Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Податкове навантаження та тінізація суспільно-економічних відносин. Реферат

У рефераті подано відомості про податкове навантаження та тінізацію суспільно-економічних відносин: зв’язки, залежності, засоби протидії

Податкова система України має багато спільних рис із податковими системами розвинених країн світу. Ці риси особливо проявляються, якщо розглядати таку складову податкової системи, як система оподаткування. Основу останньої становлять прямі податки – податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян, а також непрямі – податок на додану вартість, акцизний збір, мито, відрахування на соціальне страхування тощо.

Україна має певною мірою сталу, хоч і не завжди досконалу та гнучку систему оподаткування, яка продовжує формуватись. На відміну від більшості розвинених країн, значна частина доходів держави надходить у вигляді податків із юридичних, а не фізичних осіб.

Механічно перевести основне податкове навантаження з юридичних на фізичних осіб неможливо через неплатоспроможність основної частини населення країни. У зв’язку з цим особливою проблемою і головним напрямом трансформації системи оподаткування залишається необхідність зниження податкового тиску на вітчизняного виробника.

Проблема податкового тиску хвилює різних учасників господарського процесу, зокрема: державу – як суб’єкта управління господарською діяльністю на своїй території та перерозподілу доходів за допомогою податків на користь інших учасників суспільно-економічного життя країни; організації, установи та підприємства – як об’єкти управління з боку держави та суб’єкти підприємницької діяльності, які забезпечують формування підприємницького доходу, а відповідно і бази оподаткування; найманих працівників – як учасників підприємницької діяльності, які забезпечують собі засоби для існування і розвитку та є учасниками соціально-економічного життя країни.

У кожного з перерахованих та інших учасників суспільних процесів відношення до питань оподаткування формується на підставі власних інтересів. Відповідно до цих інтересів розрізняються підходи щодо оцінки чинної системи оподаткування та вибору альтернатив стосовно шляхів мінімізації податкового навантаження.

Держава порівнює величину податкового навантаження, що існує в Україні, з податковим тиском в інших країнах; населення – дохідність своєї праці (оцінку своїх навичок, умінь, інтелекту) з оцінкою аналогічної праці в інших компаніях, за кордоном, а також у сфері тіньової зайнятості. Для підприємств – власне господарюючих суб’єктів – найбільш близькою і значною мірою об’єктивною альтернативою поки що є тіньовий, тобто неоподатковуваний або частково оподатковуваний бізнес.

У зв’язку з низкою об’єктивних і суб’єктивних причин ступінь податкового навантаження на вітчизняні підприємства різними експертами оцінюється також по-різному.

З одного боку, майже усі експерти, які займаються оцінкою інвестиційного клімату в Україні, вважають, що він є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектора економіки надто обтяжливе. Воно пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно, як правило, лише за умов приховування своїх доходів від оподаткування. За існуючими оцінками, сумарні податки, що стягуються з юридичної особи, сягають понад 70–75% від заробленого. За іншими оцінками, податковий тиск на вітчизняного виробника ще важчий та становить 93–95 коп. на 1 грн. доходу.

У той же час вітчизняні податки, на думку урядовців, не такі вже обтяжливі. Дані висновки, як правило, ґрунтуються на використанні показників фактичних податкових надходжень як частки у валовому внутрішньому продукті, яка становить усього лише близько 30%. Відповідно такий рівень податкового навантаження є навіть меншим ніж в інших країнах. Розвиваючи цю думку, вони стверджують, що фіскальні системи країн зі сталою ринковою економікою ні кількістю, ні величиною платежів у цілому не відрізняються від української.

Економісти, які підкреслюють помірність податкового тиску в сучасній Україні порівняно з країнами зі сталою ринковою економікою, забувають або замовчують, що завдання, які вирішують податкові системи в цих країнах, та умови її застосування суттєво відрізняються. Так, в країнах Заходу податки, крім функцій поповнення бюджету, значною мірою є регулятором економіки, завдяки якому держава в певних ситуаціях за допомогою податкових механізмів штучно збільшує собівартість продукції, обмежуючи перевиробництво товарів та послуг.

В Україні обмежувати виробництво немає необхідності. Крім того, експерти зазначають, що в жодній країні з перехідною економікою зі значної частини підприємств, що виживають в умовах кризи та неплатоспроможності населення, не вдавалось компенсувати зростаючі державні витрати з одночасним зниженням ВВП шляхом податкових відрахувань.

За існуючої системи оподаткування невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів. Законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а при застосуванні понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Умовне застосування інституту реінвестування, системноконфліктний, кумулятивний характер системи оподаткування України призводить до падіння рентабельності підприємств та зниження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Показники зростання ВВП країни при відставанні податкових надходжень до бюджету ставлять під сумнів сам факт економічного зростання.

Загальний аналіз податкової політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було безсистемне, ситуативне введення нових податків, що утворювало значне податкове навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності.

