Osvita.ua Вища освіта Реферати Бухгалтерський облік Розвинені зарубіжні країни: вищі державні контрольні органи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвинені зарубіжні країни: вищі державні контрольні органи. Реферат

Вищий орган фінансово-економічного контролю — Рахункова палата Верховної Ради України — створений на демократичних конституційних засадах з урахуванням світового досвіду

Для вивчення і поширення позитивного досвіду в контрольній практиці зарубіжних країн у 1953 р. було створено позаурядову організацію — Міжнародну організацію вищих контрольних органів (ІНТОСАІ), яка діє і тепер. До неї входять контрольні органи 130 держав світу. Через кожних три роки конгрес ІНТОСАІ видає журнал. Відповідно до програми діяльності цієї організації провадяться семінари, конференції, обмін стажистами.

У межах ІНТОСАІ діє Міжнародний центр розвитку контролю, основним завданням якого є підготовка і перепідготовка контролерів. На IX конгресі, який відбувся у Лімі в 1977 р., ІНТОСАІ прийняла Лімську декларацію керівних принципів контролю.

За цією декларацією завдання контролю визначено як обов'язковий елемент управління суспільними фінансовими засобами. Контроль — невід'ємна частина регулювання, метою якого є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушення принципів, законності, ефективності й економії витрачання матеріальних ресурсів на цій стадії, а також в окремих випадках притягнення винних до відповідальності, одержання компенсації за збитки, вжиття корегуючих заходів, щоб запобігти цим порушенням у майбутньому.

Декларація визначає попередній контроль і контроль за фактом.

Попередній контроль — це перевірка адміністративних і фінансових документів, яка здійснюється до одержання інформації про допущені порушення.

Контроль за фактом — це перевірка, яка провадиться після одержання інформації про факт порушення.

Декларацією передбачаються організація внутрішнього і зовнішнього контролю відомств і організацій, незалежність контролю і працівників контрольних органів, фінансова незалежність вищих контрольних органів, відносини з парламентом, урядом і адміністрацією. Вибірковий контроль здійснюють за спеціальною програмою. При цьому об'єкти перевірки визначають на основі певної моделі, а їхня кількість має бути достатньою для того, щоб зробити висновок про якість і правильність управління фінансовими і матеріальними ресурсами. Якщо співробітники вищого контрольного органу не мають необхідних професійних знань із окремих питань перевірки, то до неї можна залучати сторонніх експертів.

Міжнародний обмін досвідом, ідеями в межах Міжнародної організації вищих контрольних органів є ефективним засобом допомоги вищому контрольному органу у виконанні покладених на нього завдань. Для цього проводять конгреси, семінари, які організовує 00Н разом з іншими міжнародними організаціями.

Основні повноваження вищого контрольного органу визначаються конституцією держави і конкретизуються законами залежно від умов.

Вищий контрольний орган перевіряє сплату податків до максимально можливого ступеня і в процесі перевірки розглядає особисте досьє про сплату податків. Контроль сплати податків в основному пов'язаний із перевіркою законності і правильності внесення їх до державного бюджету. Разом з тим, контролюючи додержання закону про податки, вищий контрольний орган повинен також вивчати економічну ефективність і організацію роботи податкових служб і виконання плану доходів і в разі потреби вносити пропозицію щодо удосконалення відповідних законодавчих актів.

В умовах ринкових відносин роль фінансово-господарського контролю в економіці не знижується. Не випадково у всіх країнах із розвиненою ринковою економікою склалася і успішно функціонує система фінансового державного контролю за підприємницькою діяльністю. Залежно від специфіки форм державного устрою, національних традицій їх організовують по-різному. Одночасно слід зауважити, що організація і діяльність контрольно-ревізійних служб у зарубіжних країнах ґрунтуються на загальних принципах, вироблених багаторічним міжнародним досвідом.

Як правило, в усіх країнах є спеціальні інститути парламентського контролю за витрачанням державних коштів. У США це Головне контрольне управління Конгресу на чолі з генеральним контролером, у Великобританії — Національна ревізійна рада на чолі з головним ревізором, у Канаді -Генеральний контролер, в Індії — парламентські комітети державної звітності, бюджетних передбачень, комісії у справах державних підприємств, у Фінляндії — 5 державних ревізорів, у ФРН, Франції, Угорщині — лічильні палати.

