Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Сучасна податкова політика: оподаткування фізичних осіб в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасна податкова політика: оподаткування фізичних осіб в Україні. Реферат

Загальновідомо, що надмірне податкове навантаження є негативним фактором державної податкової політики, який відповідним чином впливає на розвиток економічних відносин у країні, стримує ділову активність суб’єктів господарювання, сповільнює зростання валового внутрішнього продукту та є однією із причин виникнення кризових явищ у суспільстві

Проблема надмірного податкового навантаження досить гостро стоїть сьогодні і перед Україною. За різними даними, рівень податкового навантаження в Україні складає "70% – 80% отриманого доходу без урахування податкових навантажень на заробітну плату та собівартість продукції" [11, с. 79 – 82]. Такий показник оподаткування в Україні дає підстави стверджувати, що проблема зменшення податкового навантаження на платників податків потребує щонайшвидшого вирішення і її розв’язання.

Його, на нашу думку, необхідно визначити як один із пріоритетних напрямів державної податкової політики. Крім цього, актуальність запропонованої проблематики також обумовлена і проведенням в Україні податкової реформи, яка попри інші суперечності вітчизняної податкової системи повинна вирішити і проблему надмірного податкового навантаження.

Виходячи із зазначених вище підстав, метою написання даної статті є аналіз ступеня дослідженості проблеми надмірного податкового навантаження на платників – фізичних осіб в Україні, з’ясування ефективності сучасної податкової політики в нашій країні щодо вирішення зазначеної проблеми, надання та обґрунтування практичних рекомендацій щодо її подолання з урахуванням сучасного стану реалізації податкової реформи.

Слід зазначити, що державна податкова політика є складним і багатовекторним явищем, що діалектично поєднує в собі різні аспекти суспільного життя, які, в свою чергу, стали об’єктами дослідження багатьох суспільних наук. Питання державної податкової політики, зокрема, перебувають у полі зору досліджень представників таких наук, як філософія, політологія, економічна теорія, теорія державного управління, адміністративного та інших галузей права.

Проведений в роботі аналіз наукового доробку учених свідчить, що більшість розглянутих ними питань державної податкової політики має теоретичне спрямування, а вирішення проблеми зменшення податкового навантаження на платників податків розглянуто лише частково, без надання практичних рекомендацій щодо шляхів її розв’язання. Дослідження проблеми податкового навантаження в Україні лише з теоретичного або лише з практичного погляду є, на нашу думку, однобічним та неповним, оскільки запропонована проблема має як теоретичний, так і практичний аспекти, що в свою чергу обумовлює об’єктивну необхідність її системного розгляду.

Детально не зупиняючись на всіх теоретичних питаннях податкового навантаження в Україні, акцентуємо увагу лише на відсутності в даний момент єдиної загальноприйнятої думки серед науковців щодо методики обчислення рівня податкового навантаження. Це питання є досить дискусійним і неоднозначно розглядається у працях вітчизняних економістів [15–18], що в свою чергу є підґрунтям для існування великої кількості відповідних методик обчислення рівня податкового навантаження. Саме тому, досліджуючи запропоновану категорію, можна зустріти різні числові значення рівня податкового навантаження в Україні за один і той же період часу.

В окремих роботах вимірювачами податкового навантаження є самі податкові ставки, частка чистих податків у ВВП (що охоплює податки на продукти, виробництво і імпорт), рівень податків у розрахунку на одного зайнятого на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених у національних рахунках, де, крім податків на продукти, виробництво і імпорт, враховуються податки на дохід і майно, а також податки на заробітну плату. Для оцінки придатності вказаних вимірювачів податкового навантаження необхідно досконало дослідити умови їх порівняння з аналогічними показниками інших країн (розвинених, з перехідною економікою), що дозволить обґрунтувати відповідні обмеження та припущення.

Зазвичай під рівнем податкового навантаження розуміють показник, що характеризує податкову систему країни і визначається як співвідношення загальної суми податкових платежів і валового внутрішнього продукту [6, с. 48].

