікліфом, в основі влади знаходиться здатність держави служити людям, забезпечувати потрібні їм блага, необхідні послуги. Звідси – право держави справляти податки.

Оскільки папа не робив ніяких послуг англійському королівству і навіть підтримував його ворогів, то в нього не було ніяких підстав претендувати на податкові платежі на користь римської курії. Тому парламент мав повне, економічно й політично мотивоване, право відмовитись від фіскальних зобов’язань перед Святим престолом. Ідея про взаємну обумовленість оподаткування і послуг із боку держави актуальна донині, саме ця ідея знаходиться в концептуальній основі сучасних теорій суспільних благ та суспільного вибору.

Отже, так чи інакше саме десятина сприяла духовному й інтелектуальному осмисленню податків, воно почалося з десятини. Як древній ізраїльтянин вважав своїм священним обов’язком пожертвувати десятину свого урожаю на користь храму, так сучасник віддає частину своїх доходів у формі податку на користь держави·, – писав наприкінці XIX ст. відомий російський учений-фінансист Д.М.Львов. Сутнісно-логічний зв’язок між церковною десятиною і генетично похідним від неї власне державним податком обумовлений практичними, етичними і культурними обставинами християнської ери, протягом якої десятина приймала форми то добровільного, то обов’язкового, то примусового платежу. Хитросплетіння цих генетичних рис тяжіє над податком донині.

Слід додати, що як реліктова форма оподаткування церковний податок справлявся і навіть зберігся дотепер у тих країнах, де християнство в його католицькому та протестантському віросповіданнях оголошене державною релігією (Велика Британія, Ірландія. Італія, Ісландія, ФРН). Платники – прихожани церковних громад. База нарахування – річна сума прибуткового податку, передбачені пільги на дітей і старих. Ставки – від 5 до 10%. Справляється державними податковими органами з метою цільового фінансування діяльності церковних організацій.

Сучасні уявлення про так звану сутність податків складалися під інтелектуальним впливом трьох факторів: суспільства, законодавства, науки. Суспільство уособлюють самі платники податків, з яких воно складається; законодавство формують депутати парламенту; науку репрезентують учені та їх об’єднання (наукові школи). Вочевидь, представники всіх трьох сторін є діючими особами соціуму і воднораз – платниками податків. Тоді логічно, що найсуттєвіша риса сутності податків відображена в мотиваціях, інтересах, емоціях платників, обумовлених оподаткуванням. Якщо, скажімо, для суті астрономічних чи фізичних явищ усе одно, як відноситься до них та чи інша наукова школа, а тим більше – парламентська більшість, то в оподаткуванні самі платники або їх представники є творцями і учасниками фіскальної дійсності. Певним мотиваціям підпорядковані як вчинки людей, так і політика держав.

Наукові погляди формуються на основі узагальнення спостережень над дійсністю, звичайно, з поправкою на суб’єктивний відбір фактів та індивідуальні переконання конкретних науковців. Зміст юридичних законів не завжди співпадає із науковими рекомендаціями, оскільки податкова законотворчість при демократично-представницькій формі приймання рішень є результатом політичного зговору, міжпартійних компромісів, лобіювання різних соціально-економічних інтересів.

Аби не відриватися від реалій, і наукові погляди, і закони не можуть не залежати від домінуючих масових настроїв, а останні є функцією загального матеріального, культурного, інтелектуального рівня суспільства. "Как геологические наслоения отражают в себе жизнь своих эпох, так и финансовая структура отражает в себе общественные отношения своего времени, ·" – писав на початку ХХ ст. Іван Христофорович Озеров (1869–1942), один із найяскравіших представників соціологічної школи фінансової науки.

Фіскальна соціологія та інституціональна фінансова теорія – домінуючі на Заході школи сучасного вчення про державні фінанси. Розглянемо в контексті положень, властивих цим науковим школам, сутнісні інтерпретації податку, з яких ми почали, а саме сутнісне тлумачення податку як платежу по відношенню до платника:

  • примусового;
  • добровільного;
  • обов’язкового.

