Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Вступ до вузу: завдяки "комісії" або у відповідності до рейтингу
Вступ до вузу: завдяки "комісії" або у відповідності до рейтингу

В Україні 800 університетів, але більшість їхніх випускників не здатні до діяльності на заявленому вищоосвітньому рівні

Вступ до вузу: завдяки "комісії" або у відповідності до рейтингу

За демократичної норми певний університет виростає в одного з лідерів не тому, що держава формує спеціальний "коридор" для дітей сильних, а завдяки відкритому до суспільства механізму гуртуватись у ньому найсильнішим абітурієнтам та викладачам.

Поспішай не поспішаючи.
Народна мудрість.

Нещодавно молодий мер одного з обласних центрів України з палаючими очима розповідав, як важливо втілювати у життя принцип автономії університетів. Але слухаючи його, колишній міністр освіти Станіслав Ніколаєнко, при всьому бажанні порадіти від почутого, з гіркотою зауважив: "Все это теоретически "лошадь", но не везет".

В Україні 800 університетів, але більшість їхніх випускників не здатні до діяльності на заявленому вищоосвітньому рівні: економісти, фінансисти працюють простими касирами, менеджери – звичайними продавцями, інженери – майстрами по ремонту чи монтажниками вікон ПВХ. А їхні батьки колись так раділи, що, попри все, "вступили" своїх чад до університетів.

Корінь наших освітянських проблем у тому, що суспільство не має духу відкрито визнати наступну правду життя: учень/студент, котрий не здатен вчитися без списування, не стане справжнім спеціалістом з вищою освітою.

Друга правда нашої пострадянської вседозволяючої в освіті практики, котра витікає з першої, полягає у тому, що багато володарів псевдодипломів не уявляють, як вони тепер будуть "просто збирати врожай на полі" – це ж нижче їхнього "статусу".

Обидві ці правди суспільство, замість висвітлювати задля змін на краще, намагається приховувати. Наприклад, молодий викладач університету починає цікаво, самовіддано та ефективно працювати зі своїми студентами. Та з цього перспективного для освітньої системи моменту починаються наступні але:

  • значна частина студентів не в змозі бути на рівні програмних вимог, а тому отримують від свого старанного та справедливого викладача двійки на екзамені;
  • замість, того щоб підтримати прояви оздоровлення діяльності закладу та започаткувати реальні кроки до справжнього інноваційного університетського майбутнього, ректорат діє навпаки: викликає "вискочку" і роз'яснює, що вони будуть змушені скоротити його з втратою n-ої кількості студентів. При цьому всі знають, що останніх такими вважати немає жодних підстав. Звертаємо увагу, що скорочувати будуть не тих викладачів-порушників корпоративної етики та вимог до забезпечення об'єктивності в роботі зі студентами, які ставлять фальшиві оцінки, а саме ТОГО, хто осмілиться працювати по-справжньому порядно. (?!)

І це при тому, що більшість викладачів ВНЗ не здатні успішно працювати зі старшокласниками, бо не володіють методами живого зворотнього зв'язку з аудиторією: зміст лекції окремо, а її сприйняття студентами – окремо. Мовляв, до екзамену розберуться.

А ще, приміром, таке: якщо ректор дивом залучить до лекцій своїм студентам лауреата Нобелівської премії, то бухгалтерія не зможе заплатити тому хоча б на рівні нашого кандидата наук – "бамага" про освіту не "ТА". (?!)

Чи візьмімо вимоги професійного середовища реального суспільно-економічного простору і зміст університетської затеоретизованої "підготовки".

А відрахування студентів-бюджетників останнього набору за результатами ЗНО, коли студент, захворівши, не здогадався попередньо подзвонити до деканату, а лише (!!!) потім надав лікарняну довідку? Чому ж так? А з’явилась зачіпка перевести на бюджетне місце контрактника на "особливих умовах"! Як же опісля багаторічної звички встояти перед такою спокусою навести "порядки" по-своєму? (?!)

За такого стану навчальної роботи в університетах проблему мотивації школярів по-справжньому навчатись не вирішити ні сім’ї, ні школі. І ці локальні (університетські) негаразди поступово формують загальносуспільні негаразди через все більшу кількість псевдоВНЗ та псевдодипломованих випускників. Сподіватись на їх вирішення внутрішніми зусиллями самого університетського середовища – це як очікувати суху воду чи гарячий сніг. Тому ментально здорова громада створює надлокальні загальносуспільні важелі – міністерства, парламент тощо.

Як задіюють такі важелі у здоровому суспільстві?

Застосовують принцип "клієнт є головною персоною". Щоб не було, як за радянських часів, коли будівельні комісії самі приймали до експлуатації власні ж об'єкти. Це щодо врахування нашим освітянським керівництвом думки окремих ректорів: нещодавно їм вистачало й двох екзаменів, а відтепер і трьох тестів ЗНО мало – додамо ще й "суперпрофільний" екзамен та важковаговий 200-бальний шкільний бонус.

Здорове суспільство не комплексує відкрито триматись того, що ні міністр, ні ректор, ні директор школи апріорі не можуть бути головною ДІЮЧОЮ персоною: діяти учням/студентам, а від цих поважних керівників очікують ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ як головних ОРГАНІЗУЮЧИХ діяльність суспільства МЕНЕДЖЕРІВ. Підкреслимо – менеджерів діяльності складного освітнього механізму, а не його власників чи, тим більше, – простих продавців освітніх послуг.