Як вважає М.П.Кучерявенко, податкове навантаження (тиск) реалізується на чотирьох таких рівнях:

  • 1-й – податковий тиск безпосередньо податкових важелів;
  • 2-й – податковий тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;
  • 3-й – використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий тиск переміщується з одних платників податків на інші;
  • 4-й – використання податкової техніки, при якій посилюється податковий тиск на платника податку. Наприклад, авансові платежі, що передбачають сплату податку платником до моменту отримання результатів його господарської діяльності [6, с. 49].

Для більш глибокого усвідомлення величини податкового навантаження в нашій країні пропонуємо його порівняти із відповідним показником у розвинених країнах світу. Як уже було зазначено, рівень податкового навантаження в Україні за різними даними складає "70% – 80% отриманого доходу без урахування податкових навантажень на заробітну плату та собівартість продукції" [11, с. 79 – 82], у той час як у розвинених країнах світу розмір цього показника коливається від 52% – у Швеції до 30% – у Сполучених Штатах Америки та Туреччині [14, с. 84 –87] Наведене порівняння переконливо свідчить, що рівень податкового навантаження в Україні є невиправдано високим і потребує його перегляду у напрямі зменшення шляхом зниження податкових ставок діючих в Україні податків.

Як свідчить досвід податкових реформ у розвинених країнах, зменшення рівня оподаткування шляхом зниження податкових ставок не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб’єктів на зазначене зниження податкових ставок. За оцінками різних економічних моделей, розрахованих для країн із розвиненою ринковою економікою, тривалість часового ланцюга від моменту зменшення податкового навантаження до зростання рівня податкових надходжень до бюджету становить 2,5 – 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше.

Таким чином, зниження податкових ставок у перші роки супроводжується, як свідчить практика, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг державних видатків, то показники бюджетного дефіциту зростатимуть. Саме тому, на нашу думку, зменшення податкового навантаження повинно відбуватись поступово, шляхом зниження ставок не на всі податки, що забезпечують левову частку дохідної частини державного бюджету, одразу, а поетапно – на кожен з податків окремо, що дозволить уникнути як скорочення державних витрат, яке, як правило, реалізується шляхом відмови держави від фінансування різного роду соціальних програм, так і підвищення показників бюджетного дефіциту.

Крім того, поступове зниження податкового навантаження призведе до формування цілого ряду позитивних зрушень в економічній і податковій сферах. Перш за все, зазначене зменшення сприятиме зростанню виробництва, а те, в свою чергу, – збільшенню реальних доходів платників податків і, як наслідок, зростанню податкової бази. Також до позитивних зрушень, викликаних зменшенням податкового навантаження, можна віднести детінізацію економіки, легалізацію доходів платників податків унаслідок зникнення стимулів для ухилення від сплати податків.

Уперше, на нормативному рівні, необхідність зменшення рівня податкового навантаження була закріплена в постанові Верховної Ради України № 561 від 4 грудня 1996 року, якою були схвалені Основні положення податкової політики в Україні [12]. У цьому нормативному акті акцентовано увагу на "доцільності пом’якшення податкової політики щодо податкового навантаження на суб’єктів господарювання, шляхом зменшення розмірів ставок податків та інших обов’язкових платежів, компенсуючи втрати дохідної частини державного бюджету, розширенням бази для нарахування податків та інших обов’язкових платежів, скороченням і скасуванням пільг при визначенні об’єктів оподаткування" [12]. Однак слід зауважити, що протягом майже шести років з моменту прийняття зазначеної постанови Верховною Радою України не було вжито конкретних заходів щодо зменшення загального рівня податкового навантаження.

Однак 2003-й рік, на нашу думку, слід вважати поворотним етапом у реформуванні вітчизняної системи оподаткування у напрямі вирішення проблеми надмірного податкового. Одним із переконливих свідчень цього можна вважати зниження ставки податку на прибуток підприємств з 30 до 25%, а також реформування оподаткування фізичних осіб, внаслідок чого була встановлена єдина ставка податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13%.

