Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Академічна недоброчесність у лещатах когнітивного дисонансу
Академічна недоброчесність у лещатах когнітивного дисонансу

Академічну недоброчесність не здолати каральними заходами

Академічна недоброчесність у лещатах когнітивного дисонансу

Проблема академічної недоброчесності лише на перший погляд може видатися доволі простою. Може скластися враження, що дану проблему можна вирішити рішучими кроками з реалізації певного переліку превентивно-каральних заходів, зокрема рішучого виявлення та покарання тих, хто або сам вдається до академічної недоброчесності, або своєю діяльністю чи бездіяльністю сприяє процвітанню відповідної негативної практики. Чи дійсно це так, розмірковує незалежний освітній аналітик-консультант Юрій Федорченко.

Спроба вирішення проблеми академічної недоброчесності в рамках реалізації програми превентивно-каральних заходів може не лише не досягти позитивних результатів, а й навіть сприяти посиленню тих негативних тенденцій, що спостерігаються сьогодні в академічному середовищі. Небезпека останнього посилюється в тому разі, якщо виокремлюються окремі форми академічної недоброчесності, протидія яким здійснюється без врахування глибинних причин, що породжують масові прояви відповідної форми академічної недоброчесності. Завжди при цьому варто остерігатися гучних кампаній, які, як правило, керуються виключно міркуваннями поточного моменту.

Сьогодні, мабуть, багатьох не полишає відчуття когнітивного дисонансу як при спробі дати оцінку стану вітчизняного академічного середовища, так і при спробі дати оцінку тим рецептам, що пропонуються для протидії академічній недоброчесності. Одним зі шляхів подолання когнітивного дисонансу є свідоме чи несвідоме спрощення реальної картини, відмова від її повноти. Сьогодні в публічному просторі активно обговорюється тема плагіату в текстах дисертаційних досліджень. Таким обговоренням подекуди не вистачає врахування всього контексту даної проблеми. Остання, як правило, розглядається у відриві від того ланцюга, завершенням якого вона і виступає. Така тенденція може мати своїм наслідком доволі суперечливі рекомендації, що будуть направлені не на подолання причин, а лише на усунення симптомів масштабної та глибинної проблеми.

Плагіат як вершина айсбергу масштабної академічної недоброчесності

Щоб уникнути можливого непорозуміння та закидів, мусимо констатувати, що плагіат є присвоєнням чужого інтелектуального продукту, видаванням чужого за своє, такі дії дійсно потребують і засудження, і відповідного реагування. Разом з тим слід враховувати не лише всю складність цього феномену, а і його відношення до конкретного стану відповідної академічної спільноти.

Плагіат є не лише виявом неспроможності конкретного дослідника самостійно провести наукове дослідження та оформити його результати у тексті, а й вираженням відвертої зухвалості, що часто межує з недоумкуватістю. Разом з тим поширений плагіат є також ознакою неспроможності конкретних академічних спільнот та академічних інституцій повноцінно сприяти проведенню наукових досліджень та запобігати практиці імітації наукових досліджень. Наголошуємо на тому, що поширений плагіат в академічних публікаціях є лише одним з проявів кризового стану академічної спільноти. Небажання конкретних академічних спільнот та академічних інституцій в належний спосіб реагувати на виявлені факти плагіату є саме неготовністю визнати власну неспроможність забезпечити належні умови для проведення наукових досліджень та адекватно оцінити отримані результати науково-дослідної роботи своїх колег. Поширений плагіат разом з іншими негативними феноменами є лише завершенням довгого ланцюга потворних практик, які уможливлюють подібні феномени. Увага має в першу чергу бути прикута до таких негативних практик. Виявлений плагіат має давати привід для дослідження всього ланцюга, а не зводити все до питання покаранням винних та причетних.

Слід визнати, що відвертий плагіат поміж багатьох негативних складових вітчизняного академічного життя, мабуть, найлегше піддається виявленню. Виключна концентрація уваги лише на питанні зухвалого плагіату, і тим більше кампанія боротьби з плагіатом в кращому випадку приведуть до подолання одного з найбільш очевидних симптомів кризи вітчизняного академічного середовища, однак не дозволять подолати глибинні причини такої кризи.

