Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Податкова політика та принципи оподаткування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Податкова політика та принципи оподаткування. Реферат

Якщо спробувати звести всі принципи оподаткування до узагальнюючої формули, то найбільш переконливо звучить максима, запропонована видатним політичним діячем Франції, кардиналом Ришельє (1585–1642): не варто переобтяжувати підданих податками, як і не слід брати з них менше, ніж потрібно для держави

Принципи оподаткування – розроблене на наукових засадах зведення догматичних, раціоналістичних, етичних і нормативних положень стосовно функціонування податкової системи, це неформальний кодекс поведінки всіх учасників податкового процесу, однаково рекомендаційний як для податкової служби, так і платників податків. Принципи виконують роль стандартів податкової системи, провідних настанов щодо проведення податкової політики та розробки технологій оподаткування. В фіскальній сфері принципи оподаткування нагадують те значення, котре в теології належить декалогу – десяти заповідям Божим.

Одні принципи виведені теоретично з певних суспільних ідеалів, другі опираються на емпіричний досвід, віковічну податкову практику. Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави при врахуванні інтересів платників податків. Тому наукове обґрунтування принципів оподаткування виходить із задач виконання державних функцій і впливу податків на економічну діяльність. Аби зрозуміти важливість принципів оподаткування, достатньо нагадати про "безпринципний" стан державних фінансів часів королівського абсолютизму.

З цією метою наведемо приклад із XVII ст. про діяльність суперінтенданта (міністра) фінансів Франції Нікола Фуке (1615–1680). Через систематичне розкрадання бюджетних коштів Фуке привів фінанси в повний розлад. Так, він передавав податки на відкуп за хабарі, а відкупщики мало того, що самі обкрадали казну, повинні були за рахунок зібраних податків оплачувати приватні витрати Фуке та його кліки. Фуке осмілився взагалі не вести облік державних доходів, тим самим одержавши можливість присвоювати величезні суми бюджетних коштів. Щоправда, останні 15 років життя Фуке провів у в’язниці.

Знадобилися державницький ум й адміністративний хист його наступника Жана-Батиста Кольбера (1619–1683), щоб навести порядок у фінансах королівства. Найвідомішими в історії фінансової науки є принципи, сформульовані Адамом Смітом (1732–1790) і Адольфом Вагнером (1835–1917). Вони мають ранг класичних.

Принципи оподаткування Адама Сміта та Адольфа Вагнера:

  • Громадяни зобов’язані брати участь у покриванні державних видатків по можливості у відповідності з своїми доходами.
  • Податок повинен бути точно визначеним щодо часу, способу та розміру, ясним і відомим як самому платнику, так і будь-кому іншому.
  • Податок повинен стягуватися у момент і способом, найбільш зручним для платника.
  • Кожен податок має складати суму якомога меншу зверху того, що поступає в дохід держави.

I. Фінансові принципи:

  • Достатня дохідність.
  • Еластичність оподаткування.

II. Економічні принципи:

  • Продуманий вибір джерел оподаткування, особливо між податками на доходи і національне багатство (капітал), а також відносно допустимої різниці між індивідуальним і національним інтересом.
  • Вибір видів податків із позицій впливу оподаткування в цілому та окремих податків на платників, врахування проблеми перекладання податків.

III. Принципи справедливості (зрівняльного розподілу податків):

  • Універсальність (загальність).
  • Рівність оподаткування.

IV. Принципи адміністрування податків (принципи адміністративної ефективності податкової системи):

  • Визначеність оподаткування.
  • Зручність.
  • Забезпечення найнижчих по можливості затрат по збиранню податків.

Помітно, що принципи оподаткування, викладені А. Смітом у знаменитій книзі "Добробут націй" (1776 р.), опираються на філософсько-етичну доктрину з його праці "Теорія моральних почуттів" (1759 р.). За Смітом, правило абсолютної моральності полягає в такій поведінці, котра викликає симпатію ближніх. Звідси і уряди мають вести себе таким чином, щоб уникнути антипатії з боку платників податків, і навпаки – останні не повинні викликати невдоволення урядів. Вочевидь, що подібна позиція ставить і тих, і других у становище, зазвичай, мало реальне.

