Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Залучення в Україну інвесторів-нерезидентів: податкові регулятори. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Залучення в Україну інвесторів-нерезидентів: податкові регулятори. Реферат

Залучення іноземних інвестицій в економіку України – надзвичайно важливий напрям фінансово-економічної політики держави. Особливостям іноземного інвестування присвячено велику кількість робіт як західних, так і вітчизняних економістів

У даний час щодо залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку країн-реципієнтів існує дві думки.

Прибічники залучення ПІІ вважають, що іноземний інвестор зі своїм капіталом приходить у країну в умовах дефіциту внутрішніх ресурсів. Це сприяє впровадженню сучасних технологій, сучасних інструментів ведення бізнесу, нових ринків збуту, що в кінцевому рахунку повинно сприяти підвищенню конкурентоспроможності країни на світовому ринку та її соціально-економічному розвитку.

Супротивники навпаки підкреслюють можливі негативні наслідки притоку іноземного капіталу, такі як: "жорстка експлуатація сировинних ресурсів, виштовхування з ринку внутрішніх виробників, трансферт частини прибутку за кордон".

Тим часом досвід економічного розвитку ряду країн, і в першу чергу південно-східної Азії, Кореї та ін., показує, що за певних умов ПІІ здійснюють позитивний вплив на економіку. Особливо зростає роль іноземного інвестування в умовах глобалізації та інтеграції країни в світове господарство як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з перехідною економікою. Як свідчать результати дослідження Всесвітнього банку (ВБ), приплив капіталу на ринки, що розвиваються, в 2005 році досяг рекордних $ 491 млрд. Обсяг капіталу, привернутого до Європи, Центральної Азії і Азіатсько-тихоокеанського регіону, становив $ 329 млрд. А головний економіст Всесвітнього банку Франсуа Бургіньон стверджує, що це збільшення потоку капіталу відображає зростання віри в економічні перспективи ряду країн [6].

Враховуючи високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично у всіх галузях економіки, особливо в базових, Україна практично вичерпала внутрішні ресурси для подальшого стабільного розвитку без великих капіталовкладень у технологічне переоснащення виробництва. Оскільки попит на іноземні інвестиції у світі значно перевищує пропозиції, всі країни ведуть конкурентну боротьбу за іноземного інвестора. Для цього більшість країн намагаються створити сприятливі умови для діяльності нерезидентів.

Свідченням цього є світова статистика щодо кількості внесених змін у національне законодавство, що регулюють інвестиційний режим для ПІІ. Так, з 1991 року по 2001 рік кількість змін у законодавстві країн, що були спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземного інвестора, зросла від 80 у 1991 році до 194 у 2001 році [1, с. 7]. Особливо це стосується країн із перехідною економікою – нових членів Євросоюзу.

Якщо до вступу в ЄС іноземних інвесторів у цих країнах приваблювали такі основні фактори, як дешева і достатньо кваліфікована робоча сила та можливість приватизації, то в наступні роки ці стимули стали втрачати свою значимість і ПІІ почали скорочуватися. Тоді Польща, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія та інші країни стали залучати іноземного інвестора різними преференціями та податковими пільгами, що викликало податкову конкуренцію та дискримінацію інших членів ЄС і створило суперечності щодо принципів міжнародного оподаткування в частині гармонізації податкових систем [13].

Прагнення України залучати іноземного інвестора знайшло своє відображення в прийнятті ряду законів України. З моменту прийняття першого закону, що регулює взаємодію з іноземними інвесторами, неодноразово вносилися істотні зміни в законодавство. Так, таблиця 1 відображає кількість, назви та дату прийняття основних нормотворчих документів, якими керувалися на різних етапах становлення незалежної української держави іноземні інвестори. Як видно з таблиці, першим законом, що цілком призначався регулюванню діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні, був Закон "Про захист іноземних інвестицій в Україні", прийнятий у вересні 1991 року. Він містив сім статей, в яких гарантувався захист іноземних капіталовкладень від усіх видів націоналізації, конфіскації, реквізиції та, відповідно, компенсація іноземному інвестору втрат у випадку протиправних дій органів державного управління.