Разом з інститутами парламентського контролю у більшості країн діють державні, а точніше, урядові контрольно-ревізійні системи. У США це Адміністративно-бюджетне управління при президенті, система інспекторських служб у федеральних відомствах, президентська рада по боротьбі з фінансовими зловживаннями в урядових установах (Рада чесності і ефективності); в Індії — служба Генерального інспектора і ревізора (департамент ревізії і рахівництва Індії); у Фінляндії — Ревізійне управління державного господарства, яке входить до Міністерства фінансів.

Парламентські й урядові контрольно-ревізійні системи функціонують одночасно і паралельно, в тісному взаємозв'язку між собою. Безумовним правилом є зверхність парламентської системи над урядовою.

Контрольно-ревізійні органи зарубіжних країн здійснюють головним чином контроль за витрачанням державних коштів і використанням державного майна. У межах цього глобального завдання вони контролюють витрачання коштів міністерствами, відомствами та іншими органами управління, передбачених на утримання їх і реалізацію державних програм, перевіряють виробничо-фінансову діяльність приватних фірм з виконання державних замовлень.

Головне контрольне управління Конгресу США постійно контролює виконання різних урядових програм у галузі науки і техніки, енергетики, освоєння космосу, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, використання природних ресурсів, транспорту. При цьому перевіряють законність, доцільність і ефективність витрат. Федеральна лічильна палата ФРН контролює всі федеральні і приватні підприємства, страхувальні установи федерації, приватні підприємства за п'ятдесятивідсотковою участю витрат держави, а також усі інші організації і відомства, якщо вони розпоряджаються державними коштами.

Такий самий порядок контролю встановлений і у Фінляндії. Лічильна палата Австрії уповноважена перевіряти не лише державне господарство федерації, а й фінансову діяльність, пов'язану з благодійними та іншими фондами і установами, управління якими здійснюється органами федерації. Державна лічильна палата Угорщини, крім того, контролює діяльність податкового управління, державної митниці, управління гербових зборів і навіть державну діяльність партій.

У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не тільки бюджетно-фінансову діяльність, а й всю роботу державного апарату. В Японії таку функцію виконує Управління адміністративного контролю при Канцелярії Прем'єр-міністра. Завданням його є підготовка пропозицій щодо удосконалення системи і структури державного управління, укріплення службової дисципліни державних чиновників, боротьба з корупцією, бюрократизмом.

Варта уваги висока ефективність діяльності контрольно-ревізійних органів у зарубіжних країнах. У результаті проведених перевірок і ревізій виявляють і повертають до бюджету великі суми незаконно витрачених державних коштів. Основну увагу під час ревізії звертають на доцільність і економічну ефективність витрат і в разі потреби розробляють рекомендації щодо зменшення їх. Висока ефективність бюджетно-фінансового контролю у зарубіжних країнах зумовлена рядом чинників.

Першочерговим є те, що законодавством встановлено правові гарантії незалежності контрольно-ревізійних інститутів від органів управління, можливості тиску на них будь-яких органів. Забезпечується це передусім тим, що керівників їх призначає і затверджує парламент на більш тривалі строки, ніж визначено строки повноважень самих парламентаріїв. Так, для керівників контрольно-ревізійних органів США установлені строки повноважень 15 років, Канади — 10, ФРН, Австрії і Угорщини — 12 років.

Звільняти з посади можна лише за рішенням парламенту в разі професійної непридатності або вчинення зловживань. У ФРН президент, віце-президент, завідуючі відділами і секторами Федеральної лічильної палати подібно до суддів підпорядковані лише закону і не можуть бути зняті і:і своїх постів без їхньої згоди. Важливою гарантією незалежності є те, що витрати на утримання контрольно-ревізійної системи затверджуються парламентом за окремим кошторисом.

Контрольно-ревізійні органи зарубіжних країн наділені широкими повноваженнями. Вони мають право на вільний доступ у будь-який час до всієї потрібної їм інформації, одержання пояснень від різних осіб, які підлягають перевірці, можуть накладати штрафи, а в деяких випадках за результатами ревізії навіть порушувати питання про кримінальну відповідальність. Керівники контрольних органів наділені винятковими повноваженнями з питань добору кадрів інспекторських служб.

У США, Великобританії, Індії, ФРН, Японії контрольно-ревізійні органи мають розвинуту централізовану систему:і добре організованим апаратом, укомплектованим достатнім штатом висококомпетентних співробітників.

Контрольно-ревізійні органи у зарубіжних країнах тісно взаємодіють із парламентами, регулярно подають їм матеріали за підсумками проведених ревізій, проводять аналіз і подають на розгляд парламентської комісії і палат висновки з бюджетно-фінансових питань, про використання державних асигнувань на різні цілі.

