Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Справжні освітні реформи в Україні ще й не починалися
Справжні освітні реформи в Україні ще й не починалися

На відміну від «пореволюційної» Грузії, "пореволюційна" Україна не наважилася на дерадянізацію галузі освіти. Хоча певні відчутні кроки у напрямку справжнього наближення до міжнародних стандартів можна було зробити миттєво

Справжні освітні реформи в Україні ще й не починалися

Щоб адекватно оцінити нинішній стан української  вищої освіти, достатньо замислитися, скільки студентів із країн Європейського Союзу навчається в українських вузах.

Протягом останніх тижнів чи не найзапекліші суперечки точаться навколо постаті нового міністра освіти. Причому в них практично немає місця для розважливої й відповідальної розмови про стан галузі та стратегію її реформування. Крім того, подеколи виникає ілюзія, що до приходу Дмитра Табачника у цій сфері все рухалося у більш-менш правильному напрямку. Чи ще більша ілюзія, ніби пострадянська система української освіти вже зазнала посутніх реформ.

Серед розмаїтої спадщини радянських часів Україна дістала міф про радянську освіту як найкращу в світі. Під час недавньої виборчої кампанії люди з оточення Віктора Януковича говорили про доречність повернення до десятирічки. Можливо, на їхню думку, таке рішення автоматично повернуло би нас до блаженних радянських часів, коли принаймні (пишу це без жодної іронії) рівень профанації наукових ступенів, плагіату чи корумпованості освітньої сфери був далекий від його нинішнього стану, що подеколи викликає справжній розпач. Адже за радянських часів в Україні не було понад 300 університетів (тоді як у Великій Британії їх 96, у Франції 78, а в Іспанії 47) із незліченними філіями, розташованими у підвалах чи подібних приміщеннях.

Зі сталінськими рудиментами

Утім, ані повернення до минулого, ані механічне утримування певного стандарту неможливі. Попри позірну радикальність освітніх змін, основну стратегію українського реформування галузі можна назвати переназиванням. Замість спеціалістів видаємо дипломи бакалавра чи магістра, замість кандидата наук, мабуть, уже незабаром буде доктор філософії. Перевагою такого «реформування» є його, на перший погляд, безболісність, адже тут не йдеться про справжні зміни в навчальному процесі, фінансуванні галузі чи наданні вчених ступенів. А про фактичний вимір таких реформ і принципове збереження несумісності вітчизняної освітньої системи із системами більшості європейських країн свідчить хоча б доля людей із західними науковими ступенями, які таки повертаються на Батьківщину.

Зрозуміло, що ідеальної освітньої системи немає, як і чогось такого, як «західної системи освіти». Освіта у країнах Європи дуже різниться і завжди спирається на власні багатовікові традиції. Тож сподіватися на успішне і миттєве механічне перенесення будь-якого зовнішнього стандарту більше ніж наївно. Утім, попри наявні відмінності та традиції, кожна країна, що мислить стратегічно про своє майбутнє, прагне до міжнародної конкурентоспроможності власної освіти. Саме тому є досить чіткі міжнародні стандарти оцінювання рівня університетів, засади взаємовизнання дипломів, масштабні програми обмінів викладачів і студентів (до яких, до речі, Україна теоретично могла б долучитися і без формального приєднання до ЄС). 

Якщо трактувати ці міжнародні стандарти поважно, а не як риторичний зворот, Україна має поборотися з рудиментами радянської системи освіти. Про яку європеїзацію освіти можна говорити, якщо доцент українського вишу дотепер має близько 900 годин «навчального навантаження» на рік (тоді як його західні колеги утричі менше). Таку кількість годин, що фактично не залишає часу, було встановлено в СРСР 1940-го в умовах воєнного часу! Як можна поєднати з Болонським процесом Вищу атестаційну комісію – винахід товариша Сталіна з 1936 року задля контролю над ідеологічною правильністю дисертаційних досліджень? Що мають спільного з європейськими стандартами усілякі звання «заслужених діячів науки і техніки» чи «відмінників народної освіти», саме за які (не за індекс цитування публікацій чи наукові винаходи) отримуються найбільші щомісячні доплати.

