Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Міністерство зробить моніторинг викладання історії України
Міністерство зробить моніторинг викладання історії України

Інтерв'ю міністра освіти і науки України Івана Вакарчука

Міністерство зробить моніторинг викладання історії України

Іван Вакарчук однозначно ввійде в українську історію. Як багаторічний ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, де вперше в Україні абітурієнти вступали за результатами тестування знань; як міністр освіти та науки, відставки якого вимагали від дня призначення, а йому натомість вдалось провести у сфері освіти та науки революційні реформи, зокрема «переписати» історію України.

Про те, чому не вдалося запровадити у вузах історію української культури замість історії України, однак вдалося повернути студентам право обирати предмети; про нові правила складання ЗНО, зокрема для нацменшин; про перший крок до визнання української освіти закордоном, а також про свою місію в інтерв'ю ZAXID.NET розповів міністр освіти та науки України Іван Вакарчук.

Ваше міністерство чи не єдине системно впроваджує реформу за реформою. Зокрема, вам вдалося «переписати» історію у шкільних підручниках, що викликало бурхливе обговорення у громадськості. Тому все ж таки цікаво, хто впроваджуватиме ці зміни і чи не буде у підручниках прославляння одних, якщо йдеться про ОУН-УПА, та знеславлення інших воїнів?

Мені дивно, чому це запитання почало всіх тільки тепер цікавити. На початку грудня минулого року ми зібрали всеукраїнську нараду істориків - не начальників, не людей, які не мають безпосереднього стосунку до викладання - це були вчителі історії, викладачі історії вищих навчальних закладів. Нарада була черговою. Таку ж нараду ми проводили з фізики і математики. Такі ж наради ми провели з естетики, музичної освіти, іноземних мов, географії, біології... Ми справді багато їх провели для того, щоб переглянути всю структуру освіти з того чи того напряму і порівняти програму школи з програмою вищого навчального закладу. Історія - не виняток. Чому всі цікавляться історією, а не цікавляться фізикою? Чому?

У нас всі звикли цікавитися історією та політикою...

Так от, ми публічно оголосили про проведення наради. Був повний зал, близько 300 людей, може й більше - це були представники з усіх областей, усіх міст, інституцій. Ми провели п'яти- чи шестигодинне обговорення питання про вивчення історії й у школі, і у вищих начальних закладах. Там же ж самі учасники створили робочу групу. Я не знаю, чи було колись у міністерстві, що так багато істориків разом зібралося.

Тобто не можна припускати, що ці нові підручники з історії спричинять ще одну атаку на Міністерство освіти і науки з приводу, приміром українізації?..

Не знаю, можна з будь-чого зробити... Я показую процес. Обговорювали відкрито, прозоро, доступно і зрозуміло для всіх. Зібрали робочу групу, за їхніми пропозиціями, їхніми бажаннями. Хто із залу хотів - той і записувався, а це близько 30 осіб.

Нові підручники вже будуть у школах з цієї осені?

Дозвольте я розкажу механізм. Робоча група зібрала пропозиції, всі, що були на засіданні. Крім того, ми дали ще два тижні для додаткових пропозицій. Робоча група, очолив її заступник міністра Павло Полянський, упродовж трьох місяців опрацювала всі пропозиції, обговорила і, врешті-решт, вийшла на документ, який після узгодження подала на колегію. Там програму, зрозуміло, після обговорення, затвердили, і я як міністр ввів її в дію наказом. От і все.

Щоб не було непорозумінь... Це було відкрито, міг будь-хто йти на засідання робочої групи. Вже навіть у підручники дев'ятого класу ввели невеликі зміни. Фактично ж зміни починаються із XX ст. Підручники для 10-го класу, які зараз укладатимуть, йтимуть за новою програмою.

Я не можу коментувати програму, баланс між чимось. Я можу тільки сказати: та величезна кількість - десь чверть мільйона - документів, які відкрито останнім часом, ті питання, які всіх тривожать, зокрема й ви запитували, питання Голодомору, визвольного руху - вони мусять увійти в історію нашої держави. Ми ж про них не знали, вони були закриті. Щодо балансу - для мене як для міністра важливо, що відбулося обговорення, що процедура була витримана абсолютно, і щоб вчені і вчителі, які працювали разом, витворили спільну програму, ця програма вже діє, і саме згідно з нею писатимуть підручники.

