Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Теоретичний аспект проблеми оподаткування додаткових благ. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Теоретичний аспект проблеми оподаткування додаткових благ. Реферат

Найбільші проблеми та ерозію податкової бази у сфері індивідуального прибуткового оподаткування трудових доходів викликає те, що з неї зникають додаткові блага, що одержуються індивідуальним платником – або через те, що деякі з них зовсім не оподатковуються, або через труднощі, пов’язані з їх грошовою оцінкою

Деякі неузгодженості і до цього часу стосуються визначення тих видів додаткових благ, що повинні бути об’єктом нарахування та утримання внесків на соціальне та пенсійне страхування.

Додаткові труднощі викликає також відмежування зазначених благ від заробітної плати, оподаткування якої має свої особливості. Зокрема, податкова соціальна пільга застосовується тільки до доходів у вигляді заробітної плати. Їх загальна сума порівнюється з граничним рівнем доходу (510 грн.), і на цій підставі приймається рішення щодо отримання такої пільги [1]. Ті переваги, що створюються у зв’язку з наданням додаткових благ при оподаткуванні, постають серйозним джерелом спотворень в економічних рішеннях.

Наукові дослідження проблеми оподаткування додаткових благ у своїй більшості мають описовий характер. Деякі її аспекти висвітлюються в працях Л.Якобсона, Ю.Іванова, С.Баткібєкова, С.Сінельнікова-Мурилєва, В.Голубенко. Більш ґрунтовно оподаткування додаткових благ розглядається в західній економічній літературі. Тому зважаючи на недостатність теоретичних розробок цього питання, метою даної статті є вивчення та узагальнення зарубіжної практики щодо особливостей оподаткування таких доходів.

Теоретичне обґрунтування повного включення додаткових благ до бази оподаткування пов’язується з необхідністю досягнення справедливості по горизонталі, тобто забезпечення однакового відношення до платників податків, праця яких повністю оплачується в грошовому виразі, та тих, що частково одержують плату у вигляді додаткових благ. Це неодмінна умова справедливості по вертикалі, оскільки додаткові блага в більшості випадків зростають з підвищенням доходу та службового статусу працівника. Повне оподаткування додаткових благ є також необхідною умовою забезпечення економічної ефективності системи оподаткування, оскільки усуває чинники, що вносять диспропорції, сприяючи наданню товарів і послуг, не оподатковуваних податком.

У широкому значенні додаткові блага характеризуються як будь-яка грошова або негрошова пільга, що одержується у зв’язку з найманою працею і що не є платою або заробітною платою. Щоб бути придатним до цього визначення, вони повинні включати істотний особистий елемент та їх надання індивідуумові повинно бути пов’язано винятково виконаною ним працею, а не на якій-небудь іншій підставі [2]. Типовими прикладами додаткових пільг є:

  • житло,
  • їжа,
  • транспортні засоби, що надаються працедавцем,
  • продаж працівникам товарів зі знижкою,
  • позики за ставкою відсотка, нижче ринкового,
  • медичні страховки.

Їх перелік неоднаковий у різних країнах і згодом характеризується все більшим розмаїттям.

На практиці відомі три методи, за якими може здійснюватися оподаткування додаткових благ [3]. Перший і найбільш поширений метод передбачає включення їх вартості в оподатковуваний дохід найманих працівників. Стягнення податку може здійснюватися на основі нарахування, коли розраховується остаточний розмір податкових зобов’язань платника податків за податковий рік, або на регулярній основі протягом року шляхом включення додаткових благ у заробітну плату, з якої цей податок автоматично віднімається.

Другий метод оподаткування додаткових благ пов’язаний із забороною працедавцям включати до валових витрати, пов’язані з їх наданням. У ряді країн, наприклад у США, Канаді, Бельгії, Австралії, цей метод застосовується щодо окремих видів додаткових благ, проте в жодній з юрисдикцій він не використовується як загальний метод щодо їх оподаткування. Основним його недоліком є те, що оподаткування благ фактично здійснюється за граничною для працедавців ставкою, яка для тих з них, що діють у державному секторі, або є збитковими стосовно податків, або дорівнює нулю.

