Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Державний податковий менеджмент на території України: історичний розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Державний податковий менеджмент на території України: історичний розвиток. Реферат

Наповнення державної скарбниці в усі часи історичного розвитку державності на території України було досить актуальним. Ефективність вирішення питання наповнення дохідної частини державного бюджету завжди залишалося за вмінням держави керувати оподаткуванням, тобто прерогативою державного податкового менеджменту

Для побудови ефективної системи державного податкового менеджменту незалежної України виникає потреба прискіпливого дослідження історичного його розвитку з прадавніх часів. Кожен етап історичного розвитку країни характеризувався встановленням різних державних управлінських систем оподаткуванням.

Державний податковий менеджмент – це механізм впливу державних управлінських органів на розвиток ефективної економіки, яка б забезпечувала найбільш повне задоволення державних і соціальних потреб суспільства [11. – С. 89].

Дослідження показують, що одним із основних елементів державного податкового менеджменту завжди на території України була і залишається по нині побудова оптимальної податкової системи.

Кожний етап історичного розвитку України характеризувався встановленням різного державного податкового менеджменту, який відрізнявся один від одного організацією та способами стягнення податків.

Як стверджують деякі науковці [Буряченко А.Є., 1. – С. 139], підвалини оподаткування, а отже, і державного податкового менеджменту, майбутньої Київської Русі закладалися ще з початком зародження та існування державності, особливо в 862–879 роках князем Рюриком [12 – С. 14].

Зрозуміло, що на той час державне управління оподаткуванням було примітивним, так як сама держава була розрізнена на багато племен, а систему оподаткуванням було представлено лише у вигляді данини.

У Київській Русі в період раннього феодалізму організацією збору данини займалися самі князі або їх підлеглі. У підпорядкованих областях вони наставляли намісників (посадників), якими були або дружинники, або сини чи дальні родичі князя.

Перші українські князі, зокрема Олег, Ігор та інші, особисто об’їжджали підвладні землі, де створювали судово-податкові округи. Ці поїздки були тривалими, з кінця осені (листопада) і до весни (квітень). В окремих випадках контроль за сплатою податків здійснювався різними княжими агентами: городниками, мостниками, митниками, метальниками, вирниками, тощо [3. – С. 99–100].

Так, за часів княгині Ольги вперше було встановлено постійні пункти збору податків – погости, де відбувалося нагромадження данини за встановленим, спочатку приблизним, порядком її стягнення. Контроль за роботою згаданих погостів здійснювався системою судочинства та князевою адміністрацією, але не регулярно, а час від часу, коли проводилися наїзди княжої дружини з Києва. Однак історики визнають, що це була перша реформа податкової системи на Україні [12. – С. 24].

За правління Ярослава Мудрого державний податковий менеджмент, як ніколи раніше, сприяв зміцненню економічного та фінансового стану могутньої, у свій час, Європейської держави. Створенням кодифікованого юридичного та фінансового документа "Руська правда" була здійснена спроба підпорядкувати суспільні відносини певним правилам.

Систематизувавши і звівши розрізнені законоположення воєдино, Ярославу Мудрому дозволило унормувати податки (данину) і штрафи (вири). Останні сплачувалися до князівської скарбниці у кожному конкретному випадку різними розмірами, залежно від соціального становища ображеного та виду образи. Тому узаконена "Руською правдою" система штрафів приносила чималі прибутки до державної скарбниці, а також відігравала певну роль у дотриманні порядку в державі [2. – С. 141–145].

Після смерті Ярослава Мудрого через міжусобні чвари послабилась централізація держави, а отже, і структура управління податками. У певній мірі вдалося відновити централістську політику державного податкового менеджменту за князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава.

За часів Великого Литовського князівства, до підписання угоди про об’єднання Литви і Польщі в державу Річ Посполита, держава не порушувала існуючої на українських землях системи управління податками, правда, крім держави і князя, з’явився ще один збирач податків – церква [5. – С. 96; 12. – С. 47].