Виходячи з цього, у здоровому суспільстві не можуть навіть з'явитися розмови на кшталт відбору університетом "свого" студента, бо ВНЗ – не приватна лавка і не студійний клас видатного майстра. Університет – багатотисячний осередок єдиного суспільного простору громадян. Природний стан, за якого освітня система стоїть не на голові, а на твердих ногах, – це коли "клієнта" та "корпорацію" поєднують природно незалежні від перших та других відкриті для всіх шляхи, на котрих діють однакові для всіх правила та вимоги.

За демократичної норми певний університет виростає в одного з лідерів не тому, що держава формує спеціальний "коридор" для дітей сильних, а завдяки відкритому до суспільства механізму гуртуватись у ньому найсильнішим абітурієнтам та викладачам. В історії України формування таких природно-конкурентних шляхів тільки-но почалося з моменту надання ЗНО однозначно визначального статусу завдяки акценту, а від цього – й ефекту саме від застосування принципу незалежності. Але за всіма науковими законами, жодна з історичних змін не може не супроводжуватись певними незначними поверненнями до минулого. Саме таким моментом і будуть спроби запровадити внутрішній екзамен ВНЗ та карикатурне врахування шкільного балу, який ще у більшій мірі є псевдобалом. Пострадянський педагогічний менталітет поки що, окрім оцінки, не бачить інших шляхів мотивації школярів до навчання. Воно й не дивно: як схиленій весь час під ноги голові побачити мотивацію молодої особистості до суспільного зростання завдяки чесній конкуренції? Спочатку – під час ЗНО, а потім вже – у по-справжньому дорослому професійному житті.

Схоже на те, що доля посилає теперішньому керівництву випробування на кшталт недавнього французького шоу "Покарай суб'єкта струмом щораз, як він робить помилку. Тисни на тумблер, хай навіть тому смерть, бо помилка завжди повинна каратися". Створенням імпульсів "больового шоку" головним учасникам базового рівня освітньої діяльності і буде відновлення вступних екзаменів з ручним управлінням та запровадження вагомого врахування шкільного балу. Як перше, так і друге знову почне перегрівати освітню атмосферу інтерактивністю зовсім не освітньо-виховної природи. Вона ж у свою чергу гаситиме тільки-но пророслі паростки нової, більш суспільно значимої, мотивації до навчання, ніж суб'єктивні оцінки різномастих шкільних вчителів чи приймальних (вдумайтесь у назву з позицій XXI століття) комісій.

Це як держава: спочатку дозволяє "так суспільству потрібну" букмекерську діяльність, а потім підіймає багатотисячну армію "спеціалістів" на боротьбу з договірними матчами.

Немов і не існує положення Конституції України, що кожне управлінське рішення, яке погіршує рівень суспільного життя населення, є протиправним. І стосується це не лише комунальних послуг, а й рівня доступу громадян до освіти, адекватної компетентності кожної особистості у незалежності від стороннього суб'єктивно-ручного впливу. Так, щоб не завдяки "комісії", а у відповідності до рейтингу. Так, щоб громадянам не важливо було знати міністра/ректора/голову комісії/директора, а важливим було знання правил рейтингування та механізм реалізації законних можливостей. І так, щоб шлях до них, окрім доброї навчальної роботи, не пролягав "блатними манівцями".

Звісно, як не одним "днем" ставилося ЗНО в Україні, а йшли до того роками, так і не "по-реактивному" щось у тому змінювати посеред навчального року. Щоб не було те "косо-криво" чи "курям на сміх". Он, у країнах Африки незалежний вступ до ВНЗ практикують ще з 70-х років минулого століття. Тоді ще й комп'ютерів не було, а історично перспективні суспільні тенденції вже були як відомі, так і практиковані.

Невже доля теперішніх керманичів українського суспільства у тому, щоб виконати отой невеликий сегмент освітньо-історичної "синусоїди" назад? Не кожен з учасників французького шоу тиснув на "больовий" тумблер, попри всі накази ведучої. От саме з таких людей і можуть вирости майбутні суспільно-прогресивні постаті. Таких би до керівництва держави / університету / школи / тощо.

На логічне питання щодо здатності публіцистичного формату якось впливати на ситуацію, що розгортається, є сенс звернути увагу на наступне:

  • країна вже добре наситилася критичними матеріалами щодо пострадянського негативного спадку;
  • існує багато матеріалів з конструктивними конкретними моделями, пропозиціями тощо.
  • актуальним саме зараз є суспільний дефіцит такої важливої складової як бажання творити реальні зміни.

Про це добре сказав один японський мудрець: "Робити не складно. Складно бажати". Саме зростання кількості людей, котрі бажають працювати по-новому, до оптимально-критичної величини є зараз найбільш затребуваним чинником. Для цього людство ще не придумало чогось більш ефективного, ніж просвітницько-публіцистична діяльність. Наприклад, пісні Володимира Висоцького успішно працювали на розвал "совєцкої" імперії на всіх рівнях. Вони входили в душі як простих, так і владних представників суспільства. Тому-то відкриймо свою душу до того публічного, котре спрямоване у бік зростання нашого загальносуспільного обсягу розуму-мудрості, замість теперішньої переваги розуму-хитрості. Щоб у плані своєї історичної долі МИ не перехитрили своїх власних же сподівань.

Автор: Володимир Бєлий

Освіта.ua
25.03.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
!!!!!!!!!!
ТАК І Є !!!!!!!!

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!