Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Війна з вітряками на ниві освіти
Дон Кихот

Наше життя таке, як ми про нього думаємо - сказав свого часу Марк Аврелій. Багато в чому це можна віднести й на рахунок вищої освіти. Складається враження, що існує кілька усталених міфів про українську освіту, а всі зусилля держави спрямовані на боротьбу з надуманими проблемами за цілковитого ігнорування справді гострих і принципових питань. Це - війна з вітряками. Але бодай деяким із них слід дати спокій

Війна з вітряками на ниві освіти

Скажімо, кожен громадянин у нас переконаний: освіта в Україні повністю корумпована, без грошей до престижного навчального закладу годі й вступати, а якість самої освіти далека від ідеалу. Ця думка постійно нав'язується через пресу, телебачення, окремими політичними діячами і просто «фахівцями» з даного питання. Думка зручна, причому як для тих, хто її нав'язує, так і для тих, кому її нав'язують. Для перших - це дуже ефективний піар: легко боротися з абстрактною корупцією, оскільки результатів все одно не буде, а значення має сам процес боротьби. Для других це теж зручно: існує унікальне пояснення власних невдач. Зрозуміло, стверджувати, що корупції в освіті немає, - заперечувати очевидне. Але це, як в американському суді, - правда, та не вся.

Спробуємо дати відповіді на три фундаментальні питання. По-перше: чи повністю корумпована українська освіта? По-друге: наскільки низький її рівень? По-третє: чи є ефективною і до чого призводить боротьба (в тому вигляді, як вона проводиться зараз) з корупцією? Зрозуміло, питання складні й нетривіальні, але спробуємо окреслити бодай загальні контури проблеми. При цьому головна теза проста й складається з трьох пунктів: а) не вся освіта корумпована; б) якісна і доступна освіта в Україні ще існує; в) те, що працює, треба підтримувати, а не реформувати.

Перші два питання - насправ­ді одне питання, оскільки якість освіти і рівень корупції пов'язані між собою: що краща освіта, то менша корупція. Обернене твердження, як кажуть математики, не завжди є справедливим. Щоб здобути якісну освіту, чесних викладачів замало - вони мають бути ще й професіоналами.

Запитаймо себе, а чи однаково високим є рівень корумпованості залежно від регіону, типу навчального закладу і, найголовніше, напряму підготовки? Скажімо, чи однаково важко вступити до політехнічного інституту і на юридичний факультет? Де важче це зробити: у Львові, Києві чи Донецьку? Щоб не нагнітати пристрастей, облишмо географічний чинник, а от на ситуацію з підготовкою фахівців різного профілю подивімося тверезо. Наведу лише два приклади.

Перший - особистий. Маю дві освіти - фізичну й економічну. Обидві здобув у Київському університеті імені Тараса Шевчен­ка. Вступав чесно, зв'язків не мав, жодного разу нікому нічого не платив. Підкреслюю - жодного, ні при вступі, ні під час навчання. Зрозуміло, довелося на вступних іспитах показати пристойний рівень знань, які, до речі, опанував у звичайній сільській середній школі. Але цього виявилося достатньо для вступу в найкращий університет України. І було це не так давно.

Другий - позаминулого року (тоді абітурієнти ще складали вступні іспити) на деяких природничих факультетах Київського національного університету був недобір. Чи можливе таке за тотальної корупції? Навряд. Причому якщо на престижні спеціальності, такі як економіка, міжнародні відносини чи право­знавство, конкурс часто зашкалює, то на природничих факультетах, навіть за наявності формального конкурсу, ситуація прикра: значна кількість абітурієнтів просто не мають знань, достатніх для навчання в університеті. Тому коли ми говоримо про корупцію, слід усе-таки чітко розуміти, про яку саме корупцію йдеться і які її масштаби. Стверджу­вати, що освіта повністю корумпована - нечесно й несправедливо стосовно висококласних фахівців, які працюють у наших університетах та інститутах і намагаються готувати достойні наукові та інженерні кадри. Поки що це вдається. Підтвердженням є хоча б той факт, що майже всі випускники рідної моєї кафедри теоретичної фізики ще до отримання дипломів мають по кілька пропозицій від закордонних університетів. У галузі природничих наук наші випускники спроможні конкурувати по-справжньому. Чи можливо це, якби корупція була тотальною, а професори і доценти ставили заліки й приймали іспити тільки за хабарі? Відповідь очевидна.