Чи буде Міністерство повертатися до пропозиції вивчати не історію України, а історію української культури?

Колегія МОН вже затвердила принципи підготовки українських студентів, які стосуються світоглядних дисциплін гуманітарної складової. Обов'язковими є українська мова (професійне спрямування), іноземна мова, історія України, історія української культури, філософія. Все решта у гуманітарній частині - на вибір. Тобто професійна підготовка становить 85-90%, а гуманітарна - 10% для технічних і 15% для гуманітарних спеціальностей. З тих 10% дві третини є обов'язковими, одна третина -п'ять-шість предметів - на вибір студентів.

А чому, на вашу думку, все ж таки не вдалося запровадити таких змін, щоб вивчати не історію, а історію української культури?

Була така пропозиція для обговорення. Та замість того, щоб обговорювати, почали чергову атаку на Міністерство. Не було ніякого обговорення, на жаль. Навіть журнал «Український тиждень» написав якусь статтю, я би сказав, яка не личить цьому журналові, так я думаю.

Тобто чому цю ініціативу не зрозуміли, про що йшлося?

Зрозуміли, і зрозуміли дуже добре. І у тих статтях є кілька речень, де все зрозуміло. Але сьогодні я вже не хочу цього коментувати, вже рішення прийнято.

Так є на сьогодні, але до цього можна повернутися, тим паче, що з роботи Міністерства зрозуміло, що у вас глобальні плани на 5-10 років наперед?

Мені дуже дивно, що я, фізик, розумію, знаю, для чого це. А хто підписував ті документи, не розуміють... На жаль, там є люди, які не мали би морального права таке говорити. Люди, які тоді, коли арештовували українських дисидентів, працювали у ЦК КПУ. Наприклад, у січні тяжкого 1972 року арештовували молодих людей лише за те, що вони пропагували українську культуру, давали їм десятки років тюрми, дехто повмирав... А людина, яка працювала там, в ЦК і ідеологічно обґрунтовувала ці арешти, тепер вчить Міністерство, що робити. Це просто аморально... Таким людям треба мовчати і спокутувати свої гріхи, а не баламутити воду в академічному середовищі.

А з приводу студентів. Якщо б запровадити історію української культури, чи було б їм цікавіше, доступніше, на Вашу думку?

Ось ми говорили про програму з історії. Міністерство зробить моніторинг, як викладають історію України у вищій школі, скажімо, у Галичині, у Києві, у Донецьку - і ви побачите, що це абсолютно різні історії. Ми маємо торкатися чутливих питань, про які ви говорили: одних роблять героями, інших - навпаки. Якщо глибше вдивитись у наше минуле, це не тільки політична історія, яку розуміють однобоко. З іншого боку, якщо ми говоримо про визвольну боротьбу Української повстанської армії, в яку було втягнуто десь понад півмільйона людей, - це не можна назвати бандою, як нам нав'язувала сталінська пропаганда. Не можна народ, який справді воював за свою державність (була справжня визвольна боротьба) обзивати бандою, - це просто абсурд... Так не розмовляють, так не ведуть діалогу. Мені видається, що такі питання потрібно ставити, і вища школа мала би бути і є для глибоких наукових досліджень. Під час читання лекцій студентам (маю таку можливість, правда, інші читаю лекції) мусить бути діалог, розмова про суть проблеми, а не просто декларація. Тому не торкатись тих тем, адміністративно заборонити їх - це не наука. Наука не має заборон.

Тому Міністерство запровадило можливість для студентів обирати додаткові предмети?

Деякі викладачі бояться: коли студент обиратиме предмет, вони не будуть затребувані, до них ніхто не запишеться. Була дискусія в академічних колах, що тоді з ними робити.

А чому ми говоримо про того, хто читає 30 років один курс, який вивчив з однієї книжки, і все? Чому не говоримо про молоду людину, яка хоче слухати те, що хоче? Чому про викладача ми маємо дбати, про його соціальний захист, а студент не має тих прав? Якщо викладач є вченим у прямому розумінні, він навпаки читатиме такі курси, на які до нього підуть. Він має пропагувати свою програму, її зміст, вести діалог перед тим, як студент обиратиме. Студент теж має обирати не сліпо, йому мають показувати важливість свого курсу і переконувати.

