Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Модернізація державної податкової служби України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Модернізація державної податкової служби України. Реферат

У рефераті подано відомості про поняття інформаційної культури як об’єкту державного управління та правознавства

У будь-якому якісному посібнику чи підручнику з теорії управління соціальними системами, менеджменту чи правознавства обов’язково присутня тематика про правову культуру, культуру права, їх вплив на суспільні відносини, правосвідомість, правотворчість, правозастосування тощо.

У теорії управління соціальними системами, менеджменті, як правило, йдеться про управлінську культуру, культуру управління в етичному та естетичному аспектах. У кращому випадку може вивчатися культура діловодства. У більшості ж з них формулювання інформаційної культури навряд чи можна зустріти.

Сьогодні наукова думка суспільства активно формує риси інформаційної культури як соціотехнічного явища, що є відображенням формування нового етапу розвитку людства – інформаційного суспільства – суспільства, в якому соціальний потенціал (ресурс) формується за рахунок діяльності людей на основі використання послуг, що надаються за допомогою комп’ютерних інформаційних технологій та технологій електронного зв’язку (електронної телекомунікації).

Сутність категорії "інформаційна культура" вже "проникла" у галузеве законодавство України, у ряді підзаконних нормативно-правових актів. У той же час ні в нормативно-правових актах, ні в науково-практичній літературі не існує її чіткого визначення.

У даній статті пропонуються результати дослідження щодо з’ясування сутності та змісту інформаційної культури як чинника модернізації державної податкової служби у контексті методологічного та організаційно-методичного аспектів.

Інформаційна культура як об’єкт державного управління та правознавства. На рівні законодавства у вітчизняну юридичну термінологію категорію "інформаційна культура", як публічно правову, було введено Концепцією Національної програми інформатизації (затверджена Законом України від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР). Відповідно до цього нормативно-правового акта під інформаційною культурою мали на увазі комп’ютерну освіченість людини.

У даному аспекті актуальність дослідження сутності та змісту інформаційної культури має важливе значення, як методологічного та методичного факторів організаційно-правового, зокрема, кадрового забезпечення ефективності модернізації державної податкової служби України, а також чинника інтеграції її в загальнодержавну інформаційно-аналітичну систему електронного урядування.

Одним із організаційно-правових загальнодержавних заходів у цьому напрямі можна вважати Указ Президента України від 6 грудня 2001 року № 1193/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України". Пунктом 9 цього Указу Міністерству освіти і науки було доручено у тримісячний строк підготувати навчальні програми для середніх і вищих навчальних закладів з навчальної дисципліни "Інформаційна культура".

Проте виникає питання, яким чином за змістом, тематикою ця навчальна дисципліна узгоджуватиметься з традиційними навчальними дисциплінами щодо вивчення інформатики та обчислювальної техніки, а також дисциплін, які впливають на формування інформаційної культури тих, хто навчається у навчальних закладах (наприклад інформаційне право, правова інформатика, інформаційна безпека, захист інформації тощо). Питання також виникає щодо формування змісту навчальної дисципліни "інформаційна культура" для фахівців з технічного, економічного та гуманітарного напрямів підготовки. Не виняток з цього і проблема організації навчальних планів факультетів Національної академії ДПС України.

Із аналізу змісту зазначеного Указу Президента випливає більш широке розуміння категорії "інформаційна культура": йдеться про культуру суспільних інформаційних відносин – правовідносин щодо інформації в умовах інформатизації.

Проблематика інформатизації займає важливе місце в комплексі заходів щодо модернізації державної податкової служби України. Це, зокрема, нормативно зазначено в Стратегічному плані розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 07 квітня 2003 року № 160).

У зв’язку з цим виникає потреба сформулювати сутність категорії "інформаційна культура" на доктринальному (науковому, теоретичному, концептуальному) рівні з урахуванням практики, аналізу наукових джерел і різних нормативно-правових актів. Формулювання сутності інформаційної культури можна здійснити інтуїтивно, евристично.

Але ж у кожного своя інтуїція. У культуролога своє бачення цієї категорії, в управлінця (менеджера) – своє, у юриста – своє, у інженера – своє. Тобто, виходячи з положень соціальної когнітології (вчення про логіко-пізнавальні процеси на засадах теорії критичної інформації та ентропії) кожен може по-різному сприймати (усвідомлювати) зміст і сутність даної категорії з урахування особистого інтелектуального рівня розвитку, знань, досвіду, навичок, світогляду тощо.