Аби розібратися, яка з цих версій ближча до сучасних реалій, повчально послатися на стародавній папірус, де змальовано сцену збирання податків у Єгипті часів фараона Рамзеса II (близько 3300 років тому). "Збирач податків прибуває на окружну пристань у супроводі агентів, озброєних палицями, і негрів із пальмовими різками; всі кричать: "Віддавай нам частину твого врожаю", – і немає порятунку від цих здирств". Подібні сцени насильницького справляння податків історики відмічають і в інших країнах у різні епохи: на Русі в епоху татаро-монгольського іга, в окупованих країнах і колоніях. Ото були воістину примусові податки, що не мають нічого спільного з оподаткуванням у сучасних демократично-правових державах загального добробуту.

Ще й сьогодні раз у раз зустрічаються твердження, що податки залишаються примусовими платежами. На перший погляд, вони не безпідставні, – адже, якщо підприємства і банки акумулюють кошти через ринкові механізми, то держава збирає доходи адміністративними засобами, притаманними податковій системі. Проте, приймемо до уваги, що адміністрування в широкому розумінні означає діяльність виконавчо-розпорядчих органів по управлінню та забезпеченню функціонування держави, що лише як виняток, властивий абсолютистським, тоталітарним і авторитарним режимам, допускає безпосередні форми примусу: погрози, шантаж, тілесні покарання, психологічне примушення. Вочевидь, що ніщо подібне давно не практикується. Отже, визначення податку як примусового платежу відпадає саме собою, воно не відповідає сучасним реаліям. Пояснення податку в поняттях вульгарного насильства чи відвертого примусу – данина віджитому минулому.

Примусове стягнення податків викликає асоціацію із збиранням данини з підвладного населення чи підкореного народу за допомогою озброєної сили на зразок полюддя в Київській Русі (згадайте відомий історичний епізод Х ст. про княгиню Ольгу) або данини золотоординським ханам. Данина – примусовий побір в формі воєнної контрибуції, збору натурою або грошима, а також феодальної ренти, несплата яких супроводжувалася екзекуціями. Данина мала грошовий і товарний (ясачний) різновиди. Ясак – данина хутрами (соболями, горностаями, лисицями, бобрами, куницями), що платили в царську казну так звані інородці Поволжя й Сибіру. Серед народностей Далекого Сходу були навіть двоєданці, котрі платили ясак і Росії, і Китаю.

Так то все було задовго до початку ХХI ст. Вочевидь, що оподаткування в сучасних демократично-правових державах не має нічого спільного з тими манерами податкової служби, про які писав в XVIII ст. один із авторів: "ясачные народы терпели от сборщиков ясака и прочих начальников грабительство и разорение". Сучасні податки остаточно втратили характер контрибуцій і конфіскацій чи обумовлених особливостями флори та фауни свавільних рентних платежів, а технології справляння податків приведені у відповідність із правами і свободами громадян.

Тлумачення примусової сутності податків давно знаходиться під вогнем наукової критики. З альтернативної концепції добровільного фіскального обміну за схемою "податки – в обмін на забезпечувані державою суспільні та соціальні блага" ("A Voluntary Exchange Theory of Public Economy") розпочав у 1939 р. свою наукову кар’єру видатний американський фінансист-теоретик Ричард Масгрейв.

Він опирався на положення, розроблені цілою фалангою вчених із числа представників італійської та шведської шкіл фінансової науки: Уго Мадзоли (1863–1899), Енріко Бароне (1859–1924), Маффео Пантелеоні (1850–1924), Антоніо де Віті де Марко (1858–1943), Кнута Вікселля (1851–1926), Еріка Ліндаля (1891–1960). Згідно концепції фіскального обміну між процесами ціноутворення та оподаткування існує сутнісний зв’язок, оскільки в економічній основі обох процесів, обмінних за своїм характером, знаходиться оплата благ: у першому випадку – благ ринкового походження та індивідуального споживання; в другому – забезпечуваних державою благ здебільшого колективного споживання.