Заборона на вирахування рівнозначна оподаткуванню працівника тільки в тому випадку, якщо до працедавців і працівників застосовується одна і та ж ставка. Навіть у цьому випадку рівноцінність досягається тільки тоді, коли витрати на надання пільги дорівнюють її ринковій вартості. Проте у багатьох випадках цього не відбувається, оскільки надання деяких видів благ, наприклад послуг суспільного транспорту, що перебуває у веденні працедавця, або обходяться працедавцеві дуже дешево, або взагалі не вимагають від нього ніяких витрат.

Останній метод передбачає введення окремого податку на додаткові блага, яким обкладається працедавець. Розраховується він на основі вартості пільг, що надаються працівникам. Цей метод може використовуватися як щодо окремих видів додаткових благ (Австралія, Лесото), так і як загальний метод їх оподаткування (Нова Зеландія). Особливості структури системи оподаткування компаній і акціонерів можуть також викликати труднощі стосовно дії такої заборони.

Використання податку на додаткові блага, що стягується з працедавця як інструмент загальної політики щодо таких благ, пов’язано з деякими труднощами. По-перше, такий податок ускладнює оцінку доходу працівника. Хоча він може забезпечити обкладання додаткових благ прибутковим податком, у результаті виключення цих благ з валового (а значить оподатковуваного податком) доходу працівника, вони можуть не обкладатися іншими податками і зборами, що стягуються з оподатковуваного доходу, особливо податками у вигляді відрахувань на соціальне страхування. Крім того, працівники прагнутимуть знижувати оподатковувані доходи з метою отримання різних пільг, наприклад, пільг, що мають відношення до медичного обслуговування й освіти. Подання занижених даних про доходи може також впливати на зобов’язання, розмір яких розраховується на основі оподатковуваного доходу, наприклад на виплату аліментів.

По-друге, відсутня можливість встановлення належної граничної ставки податку для кожного працівника. Усі додаткові блага оподатковуються за ставкою, яка зазвичай є найвищою граничною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб, оскільки передбачається, що більшість благ одержують особи, доходи яких належать до категорії, яка оподатковується за найвищою граничною ставкою.

Це може призвести до того, що працедавці почнуть "обготівковувати" блага, які надаються працівникам, що відносяться до категорій платників податків з менш високими доходами, а це перешкоджає наданню пільг, які могли б надаватися ефективніше через працедавців (медичне страхування, наприклад, обходиться дешевше в межах плану, що фінансується працедавцем, оскільки за великої кількості тих, що страхуються, надаються знижки).

Щодо структури податку на додаткові блага, то тут розроблено два варіанти [4]. Перший припускає стягування цього податку окремо від особистого прибуткового податку, виключаючи так можливість їх координації. Другий варіант, навпаки, передбачає ретельну скоординованість системи прибуткового оподаткування з метою обкладання будь-якого додаткового блага в такому ж розмірі, в якому обкладалися б грошові виплати, здійснювані працедавцем замість надання таких благ.

З практичного погляду другий варіант вважається більш превалюючим, оскільки забезпечує нейтральність та об’єктивність доходу у вигляді отримання додаткових благ, тобто сприяє однаковому ставленню до працівників, праця яких оплачується в грошовому виразі, та тих, що деяку частину її одержують у вигляді додаткових благ. Якщо грошові виплати і додаткові блага оподатковуються по-різному, працедавці змінюватимуть систему оплати праці так, щоб сплачувати менше податків, що, в свою чергу, призведе до економічних спотворень і зниження надходжень.

Додаткові блага, зазвичай, обкладаються за одноманітною ставкою. Проте в деяких країнах застосовується структура прогресивних граничних ставок. Ставка встановлюється так, щоб остаточний тягар податку на додаткові блага був рівноцінним остаточному тягарю податку, що підлягав би сплаті, якби такі блага обкладалися податком, що стягується з найманого працівника, оподатковуваного особистим прибутковим податком за найвищою граничною ставкою.