Сутність категорії "інформаційна культура": методологічний аспект. У науково-практичній та навчальній літературі запропоновано декілька варіантів сутності та змісту категорії "інформаційна культура". Для прикладу пропонується декілька визначень, що подаються різними авторами.

Винарик Л.С. та Щедрін А.Н., проаналізувавши багато праць, присвяченнях проблематиці, пропонують визначення інформаційної культури, як рівня практичного досягнення розвитку інформаційної взаємодії і всіх інформаційних відносин у суспільстві, міри досконалості в оперуванні будь-якою інформацією [1].

Оганов А.А. та Хангельдиева І.Г. пропонують визначення сучасної інформаційної культури як якісної характеристики життєдіяльності людини передусім у сфері отримання, передачі, зберігання і використання інформації, де пріоритетними є загальнолюдські цінності [2].

Формулювання сутності інформаційної культури можна зробити також на засадах нормативістського підходу, у аспекті юридичної когнітології – науки про знання, пізнання юридичних категорій, виходячи із змісту та сутності інформаційного законодавства чи юридичної доктрини, яка знайшла відображення у науково-практичній юридичній літературі. Для прикладу можна запропонувати дослідження, проведені Брижко В.М., Гавловським В.Д, Калюжним Р.А., Поповичем В.М., Швець М.Я. та ін. [6].

Вивчення науково-практичних джерел на засадах історичного підходу свідчить, що будь-якому періоду суспільного розвитку притаманний свій рівень інформаційної культури, який обумовлюється технологіями об’єктивізації (матеріалізації) сигналів, даних, відомостей, знань про події та явища, що відбуваються і технологіями сприймання та фіксації їх у певному середовищі суб’єктів суспільних відносин. У цьому контексті можна говорити про вербальну, письмову, образну інформаційну культуру чи паперову, або електронно-цифрову (комп’ютерну) інформаційну культуру.

Щодо категорії інформаційної культури, необхідно зазначити, що у науковій думці не існує однозначного, стандартного (нормативного) визначення поняття "культура". З метою дослідження змісту категорії "культура" було застосовано можливості правової інформатики – проведено пошук по автоматизованій базі нормативно-правових актів України "Законодавство".

Наступний, альтернативний, крок – пошук тлумачення категорії в інших нормативно-правових актах. Аналіз таких актів показує, що визначення категорії "культура" в них також відсутнє. Є визначення категорій, у яких культура є означним складовим терміном. Для прикладу наведемо декілька з них.

У Законі України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (від 21.09. 1999 р. № 1068-XIV), Рекомендаціях про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного вивозу, ввозу та передача права власності на культурні цінності (від 19.11. 1964), Рекомендаціях про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт (від 15.10. 1968) подаються різні визначення категорії "культурні цінності". Міжнародна Декларація щодо політики у сфері культури (Мехіко, від 26.07. 1982) дає визначення категорії "культурна спадщина народу". У наказі Міноборони "Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України" від 16.07. 97 № 300 було подано визначення культурно-освітнього майна військової частини.

Поняття "культура" також вживається у поєднанні і з іншими поняттями. Наприклад, у наказі Державної адміністрації ядерного регулювання "Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій" від 09.12. 1999 р. № 63 було подано визначення культури безпеки.

При дослідженні наукових та навчальних літературних джерел з’ясовано, що у 1919 році існувало 7 визначень культури, в 1950 р. – 164, а на початку 70-х років – 250 [3]. На початку 90-х років ХХ століття тільки у філософській літературі нараховувалося більше 500 визначень поняття "культура". Число їх, причому як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі постійно зростає [4].

Враховуючи такі обставини виникає необхідність доктринального формулювання категорії, виходячи з нормативів літературної мови, що знаходить відображення у тлумачних словниках.

Перш за все юридичне з’ясування сутності інформаційної культури передбачає прийняття за аксіому, що ця категорія є складним соціальним явищем (підсистемою другого порядку), складовою більш складного соціального явища – загальної культури як сфери правовідносин, яка, у свою чергу, є елементом більш складної соціальної системи – соціального буття. Тобто поняття "культура" (подібно до категорій "управління", "право", "інформація") за своєю сутністю досить широке і визначається на сучасному методологічному рівні неоднозначно.