Вважаємо за необхідне більш детально зупинитись на розгляді окремих аспектів реформування оподаткування фізичних осіб, оскільки на шляху реалізації прийнятих нововведень виникає цілий ряд практичних перепон і перешкод, що не були враховані законодавцем під час прийняття Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року [13], який вступив у дію з 01 січня 2004 року.

Зазначений Закон, крім багатьох нововведень у сфері оподаткування фізичних осіб, передбачає відмову від прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних з максимальної ставкою 40% та встановлення єдиної податкової ставки оподаткування сукупного місячного (річного) доходу у розмірі 15%, а на період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року визначає її у розмірі 13%.

Зважаючи на те, що надходження до державного бюджету від податку на доходи фізичних осіб разом складають значний обсяг дохідної його частини, Законом передбачається компенсувати бюджетні втрати, викликані зниженням податкової ставки вказаного податку, шляхом розширення бази оподаткування. До бази оподаткування Законом, зокрема, віднесено доходи фізичних осіб у вигляді процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями, які згідно з підпунктом 22.1. 4. пункту 22.1. статті 22 зазначеного Закону оподатковуватимуться, починаючи з 01 січня 2005 року.

Зазначене розширення бази оподаткування, поряд із позитивним бажанням законодавця компенсувати втрати дохідної частини державного бюджету, викликані зниженням податкової ставки податку на доходи фізичних осіб, та забезпечити повною мірою фінансування державних витрат, має і ряд негативних наслідків, що не були враховані під час розробки та прийняття Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року.

По-перше, негативним моментом віднесення до об’єкта оподаткування доходів фізичних осіб у вигляді процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями є законодавча неврегульованість механізму податкового контролю за дотриманням податкового законодавства податковими агентами. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачає, що податкові агенти, якими в даному випадку виступатимуть банки та інші небанківські фінансово-кредитні установи, зобов’язані будуть при виплаті процентів на користь платників податку нараховувати, утримувати та вносити до бюджету податок у розмірі 5% від суми таких виплат.

Стосовно форми податкової звітності Закон зазначає, що податковий агент зобов’язаний надати у встановлені строки податковий розрахунок загальної суми нарахованих процентів і загальної суми утриманих з них податків у складі податкової декларації з податку на прибуток підприємств. При цьому інформація щодо окремого вкладу (депозиту) фізичної особи, суми нарахованих на нього процентів, а також відомостей щодо такої фізичної особи-вкладника надаватись податковим органам не будуть. І це, на нашу думку, є закономірним явищем, оскільки зазначені відомості про вкладника складають банківську таємницю і розголошенню не підлягають в будь-якому випадку (винятком є запити правоохоронних органів).

У зв’язку з цим виникають логічні запитання: яким чином податкові органи реалізовуватимуть покладені на них завдання щодо перевірки правильності, достовірності, повноти та своєчасності перерахування податковими агентами суми податків, утриманих при виплаті процентів за депозитними вкладами фізичних осіб, якщо інформація щодо таких осіб, суми нарахованих на них процентів, а також відомостей щодо вкладників не надаватимуться? Та чи не створить запропонована в Законі форма звітності сприятливе підґрунтя для порушення податкового законодавства?

По-друге, в Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб" не врегульовано порядок обчислення, нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб у вигляді процентів за депозитними вкладами у банках чи небанківських установах, що знаходяться за межами території України. Пункт 9.2. статті 9 вказаного Закону, що регламентує відносини адміністрування податку на доходи фізичних осіб у вигляді процентів за депозитними вкладами, стосується лише тих процентів, що нараховані за вкладами у банках та небанківських фінансових установах, які заходяться на території України. А стаття 2 цього ж Закону передбачає, що платниками податку на доходи фізичних осіб є резиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження як на території України, так і за її межами.