Основа сучасного конкурентоспроможного університету – автономія, що передусім означає можливість для навчального закладу формулювати власну стратегію розвитку, власні навчальні плани тощо. Дріб’язкова бюрократизація (від програм курсів до фінансування) фактично позбавляє українські університети будь-яких шансів конкурувати на міжнародному рівні. В Україні базові гуманітарні дисципліни викладають здебільшого на основі затверджених Міністерством освіти і науки підручників. Не знаю, чи підозрюють більшість викладачів, що майже у всіх європейських країнах такого поняття, як університетський підручник, просто немає. В нашій країні практично не ведеться боротьба з плагіатом (освяченим на найвищому політичному рівні), а вагони метро чи стовпи перед університетами заклеєні оголошеннями про виконання будь-яких робіт (від семестрових до докторських). Хіба можна після цього дивуватися відсутності диплома в колишнього заступника голови СБУ чи наявності наукових ступенів у мало не всього депутатського та міністерського корпусу. Одна з обов’язкових ознак сучасного університету – міжнародний викладацький і студентський склад, участь викладачів у міжнародних наукових проектах. В Україні досі не створено умов для прозорої конкуренції, для заохочення саме тих спеціалістів, які беруть участь у дослідницьких проектах, публікуються за кордоном. Навпаки, саме ці люди часто зазнають репресій із боку керівництва, абсолютно незацікавленого у будь-якій самодіяльності.

Болісні реформи

На жаль, Міністерство освіти за всі роки незалежності так і не зробило кількох дуже простих кроків, які могли би миттєво вплинути на ситуацію. Йдеться про:

  • автоматичне визнання Україною дипломів країн Європейського Союзу, США, Канади, Австралії, Японії;
  • автоматичне визнання публікацій у провідних англо-, німецько-, франко-, польськомовних часописах;
  • розробка системи преференцій і заохочення тих викладачів, співробітників і студентів, які володіють іноземними мовами, публікуються за кордоном, беруть участь у міжнародних наукових проектах;
  • зміна «навчального навантаження» викладачів з одночасним запровадженням справжньої конкуренційності;
  • створення прозорої системи державних дослідницьких програм, кошти з яких розподілялися б на підставі рішення незалежних експертних рад (досвід фонду «Відродження» та інших міжнародних фундацій доводить, що це можливо навіть в Україні).

Хочу сподіватися, що вже настав час, коли можна чесно сказати: справжні реформи не можуть бути безболісними. Пострадянський естеблішмент має нарешті поступитися сучасним науковим кадрам. Уже настав час, щоб Україна включилася у боротьбу за мізки найкращих випускників наших шкіл і вишів, які масово покидають країну просто тому, що не мають тут найменших соціальних гарантій. Як здібний випускник київської аспірантури не-киянин може залишитися в місті, щоб на зароблені в науковій чи освітній установі гроші (а це зазвичай 1500–2000  грн на місяць) платити за оренду помешкання? І що триматиме його в Україні, коли західний університет радо забезпечить йому принаймні кількарічне існування та умови для праці?

Також настав час чесно сказати, що справжні реформи не дадуть миттєвого ефекту. Ліквідація ВАКу (а вона неминуча, хоч які аргументи вигадуватиме на користь «актуальності» цієї установи її керівництво) миттєво не оздоровить глибоко деформованої сфери присудження наукових ступенів. «Докторів» і «проФФесорів» стане на якийсь час навіть іще більше. Але поступово почнеться конкуренція дипломів. І нехай диплом доктора МАУП вільно конкурує з дипломом доктора Українського католицького університету, а диплом з Івано-Франківська з дипломом із Луганська. Завдання держави у такій ситуації – створити зрозумілі й максимально чесні правила гри, до якої слід залучити найширше коло міжнародних експертів. Адже хіба хтось має сумніви, що європейське майбутнє України неможливе без реальної європеїзації її освітньої системи?

Автор: Андрій Портнов, історик, перекладач, есеїст.

Український тиждень
09.04.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Рома
Спасибо пану Вакарчуку за наш высокий уровень образования и проведенные им глубокие реформы.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!