Відкритий плагіат, що легко піддається виявленню, межує з практикою прихованого плагіату, або практикою тотального перефразування чужих текстів з метою створення нового тексту. Як і практика відвертого плагіату, так і практика написання текстів, що містять у собі переважно перефразування інших текстів, є з точки зору повноцінної науково-дослідної роботи феноменами фактичного одного порядку. Як перша, так і друга практика не є результатом чи частиною повноцінної науково-дослідної роботи. Хоча практика перефразування чужих текстів є по суті прихованим плагіатом, вона не піддається легкому виявленню, часто довести щось доволі складно. Кампанія боротьби з плагіатом буде зведена до боротьби з відвертим плагіатом, що відносно легко виявляється з допомогою комп’ютера та відповідних програм. Проте, результатом такої кампанії буде витіснення відвертого плагіату в площину практики перефразування, що вже і сьогодні становить левову частку академічних публікацій у цілих сегментах вітчизняної науки, ставлячи під сумнів саме існування таких наук у вітчизняному академічному просторі.

Про текст як інструмент приховування відсутності науково-дослідної роботи

Текст у науково-дослідній роботі покликаний слугувати інструментом оформлення та донесення до академічної спільноти отриманих наукових результатів; навіть більше, в ідеалі текст має демонструвати не лише отримані наукові результати, а й за можливості та потреби – хід проведення дослідження. Часто окремі частини тексту постають до моменту остаточного завершення відповідного дослідження, такі частини демонструють проміжні результати, слугують для дослідника своєрідним підсумком певного етапу та проясненню перспективи подальшого дослідження. В будь-якому разі текст має кореспондувати ходу дослідження, наслідувати його. Проте, у вітчизняних реаліях ми часто зустрічаємося з парадоксальною ситуацією. В цілих сегментах вітчизняної науки, як виявляється, науково-дослідна робота та оформлення отриманих результатів фактично не розрізняються. В окремих сегментах вітчизняної науки типовою є практика, за якої так звана наукова робота зводиться до буквального написання тексту дисертації (монографії, статті), що відбувається на основі перефразування частин чужих текстів та в кращому випадку доповнення такого перефразування звітом про власні враження від прочитаних публікацій за темою дисертації. Така робота над дисертаціями не має нічого спільного з проведенням повноцінної науково-дослідної роботи. Подібна практика може відбуватися лише за умов відсутності повноцінних академічних спільнот. Особливе занепокоєння викликають дисертаційні дослідження в царині гуманітарних та суспільних наук. Подекуди складається враження, що в цілих сегментах вітчизняної науки відсутнє розуміння того, що таке науково-дослідна робота. До такого висновку можна прийти, ознайомившись з текстами дисертацій (монографій, статей). Такі тексти часто становлять собою звіти про ознайомлення дисертанта з літературою за відповідною темою, що демонструють лише рівень розуміння чи нерозуміння дисертантом відповідних текстів. Фактично ознайомлення з літературою видається за досягнення науково-дослідного характеру. Науково-дослідна робота підміняється процесом самоосвіти дисертанта та звіту про таку самоосвіту. Така ситуація пояснюється не лише відсутністю належної підготовки, що мала б бути забезпечена на рівні магістерських програм, а й елементарної неспроможності дисертантів займатися науково-дослідною роботою. Мова йде про цілий комплекс проблем, які відповідають за ту ситуацію, що у вітчизняному академічному просторі велика маса людей намагається займатися науково-дослідною роботою, не маючи для того ані підготовки, ані відповідних здібностей. Таке враження, що в багатьох українських аспірантурах готові фінансувати будь-кого, хто виявив бажання спробувати себе на науково-дослідній ниві.