У період Речі Посполитої на українських землях була введена польська податкова система, яка характеризувалася несправедливим, на нашу думку, оподаткуванням. Одним податкоплатникам надавалися податкові пільги, інші оподатковувалися дискримінаційно. Тому такий підхід не тільки не підвищував податкових надходжень до Польсько-Литовської скарбниці, а, головне, викликав невдоволення серед українського населення, яке почало втікати за московський кордон, і виступило визвольною війною в 1648–1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким.

При Богдані Хмельницькому у старшинській адміністрації управління податками здійснював генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансів козацького війська і мав право встановлювати ставки мита, інших податків. На місцях у полках збором податків займалися військові комісари [12. – С. 81].

Реформування державного податкового менеджменту за часів правління Петра І, в тому числі і на території теперішньої України, здійснювалося для організації зростання податкових надходжень до скарбниці держави з метою задоволення потреб, в першу чергу, на утримання армії. Тому бюджет почали формувати до 50% за рахунок нового на той час подушного податку.

Особливістю введеного подушного податку було те, що об’єктом оподаткування стала "душа чоловічої статі". У результаті проведеного перепису 5,8 млн. душ чоловічого населення почали обкладатися подушним податком у межах з 1 рубля в 1720 р. до 70 коп. у 1725 році, а потім у 1818 році – 3 карбованці 30 копійок [5. – С. 96–97]. Не оподатковувалися тільки чоловіки, які належали до дворян, духовенства і державних службовців. На території України подушну подать було скасовано лише у 1887 році [8. – С. 63–65].

В історії розвитку державного податкового менеджменту на території України, яка була в той час у складі Росії, в першій половині та на межі ХІХ-ХХ століть був період так званого бюрократичного способу стягнення податків.

Наприклад, за царювання імператора Миколи І (1825–1855) одночасно з державним бюджетом існували ще бюджети окремих міністерств і відомств, тому роль державного податкового менеджменту в цей період до кінця не виконувалась. Кожне відомство створювало свою управлінську систему і свої джерела доходів.

Відсутність єдиної бюджетної політики за царювання імператора Миколи І призводило до невизначеності доходів у державному бюджеті. Крім того, дохідна частина бюджету складалася, в основному, з подушного податку, який не був диференційованим за кількістю доходів і тому викликав незадоволення селян, кількість яких постійно зменшувалася у зв’язку із загибеллю їх на Кримській війні [6. – С. 49–50].

Така неорганізованість у державних фінансах, в тому числі державному податковому менеджменті, продовжувалася до того часу, поки не було затверджено Олександром ІІ в 1862 році "Правила про складання, розгляд, затвердження та виконання державного розпису і фінансових кошторисів Міністерств і Головних управлінь".

Відповідно до згаданих Правил, всі державні доходи почали накоплюватися у касах Міністерства фінансів. Крім того, було введено акцизний податок і патентний збір на вино та спиртні напої замість відкупів. Загальне управління нововведеною системою оподаткування здійснювало Міністерство фінансів, а безпосередньо в губерніях чи округах – акцизні управління, які наділялися широкими правами та підвищеною зарплатою їх працівників [4. – С. 64–65].

У цей період було запроваджено посади податкових інспекторів, які брали участь у залученні майна й осіб до обкладання прямими податками, збирали відомості про розвиток торгівлі і промисловості, виконували інші обов’язки фінансових працівників на низовому рівні. Були введені також посади податкових ревізорів, які контролювали діяльність місцевих установ і податкових інспекторів.

На рівні губерній і повітів почали діяти "податні присутствія", які обиралися, відповідно, губернськими та повітовими земськими зборами, що, на думку А.М.Соколовської, надавало оподаткуванню гласності і тим підвищувало його ефективність [9. – С. 40].

У період керівництва Української Центральної Ради (1917–1918 рр.) до проголошення незалежною республікою (22 січня 1918 р.) Україна не проводила своєї особистої податкової політики, тобто податкового плану не було, звіти про прибутки до державного бюджету та видатки з нього не складались.