У більш прагматичному сенсі принципи Сміта носять утилітарно-індивідуалістичний характер, тобто вони орієнтовані більше на інтереси конкретних платників, ніж на спільні для всіх національно-державні інтереси. Значною мірою така позиція була продиктована низьким рівнем британської податкової служби у XVIII ст. На неї зовсім не схожа сучасна компетентна і добросовісна податкова адміністрація західних країн, побудована на основі співробітництва представників фіскальної служби і платників податків, що по суті є ознакою згуртованості політичної нації.

Перший принцип Сміта ("Піддані держави мають по змозі брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності й сил, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави") дозволяє пояснити соціально-економічну роль податкових привілеїв: імунітетів, цензів і пільг. Імунітети (звільнення від податків представників окремих сфер діяльності і/або соціальних станів у силу їх привілейованого становища) і цензи (надання політичних і громадянських прав лише під умовою сплати певної суми прямих податків) мали вийти і справді вийшли з вжитку під впливом буржуазно-демократичних перетворень.

Внутрішній смисл першого принципу допускає існування пільг, на що вказують застереження Сміта: "по змозі", "відповідно до своєї здатності й сил". Пільга як полегшення, надане в порядку винятку із загальних правил, – суперечливий, а дехто вважає, що навіть негативний фактор оподаткування. Порушуючи умови конкуренції, котрі мають бути рівні для всіх, створюючи вигоди одним за рахунок інших, пільги тим самим розбещують перших і озлобляють других, у підсумку деморалізуючи все суспільство. "Податкові привілеї, – пише професор Й.Ланг, – посилюють оподаткування для тих, хто не попав у число пільговиків, активізують їх опір податкам і дають привід до нових привілеїв".

Пільги порушують не лише рівність в оподаткуванні та знижують фіскальну ефективність податкової системи, але й шкодять раціональним засадам економіки, бо анулюють загальні для всіх господарюючих суб’єктів, значить – нейтральні, – умови для приймання економічних рішень. Отже, дія пільг по суті скасовує принцип нейтральності оподаткування, мова про який піде пізніше. Не випадково, в деяких країнах, у тому числі в Росії, взятий курс на максимальне обмеження кількості пільг. У США деякі спеціалісти податкової справи вважають, що "Адам Сміт зупинився надто рано" і з посиланням на Американський інститут присяжних аудиторів рекомендують додати до принципів Сміта ще шість принципів податкової системи і податкової політики:

  • податкова система має бути простою;
  • податок має бути нейтральним щодо свого впливу на бізнесові рішення;
  • податкова система не повинна шкодити розвитку та ефективності економіки;
  • має бути забезпечена максимальна поінформованість платників щодо певного податку, його параметрів і правил справляння;
  • податок треба конструювати таким чином, щоб невиконання податкових законів було мінімальним;
  • устрій податкової системи має полегшувати податковій службі передбачення сум і термінів надходження доходів.

Принципи оподаткування мають суперечливий, релятивістський характер, залежать від обставин місця і часу. Наприклад, якщо прийняти прогресивну шкалу податкових ставок за втілення соціальної справедливості в оподаткуванні, то напрошується порівняння з уявленнями про справедливість при соціалізмі, коли вищим, більш напруженим планом за принципом "від кожного – за його здібностями" карали тих, хто краще працював. Так і у Вагнера принципи третьої групи допускають різне тлумачення соціальної справедливості в залежності від стану економіки, рівня культури, громадської думки.

Деякі з названих принципів двохсотрічної давності ще й досі не в повній мірі реалізовані. Універсальні істини оподаткування дійсно існують, але вони видозмінюються в залежності від конкретних соціально-економічних умов. Тобто, принципи не тільки логічна, але й історична категорія. В сучасній законодавчій практиці не рідкість відмова від запровадження певних податків чи заходів податкової політики у зв’язку з складністю адміністрування ними, навіть якщо вони відповідають вимогам фінансових, економічних і соціальних принципів.

