Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Університетська наука вчиться заробляти гроші
Університетська наука вчиться заробляти гроші

Щорічні конкурси у вищих навчальних закладах дають змогу припустити: котируються вітчизняні виші. Перемоги українських студентів у міжнародних олімпіадах, високі позиції наших учених у світових наукових рейтингах свідчать не тільки про наявні проблеми у вітчизняній вищій школі

Університетська наука вчиться заробляти гроші

Про актуальні питання університетської науки та вищу школу розмірковує ректор Одеського національного університету імені І.Мечникова, професор, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Валентин Сминтина.

— Існує думка, що українська наука перебуває не в кращому стані. Наскільки це справедливо з погляду Одеського університету?

— Це не так у загальнодержавному масштабі, а не тільки з погляду університету. Як підтвердження — наш університет серед 110 дослідницьких університетів світу був запрошений на форум, який проходив у Сеулі.

У всесвітній рейтинговій системі Webomеtrix, яка моніторить 20 тисяч вишів у всьому світі, сім університетів України входять у число перших 15—16% кращих університетів. Тільки в нашому, Одеському, університеті за три останні роки — три Державні премії в галузі науки і техніки, 20 патентів на винаходи... Які ж підстави для того, щоб ставитися до української науки зневажливо?

— Можливо, це пов’язано з тим, що прикладної реалізації її досягнень не видно?

— Справді, технологічна, виробнича база для впровадження розробок учених України у виробництво або мало розвинена, або взагалі відсутня. Оце проблема! Відсутність сполучної ланки між розроблювачем ідеї, експериментальним зразком і ринком — споживачем. У світі вже давно є приклади, коли всі ланки ланцюга — генератор ідеї, лабораторні дослідження, лабораторний зразок, дослідно-конструкторська розробка, експериментальна партія, нарешті, повне промислове виробництво з виходом на ринок перебувають у рамках однієї корпорації — комерційної. У ній є все: і наука, і виробництво, і комерціалізація.

Є інший шлях. Великі університети, такі як, наприклад, Массачусетський технологічний, чи Інститут інженерів-електриків у Сполучених Штатах, пішли від протилежного. У них є потужна база наукового інтелекту і розробників. На її основі вони будують у себе ланцюжок — аж до виходу на ринок. І в них теж з’являється комерціалізація. Отже, дивіться: велика комерційна корпорація виходить з того, що в неї є розгалужена торговельна мережа, і формує наукову частину — для забезпечення власних розробок. А великі наукові та освітні центри виходять з іншої передумови: у них є розробка, вони переконалися, що цей виріб може працювати, і далі розробляють гілку комерційної діяльності для комерціалізації. У нас же проміжна ланка між розробником і ринком здебільшого відсутня. Промислове підприємство не спроможне розробити: у них на це немає коштів і немає інтересу, а освітні і наукові установи не можуть розвинути мережу чи напрям комерціалізації.

— Яким може бути вихід? Можливо, університетам потрібно більше економічних прав і свобод?

— Це не допоможе. Вихід треба шукати в кооперації з великими фірмами-розробниками, які діють у світі. І таке проникнення в Україну вже є. Поки що йде точкове вивчення по різноманітних університетах і інститутах Національної академії наук. Думаю, після таких спостережень виникнуть центри кристалізації, які почнуть інтенсивно розвиватися за рахунок вкладення грошей міжнародних корпорацій.

— Ті міжнародні проекти, які веде університет, теж можна вважати таким «промацуванням»?

— Можливо. Ми зараз ведемо 42 міжнародні науково-освітні проекти. Вони фінансуються з різних джерел — від власних коштів університетів-партнерів (їх в ОНУ 160) до проектів, фінансованих ЮНЕСКО, генеральними директоратами Єврокомісії чи Європарламентом.

З найбільших — проект HERMES, присвячений вивченню еволюції берегових зон Середземного і Чорного морів та її впливу на розвиток цивілізації в цих зонах. У ньому беруть участь більш як 20 країн Європи; в одному з напрямів наш університет є провідним. Або проект Еnviro GRIDS в галузі екологічного моніторингу. І тут ми потрапили в чудову компанію: 36 організацій із 18 держав. Кількість зібраних даних настільки велика, що для їх опрацювання використовується комп’ютер адронного колайдера...

Цього року ми наукою заробимо до 9 млн. грн., і це істотне підживлення. Ми продали п’ять своїх патентів, увійшли в число творців технопарку «Хемополь». Зараз розвивається нова ідея: створення академмістечка, і це буде зовсім новий напрям діяльності університету.

— За останні роки вартість навчання за контрактами виросла в рази. Чи можлива ситуація, коли оплачувати контракт зможуть одиниці?

— Що ж до вартості контракту, то на наш погляд — мій, ректорату, вченої та економічної рад — регулювання цього питання в державі не коректне. Залежно від економічного становища вищий навчальний заклад міг би підвищувати ціну контракту, а міг би й навпаки — знижувати. Але в законодавстві не передбачено кроку в бік зменшення ціни!

У законі записано: ціна може підніматися щорічно на рівень інфляції. І це теж лукавство, тому що ціна на енергоносії та інше регулюється не офіційним показником інфляції, а ринковими процесами. Крім того, впродовж дуже короткого проміжку часу зарплата викладачів підвищувалася кілька разів. І як, якими грошима це потрібно компенсувати?

Вищим навчальним закладам мають бути надані умови для вільного формування цін. Тоді виш за деякими спеціальностями міг би йти на порівняно низькі ціни. Така можливість нині, в епоху демографічного спаду, дала б викладачам змогу не втрачати робочі місця.

— Згідно з опитуваннями, майже 80% нинішніх випускників шкіл збираються вступати до вишів. Як ви ставитеся до того, що так багато людей бажають здобути вищу освіту?

— Я вважаю, що країна, в якій 100% випускників хочуть продовжити свою освіту до рівня вищої, має бути щаслива тим, що інтелектуальний потенціал її молоді настільки високий і настільки високі її устремління. Це перша умова прогресивного майбутнього кожної країни.

— Чи потрібна людині вища освіта, щоб, наприклад, прибирати вулиці?

— Це ж бажання, а далі тривають іспити, випробування... Вони показують, чи спроможний індивідуум продовжувати навчання, чи йому слід зайнятися іншими, прикладними справами.

Знаєте, я колись спостерігав за роботою віртуозного майстра, який робив табуретки. Він табуретку робив на очах, якісь півгодини — і виріб готовий. Я був настільки впевнений, що ця справа геть проста (в руках майстра вона такою видавалася), що я це теж зможу зробити. Але навіть два дні роботи не привели до успіху. Переконаний, потрібно бути професіоналом у своїй справі. Щоб вирішувати диференціальні рівняння і брати потрійні інтеграли чи робити табуретку — скрізь потрібні досвід роботи, знання та навички. Тому майстер, який може зробити велосипед, гарний і елегантний, — це Майстер. Майстер, котрий може запустити ракету, — це теж Майстер. А майстерність треба вміти цінувати.

Одеський національний університет імені І.Мечникова — найстаріший і найбільший виш півдня України. Створений у 1865 році; готує майже 14,5 тис. студентів за 39 спеціальностями. Очолює рейтинг МОН України з наукової роботи за підсумками 2009 року. У складі ОНУ —24 науково-дослідні підрозділи і 14 навчальних.

Дзеркало тижня
01.08.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!