Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Іван Вакарчук: "Сила традиції і метафізичний страх перед невідомим..."
Іван Вакарчук: "Сила традиції і метафізичний страх перед невідомим..."

Окрім зовнішнього незалежного оцінювання, є ще одна тема, навколо якої не вщухають дискусії у середовищі освітян та студентів - ініціатива міністра освіти і науки, спрямована на подолання "смуги мовного відчуження"

Іван Вакарчук: "Сила традиції і метафізичний страх перед невідомим..."

Нагадаємо: наприкінці грудня минулого року І.Вакарчук направив лист-звернення ректорам вищих навчальних закладів України, в якому запропонував обговорити план спільних дій для забезпечення переходу до викладання українською в усіх навчальних закладах до 2012 року. Розпочати утвердження державної мови в університетах передбачається з програми динамічного "перехресного" обміну викладачами та студентами ВНЗ з різних за мовним домінуванням регіонів країни. Багатьом така ідея видалася цікавою і привабливою, в інших викликала спротив, більше того - стала приводом до чергових закидів міністру в потуранні політиці "насильницької українізації" сфери освіти та науки. Ще інші нарікають на те, що в нинішніх соціально-економічних умовах реалізувати програму обмінів вельми непросто, не продумано механізм такої міжуніверситетської співпраці, невідомо, де брати на це кошти, і т. д. Отож, щоб почути відповіді на запитання, які непокоять наших читачів, ми звернулися до міністра освіти і науки України Івана ВАКАРЧУКА.

- Іване Олександровичу, як ректори відреагували на ваш лист, у якому ви запропонували їм спільно подумати над обрисами "дорожньої карти" для переходу до викладання українською мовою у всіх ВНЗ?

- Лист отримав підтримку, хоча не скрізь. На сьогодні надійшло близько сотні листів від керівників ВНЗ, причому з різних регіонів України. Ми їх зараз аналізуємо і оприлюднимо, щоб із ними могли ознайомитися і читачі "ДТ". Є там чимало цікавих пропозицій. Зокрема: започаткувати спеціальні курси та літні школи, у тому числі міжреґіональні, з поглибленим вивченням наукової термінології українською мовою для науково-педагогічних та наукових працівників, використовуючи для цього бази відпочинку ВНЗ; проводити науково-термінологічні семінари за профілем підготовки фахівців.

- Однак вишів, як тепер називають ВНЗ, у нас значно більше, ніж відгуків, що надійшли на лист міністра.

- Це ж був лист, а не директива. Я звернувся до керівників університетів із пропозицією обговорити проблему. Хто має думки й напрацювання у цьому напрямі, той ними поділився. Щиро вдячний усім, хто надіслав свої пропозиції. Стосовно "перехресного" обміну хочу наголосити: не йдеться про наказ міністра, ректор сам має вирішувати - запроваджувати таку форму міжуніверситетського співробітництва чи ні.

Загалом існують традиційні форми обміну, зокрема стажування. Викладач періодично має його проходити - це усталена практика, в тому числі й у європейських університетах. У нас стажування часто-густо було імітацією - викладач сидів удома, можливо займався науковою роботою, і при цьому вважалося, що він стажується. Оскільки стажування - обов'язок викладача (а ректор повинен це забезпечити), раціональніше було б використовувати можливості сповна, з паралельним удосконаленням української мови. Для цього багато не треба - має бути добра воля викладачів і ректора.

Для студентів різноманітні варіанти обміну добровільні - молодим людям потрібно просто створити умови. Кожен, хто бажатиме взяти участь в обмінах, "включеному навчанні", проходженні практик, зможе це здійснити з власної ініціативи.

- Уявімо, що студент львівського університету хоче прослухати курс лекцій у донецькому. Що для цього потрібно?

- Щоб у рамках угоди, яка існує між двома університетами, йому було надано місце в гуртожитку. Все.

- Якщо це так просто, то чому мало практикуються такі обміни?

- Сила традиції і метафізичний страх перед невідомим. Інших причин, які б завадили цьому, я не бачу.

- Можна почути нарікання на відсутність фінансування під програму таких "перехресних" обмінів. Якщо кошти на це не закладені у бюджеті університету, то звідки їх узяти? Людям десь і за щось треба жити, мати належні умови для роботи, зрештою - має бути зацікавленість у таких вояжах.