Заслуговує на увагу останнє за часом (1992 р.) зведення принципів оподаткування, розроблене експертами з Гарвардського університету (США) У Хассі та Д.Любіком згідно Міжнародної податкової програми ООН і включене в так званий Світовий податковий кодекс. Останній передбачає такі принципи конструювання та функціонування національних податкових систем у постсоціалістичних державах Східної та Центральної Європи:

  • єдиний постійний податковий кодекс без окремих законів про податки;
  • відмова від протекційних фіскальних заходів як умова інтеграції в світову економіку;
  • відмова від податкових пільг та звільнень від податків, заміна їх у разі необхідності субсидіями виробникам і/або споживачам;
  • врахування національних особливостей;
  • орієнтація прибуткового податку з фізичних осіб більше на соціальну справедливість, ніж на мету одержання доходів;
  • врахування фактора інфляції.

Та, над усе автори "Світового податкового кодексу" попереджають: "Розробка й написання законів є тільки прелюдія до головного в податковій реформі – розвитку ефективного адміністрування. Наявність чесної та високо компетентної податкової адміністрації – абсолютна необхідність. Структура повноважень податкової адміністрації має бути встановлена в законодавчому порядку, але саме втілення цієї структури в реальність у кінцевому підсумку визначає успіх податкової реформи".

Узагальнюючи світовий досвід, можна стверджувати, що сучасні податкові системи складалися, функціонують і реформуються на основі таких теоретично сформульованих і емпірично виправданих принципів.

По-перше, простота адміністрування, – збір того чи іншого податку має супроводитися мінімальними затратами коштів, часу і зусиль працівників податкових органів, бухгалтерських служб, громадян-платників, повинен обходитися без створення зайвих бюрократично-апаратних структур.

По-друге, фіскальна ефективність, – бюджетні доходи від справляння певних податків мають багатократно перевищувати додаткові видатки на обслуговування податків, а також на утримання відповідної податкової служби. Слід максимізувати масу доходу від податків, а не висоту податкових ставок, що відповідає відомому критерію А.Лаффера.

По-третє, при введенні податків і установленні процедур їх справляння треба передбачити захист від ухилення від податків, мінімізувати таку можливість або технологічно зробити ухилення економічно невигідним (надто дорогим, складним, небезпечним) для потенційного неплатника.

По-четверте, універсальність – ставки податків, норми і режим оподаткування мають бути максимально уніфікованими для різних категорій платників, регіонів і видів діяльності в тому числі і в міждержавному аспекті.

По-п’яте, податкове заохочення корисних видів діяльності (наприклад, інвестицій) і дестимулювання шкідливих (наприклад, забруднення довкілля). Щоправда, цей принцип знаходиться під сумнівом у прихильників принципу нейтральності податків. На їх думку, податки не здатні виконувати стимулюючу роль, адже в такому разі кращий стимулятор – відсутність податку. Варто також попередити, що податок на забруднення випадає з кола податків у традиційному розумінні форми участі в оплаті суспільних благ і державних послуг. Податок на забруднення, тобто на антиблаго, виконує скоріше функцію штрафу, фіскальної санкції, фінансової компенсації за заподіяну шкоду.

По-шосте, податкову систему в цілому треба оцінювати як за її прямим фіскальним ефектом, так і за загальним впливом на стан економіки (темпи економічного росту, рівні цін, інвестицій і зайнятості). Деякі з наведених принципів аксіоматичні. Так, принципи визначеності, зручності й економічності збирання є самоочевидними, вони не потребують особливих доведень.

По слову американського вченого-фінансиста Гарольда Гроувса, автора унікальної роботи "Податкові філософи", "оподаткування – майстерність, техніка і воднораз наука". На перше місце в податковій справі поставлені знання і вміння, тобто науковий, професійний і адміністративний фактори в оподаткуванні. Так чи інакше принципи оподаткування торкаються проблеми забезпечення соціальної справедливості в оподаткуванні. Та, задамося питанням, – що означає справедливість, для кого вона і для чого?

Абсолютного, однакового для всіх людей, однозначного в усіх ситуаціях суспільно-економічного буття поняття справедливості просто не існує. В філософському плані, за визначенням у Статуті Організації Об’єднаних Націй, принцип справедливості – категорія морально-правової та соціально-політичної свідомості, що дозволяє оцінювати суспільну дійсність і діяльність під кутом зору належного, того, що слід.