В обставинах реальної суспільної практики твердження, що податок – платіж добровільний у тому сенсі, що умовний типовий (медіанний) платник-виборець повністю усвідомлює як через систему оподаткування здійснюється обмін податків на блага загального споживання у вигляді гарантованих державою прав власності, соціального захисту, безпеки та комфорту існування виглядає непереконливим. Цілком вірогідно, що для елементарної свідомості багатьох рядових платників подібні інтелектуальні конструкції надто складні. Але була б перебільшеною і протилежна думка, що податок в уявленні всіх платників – платіж вульгарно примусовий, що середньостатистичний платник зовсім не усвідомлює переваг оплачуваного за рахунок податків упорядкованого існування під захистом державних законів, якими б не були конкретні претензії до органів влади та управління.

В нашій системі аргументації ми не випадково користуємося поняттям платник-виборець. У західних країнах давно утвердилася двоїстість (дихотомія) людської індивідуальності як людини і громадянина, що зокрема зафіксовано у "Декларації прав людини та громадянина" (1789 р.). Особистість сприймається не лише як приватна особа в усій повноті її індивідуальної ідентичності, але й в ролі фіскально зобов’язаного громадянина, що приймає участь у суспільно-державному житті найперше через голосування. Саме свобода суспільного вибору, тобто вільна участь у прийманні рішень шляхом голосування, накладають свою печать на характер оподаткування, а звідси – і на ставлення до держави.

Щоб упевнитися в переконливості даної тези, достатньо порівняти національні інститути голосування в Англії та Франції. В історичній ретроспективі вони розвивалися паралельно, але в Англії ще з часів Великої хартії вільностей (1215 р.) спроби королів самочинно втручатися в податковий процес присікалися. Тим більше в ході буржуазно-демократичної революції XVII ст. у масовій свідомості укорінився принцип самооподаткування: "no taxation without consent" – "ніяких податків без згоди" (самих платників чи їхніх представників). Тобто, за англійською системою вотуючи парламентський акт представники нації ніби накладали податок на самих себе, з огляду на державні потреби від імені всього суспільства свідомо погоджувалися на податки.

Подібне ставлення до податків закріпилося на науково-поняттєвому рівні. В англомовній фінансовій літературі властиву податкам обов’язковість сплати описують терміном tax compliance, що має семантичне значення згоди на податки, готовності підкоритися фіскальним законам, розуміння, що податки треба платити.

Іншими словами, означає громадянську лояльність до держави, виражену через усвідомлення необхідності оподаткування, а не безумовну й беззастережну податкову повинність. Tax compliance – це притаманна громадянам демократично-правової держави поведінка свого роду фіскального патріотизму, що логічно випливає з згаданого принципу ("no taxation without consent"), згідно якого будь-який закон чи податок походять лише з демократично обраного парламенту. В країнах Заходу готовність і згада щодо оподаткування вироблені віками соціально-культурної еволюції, підготовлені релігійною етикою, особливо з боку протестантизму, стали результатом зусиль компетентного, не байдужого до національних проблем державного апарату.

На відміну від Англії, у Франції до буржуазної революції XVIII ст. ініціатива запровадження податків, навпаки, походила зверху, від короля. Монарх не завжди знаходив за потрібне звертатися навіть за формальним схваленням до парламенту, який, до того ж, збирали неохоче і нерегулярно. В результаті народна маса і навіть національна еліта сприймали податки як платежі, нав’язані всупереч їхній волі. Не дивно, що при такому ставленні суспільства до оподаткування Франція не раз переживала бюджетні негаразди, яких не було в Англії. Кульмінацією фінансової кризи стала революція 1789–1793 рр., що вибухнула не в останню чергу з причини крайнього розладу державних фінансів, викликаного надмірними податками і неоплатним державним боргом.

Таким чином, із трьох альтернативних епітетів, якими описують сутність податку (примусовий, добровільний, обов’язковий), точніша, ближча до дійсності інтерпретація податку як обов’язкового платежу. Обов’язок, особливо у високому громадянському сенсі, відрізняється від примітивного примушування і воднораз нерівнозначний охочій добровільності. В цивілізованому суспільстві громадянський обов’язок платити податки постає з усвідомленого морального принципу: "Я можу, виходить, я повинен". На Заході давно розроблена соціологічна теорія вчення про податки, біля витоків якої стояв видатний американський учений-фінансист Едвін Селігмен (1861–1939). У контексті даної теорії характер оподаткування і поведінку платників пояснюють в економічних, політичних і морально-етичних категоріях.