Що буде з викладачами?

Нічого поганого не буде, тому що зміни з 1 вересня запроваджено лише для першокурсників. 1 вересня студент нічого не обере, він обиратиме на наступний семестр один предмет. І можливо, що це йому не вдасться, тому що на першому курсі є обов'язкові гуманітарні предмети. Тому студент дійде до вибору аж на другому курсі. Отже, ми маємо півтора року, щоб це запрацювало. Це поступовий процес. І викладачі, які відчувають можливість і бажання викладати на вибір, підготуються. Особливо молоді викладачі. Кожен викладач читає не один вибірковий курс, він читає немало інших дисциплін, які йому забезпечать «існування». Тобто, нагнітання ситуації - від відсутності логічного розуміння, що відбувається.

Ми вперше почнемо реалізовувати проект, який сторіччями існує у світі. Студенти колись мали це право, до того, як прийшла радянська стандартизація... Що там було? Історія КПРС, діамат, істмат, науковий комунізм, політекономія капіталізму, соціалізму, науковий атеїзм - ось «гуманітарний» набір студента в Совєтському союзі. А ми хочемо повернутися до нормального життя в академічному середовищі, коли людина приходить у вищий навчальний заклад здобувати фах і «для душі». Коли студент має нахил до вивчення, скажімо антропології чи історії театру, чи риторики і має можливість взяти курс, який може забезпечити університет. Можливо, молоді викладачі почнуть нові напрями. Це стимулює.

Тобто це така своєрідна революція. За таким я спостерігала на концерті Михаїла Казініка. Слабозорі діти за 10 хвилин відрізняли композиції Баха, Бетховена та Моцарта. Тобто спочатку він виконав їхні твори, пояснив чим вони відрізняються, а вже потім назвав їм прізвища композиторів. Казінік стверджує, що спершу учневі треба розповісти неймовірні факти, щоб зацікавити, а тоді вже біографію...

Справді, потрібен інший підхід, модерний. Ця так звана «вільна траєкторія студента» на останній колегії МОН була дуже непростою розмовою, дуже непростою стосовно вибору предметів, але мені видається, що ми один одного переконали - центральним питанням є право студента на вибір. Всі решта питань підпорядковані цьому.

У нас також передбачена перекваліфікація викладачів. Знаєте, минулого року було вже так - усі були налякані цим зовнішнім незалежним оцінюванням, ну катастрофа, кінець світу. У результаті що? Восени понад 72%, фактично кожен третій з чотирьох сказав, що це добре. Цей метафізичний страх, який має невеличка частина викладачів, він чомусь поширюється на всіх - що ж буде, що ж то буде? Буде все гаразд. Тільки треба, щоб ми всі разом цей процес акуратно вводили в наше життя, щоб запроваджували справді без зайвого галасу. І на засіданні звучала пропозиція: зробімо це за кілька років. Так ми вже двадцять років пересуваємо! Підписавши Болонську декларацію, ми мусимо щось робити.

ЗНО вже не сприймають з галасом...

На колегії також прийнято радикальні зміни щодо ЗНО на наступний рік. Тестування тепер буде відокремлене від школи. Дитина закінчить школу, отримає атестат, після того, якщо вона хоче, - йтиме до вищої школи. У червні видаватимуть атестати і опісля почнеться тестування. Воно не буде обов'язковим, бо вища освіта не є обов'язкова. Хочеш вищої освіти - проходь тестування. Йде мова про 1-4 рівень акредитації. Для навчання на базі 9-го класу поки що тестування не передбачено.

А щодо учнів з мовами національних меншин? Чи є якісь зміни?

Вони завершуватимуть школу, як і завершували. Для того, щоб іти далі у вищий навчальний заклад, вони пройдуть тестування, завдання якого вже наступного року не перекладатимуть мовами національних меншин; буде українською мовою. Для того, щоб їм полегшити проходження тестування, ми вже давали два роки перехідного періоду, тепер будуть словнички з термінами, які траплятимуться у тесті. І якщо вони склали українську мову і літературу, у школі вивчали українську мову, то, зрозуміло, що проблем не буде, тим більше, що спеціальні терміни буде перекладено. Таке рішення прийнято на колегії міністерства.

Які ще реформи планує втілити МОН?

