Osvita.ua Вища освіта Статті та аналітика Абітурієнт - ВНЗ: хто кого?
Абітурієнт - ВНЗ: хто кого?

Якщо ви подумали: «Хто кого здолає?», то ні - хто кого вибирає? Ця проблема в українській освіті наразі постала подібно до питання нашої загальносуспільної історії: "Європейські чи кремлівські цінності?"

Абітурієнт - ВНЗ: хто кого?

Якщо корінь останнього у визначенні, хто кого експлуатує: державна машина своїх громадян чи громада державну машину?, то в українській освітянській історії з'явились передумови до розв'язання спорідненої проблеми: "ВНЗ вибирає своїх абітурієнтів чи випускник закладу загальної середньої освіти вибирає свій ВНЗ?". Подекуди вибір випускника зовсім не обов'язково зосереджується лише на ВНЗ.

Ознакою того, що ситуація з латентного стану переходить до розв'язки, є останні "сутички" між МОН України, Українським центром оцінювання якості освіти, з одного боку, та керівництвом Києво-Могилянської академії, з іншого. Добре, що вона набула відкритої форми і є надзвичайно цінною за своєю змістовністю. Це вже на порядки вище, ніж вияви паніки та страху щодо зовнішнього незалежного оцінювання в ректорів, котрі звикли до ручного управління вступною кампанією у своїх локальних нішах.

За цим запитанням "Хто кого вибирає?" стоїть проблема всіх часів і народів: "Як бути щасливим?". Якщо особистість замість того, щоб розвивати своє справжнє внутрішнє "Я", тільки й робитиме, що дбатиме, як подобатись усім, то вона торує собі шлях до неврозів, а не до щастя. Саме масове навернення людей до залежності й дозволяє маніпулювати ними до такої міри, що вони завжди більшу частину свого життя воюють.

Дійсно, чому війни не сходять з авансцени історії сучасної розвиненої цивілізації? Зовнішніх причин удосталь, але внутрішньо-базисною "пружиною" війни є незадоволеність людей постійним зовнішнім пресингом, що не дає їм бути самими собою. А на війні "дозволено" все. Ось на що вказує Ліз Бурбо: "Личность в состоянии только реагирования не может быть уравновешена, не может быть сосредоточена в своем сердце, не может испытывать благополучие и счастье. Вот почему так важно осознавать, когда ты реагируешь, а когда остаешься самим собой. Если это удается, то у тебя есть возможность стать хозяином своей жизни".

У контексті значущості освіти для суспільного базису людяності (учись усе життя, щоби бути людиною) громаді важливо, щоб ВНЗ мали змогу бути самими собою, а не залежали від абітурієнтів. Обличчя ВНЗ визначають його викладачі та студенти-старшокурсники, котрі зросли по-новому з абітурієнтів, які виявилися здатними до природного входження в резонанс зі змістовністю університету.

Зрозуміло, що у природовідповідному суспільстві не вступній кампанії визначати майбутню змістовність ВНЗ. Тільки певна внутрішня змістовність структур ВНЗ формує "еквіпотенціальні лінії" зв'язку між новими студентами та як традиціями, так і розвивальними інноваціями кожного окремого закладу вищої чи просто професійної освіти. За принципом, коли різні абітурієнти вибирають посильні їм різні заклади дорослої освіти, можна сподіватись, що теперішня школа знань поступово ставатиме школою розвитку здатності опрацьовувати знання. Тому зрозуміло, що завдання проводити на фініші шкільного життя комплексні вимірювання рівня розвитку випускника для діяльності на полі знань є проблемою загальнодержавною, а не справою окремих ВНЗ. За окремими ВНЗ лише частина цієї загальної освітньої справи.