Воно багатоаспектне, багатофункціональне, а отже, має велику кількість формулювань залежно від сфери суспільно-економічних, політичних чи інших відносин. Для вирішення проблеми щодо з’ясування цього звернемося до тлумачних словників як науково-довідкових джерел. Наприклад, автори Нового словника української мови (т. 2), пропонують такі визначення змісту категорії "культура" [5]:

  • Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Рівень розвитку суспільства у певну епоху; те, що створюється для задоволення духовних потреб людини.
  • Освіченість, вихованість.
  • Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності.
  • Розведення, вирощування якої-небудь рослини або тварини; культивування. Рослина, що розводиться, вирощується.
  • Мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі.

Відповідно до когнітивного суспільствознавства будь-яка категорія (дифініція), термін, поняття у конкретного індивіда чи соціальної групи викликає відповідну сутнісну рефлексію (розуміння). Ця рефлексія визначається рівнем ентропії (невизначеності), яка сформована у комплексі знань, здобутих протягом певного періоду життя. Бажання подолати сформований комплекс знань породжує нові знання, які все одно асоціюють з попередніми. У соціальних науках, з їх історії відомо, що нові знання, як правило, зароджуються на межі різних традиційних наук.

Отже, визначення сутності та змісту категорії можна вивести з дослідження його походження. Гносеологічні та семантичні дослідження свідчать, що термін "культура" означає турботу, направлену на облагородження і очищення життя людини чи суспільства. Пізніше культуру почали розглядати як філософську категорію, що являє собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людьми в процесі їх суспільно-історичної трудової діяльності – практики. У такому визначенні культура протиставляється дикій природі і розглядається як феномен, створений людиною і людством як продукт їх праці в матеріальній і духовній сферах життя.

Виходячи з логічних, герменевтичних, філологічних і філософських аспектів міркувань, проведений аналіз різних наукових і популярних джерел дозволив зробити такі узагальнення для формування методологічних засад щодо формування наукового напряму та відповідної навчальної дисципліни – "інформаційна культура", які повинні стати складовими чинниками оперативних і тактичних планів Стратегічного плані модернізації ДПС України.

Ключову модель поняття інформаційної культури як чинника забезпечення модернізації ДПС України можна подати наступним чином. Інформаційна культура в системі ДПС України – це якісна оцінка рівня функціонування її структурних одиниць (окремих працівників, підрозділів та системи в цілому) щодо технологічного забезпечення отримання, передачі, зберігання і використання інформації для виконання визначених законодавством завдань адміністрування податків.

Категорію "інформаційна культура" доцільно розглядати у соціальних зрізах (площинах) системи ДПС України:

  • за суб’єктним критерієм – інформаційна культура особи (працівника органу ДПС та громадянина – платника податків);
  • корпоративна інформаційна культура (органу ДПС у середині його структури та інформаційних відносин з платниками податків – підприємства, установ, організацій);
  • інформаційна культура суспільства і держави (культура інформаційних правовідносин ДПС з громадськістю та іншими державними органами);
  • інформаційна культура цивілізації – у вертикальному (історичному) та горизонтальному (соціотехнічному) у певному просторі, часі та етапі економічного розвитку суспільства) – можливість швидкої та гнучкої адаптації інформаційної системи ДПС до соціотехнічних і технологічних змін інформаційних правовідносин в економіці, підприємництві тощо.

За об’єктними організаційно-правовими критеріями інформаційна культура розглядається так: сфера суспільних правовідносин, міжгалузевий інститут права, синтетична наукова дисципліна, навчальна дисципліна, організаційно-управлінська (статистична) категорія щодо оцінки якостей (рівня) певного суб’єкта суспільних відносин з оволодіння відповідними інформаційними технологіями для задоволення своїх потреб та інтересів з урахуванням потреб та інтересів інших суб’єктів правовідносин.