І знову виникає запитання: чи буде оподатковуватись дохід фізичних осіб, отриманий у вигляді відсотків за депозитними вкладами у банках і небанківських фінансових установах, що знаходяться за межами території України? Якщо так, то яким чином та на якій підставі податкові агенти-нерезиденти нараховуватимуть, утримуватимуть і вноситимуть до Державного бюджету України податок на доходи фізичних осіб у вигляді відсотків за депозитними вкладами? Якщо ж доходи фізичних осіб у вигляді процентів за депозитними вкладами у банках і небанківських фінансових установах, розташованих за межами території України, не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, то це спричинить порушення одного із основних принципів побудови системи оподаткування в Україні – принципу рівності та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, закріпленого у Законі України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року.

По-третє, віднесення вказаним Законом доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді процентів за депозитними вкладами у банках чи небанківських фінансових установах до об’єктів оподаткування, не відповідає державній грошово-кредитній політиці. Зусилля Кабінету Міністрів та Національного Банку України сьогодні спрямовані на залучення заощаджень населення до банківських і фінансово-кредитних установ, оскільки такі заощадження є досить потужним фінансовим ресурсом, який на даний момент використовується в Україні не в повному обсязі.

Оскільки банківські та інші фінансово-кредитні установи не користуються у населення довірою, а процентні ставки за депозитними вкладами є сьогодні невисокими, у населення відсутня мотивація до інвестування тимчасово вільних коштів у різного роду позики, облігації та депозитні вклади. Саме за такої ситуації введення податку на дохід фізичних осіб у вигляді процентів по депозитних вкладах не тільки сприятиме підвищенню мотивації населення до інвестування власних, тимчасово вільних коштів в економіку України, а навпаки перекреслить усі зусилля Кабінету Міністрів та Національного Банку України.

Проаналізувавши вищевикладене, з впевненістю можна стверджувати, що зменшення податкового навантаження шляхом віднесення до об’єктів оподаткування поряд із іншими доходами фізичних осіб доходів у вигляді процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями внесе і у без того складну та суперечливу вітчизняну систему оподаткування ще більше неясності та незрозумілості, адже викличе забагато запитань, відповіді на яких законодавець очевидно не передбачив під час прийняття Закону "Про оподаткування доходів фізичних осіб".

На нашу думку, альтернативою зазначеному розширенню бази оподаткування для компенсації втрат дохідної частини державного бюджету від зменшення податкового навантаження можна вважати скорочення державних витрат на державне управління. Розпочинати таке скорочення державних витрат слід з державного управління у сфері оподаткування, тобто з Державної податкової служби України.

Слід зазначити, що чинна сьогодні організаційна структура державної податкової служби виконала першочергові завдання, поставлені перед нею, і по багатьох показниках вичерпала свій потенціал щодо підвищення рівня ефективності роботи. Діюча сьогодні система органів державної податкової служби України та її організаційна структура були сформовані відповідно до адміністративно-територіального поділу країни, де кожна з областей має свою власну підсистему органів державної податкової служби.

Одним із недоліків такого принципу формування системи органів державної податкової служби, на нашу думку, є нехтування питомою вагою податкових надходжень відповідної області в загальному обсязі податкових надходжень у Державний бюджет України, чисельністю населення, що в ній проживають, кількістю зареєстрованих платників податків і деякими іншими факторами.

Так, загальна чисельність населення в таких областях, як Волинська, Рівненська, Тернопільська, Кіровоградська і Чернівецька прирівнюється лише до чисельності однієї Донецької області. Кількість зареєстрованих платників податків у таких областях, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська, і міста Києва складає 33% від загальної кількості платників податків в Україні. А загальний обсяг надходжень податкових платежів по таких областях, як Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська і Рівненська дорівнює податковим надходженням однієї Донецької області [22, с. 16–17].

Подолання такої ситуації вбачається в модернізації існуючої системи державної податкової служби шляхом переходу від нині діючої адміністративно-територіальної побудови структури органів державної податкової служби на регіональному рівні до створення податкових округів. Така модернізація передбачає територіальне об’єднання декількох підсистем державних податкових органів у межах областей, що мають близьке географічне розташування, подібні природні умови та галузі народного господарства. Перший крок для досягнення цієї мети уже зроблено – створення міжрайонних и об’єднаних державних податкових інспекцій.