Існують історичні приклади обов’язкового по суті й водночас добровільного по формі справляння податків. Так, в одному візантійському документі ще в VI ст. згадується село Афродіта, громада якого мала привілей фінансової автономії в тому розумінні, що була вилучена з-під влади імперського збирача податків. У порядку самоврядування жителі самі збирали належні платежі та вносили їх у центральну касу провінції·. Не важливо – багато чи мало було таких громад, тут важливий сам принцип.

Разом із тим вочевидь, що податки не сплачують з ініціативи самих платників. Немало людей не реагують на заклики добровільно додержуватися правових норм, дехто ніколи і не жив у відповідності з ними. В реальній суспільній практиці, коли мова заходить про фінансові інтереси національного масштабу і державної ваги, самоплив недопустимий. Великодушність і поблажливість в оподаткуванні недоречні. З цієї причини контроль за виконанням правил і обов’язків залишається необхідною функцією державних органів, хай навіть під риторику про добровільність.

Успіх роботи податкового відомства знаходиться в залежності від того, в якій мірі уряд уміє переконувати та спонукати людей до соціальної відповідальності стосовно сплати податків або спроможний у раціональній формі заставити їх додержуватися установленої фіскальної дисципліни. Наприклад, у США "податковий бунт" 70-х років минулого століття – протест середнього класу проти росту податків на нерухомість – стих сам собою під акомпанемент закликів, що американці мають вкладати гроші у власну країну. В тому ж штаті Каліфорнія, де розпочався бунт, у 1990 р. подвоєння акцизу на бензин не викликало опору завдяки усвідомленню, що кошти будуть витрачені на будівництво нових автомагістралей.

З нашого погляду, саме в тлумаченні обов’язкового платежу податок найбільш адекватно відображає свою економічну суть, оскільки наближається до природного ("естественного"), натурального економічного акту – ринкового акту купівлі-продажу. Адже зміст останнього зводиться до добровільного вибору з боку покупця при обов’язковій оплаті купованого блага (товару, послуги) на умовах взаємно прийнятної угоди між продавцем і покупцем.

По суті однотипний, хоч і квазі-ринковий по формі, обмінний акт відбувається в процесі демократично-правового механізму приймання рішень між державою – виробником суспільних благ і соціальних послуг – та їх споживачем в особі громадянина-платника податків. Схожість між оподаткуванням, як обмінним фіскальним середовищем забезпечуваних державою благ на платежі споживачів тих благ, та ринком посилюється ще й від того, що держава є монопольним постачальником деяких благ і тим порушує досконалу конкуренцію на ринку.

Податки відомі людству вже декілька тисяч років. Так, в одному з найдавніших письмових джерел – Біблії – податки згадуються як явище вже звичне для людей, які жили близько 2,5 тисяч років тому. Поняття податку завдяки історичній давності так вкорінене в масовій свідомості, настільки стало саме собою зрозуміле, що в буденній дійсності не потребує ніякого роз’яснення. Не випадково проф. Йоахим Ланг (ФРН) пише про відмирання поняття податку при сучасному рівні його інституціалізації, тобто закріпленні в свідомості неписаною традицією і писаним правом.

Спеціалісти податкових служб у практичній роботі, зазвичай, обходяться без визначення податку, не наводять дефініцію податку і автори Основ Світового податкового кодексу. В деяких країнах, наприклад у Німеччині, немає повного податкового кодексу, що мотивується численними поправками і частими змінами законодавства, "в надрах якого розгублюються навіть досвідчені експерти".

Проте, поняття податку має значення в наукових і навчальних цілях, потреба в ньому виникає, коли приходиться звертатися до податкової юрисдикції, наприклад, у судових процесах. У реальній суспільній практиці для конкретних людей і організацій поняття податку набуває практичного значення у зв’язку з правовими відношеннями між фіском і платником податків.