Нарешті ми хочемо запровадити справжні магістерські програми, бо зараз магістрами «обзивають». Не всі навчальні заклади, звісно. Я би міг навіть приклади наводити, але свідомо не буду. Це не магістри. Тому наступний, дуже складний, але обов'язковий крок - реформа магістерських програм - вона повинна відповідати міжнародним стандартам.

Ще одне - ліцензування і акредитація вищих навчальних закладів. Ми хочемо максимально спростити процедуру, щоб не було сотні паперів, але значно посилити якісні вимоги.

Чи реформа магістерських програм може наблизити нас до того, що з часом нашу освіту визнаватимуть за кордоном?

Так, перед нами саме стоїть така мета. Тому цей рік Міністерство освіти і науки працюватиме разом з Міністерством праці і соціальної політики, щоб створити Національну рамку кваліфікацій, яка дасть можливість створити додаток до українського диплома міжнародного зразка. Думаю, що наступного року студенти вже отримуватимуть такий додаток. І вже наступний крок - реальне входження у європейський освітній простір.

У вас дивна здатність попри гучні заяви про ваше звільнення продовжувати спокійно працювати і втілювати у життя реформи. Складається враження, що у Міністерство ви прийшли із пакетом змін та реформ...

Я б інакше не прийшов. Для мене, я не раз вже це казав, це була абсолютно несподівана пропозиція. Але я дав згоду, тому що маю волю до змін в освіті та знання того, як їх досягти.

Наприклад, усвідомлюючи важливість рівного доступу до вищої освіти, у перший рік на посаді ректора я запровадив тести у Львівському університеті. У Міністерство я прийшов на Миколая і одразу, 27 грудня 2007 року, підписав наказ про всеохопне тестування. Це підтверджує ваші слова - так, я знав, що робити.

Коли мене запросили, я не ставив жодних умов, і до цього часу своїм коштом винаймаю житло у Києві. Мені не треба ніяких переваг, я просто роблю те, що повинен. Якщо реформи робити не радикальні - їх можна і не робити. Тому що покращення поганого робить стан справ ще гіршим. Треба робити радикальні реформи. Зрозуміло, робити обережно, щоб «тектонічні зсуви» не натворили зла. Тим складно в Україні робити реформи, що ми маємо суспільство, яке по-різному сприймає дії, які мало би сприймати однаково. Але частина цього сприйняття лежить у різних площинах.

Україні бракує робітників, чиновники заявляють, що навіть для підготовки до Євро-2012 доведеться залучати іноземців. А чи не виникне у нас така ж проблема, як у Німеччини - спочатку іноземців запрошували на роботу, тепер нарікають на них...

Це драма для всієї нації. Одна з причин - всі раптом свідомо чи підсвідомо захотіли отримати, саме отримати, а не здобути, вищу освіту. Це як мода. І тепер ми опинились у ситуації, коли професії, які мають ключове значення для організації життя у державі, раптом зникли, бо всі пішли в те, що «обізвали» університетами. Один Бог знає, як вони там проходили, як вони отримали відповідні дипломи. Тому до тих «двох освіт» має бути відповідне ставлення. Подивімося довкола себе, на ці дива архітектурні у Львові чи в Києві - це ж творять саме випускники профтехучилищ. Зрозуміло, що є архітектор, який має вищу освіту, але творять це прості люди із золотими руками! Має бути пропаганда не тільки вступу до університету, а й робітничих професій.

Хто б мав робити таку соціальну рекламу?

Ми, зокрема, мали б робити, Міністерство. І ми робимо. І якщо запрошувати на навчання до профтехучилищ, то не вульгарно, знаєте: ви ні на що не придатні, тому вже мусите в училище йти. Це неприпустимо. Є різні фахи, вони не є гірші, просто інші. Те, що хтось один зробить якесь чудо матеріальне, а хтось книжку напише - не можна порівнювати. Подивімось, приміром, на піраміди - скільки їм вже тисяч років, а до цього часу це є, у прямому розумінні, загадка. Я не знаю, чи люди з вищою освітою таке щось спроможні створити в тих умовах, які тоді були. Тобто потрібна пропаганда і потрібна реформа.

Яка реформа?