Але рівень і характер свідомості, уявлення про належне у людей різний. Скажімо, бізнесмен і працівник його фірми можуть протилежним чином суб’єктивно сприймати прогресивну шкалу оподаткування доходів: перший оцінювати її негативно, другий – позитивно. Тобто, одні можуть розуміти справедливість у комуністичному сенсі за формулою "всім однаково", інші – в дистрибутивному аспекті за принципом мерітократії "кожному – по заслугах".

Протилежність ідеалів призводить до того, що в реальній суспільній практиці визначення норм справедливості є результатом суспільного вибору за демократичною процедурою. Процедурна справедливість означає поняття та критерії справедливості в ставленні до певних соціально-економічних явищ, підтримані більшістю голосів у представницькому законодавчому органі. Зазвичай, парламентські рішення опираються на домінуючі в даний момент, але загалом мінливі суспільні настрої. В питаннях процедурної справедливості наукові аргументи не завжди беруть верх над інтересами та емоціями. Принципи виконують регуляторну роль.

Завдяки дії принципів оподаткування в державах західного світу давно викоренений фіскальний макіавеллізм· – нерозбірливість у засобах збирання державних доходів, властиву добуржуазним суспільно-економічним формаціям. Сьогодні особливо зростає значення адміністративних принципів, які посилюють транспарентність (прозорість) податкового процесу, а також обмежують негативний людський фактор в оподаткуванні – бюрократизацію, корупцію, лобіювання рішень.

Залишаючись ідеальними орієнтирами, принципи не відриваються від національно-історичних і соціально-економічних обставин свого застосування. На основі здорового глузду та практичного досвіду всі автори розвивали і розвивають по суті одні і ті ж положення, що свідчить про певну сталість раз і назавжди відкритих істин фінансової науки. Загальний сенс принципів – зібрати належну суму державних доходів при умові зробити все можливе, аби якомога менше порушувати інтереси платників податків.

Якщо ж спробувати звести всі принципи оподаткування до узагальнюючої формули, то найбільш переконливо звучить максима, запропонована видатним політичним діячем Франції, кардиналом Ришельє (1585–1642): не варто переобтяжувати підданих податками, як і не слід брати з них менше, ніж потрібно для держави. Дане повчання, перенесене з XVII в XXI ст., звучить так: задача податкової політики полягає в тому, щоб інтереси населення та підприємництва привести в сумірність з інтересами суспільства і держави. Вся сукупність принципів оподаткування знаходить своє реальне втілення в податковій політиці.

Податкова політика (як і фінансова політика взагалі) – законодавчо оформлена сукупність заходів, що формується на домінуючій ідейно-теоретичній основі в результаті конкурентної взаємодії економічних, партійних і соціальних угрупувань, які переслідують у сфері оподаткування власні інтереси, реалізують свої уявлення про національно-державні потреби, керуючись комплексом корисливих, ідеологічних, електоральних і кон’юнктурних міркувань.

В умовах демократично-правової державності податкова політика – не стільки "цілеспрямована діяльність держави", скільки продукт існуючих обставин. Це завжди результат діяльності об’єднаних на основі спільних цілей та переконань людей, які з тих чи інших спонукань добиваються здійснення своїх вигод і/або принципів через намагання привести доходну частину державного чи місцевого бюджету у відповідність із своїми поглядами та інтересами. Інтереси, забезпечувані через систему оподаткування, в залежності від конкретної ситуації треба розуміти як у самому вульгарному матеріальному значенні індивідуальної, корпоративної, галузевої, регіональної, етнічної і т. п. користі, так і в протилежному сенсі звеличених суспільних вимог.

Вітчизняні автори податкову політику часто визначають як цілеспрямовану діяльність держави в сфері оподаткування. Але в сучасних демократично-правових державах із розвиненим громадянським суспільством держава – не єдиний суб’єкт податкової, фінансово-економічної політики взагалі. Формування політики – багатофакторний процес, що передбачає запозичення ідей і принципів із декількох джерел, розробку й приймання на їх основі певної, зазвичай, компромісної системи рішень щодо спрямованості та характеру діяльності.