Особливе занепокоєння викликає стан дисертаційних досліджень у царині філософських наук. Саме тексти дисертаційних досліджень у царині філософських наук в останній час стають предметом звинувачення в плагіаті та відвертого висміювання за ті теми, які ухвалюються як теми відповідних дисертаційних досліджень. Проте, як аналіз стану філософської освіти, так і аналіз стану проведення дисертаційних досліджень у царині філософії потребує окремої уваги, окремого дослідження та окремої публікації. Таке дослідження має бути рівновіддаленим як від закидів, що обумовлені нерозумінням природи філософського пізнання, так і від цехових упереджень та прагнень уникати часто справедливих нарікань та закидів.

Про хибне розуміння характеру співпраці наукових керівників та дисертантів

Доволі суперечливими та навіть хибними є очікування та покладання на наукових керівників у справі запобігання та виявлення плагіату. Якщо наукового керівника звинувачують у плагіаті в роботі його дисертанта, то вочевидь очікують, що науковий керівник мав запобігти або виявити плагіат. Як видається, в таких очікуваннях роль наукового керівника визначається уявленнями про технічний характер співпраці наукового керівника і дисертанта. Виявлення відвертого плагіату є технічною роботою, яка здійснюється за допомогою комп’ютера та відповідної програми. Робота наукового керівника не має стосунку до подібної технічної роботи, так само він не повинен доводити текст дисертації чи автореферату до відповідних стандартів, що не рідко трапляється. Власне, науковий керівник не є і не повинен бути наглядачем та викривачем. Науковий керівник має стати насамперед партнером для дисертанта, таке партнерство можливе лише за умов спільного інтересу до напрямку досліджень, а рамках якого проводиться дисертаційне дослідження. Відповідальність наукового керівника лежить не в тому, що він своєчасно не викрив плагіат у тексті дисертації, а в тому, що він береться керувати дослідженням, тема якого є далекою від того напрямку досліджень, в якому він сам працює. Часто трапляється, що науковий керівник сам не займається реально науковими дослідженнями. Така практика є доволі поширеною. Ми часто маємо справу з ситуацією, за якої науковий керівник керує дослідженнями, яке він погано розуміє.

Варто визнати, що сам процес призначення наукових керівників та практика керування дисертаційними дослідженнями не витримує жодної критики. Проте, звинувачувати в цьому не завжди можна наукового керівника. Останні часто самі є заручниками відповідних недолугих практик. Подекуди те корисне, що може зробити науковий керівник для дисертаційного дослідження, зводиться до того, що він просто не заважає дисертанту на етапі дослідження.

Власне, мова має йти не про приписування науковому керівнику технічних функцій, а про радикальну зміну організації та інституційної підтримки наукових досліджень, за якої науковий керівник має керувати відповідною науково-дослідною програмою, у рамках якої він і сам досліджує, та до якої може приєднатися дисертант. Лише повноцінна та взаємозацікавлена робота наукового керівника та дисертанта може забезпечити повноцінну співпрацю.

Про пастки спеціалізованих вчених рад та формування атмосфери академічної недоброчесності

Винятково важлива роль у теперішній системі організації академічної науки та оцінювання якості отриманих наукових результатів дисертаційних робіт продовжує зберігатися за спеціалізованими вченими радами. Саме ці інституції покликані ухвалювати остаточні рішення щодо дисертаційних досліджень. Спеціалізовані вчені ради мають забезпечити надійні процедури розгляду дисертаційних досліджень та гарантувати об’єктивний та неупереджений його розгляд. Насправді ж, саме спеціалізовані вчені ради та практики, пов’язані з ними, є одним з визначальних джерел формування атмосфери академічної недоброчесності. Як правило, два десятки членів спецрад ухвалюють відповідні рішення, не маючи на те достатніх підстав. Сьогодні, як правило, підставою для ухвалення членами спецради рішень щодо дисертаційного дослідження є не повноцінна та об’єктивна оцінка ними результатів дисертаційного дослідження, а суб’єктивна оцінка особи дисертанта, його загального інтелектуального рівня. Саме останнє залишається членам спецрад. В кращому випадку лише один-два члени спецради є спроможними більш-менш повноцінно оцінити результати дисертаційного дослідження. Трапляється, що жоден член спецради не може оцінити повноцінно дисертаційне дослідження, з яким він знайомиться в кращому випадку шляхом побіжного огляду автореферату. Така ситуація обумовлена рівнем та характером спеціалізації в сучасній науці, вона ще дозволяє багатьом за кількома спеціалізаціями читати лекції для студентів на доволі посередньому рівні, проте не дозволяє належно оцінювати нові наукові результати чи перспективу отримання їх на відповідному шляху.