Ця рівноцінність може бути забезпечена в межах системи, в якій працедавець має право вираховувати витрати, пов’язані з наданням додаткових благ, з суми оподатковуваного податку, але не може віднімати сам податок, що стягується з цих благ (Естонія, Малаві), або в межах системи, в якій працедавцеві дозволяється вираховувати з оподатковуваного податку як витрати, пов’язані з наданням додаткових благ, так і сам податок, що підлягає сплаті на ці блага (Австралія, Лесото, Нова Зеландія)  [5]. У другому випадку необхідні корегування величини вирахування з прибуткового податку працедавця з урахуванням суми сплаченого податку на додаткові блага, що забезпечується одним з двох способів [6]:

  • Перший полягає в тому, що розраховується валова вартість додаткового блага і ставка податку застосовується саме до цієї вартості (Австралія, Лесото).
  • Згідно з другим способом, може бути використана фактична вартість блага, і ця вартість оподатковується податком на додаткові блага за вищою ставкою, тобто за максимальною граничною ставкою, розрахованою на валовій основі за відповідною для досягнення необхідної рівноцінності формулою.

Одним з потенційних недоліків податку на додаткові блага, що стягується з працедавців за одноманітною ставкою, є те, що його рівноцінність альтернативному варіанту, тобто оподаткуванню вартості додаткового блага податком, що сплачується працівником, може бути забезпечена тільки в тому, що стосується ставки податку.

Тобто незалежно від того, яка з двох описаних вище систем використовується (податок на додаткові блага не підлягає вирахуванню, або може бути вирахуваний, але при цьому вартість пільги або ставка розраховуються на валовій основі), через зазначені причини, розраховується формула паритету для забезпечення рівноцінності тільки з однією ставкою податку, зазвичай, з найвищою граничною ставкою податку. Якщо для працівників, які одержують пільги, встановлені менш високі ставки податку, то податковий тягар може виявитися дуже важким.

З адміністративного погляду для працедавця практично не існує різниці між альтернативними системами оподаткування додаткових благ – незалежно від того, чи обкладаються додаткові блага податком з працедавців або найманих працівників, прийнято вимагати, щоб працедавець здійснював поточний контроль і оцінював розмір усіх додаткових благ, хоча очевидно, що вартісна оцінка істотно спрощується, якщо працедавець може подавати відомості за сукупним розміром додаткових благ і не зобов’язаний розподіляти ці блага між окремими працівниками.

Принципова відмінність полягає в дії податку на ліквідність найманого працівника. Оскільки утримання неможливо провести з благ у натуральній формі, податок на додаткові блага повинен утримуватися із заробітної плати працівника додатково до податку на заробітну плату. Це значно впливає на касові потоки працівника, якщо вартість благ, що оподатковуються, достатньо висока порівняно з розмірами винагороди в грошовій формі [7].

На практиці вибір одного і того ж методу оподаткування стосовно всіх видів додаткових благ не є доцільним. Більш прийнятним вважається одночасне використання всіх трьох методів щодо різних видів додаткових благ [8]. Так, зазвичай, податок на додаткові блага можна стягувати з працівників, за винятком тих благ, які можуть не включатися в дохід працівника з певних адміністративних причин (наприклад, незначних благ), або внаслідок того, що важко визначити вартість блага, одержаного тим або іншим платником податків (наприклад, коли місцями відпочинку і розваг можуть користуватися всі працівники). Такі блага, що не включаються в дохід, можна оподатковувати, забороняючи працедавцеві віднімати з суми оподатковуваного доходу витрати, пов’язані з наданням цих благ, або обкладати їх спеціальним податком на додаткові блага.