Основні ознаки податку, сукупність його визначальних властивостей розкривають дефініції, пропоновані в різних варіантах. Глибоко продумана сутність податків у їх "філософському" буржуазно-демократичному значенні, прикладом чого є дефініція, сформульована Установчими зборами в часи Великої Французької революції (1789 р.): "Оподаткування – спільний обов’язок громадян, форма компенсації та ціна тих переваг, які дає членство в суспільстві. В майбутньому за податками буде роль попередньої оплати забезпечення соціального порядку, вони будуть внеском (contribution), накладеним на кожного всіма". Зауважимо, що в редакції визначення французьких революціонерів XVIII ст. податки поширюються лише на громадян – людей, які утримують державу і тим самим заслуговують на громадянські права.

З такого погляду неплатників податків скоріше можна назвати населенням, ніж громадянами, хоч за сучасних суспільних умов громадянських прав не позбавлені і ті, хто не платить податків. В одному з сучасних американських підручників наводиться таке визначення: "Податки – обов’язкові збори, накладені державою на дохід, видатки або майно, без точно визначеної зустрічної компенсації. Головна мета оподаткування полягає в мобілізації доходів для фінансування суспільних потреб". У першій частині визначення автор опирається на самоочевидні (позитивні) факти, згадка про суспільні потреби в другій частині вказує на бажані (нормативні) властивості податків. Тобто, автор описує податки не тільки такими, якими вони є (обов’язковими зборами), але й якими вини мають бути, – платежами на благо людей.

Верховний суд США визначив податок як "нагальне стягнення з метою утримання держави (government)". Дана юридична дефініція має позитивний зміст, безвідносний до етичної оцінки податків у категоріях добра і зла. Податки необхідні для існування держави незалежно від ставлення людей до оподаткування. Щоправда, термін government допускає двояке тлумачення: держава і уряд. Утримання держави обумовлює об’єктивне призначення податків, а уряд у демократично-правовій державі – знаряддя в суб’єктивному розпорядженні тих суспільних сил, які привели його до влади, що передбачає використання оподаткування як засобу реалізації певної політики.

Отже, виходячи навіть з цього прагматично-ділового визначення, податок не виглядає повністю ізольованим від свого соціально-економічного оточення. Професор Й. Ланг (ФРН) констатує, що податки поєднують здатність "покриття загальної фінансової потреби" з "метою одержання доходу". Тим самим позитивні (фіскальні) цілі оподаткування скомбіновані з нормативними (не фіскальними). Але Ланг наголошує, що в конституції обов’язково треба задекларувати призначення податків як джерела фінансування суспільних потреб. Такий запис принципово важливий із міркувань не-афектації, тобто, щоб підкреслити суспільну корисність податків, зайвий раз не нагадуючи платникам про тягар оподаткування.

Розглянуті інтерпретації провокують бажання запропонувати власну дефініцію: податки – частина приватних ресурсів, передана платниками у формі грошових внесків у розпорядження держави в обмін на блага цивілізованого існування, вже наявні, одержувані або ті, що стануть доступні в майбутньому. Отже, в нашому розумінні поняття податку включає відносини власності, а також фактори часу і перерозподілу ресурсів між минулими, нинішніми та прийдешніми поколіннями. Ми підтримуємо професора Прінстонського університету (США) Гарві Роузена в переконанні, що лише громадяни сплачують податки, тільки люди (робітники, акціонери, землевласники, споживачі та ін.) реально відчувають податковий тягар, лише вони здатні жалкувати з приводу скорочення доходів. Формально юридичні платники (компанії, корпорації, фірми, банки і т. д.) інтерпретуються як особи.

Проте, юридична особа – лише прийняте в законодавстві поняття та зручна в ужитку фікція. "Тому, коли деякі політики проголошують, що "бізнес має сплачувати свою належну долю податків", не ясно, який зміст мають подібні заяви, якщо взагалі мають".

