Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Мірошниченко: Навіщо понижується рівень вітчизняної освіти?
Мірошниченко: Навіщо понижується рівень вітчизняної освіти?

В усіх дослідженнях останніх часів, які стосуються освітніх питань, простежується однозначна тенденція - вчені, дослідники та експерти одноголосно стверджують: чим краще поставлена освіта, у тому числі вища, в суспільстві, тим вищий рівень і якість життя людей

Мірошниченко: Навіщо понижується рівень вітчизняної освіти?

За даними Організації Об'єднаних Націй, у країнах Африки середній показник вищої освіти складає 5%, в той час як у розвинених країнах - 50-60%, в Південній Кореї - до 70%, Японії - близько 90%. Висновок ООН щодо країн Африки однозначний: якщо суттєво не підвищити рівень отримання вищої освіти громадянами цих країн, годі чекати найближчим часом поліпшення життя людей у суспільстві.

В 1991 році в Україні, яка щойно вийшла зі складу СРСР, нараховувалося трохи більше одного мільйона студентів. На сьогодні ми маємо студентський контингент близько 2,8 млн. осіб.

За даними органів статистики, динаміка кількості студентів за навчальними роками в Україні виглядає таким чином: 1995/1996 н.р. - 1540498 осіб, 2000/2001 - 1930945, 2002/2003 - 2269767, 2003/2004 - 2436748, 2004/2005 - 2575192, 2005/2006 - 2709161, 2006/2007 - 2786582, 2007/2008 - 2813798, 2008/2009 - 2763873.

Це дає підставу декому стверджувати про "перевиробництво" фахівців із вищою освітою і необхідність кардинально змінити тенденцію у бік суттєвого зменшення кількості студентів. На наше переконання, навпаки, потрібно подякувати всім відповідальним людям за те, що в умовах серйозних економічних негараздів, спричинених об'єктивними процесами і суб'єктивною неспроможністю української влади навести належний лад в економічному і соціальному житті України, вони спромоглися надати дітям і молодим громадянам України можливість отримувати професійну освіту, у тому числі вищу, що створить перспективу у їх подальшому життєвому зростанні.

Це надає безумовні перспективи й Україні як освіченій державі. Десятки тисяч студентів вільно оволоділи багатьма мовами світу, що дало їм можливість продовжити навчання у провідних університетах країн Європи та Америки, освоїти новітні досягнення освіти і науки, збагатити надбання України передовими методиками практичної діяльності в економічній, соціальній та інших сферах.

Колишній заступник міністра освіти і науки з питань вищої освіти М.Ф. Степко стверджував, що до вищих навчальних закладів треба приймати не більше 25-30% випускників шкіл (такий приблизно відсоток був за кращих часів у СРСР). Однак, слід зазначити, що за радянських часів з його командно-адміністративною системою й ідеологізованою внутрішньою і зовнішньою політикою штучно стримувалася підготовка фахівців з багатьох спеціальностей, які потрібні країні в умовах демократичного політичного режиму і ліберальної економіки. Це, передусім, правознавство, економіка, політологія, журналістика, менеджмент, маркетинг, зовнішньоекономічна діяльність, соціологія, психологія і багато-багато інших.

Тому й не дивно, що в країнах, які виникли на пострадянському просторі, буквально стався "студентський вибух".

Тим більше що пострадянські часи ознаменувалися ще й зміною виробничих пріоритетів (машинобудівний і приладобудівний комплекси України фактично розвалено, легка промисловість "важко хворіє", тисячі заводів і фабрик або фактично знищенні, або ледь животіють) і перебудовою всього народногосподарського механізму, яка викликала необхідність підготовки десятків тисяч фахівців нових спеціальностей.

Аналізуючи вище викладене, виникає запитання - як можна розцінювати дії нинішнього керівництва Міністерства освіти і науки, яке поставило за мету зменшення кількості вищих навчальних закладів, кількості студентів і ліцензованих обсягів підготовки фахівців? Можливо, бажанням знизити інтелектуальний рівень нації? Зробити українців третьосортною державою на теренах Європи, представники якої здатні тільки підмітати вулиці і прибирати приміщення, а в кращому разі - працювати на будівництві або ремонтувати дороги?

За неофіційними підрахунками, сьогодні в країнах Європи працюють не менше 2,5 млн. українців і близько 1,5 млн. - у Російській Федерації, щоправда, на більш кваліфікованих посадах, ніж у країнах ЄС.

Як у цьому контексті можна розуміти слова міністра освіти і науки І.О. Вакарчука, який з гордістю заявляє, що за останні півтора роки закрито декілька десятків ВНЗ, у той час як не створеного жодного нового, а за останніх 14 років із 1037 ВНЗ в Україні залишилося 881.

А як можна коментувати введення тотального тестування випускників шкіл, у тому числі минулих років, без належної підготовки, "кавалерійським наскоком", у результаті чого "відсіюються" десятки тисяч потенційних абітурієнтів і студентів? Вони що, всі разом підуть працевлаштовуватися на низькооплачувані робочі місця? Чи поповнюють армію соціально невдоволених?

В унісон з міністром говорить і його новий заступник з питань вищої освіти Т.Ф. Фініков, який пророкує, що в найближчі 4-5 років кількість ВНЗ в Україні зменшиться на 30%. А на їх місце можуть прийти філії університетів Західної Європи, як це вже сталося в країнах Центральної і Східної Європи, які донедавна входили до складу так званої Ради Економічної Взаємодопомоги з центром у Москві. Ми цього прагнемо? Хоча той же міністр І.О. Вакарчук стверджує, що в Україні є хороші школи з окремих напрямів підготовки і не можна сказати, що ми такі далекі від середньоєвропейського рівня освіти.

В Міністерстві освіти і науки обговорюється питання про введення 2-річної магістратури при денній формі навчання, хоча у проекті змін до Закону України "Про вищу освіту", підготовленого цим же міністерством, йдеться про однорічну магістратуру при денній підготовці та півторарічну при заочному навчанні. Зрозуміло, що запровадження дворічної магістратури потягне за собою зменшення доступу до повної вищої освіти, оскільки, крім того, планується, що в магістратурі повинно навчатися не більше 20% випускників бакалаврату, і збільшення вартості навчання, що явно не по кишені пересічному, але талановитому і здібному українцеві.

До цього треба ще й додати постійне зменшення державного замовлення, хоча міністр І.О. Вакарчук стверджує, що очолюване ним міністерство тут ні до чого, а винне у цьому нібито Міністерство економіки.

Незрозумілим залишається також, чому розподіл місць за держзамовленням відбувається не у відкритому режимі і не за конкурсом, а кулуарно, і чому від цього процесу усуваються ВНЗ недержавної форми власності.

Прикро, що в умовах глобалізації Україні відводиться роль країни, яка буде продукувати обслуговуючий персонал для більш розвинених країн. З усього видно, що наша влада готується зробити Україну провінцією Європи. Хотілося б знати, навіщо це потрібно і кому це вигідно, якщо наші очільники дійсно є патріотами України, опікуються її державними інтересами та інтересами її громадян.

Таким чином, ми констатуємо, що чинна державна політика в галузі вищої освіти явно суперечить як позиції Організації Об'єднаних Націй, так і провідній світовій практиці, порушує права громадян України на вищу освіту, закріплені Конституцією і нормами міжнародного права.

Чи не час нашій владі схаменутися і почати вирішувати реальні, а не уявні або надумані проблеми?

Українська громада чекає чіткої відповіді і компетентних дій.

Юрій Мірошниченко, народний депутат України, голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів України, кандидат політичних наук.

Освіта.ua
19.10.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!