Оподаткування додаткових благ, незалежно від того, стягується податок з працедавця чи з працівника, пов’язане з розглядом ряду питань. Перш за все перевіряється, чи немає у особи, яка одержує додаткові блага, яких-небудь інших відносин з працедавцем (наприклад, чи не є вона акціонером працедавця або його кредитором), і чи одержані блага у зв’язку з працею даної особи за наймом або в іншій якості. Це пов’язано з тим, що у багатьох випадках працедавці і працівники зацікавлені в тому, щоб охарактеризувати свої відносини як відносини між підприємством і незалежним підрядником.

Якщо додаткові блага обкладаються податком, що стягується з працівника, а одержувач благ класифікується як незалежний підрядник, тоді податок на такі блага не може утримуватися у джерела, і одержувач благ має можливість відстрочити або зменшити податок, що підлягає сплаті з одержаного блага, або навіть уникнути сплати такого податку.

Якщо податком на додаткові блага обкладається працедавець, а одержувач благ також класифікується як незалежний підрядник, то цей податок може бути відстрочений, а ставка знижена, якщо гранична ставка, за якою обкладається одержувач допомоги, нижча за граничну ставку, яка використовується з метою оподаткування додаткових благ [9]. У будь-якому випадку при використанні окремого податку на додаткові блага, що може бути передбачено або законом про прибутковий податок, або окремим законом про податок на додаткові блага, важливо забезпечити послідовність використання визначення працівника у всіх положеннях законодавства і переконатися в тому, що положення закону про податок на інші форми оплати праці та закону про додаткові блага не дублюють один одного.

Друге питання стосується того, як характеризуються блага, особливо блага в грошовому виразі: як заробітна плата чи як додаткові блага. Найчастіше труднощі виникають у зв’язку з виплатою грошової допомоги або преміальних. Якщо ці виплати вважаються заробітною платою, вони повинні оподатковуватися у джерела. Проте якщо вони вважаються додатковими благами, то можуть не оподатковуватися шляхом утримання у випадку, коли податок на ці блага стягується на рівні найманого працівника, і тим більше, коли він стягується з працедавця. У цих випадках необхідною буде розробка особливих правил для того, щоб скоординувати податок, яким обкладаються і блага в грошовому виразі, з будь-якими вирахуваннями, які працівник має право здійснювати щодо одержаної суми.

Третє питання – це питання про змінену вартість додаткових благ. Теоретично більш прийнятною вартістю оподатковуваного податком додаткового блага вважати вартість цього блага для працівника. Оскільки не можна оподатковувати вартість, що суб’єктивно оцінюється платником податків, було б логічно припустити, що для більшості платників податків вартість одержуваних благ дорівнює сумі, яку інші особи сплатили б за ці блага у порядку ринкової операції. Оцінка, заснована на ринковій вартості, забезпечувала б максимальну справедливість та ефективність оподаткування додаткових благ. На практиці визначення ринкової вартості звичайних благ може бути дорогою і складною з адміністративного погляду процедурою як для працівників, так і для працедавців. Тому в межах податкових систем існують емпіричні правила визначення ринкової вартості більшості звичайних благ.

Вартість благ може встановлюватися на основі припущень, коли їх ринкова вартість може бути необґрунтовано важким тягарем для платника податків. Прикладом може служити надання житла у віддаленому місці роботи. Якби вартість такого блага розраховувалася як розумна розрахункова орендна плата з урахуванням витрат на надання житла, вартість такого житла, наприклад, десь біля шельфової нафтовидобувної станції, де проводяться роботи та працює дана особа, була б дуже високою.

Проте для платника податків вартість такого блага – це сума коштів, які він заощадив завдяки тому, що йому не доводиться платити за житло за місцем постійного мешкання, де він знаходився б, коли б не робота в одному з таких віддалених місць. Те ж саме стосується харчування. Таким чином, у даній ситуації вартість житла та харчування може бути встановлена на основі не фактичної ринкової вартості даного блага, а передбачуваної ринкової вартості цього блага, якби вона надавалася не в одному з таких віддалених місць.