Важливість фактора часу в оподаткуванні американський учений-фінансист Ричард Вагнер ілюструє таким екзотичним доводом. Уявимо, пише він, що державні фінанси перенесені на планету Уран, де календарний рік у силу віддаленості від Сонця триває 84 земних років. При умові щорічної зміни податкових законів їх би приймали один раз у вісім десятиліть, що порівняно з тривалістю людського життя. Тобто, на Урані платник сплачував би податок за одними правилами впродовж усього життя. В такому разі платнику вигідно віддати перевагу прогресивному оподаткуванню над пропорційним, оскільки в роки з низькими доходами прогресивна шкала податкових ставок зменшувала б податкові зобов’язання, а в періоди високих доходів збільшувала. В результаті вирівнювався б рівень приватного споживання на протязі всього життєвого циклу. З наведеного гіпотетичного прикладу

Вагнер робить висновок, що кожен з окремих актів сплати прогресивного податку, взятих у їх послідовній сукупності, не рівнозначний одноразовому міжперсональному трансферту доходів із нульовим результатом, коли в суспільному масштабі виграш у добробуті одних людей елімінуються втратами других. Отже, вже не на Урані, а на Землі в досить тривалій життєвій перспективі оподатковування через механізм бюджетного перерозподілу дозволяє дещо згладити відмінності матеріальних умов існування індивідуума в різні періоди його життя.

Вищенаведені аргументи привертають увагу до мотиваційної природи податків з боку головних суб’єктів податкового процесу – платників. Мотивація – пояснення й усвідомлене суспільством, а воно складається з платників податків, виправдання оподаткування з економічних, соціальних, політичних міркувань. Саме позиція платників, характер їх поведінки в податковому процесі кардинально важливі для успіху в оподаткуванні. На підставі ознайомлення з західними концепціями можна виділити три види мотивацій на індивідуальному рівні сприймання податків:

  • а) економічну,
  • б) політичну,
  • в) імперативно-правову.

І відповідно пояснювати податок як:

  • (а) економічний,
  • (б) соціально-політичний,
  • (в) правовий феномен.

А. Податок – платіж економічно обумовлений заміщенням втрачених вигод від споживання приватних благ недоступними через ринок благами суспільного користування. В даній інтерпретації оподаткування має характер обмінної операції, а податки – дійсно форма економічних відносин між громадянами-платниками і фіском з приводу оплати приватним коштом функцій, благ і послуг, забезпечуваних державою.

Б. За влучним висловлюванням класика теорії державних фінансів Лоренца Штейна (1815–1890), економічні аспекти оподаткування неможливо відділити від політичних. "Концептуально оподаткування означає більше, ніж просто розвиток формальних понять суми і розподілу індивідуальних грошових внесків; у більш високому сенсі виправдання податків полягає у витрачанні цих внесків на цілі, ради яких їх збирають, а саме – для задоволення індивідуального через загальне та свідому діяльність цілого, тобто уряду".

Податок – платіж на користь держави, спричинений політичними і морально-етичними спонуканнями (громадянськими, патріотичними, національними, філантропічними). В цьому аспекті сутність податку виводиться з природи людини, її прагнень і поведінки як істоти, пристосованої до суспільного життя ("людина від природи є політичною твариною", Аристотель, 384–322 рр. до н. е.). З цього погляду податок постає як дія платника з почуття обов’язку, совісності, усвідомленої суспільної необхідності, утім, при одному застереженні. Оскільки ніхто з платників при здоровому глузді не платить податки з ентузіазмом, а моральний обов’язок, суспільна необхідність і соціальна відповідальність мають узаконений характер, у даному випадку в оподаткуванні вже присутні елементи повинності, хоч і суспільно вихованої.

Обґрунтування податків у соціально-політичному контексті має давнє походження. Яскравим прикладом може служити проект податкової реформи, запропонований видатним французьким економістом і державним діячем Анн Робер Жаком Тюрго (1727–1781). За даним проектом повнота громадянських прав, право певної особи обирати і бути обраним в органи державної влади були поставлені в залежність від її матеріального стану – вартості оподатковуваного майна і/або величини доходу. В такому разі виборчий округ одночасно виконував функцію податкового округу.