Більш повне коло питань інвестиційної співпраці з іноземними партнерами відображено в Законі України "Про іноземні інвестиції", прийнятому в березні 1992 року. Цим законом вперше в Україні була надана всебічна широка правова база для активного співробітництва з іноземним капіталом, передбачено ряд гарантій і преференцій, податкових пільг.

Основним законодавчим актом, який регламентує діяльність іноземних інвесторів на території України в даний час є Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03. 1996 р., текст якого був розроблений за участю провідних фахівців із сімнадцяти країн. Головною метою цього Закону було створення в Україні сприятливого середовища для залучення та функціонування іноземного капіталу, чітке формулювання державних гарантій іноземним інвесторам.

Водночас цей закон для інвесторів-нерезидентів встановив однаковий з вітчизняними інвесторами режим оподаткування. Пільги передбачаються лише для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій.

Ознайомлення з нормативно-правовими актами, прийнятими впродовж останніх років, дозволяє стверджувати, що в Україні практично створено законодавчу базу, яка регулює діяльність іноземних інвесторів на території України і це повинно було сприяти залученню іноземного капіталу. Статистика показує, що ріст ПІІ в економіку України дійсно відбувається.

Так, станом на 01.07. 2000 р. сукупний капітал нерезидентів становив 3596, 1 млн. дол. США, в липні 2002 р. – 4745,2 млн. дол. США; у липні 2005 р. – 9061,4 млн. дол. США; а в липні 2006 р. – 18384,0 млн. дол. США [3]. Однак, незважаючи на позитивну динаміку ПІІ, їхній обсяг залишається вкрай недостатнім. Хоча в 2005 році і відбувся значний притік іноземного капіталу в Україну, але це в перерахунку на душу населення на порядок менше, ніж у країнах – нових членах ЄС та країнах Центральної та Східної Європи.

Таблиця 1. Хронологія прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні.

Дата

Назва

10.09. 1991 р.

ЗУ "Про захист іноземних інвестицій в Україні"

13.03. 1992 р.

ЗУ "Про іноземні інвестиції"

20.05. 1993 р.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування"  

17.12. 1993 р.

ЗУ "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні"

02.02. 1994 р.

ЗУ Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування"

19.03. 1996 р.

ЗУ "Про режим іноземного інвестування"

15.07. 1999 р.

ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності"

17.02. 2000 р.

ЗУ "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження"

20.12. 2001 р.

ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)"

28.12. 2001 р.

Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 р.

 

Джерело: складено за даними "Законодавство України". –- zakon. rada. gov. ua.

Донині, з огляду на аналіз законодавства залишаються невирішеними проблеми щодо податкового регулювання залучення в Україну інвесторів-нерезидентів. Так, судячи із структури ПІІ, які надходять в економіку України, іноземний інвестор вкладає свої капітали в ті галузі економіки, які або забезпечують більший прибуток, ніж у країні нерезидента, або забезпечують високу швидкість оборотності капіталу і зменшують підприємницький ризик.

Так, у І півріччі 2006 року в Україну приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність – на 592,4 млн. дол. США, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – на 278,6 млн. дол. США і на підприємствах промисловості – на 423,3 млн. дол. США [3]. Це вказує на те, що в Україні ще не сформовано інвестиційний клімат і вона поки що не стала достатньо привабливою для іноземного інвестора.

До основних факторів, які в першу чергу впливають на інвестиційний клімат та перешкоджають притоку іноземних інвестицій в економіку України, за визнанням фахівців, належать такі: неврегульованість законодавства щодо збереження прав власності; побоювання політичної нестабільності; недосконалість діючої системи оподаткування; проблеми митного регулювання; рівень корупції та бюрократії.

Вирішальний вплив держави на економічну діяльність нерезидентів в Україні визначають два фактори: умови інвестування та правила оподаткування. Оподаткування – один із головних важелів, використовуючи який держава може впливати на рух інвестиційних процесів і спрямовувати їх в русло національних стратегічних інтересів.