Аксіологічно категорія інформаційна культура генерується від двох понять: від лат. cultura – освіта, розвиток та informatio – роз’яснення. У цьому контексті її визначення подається у декількох аспектах відповідно до масштабу об’єктивних критеріїв (просторово-суб’єктивно-часових), які можуть скласти основу тематики відповідної навчальної дисципліни та оціночних показників модернізації функціональних структур ДПС:

  • множина соціотехнологічних досягнень певного людського суспільства (групи людей, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформатики, інформаційних відносин (у тому числі науки, техніки, освіти тощо);
  • сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти та наукової творчості, у контексті інформаційних правовідносин, а також передбачає організаційні структури (інфраструктуру): засоби, способи, технології комунікації, установи й організації, що забезпечують реалізацію інформаційних потреб, інтересів суб’єктів суспільних відносин на основі інформатики;
  • відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається у порівнянні з попередніми показниками (критеріями оцінки) інформаційної культури, як чинника соціальної кібернетики;
  • множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства чи людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності;
  • ступінь довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та інформаційної діяльності певного суб’єкта суспільних відносин;
  • множина засобів, способів, методів, що використовуються для формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин, державної інформаційної політики, державного управління у суспільній інформаційній сфері;
  • галузь загальної культури (як наукового напряму), що вивчає проблеми унормування суспільних інформаційних відносин;
  • множина духовних (моральних) цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії;
  • рівень досконалості певної галузі розумової діяльності людей із застосуванням комп’ютерних технологій;
  • множина умов підтримки, збереження високого рівня продуктивності, безпека інформаційних правовідносин (безпеки життєдіяльності особи, суспільства, держави, світового співтовариства в інформаційній сфері).

У вужчому розумінні інформаційна культура може розглядатися наступним чином:

  • рівень фахової підготовки працівників чи працівника у сфері інформаційних правовідносин та їх особистої організованості;
  • рівень відповідності нормам інформаційних правовідносин поведінки окремих суб’єктів, встановлених у суспільстві (у цьому аспекті інформаційна культура за змістом інкорпорується з правовою культурою, утворюючи такий вид культури, як інформаційно-правова культура).

Більш детально проблематика щодо сутності інформаційної культури розкрита автором цієї публікації у ряді колективних праць [6;8–11]. Серед них – цільова монографія "Вступ до інформаційної культури та інформаційного права" [6]. Ця монографія є результатом ініціативного дослідження, проведеного авторським колективом вчених у складі Науково-дослідного центру правової інформатики Академії правових наук України та Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національної академії державної податкової служби України.

Література

1. Винарик Л. С., Щедрин А. П. Информационная культура: эволюция, проблемы – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999.

2. Оганов А. А., Хангельдиева И. Г. Теория культуры: Учебное пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001.

3. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фік. вузів. – К.: Вентурі, 1996.

4. Менюк О. А. Формування правової культури підприємця: теоретичні та прикладні аспекти. – К.: Оріяни, 2001.

5. Новий словник української мови. У 3-х т. – Т. 2. – К.: АКОНІТ, 2001.

6. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права: Монографія. / Брижко В. М., Гавловський В. Д, Калюжний Р. А., Попович В. М., Цимбалюк В. С., Швець М. Я., Яременко О. І.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного. – Ужгород: ІВА, 2003.

7. Воробьев Г. Г. Информационная культура в управленческом труде. – М.: Экономика, 1971.

8. Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання): Монографія. – Київ: НДЦ правової інформатики АпрН України, 2002.

9. Інформаційне право та інформаційна безпека / Сучасний стан, поняття та визначення змістовної частини, інкорпорація нормативних актів з правових питань у сфері інформації та її захисту. Наукове видання. / Гавловський В. Д., Коваленко О. І., Гіжевський В. К. Цимбалюк В. С. та ін.; Заг. ред. Р. Калюжного та В. Філонова – Київ – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. Інститут економіки та права "КРОК", 2001.

10. Е-будущее и информационное право / Брижко В. М., Орехов А. А., Гальченко О. Н., Цимбалюк В. С.; Под. ред Р. А. Калюжного и Н. Я. Швеца. – К.: Интеграл, 2002.

11. Інформаційне суспільство. Дефініції… /Брижко В. М., Орехов А. А., Цимбалюк В. С., Гальченко О. Н., Чорнобров А. М.); За ред Р. А. Калюжного і М. Я. Швеця. – Київ: Інтеграл, 2002.


23.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!