Повноправним громадянином з правом голосу в представницьких органах влади міг бути тільки той, хто мав власність (дохід) і сплачував відповідні податки, інші могли розраховувати лише на статус так званих часткових громадян. Навіть представники привілейованих соціальних верств (дворян і духовенства) не допускалися до приймання рішень стосовно тальї (особистого й майнового податку), якого вони не платили. Тобто, передбачалося, щоб національні представницькі збори (асамблеї) мали різний склад у залежності від справ, які вони розглядали в кожному окремому випадку.

Таким чином, ідея Тюрго полягала в комплексному проведенні політичної та податкової реформ, – чи не переконливий доказ органічної єдності політичних і фіскальних елементів державного управління? Проте, оскільки сучасне конституційне право не передбачає статусу "часткових" громадян, а також податково-майнового цензу громадянських прав, проект Тюрго залишився лише оригінальним пам’ятником адміністративно-фіскальної думки. Для своєї епохи він був передчасним, а для нашого часу став неприйнятним у силу загального виборчого права та демократичних свобод. У сучасних демократично-правових державах політичні мотивації щодо оподаткування реалізують через механізми суспільного вибору (вибори, референдуми, парламентські вотування та ін.).

В. Податок – імперативний обов’язок платника перед фіском під контролем державної влади, під загрозою примушення та покарання. Тут західні теоретики мають на увазі основану на ідеї державного суверенітету правову сутність оподаткування, відокремлену від фіскальних, економічних, етичних тлумачень податку. Податок – правовий феномен, оскільки перша ознака державності – право і здатність органів управління (парламенту та уряду) встановлювати обов’язки, використовувати силу для здійснення державної волі, влада примушує коритися законам. У межах суверенних повноважень державної влади поруч із правом почати війну з іншою державою знаходиться право відчужувати приватну власність через податкову систему, переслідувати за ухилення від сплати податків подібно до переслідування дезертирів.

Однак, право оподатковувати для певного рівня влади обмежене. В цьому сенсі американські юристи, зазвичай, апелюють до знаменитої для формування конституційного права США судової справи "Мак-Куллох проти штату Меріленд" (1819 р.). Саме на матеріалах цього процесу верховний суддя США Джон Маршалл (1755–1835) провів рішення, згідно якого неоподатковувані структури, що знаходяться під юрисдикцією верховної влади (в даному випадку створений за рішенням Конгресу США банк), не підлягають оподаткуванню з боку підпорядкованій верховній владі інстанції (тобто податком, запровадженим законодавчими зборами штату). Інакше претензія на існування в державі паралельної, дублюючої верховної влади була б неконституційною і справила б руйнівний вплив на її суверенітет. У ході даного процесу була вироблена одна з основних формул податкового права, що "оподатковувати владу податком означає владу руйнувати".

Податки держава вимагає від платників на підставі закону, тобто податок – "неминуче зло" (Адам Сміт), але зло легітимне. Тут, на перший погляд, податок виступає як обов’язковий, щоб не сказати примусовий, платіж. Проте, треба прийняти до уваги, що фіскальні закони, прийняті за демократичною процедурою, відображають суспільну згоду по відношенню до податків і в принципі не можуть вважатися формою насильства чи примушення.

У підсумку: добровільна готовність до сплати податків, спонукана громадянськими чеснотами, доповнена передбаченою законами обов’язковістю, прийнятими в демократично-правовій державі представницькою владою (депутатами парламенту) як волевиявлення електорату. У випадку ухилення від податків передбачено примушення до виконання податкових зобов’язань. Таким чином, податок у суспільстві сучасного типу – ні чисто добровільний, ні суто обов’язковий платіж. Напрошується висновок, що природа податку має гетерогенний, тобто змішаний, неоднорідний, неоднозначний характер, відображаючи суперечливі мотивації платників.

Реально поведінку платників податків визначають усі три мотивації:

  • обов’язкова,
  • добровільна,
  • примусова.