Як бачимо із аналізу законодавчих актів, в українській податковій політиці можна виділити два етапи розвитку: на першому етапі відбулося пожвавлення інвестиційної діяльності шляхом надання податкових пільг іноземним інвесторам, на другому – відбувся перехід до національного режиму рівності оподаткування, за яким податкові стимули створюються лише для малого та середнього бізнесу залежно від обсягу доходів, або за територіальним принципом (розвиток вільних економічних зон).

У фінансовій теорії, зазвичай, виділяють дві основні функції податків: фіскальну та регулюючу. Деякі автори: М.Азаров, І.Караваєва, Ю.Палкін, Ю.Медвєдєв, В.Мельник, аналізуючи становище перехідних економік виділяють стимулюючу функцію. Донині в Україні перевага віддається в основному фіскальній функції, в той час як стимулююча функція податків достатньою мірою не реалізує своїх можливостей. Податкове стимулювання реалізується на практиці через систему пільг і виступає невід’ємною складовою державної економічної політики.

Щодо використання стимулюючої ролі податків існують різні думки. Так, А.Пересада зазначає, що "спроби залучати інвесторів шляхом особливих пільг, звільнень від оподаткування та впровадження вільних від оподаткування зон – політична помилка. Такі заходи дуже витратні, оскільки позбавляють країну податкових надходжень. Крім того, вони стимулюють корупцію та тіньову економіку" [10, c. 217]. Такої ж думки і А.Соколовська, яка вважає, що "часткові пільги – адресні податкові преференції для важливих інвестиційних проектів є неефективними, так як базуються на суб’єктивних рішеннях відносно важливості тих чи інших проектів, наслідком чого буде безпідставне розширення таких проектів, а саме використання пільги з метою ухилення від податку" [12].

Безумовно, поки що нема достатньої об’єктивної оцінки інвестиційних проектів, оскільки між обсягами інвестицій та конкретними результатами немає прямо пропорційної залежності. На неї впливає багато факторів: політика уряду, стабільність законодавства тощо. Крім того, існує певний часовий лаг між надходженням інвестицій та отриманням від них прибутків [11].

Згідно з поглядами А.Крисоватого, "за економічного спаду нерідко доцільне застосування стимулюючої податкової політики" [8, c. 85]. В. Загорський стверджує, що в сфері регулятивного впливу держави на модернізацію та стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів пільги залишаються ледве не єдиною дією і доволі ефективним інструментом впливу. Він зауважує, що податкові пільги повинні мати жорстке цільове призначення, бути обмеженими в часі, а їх надання необхідно супроводжувати комплексним моніторингом [5].

Результатом введення податкових пільг у 1992 р. стало загальне зростання кількості спільних підприємств з іноземним капіталом та рівня їх інвестиційної активності. Однак уже в 1996 році Законом "Про режим іноземного інвестування", пільги були скасовані, і це вплинуло на мотивацію нерезидента щодо створення таких підприємств в Україні. Рис. 1 наглядно демонструє, як відбувався спад активності. Починаючи з 1997 року, кількість спільних підприємств різко зменшилася та протягом 2001–2005 р. майже не змінилася. Дещо інша картина з підприємствами зі 100 відсотковими інвестиціями. Їх кількість потроху все ж таки продовжувала рости, але, починаючи з 2001 року, створення іноземних підприємств майже припинилося [3].

Проте, як видно з рис. 1, нерезиденти віддають переваги створенню спільних підприємств, ніж підприємств зі 100 відсотковою інвестицією, що не узгоджується з міжнародним досвідом і тенденціями інвестування. Так, Гостюк М., проводячи аналіз ефективності зарубіжних інвестицій в економіку країн Центральної та Східної Європи, показав, що позитивний ефект спостерігається, коли зарубіжні компанії на всі 100% належать материнській компанії та повністю впроваджуються в міжнародну діяльність. Менш ефективними є ті, що користуються пільгами і преференціями приймаючої країни на умовах співпраці з місцевими компаніями шляхом створення спільних підприємств [2].