Тільки з приходом до влади П.П.Скоропадського (28–29 квітня 1918 р.) у структурі Міністерства фінансів було створено Департамент Митних зборів, Департамент Простих Податків, Департамент Посередніх Податків тощо. Крім того, працівників згаданих департаментів стимулювали до праці, поділивши їх на ряди. Наприклад, працівник Департаменту Посередніх Податків 1-го ряду отримував щомісяця платню 300 крб., 2-го ряду – 250 крб., 3-го ряду – 200 крб.

Наведені вище та інші міри уряду Скоропадського дали змогу мобілізувати до державного бюджету, наприклад: за введення цукрової монополії – 355 млн. крб.; за введення акцизу на тютюн – 148 млн. крб.; акциз на чай – 1,2 млн. крб.; митні збори – 51 млн. крб. тощо [7. – С. 48–51].

Радянська влада, яка прийшла на зміну Директорії Винниченка та Петлюри зупинила в лютому 1921 року утримання грошових податків і розформувала апарат управління податками [12. – С. 109].

У період приналежності України до Радянського Союзу за допомогою державного податкового менеджменту контролювалися лише платежі підприємств і організацій недержавної форми власності і громадян, зокрема: прибутковий податок з колгоспів і платежі з прибутку міжгосподарських організацій, прибутковий податок з кооперативних і громадських організацій, державні податки з населення (прибутковий податок, податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян, сільськогосподарський податок), місцеві податки (з власників будівель, земельний податок, податок з власників транспортних засобів та інші) [9. – С. 150].

У період так названої перебудови державний податковий менеджмент відображав нові взаємовідносини податкоплатників з державою. У цей період підприємства отримали відносну господарську самостійність, появились приватизовані організації, що дало поштовх до розробки і прийняття 25 червня 1990 року Закону Української РСР "Про систему оподаткування" та 4 грудня 1990 року Закону Української РСР "Про державну податкову службу в Українській РСР" [9. – С. 150–151; 286].

На сучасному етапі розвитку державного податкового менеджменту стратегічне управління оподаткуванням здійснюють, на думку О.М.Тимченко [10. – С.13], три групи органів державного управління:

Органи законодавчої та виконавчої влади, зокрема Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України. Верховна Рада України здійснює законотворчу діяльність у сфері оподаткування, бере участь у плануванні податків. Президент України видає Укази з питань оподаткування, не врегульованих законодавчими актами. Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України беруть участь у плануванні податків, здійснюють керівництво виконанням бюджету, розробляють і приймають нормативно-правові документи з питань оподаткування.

Органи оперативного управління в податковій сфері, зокрема органи ДПС України, які здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю сплати до бюджету податків та обов’язкових платежів.

Органи не фінансового профілю, які виконують лише окремі функції, пов’язані з податковою діяльністю.

Сучасний державний податковий менеджмент забезпечує виконання:

  • прогнозування податкових надходжень, макроекономічних показників, податкового законодавства, аналізу причин порушення податкового законодавства;
  • внесення пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; розробок нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
  • обліку платників податків та інших податкових платежів;
  • контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повної та своєчасної сплати податків та обов’язкових платежів;
  • стягнення донарахованих сум податків, недоїмки з податків, тарифів та інших санкцій;
  • роз’яснення податкового законодавства громадянам;
  • запобігання, розкриття, розслідування правопорушень податкового законодавства інших питань, які сприяють наповненню дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

Історичний досвід організації управління оподаткуванням свідчить, що ще за князювання Ярослава Мудрого досягався бездефіцитний бюджет Київської Русі. Це відбувалося за рахунок доброї організації збору податків та завдяки чіткій диференціації оподаткуванням. Доказом того, що Київська Русь була могутньою, висококультурною державою, є те, що в Києві було збудовано 400 церков, і найбільші з них це собор святої Софії і Десятинна церква. [2, с. 143-144].

Основною причиною розпаду Київської Русі були міжусобні війни. Спочатку син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1169 році зруйнував Київ і пограбував церкви, а потім татаро-монгольська навала [3. – С. 101–102].

Як свідчить історія, удосконалення прямого оподаткування Петром І тобто переходу від натуральної податі до грошового подушного податку, дало змогу стабілізувати фінанси держави. У цей період державний податковий менеджмент став більш гнучким і, головне, оперативним [8. – С. 65].