Члени спеціалізованих вчених рад, усвідомлюючи власну неспроможність об’єктивно оцінювати результати дисертаційного дослідження, потрапляють, по суті, кожного разу в стан когнітивного дисонансу. Визнання власної неспроможності об’єктивно оцінювати результати дисертаційного дослідження мало б змушувати їх утримуватися від голосування. Проте, таке утримання навіть в разі його можливості фактично завжди було б направлено проти дисертанта; сама ж практика утримання від голосування мала б бути типовою для членів спецрад, що, власне, з очевидністю демонструвало б суперечливий характер діяльності останніх. Способом уникнення когнітивного дисонансу, тобто внутрішнього психічного конфлікту, що виникає внаслідок усвідомлення членами спецради суперечності їхніх морально-етичних настанов та можливостей їх дотримання, є виправдання ними власного можливого суб’єктивного вибору (оцінки) та можливої недоброчесної поведінки міркуваннями про запобігання несправедливості щодо особи дисертанта. Тривале перебування в спецраді робить таку поведінку типовою, а уникання стану когнітивного дисонансу досягається переосмисленням власної спроможності оцінювати будь-що, заниженням вимог до самого себе та відповідно заниженням вимог до дисертаційних досліджень. Однак така ситуація веде не лише до відмови від академічної доброчесності, а й від академічності взагалі.

Може видатися, що невтішна ситуація з членами спецрад може бути компенсована завдяки роботі опонентів, відгукам на автореферат, рецензіям на монографію (дисертаційної роботи). Проте, варто нагадати, що вся система захисту дисертацій в країні та підготовка до захисту просякнута сумнівними практиками, які не лише не спроможні запобігати академічній недоброчесності, а й самі слугують підживленню останньої. Такі практики буквально змушують дисертанта йти на дії, які доволі складно назвати бездоганними чи доброчесними. Часто в основі виступу опонента лежить текст, підготовлений дисертантом на прохання опонента. Часто сам опонент є спроможним лише прочитати те, що йому підготує дисертант. Час від часу трапляються випадки вимагання опонентами та рецензентами монографії від дисертанта винагороди за свою роботу. Пошук опонентів, як правило, є предметом опікування наукового керівника та самого дисертанта. Дуже поширеною є практика підготовки відгуків на автореферат самим дисертантом. Все це перетворює захист на ритуальне дійство, що завершується ритуальним обідом.

Про необхідність зміни погляду на підходи щодо подолання академічної недоброчесності у вітчизняному академічному середовищі

При визначенні підходів щодо подолання академічної недоброчесності, вірніше глибинних причин, що породжують масштабну академічну недоброчесність, потрібно враховувати кілька факторів. Проте, потрібно виходити насамперед з розуміння того стану чи ситуації, в якій перебуває пересічний член академічної спільноти. Говорячи про ту ситуацію, в якій перебувають вітчизняні науковці та викладачі вищої школи, слід зазначити, що вони є не стільки повноцінними суб’єктами в академічній спільноті, скільки заручниками тих практик, що визначають їхню професійну діяльність та комунікацію. Відповідно, сьогоднішні заходи із запобігання та протидії академічній недоброчесності адресуються швидше до заручників системи (вірніше кажучи, псевдосистеми), ніж до повноцінних суб’єктів академічної спільноти. Замість постійного пошуку превентивно-каральних заходів з метою запобігання академічній недоброчесності, варто було б йти шляхом реалізації позитивної програми, яка б дозволила кардинально змінити самовідчуття членів академічної спільноти, стан яких сьогодні можна було б описати як когнітивний дисонанс, що межує зі стокгольмським синдромом. Слід думати насамперед про радикальну зміну умов, в яких сьогодні проходить науково-дослідна робота. Саме це відкриє шлях до подолання масштабного характеру академічної недоброчесності в країні.