Які можуть бути сумніви, що наявні найрозвиненіші абітурієнти не подадуться до найбільш ефективних у суспільстві ВНЗ? Справа лише за одним: однакові "правила гри" для всіх, а далі "я тебя слепила из того, что было"! Традицію системи пільг від тоталітарно-авторитарного суспільства як для обдарованих, так і для "обділених" не можна сприймати інакше ніж як суспільний атавізм. Звісно, щоби "зліпити" якомога краще "спочатку, державо, думай про школу, а потім про ВНЗ" як "сначала думай о Родине, а потом о себе", бо яким би ти багатим не був, а в бідному середовищі (занедбаній Батьківщині) твоє багатство як "більмо в оці": чекай революцій, що означає повернення до початкового стану "розбитого корита".

Еволюція системного тестування випускників не повинна визначатись потребами ВНЗ, бо вони, як і школа, можуть бути тільки інструментами життєвих потреб особистості суспільної: хто ким править - людина інструментами чи вони людиною? Хто задля кого: людина для суспільних структур чи ці структури для людини? Наші новітні проблеми полягають у тому, що ми ухиляємось від прямої відповіді на ці запитання: тягнемо зі своїм чітким вибором відповідної часу суспільної організації. Сказати відкрито, що люди є власністю держави, уже не можемо, а почати усвідомлено будувати особистісно зорієнтовану освітню систему ще боїмось. Це щось схоже на те, як почасти не скільки ми купуємо авто, щоб їздити, скільки воно примушує нас себе купити, щоби потім ми весь час його обслуговували: дороги розбиті, вузькі й не просихають від багнюки. Так і в освіті: школи в занепаді, а ВНЗ шукають свого "ідеального" абітурієнта.

Із наявного досвіду опрацювання цих проблем звертає увагу на себе нова суспільна практика у Фінляндії. Уже більше тридцяти років там жодний учитель не провів жодного уроку з поясненням програмної теми фронтально, тобто за один раз усьому класу однаково. Фінни практикують особистісно зорієнтовані педагогічні технології (до речі, дізнатись про їх суть із нашої преси неможливо - автор мав змогу познайомитися з детальним описом завдяки статтям в Інтернеті французьких педагогів). Ну, а те, що фінські школярі показують найкращі результати у вимірюваннях РІSA останнього десятиліття, нам відомо. Фінни оприлюднюють результати зовнішнього оцінювання школярів у місцевій пресі як найкращий мотиваційний ресурс. Так само вони чинять з випадками хабарництва. Тому за рівнем чистоти від корупції країна на першому місці у світі без запровадження дуже високих посадових окладів чи значних штрафів. Відкритий доступ до прозорої електронної бази хабарників країни не тільки вичищає державні структури чи приватні фірми від ненадійних особистостей, а й "вимітає" з душі громадянина бажання спокуситись навіть на дуже привабливий "подарунок" (читай про експеримент російських журналістів із працівниками дорожньої поліції: не беруть 1000 евро при зарплатні у 2000, бо не бажають опинитись на ринку тільки низько кваліфікованих посад). Як перше, так і друге тісно пов'язано між собою і чудово лягає у сенс афоризму Тараса Григоровича Шевченка: "Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя".

Який вибір зробимо? Наша звичка ігнорувати правила суспільної "гри" не така вже й безневинна, як нам видається: є нормальним обговорювати та критикувати закони, порядки, але тільки не їх ігнорування, допоки не з'явились нові. За ігнорування суті та духу законів, маніпуляціями його "буквою" й демагогії часто в суспільній історії стається те, що сталось в отій оповідці про пана та робітника: робітник каже "кішка", а пан виправляє: "Це не кішка, а "чистота". Бачиш, як вона дбає про свою чистоту". Робітник каже "вогонь", а пан учить його, що то "красота": дивися, скільки красивих відблисків. Робітник каже "вода", а пан знову перенастроює його свідомість: "Ні, це не вода, а благодать, невже не відаєш, що без води життєвої благодаті не буває?". Одного разу дітлахи-розбишаки прив'язали до хвоста кішки папір і підпалили його. Кішка від страху кинулась на дах хати. Робітник, побачивши те, побіг до пана зі словами: "Чистота красоту понесла на висоту, а як не даси благодаті, то хати тобі не бачити" (простонародне). Пан запровадженої самим витіюватої мови не зрозумів, і "хата згоріла".

Автор: В.Другов

Освіта.ua
23.03.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!