Об’єднання податкових інспекцій та створення на їх базі податкових округів повинно враховувати наступні фактори: економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць, кадровий потенціал податкових інспекцій, матеріально-технічне забезпечення, кількість зареєстрованих платників податків, чисельність населення, географічне розташування, відстань між головним офісом і відділеннями, а також інші фактори [22, с. 18].

Як наслідок, реформування державного управління у сфері оподаткування дозволить скоротити витратити на утримання органів державної податкової служби України, вдосконалить її організаційну структуру, підвищить ефективність податкового контролю, що, в свою чергу, сприятиме збільшенню обсягів податкових надходжень до державного бюджету.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що окреслені в даній статті питання зменшення податкового навантаження фізичних осіб шляхом розширення бази оподаткування потребують комплексного вирішення у поєднанні із зменшенням державних витрат. При цьому віднесення доходів платників податків до об’єктів оподаткування повинно передбачати механізми податкового контролю за їх своєчасною та повною сплатою, що дозволить уникнути складностей у податковій системі України та полегшить процес адмініструванням податків на такі доходи.

Література

1. Бекерская Д.А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине: Учебн. пособ. / Под общ. ред. док. юр. наук проф. С.В.Кивалова. – О., 2000.

2. Воротіна Н В. Теоретичні питання оподаткування доходів громадян та аналіз змін законодавства у цій сфері за роки незалежності України/ Правова держава. – К., 2001. – Випуск-12.

3. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финасовое право: Учебн. пособ. – Х.: Легас, 2003. – 359 с.

4. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посібник – К.: Знання, 2003. – 302 с.

5. Дьяконова І.І. Податки та податкова політика України. – К.: Наукова думка, 1997. – 122 с.

6. Кучерявенко Н.П. Основи податкового права: Навчальний посібник. – Х.: Легас, 2001. – 304 с.

7. Система податкових органів / Т.Є.Кушнарьова, М.П.Кучерявенко. – Х.: Торсінг, 2000.

8. Полюхович В. І. Державна податкова служба в Україні: організація і діяльність; Тенькав С.О. Коментар до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 3. – 320 с.

9. Розпутенко І.В. Податкова політика і економічні реформи / Навч. посібник. – К.: Видавництво УАДУ. – 1996. – 119 с.

10. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податки в Україні: Навчальний посібник. – К.: УкрІНТЕІ, 2003. – 348с.

11. Ходаківська В.П. Податкова система як фактор впливу на активізацію інвестиційної діяльності в регіонах України //Збірник наукових праць за матеріалами науково-практичної конференції "Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення". – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – Ч. 2.

12. Про Основні положення податкової політики в Україні: Постанова Верховної Ради України від 4 грудня 1996р. № 561 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – С. 40.

13. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 року № 889-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.

14. Основи налогового права / Под. ред. С.Г.Попеляева. – М., 1995. – 439 с.

15. Панасик Б.Я. Податки як дзеркало економічного і політичного стану країни // Банківська справа. – 1197. – № 1. – С. 19 – 21.

16. Шаблиста Л М. Податки як засіб структурної перебудови економіки. – К.: ІЕ НАНУ, 2000. – С. 217.

17. Користін О.Є. Межа податкового навантаження: макроекономічний аспект // Фінанси України. – 1998. – № 2. – С. 82.

18. Смирнов А. Налогообложение: модели оптимизации // Экономист. – 1998. – № 2. – С. 69.

19. Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посібник. – Херсон: Олді-плюс, 2002. – 352 с.

20. Базилевич В.Д., Баластрик Л О. Державні фінанси: Навч. посібник / За заг. ред. В.Д.Базилевича – К.: Атіка, 2002. – 368 с.

21. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року № 1251 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.

22. Азаров М.Я. Административная реформа в налоговой сфере/ Матеріали науково-практичного семінару "Адміністративна реформа в податковій сфері", який відбувся за сприяння Всеукраїнської громадської організації "Асоціація платників податків України". – Київ, 2000. – 49 с.


21.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!