Osvita.ua Вища освіта Реформа вищої освіти Кількість кВт електроенергії на одного студента
Кількість кВт електроенергії на одного студента

Як Міносвіти планує розраховувати вартість навчання одного студента у навчальному закладі

Кількість кВт електроенергії на одного студента

Попри скрупульозний розподіл державного замовлення між університетами, фінансування навчання студентів бюджетної форми відбувається непрозоро. Уряд детально розписує, скільки саме фахівців треба підготувати, але при цьому механізм перерахунку місць у гроші у країні відсутній. Хоча за чинної системи фінансування ВНЗ, знати вартість підготовки одного фахівця й не потрібно. Так, бюджет університету формується та затверджується водночас із прийняттям державного бюджету у січні, а про точну кількість місць державного замовлення університети дізнаються лише у травні-червні, коли вже мають затверджений бюджет. Тобто говорити про чітко регламентовану залежність обсягу фінансування від кількості місць державного замовлення не можна.

Проте 20 травня 2013 р. Кабінет міністрів України прийняв Методику розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, котра мала б регламентувати розподіл і планування коштів держзамовлення відповідно до визначеної вартості навчання одного студента.

Методика передбачає розрахунок вартості навчання студентів різних рівнів як у вишах I‑IV рівня акредитації, так і у професійно-технічних навчальних закладах і закладах післядипломної освіти. Важливо, що для такого розрахунку використовують показники мінімальних економічно обґрунтованих витрат. До останніх належать:

  • заробітна плата та нарахування на заробітну плату викладачів та іншого персоналу, що забезпечує підготовку фахівців у навчальному закладі;
  • академічна стипендія;
  • соціальне забезпечення для надання державних пільг і гарантій окремим категоріям студентів;
  • оплата комунальних послуг і енергоносіїв у межах встановлених норм споживання;
  • витрати, безпосередньо пов’язані з навчанням студентів (від канцелярського приладдя та лабораторних реактивів до службових відряджень, проведення ремонтів і оренди приміщень);
  • опосередковані витрати, пов’язані з навчанням студентів (банківські послуги, ліцензійна й акредитаційна експертиза, витрати на охорону тощо);
  • капітальні витрати (основні засоби та інші предмети довгострокового користування);
  • витрати на утримання гуртожитку;
  • соціальні гарантії, передбачені Держбюджетом на плановий рік.

Відповідно, середня вартість підготовки одного студента за державним замовленням розраховується за формулою:

Восв. = (В1  К1 + В2  К2 + … + Вn  Кn) / (К1 + К2 + … + Кn),
де В1, В2 ... Вn ‑ вартість підготовки студента відповідно до галузі знань, освітньо-кваліфікаційного рівня, наукового ступеня, спеціальності, напряму підготовки, виду економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професії та форми навчання, а К1, К2 ... Кn ‑ відповідна кількість студентів (контингент).

Методикою також передбачено розраховувати оціночну середню вартість навчання одного студента на наступні два бюджетні періоди після планового року за допомогою врахування прогнозованого індексу споживчих цін. Вочевидь, це потрібно для приблизної оцінки майбутніх витрат державного бюджету.

Метою прийняття такої методики проголошено вдосконалення планування, аналізу та контролю фінансових витрат на державне замовлення. Проте її ефективність є сумнівною.

По-перше, такий ретельний розрахунок і планування витрат на один рік є складним процесом, хоча б з точки зору адміністрування. Намагання якомога детальніше спланувати господарські та інші поточні витрати створює жорсткі рамки функціонування навчальних закладів і обмежує свободу як працівників, так і студентів щодо організації навчальної та позанавчальної діяльності в межах університету.

До слова, представники фінансових відділів вишів згадують, що подібна методика вже запроваджувалась на теренах України, ще в 1980-х роки. Проте через складність адміністрування від неї відмовились після року впровадження. Подібну долю експерти прогнозують і для цієї спроби.