- Насправді діє проста схема. У кожному ВНЗ навчальна частина регулює проходження стажування викладачами. Інше питання - як воно відбувається: фальшиво чи насправді. Наприклад, настав час стажування викладача. Він визначається, що хоче його проходити у такому-то університеті, пише відповідну заяву. При цьому зарплату йому платять, як і платили. Проїзд туди і назад оплачує "рідний" університет - лише на це потрібні додаткові кошти. Якщо є угода про співпрацю між навчальними закладами, у гуртожитку виділяється місце, і не треба оплачувати проживання, бо це йде у взаємний залік. Ось і все.

- А якщо такої угоди немає?

- То її можна укласти. Для цього не потрібно багато часу й зусиль, усе можна оформити за тиждень.

- А може, проблема в іншому? Зокрема в тому, що немає або бракує підручників українською мовою, особливо в галузі точних та природничих наук. А тому, мовляв, який сенс читати предмет українською, якщо навчальна література російськомовна?

- А хто нам напише підручники, як не самі викладачі? До речі, у зв'язку з цим у новий Порядок присвоєння вчених звань професора і доцента закладено вимогу: той, хто претендує на це високе академічне звання, має бути автором (або співавтором) підручника чи посібника.

Щодо забезпеченості підручниками: реальний стан викладання державною мовою не завжди зумовлений об'єктивними чинниками, про що свідчать звіти керівників вищих навчальних закладів з різних регіонів. Наприклад, у багатьох університетах Донецької, Харківської, Одеської областей українською мовою успішно викладають природничі та математичні нормативні навчальні дисципліни (до 100 %), а технічні (професійно-орієнтовані) - лише 58 %. У той же час, наприклад, у Херсонському державному аграрному університеті навчання технічних дисциплін українською мовою становить 98%, а математичних - 87 %. Тобто, пояснення, що викладання технічних дисциплін не здійснюють державною мовою, бо ці курси не забезпечені підручниками українською мовою, явно надумані.

- А яка роль центрів академічного викладу і письма українською мовою, які пропонується створити у кожному університеті?

- Наявність декількох варіантів перекладу спеціальних термінів за технічними спеціальностями ускладнює процес навчання і контроль за якістю освіти студентів. Крім цього, стрімкий розвиток технологічної та матеріальної бази в галузі електроніки, телекомунікацій та комп'ютерних технологій суттєво випереджає "швидкість" видання підручників та навчальних посібників державною мовою, що спонукає шукати сучасні ресурси іншими мовами. Для виправлення ситуації ми плануємо провести у квітні-травні цього року Всеукраїнську нараду з питань термінології. Саме тому і виникла потреба у створенні зазначених центрів академічного викладу і письма українською мовою в університетах. До речі, в листах, що надійшли на підтримку ініціативи міністерства, повідомляється про функціонування таких центрів в окремих ВНЗ.

- Не секрет, що далеко не кожен ВНЗ має вдосталь гуртожитків. Як враховано таку обставину в програмі обмінів?

-Трапляється, що керівництво ВНЗ просто соромиться поселяти викладача в студентський гуртожиток. Але хай тоді ректор щось робить з тим гуртожитком, покращує умови проживання; студенти ж там живуть. Дехто у відповідь на міністерську ініціативу просить коштів, але не каже, як розпоряджається ресурсами, передбаченими для потреб стажування та відрядження викладачів. Кажуть: коштів немає. Неправда. На регулярні поїздки-подорожі за кордон керівників вищих навчальних закладів та їхніх помічників гроші є, а двох-трьох десятків тисяч гривень на семестр для своїх викладачів немає. Кожен університет може вишукати кошти для таких обмінів. Для того, щоб заплатити проїзд з Донецька до Львова і назад, необхідно виділити близько тисячі гривень, і все, більше університет не матиме додаткових витрат. Зрештою, річ не тільки в грошах, а й у бажанні сприяти співпраці між університетами.

- Здавалося б, ВНЗ, у якому існує кадрова проблема, міг би скористатися можливістю отримати "гостьового" професора з якогось іменитого університету. Чому це в нас не входить у широку практику?

- Для цього потрібно, щоб університети переглянули свою кадрову політику. Це може бути не лише стажування, а й впровадження практики запрошення відомих професорів для прочитання кількох лекцій. В багатьох із них є видатні професори, "живі легенди", які ходять університетськими коридорами, і могли б із задоволенням поїхати на тиждень чи два до іншого університету, щоб прочитати там кілька лекцій, провести майстер-класи. Скажімо, до Львівського національного університету приїжджали "гостьові" професори і ці лекції були дуже популярні. Зрозуміло, що на це вже потрібні додаткові кошти на оплату праці.