Справа і проблема – в пропорціях між ними. У державах Заходу з давніми демократично-правовими традиціями переважають перша і друга мотивації, а в деяких країнах СНД – перша і третя. Наприклад, за визнанням російських спеціалістів, зниження на 11 процентних пункти ставки податку на прибуток та запровадження замість собівартості показника "необхідні економічно обґрунтовані затрати", зроблені в розрахунку на заохочення підприємництва, фактично призвели до скорочення бюджетних доходів та зниження темпів росту виробництва.

Причина – в низькій податковій культурі, а значить і громадянській свідомості платників, які скористалися нововведеннями як можливістю "обнулювання" прибутку на додаток до поширеної практики лжеекспорту з метою повернення податку за додану вартість. Реально деморалізацію платників можливо викорінити лише в еволюційному процесі тривалих зусиль, направлених на зміну їхньої ментальності, а також шляхом ретельної продуманості та невідворотності дії податкових законів.

Податкам властиві типологічні ознаки, за якими податки відрізняють від неподаткових доходів:

Відсутність безпосереднього зв’язку між сплатою податку і конкретною вигодою, одержаною платником;

Податки стягуються на основі наперед обумовлених критеріїв щодо їх правового статусу, величини та умов сплати;

Більшість податків справляються в безперервно повторюваному і передбачуваному щорічному режимі, тільки деякі з них, наприклад податок на спадщину, стягується спорадично в одноразовому порядку;

Податки не аналогічні регулюючим платежам і штрафам. (Так, у США деякий час діяв закон, згідно якого товари, виготовлені при участі дитячої праці, оподатковувалися настільки високо, що було рівнозначно забороні такого виробництва. Можна вважати, що в подібних випадках під назвою податків йдеться про економічно-каральні платежі, використовувані замість прямої адміністративної заборони певних видів діяльності);

Податки безпосередньо безеквівалентні платежі, тим вони відрізняються від плати за ліцензії та зборів за надання послуг із боку державних установ.

Зарубіжні вчені, особливо представники англо-американської фінансової науки, зазвичай не зв’язують визначення податку з поняттям відносин (суспільних, економічних, фінансових), що властиво для вітчизняних економістів. Так, наведемо лише одну, але типову дефініцію проф. В.М.Опаріна: "За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій".

Концепція відносин походить із марксистської економічної теорії, куди була введена з ідеологічних міркувань. Упродовж декількох десятиліть засилля догматичного марксизму в фінансовій теорії не допускали нічого іншого, залишивши лише можливість цитування та інтерпретації. На жаль, звичка слідувати традиції діє й донині. Вченим властиво інколи "зациклюватися" на усталених поглядах і набутих знаннях, що шкодить відкритості до нових ідей.

Однак, ми далекі від повного заперечення на право існування концепції відносин. Можна погодитися, що податок – гетерогенний феномен із різними, навіть несумісними властивостями, подібно до того як, скажімо, сонячне світло має дуалістичну природу: воднораз і матеріальну (корпускулярну), і нематеріальну (хвильову).

Література

  1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів, Каменяр, 2000. – 305 с.
  2. Андрущенко В. Сучасні ремінісценції питань оподаткування в трактаті Йозефа Шумпетера "Історія економічного аналізу" // Вісник податкової служби України. – 2001. – Лютий. – С. 53–59.
  3. Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки // Вісник податкової служби України. – 2003. – Квітень–травень. – С. 46 –53.
  4. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. Вступ до фінансової науки / Пер. із нім. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.
  5. Ланг Й. Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы / Пер. с нем. – Бонн: Федеральное министерство финансов, 1993. – 464 с.
  6. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 362 с.
  7. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
  8. Самуэльсон П. Э., Нордхаус В.Д. Экономика / Пер. с англ. – 16-е изд. – М.: Вильямс, 2000. – 688 с.
  9. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Пер. з англ. – Книга 5. Про прибутки правителя  або держави. – К.: Port-Royal, 2001. – С. 425–586.
  10. Хасси У.М., Любик Д.С. Мировое налогообложение. Основы Мирового налогового кодекса / Пер. с англ. – Кембридж: Гарвардский университет, 1992. – 280 с.


26.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!