Як видно з діаграми (рис. 1), у 1999 р. сплата податків регулювалася 500 нормативними актами; їх кількість порівняно з 1991 р. збільшилася майже у 25 разів.

Рис. 1. Діаграма кількості нормативних актів, що регулюють порядок сплати податків.

Податкова система всі останні роки характеризувалася посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. Держава намагається покращити фінансову дисципліну за рахунок збільшення фіскальних органів та чисельності її працівників. Однак в умовах непродуманої податкової політики, деформованої кумулятивною системою оподаткування, непрозорості та нестабільності господарського законодавства це не дає бажаного ефекту.

Нормативна база є досить нестабільною: лише за останні роки тільки до Закону України "Про підприємництво" внесено більше 33 змін і доповнень стосовно ліцензування підприємницької діяльності. За даними інформаційної правової системи "Ліга-закон", на початок 2001 року питання оподаткування регулюють 1 428 нормативно-правових актів.

Так, за даними експертів УЦЕПД, протягом 1994–1999 рр. чисельність працівників фінансових і фіскальних органів збільшилася на 20,4 тис. чол. (на 23%), а їх питома вага у загальній кількості працівників виконавчих структур досягла майже половини. У науковій літературі зустрічаються дані, що у 1986 році проблеми справляння податків в Україні вирішувало півтори тисячі податківців (нині – 65 тисяч).

Боротьбу з економічною злочинністю здійснювало 3 тисячі працівників ВБРС (БХСС) – сьогодні 11 тисяч співробітників податкової міліції, майже 15 тисяч працівників Державної служби боротьби з економічними злочинами, 11 тисяч співробітників Управління по боротьбі з організованою злочинністю, сюди ж потрібно додати Управління "К" СБУ, НЦБ Інтерполу. Лише за період 1996–1999 рр. бюджет на утримання фінансових і фіскальних органів збільшився у 2,2 рази, що перевищує видатки на утримання апарату міністерств інших центральних органів виконавчої влади та їх місцевих органів у 2,4 рази.

Водночас надходжень до бюджету, пропорційних зазначеним заходам, не відбулося. Якщо ж надходження до Зведеного бюджету оцінювати в реальному вимірі (з урахуванням інфляції), то останні 10 років вони мають постійну тенденцію до зменшення. Тільки у 1999 р. надходження до бюджету зменшились на 8% (рис. 2).

Рис. 2. Діаграма надходжень до бюджету та зростання чисельності працівників фінансових і фіскальних органів за 1998–1999 рр.

При цьому не враховувалося, що надходження, які отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менші, ніж економічний збиток, що завдається такими діями суб’єктам господарювання. Виникає замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарства зі спадаючими темпами виробництва, пригніченням динаміки капіталообороту та зменшенням податкових надходжень до бюджету країни.

До перерахованих чинників збільшення податкового тиску на підприємства багато фахівців відносять також корумпованість зростаючого адміністративно-чиновницького апарату. За різними оцінками підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам до 6,5% від середньорічних доходів. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двохмісячного торгового обороту країни.

Законодавчо встановлене податкове навантаження можна визначити як договір між суспільством і державою, при якій сторони укладають певну домовленість і відповідно виконують свої зобов’язання: платник податків сплачує до бюджету встановлену системою оподаткування частку своїх доходів, тим самим засвідчуючи, що, на його думку, держава належним чином виконує свою частину зобов’язань – надає платникові податків певний державний сервіс у вигляді військового, правоохоронного та соціального захисту, забезпечення нормального стану об’єктів загального користування тощо, не змінює податків довільно і без попередження, дбає про те, чи не надто обтяжливо, чи зручно буде їх сплачувати.

Абстрагуючись від психологічних аспектів проблеми ухилення від оподаткування виникає певна закономірність. Вона полягає в тому, що коли зазначені компоненти суспільної угоди розбалансовані, то платник податку порушує закон – ухиляється від сплати податків. Існує дві моделі такого договору. Підприємець отримує небагато послуг від держави і сплачує невисокі податки – у розмірі близько 30% ВВП. Згідно з іншою моделлю – загальноєвропейською, але особливо типовою для країн Скандинавії – приватні підприємства платять 60 або 70% ВВП, однак за це вимагають від держави дуже багато послуг, причому послуг високої якості.

В Україні виникає парадоксальна ситуація, коли вартість державних послуг (досить низької якості) становить до 55% ВВП, а з податком на прибуток – за 70% виробничого циклу підприємства і більше. З зазначених та ряду інших причин платники податків добровільно дають державі у вигляді податків не більше ніж 30–35% від ВВП. Деякі експерти вважають, що зазначена частка фактичних податкових навантажень і складає рівень податкового навантаження в Україні. Насправді, вказаний рівень є лише тією частиною податкового тиску, який суспільство погодилось сплатити добровільно. Фактичним податковим тиском необхідно вважати той, що держава встановила в чинній системі оподаткування.