Рекомендації

При визначенні підходів щодо подолання академічної недоброчесності потрібно враховувати масштаби поширення відповідної форми недоброчесності в академічному середовищі, стан академічного середовища в цілому та ситуацію в окремих сегментах (ситуація в природничих і гуманітарних науках може докорінно відрізнятися та потребувати окремих додаткових заходів), фактори, що спричиняють формування стійкої атмосфери академічної недоброчесності.

Програми превентивно-каральних заходів потрібно розглядати лише як доповнення до позитивних програм, що будуть відкривати нові можливості та перспективи. Замість беззастережного перекладання вини на наукових керівників за недоліки дисертаційної роботи, потрібно створювати умови для можливості вибору дисертантом відповідного керівника. Цього можна досягати й шляхом дозволу на наукове керівництво особі, котра не перебуває в штаті академічної установи чи закладу. Варто розглянути можливість укладання з такими особами цивільно-правових угод. Науковий керівник має керувати лише тими дослідженнями, проведенню яких він може реально сприяти.

Варто переглянути вимоги до оформлення тексту дисертації. Слід визнати, що надмірні вимоги до мінімального обсягу тексту дисертації є однією з головних причин заниження якості останнього. Текст дисертації має відтворювати результати та хід дослідження; відповідно, обсяг тексту дисертації має визначатися виключно даними завданнями.

Потрібно забезпечити умови, за яких потенційний дисертант ставився б більш прискіпливо до вибору теми свого дослідження. Цьому мають сприяти насамперед відповідні магістерські програми. Слід визнати, що саме слабкі магістерські програми обумовлюють надалі випадковий та хибний вибір теми дисертаційного дослідження, що, власне, і визначає проблемний перебіг всього дослідження та його невтішні результати.

Потрібно дати відповідь на принципове питання щодо можливості збереження надалі такої інституції, як спеціалізовані вчені ради. Вони вже давно вичерпали себе.

Відповідальність за технічне виявлення плагіату в теперішніх умовах слід покладати на спеціалізовані вчені ради. У майбутньому варто створювати в академічних установах відділи із захисту інтелектуальної власності та передавати їх дану функцію.

Замість висновку

Протидія академічній недоброчесності в рамках програм превентивно-каральних заходів не може принести радикальних змін в питанні протидії масштабній академічній недоброчесності. Потрібно боротися не з симптомами кризи академічної спільноти, а з глибинними причинами такої кризи. Членів вітчизняної академічної спільноти потрібно не стільки карати, скільки рятувати від перманентного стану когнітивного дисонансу.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант, оригінал на сайті Освітня політика.

Освіта.ua
22.03.2018

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
tug1955
Все написанное можно свести к известной фразе:"Спасение утопающих - дело рук самих утопающих!" Где научная новиза и вообще , хоть какое-то исследовние?
Олександр
А де призвіща українських плагіаторів, які сидять у МОН? Відповідно, сьогоднішні заходи із запобігання та протидії академічній недоброчесності адресуються швидше до заручників системи (вірніше кажучи, псевдосистеми)...
Tet-a-tet
Погоджуюся з усім, що виклав автор, давно не було такої обгрунтованої статті присв*яченій плагіату в дисертаціях. Головним арбітром мала би бути НАНУ, саме академіки мали би визначити критерії, за якими має оцінюватися дисертація. Залишаюся при думці, що дисертація - це твір про наукове відкриття, усе інше- плагіат або підробка під чиюсь працю. Існуюча система лише плодить звання, корупцію і допомагає отримувати за них додаткову виногороду. Світ так не живе, але ми далі ідемо своїм, тільки нам притаманним шляхом. Чи дослухається хтось до вас, п. Федорченко? Жити чесно матеріально не вигідно.
Наталя
Чудова стаття! Проблема дійсно існує. І не тільки у вишах. Зараз власна розробка - явище, скоріше, виняткове. Скілько всього копіюється...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!