Нині всі училища підпорядковані Міністерству освіти і науки, а це неправильно. Потрібна децентралізація, адже в області знають, скільки яких їм потрібно робітників. Ми запланували частину училищ залишити на балансі держави, а більшу частину передати в підпорядкування місцевої влади. Мені прикро, що є хтось, хто проти. Вони припускають, що, якщо кошти підуть у місцеві бюджети, то їх одразу ж розкрадуть. Це ж вони одразу звинувачують голів ОДА, одразу кажуть, що вони злочинці. Так не є, по-перше, а по-друге, у постанові Уряду буде чітко написано всі обмеження, і будівлі не можна і не будуть вилучати, приватизовувати чи перепродувати.

Як МОН задіяне у підготовці до Євро-2012?

Є три позиції. Гуртожитки у містах, де проходитиме Євро-2012, які би мали мінімальні умови, згідно з вимогами УЄФА. Підготовка фахівців, навіть волонтерів, йдеться про перекладачів, працівників сфери обслуговування. І третє - захист інтелектуальної власності.

А криза не стоїть на заваді цим планам, взагалі як позначилась криза на Міністерстві?

Звичайно, ми відчули кризу, насамперед зменшилося державне замовлення на 10%, навчальні заклади мають менше можливостей у фінансовому плані. Але до сьогодні зарплата, стипендії - все стовідсотково фінансується. Кризу треба не просто перечекати, але й активно пережити, мобілізуватися, щоб достойно вийти з неї, зберегти все, що було до цього. Нам ще розвиватись, а криза не вічна.

Розкажіть ще, будь ласка, про реформи у школах. Що робити із сільською освітою? Є така статистика, що близько 80% директорів шкіл не володіють комп'ютерами. Трагічна ситуація з іноземною мовою.

Сільську школу загнано у такий стан. Його почав реформувати Президент кілька років тому, можливо, ще коли був прем'єр-міністром. Він поставив умову комп'ютеризації шкіл, зокрема сільських. Друга програма, яка для школи є принципово важливою, це «Шкільний автобус». І ці програми реалізуються.

Що таке «Шкільний автобус»? Це можливість дитині здобути кращу освіту у освітньому центрі, а не в селі, де є 5-7 учнів на всі різні класи. Часто діти в одному класі вчать все й одразу - і за третій клас, і за сьомий, і за перший. Це не є якісна освіта, тому ми створюємо освітні округи, куди запрошують вчителів і приїжджають діти. В цьому ми бачимо розвиток. Зрозуміло, що є консерватизм, село боїться втратити школу, але діти мають право на якісну освіту. Їх ліпше відіслати за 7-10 км в школу, укомплектовану, з якісним викладанням, зокрема й іноземної мови. Зрозуміло, що складно, у відповідну годину мусиш йти на зупинку, але це міжнародний стандарт. Мені видається, «Шкільний автобус» веде до якісної освіти, адже програма збирає разом учнів і викладачів.

А чи справді таке низьке знання комп'ютера серед вчителів, викладачів?

Для молодих - ні. "Молодий" в сенсі можливостей. Якщо є викладачі, які не володіють комп'ютером, то частина з них, можливо, вже ніколи не буде володіти. Але я думаю, що це питання часу, в деяких школах цього вже нема. Мине кілька років - і ми про це не говоритимемо, ми говоритимемо про інші виклики, інші проблеми.

Можливо, про те, як забрати дитину від комп'ютера?

Без сумніву, важливо дитину до звичайної книжки більше чи менше привчати, а не тільки до комп'ютера. Тут ми вже входимо у тему виховання. До речі, на колегії також було прийнято концепцію національного виховання молоді.

З приводу читання. Можливо, програму викладання української та зарубіжної літератури теж буде переглянуто? Під час розмови із Святославом Вакарчуком, який реалізовує проект «Людину творить книга», я дізналась, що деякі шкільні твори він читав уже у дорослому віці. Йшлося про «Мадам Боварі» Флобера, «Борислав сміється» Франка. Тобто ці книги занадто складні для читання у шкільному віці...

Зрозуміло, є речі складні для дітей. І дитина губиться у тому. Буває, вже в студентські роки повертаєшся до деяких творів. Ми мали розмову з президентом Академії педагогічних наук Василем Кременем, створили робочу групу, яка перегляне програми - зокрема буде відповідь і на це ваше запитання. Тому що робити вигляд, ніби діти все розуміють - це просто аморально, дітям треба давати доступні речі і нарощувати знання. А імператив - неправильно і не педагогічно.