При здійсненні своїх функцій вони прагнуть спиратись на підтримку громадськості, надавати широку гласність результатам своєї діяльності. Так, у Головному контрольно-ревізійному управлінні Конгресу США є відділ зв'язку:і громадськістю і відділ громадської інформації, діє безплатний телефонний канал, по якому кожний громадянин може анонімно повідомити про фінансові або інші зловживання у державних установах. За сигналами громадян щороку виявляють багато фінансових порушень.

У Франції річні доповіді Лічильної палати президенту і парламенту опубліковують в офіційному журналі разом з відповідями заінтересованих міністерств. у Росії вперше державний контроль було введено в 1811 р. Він мав певні недоліки. До 1862 р. відомства контролювали себе самі. Такий самоконтроль істотно не впливав на додержання законів у бюджетно-фінансовій політиці. Реформа 1862 р., по суті, лише набула зовнішніх форм контролю, що склалися на Заході для зовсім іншої політичної і юридичної обстановки.

У Росії було створено особливу вищу установу державного контролю, на чолі якої стояв державний контролер на правах міністра. Незалежність державного контролю ґрунтувалася лише на відомчій відокремленості, яка була значно обмежена з введенням ради міністрів, куди увійшов на правах міністра і державний контролер. Згодом незалежність державного контролю полягала в тому, що місцеві установи державного контролю — губернські контрольні палати — безпосередньо підпорядковувалися державному контролеру, незалежно від загальних губернських установ.

Законом у 1862 р. було "введено ретроспективний контроль (за фактом) господарської діяльності і документальний із правом раптових ревізій каси, місць збереження товарно-матеріальних цінностей тощо. Ідея попереднього державного контролю не була закріплена у законі.

Державний контролер щороку складав звіт, який подавав імператору, його не виносили навіть на розгляд Державної думи. Згодом щорічні звіти з додатками почали опубліковувати. Було встановлено такі строки подання звіту державного контролера: до законодавчих установ — до 1 жовтня, а додатки — не пізніше ніж 1 листопада. III Державна дума розглянула звіт державного контролю за 1908 р. у січні 1912 р. У доповіді комісії було зазначено, що мали місце значні порушення бюджетного законодавства окремими відомствами.

Російський державний контроль був організований за адміністративним принципом і призначався для потреб самої адміністрації, тому його погоджували з бюджетним законодавством. Крім того, російський державний контроль був дуже далеким від суворих принципів доказу правопорушень, тому у звіті не було жодних суджень щодо фактів зловживань, виявлених у результаті контролю. Державний контроль виступав у ролі статиста щодо фактів правопорушень.

Отже, факти, які державний контроль міг виявити протягом року і з приводу яких він провадив розслідування, не могли бути ні надбанням гласності, ні об'єктом обговорення Думи, яка була обмежена розглядом лише бухгалтерського звіту. У 1912 р. Державною думою було зроблено спробу зібрати дані щодо умов виконання бюджетного закону 1908 р. Це дало змогу зібрати багато матеріалу, але використати його Дума не змогла, оскільки не мала доступу до фінансового господарства. Діяльність Державної думи у цьому напрямі певною мірою була позитивною, оскільки це зменшувало непогодженість дій між бюджетними і контрольними органами. Проте без належних законів і відповідної організації контрольних установ ці спроби не змогли дати позитивного результату.

Таким чином, у Росії державний контроль не задовольняв вимог незалежності і гласності. Разом з тим він був зовсім ізольований від Думи. Оскільки законом не передбачалися ні форми, ні склад звіту державного контролю, то від відомств залежав обсяг контрольних прав Думи. Попередній державний контроль, запроваджений у Росії, не був у віданні Думи, оскільки дані цього контролю не відображували у звітності.

За умов радянської дійсності в колишньому СРСР діяла система державного контролю у формі Міністерства державного контролю СРСР, а потім Комітету народного контролю СРСР, які незалежно від конституційного статусу фактично були підпорядковані ЦК КПРС. Свої функції контроль виконував, виходячи із тенденційних політичних настанов командно-адміністративної системи управління народним господарством. Розглянуті форми державних контрольних органів розвивалися разом з управлінськими структурами держави.

Нині в Україні за досвідом демократичних країн світу парламентський фінансово-економічний контроль знайшов конституційне ствердження у формі Рахункової палати Верховної Ради України (стаття 98 Конституції України). Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" визначені правові основи її діяльності, статус, функції, повноваження та порядок здійснення їх.

Отже, вищий орган фінансово-економічного контролю — Рахункова палата Верховної Ради України — створений на демократичних конституційних засадах з урахуванням світового досвіду.


12.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!