На думку Комарової І.В. [5. – С. 97], державний податковий менеджмент дореволюційної Росії цілком відповідав вимогам того часу. Основні надходження до скарбниці держави становили непрямі податки, зокрема акцизи на алкоголь, тютюн, цукор тощо. Їх обсяг досягав близько 28,6% усіх податкових надходжень. Крім того, цей період характеризувався високою податковою культурою, суспільство усвідомлювало необхідність сплачувати податки.

Для покращання державного податкового менеджменту в період гетьманства Скоропадського було зроблено:

  • по-перше, введення монополії на цукор та вино;
  • по-друге, приділення основної уваги непрямому оподаткуванню, зокрема акцизам на виноградне вино, чай та мито;
  • по-третє, створення стійкої національної валюти – гривні [7. – С. 50–51].

Щодо періоду існування Радянського Союзу, то він характеризувався частими змінами механізму державного податкового менеджменту. Влада тих часів намагалася знайти оптимальний варіант взаємозв’язку податкоплатника з бюджетною системою країни. Тому окремі приклади заслуговують на увагу і сьогодні [5. – С. 102].

Таким чином, можна зробити висновок, що історичне становлення сучасного державного податкового менеджменту в Україні проходило складно, витримувало різні випробування. На шляху його розвитку відбувалися навіть суперечливі дії та засоби. Але навіть при таких випробуваннях історичний досвід не потрібно відкидати повністю.

Вартим уваги, на нашу думку, є досвід узагальнення різних законодавчих актів до єдиного зведеного податкового закону, як це було при Ярославі Мудрому, що називався "Руською правдою". У наш час подібну функцію зміг би виконувати Податковий кодекс.

Заслуговує на увагу історичний досвід диференціації оподаткування. Остання сприяла б більш об’єктивному стягненню податків, а головне – ефективності управління ними. Для підтвердження цього висновку ми наводили приклади як за часів князів Ольги, Ярослава Мудрого, так і царів Петра І, Олександра ІІ та гетьмана Скоропадського.

Ці та інші приклади з історії розвитку державного податкового менеджменту в Україні дають змогу нам стверджувати, що в майбутньому для здійснення ефективного управління в сфері оподаткування необхідно перш за все задовольнити потреби держави у висококваліфікованих податкових менеджерах, які могли б брати участь у розробці податкового законодавства, здійснювати планування податків, вміли регулювати економічні процеси в державі через оподаткування, а також здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати до бюджету податків і обов’язкових платежів.

Література

  1. Буряченко А.Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України // Фінанси України. – 2002. – № 6. – С. 139–146.
  2. Василик О.Д., Ларіонова Л.Д. Фінанси давньоукраїнської держави за князювання Ярослава Мудрого // Фінанси України. – 2002. – № 8. – С. 141–145.
  3. Ковалюк О.М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України. – 1998. – № 5. – С. 99–102.
  4. Коломиец А.Г. Бремя "великих реформ": финансы России в правление Александра ІІ // Финансы. – 2000. – № 11. – С. 62–66.
  5. Комарова І.В. Історичні аспекти оподаткування селянства в Україні. -// Фінанси України. – 2001. – № 6. – С. 96–102.
  6. Муравьева Л.А. Экономика и финансы России во второй четверти ХІХ века // Финансы и кредит. – 2001. – № 11. – С. 47–54.
  7. Нечай Н. Фінансова та податкова політика України в 1917–1918 рр. // Вісник податкової служби України. – 1999. – № 26. – С. 48–51.
  8. Нечай Н. Подушний податок: історія введення // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 4. – С. 63–65.
  9. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика становлення. – К.: НДФІ, 2001. – 372 с.
  10. Тимченко О.М. Податковий менеджмент. – К.: КНЕУ, 2001. – 150 с.
  11. Філоненко М.М. Державний податковий менеджмент в умовах сучасної економіки // Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії ДПС України, 2001. – № 4. – С. 89–93.
  12. Ярошенко Ф.О., Павленко В. Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навч. посіб. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 240 с.


23.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!