Таке становище, очевидно, має місце в країнах, нових членах ЄС, у яких не було тісних економічних зв’язків, які були, а в деяких галузях і залишились, у постсоціалістичних країнах. Досвід використання іноземних інвестицій в Україні шляхом створення спільних підприємств виявився більш продуктивним, оскільки Україна з цими країнами, і перш за все з Росією, зі слів Пахомова Ю., "сумісні та взаємодоповнюючі" [9]. Це підтверджується кількістю спільних підприємств (рис. 1), які в 5 разів перевищують кількість іноземних підприємств, навіть незважаючи на відміну більшості пільг, згідно з Законом "Про режим іноземного інвестування".

Джерело: складено за даними Державного комітету статистики. – www. ukrstat. gov. ua.

Рис. 1. Кількість об’єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарювання.

Як показує міжнародний досвід і практика діяльності нерезидентів в Україні, іноземні інвестори, зазвичай, не фінансують великі, довгострокові проекти, спрямовані на реструктуризацію економіки, підвищення її конкурентоспроможності, а тим більше у наукомісткі високотехнологічні галузі через дві причини:

  • занадто високі ризики отримання достатнього прибутку та повернення капіталу;
  • компанії-донори, і перш за все ТНК, завжди прагнуть до запобігання конкуренції, тому зацікавлені в тому, щоб країна, в яку надходять іноземні інвестиції, не випереджала в економічному розвитку, особливо в галузі високих технологій, які дають найбільший прибуток (наприклад, політика американських компаній у виробництві обчислювальної техніки, авіації та космонавтики).

У зв’язку з цим податкові пільги та інші преференції повинні надаватися в першу чергу тільки тим інвесторам, які будуть здійснювати стратегічні проекти, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки України. Пільги повинні бути обмежені в часі, регулюватися в законодавчому порядку залежно від мети та завдань щодо успішного розвитку економіки.

Таким чином, можна зробити висновок, що пільги щодо оподаткування можуть стати дієвим способом залучення інвестицій лише за умови прозорості та ефективності їх використання. Це буде сприяти вирішенню першочергових завдань щодо вдосконалення податкового законодавства в Україні:

  • По-перше, гармонізації податкового законодавства щодо оподаткування спільної діяльності з метою усунення подвійного оподаткування та дискримінації в оподаткуванні нерезидентів.
  • По-друге, сприятиме прискореному розвитку таких галузей економіки, які забезпечать освоєння нових видів техніки та технологій для підвищення конкурентоспроможності країни та добробуту нації в цілому.

Література

1. United Nations Conference on Trade and Development. World Investment Report 2002: Transnational Corporations and Export Competitiveness. – N. Y.  – Geneva, 2002. – 350 p.

2. Гостюк М. Зарубіжні інвестиції та економічні інтереси іноземних інвесторів // Економіка України. – 2005. – № 8. – С. 81 – 85.

3. Державний комітет статистики. – www. ukrstat. gov. ua.

4. Економіка знань та її перспективи для України / За ред. В.М.Гейця. – К.: Інститут економіки прогнозування, 2005. – 168 с.

5. Загорський В.С. Податки для конкурентоспроможної економіки // Дзеркало тижня. – № 16–17 (595–596). – 29 квітня. – 2006.

6. Информационное агентство ИАЦ "ЛIГА" / ЛIГАБiзнесIнформ, украинская Сеть деловой информации, 2006 – http://www. liga. net/news/192676. html.

7. Караваева И.В. Налоговое регулирование рыночной экономики: Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ. Дана, 2000. – 215 с.

8. Крисоватий А.І. Теоретико-організаційні домінанти та практика реалізації податкової політики в Україні: Монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 371 с.

9. Пахомов Ю. Сравнительный соцэкогенез и управляемость экономическими и социаль–ными процессами в Украине и России // О-во и экономика. – 2001. – № 11/12. – С. 232–238.

10. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

11. Притикіна О.Л., Стасюк Ю.М., Щипанова О.В. Інвестиційна політика України та інтеграція до ЄС // Фінанси України. – 2005. – № 5. – С. 36–43.

12. Соколовська А. Про стратегію реформування податкової системи України // Дзеркало тижня. – № 13 (592). – 8 квітня. – 2006.


21.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!