Система незалежного тестування, що впроваджується в останні роки, має, на думку її прихильників, зняти питання корупції у вищих навчальних закладах, принаймні під час набору студентів. Якщо центри тестування працюють чесно й професійно, - це справді так. Усі, хто хоче стати юристом чи економістом, кількість яких уже зараз перевищує всі розумні межі, отримують рівні можливості. Найдостойніші з них зможуть здобути освіту за рахунок держави. Для держави це вдала інвестиція, адже поповниться армія висококваліфікованих безробітних за спеціальностями «економіст», «юрист» та багатьма іншими, не менш важливими. Якою ж для держави є плата, крім грошей, на підготовку зайвих фахівців та допомогу по безробіттю? А плата - це рівень освіти з математики, фізики, хімії. Плата - це якість інженерів, науковців-фізиків, хіміків та математиків. Чому? Тому що підготовка фахівця в цих галузях вимагає індивідуального підходу. Це стосується й набору абітурієнтів на зазначені спеціальності. Скажімо, в провідному навчальному закладі Радянсь­кого Союзу, Московському фізико-технічному інституті, завжди були особливі правила вступу. Всі, за винятком призерів міжнародних олімпіад з фізики і математики, складали п'ять іспитів (математика письмово та усно, фізика письмово та усно, російська мова за системою заліку і обов'язкова співбесіда). Це правило поширювалося і на медалістів, які в інші навчальні заклади мали складати лише один іспит. І ніхто не казав про корупцію, а рівень підготовки випускників не викликав жодних сумнівів. Цікаво, за скільки років цей заклад опустився б до рівня пересічного інституту, якби набирав студентів за результатами зовнішнього тестування та ще й за умов, як нині в Україні, коли рівень підготовки абітурієнтів з фізики і математики є надзвичайно низьким? Повного розвалу довелося б чекати недовго.

На жаль, у нас перші кроки вже зроблено. Скажімо, в попередні роки частину абітурієнтів на природничі факультети зараховували за результатами олімпіад, що проводилися на факультетах. Це давало змогу набрати на курс більш-менш достойних за рів­нем підготовки школярів. У чому тут корупція? Що поганого було в тому, що талановитих, неординарних дітей зараховували поза загальним конкурсом? Ні в кого не викликає подиву, як­що майбутні артисти чи журна­лісти під час вступу проходять фахове випробування (так званий творчий конкурс). Невже квантову механіку може вивчити будь-який пересічний абітурієнт із не дуже високим балом тестування? Якщо так, то залишилося чекати нових нобелівських лауреатів. Щоправда, дуже цікаво, а чи зміг би вступити до університету Альберт Ейнштейн (який у школі, кажуть, мав не надто добру успішність із фізики) за результатами тестів? Сформулюємо питання більш глобально: невже підготувати, наприклад, фізика-теоретика - те саме, що підготувати бухгалтера для банку?

Якщо ж навіть якийсь обдарований абітурієнт проскочить через хитро розставлені «антикорупційні тенета», його однозначно зупинить ще одне ноу-хау - Болонська система. Мушу зізна­тися, що колеги сприймають її по-різному. Але маю одне спостереження: викладачі, які працюють, що називається, «не за страх, а за совість» і входять в аудиторію, щоб чогось навчити своїх студентів, назагал переконані, що Болонська система - це контрольний постріл у голову української вищої освіти. Ті ж, хто бачить свою роботу в прийманні іспитів і заліків, від Болонської системи в захваті. Висновки читач може зробити сам. Стверджу­ють, що Болонська система необхідна, аби Україна влилась у європейський освітній простір. Але якщо вже нині ми не в змозі утримати на батьківщині своїх кращих фізиків, математиків, програмістів, то куди вже там уливатися? За всієї поваги до економістів, конкуренцію на Заході з них витримують одиниці.

У радянські часи наукові кадри готували таки непогано - особливо там, де йшлося про оборону держави. Ще й донині працюють фахівці тогочасного гарту або їхні учні, для яких професіоналізм і порядність не пусті слова. Вони мають іще одну перевагу - досить непогано пристосовуються до змін умов праці і вміють виживати там, де західні колеги капітулюють. Можливо, вони пережили б і «боротьбу з корупцією», якби не одночасна «боротьба за якість». Добити залишки наукового потенціалу держави, скоріш за все, вдасться тихо й під шалені оплески на підтримку. Зроблено вже немало. Зупинимося лише на одному прикладі.

Наприкінці грудня минулого року уряд змінив вимоги щодо здобуття звань доцента і професо­ра. Сказати, що їх зробили жорст­кішими, - нічого не сказати. Тепер, щоб стати доцентом, окрім іншого, необхідно видати підручники з грифом МОН, а професор повинен іще й підготувати трьох кандидатів наук. Знову ж таки, на перший погляд усе правильно: скільки можна роздавати звання направо й наліво?

Припустимо, що міністерство швидко, прозоро й безплатно надає гриф. Залишається написати підручник і опублікувати його. Підручник має бути з якогось базового курсу. Якщо викладач хоче отримати звання доцента, значить, він - асистент. Асистенти в нормальних університетах основних курсів не читають. Вони ведуть практичні заняття. Лекції читають професори. З ким у співавторстві напише підручник асистент? Правильно, сам напише. Якщо пощастить, буде серед співавторів першим.