Нарешті, особливі правила вартісної оцінки необхідні в юрисдикціях, в яких важко визначити, якою мірою кожен з працівників користується такими благами, як субсидійоване харчування в їдальні або місця відпочинку і розваг, що надаються працедавцем. Застосування податку, який має бути сплачений працедавцем, потребує врахування загального обсягу відповідного споживання, в той час як оподаткування зазначених благ на рівні працівника пов’язано з необхідністю їх розподілу між окремими користувачами. Для працедавця ведення точного обліку фактичного використання блага кожним з його одержувачів з адміністративного погляду може виявитися досить дорогою процедурою.

Як альтернативний варіант блага, що надається, можна вважати право користування субсидійованою послугою, а не фактичний обсяг споживання цієї послуги, і оподатковувати працівників на основі умовної вартості цього права. Такий підхід пов’язаний з двома труднощами: вартісною оцінкою права, яким працівник може і не користуватися, і оподаткуванням осіб, які, можливо, і не хотіли б, щоб їм надавалося право користування певними благами. Виключивши суспільно корисні блага, що надаються всім без винятку працівникам в однаковому порядку, з бази податку на додаткові блага, можна уникнути даної проблеми стосовно деяких видів благ, проте це не вирішує проблем, пов’язаних з іншими благами. У цьому полягає проблема, властива податку, що стягується з працедавців.

Таким чином, враховуючи можливі проблеми, пов’язані з оподаткуванням усіх додаткових виплат і благ, здійснюваних працедавцем на користь своїх працівників, можна зробити деякі висновки. Зазначені блага у будь-якому випадку повинні підлягати оподаткуванню як частина сукупного доходу, незважаючи на труднощі щодо їх визначення та вимірювання. Вони не можуть одночасно вважатися заробітною платою в термінах законодавства про доходи. Це принципово, тому що оподаткування заробітної плати має свої особливості, які при оподаткуванні додаткових благ не застосовуються.

Оскільки оподаткування вказаних доходів за ринковою вартістю є досить проблематичним, з огляду на те, що у багатьох випадках витрати працедавця на надання додаткових до зарплати благ нижчі за їх ринкову вартість, для вирішення даної проблеми можна використовувати вмінену вартість подібних додаткових благ, що оподатковуватимуться за ставкою прибуткового податку у кожного індивідуума.

У деяких випадках можливо виключення витрат на надання додаткових благ з витрат фірми і обкладання по ставці податку на прибуток, проте це пов’язано з деякими труднощами. У будь-якому випадку всі ці проблеми можуть частково вирішуватися шляхом створення простих і прозорих правил, яким легко слідувати і виконання яких є не складним в організаційному аспекті. Розширення досвіду щодо оподаткування додаткових благ сприятиме подальшому збільшенню значення цього джерела податкових надходжень.

Література

1. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05. 03 № 889-IV // http://www. rada. gov. Ua.

2. Хасси У.М., Любик Д.С. Основы мирового налогового кодекса // Проект, финансируемый международной налоговой программой Гарвардского университета. – Предварительное издание. Изд. "Такс аналистс", 1993. – С. 225.

3. Tax Law Design and Drafting. Vol. 2, ed. by Victor Thuroyi. – Washington: International Monetary Fund, 1998. – pp. 56-71.

4. Pechman A. World Tax Reform. A progress Report. Washington: Brooking Institution, 1998. – p. 98.

5. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі: Пер. p англ. – К.: Основи, 1998. – С.  346–359.

6. Систем налогообложения доходов (отечественный и зарубежный опыт. – М.: Наука, 1990. – С.  151.

7. Голубенко В. Додаткові блага: особливості оподаткування //Дебет-кредит. – 2004. – № 27. – С. 24–25.

8. Scholz, John K.,, "In-work Benefits in the United States: The Earned Income Tax Credit," Economic Journal, Vol. 4. 1996. – pp. 156–69.

9. Особенности заключения договора подряда. // http: // www. bizlaw. lv/index. /php. src. Tax.


21.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!