- Очевидно, що вивчення державної мови, шанобливе ставлення до неї має починатися зі шкільної лави. Скільки нині шкіл у Криму з українською мовою навчання?

- В Криму лише сім шкіл з українською мовою навчання. Лише 7,3% учнів навчаються державною мовою (у країні - 81,3%). Це найнижчий показник в Україні. У сільській місцевості Кримського півострова немає жодної школи з українською мовою навчання. Навіть попри заяви батьків, створення українських класів блокується, як це недавно трапилося в Бахчисарайському районі.

- А в Донецьку?

- За нашими даними, в області працює 340 шкіл з українською мовою навчання і 188 - з російською. Крім того, у 578 школах навчання ведеться двома мовами - українською і російською.

- Ви зазначаєте чіткий термін для утвердження української мови у вищій школі - 2012 рік. Наскільки це реально?

- Реально можна планувати на три-чотири роки. 2012 рік -очевидно, що це орієнтовна дата, після якої ми побачимо результати втілення цієї ініціативи, і визначатимемося на майбутнє.

- Ви не вважаєте, що мовне питання надто заполітизоване?

- Безперечно. На цьому я наголошував і у своєму листі-зверненні, адже освіта та наука завжди і всюди об'єднують, а не зводять штучні мовні кордони. Сьогодні мова має бути засобом порозуміння, а не знаряддям політичних ігор, інколи з дикунськими сценаріями. Академічна гідність та академічна етика зобов'язують нас говорити про це відверто та спільно шукати вирішення.

- Здається, у молоді сьогодні більше зацікавленості і бажання добре оволодіти українською, ніж у багатьох викладачів. Безперечно, і викладачі охочіше переходили б на викладання українською, якби в цьому була мотивація, інакше кажучи - певна зацікавленість, зокрема матеріальна, фінансова.

- Ректор національного університету має право підвищити зарплату викладачеві удвічі. А молоді люди мали би брати активнішу участь у житті університету, підштовхувати своїх старших колег до підвищення їхнього професійного рівня. Свого часу я як ректор запровадив у Львівському національному університеті опитування, розроблене фаховими соціологами, "Викладач очима студентів". Кожного семестру приблизно 8 - 10 тисяч студентів оцінювали 600-700 викладачів. Спочатку таке нововведення не завжди усіма сприймалося. Я теж "побоювався", що студенти будуть некоректними, оцінюючи викладачів, однак, за окремими винятками, вони давали точну характеристику. Гадаю, що це один із елементів мотивації підвищення рівня викладача. Студентів такі акції стимулюють до активного виявлення своєї громадянської позиції. Чекати, що ректор дасть команду, - згубна позиція, студенти повинні самі виявляти ініціативу, це - основа громадянського суспільства.

- Як утверджується ідея університетської автономії?

- Ми вже здійснили конкретні кроки щодо розширення університетської автономії. Щоправда залишилася нереалізованою позиція, яка б надавала право ректорам самостійно розпоряджатися спецкоштами. Ми двічі вносили відповідне подання на уряд, була розмова з керівництвом Кабінету міністрів, головою профільного комітету Верховної Ради з тим, щоб уряд розглянув питання використання цих коштів в умовах економічної кризи. Гадаю, нинішнього року ми вирішимо це питання.

- Недавно затверджено новий склад Державної акредитаційної комісії (ДАК). Однак по суті вона залишається інструментом у руках керівництва МОН. Давно ведеться мова про те, що ДАК повинна мати незалежний статус.

- ДАК не підпорядкована міністерству, за положенням лише міністр є головою ДАК. Раніше була створена замкнена система, коли начальник управління ліцензування, атестації й нострифікації МОН одночасно був керівником апарату ДАК, а заступник міністра - заступником голови ДАК і одночасно в міністерстві - керівником згаданого начальника управління. Ми зруйнували цю, можна сказати класичну, корупційну схему. Переконаний, що Державна акредитаційна комісія повинна мати незалежний статус.

- А що завадить це зробити?

- Потрібне рішення уряду. Так само поза міністерством має бути Український центр оцінювання якості освіти. Ці установи не повинні адміністративно підпорядковуватись МОН, але обов'язково мають бути під контролем як академічної спільноти, так і громадськості, якщо ми справді прагнемо жити нормами громадянського суспільства.

Дзеркало тижня
02.04.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!