По-друге, викликає чимало застережень використання терміну «мінімальні економічно обґрунтовані витрати». Економічно обґрунтовані витрати, за визначенням, це такі витрати, що принесуть максимальні вигоди та віддачу в майбутньому. Тобто, «мінімальні» й «економічно обґрунтовані» витрати — поняття часто взаємосуперечливі. Проте видається, що розробники методики мали на увазі просто максимальну ощадливість у цілях економії коштів державного бюджету. Таке ж непорозуміння викликає термін «установлені норми споживання». Це нагадує абсурдність споживацького кошика в Україні з нереалістично низькими встановленими нормами споживання. Тобто держава намагатиметься наперед визначати обсяги використаних кВт енергії (сподіватимемося, що до регулювання кількості необхідних ручок і парт не дійде).

По-третє, методика змішує докупи різні спеціальності в межах одного навчального закладу. Отримуємо викривлену ситуацію, коли відносно висока вартість підготовки природничників нівелюється відносно недорогими гуманітарними та суспільнознавчими напрямками.

Питання розподілу коштів між університетами є складним та потребує детального аналізу, вивчення міжнародного досвіду й обговорень. Прийнятий Кабміном документ показує, що адміністративний апарат не справився з жодним із цих завдань. Навіть поверхове ознайомлення чиновників із міжнародним досвідом показало б, що університети провідних країн світу розраховують вартість навчання одного студента постфактум, а не визначаючи наперед показники витрат. Більше половини фінансування виші провідних країн світу отримують від держави на діяльність, без жорсткої прив’язки до вартості підготовки одного фахівця. У межах власної фінансової автономії університет може визначити, скільки фахівців він реально може підготувати на виділені гроші в межах визначених державою пріоритетів.

Використаний Кабміном витратний метод розрахунку вартості навчання можна було б застосовувати на перехідному етапі до подібної моделі фінансування, проте навіть для цього він потребує серйозних змін.

Насамперед варто відмовитись від урахування у вартість навчання одного студента плати за комунальні послуги, капітальні ремонти, придбання основних засобів та інших довгострокових активів. Адже довгострокові інвестиції, віддача від яких отримуватиметься роками, не можна включати у вартість навчання студентів лише одного року. Облік таких загальних університетських витрат повинен вестись окремо. Видатки ж на комунальні послуги дуже невеликою мірою залежать від кількості студентів. За пропонованою логікою, якщо університет вижене два десятки студентів, він втратить певну суму грошей у тому числі на комунальні послуги. Але це жодним чином не означатиме, що університет витрачатиме менше електроенергії або зменшаться рахунки за опалення чи утримання будинків.

Окрім того, можна переорієнтувати методику на вартість підготовки одного курсу або навчальної програми, а собівартість підготовки одного студента розраховувати постфактум – для можливості порівняння вартості підготовки в різних навчальних закладах на відповідних напрямках підготовки. Тобто одиницею виміру має бути навчальна програма (наприклад, бакалаврат із фізики), а не окремий студент. Адже для університетських витрат важливішою є кількість студентських груп та потоків, ніж окремих студентів.

Переорієнтація фінансування на навчальну програму чи курс дозволить уникнути залежності існування окремих програм від кількості студентів, що дозволить, зокрема, розвивати курси за вибором. Більше того, планування бюджету університету неможливе без урахування його специфіки – розміру, кількості факультетів, підпорядкованих господарських одиниць, додаткових фінансових надходжень тощо. Тому ефективніше було б дозволити фінансово-плановим відділам вишів самим розраховувати вартість навчання за допомогою планових моделей. Окрім того, у випадку відносної фінансової автономії навчальні установи стали би більш гнучкими – оскільки їхні витрати не були б прив’язаними до задекларованих статей витрат, як це відбувається сьогодні.

Поза тим, паралельно з наданням фінансової автономії навчальним закладам (ідеться насамперед про університети) необхідно запровадити вимогу більшої публічності й обов’язкової публікації детальної фінансової звітності, доступної як для державних контрольно-ревізійних органів, так і для широкої громадськості. Тоді потреби в жорсткому регулюванні кожного кВт електроенергії на одного студента відпаде сама по собі.

Ірина Світящук, Центр дослідження суспільства

Освіта.ua
04.09.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Ирина Шульгина
Это все хорошо, но смотрела выступления нескольких ректоров. Говорят, будет натуральная морозилка. Как в таких условиях учиться? Тут думаешь, чтоб почки не отморозить, а не о тонкостях будущей профессии

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!