Швиденько (можливо навіть за тиждень) отримуємо гриф і несемо підручник до видавництва. Там радо сприймають новину, що пан асистент приніс свій підручник і відразу пропонують контракт. Оскільки йдеться про підручник, а не методичну розробку районного масштабу, то нак­лад -приблизно тисяча примірників. Собівартість - доларів п'ять-десять за примірник (це як­що не дуже якісний друк). Для асистента п'ять-десять тисяч доларів - «дрібниці», він цих грошей у своєму бюджеті навіть не помітить, бо їх там немає. Правда, є ілюзія, що дуже гарний підручник може бути виданий на комер­ційних засадах (коли видавницт­во платить авторові гонорар). Ос­кільки я певним чином пов'язаний із книговидавництвом, знаю точно - всі видавництва і в нас, і в Росії сьогодні друкують тільки те, що вже здано «в портфель» рік тому. Нових проектів майже немає - криза. І якщо підручник з піар-технологій іще можна видавництву якось «впарити», то такі теми, як ядерна фізика чи квантова механіка, «відпочивають» однозначно. Та й навіть у кращі часи літературу такого типу друкували вкрай неохоче. То­му пан асистент, замість писати наукові статті та читати розумні книжки, має десь шукати кошти на видання підручника. Інший шлях - іти до ректора і нагадувати, що той, коли підписував контракт із міністерством, обіцяв друкувати книжки коштом університету. Але є велика ймовірність, що після такого нагадування пан асистент шукатиме не тільки кошти, а ще й роботу.

Більше пощастило доцентам, які здобувають звання професора. По-перше, кошти знайдуться швидше - доценти читають лекції, а студенти завжди радо спонсорують видання нових підручників, а потім їх і купують для отримання заліків і складання іспитів (так принаймні пишуть у газетах). Написати три кандидатські дисертації для доктора наук - теж дрібниці. Щоправда, доведеться вмовити претендентів на здобуття ступеня кандидата наук здати кандидатські іспити та прийти на захист. Але хто казав, що отримання професорського звання має бути простим? Тут є і позитивний момент - тепер народні обранці, державні службовці, консультанти і громадські діячі можуть ставати не тільки кандидатами економічних та юридичних наук, а й знаними фахівцями, наприклад, із загальної теорії відносності. Правда ж, круто? Залишається благати Всевишнього, щоб це не стало тотальною модою!

Ще один позитивний момент - тепер товстосумам отримати звання майже неможливо. Дійсно, уявляєте собі, скільки треба заплатити пану доценту, який хоче стати професором (наївний!), щоб він включив пана з грошима до списку авторів підручника? Менше ніж за п'ять-десять тисяч доларів пан доцент не погодиться - щоб вистачило на видання підручника. А домовитися з паном професором, щоб той погодився замість себе вказати пана з грошима керівником свого аспіранта «просто нереально». Адже пан професор має таку зарплату, що про корупцію йому годі й думати.

Позитивний ефект від «піднятої планки» щодо вимог на здобуття вченого звання полягає ще й у тому, що та частина провідних і найбільш активних науковців і освітян, які отримали свої звання двадцять-тридцять років тому, можуть дещо розслабитися -завдяки новим правилам кон­куренти з'являться років через десять, не раніше. Частина молодих науковців - потенційних конкурентів просто піде з нау­ки, частина виїде, а інші, скоріш за все, просто чекатимуть кращих часів. Втім, щоб забезпечити навчальні заклади якісними українськими підручниками, досить було б виділити кошти і провести чесний, відкритий, прозорий конкурс серед авторів. Невже чесно провести один конкурс важ­че, ніж викорінити корупцію? Невже дозволити нормально працювати тим, хто знає і любить свою справу, - це погано? Невже набрати на перший курс тих, хто справді хоче вчити фізику чи математику, - це корупція?

А якщо серйозно, то все це дуже сумно й соромно. Сумно, тому що моїм колегам, які працюють чесно й сумлінно, урізають зарплату - вони не встигли подати документи на звання за старих вимог, а за новими отримають його дуже нескоро. Сумно, тому що, замість займатися реальною роботою, доктори і кандидати наук вимушені заповнювати стоси нікому не потрібних паперів, які регламентують, що й коли сказати, скільки за що поставити, - ці інструкції до якісної освіти мають такий самий стосунок, як морська свинка до моря. Соромно перед шкільними вчителями, тому що за їхню багаторічну віддану працю об них урешті-решт витерли ноги. Соромно перед школярами, тому що якісної освіти вони вже можуть не побачити. Але ж тим, кому за все це справді мало би бути соромно, на жаль, соромно не буде ніколи...

Автор: Олексій ВАСИЛЬЄВ

dt.ua
13.07.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!