Як було доведено вище, податковий тиск в Україні є високим, просто це завуальовано кумулятивною системою оподаткування. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба в трансформації чинної системи оподаткування, бо насамперед вона дезінтегрує фінансові потоки та пригнічує процеси розширеного економічного відтворення, чим зумовлює тінізацію економіки, яка є економічною базою для правового нігілізму, антидержавних дій, корупції, організованої злочинності, що загрожує економічній безпеці самої держави.

За оцінкою деяких експертів обсяги "тіньового" капіталу в Україні давно вже набрали критичної маси: в 1996 році він становив 60% ВВП, сьогодні, за різними оцінками, – 60–80%. За даними, наведеними у зверненні Президента України до Верховної Ради, обсяги тіньового бізнесу порівнялися з обсягами легальної економічної діяльності.

За результатами опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією 44% відповіли, що приховують від 31 до 50% доходу. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову-таки за рахунок введення нових податків та зборів. Однак збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою їх відхід до тіньової економіки. Альтернативою для порівняння умов господарювання (особливо ціноутворення) є умови, які існують у тіньовому бізнесі.

Дослідження впливу величини податкового тягаря на ступінь тінізації суспільно-економічних відносин потребує аналітичних, кількісних вимірників, здатних оцінити рівномірність податкового тягаря, а також сформулювати критерії-стимули для розвитку різних видів виробництв на основі самофінансування.

На думку багатьох фахівців, основна проблема у вітчизняній системі оподаткування включає в багатократне оподаткування не тільки прибутки, а й всі сегменти собівартості виробничого циклу. Розв’язати цю проблему не можливо за рахунок механічного зменшення податкових ставок. Необхідно насамперед визначити правильно базу оподаткування виробничого циклу. Вітчизняна система оподаткування заснована на використанні податків із різною базою, яка включає під оподаткування і витрати, в т. ч. раніше нараховані податкові платежі. Звідси і виникає кумулятивний ефект, без усунення якого не можливо зробити систему оподаткування прозорою, простою для адміністрування, визначення реального податкового навантаження і уникнути багатократного обкладання податками одних і тих самих сегментів виробничого обороту.

Враховуючи кумулятивний і системно-конфліктний характер чинної системи оподаткування для кількісної оцінки сумарного податкового навантаження, А.Кадушин та Н.Михайлова запропонували звести всі існуючі в Україні податки до єдиної інтегральної оціночної бази – частки, створеної на підприємстві доданої вартості, що віддається державі, – та порівняти її з аналогічною часткою податкового навантаження у валовій виручці підприємства. Цей показник покликаний усереднити оцінку податкового навантаження для різних типів виробництва, тобто забезпечить порівнянність податкового тягаря для різних економічних структур.

Дослідження та розрахунки, проведені А.Кадушиним та Н.Михайловою, показали, що частка доданої вартості, яку господарюючий суб’єкт вимушений згідно з діючою системи оподаткування віддавати державі у вигляді податкових платежів, є функцією типу виробництва за критерієм частки у складі валової виручки матеріальних, трудових або амортизаційних витрат. Це дозволило зробити висновок, що для більшості типів виробництва (за винятком фондомісткого) у сучасних податкових умовах підприємству необхідно віддавати державі близько 50% створюваної ним доданої вартості.

Тобто два рівноцінних, але працюючих у різних умовах – легальних і нелегальних – підприємств можуть пропонувати на ринку товари або послуги за цінами, що суттєво відрізняються. Природно, що робота в нелегальних умовах більш ризикована, а тому й дохідність за такий ризик є більшою. Однак співвідношення настільки вражаюче, а плата за зниження ризику настільки велика, що в подібній ситуації у підприємств немає бажання щодо повного виводу своєї виручки з тіньового обороту.

До того ж, у зазначених складових податкового тиску не враховано такі його складові, що виникають від акцизів, різноманітних дрібних податків типу податку на рекламу, інших місцевих податків, а також додаткові витрати підприємств у вигляді платежів за ліцензії, патенти, інші дозволи, а також офіційні та неофіційні витрати на охорону бізнесу, які з позиції виробника також збільшують собівартість продукції робіт та послуг і можуть бути розцінені як непродуктивне навантаження, що виключає рентабельність виробничого циклу, конкурентоспроможність виробленої продукції, пригнічує процеси розширеного економічного відтворення.

Таким чином, питання величини податкового тиску розглядається вітчизняними підприємцями та інвесторами в площині конкурування з тіньовим сектором економіки. І оскільки навантаження у тіньовому секторі нижче ніж у легальні умови підприємництва, то останнє поки що програє у цій боротьбі. Єдиним виходом з даної ситуації є еволюційна, але докорінна і динамічна трансформація чинної системи оподаткування – виключення з неї принципів "податки на податки" та "податки на витрати".

До реформування чинної системи оподаткування легітимним та цивілізованим засобом оптимізації податкових платежів, що може певною мірою пом’якшити податковий тиск, може стати впровадження податкового планування на підприємстві. Більш детально цю проблему ми розглянемо в наступних публікаціях.


21.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!