А твори яких сучасних українських письменників ви читаєте?

Всіх, навіть тих, що й «не хочу» їх читати.

Хто серед улюблених?

Це дуже великий список, я їх не назву, не замкну кола.

Коли ви встигаєте читати?

Здебільшого ввечері. Зранку пишу формули, а ввечері читаю художню літературу. Документів вдома ніколи не переглядаю, навіть їх ніколи не беру зі собою. А художню літературу бодай півгодини, але читаю.

А щодо вчителів, у США вже доходять до того, що починають відмовлятися від вчителів. Є Інтернет...

Вчителі завжди були і будуть потрібні.  В якій формі - то інше запитання, але завжди. Чому? Ось народилася дитина, і у рік вона мусить мати вчителя - маму, батька.  У 5 років так само треба водити за руку, пізніше теж. Школа також ще водить за руку, вже вища школа - по-іншому. Вчитель завжди мав би бути, адже науку творять щодня, цього не зупиниш. Мобільний телефон, диктофон чи ноутбук... Коли Максвелл писав свої рівняння у 1860-х роках, то тоді ніхто не знав про це, всі думали про громадянську війну у США, всі газети про це писали, а він скромно сидів і писав відповідні формули. І громадянську війну тепер рідко згадують, хіба в історії, а техніку, створену і на його рівняннях - щодня.  Тому я думаю, що вчитель мав би бути у кожного з нас.

Тобто не Інтернет для людини, а людина для Інтернету...

Це питання дуже глибоке. На рівні питань про клонування, віру, релігію, науку. Це складні питання, і людина не мала би заплутатися серед них, адже можливі незворотні і непередбачувані наслідки. Тому треба їх обговорювати і долати ці виклики.

Мені видається, що потрібне дуже ґрунтовне обговорення для постановки самої задачі під назвою «Людина і Інтернет». Бо це і філософська проблема, і психологічна, і соціальна, і економічна. Вона би мала в різних вимірах і площинах обговорюватись, тому що людина опинилась у ситуації, коли вона із своїм творінням не знає, що робити...

Вашим рідним містом залишається Львів. У новій економічній стратегії розвитку міста Лева визначено два основні напрями - туризм та ІТ-технології. Львів пропонують перетворити на таку собі «силіконову долину»? Чи має Львів такий потенціал?

-   Не думаю, що Львів треба перетворювати на «силіконову долину» лише як туристичне місто з ІТ-технологіями.  Потужності, які є у Львові, стосуються не тільки цих напрямів. Львів - це просто місто-диво. Львів доволі компактний, тут не треба, аби творити, півдня витрачати на транспорт, як у мегаполісі. З іншого боку, це майже мільйонне місто, де вже є інтелектуальне середовище творчих людей, науковців різних напрямів. Тобто це місто, яке дає можливість творити, але яке ще не гальмує «все» своїми проблемами організації життя мегаполісу.

Стосовно «силіконової долини» у широкому розумінні, то у Львові справді є потужні математичні школи, школи технічних наук, фізичні, біологічні. Вони віками там були, відтоді як починали творитися ці науки. Львівський університет має давню, і, що важливо, неперервну традицію. Хоча влади змінювалася, історія українська у Львові звивиста, але навчальні заклади діяли і тяглість поколінь збереглася. Ці школи треба акуратно берегти, і такі намагання  у деяких напрямах абсолютно правильні.

Потрібно усвідомлювати, що силіконова долина (вже без лапок) - це насамперед, виняткова інтуїція місцевої влади і бажання з доброї волі створювати сприятливі умови для максимальної підтримки творчого і наукового люду. Це головне. А творчість, ця незбагненна сила, у своєму вільному розвитку зробить чуда.

Це мій погляд. Львів - унікальне місто, це не просто банальна фраза, це справді так є, і це місто треба ще по-справжньому оцінити. Воно чекає...

Вашої відставки вимагають з дня вашого призначення на посаду міністра. Як вам вдається стерпіти напади на себе?

Це не робота, це місія. Важливо досягти мети. За будь-яких умов.


23.07.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
uryfyrtg
оовавагагмррампармпагрмгівргмріршіврааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа93847 5894375743854

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!