Зміст податкової політики залежить від комбінації впливів принаймні з чотирьох напрямків: наукового, політично-законодавчого, національно-культурного, адміністративно-виконавського.  Наукові установи фінансово-економічного та правового профілю, в тому числі недержавні, забезпечують теоретичне обґрунтування та інформаційно-аналітичну підтримку, формулюють ідеали і рекомендації щодо проведення політики. На політичному рівні вступають у дію інститути громадянського суспільства (політичні партії, різні організації громадян, профспілки, органи ЗМІ та ін.), під впливом яких складається громадська думка відносно очікуваних чи здійснюваних заходів.

Якщо останні співпадають із виборчою компанією, то на результатах виборів відбивається виражене через голосування ставлення електорату до податкової політики уряду чи проведення податкової реформи. Тим самим на політичному рівні під дією інститутів і процедур суспільного вибору визначаються ті положення податкової політики, які приймають форми законів і рішень, підтриманих парламентською більшістю. В свою чергу суспільний вибір знаходиться під впливом національної культури і рівня цивілізованості – духовних і соціальних цінностей, етнічних, психологічних, моральних рис, звичаїв і традицій, переважно властивих даному народу.

Нарешті, успіх реалізації податкової політики, крім належної її обґрунтованості на наукових засадах, законодавчого супроводження і культурної обумовленості, залежить від творчих й організаційних здібностей окремих державних діячів, а також від адміністративно-виконавського хисту персоналу податкового та інших відомств – професійної майстерності, спеціальних знань, вміння виконувати посадові функції згідно установлених правил, точно, своєчасно і в повному обсязі.

Мистецтво податкової політики полягає в ефективному використанні наявного наукового, організаційно-адміністративного, професійно-функціонального потенціалу. Історія державних фінансів знає творців новаторської для своєї епохи фіскально-бюджетної політики на рівні мистецтва.

Такі люди поєднували в собі риси теоретика, політичного діяча, адміністратора. Вони залишили слід в історії своїх країн і створили собі ім’я у науці.

Найбільш відомі з них це Жан Батист Кольбер (1619–1683) і Анн Робер Тюрго (1727–1781) – у Франції, Олександр Гамільтон (1757–1804) – у США, Джон М.Кейнс (1883–1946) – у Великій Британії, Густав Шмоллер (1838–1917) і Людвіг Ерхард (1897–1977) – у Німеччині, Ейген Бем-Баверк (1851–1914) і Йозеф Шумпетер (1883–1950) – в Австрії, М.Х.Бунге (1823–1895) і С Ю.Вітте (1849–1915) – у Росії, Гуннар Мюрдаль (1898–1987) – в Швеції. Їхні ідеї не вийшли з наукового вжитку донині.

Література

  1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів, Каменяр, 2000. – 305 с.
  2. Андрущенко В. Сучасні ремінісценції питань оподаткування в трактаті Йозефа Шумпетера "Історія економічного аналізу" // Вісник податкової служби України. – 2001. – Лютий. – С. 53–59.
  3. Андрущенко В. Камералістика: витоки фіскально-адміністративної науки // Вісник податкової служби України. – 2003. – Квітень–травень. – С. 46 –53.
  4. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. Вступ до фінансової науки / Пер. із нім. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.
  5. Ланг Й. Проект кодекса налоговых законов для государств Центральной и Восточной Европы / Пер. с нем. – Бонн: Федеральное министерство финансов, 1993. – 464 с.
  6. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 362 с.
  7. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
  8. Самуэльсон П.Э., Нордхаус В.Д. Экономика / Пер. с англ. – 16-е изд. – М.: Вильямс, 2000. – 688 с.
  9. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Пер. з англ. – Книга 5. Про прибутки правителя  або держави. – К.: Port-Royal, 2001. – С. 425–586.
  10. Хасси У.М., Любик Д.С. Мировое налогообложение. Основы Мирового налогового кодекса / Пер. с англ. – Кембридж: Гарвардский университет, 1992. – 280 с.


24.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!